Голодомор: «Європа мовчала… І вкотре мовчить…»

Голодомор:
«Європа мовчала… І вкотре мовчить…»

В дні чергових роковин Голодомору уряд Великої Британії відмовився визнати Голодомор геноцидом.
В Світі всього 15 країн визнали Голодомор геноцидом... Вбивство штучним голодом понад десяти мільйонів Українців трьома хвилями Великого Голодомору, влаштованого окупаційним совєтським режимом, в Світі не вважається геноцидом...
Щорічні заклики України до Європи й Світу лишаються марними...
Європа мовчала… І вкотре мовчить…

Мовчання, сліпота й глухота Європи і Світу, Велика Брехня і пропаґанда Кремля, стандарти журналістики і "журналісти" Кремля, заперечення Голодомору і Люди Правди, правда про Голодомор від коміксу до репортажів, за які вбивали...
Розглянемо, вельмишановне панство, як протягом ХХ і ХХІ століть визнавався і заперечувався Голодомор.

Наразі, Голодомор визнають геноцидом лише 15 країн Світу включно з Україною.
Ними є (в хронологічному порядку): Україна, Естонія, Австралія, Канада, Угорщина, Литва, Грузія, Польща, Перу, Парагвай, Еквадор, Колумбія, Мексика, Латвія, Португалія.
США говорять про Голодомор, як про акт геноциду, окремі штати офіційно вже визнали Голодомор геноцидом (в США і Канаді спочатку по штатам визнається будь-яка глобальна ініціятива, потім приймається на федеральному рівні). В трьох Резолюціях Палати представників та Конгресу США про Голодомор говориться як про геноцид. Водночас експерти зазначають, що метою цих документів не було визнання Голодомору геноцидом. Говорячи про визнання Сполученими Штатами Голодомору, доречно використовувати наступне формулювання: "США сказали своє слово про Голодомор як геноцид Українського народу".
Європейський Парламент визнав Голодомор злочином проти Українського народу та проти людяності.
На міжнародному рівні Голодомор геноцидом визнала Балтійська Асамблея — міжнародна організація, до якої входять Естонія, Латвія та Литва.
На регіональному та муніципальному рівнях Голодомор геноцидом визнали законодавчі органи окремих адміністративно-територіальних одиниць семи держав світу: Австралії, Аргентини, Бразилії, Великобританії, Іспанії, Італії та Канади.
У Компендіумі соціальної доктрини Ватикану вказано, що у ХХ столітті проти Українців було вчинено геноцид, а у посланні Вселенського Патріарха Варфоломія І говориться, що в злочині Голодомору присутня явна ознака геноциду.
(Детальніше про міжнародне визнання Голодомору: Амбасада України в Канаді та Визнання Голодомору геноцидом)

РФ (Россія Фашистська) звісно не визнає Голодомор взагалі, підкреслюючи що це був "ґолод 30-х ґодов по всєй вєлікой странє". Звісно ж, Кремль робить все можливе, починаючи з кінця 1920-х років, щоб уникнути відповідальності за влаштування штучного Голодомору. Адже визнання Голодомору геноцидом на глобальному рівні спричинить до нового аналогу Нюрнберзького Трибуналу, тільки вже проти Кремля!
РФ (Россія Фашистська) ж не лише не визнає Голодомор, а чинила й досі чинить відповідний тиск на іноземні держави.
Відтак, маємо кремлядське лоббі в Європі і Світі та заперечення Голодомору...

Уряд Великобританії відмовився визнавати Голодомор 1932-1933 років в Україні геноцидом.
Спеціальні парламентські слухання з цього питання пройшли в Лондоні 7 листопада 2017 року.
Зрештою МЗС Великобританії повідомило, що вирішило не змінювати позицію, згідно з якою термін "геноцид" Лондон офіційно застосовує до злочинів в Сребрениці, Руанді і щодо Голокосту.
«Голодомор стався до прийняття Конвенції ООН про геноцид 1948 року, що визначила геноцид як концепцію міжнародного права, а міжнародне право не можна застосовувати ретроспективно», — заявили в Британії.
При цьому британський уряд наголошує: невизнання Голодомору геноцидом жодним чином не применшує тяжкості злочину і відповідальності тогочасного совєтського керівництва за смерть мільйонів Українців.
Франція також вкотре відмовилась визнати Голодомор геноцидом.
Не дивно буде, коли нинішня українофобна влада Польщі відкличе визнання.

Вибірковість геноцидів?

По-перше, варто зазначити, що автор терміну "геноцид" та один з ініціаторів визначення геноциду в правових термінах — Рафал Лемкін — вважав Голодомор геноцидом українського народу. Рафал Лемкін першим із фахівців міжнародного права визначив злочини сталінського комуністичного режиму проти Українців як геноцид та проаналізував геноцид в Україні в контексті міжнародного права. Лемкін зробив це в 1953 році в своєму зверненні «Совєтський геноцид в Україні» до тритисячної аудиторії, що зібралася в Мангеттен Центрі в Нью-Йорку вшанувати 20-у річницю Великого Голоду в Україні.
В українському геноциді Лемкін вбачає чотири складові, а саме:
• нищення української інтелігенції — мозку чи розуму нації аби паралізувати тіло нації. Основні удари були завдані в 1920, 1926 та 1932-1933 роках;
• ліквідація Української Православної Автокефальної Церкви — "душі України". Та сама доля спіткала Українську Католицьку церкву після окупації Західної України;
• Голодомор українського селянства — зберігача української культури, мови, традиції тощо. Українське селянство було покладено в жертву створенню однорідного "совєтскоґо народа";
• заселення України іноетнічними елементами для радикальної зміни складу населення, себто, кацапами.
20 листопада 2015 року стаття Лемкіна «Совєтський геноцид в Україні» внесена в РФ (Росії Фашистській) у так званий "фєдєральный спісок экстремістскіх матєріалов".
Рафал Лемкін був номінований на Нобелівську премію миру, але так і не отримав її.
Помер Лемкін 28 серпня 1959 року в Нью-Йорку на самоті, в скруті, дуже бідною людиною...

