1939 — Опір у Карпатах

 

Мадярська окупація Карпатської України в березні 1939 року.

 
Мюнхенська змова 1938 року розв'язала руки Адольфу Гітлеру і стартувала Другу Світову війну. Французькі і британські політикани задля "умиротворення" нацистського аґресора, віддали на поталу серце Європи — Чехо-Словаччину — найбільш розвинуту країну Центральної Європи, улюблене дитятко Антанти, незалежність якої у 1919 так відстоювала Антанта і суверенітет якої так легко віддала на розшматування Третьому Райху і пронацистським посіпакам — Польщі та Мадярщині...
Карпатська Україна була в складі Чехо-Словаччини як автономний край і напередодні повної окупації демократичної країни український край встиг проголосити Незалежність.

Карпатська Україна фактично проіснувала всього один день, але події 14-15 березня сколихнули увесь Світ!
Українці перші прийняли удари Другої Світової війни!
Для Українців II Світова розпочалася не у вересні, а в березні 1939 року.
Українці першими в Європі дали відсіч Третьому Райху і нацистським приспішникам Гітлера з Польщі та Мадярщини.
Проти Українців, Чехів і Словаків виступили пронацистські мадярські війська та польські "добровольці". "Іх там нєт" польського формату 1938—1939 років.
Але спочатку відбувався спільний польсько-мадярський диверсійний терор — операція "Лом"...
Маловідомі подробиці операції "Лом" в матеріялі «1938 — аґресія Польщі і Мадярщини проти Карпатської України»

Плакат М.Михалевича, який зображає Карпаську Україну, що борониться перед Мадярщиною й Польщею

Подробиці польсько-мадярської аґресії проти Чехо-Словаччини і Карпатської України опублікував історик, кандидат історичних наук Олександр Пагіря.

Опір у Карпатах. Як закарпатці боронилися від угорської агресії в 1939 році

 

„Безупинно йшли нові українські добровольчі загони на кордон... Більшість з них не мала ще досі ніколи в руках кріса, похапцем виряджена, без ніякого військового вишколу. Але всі вони мали незламну волю боротьби і перемоги, були повні фанатизму й такої відчайдушності, що її може родити лише безвихідне положення.“

Мадярська армія наступає на Карпатську Україну. Березень 1939

Прискорене вторгнення

6 березня 1939 року німецький райхсканцлер Адольф Гітлер прийняв рішення про остаточну ліквідацію Чехо-Словаччини. Згідно з затвердженим планом передбачалося, що війська Вермахту окупують Богемію та Моравію, Словаччина проголосить незалежність під протекторатом Третього Райху, а Мадярщина (Угорщина) за дозволом Райху окупує Карпатську Україну.
Мадярщина керувалась пронацистські налаштованим "адміралом" Міклошем Горті і пафосно називалась "Королівство Святого Іштвана".

12.ІІІ.1939 Мадярщина через свого посла у Берліні Деме Стояї отримала "зелене світло" на захоплення краю. Для вирішення "рутенського питання" у розпорядженні гортистського керівництва було всього 24 години після проголошення незалежності Словаччини, яке було заплановане на 14 березня 1939 року.
Начальник угорського генштабу Генрік Верт просив надати йому як мінімум тиждень на підготовку до вторгнення, побоюючись зустріти серйозний опір з боку чехословацьких військ. Однак такі терміни не влаштовували німецьких колег.
Тому гортистське керівництво було змушене прискорити підготовку до вимаршу своєї армії в Карпатську Україну. Угорська королівська рада, що зібралася 13.ІІІ.1939, наказала Г.Верту бути готовим до операції протягом 12 годин.
У терміновому порядку до чехословацького кордону стягувались регулярні війська, в основному новобранці, які пройшли 3-тижневий курс військового вишколу.
З огляду на короткі терміни розгортання військ, угорське командування не мало змоги провести повноцінну мобілізацію резервістів, на що було потрібно як мінімум 72 години.
Підготовкою і всім ходом військової операції безпосередньо керував начальник гарнізону в Мукачеві, командир 1-ї гірської бригади полковник генштабу Олойош Белді під зверхністю командира 8-го корпусу (Кошице) генерал-лейтенанта Ференца Сомбатгеї, який 14.ІІІ.1939 очолив Карпатську групу (Kárpát Csoport) загальною чисельністю до 40 тисяч вояків, спеціально сформовану для окупації Карпатської України.
До бойових дій також залучили нерегулярні формування "Рондьош ґарди", "Собот Чопоток" та гвардії "чорнорубашників" Стефана Фенцика (загалом до 1-2 тисячі бойовиків).

