ОКСАНА
Перше кохання Тараса Шевченка

До 205-річчя з Дня Народин Тараса Григоровича Шевченка

Перше, ще дитяче кохання Тараса Шевченка — Оксана Коваленко.
Сусідська дівчинка, з якою найбільше полюбляв проводити час малий Тарас, з часом і стала його першим коханням.
Проте, не судилось їм бути разом…

У дитинстві Тарас погано сходився з хлопцями-однолітками. Навіть з власними орачами йому не дуже подобалося гратися. А от з чужими сестричками бавитись полюбляв.
Старша сестра Катерина була для нього Берегинею, а молодшу Ярину він любив більше за всіх. Ярина товаришувала з трохи меншенькою сусідкою Оксанкою. От і грався малий Тарасик з ними обома.

А потім були смерть матері, відьмочка-мачуха, яка гнала Оксану з двору…
Смерть, батька і життя у дяка, пошуки вчителя-маляра і повернення до домівки, де вже хазяйнував одружений старший брат Микита…
Була праця пастухом біля громадської череди.
І були безсмертні вірші.
1. „Ми в купочці колись росли…“
2. „Мені тринадцятий минало…“
3. „Мар'яна-черниця“ (вступ)
4. „Катерина“ (10частина).
5. „Слепая“ („Кого ридая призову я. - И злое серце человека ее любви не пощадит“).
6. „Не кидай матері“

У 1828 році доля розлучила Тараса з Оксаною. Кріпак-козачок змушений був мандрувати зі своїм паном у Вільно.

Даремно вона казала йому:
Поїдеш з панами.
Знайдеш собі шляхтяночку
Забудеш Оксану!

Поїхав. Таки знайшов собі шляхтяночку. Та Оксану лишив у своєму серціназавжди й ніколи вже не забув. Навіть в останньому вірші Оксанкою з його дитинства світяться рядки:

Поставлю хаточку, садок.
Кругом хатини насаджу:
Прилинеш ти у холодочок.
Тебе, мов кралю, посаджу.

Перше кохання, мабуть, найсильніше, обірвав поміщик Павєл Енґельгардт, забравши з собою Тараса-козачка на далеку чужину, а його кохану — Оксану Коваленко — у січні 1840 року видав заміж за кріпака К.М.Сороку.
Тож, коли Тарас Шевченко отримав нарешті волю і повернувся в свою Кирилівку, Оксана вже була заміжньою жінкою.
Тарас Шевченко ж зберіг її образ на все життя і не раз відтворював у поезіях.

Ми в купочці колись росли,
Маленькими собі любились,
А матері на нас дивились,
Та говорили, що колись
Одружимо їх… Не вгадали…
Старі зарані повмирали,
А ми малими розійшлись,
Та вже й не сходились ніколи…
Мене по волі і неволі
Носило всюди…