Отже, різанина в Сребрениці, різанина в Руанді, вірменський геноцид 1915 року — безперечно це злочини проти людства і акти геноциду, але кількість жертв цих трьох трагічних подій значно менша за кількість жертв Голодомору, навіть якщо скласти до купи цифри. Хіба що додати кількість жертв Голокосту, аби зрівняти шальки терезів. Вибачте за цинічні міркування, але мова йде не про міряння кількістю жертв, а про справедливість — чому 10 мільйонів вбитих Українців не вважають геноцидом?

Десятки мільйонів вбитих Українців і мільйони ненароджених — це хіба не геноцид?
Якщо різанина в Сребрениці і вбивство сербами 8 тисяч боснійських мусульман (все чоловіче населення включно з дітьми) — це безперечний акт геноциду, влаштованого Сербією і Кремлем в 1995 році, то чому геноцидом не вважається різанина Українців поляками з середини 1930-х до 1947 на окупованих Польщею Західних Теренах України? Вбито півмільйона Українців...

Якщо під визначення "геноцид" не підпадають масові вбивства народів до 1948 року (окрім Холокосту, який і став причиною юридичного визначення терміну "геноцид"), то яким чином тоді визнано геноцид Вірмен 1915 року?
Адже "міжнародне право не можна застосовувати ретроспективно", але вірменський геноцид 1915 року неодноразово визнано і перевизнано протягом ХХ і ХХІ століття.

Україна не визнає вірменський геноцид, ймовірно, не лише через небажання зіпсувати стосунки з Туреччиною.
Варто нагадати, що жертвами цієї трагедії стало від мільйона до півтора мільйона Вірмен, хоча вірменські джерела стверджують про 3,5 мільйони. Достеменних цифр жертв взагалі не існує, як і при будь-якому геноциді. Але це не десять мільйонів. З людської точки зору ніхто не заперечує факт геноциду Вірмен в 1915 році, проте навіть поверхневий погляд на питання відкриває картину маслом грубими мазками пензля зі вже такими знайомими сучасним Українцям мотивами.
1915 рік: розпал Першої Світової війни, Османська Імперія в коаліції з Центральними країнами проти Антанти, бої на Середземномор'ї та навколо Стамбула, а на сході Россійськая Імпєрія 1.І.1915 починає контрнаступ на Кавказі. Вгадаймо, на чиєму боці були турецькі Вірмени? Вірменія завжди була (і є нині) вірним вассалом Москви, Вірменія завжди прагнула відродити "Велику Вірменію", та щоб від Азова і Каспія до Середземномор'я! Тобто, не за етнічною концепцією, а тому що "колись була ось така Велика Вірменія і Ной ковчегом приплив на гору Арарат".
Ймовірно, не без участі Россійської Імперії (яка роздмухала Велику Війну в 1914 році) в 1915 році турецькі Вірмени почали кричати "̶П̶у̶т̶і̶н̶ ̶в̶в̶є̶д̶і̶ ̶в̶о̶й̶с̶к̶а̶!̶" "Ніколай ввєді войска!" Турки ж не панькаються й не чікаються, і це спровокувало запальних османів на придушення сепаратизму, яке вилилось вже в різанину...
Це не виправдання злочину і не звинувачення Вірмен в тому, що, мовляв, самі винні. Безперечно, факт етнічно-релігійної чистки мав місце, і Туреччині варто визнати свою відповідальність, а історикам належить ще довго й ретельно досліджувати доволі заплутану за ці сто років та змащену з усіх боків маніпуляціями історію вірменського геноциду. Адже турецько-вірменсько-азербайджанські стосунки є надзвичайно складним і заплутаним вузлом.
Проте не варто забувати, що за спиною Вірменії, як жертви, завжди тінню стоять кремлівські башти...

Найактивнішу позицію щодо визнання вірменського геноциду по завершенню Першої Світової війни зайняла Франція.
Це було пов'язано з колоніальною конкуренцією на Близькому Сході між Францією і Великобританією. Після розділу Османської Імперії, Франції дісталась Сирія і Париж прагнув не лише відхопити побільше, але й поширити свій вплив в цьому регіоні.
Протягом ХХ століття Франція була найактивнішою в питанні вірменського геноциду, а в ХХІ столітті Саркозі навіть прийняв закон про кримінальну відповідальність за заперечення і саджали на 5 років! Згодом закон скасували ніби. Але завзята справедливість Франції виявляється вибіркова, бо ж ще більший за масштабами геноцид — Голодомор — Франція не визнає!

Україна, Голодомор і c'est la vie

Варто нагадати, що в 1919 році Франція унеможливила визнання Першої Незалежності України, буквально виставивши за двері українську делегацію на Паризькій мирній конференції. Посприявши пошматуванню України між Польщею і Совєтською Россією, Франція допомогла Польщі військами і озброєнням в придушенні українського національно-визвольного руху на Західній Україні.
В подальшому Франція робила все можливе, аби припинити поширювання інформації про страшний Голодомор в Україні.