Угорський наступ на Карпатську Україну відбувався на трьох стратегічних напрямках:
західний напрямок (Ужгород — Перечин — Великий Березний — Ужок) з відгалуженням на Турянську долину із завданням перерізати зв’язок краю із Словаччиною;
центральний напрямок (Мукачево — Чинадієво — Свалява — Воловець і Мукачево — Іршава — Білки — Довге), що мав на меті розрізати навпіл чехословацьке військове угрупування на Закарпатті та нейтралізувати його подальший опір;
східний напрямок (Берегово — Севлюш — Хуст — Тячів — Солотвино — Рахів — Ясіня), головним завданням якого було подолати опір січовиків, захопити столицю Карпатської України – Хуст і не допустити зайняття румунськими військами східних районів регіону.

Мадярський напад на Карпатську Україну. Березень 1939

14.ІІІ.1939 о 5-ій годині ранку мадярські війська при підтримці іррегулярних сил без оголошення війни атакували чехословацькі позиції на окремих ділянках демаркаційної лінії. Їхні бойові дії цього дня ще не мали характеру загального наступу, а скоріше були прикордонними сутичками, певною пробою сил.
На лінії угорського наступу оборону здійснювали два батальйони чехословацької прикордонної охорони (StOS) у взаємодії з частинами 12-ої чехословацької дивізії (36-й та 45-й піхотні полки), фінансової сторожі та жандармерії, як також відділи Карпатської Січі, сформовані у прикордонних селах.

Колона мадярської піхоти марширує в Карпатах. Березень 1939

Ранковий наступ угорської кавалерійської бригади з Мукачева у напрямку Сваляви мав на меті розрізати 12-у чехословацьку дивізію навпіл і в такий спосіб примусити її капітулювати. Але його успішно відбитив перший батальйон 36-го піхотного полку.
При підтримці чоти бронетранспортерів і протитанкових гармат чехословацькі війська в ході контратаки відкинули противника на вихідні позиції, надалі перешкоджаючи йому обійти себе з флангів.
Внаслідок запеклого опору чехословацьких сил протягом 14.ІІІ.1939 всі угорські атаки на свалявському напрямку виявилися безуспішними.
Угорське командування часто вдавалося до комбінованих атак, залучаючи загони диверсантів. Для прикладу, напад на роту StOS "Доманинці" ввечері 14.ІІІ.1939 здійснювали одночасно "угорські гвардійці" із тилу та регулярні війська від демаркаційної лінії.
У результаті чехи були змушені відступити до сіл Оноківці та Кам’яниця, де разом із Карпатськими Січовиками продовжували опір надалі.

До 16-ої години, 14.ІІІ.1939 тривав бій під Горондою та Страбичовим поблизу Мукачева за участю підрозділів StOS із роти "Ракошино" та сотні січовиків на чолі з хорунжим Михайлом Стойкою, в якому угорці поплатилися 12-ма вбитими і 35-ма пораненими.
12-та чехословацька дивізія проводила позиційні оборонні бої проти угорських військ тільки 14.ІІІ.1939. Після полудня цього дня за вказівкою з Праги була розпочата евакуація чехословацьких військ та державних службовців із території Підкарпатської Русі.
З цього моменту урядові війська переходили до тактичної оборони й організовано відступали в Словаччину, Польщу та Румунію. Серед чехословацького військового керівництва спостерігалася певна розгубленість.
Один із офіцерів StOS Ян Свобода писав:

"Здавалося, у вищому командуванні панував безлад і ситуація була критична".

Через відсутність чітких вказівок часто рішення про відступ федеральних військ видавалися із запізненням.
Підрозділи на кордоні, що стримували натиск угорських військ, не знали загальної ситуації на фронті і були фактично залишені самі на себе без жодної підмоги.

