Перейти до контенту

100-річчя звільнення Криму і Донеччини від большевиків

100-річчя звільнення
Криму і Донеччини
від большевиків

 

100 років тому, як і зараз, Україна зіткнулася з проблемою россійської аґресії та окупації територій. Прикметно, що в обох випадках збройна інтервенція доповнювалася інформаційною війною. Пропаганда мала приховати справжній характер дій і наміри Москви. У березні 2014-го підступом, за допомогою окупаційних військ РФ без розпізнавальних знаків та місцевих колаборантів, захоплено Крим. У грудні 1917-го так само "покраснєл" Чорноморський флот, який досі здіймав синьо-жовті стяги. Невдовзі українські прапори повернулися до Криму. У квітні 1918 року їх принесли вояки Кримської групи Армії УНР під командуванням Петра Болбочана. Замайоріли синьо-жовті прапори знов і над кораблями Чорноморської Флоти України в Севастополі.

 

Інфоґрафіка УІНП — повнороздільний постер

У ніч з 20 на 21 квітня 1918 року Кримська група Запорожської дивізії Армії Української Народньої Республіки під командуванням Петра Болбочана зосередилася у Новоолексіївці, тим часом авангардні частини наблизилися до передових ворожих позицій на Чонгарському півострові. Большевицькі частини відступали з Чонгару до Криму через залізничний міст. Вранці 21.IV.1918 ворожі солдати почали мінувати міст, і щоб завадити цьому Запорожці відкрили по большевікам артилерійський та кулеметний вогонь. Перестрілка тривала весь день. Пізно вночі 20 Запорожців, озброєних ручними кулеметами, на чолі з Петром Зілинським-Содолем на дрезині проскочили замінований міст, відкривши шлях до Криму двом бронепоїздам Семена Лощенка та Павла Шандрука. На кримському боці бійці Зелінського знешкодили ворожих артилеристів, а привезена на бронепоїздах піхота захопила большевицькі окопи, змусивши "красных" тікати.

Увечері 22.IV.1918 Запорожці увійшли до Джанкою, який на той час встигли зайняти німці. Союзники намагалися не пустити українські війська далі вглиб Криму, однак це не зупинило Запорожців Болбочана, які вранці 24 квітня після короткого бою зайняли Сімферополь. Наступ був настільки стрімкий, що в полон потрапив цілий большевицький штаб оборони міста.
Українські війська увійшли до Сімферополя на добу раніше за німецькі війська, продовжуючи рух в бік Бахчисараю і Севастополя.

До групи Болбочана почали приєднуватися кримськотатарські повстанці. Вони об’єдналися з передовим загоном гордієнківців, який вирушив далі на південь і звільнивши 25.IV.1918 Бахчисарай. Далі українські кіннотники наблизилися до Севастополя і Алушти.

Тим часом у Сімферополі, де перебували основні сили Кримської групи, назрівав конфлікт між українським та німецьким командуванням. Німці зажадали припинення бойових дій та виведення українських військ з півострова. Справа ледве не дійшла до збройного зіткнення між союзниками. Врешті, 27 квітня за участі Роберта Коша і Олександра Натієва (Зураб Натішвілі) були проведені телефонні переговори з українським урядом в Києві. Голова Ради міністрів УНР Всеволод Голубович та військовий міністр УНР Олександр Жуковський віддали наказ Кримській групі покинути півострів.

Командир Запорозької дивізії Олександр НАТІЄВ \ Зураб Натішвілі (у центрі) та полковник Петро БОЛБОЧАН зі знаками розрізнення отамана бригади. Весна 1918 року.

29.IV.1918 війська Болбочана зосередились у Мелітополі.
У цей день відбулося ще дві знакові події.
22.IV.1918 за наказом командувача адмірала Михайла Сабліна над кораблями Чорноморського флоту в Севастополі були підняті українські прапори.
У Києві 22.IV.1918 до влади прийшов гетьман Павло Скоропадський.

«Піднесення Прапора України на Чорноморській Фльоті, 29 квітня 1918»
Художник Леонід Перфецький (1901-1977)

Про події, які відбувалися у 1918 році в Криму детальніше можна прочитати в книзі історика Сергія Громенка «Забута перемога 1918: Кримська операція Петра Болбочана», присвяченій спробі Української Народньої Республіки у квітні 1918 року включити до свого складу Кримський півострів, попередньо визволивши його від большевиків, що раніше узурпували там владу.
Книгу «Забута перемога 1918» можна завантажити за посиланням на сайті УІНП.

© Український Інститут Національної Пам'яті (УІНП)