В розпал Голодомору екс-прем'єр Франції Едуард Ерріо завітав до СССР, і совєтські окупанти возили його по Україні, влаштовуючи "потёмкінскіє дєрєвні".
Це був верх кремлівських маніпуляцій навколо Голодомору.
Екс-прем'єр Франції Едуард Ерріо заперечив будь-який голод та порівняв УССР з "квітучим садом"! За день до його візиту, всіх жебраків, безбатченків та голодуючих було прибрано з вулиць. Вітрини місцевих магазинів були вщент заповнені їжею, купувати яку було заборонено, а всіх, хто підходив до вітрин надто близько, арештовували. Вулиці були вимиті. Як і решта західних відвідувачів, Еріо зустрічався з фальшивими "крєстьянамі", обраними комуністами або комсомольцями, які показували йому здорову відгодовану худобу та розповідали про "щасливе совєтське життя". Еріо заявив для преси, що жодного голоду в Україні нема, він не бачив жодного свідчення про його існування, і це, мовляв, доводить, що критики СССР поширювали плітки.
"— Коли хтось вірить в те, що Україна спустошена голодом, дозвольте мені знизати плечима".
Едуард Ерріо обідав на літньому майданчику спеціально збудованого ресторану на скелі над Дніпром з видом на греблю "ДнєпроҐЭС" та захоплено втішався "найвеличнішим досягненням Совєтської Россії", слухаючи байки совєтських партфункціонерів про "ґород-сад, соцґород рабочіх, что раскінулся по обє стороны плотіны". Про те, що спроектований американськими інженерами і оздоблений німецькими турбінами "Siemens" "ДнєпроҐЭС" збудовано за рахунок 2 мільйонів життів Українців, померлих під час Голодомору 1921-1923, французький політик не знав та й знати не бажав.
"Се ля ві".
13 вересня 1933 совєтська газета «Правда» написала, що "прем'єр Франції Едуард Ерріо категорично відкинув брехню буржуазної преси про голод в СССР".

Повертаючись до Європи, в столиці ще не окупованої Совєтами Латвії Ризі, на прес-конференції запитання про голод в Україні вивело з рівноваги французького політика:
"— Потьомкінскіє дєрєвні? Не знаю… Те, що я бачив в Росії, було прекрасно, а про те, чого я не бачив, я не можу говорити!.. Але голод!.. Це брехня! Чистісінька, чистісінька, чистісінька брехня!.."
Ця брехлива заява французького політикана вже скоро зіграє одну з ключових ролей у невизнанні Голодомору...
(Докладно про візит екс-прем'єра Франції — публікація "Історичної Правди" "Люди Правди, кремлівська пропаганда і корисні ідіоти")

Наслідками дій Франції і французьких політиканів у міжвоєнний період стало пошматування України, совєтська і польська окупація та влаштовані геноциди і етнічні чистки Українців з боку СССР та Польщі. Близько 10 мільйонів Українців вбито трьома хвилями Великого Голодомору, ще півмільйона Українців знищили поляки в ході так званої "пацифікації", себто, етнічної чистки Західних Теренів України.
Європа ж у міжвоєнний період вперто відвернулась і не помічала, як Україна потопає в крові та вмирає від страшного штучного голоду... Чисельні звернення Українців про злочини совєтських і польських окупантів навіть слухати ніхто не бажав! І значну роль в цій сліпоті-глухоті Європи першою скрипкою зіграла тоді саме Франція...

Франція в 1930 роки активно сприяла Совєтській Россії в кремлівській пропаґанді та заперечувала будь-яку інформацію про Голодомор в Україні... Ось такі подвійні стандарти були у Франції в ХХ столітті...
Велика Британія теж воліла мовчати і не помічати.
Америка була у Великій Депресії.
Європа мовчала...

Шоу для Шоу

Втім, не лише французькі політикани того часу підігравали Сталіну.
Совєтська Россія знайшла вдосталь симпатиків в Європі: письменник Герберт Уеллс, драматург Бернард Шоу, політики й політикани, чисельні журналісти...
Крім того, під час Голодомору вже активно працювала кремлівська пропаґанда в Європі і США. Симпатиків кривавого Сталіна вистачало по всій Європі і Америці...

Улюблені багатьма культурні діячі Бернард Шоу і Герберт Уеллс (автор "Війни Світів") захоплювались Совєтським Союзом. Обидва були затятими марксістами і соціялістами.
Бернард Шоу приїхав до СССР в 1931 році, його перебування в Странє Совєтов було ретельно зрежисоване від поїздок по колхозам до обіду зі Сталіним, якого престарілий Бернард Шоу лестиво величав "грузинський джентльмен".
На обіді, влаштованому на його честь, Шоу сказав присутнім:
"— Я бачив усі 'жахи' і я був дуже задоволений ними!"
Шоу для Шоу пройшло більш ніж вдало.

Захоплення Бернарда Шоу диктаторами Муссоліні і Сталіним демонструє його зростаюче переконання в тому, що диктатура є єдиним життєздатним політичним укладом. Коли нацистська партія прийшла до влади в Німеччині в січні 1933, Шоу охарактеризував Гітлера як "дуже чудову людину, дуже здібну людину", і заявляв, що пишається тим, що він "єдиний письменник в Англії, який бездоганно ввічливий і справедливий до Гітлера".
Проте, основним захопленням Бернарда Шоу був Сталін, режим якого він відстоював протягом десятиліття.
Бернард Шоу сприйняв Пакт Молотова—Ріббентропа 1939 року як "Тріумф Сталіна", який, за його словами, тепер "мав Гітлера під нігтем".
Кремль вдало знаходив собі престарілих маразматиків з когорти європейських діячів культури.

Інформаційна війна Кремля

Кремль вже на початку 1930-х років чудово усвідомлював значення й силу пропаґанди.
Теорія Великої Брехні, яку набагато пізніше сформулював Роберт Конквест і яку відкрито застосовував Йозеф Гьоббельс в Третьому Райху, була усвідомлена і взята на озброєння чєкістами значно раніше нацистів.
І використовується нині з небаченим розмахом!..
Використати відомих культурних діячів, вражених ідеями марксізма-лєнінізма не складно, але неефективно. Ну який зиск зі схибленого Бернарда Шоу, коли старий маразматик готовий був вилизувати чоботи і Сталіну, і Гітлеру, і Муссоліні, причому, водночас. Старі маразматики з когорти культурних діячів це так, іграшки.
Набагато важливіше для Кремля було вести інформаційну війну, вербувати й скуповувати журналістів, перетворюючи їх в свої рупори на Заході.