Народження армії

Плакат М.Бутовича із серії „Карпатська Січ“, 1939

Уряд Августина Волошина безуспішно намагався переконати командира 12-ї чехословацької дивізії генерала Олега Сватека очолити оборону Карпатської України.
У зв’язку з різким загостренням міжнародної ситуації в Центрально-Східній Європі і фактичним розпадом Чехо-Словаччини після оголошення самостійності Словаччини, ввечері 14.ІІІ.1939 Августин Волошин по радіо проголосив Карпатську Україну також незалежною державою.
Цьому рішення передували консультації з делегатами до Сойму, який наступного дня мав його законодавчо закріпити.
Після цього Августин Волошин відправив до Праги телеграму, в якій пояснив вимушеність цього кроку та подякував чеському народові та його уряду за 20 років співпраці – жест, на який не спромоглися представники інших нацменшин багатонаціональної Чехо-Словацької Республіки.

Ввечері 14.ІІІ.1939 у помешканні голови уряду відбулась нарада за участю провідних діячів Карпатської України та старшин Карпатської Січі, на якій було вирішено розпочати оборону краю та відхилити угорський ультиматум про мирну здачу влади.
Водночас з метою затягування часу в Будапешт було відправлено дипломатичну місію на чолі з Ю.Бращайко для проведення переговорів про можливість припинення бойових дій на території краю.

Тоді ж уряд Августина Волошина надіслав у Берлін ноту з проханням про протекторат: "Наш уряд висловлює велику подяку німецькому народу та Вам за справжню підтримку національних устремлінь українського народу і віддається під могутній захист Німецького Рейху". Однак офіційний Берлін мовчав, оскільки доля краю вже була вирішена.

Тим часом уряд новонародженої держави приступив до організації збройних сил. Уранці 15.ІІІ.1939 військовий міністр Карпатської України Степан Клочурак видав свій перший наказ "Про формування штатів управління", яким створювалася Національна Оборона Карпатської України на чолі з полковником армії УНР Сергієм Єфремовим.
Одночасно було призначено генеральний військовий штаб у складі 11 чоловік, очолюваний полковником Михайлом Колодзінським ("Гузар"). Карпатська Січ стала базою для формування збройних сил Карпатської України, до якої також увійшли добровольці з усіх куточків краю та Українці з чехословацької армії.

Михайло Колодзінський – начальник Генерального штабу Карпатської Січі у 1938-1939

Для залучення добровольців до новонародженого української війська був виданий мобілізаційний заклик до населення краю:

"При міністерстві війська в Хусті утворився генеральний штаб під проводом пол. Єфремова. Формується армія Карпатської України. Всі бувші військові старшини, підстаршини і вояки, голосіться до головної команди армії, і тому нехай не буде ні одного вишколеного вояка, який би не заоферував свої прислуги своїй державі. Служили ми цісарям, всяким чужим президентам, то послужім тепер своєму народові. Вояки, вас кличе рідна держава!".

У штабі Національної Оборони не складалось жодних мобілізаційних списків чи повісток, добровольці у віці від 16 до 55 років, які бажали зі зброєю в руках захищати Карпато-Українську державу, самі приходили до збірних пунктів.

Група добровольців та Січовиків відправляються на угорський фронт. Хуст, 15.ІІІ.1939

Лише 15.ІІІ.1939 до команд Національної Оборони зголосилось близько 2–3 тисяч чоловік, серед яких були селяни, старші учні гімназій, студенти учительських семінарій, січовики, Українці з чехословацької армії, прикордонної охорони, фінансової сторожі та жандармерії.
Попри наявність людського резерву, армія Карпатської України не була в змозі укомплектувати всіх зголошених добровольців у боєздатні відділи через відсутність достатньої кількості зброї, амуніції та обмундирування.
За цих умов єдиним шляхом для організації належного опору угорським військам було проведення роззброєння частин чехословацької армії, фінансової сторожі, жандармерії та прикордонної охорони (StOS), які відходили в сусідні країни, а також захоплення військових складів на території краю.
Усе це відбувалось за наказом Начальної Команди збройних сил Карпатської України у надзвичайно короткий проміжок часу напередодні приходу гонведів (мадярською honvéd — захисник батьківщини, військовий; Honvédség — армія).

