Karl von Habsburg
„Wie glaubwürdig ist die EU?“

 

Ohne klare Strategie wird Europa bzw. die EU in der Russland-Politik weiter schwach bleiben.

Gleich nach der neuerlichen Eskalation der russischen Aggression gegen die Ukraine boten sich Deutschland und Frankreich als Vermittler in dem Konflikt an. Vladimir Putin war wohl klug genug, mit einer solchen Reaktion zu rechnen. Strategisch denkend hat er schon in den Jahren zuvor dafür gesorgt, dass die europäische Politik gegenüber Moskau orientierungslos geworden ist, und als Vermittler ein massives Glaubwürdigkeitsproblem aufweist.

Es wäre ja nicht das erste Mal, dass einzelne Länder der EU ihre Vermittlung anbieten. Man denke zurück an den Einmarsch Russlands in Georgien und die anschließende Okkupation zweier Teilgebiete (die man dann in die Scheinunabhängigkeit entlassen hat). Frankreich mischte sich massiv ein, mit dem Ergebnis, dass Russland seine Eroberungen behalten konnte und seine Politik der Destabilisierung weiter betreiben konnte. Man ist zur Normalität in der Politik gegenüber Moskau zurückgekehrt.

Dann kam die russische Aggression gegen die Ukraine. Die Annexion der Krim hat man ohne wirkliche Reaktion offenbar zur Kenntnis genommen. Dann kam der Einmarsch in der Ostukraine. Bis zum Abschuss des Passagierflugzeuges, wo es wirklich keinen Zweifel mehr an der russischen Urheberschaft des Verbrechens gibt, kamen aus Europa nur warnende Worte. Erst nach dem Abschuss mischten sich wiederum Deutschland und Frankreich ein. Das Minsker Abkommen sorgte für ein Einfrieren des Konfliktes. Wobei, so ganz eingefroren ist der Konflikt ja nicht, es sterben immer wieder Leute bei Angriffen der russischen Söldner. Deutschland und Frankreich „vermitteln“ weiter, Russland macht aber keine Anstalten den Konflikt durch einen Rückzug zu beenden. Die Vermittlung läuft ins Leere. Vermittlung kann ja nicht darin bestehen, den Aggressor zu ermutigen, weitere Aggressionen zu setzen. Sie müsste dazu führen, den Angreifer zu einer Aufgabe seiner Aggression zu bringen.

Dabei stellt sich auch immer wieder die Frage, wie glaubwürdig einzelne Länder in ihrer Rolle als Vermittler gegenüber der Ukraine sind. Dabei ist nicht nur die Erfolglosigkeit in früheren Vermittlungen wie im Falle Georgiens zu bewerten. Deutschland baut gemeinsam mit Russland neue Gaspipelines, die aus russischer Sicht vor allem ein massives politisches Interesse zeigen: die Ukraine zu umgehen. Viel zu weit ist die Schröderisierung der deutschen Politik bereits gegangen. Welche Staaten Europas könnten sonst als glaubwürdige Vermittler auftreten. Natürlich spielt dabei die Stärke eines Landes eine wichtige Rolle, sie ist aber nicht der einzige Faktor. Österreich hätte hier durchaus eine bedeutende Rolle spielen können. Die intensive Besuchsdiplomatie zwischen Wien und Moskau, die im Laufe dieses Jahres weit über das hinaus ging, was während einer Ratspräsidentschaft oder in deren Vorbereitung normal ist, und bei der bisher nicht klar ist, welchen Zielen sie dienen sollte (sieht man vom gleichen Interesse wie in Deutschland, den Gaslieferungen ab), hat wohl das ehrliche Vermittlerimage Österreichs in der Ukraine etwas beschädigt. Die vielen lauten Stimmen, doch die Sanktionen gegen Russland aufzuheben, machen die Lage nicht besser.

Großbritannien konnte beim Budapester Memorandum noch als glaubwürdige europäische Macht auftreten. Doch das Land ist momentan so intensiv mit seinem Austritt aus der EU beschäftigt, dass es zu schwach für solche Aktionen ist. Bleibt die EU als Ganzes. Doch hier rächt sich nun alles was man zur Herstellung einer europäischen Außenpolitik bisher versäumt hat. Die zuständige Kommissarin spielt hier keine Rolle, weil ihr die Mitgliedsstaaten aus reinem Egoismus diese Rolle nicht geben wollten und auch heute nicht geben wollen.

Offen bleibt, ob man zumindest als Folge der russischen Aggression endlich bereit ist, in der Außenpolitik in einer europäischen Dimension zu denken, oder ob man sich weiter von Moskau an der Nase herumführen lassen will.