Першим з небагатьох західних репортерів, який взяв інтерв'ю у Сталіна, був Юджин Лайонс.
Юджин Лайонс (Eugene Lyons) — американський журналіст єврейського походження, уродженець Мінської ґубернії, автор терміну "homo soveticus". В 1928-1934 роках — корреспондент «United Press International» в Москві. Дочка Лайонса Євгенія вчилась в одному класі з дочкою Сталіна Світланою Аллілуєвою.
Лайонс спочатку мав палку симпатію до Совєтської Россії, але поступово його погляди змінювались і по поверненню до США у 1934, Юджин Лайонс зайняв антисовєтську позицію, написавши низку книг про совєтський режим.
Книги Лайонса вплинули на Джорджа Орвелла, який в романі «1984» використав вислів Лайонса "2+2=5", як гасло щодо "пятілєткі в 4 ґода". А в книзі «Колгосп тварин» Джорджа Орвелл зобразив однією з тварин в образі хряка Скавутишина "журналіста" Волтера Дюранті.

Волтер Дюранті (Walter Duranty) — британсько-американський "журналіст", Пулітцерівський лауреат, кореспондент «The New York Times» — виявився найбільш корисним для Кремля.
У 1921 році Дюранті переїхав до Совєтської Россії.
Впродовж 14 років (1922–1936) очолював московське бюро газети «Нью-Йорк Таймс».
У 1929 році Волтер Дюранті взяв ексклюзивне інтерв'ю у Сталіна, що відразу винесло його на гребінь популярності як журналіста.
У 1932 році за серію репортажів з СССР здобув престижну Пулітцерівську премію в журналістиці.
Волтер Дюранті свідомо дезінформував американських і британських читачів як про СССР загалом, так зокрема й щодо причин і поширення Голодомору, що підтверджувала й британська розвідка, хоча Велика Британія воліла не розголошувати цю інформацію.
Дюранті також чудово знав, яку саме "работу" для Кремля виконує. У приватних розмовах він не заперечував багатомільйонних жертв серед Українців, але завжди тримався обережно, аби не бовкнути зайвого. У своїх репортажах Дюранті заперечував голод в Україні, хоча в приватних розмовах з коллєґами, з тим же Юджином Лайонсом, Дюранті розповідав та повідомляв до Британського посольства про те, що населення України та низов'їв Волги "трішки зменшилось на 6-7 мільйонів".

Саме репортажі Дюранті й стали тим вирішальним фактором, який вплинув на рішення Президента США Франкліна Делано Рузвельта офіційно визнати Совєтську Росссію в 1933 році, встановити дипломатичні стосунки і вивести режим чєкістів з міжнародної ізоляції. А вже у 1934 році СССР прийнято до Ліги Націй, яка в 1933 році проігнорувала звернення про страшний Голодомор в Україні...
Коли США і СССР встановили дипломатичні відносини, "міністр іностранных дєл СССР" Максім Літвінов дав розкішний обід в нью-йоркському готелі «Волдорф Асторія». На цьому обіді в центрі загальної уваги був Волтер Дюранті, про що знаний критик і журналіст Александер Вулкотт написав: "Насправді таке враження, що Америка визнає обох: Совєтську Росію і Волтера Дюранті".
Дюранті позаочі називали "апологет Сталіна" та "сталінська собака".
Волтер Дюранті наполегливо заперечував Голодомор у своїй писанині до самої смерті в 1957 році.
Справжній вірний сталінський пес!

Власне, Волтер Дюранті — приклад найбільш мерзенного й огидного продажного "журналіста".
Пулітцерівський комітет вже в наші дні відмовився відкликати премію брехливому "журналісту", який працював на Кремль і зіграв одну з ключових ролей у невизнанні Голодомору та посприяв вбивству декількох мільйонів Українців, мовляв, "за сьогодняшніми стандартами роботи Дюранті не є впливовими". Дивно, за якими ж критеріями Пулітцерівський комітет нагородив кремлівського пропаґандиста Дюранті, який в своїх "репортажах" стверджував, що "концентраційні табори в Сибіру призначені для того, щоб надавати в'язням шанс переродитись і влитися в совєтський народ, а хто не приймає цю систему — врешті-решт кожного ворога чекає смерть". З приводу опору селянства колективізації Дюранті писав що "Kulaks — привілейований клас фермерів, який помилково створив Ленін". Порівнюючи заходи Сталіна з діями біблейського Соломона і Тамерлана(!), Дюранті робив висновок, що "ці селяни мусили бути ліквідовані або переплавлені у вогні вигнання і примусових робіт на трудові маси".
Яке цікаве уявлення у Пулітцерівського комітету про стандарти журналістики!
Еге ж: "Josef Stalin — wise Solomon", а "селяни мусили бути ліквідовані або переплавлені у вогні вигнання і примусових робіт...".
Так ось хто народив пресловуті "стандарти бі-бі-сі" — кремлівський пропаґандон Волтер Дюранті!
Хоча, чому дивуватись, коли "престижну журналістську премію" заснував видавець "жовтої преси" Джозеф Пулітцер.
«The New York Times» також вшановує "видатного коллєґу" і відмовилось повертати приз, заявивши, що Дюранті отримав нагороду за репортажі "написані за декілька років до голоду в СССР".
А ми нині дивуємось плінтусному рівню журналістики і кремлядській позиції «The New York Times»!

Люди Правди

У 1932 році правдиві репортажі про Голодомор в Україні почали з'являтися в західній пресі.
Першими на повний голос про Голодомор заявили два британські журналісти.
Ґарет Джоунс у «Times» і Малкольм Маґґерідж у «Guardian», засуджуючи обмеження в пересуванні Совєтським Союзом, потай прибули до УССР, щоб побачити все своїми очима.
Навесні 1933 року Ґарет Джоунс полишив УССР й опублікував свої статті про голод під власним іменем в «The Manchester Guardian». У відповідь миттєво Волтер Дюранті у «Нью-Йорк Таймс» в статті "Росіяни недоїдають, але не голодують" назвав повідомлення Ґарета Джонса "страшилками".
Британський журналіст Малкольм Маґґерідж, який сам щойно повернувся з УCCР, назвав Дюранті "найбільшим брехуном, якого я зустрічав в журналістиці".