15.ІІІ.1939 генеральний штаб Національної оборони Карпатської України встановив зв’язок із командами Карпатської Січі в Воловці, Іршаві, Севлюші, Великій Копані, Тячеві, Королеві та Рахові.
В умовах швидкого наступу противника був втрачений зв’язок з окружними командами у Великому Березному, Перечині та Сваляві. Загальна кількість озброєних бійців Карпатської України, готових стати до оборони, становила від 1,2 до 1,5 тисяч осіб.

Українське командування в Хусті було свідоме великих жертв в ході опору мадярській окупації. Як згодом писав полковник Сергій Єфремов:

"Керуючи операціями, ми могли мати тільки одну мету: показати цілому світові, що Українці вміють завзято боронити свою свободу й державність".

Карпатські січовики в обороні. Реконструкція подій для документального фільму Каленика Лисюка, квітень 1939, Словаччина.

В обороні Севлюша

Одним із найважливіших напрямків угорської наступу, який з 15.ІІІ.1939 набув загального характеру, став східний напрям Берегівської військової групи, спрямований на столицю Карпатської України місто Хуст.
Угорське командування планувало якнайшвидше захопити Хуст, арештувати членів українського уряду, не допустити відкриття Сойму Карпатської України і перешкодити можливому наступу румунських військ у східні райони краю.

Найбільш кровопролитні бої відбулися на Севлюшсько-Хустському напрямку, де оборону спочатку утримував 2-й батальйон чехословацького 45-го піхотного полку у взаємодії з підрозділами хустського батальйону StOS та фінансової сторожі, до яких згодом приєдналися українські відділи.

Оборона Севлюша та його околиць чехословацькими військами не була злагоджена: підрозділи часто діяли самостійно без належної координації, часом навіть самі вимагали від вищого командування наказів про бойові дії.
Лише вранці 15.ІІІ.1939 чехословацьке командування кинуло в контратаку між Фанчиково та Севлюшем два бронеавтомобілі „Tatra VZ-30“ і два легкі танки LT VZ-35, що в цей час поверталися з параду в Совєтському Союзі через Румунію. Втім, угорцям вдалося підбити один чеський танк із протитанкових гармат і після 14-годин безперервних боїв змусили чехословацькі війська до відступу.
У цей час за організацію оборони Севлюша взялися карпатські січовики разом із студентською молоддю тамтешньої учительської семінарії на чолі з поручником І.Чучкою. Діючи спільно із чехословацькими військами, вони відбили перший наступ гонведів на місто Севлюш.
Під натиском значно переважаючих сил противника, який використовував для наступу бронетехніку, літаки, гармати та важкі кулемети, Січовики були змушені відступити до Великої Копані.

Карпатські січовики в обороні. Реконструкція подій для документального фільму Каленика Лисюка, квітень 1939, Словаччина.

24-й угорський прикордонний батальйон – головна ударна сила гонведів на цьому напрямку, під час наступу в секторі шириною 66 км, у перший день боїв втратив 20 вбитими і 21 пораненими. Чехословацькі та українські втрати на хустському напрямку цього дня склали 11 вбитих і 50 поранених.

Після полудня 15.ІІІ.1939 командир чехословацького 45-го піхотного полку отримав наказ про відступу на територію Румунії, внаслідок чого війська мали перейти до тактики відступаючого бою. Оборона на східному напрямку переходила тепер повністю до рук новосформованих військ Карпатської України.

Невизнана держава

Президія Сойму Карпатської України.
Зверху сидять (зліва на право): голова Українського національного об'єднання Ф.Ревай, голова сойму А.Штефан та секретар С.Росоха. Знизу: М.Кочерган, о. Ю.Станинець, А.Волошин.

У той час як проходили кровопролитні бої на Севлюшсько-Хустському напрямку, 15 березня 1939 року о 15:20, у Хусті в приміщенні державної гімназії розпочав свою роботу законодавчий орган — Сойм Карпатської України за участю 22 депутатів (із 32 обраних).