Gegenüber der Ukraine bleibt momentan ohnehin nur eine Maßnahme, die man von Seiten der EU ergreifen kann: die Umwandlung der Nachbarschaftspolitik in eine klare Beitrittspolitik, sowie ein Ende des Appeasements gegenüber Moskau. Das wird hart, aber letztlich geht es um die Frage, ob Europa noch eine eigenständige Rolle spielen will.

Karl von Habsburg
Der Beitrag erschien ursprünglich auf der Seite von Karl von Habsburg:
© Karl von Habsburg
Der Artikel erscheint auch auf der Seite der «Paneuropabewegung Österreich»:
© «Paneuropabewegung Österreich»

---

Карл фон Габсбурґ
„Наскільки надійним є Європейський Союз?“

 
Без чіткої стратегії Європа, а точніше Європейський Союз, слабшатиме стосовно Россії.

Одразу після нової ескалації конфлікту Россії проти України, Франція та Німеччина запропонували себе в ролі посередників у цьому конфлікті. Володимир Путін був достатньо розумним, аби врахувати таку реакцію. Тому, останніми роками його стратегія була спрямована на те, щоб європейська політика стала дезорієнтованою щодо Москви і тим самим мала б величезну проблему з рівнем довіри до такого посередника.

Це не вперше, коли окремі держави ЄС пропонують своє посередництво. Можна пригадати вторгнення Россії до Грузії та подальшу окупацію двох областей (яким була надана псевдонезалежність). Тоді у цю ситуацію активно втрутилася Франція, проте єдиним результатом цього втручання був той факт, що Росія змогла залишити собі награбоване та продовжити політику дестабілізації. Після цього політичні стосунки з Россією було відновлено.

У 2014 — россійська агресія проти України. Анексію Криму було сприйнято фактично без відповідної реакції. Далі відбулося вторгнення на Східну Україну. Спочатку Європа висловлювала лише застереження, проте знищення пасажирського літака не залишило жодних сумнівів, що саме Россія була ініціатором збройного конфлікту. Лише після цієї події знову втрутилися Франція та Німеччина. Мінські домовленості були спрямовані на замороження конфлікту. Проте, як бачимо, домовленості не виконуються і конфлікт триває, адже території України лишаються окупованими й там гинуть люди. Франція та Німеччина продовжують “займатися посередництвом”, а Россія не вживає жодних заходів, щоб відступити та припинити конфлікт. Таке посередництво йде в нікуди. Посередництво не повинно полягати в тому, щоб заохочувати агресора проводити подальші акти агресії. Воно повинно привести до результату відмови від агресії того, хто її провокує.

При цьому знову і знову виникає питання, наскільки можна довіряти окремим країнам, які виконують роль посередників відносно України?

Потрібно враховувати не лише безуспішність минулого посередництва як було у Грузії. Німеччина будує разом з Россією нові газові трубопроводи, які мають величезну політичну вагу з россійської точки зору, адже вони обходять Україну. Шредерська політика Німеччини зайшла вже дуже далеко.
Які ще європейські країни можуть виступати посередниками, яким можна довіряти?
Безумовно, сила країн грає важливу роль, проте це не єдиний фактор. Австрія могла би мати вагому позицію у цій ситуації. Інтенсивні дипломатичні візити між Віднем та Москвою, кількість яких упродовж цього року вийшла далеко за межі допустимої, під час головування в Раді ЄС або підготовки до нього незрозумілі цілі цих зустрічей (не враховуючи наявність таких самих інтересів, як і у Німеччини, а саме — поставки газу), дуже зашкодили іміджу Австрії, як чесного посередника для України. Багато галасу навколо питання зняття санкцій з Россії, також не покращує ситуацію.

Велика Британія могла б виступати як гідна довіри європейська сила в Будапештському меморандумі. Проте сьогодні країна активно займається своїм виходом з ЄС, а тому її дії були б слабкими. Залишається ЄС як ціле. Проте, тут постає проблема зі встановленням єдиної європейської зовнішньої політики. Відповідальна комісар не відіграє тут жодної ролі, адже держави ЄС не хотіли та не хочуть віддавати цю роль через свій егоїзм.

Відкритим залишається питання, чи готові ми внаслідок россійської агресії думати про зовнішню політику в європейському вимірі, або дозволимо Москві продовжити водити нас за ніс.

Стосовно ж України лишається тільки єдиний захід, який може вжити ЄС — це перетворення, так званої, "сусідської політики" на чітку політику приєднання, а також припинення політики умиротворення з Москвою. Це буде складно, проте з цієї ситуації випливає очевидне питання, а чи хоче Європа все ще грати свою власну роль?

Карл фон Габсбурґ
Опубліковано 30 листопада 2018 року
© Karl von Habsburg
Ця стаття також з'являється на сторінці «Пан'Європейський Союз — Австрія»:
© «Paneuropabewegung Österreich»