Малькольм Маґґерідж (Malcolm Muggeridge) — британський журналіст, який перший розповів про Голодомор, в подальшому дослідник Голодомору.
Маґґерідж так само, як і багато інших тогочасних західних інтелектуалів, був зачарований ідеєю побудови суспільства —альтернативи капіталістичному ладу.
Світова економічна криза — Велика Депресія — додавала песимізму: здавалося, світ вільного ринку руйнується.
Щось таки мало стати альтернативою. Цією альтернативою багатьом видавалася совєтська версія соціялістичного ладу.
Дехто вважав також, що сталінська версія соціал-большевізму ліпша за гітлерівський націонал-соціялізм, який, на їхню думку, був більшою загрозою в Європі.
Малькольм Маґґерідж прибув до СССР 1932 року з багажем саме таких ілюзій, проте миттєво розчарувався в коммунізмі. На відміну від французького політика Ерріо він пересувався країною Совєтів не зовсім легально. Маґґерідж теж ризикував зникнути в катівнях НКВД за звинуваченням у шпигунстві так само, як і інженер Вінерберґер (фотографував померлих від голоду в Харкові). Але завдяки тому, що він подорожував без супроводу кураторів з ОҐПУ, йому не влаштовували театральних постановок і "потьомкінських сіл" — відтак Маґґеріджу вдалося зафіксувати зовсім іншу дійсність:

— Я ніколи не посмію цього забути... Хліборобів, які в снігу на колінах жебрають шматок хліба...

У своїх репортажах для «Манчестер Ґардіан» він розповідатиме про охоплену страшним голодом Україну...
Зазначалось, що голодом охоплено терени з населенням близько 60 мільйонів людей...

Ґарет Джоунс (Gareth Jones) — валійський інтеллектуал, мати якого працювала репетитором у дітей Джона Г'юза в місті Юзівка в Україні. Ґарет отримав чудову освіту — два колледжі, університет, вільно володів п'ятьма мовами. В 1930 році він став радником з питань міжнародної політики ліберального прем'єр-міністра Великої Британії Девіда Ллойд Джорджа. Наступного року Ґарет вже працював помічником Айві Лі, радника з публічних відносин Рокфелера, Пенсильванської залізниці, Крайслера та інших американських підприємств. Лі, який добре знав Россію, попросив Ґарета супроводжувати Джека Гайнца II, онука засновника компанії «Heinz», в подорожі до СССР.
Як плідний журналіст Ґарет Джоунс писав статті для багатьох британських, американських і німецьких газет.
Під час третьої та останньої подорожі до Совєтського Союзу в березні 1933 року Ґарет знехтував попередженням посольства і забороною ОҐПУ на в'їзд іноземним журналістам до України та нелегально вирушив у подорож. Ґарет записав у щоденнику про зустріч з Малкольмом Маґґеріджем у Москві перед початком подорожі. Доки Ґарет перебував в Україні, Маґґерідж написав три статті для «Манчестер Ґардіан», однак вони були надруковані наприкінці місяця без імені автора, сильно відредаґовані та розміщені глибоко в середині газети, через що у Маґґеріджа виник конфлікт з «Манчестер Ґардіан».
Повернувшись до Берліна, 29 березня 1933 року Ґарет зробив відомий прес-реліз, який був надрукований багатьма газетами, зокрема «New York Evening Post» та «Манчестер Ґардіан»:

— Я пройшов через безліч сіл... Скрізь я чув плач: „У нас немає хліба. Ми помираємо!.. Передайте в Англію, що ми пухнемо від голоду!“
Більшість офіційних осіб заперечують існування будь-якого голоду, але через кілька хвилин після одного такого заперечення в потязі, я насмілився кинути на підлогу шматок зчерствілого хліба. Наче куля селянин кинувся на підлогу та поглинув його. Те саме повторилось зі шкіркою апельсина. Навіть чиновники з транспорту та офіцери ОҐПУ попередили мене про небезпеку подорожей селом вночі через велику кількість відчайдушних через голод людей. Близько 5 000 000 тамтешніх жителів померли від голоду. Окрім диктатора Сталіна, ті, хто голодують, ненавидять Джорджа Бернарда Шоу за його оповідання про вдосталь їжі, яку вони начебто мають, але їжі нема, і селяни надто слабкі для роботи в полі.

У відповідь Бернард Шоу, Герберт Уеллс і ще кілька симпатиків СССР поширили відкритого листа, в якому засудили кампанію з "дискредитації незаперечних здобутків" совєтського режиму.
Ґарет Джоунс потрапив до "чёрноґо спіска" ОҐПУ...

В лютому 1935 року Ґарет Джоунс відвідав Токіо, де жив у будинку Гюнтера Штайна, кореспондента газети «London News Chronicle». В цьому ж будинку жив совєтський розвідник Ріхард Зорґе. З Токіо Ґарет Джоунс вирушив до Маньчжоу-Ґо, подорож організували такі собі Адам Пурпіс і Герберт Мюллер. Пурпіс виявився представником німецького підприємства Вестваг під крилом НКВД, Мюллєр був аґентом коммуністичного інтернаціоналу.
Ґарет Джоунс був захоплений в полон "невідомими" і застрелений напередодні свого 30 дня народження.
Вочевидь, чєкісти просто викрали і вбили британського журналіста.
Це була помста за правду про Голодомор...

...1990 року племінниця Ґарета Джоунса Маргарет Сіріол Коллі прибирала в будинку де жила 90-річна сестра Ґарета та знайшла повну валізу щоденників, а також статті Ґарета. Усвідомлюючи велику вагу знайдених матеріялів для дослідників Голодомору, Маргарет зробила копії і виклала їх в Інтернет. Ці документи знайшов Морган Вільямс. За допомогою німецького військового аташе деякі матеріали були надруковані, зокрема, про колективізацію й індустріалізацію та п'ятирічні плани Сталіна.

ЛЮДИ ПРАВДИ в розділі ПАМ'ЯТЬ ПРО ГОЛОДОМОР на сайті Українського Інституту Національної Пам'яті.