Протягом трьох з половиною годин відбулося шість окремих засідань, на яких було ухвалено документи історичної ваги. Зокрема, таємним голосуванням Сойм обрав президента новоствореної української держави — Августина Волошина, а також прийняв два закони, які мали статус конституційних і визначали форму нового державного утворення.
Вони підтверджували, що Карпатська Україна є незалежною державою — республікою на чолі з президентом, обраним законодавчим органом (Соймом). Державною мовою Карпатської України проголошувалася українська.
Державним прапором затверджувався національний синьо-жовтий прапор, а державним гербом — сполучення крайового герба (ведмідь у лівому червоному півколі та чотири сині й три жовті смуги в правому півколі) з національним (тризубом Святого Володимира Великого із хрестом на середньому зубі).
Державним гімном Карпатської України оголошувався національний Славень „Ще не вмерла Україна“.

Конституційний закон Ч. 1 про незалежність Карпатської України. 15.ІІІ.1939

Героїчна і самовіддана оборона Севлюша, який знаходився за 25 км від Хуста, забезпечила проведення історичної сесії Сойму Карпатської України, яка уконституювала створення нової незалежної держави.
Однак молода українська держава змогла протрималась зовсім недовго. Жодна з країн світу не визначала Карпатської України, яка таким чином була залишена на поталу гортистській Угорщині...

У відповідь на численні запити про німецьку допомогу Карпатській Україні, Берлін публічно спростував інформацію про те, що Німеччина для реалізації власних цілей коли-небудь прагнула створити "Карпатський П’ємонт" на Закарпатті для побудови Великої України.

Увечері 15.ІІІ.1939 німецький консул у Хусті Г.Гофман, відповідно до отриманих інструкцій з Берліна усно заявив членам уряду Карпатської України, що в умовах наступу мадярської армії по всьому фронту "німецький уряд радить підкоритися долі, не чинити опору і капітулювати".

У відповідь на це начальник генштабу полковник Михайло Колодзінський заявив:

„В словнику українського націоналіста немає слова "капітулювати". Сильніший ворог може нас у бою перемогти, але поставити нас перед собою на коліна — ніколи!“

На сьогодні документально важко підтвердити чи спростувати вірогідність такої заяви, однак наступні події засвідчили, що січове командування категорично не сприйняло заклик Берліна "підкоритися долі".

Після невдачі з отримання протекторату від Німеччини уряд А.Волошина апелював до урядів демократичних держав, зокрема США, Великої Британії, Франції та Югославії, з проханням втрутитися та змусити Угорщину припинити свою агресію проти Карпатської України.

Однак жодна з демократичних держав не відповіла...
На той момент угорські війська захопили вже понад 100 населених пунктів Карпатської України.

За столом справа наліво: голова Сойму Карпатської України Августин Штефан, президент Карпатської України Августин Волошин, прем’єр-міністр та міністр закордонних справ Юліан Ревай, прес-секретар уряду Володимир Комаринський. Травень 1939, Прага.

Усвідомлюючи нестачу достатніх військових сил для захисту столиці краю, уряд ввечері 15.ІІІ.1939 оголосив евакуацію державних і міністерських установ з Хуста. Головні сили Карпатської Січі мали відступати через Тячево до Великого Бичкова для організації нової лінії оборони в горах, спираючись на підтримку національно свідомого гуцульського населення.

Тим часом уряд Карпатської України разом з президентом мали дипломатичними засобами домогтися припинення бойових дій на території краю. Спочатку уряд не планував емігрувати закордон, а хотів перенести свій осідок до Великого Бичкова, куди планувало також перебратися командування Національної Оборони. Однак в умовах поспішного наступу угорських військ та захоплення тилу угорськими диверсійними групами цей план зазнав невдачі.

За умов відсутності чітких сигналів із Берліна та Будапешта, уряд Карпатської України водночас спробував прозондувати ґрунт щодо можливості отримання румунського протекторату над краєм.
Уже перетнувши кордон у Мараморош-Сигеті, президент Августин Волошин у відчаї звернувся до Бухареста з проханням надати наказ румунській армії перейти на територію Карпатської України та забезпечити захист румунського та українського населення від мадяр. Однак Румунія відхилила цю пропозицію, не бажаючи втягуватися у конфлікт зі своїм сусідом.
Намагаючись уберегти місцеве населення від неминучих репресій Угорщини, президент Карпатської України відчайдушно шукав шляхів для врегулювання військового конфлікту дипломатичними засобами...