До речі, за 4 роки до подорожі Ґарета в СССР і за 6 років до загибелі, в коміксі 1929 року бельгійського ілюстратора Ерже «Тінтін в Країні Совєтів» юний репортер з Брюсселю теж відправляється до країни Совєтів, потрапляє до "чёрноґо спіска" ОҐПУ і переслідується чєкістами, які влаштовують теракти та намагаються вбити юнака...
Звісно, тридцятирічний брюссельский ілюстратор Ерже не міг передбачити вбивство відомого британського журналіста через висвітлення того ж злочину Кремля, про який кожен у свій спосіб розповідали і Ерже і Ґарет. Але через рік після загибелі Ґарета Джоунса в Маньчжурії, в 1936-му, художник Ерже працює над п'ятим альбомом пригод Тінтіна «Блакитний Лотос» і переносить юного репортера Тінтіна в Китай та Маньчжоу-Ґо, де юнак стає свідком Мукденського інциденту і, як єдиний свідок спланованої диверсії, викрадається злочинцями з метою ліквідації. Щоправда, намальованому репортеру вдається врятувати своє життя, на відміну від Ґарета Джоунса. Вочевидь, таким чином Ерже передав в сюжеті викрадення і трагічне вбивство відомого журналіста. Ерже вмів передати в альбомах з пригодами Тінтіна купу прихованих месседжів, за що й переслідувався Кремлем все життя. Жорж Ремі, відомий як Ерже, теж може вважатись Людиною Правди.
Отже, поглянемо на перший європейський комікс, який першим і розповів про Голодомор в 1929 році.

Тінтін проти Кремля

Допоки одна частина європейської інтеліґенції захоплювалась Совєтськой Россієй, інша частина ставилась до нової імперії на сході вельми скептично, як до "червоної чуми".
Наприклад, в Бельгії про голод в Совєтській Россії говорили давно. Це зрозуміло, бо бельгійські промисловці мали вдосталь підприємств на сході України, який тоді почали називати Донбас. Фактично, бельгійські промисловці й створили те, що Совєти обізвали терміном "Донбасс" після совєтської окупації. З Маріюполя до Брюсселю навіть прямий потяг курсував. Тож в Бельгії знали про ситуацію в Україні і мова йшла про першу хвилю Голодомору саме в Україні.

Зокрема, у 1929 році в Бельгії у франкомовному дитячому журналі «Le Petit Vingtième» («Маленький ХХ-й» — додаток до журналу «Le Vingtième Siècle» — «ХХ Століття») започатковано перший європейський комікс «Les Aventures de Tintin» («Пригоди Тінтіна»). Героями коміксу є юний скаут, брюсселький репортер Тінтін і його фокстер'єр Мілу. Першим редакційним завданням мальованого юного репортера була подорож до Совєтської Россії з метою з'ясувати, що там насправді відбувається. Перша пригода юного репортера називалась «Tintin au Pays des Soviets» — «Тінтін в Країні Совєтів».

Таким чином, протягом 1929—1930 року, доки публікувалась перша пригода Тінтіна в Країні Совєтів, діти Бельгії, а також і дорослі, дізнались про Голодомор та про злочини чєкістів. Репортер Тінтін розповів про "потёмкінскіє дєрєвні" для брехливих західних журналістів, про голод і зубожіння, про тоталітаризм. Пригода в Країні Совєтів була небезпечною через переслідування з боку ОҐПУ і постійні спроби чєкістів вбити юного репортера. За рік пригоди Тінтіна в Країні Совєтів стали найбільш популярною історією в Бельгії і серед дітей, і серед дорослих, а невідомий раніше жанр коміксу розлітався разом з дитячим журналом краще за будь-яку періодичну пресу!
По завершенню першої пригоди редакція видання влаштувала імпровізоване костюмоване "повернення" репортера Тінтіна з Країни Совєтів на центральному залізничному вокзалі Брюсселя. Хлопчика-актора в образі Тінтіна з білим фокстер'єром зустрічали тисячі прихильників, як дітей так і дорослих. Перший європейський комікс мав шалений успіх в 1930 році.
Звісно, комікс був розрахований на юнацьку авдиторію та містив лише непідтверджену фактами інформацію становлення тоталітарного режиму чекістів, про голод — серйозно це в Європі ніхто не сприйняв.
Але головне, комікс простим чорно-білим малюнком доніс і важливі месседжі тим, хто вмів думати, і лишив важливі свідчення на майбутнє.

Вельмишановне панство зараз має змогу побачити фраґменти першої інформації 1929 року про голод в Країні Совєтів.




Кремль настільки був розлючений, що комікс, як вид мистецтва, був заборонений в СССР до самого краху імперії, а художник Ерже, який створив «Пригоди Тінтіна», все життя переслідувався Совєтами, звинувачувався в "расізмє, нацизмє, фашизмє, антисємітізмє, коллаборационізмє с нацистамі", тощо. Художник Ерже змушений був навіть зректись перших двох альбомів через кремлівські звинувачення і заборонив їх перевидавати. (2016 року «Тінтін в Країні Совєтів» кольоризовано і перевидано в Бельгії). Після виходу кожного альбому з пригодами намальованого юного репортера Кремль корчами корчило і до сих пір корчить! (Востаннє кремлядська пропаґанда викинула шмат бруду проти коміксів з Тінтіном після кремлядського теракту в Брюсселі вже під час нинішньої війни — бо символом співчуття у брюссельців став Тінтін).
Звичайний дитячій комікс виявився набагато потужнішою зброєю на противагу кремлядській пропаґанді! (Привіт сучасному українському коміксу «Воля», від якого Кремль також корчами корчить!)
Мальований і завжди юний репортер Тінтін виявився справжнім репортером, на відміну від деяких коллєґ.