Угорська кавалерія йде Карпатською Україною. Березень 1939

Крути під Хустом

Тим часом Начальна Команда збройних сил Карпатської України продовжувала керувати обороною краю, залишаючись у столиці до 15-ої години 16 березня 1939 року.
Її зусиллями було сформовано 5 сотень Січовиків, яких відразу відправили на фронт.
Німецький журналіст Вальтер Ґабіґер, що перебував у ці бурхливі дні в Хусті, так зображував порив цих молодих людей:

„Безупинну йшли нові українські добровольчі загони на кордон, головно в околицю Севлюша. Це були самі молоді хлопці, між ними багато учнів. Більшість з них не мала ще досі ніколи в руках кріса, похапцем виряджена, без ніякого військового вишколу. Але всі вони мали незламну волю боротьби і перемоги, були повні фанатизму й такої відчайдушності, що її може родити лише безвихідне положення.“

Для повноцінної організації оборони краю у генерального штабу Національної Оборони не вистачало необхідних резервів і засобів зв’язку. У структурі Карпатської Січі не було створено кінних відділів, телефонні лінії з часом були перервані, а кількість автотранспорту була досить обмеженою.
Фактично він не міг оперативно здійснювати керівництво бойовими діями Січовиків на фронті, тому вся ініціатива в організації збройного опору угорським окупантам перейшла до місцевих командирів і провідників.
Фактично не існувало єдиного фронту оборони, а були радше окремі осередки опору на головних напрямках наступу угорських військ.

На відрізку шляху, який сполучав Хуст із Великою Копанею, районний командант Карпатської Січі І.Ковач, поручник І.Чучка та професор учительської семінарії Я.Голота організували лінію оборони, яка тягнулася вздовж залізничного шляху Рокосово — Веряця — Велика Копаня на 3–4 кілометри та вздовж ріки Тиси.
Вона складалася з трьох-чотирьох сотень слабо підготовлених до бою вояків, озброєних легкими кулеметами, гвинтівками, ручними гранатами і пістолетами.
Проти них з двох боків наступали угорські регулярні війська силою двох батальйонів за підтримки танкеток, гармат, мінометів, важких кулеметів і літаків, а також іррегулярних формувань.
Сили сторін були далеко не рівними.

Карпатські січовики в обороні. Реконструкція подій для документального фільму Каленика Лисюка, квітень 1939, Словаччина.

Незважаючи на це, Січовики разом із добровольцями-семінаристами та Українцями із чехословацького війська жертовно і самовіддано чинили збройний опір агресору.

Саме на ділянці між Великою Копанею та Рокосовим з 10-ої до 14-ої години 16.ІІІ.1939 відбувся найбільший в ході оборони Карпатської України бій на Красному полі, який сучасники порівнювали з боєм під Крутами у січні 1918 року.

Після короткого півгодинного бою Січовики під сильним артилерійським обстрілом змушені були відступити до залізничної станції на околиці Великої Копані і звідти вести вогонь зі стрілецької зброї по позиціях противника.

16.ІІІ.1939 о 12-тій годині оборонці разом із прибулою з Хуста сотнею перейшли в контратаку, намагаючись відновити контроль над Великою Копанею. Однак дуже швидко були зупинені потужним артилерійським і мінометним вогнем противника, зазнавши при цьому значних втрат.
16.ІІІ.1939 о 14-й годині наступ угорських військ посилився, що змусило Січовиків під командуванням І.Чучки та Я.Голоти з боями відступати вздовж залізничного шляху та ріки Тиси у напрямку Хуста.
Для розпорошення сил оборонців на Красному полі угорці використали розвідувальну авіацію, яка залітаючи в тил, поливала січові відділи кулеметним вогнем, створюючи замішання в їхніх рядах.
За різними даними, у бою на Красному полі загинуло 230 січовиків, українських вояків чехословацької армії та добровольців – переважно семінаристів і пластунів. Окрім цього, багато українських бійців потрапили у полон, деякі з них були відразу розстріляли на полі бою...

У марші до "тисячолітнього кордону"

16.ІІІ.1939 о 16.00 до Хуста вступили мадярські війська.
Січовики, які не встигли відступити з головними силами, організували у місті спорадичний опір, обстрілюючи нових господарів міста з дахів будинків та вуличних перехресть.

Мадярські війська в окупованому Хусті. 16 березня 1939

Відступаючи на Тячів, командування головної групи Січовиків на чолі з Михайлом Колодзінським, Степаном Сулятицьким та Василем Филоновичем не знало про те, що ще вранці 16.ІІІ.1939 місцеві мадяри, озброєнні відступаючими чехословацькими військами, при підтримці мадярських національних рад захопили Тячево, Рахів, Ясіня та Солотвино. І що о 17-ій годині в їхніх руках опинилися також Великий Бичків та Кваси.

Місцеві сили Карпатської Січі виявилися не в змозі протидіяти мадярській диверсії в тилу. Внаслідок цього після кількаденних блукань горами 18.ІІІ.1939 основна колона Січовиків перейшли кордон з Румунією через Тису.

Однак цього ж дня румунська влада, намагаючись, вочевидь, не псувати і до того натягнуті відносини з новим сусідом через суперечку за Трансільванію, видала мадярам 275 Січовиків і 10 старшин, серед яких було 6 членів генерального штабу Карпатської Січі.

Невелика група січовиків (40 чоловік) під командуванням Колодзінського та Зенона Коссака продовжувала відступ у рахівські гори, сподіваючись там організувати партизанську боротьбу проти угорських окупантів.
Однак поблизу Солотвина група М.Колодзінського вступила в нерівний бій з угорською військовою стежею, внаслідок чого він та його ад’ютант З.Коссак потрапили у полон. Після допитів 19.ІІІ.1939 їх разом з іншими 15 січовиками розстріляли в Солотвинських копальнях...

Пізно ввечері 16.ІІІ.1939 24-й угорський прикордонний батальйон вступив у Тячів. Наступного ранку мобільні велосипедні підрозділи гонведів, не зустрівши по дорозі жодного опору, увійшли у Солотвино та Великий Бичків, а після полудня 17.ІІІ.1939 досягнули Ясіня та вийшли на так званий "тисячолітній кордон" з Польщею на Яблунецькому (Татарському) перевалі.
У деяких селах гонведів радісно зустрічало місцеве угорське та єврейське населення, яке споруджувало вітальні брами та організовувало стихійні мітинги на підтримку "визволителів".

На мукачівському та ужгородському напрямках угорські війська також зустріли опір чехословацьких військ та Карпатських Січовиків. Після кількох дрібних сутичок з гонведами, зв’язкові офіцери 12-ї дивізії увійшли в контакт з угорським командуванням і домовилися про організований відступ чехословацьких військ зі Сваляви, куди вже ввечері 15.ІІІ.1939 увійшли гонведи.
Сотня Січовиків у місті під командуванням сотника М.Клименка, не маючи достатньої кількості зброї для опору (всього 32 гвинтівки), була змушена відступити у Словаччину.

Водночас на шляху просування угорських військ до кордону з Польщею у селі Верхні Верецьки січовики організували запеклий опір, внаслідок чого бої тут продовжувалися ще кілька днів. Тим часом, після полудня 16.ІІІ.1939 перші угорські танкетки вийшли на Верецький перевал, де зустрілися з польськими військами.
(Дивіться матеріял „Верецький Меморіял Січовикам Карпатської України“)

Зустріч мадярських і польських окупантів на "спільному кордоні" в Карпатах. Не пізніше 18.ІІІ.1939

У відгалужені з Мукачева на Іршаву угорські війська зіштовхнулися з опором Січовиків на чолі з поручником О.Карачевським ("Свободою") та чотарем Н.Романенком, які організували два ряди оборони з окопами вздовж шосейного шляху.
Після нетривалого опору на околицях Іршави січові відділи були змушені відступити на Волівщину, де згодом були розпорошені переважаючими силами противника.
Тим часом, у самій Іршаві, як зазвичай, люди з'їхалися вранці на ярмарок, немов би й нічого не відбувалося...