Британський письменник Джордж Орвелл теж читав статті Ґарета Джоунса про Голодомор 1932—1933 років в Україні, знав про трагічну загибель Джоунса, тож, віддав йому данину назвавши його прізвищем ферму Джонса в сатиричній повісті-антиутопії «Колгосп тварин», яку написав 1947 року.
На Джорджа Орвелла Голодомор в Україні та його заперечення сильно вплинули, брак інформації в Британії про геноцид Українців був помічений письменником, і він зазначив, що "великі події, подібні Голоду в Україні, від якого померло мільйони людей, насправді пройшли повз увагу більшості англійських руссофілів", маючи на увазі Герберта Уеллса і Бернарда Шоу.
Джордж Орвелл воював на боці Іспанії під час гібридної війни Совєтів 1936 року, захопився вивченням механізмів совєтської пропаганди, відтак, чудово знав, що з себе представляє Совєтська Россія. Своє дослідження Орвелл презентував за допомогою кумедної, але наочної моделі: СССР у нього — тваринна ферма, що залишилася без нагляду. Свині захопили владу, поласилися на розкіш і перетворилися на корумповану аристократію. Цуценята під їх наглядом виросли в "псів режиму". Птахи виявилися галасливою ​​і безпорадною інтеліґенцією, вівці — покірною більшістю, а роботяги-коні — витратним матеріалом. Справедливі гасла "революції тварин" забезпечені знущальними коментарями: наприклад, до заповіді "всі тварини рівні" додалося примітка, що "деякі рівніші за інших".

В 1954 році першим повнометражним мультфільмом Європи стала «Ферма тварин» («Animal Farm»)
І повість, і мультфільм гарні тим, що дуже уважно досліджують основні етапи переходу від соціалізму до тоталітаризму. А в героях вгадуються реальні особистості: кнур Старий Майор — ймовірно Маркс, свин Сніжок — Троцкій, хряк Наполеон — Сталін. А ось в образі свина Скавутишина — "журналіст" Волтер Дюранті.

«Усі тварини рівні, але деякі тварини рівніші за інших»

«Європа мовчала…»

Захід ніби потроху прокидався. Якимось дивом через совєтські кордони до сусідніх з СССР країн — насамперед на Західну Україну, окуповану Польщею і до Румунії — почали прориватися біженці з голодної України і розповідати про жахіття українських реалій.
24 липня 1933 року митрополит Греко-католицької церкви Андрей Шептицький у посланні "Україна в передсмертних судорогах" закликав християн усього світу поширювати правду про Голодомор:

"Усі радіостанції просимо рознести наш голос цілому Світові: може, дійде він і до убогих хатин конаючих з голоду селян".

Заклик пролунав марно...

В серпні 1933-го, Віденський кардинал Теодор Ініцер долучається до збирання пожертв для Українців і закликає по допомогу:

"Голод в Україні забирав життя схоже що мільйонів та примушував тих хто вижив до дітовбивства і канібалізму".

Але й цей заклик теж пролунав марно... Натомість увімкнулась кремлядська пропаґанда.
20 серпня 1933 року «The New York Times» надрукувала заклик кардинала Ініцера та поруч лицемірно розмістила офіційне совєтське спростування: "В Советском Союзе нет ни каннибалов ни кардиналов!". Наступного дня було надруковане ще й спростування від сталінського пропаґандона Дюранті.
«The New York Times» був "над конфліктом і внє палітікі".
«Нью Йорк Таймс» — газетка, з якої все ще стікає українська кров...

Лондонське «Українське бюро» збирає інформацію про голод в Україні і поширює публікації у британській пресі. Мережа різноманітних допомогових комітетів та ініціатив виникає в Британії, Швейцарії, Румунії, Польщі, Чехо-Словаччині, Австрії.
Лондонське «Українське бюро» повідомляє в Український громадський комітет рятунку України у Львові:
"Не для преси. Довірчо. На запит представників однієї з міжнародних гуманітарних інституцій у Лондоні про положення на Україні совєтський уряд відповів, що на Україні немає жодного голоду, противно — цьогорічний урожай найкращий від ряду літ. Жодної помочі не потрібно, і совєтська влада не дозволить, щоб чужі інституції вмішувалися в їхні справи".
Йшлося про переговори з Міжнародним Червоним Хрестом. Ця історія нічим не закінчилася. "Совєтскій Красный Крєст" відмовився від міжнародної допомоги.
Отут і виявилася корисною Совєтам прес-конференція Едуарда Ерріо в Ризі: "на Украінє нєт нікакова ґолода!"!

29 вересня 1933 року в Женеві відбулося засідання Ліги Націй за участі 14 держав.
Президент Ради Ліги Націй Йоган Людвіґ Мовінкель кілька разів ставить на голосування питання про голод в Україні, закликаючи зробити все можливе для допомоги їй:
"Ідеться про життя мільйонів!"
Однак його заклик не був підтриманий. Постійні члени Ради Великобританія та Франція висловилися проти.
Світ байдуже поставився до закликів Президента Ради Ліги Націй...

В жовтні 1933 року Празький комітет рятунку України звертається до Президента США із проханням надати допомогу й скликати спеціальну комісію, яка б дослідила ситуацію в Україні.
Невідомо, чи отримав Франклін Рузвельт того листа, але так чи інакше, США проігнорували повідомлення про масовий голод в Україні і невдовзі, 16.ХІ.1933, встановили дипломатичні відносини з СССР.
Ліга Націй, попри всі намагання її президента Мовінкеля, так само проігнорувала мільйони смертей і менш ніж через рік, у вересні 1934 року, прийняла СССР до Ліги Націй.
Зрештою, у тій боротьбі йшлося вже не про життя, а про пам'ять і правду: спроби донести світу інформацію про Голодомор в Україні робилися тоді, коли більшість його жертв уже не можна було врятувати...