Досить завзятою виявилася також оборона відділів Карпатської Січі на Перечинщині та Великоберезнянщині. Тут вони разом із чехословацькими частинами вели інтенсивні бойові дії проти західної групи угорських військ, що наступала вздовж Ужанської долини до кордону з Польщею.

Для придушення опору останніх захисників Карпатської України краю мадярські окупанти застосували артилерію та бомбардувальну авіацію!
Що в підсумку дозволило їм опівночі 17.ІІІ.1939 вийти на Ужоцький перевал і, таким чином, досягнути омріяного кордону з Польщею.
Це, у свою чергу, дало змогу 18.ІІІ.1939 начальнику угорського генштабу генералу Генріку Верту відрапортувати прем’єр-міністру Палу Телекі про встановлення угорськими військами повного контролю над Закарпаттям.

Встановлення мадярськими і польськими окупантами угорсько-польського кордону в Карпатах. Березень, 1939

Отже, організований збройний спротив угорському наступу був зламаний.
Незважаючи на жорстокі репресії окупантів, бойові дії карпатських січовиків проти угорських військ не припинилися після 18.ІІІ.1939.
Окремі перестрілки з окупантами, зокрема на Рахівщині, продовжувалися до 23 березня, а партизанська боротьба окремих груп січовиків у важкодоступних гірських районах Карпат тривала аж до середини травня 1939 року.

Загалом під час березневої кампанії збройні сили Карпатської України провели близько 20 дрібних і великих боїв. За оцінкою сучасників, втрати у них становили від 1 до 1,5 тисячі осіб убитими та пропалими безвісти. На сьогодні історикам удалося поіменно ідентифікувати лише 134 загиблих Січовики.

Гонведи розстрілюють полоненого Січовика

Великі жертви з українського боку зумовлені насамперед слабкою військовою підготовкою, відсутністю належного озброєння та обмундирування в Січовиків, а також поганою системою управління та зв’язку у новостворених збройних силах молодої держави.
Водночас значна частина захисників Карпатської України загинула вже після закінчення бойових дій в ході гортистських репресій, внаслідок нехтування угорським командуванням міжнародних конвенцій про права військовополонених. Чехословацькі сили під час відступаючих боїв втратили 40 вбитими, 150 – пораненими та 17 пропалими безвісти.
За офіційною статистикою Будапешта, угорська армія в ході бойових дій у Карпатській Україні втратила 72 вбитих, 164 поранених, 3 пропалих безвісти і 2 полонених.
Однак є підстави вважати, що цифри втрат з боку Угорщини були свідомо применшені, щоб приховати масштаби збройного опору. За чеськими та українськими даними, втрати угорської армії становили близько 200 вбитих і кілька сотень поранених.
(Ще ж не враховувались попередні втрати польських і мадярських диверсантів, котрі тероризували Карпатську Україну із зими 1938 року).

Мадярський терор проти Січовиків

Березнева операція в Карпатській Україні була першим досвідом бойових дій мадярських збройних сил після Першої Світової війни та військових конфліктів на теренах колишньої Австро-Угорської Імперії у 1918—1920 років.
Часто будучи применшуваною в угорській історіографії, вона тим не менше не стала для мадяр "легкою прогулянкою" і супроводжувалася збройним опором як чехословацьких військ, так і гірше озброєних та навчених військ Карпатської України.
Фактично ціною дозволу Третього Райху на реалізацію реваншистських прагнень Будапешта щодо Закарпаття стало остаточне втягнення Будапешта в фарватер гітлерівської політики. Окупація Карпатської України стала вирішальним фактором, який у подальшому визначив участь Мадярщини у Другій Світовій війні на боці блоку Осі.

Саме події на Закарпатті у березні 1939 року призвели до першого збройного конфлікту в Європі в ході територіальних змін напередодні Другої Світової війни...
Попри усі суперечності зовнішньої політики Карпатської України, зокрема на німецькому напрямку, опір, який організували Карпатські Січовики, був першим у Центрально-Східній Європі збройним виступом проти агресивних планів Третього Рейху та його союзниці — Мадярщини...

Матеріял опубліковано з відкритого джерела
© Олександр Пагіря — кандидат історичних наук
© «Історична Правда»