Напившись крові Українців, в 1936 році Совєти влаштують гібридну війну проти Королівства Іспанія — на щастя у Іспанії знайшовся каудильйо Франсіско Франко, який врятував Іспанію і згодом вичистив її від совєтських метастаз. А в 1939 Совєти нападуть вдруге на Фінляндію, за що СССР викинуть з Ліги Націй. Втім, існувати поважній міжнародній інституції лишалось недовго. Того ж 1939 року СССР і Третій Райх ділять Європу пактом Молотова-Ріббентроппа і роздмухують Другу Світову війну.
Міжвоєнний Світ, побудований на брехні й браку солідарності, вибухнув у 1939 році Світовою війною.
Про Голодомор вже ніхто не згадував...

«Європа мовчала… І вкотре мовчить…»

25 листопада 2017 року Світовий Конґрес Українців у заяві з нагоди роковин Голодомору закликав уряди всіх держав та ООН визнати Голодомор актом геноциду. Зі стовідсотковою ймовірністю можна передбачити, що й цей черговий заклик буде марним...

По завершенню ІІ Світової війни замість ліквідованої "за нєнадобностью" Ліги Націй, СССР, США, Велика Британія і Франція утворюють ООН. ООН імені Сталіна. ООН став для СССР надзвичайно чудовим інструментом в продовженні Великої Війни, за допомогою якого Кремль вміло просував свої інтереси, використовуючи країни-сателліти. Що казати, коли СССР в ООН був представлений аж в чотирьох іпостасях "стран-аснаватєльніц с правом вєто" — як СССР, власне, та як "нєзавісімыє совєтскіє рєспублікі": РСФСР, УССР, БССР. А ще ж у Кремля були маріонеткові "страны соцлаґєря" та "страны трєтьєґо міра". Після розпаду СССР РФ проголосила себе наступницею та залишила лиш за собою "ісключітєльноє право вєто" в ООН.
Світ все ще керується сталінським ООН...

Під час вшанування жертв Голодомору в 2015 році П'ятий Президент України Петро Порошенко зазначив:

《Лише за останні сто з невеликим років Російська імперія двічі розпадалася або зменшувалася в кордонах. Вона існувала під п’ятьма назвами. Над нею майоріло як мінімум сім різних прапорів. Її піддані співають вже сьомий гімн. Чотири різних політичних режими правили нею з двох столиць, одну з яких встигли тричі перейменувати.
Але незмінними залишалися ненависть до України і нестримне бажання знищити нас, Українців, як окремий народ. В чому-чому, а саме в цьому і білі, і красні, і навіть красно-коричневі завжди демонстрували і демонструють вражаючу єдність.》
《Голодомору не сталося би, якби ми не втратили державності на початку 20-х років минулого століття. І московські більшовики не перемогли би в Україні, якби прибічники Незалежності били б гуртом ворога, а не різали й відстрілювали один одного на втіху Москві.》

Жаль, Президент не може відкрито зазначити про роль європейських країн в ХХ столітті, які спочатку розтоптали вже визнану ними ж Першу Незалежність України, а потім робили вигляд, що не помічають, як Україна захлинається кров'ю та мре від голоду... Жаль, Президент не може прямо говорити про сталінське ООН, хоча на останній Ассамблеї ООН говорив про нагальну потребу суцільного реформування глобальної міжнародної організації. Жаль, що дипломатія інколи змушує мовчати і не нагадувати минулі помилки, щоб їх не повторили, бо ж "неполіткорректно", образитись можуть союзники...
Втім, союзники, як і в минулому столітті, не дуже поспішають допомагати Україні, яка стримує орків на сході Європи, і не поспішають визнавати Голодомор геноцидом. Зрештою, ситі європейці не помирали від голоду, тож вони не розуміють, чому ми так вчепились за ту пам'ять про Голодомор і чому старенькі бабусі в Україні не змітають зі столу хлібні крихти у смітник...

Звісно, будь-які спроби визнання Голодомору геноцидом всіма засобами постійно блокуються з боку РФ (Россії Фашистської).
Кремлівське лоббі як в ООН, так і в багатьох країнах Світу не менш міцне, як за часів СССР.
Європа не визнає Голодомор геноцидом через міцне кремлівське лоббі в кожній з європейських країн і через газову залежність. Також не варто забувати про кремлівську "журналістику". Це у 1930-х роках Кремль мав в арсеналі лише з десяток завербованих західних "журналістів", які жили й працювали в Москві, та маразматичних інтеліґентів на кшталт Бернарда Шоу. А в ХХІ столітті Кремль має практично тотальний контроль за глобальним медія-простором та Інтернетом, в арсеналі Кремля тепер сотні тисяч продажних "журналістов", "блоґґєров", армії ботоферм та орди ватніків, сотні псевдоукраїнських "жовтушних" сайтиків — теж номінанти на "престижну" Пулітцерівську премію! «Нью-Йорк Таймс», ФСБук, інстаґрами-твіттери, та навіть недопрезидент США Дональд Фёдорыч Трамп — всі "сідят на куканє" у Кремля! Маркуша сцуКҐБерг взагалі в пупік поцілований!
Ну, про те що в Україні немає жодного українського медія і телеканалу — можна ж не нагадувати?

Тож, не дивно, що такі міжнародні організації як ООН, ЮНЕСКО, ОБСЄ, тощо — не визнають Голодомор геноцидом. Не дивно, що США, Велика Британія, Франція та інші країни не визнають Голодомор геноцидом...
Всі обходяться загальною фразою про "злочин проти людства", "засуджують" та раз на рік "скорбят"...
«Європа мовчала… І вкотре мовчить…» І буде мовчати…

Хіба що колись станеться чудо і раптом хоча б провідні країни Світу почнуть визнавати Голодомор, тоді цей процес призведе до нового Нюрберзького Трибуналу, на якому будуть засуджені злочини Кремля. Надзвичайним чудом буде, якщо засуджені будуть ВСІ злочини Кремля за 100 років Великої Війни. Але таке можливе лиш по завершенню Великої Війни. Наразі про це годі й мріяти — Світ на порозі ІІІ Світової війни, яка, здається, вже невідворотня...

Велика Війна триває...

© Dmytro Dzŭba
Tokmak, Zaporožžya, UKRAЇNA
2017.ХІІ.1
© «Порохівниця»