ОУН на Запорожжі

Нацистські репресії проти ОУН на Запорожжі

 
«ОУН на території Запорізької області. 1940-1945. Документи та матеріали» — книга з такою назвою побачила світ у канадському видавництві «Літопис УПА» у серії „Бібліотека“ (том 14).
Автором-упорядником документальної книги є керівник Запорожського науково-дослідного центру «Спадщина», кандидат історичних наук, пан Юрій Щур.

Нацистські репресії проти ОУН(р) на Запорожжі — короткий ознайомлювальний огляд.

 

Першого масивного удару ОУН-р (революційна) на Запорожжі зазнала від нацистських спецслужб ще наприкінці 1941 року. Відтоді націоналісти були змушені перейти до діяльності в умовах глибокого підпілля. Разом із тим, спецслужби Третього Райху уважно стежили за будь-якими проявами непокори або ж антинацистської діяльності. Усі важливі моменти, що стосувалися ОУН знаходили своє відображення у донесеннях з окупованих територій.

Уже з другої половини 1942 року нацистські органи державної безпеки у своїх донесеннях наголошували на тому, що ОУН-р в своїй пропаганді зміщує акценти з боротьби проти більшовизму, а їхня "пропаганда майже виключно спрямована проти німецької влади, або ж так званих німецьких окупантів (…) бандерівський рух зайняв різку позицію проти Німеччини, прагнучи до того, щоб всіма засобами, навіть шляхом збройної боротьби добитися незалежності для України".
Не дивно, що активізація ОУН-р викликала гостру реакцію з боку нацистських спецслужб.

Керівництво Запорізького обласного проводу ОУН-р повністю усвідомлювало небезпеку зі сторони нацистських спецслужб. Яскравим прикладом цього слугували репресії кінця 1941 року. Не змінилася ситуація і у наступному році. Зокрема, у червні 1942 року на нараді із активом мелітопольського націоналістичного підпілля, обласний провідник В. Пастушенко попереджав, що для німецьких службовців є вказівки встановлювати й брати на облік усіх вихідців із Західної України, які проживають у Запорізькій області, передовсім тих, що не мають постійного місця проживання й роботи. Відмітимо, що прибулих із Західної України, окрім мови, із загальної маси вирізняв зовнішній вигляд: "їх зраджували їхні пальта, куртки та черевики". Власне, інтеґрування в різні галузі життя Запорізької області для ОУНівців йшло паралельно з інтеґрацією в навколишнє середовище.

За наявними на сьогоднішній день матеріалами, можемо визначити, що пік нацистських репресій проти запорізьких ОУНівців припав на 1943 рік. Але і у 1942 році націоналістичне підпілля зазнавало втрат. У селі Вознесенці Мелітопольського району у 1942 році при спробі арешту був вбитий вчитель місцевої школи ОУНівець В. Зінченко. Наприкінці 1941 року — на початку 1942 року в місті Запорожжя було розстріляно ОУНівця Н. Вірлика ("Михайла Бурія"), а у листопаді-грудні 1942 року заарештований інженер Михайлів у в’язниці СД в обласному центрі вкоротив собі віку.

За антинацистську агітацію 9.VI.1942 був заарештований співробітник михайлівської поліції ОУНівець П. Письмений. До 30.VII.1942 він перебував у в’язниці міста Запорожжя.

Бердянським СД 8.Х.1942 був заарештований й засуджений до 5 років каторжних робіт організатор «Просвіти» у місті Ногайськ (Приморськ) П. Капленко. Після 9 місяців перебування у бердянській в’язниці, він був переведений до запорізької, звідти етапований до міста Миколаєва (звідки втік).

У березні 1943 року розпочалися масові арешти ОУНівців у місті Запорожжя.
11.ІІІ.1943 під час поширення листівок був затриманий керівник осередку ОУН на Павло-Кічкасі М. Буйненко. Ймовірно, на допитах у GeStaPo*, він видав знайомих йому членів ОУН-р, оскільки вже 13.ІІІ.1943 були заарештовані ОУНівці Павло-Кічкаса М. Левченко, В. Савченко, І. Малий та бухгалтер алюмінієвого комбінату В. Бойовець. 14.ІІІ.1943 було заарештовано завербованого М. Буйненком члена українського драматичного гуртка А. Овсяницького, який також надав співробітникам гестапо інформацію про відомих йому членів ОУН-р міста Запорожжя.
(*Гестáпо (нім. Geheime Staatspolizei — GeStaPo) — таємна державна політична поліція Третього Райху)

Крім вказаних осіб, у обласному центрі за належність до ОУН-р також були заарештовані: житель 8-го селища І. Мишастий; один з керівників місцевого підпілля Г. Гребенюк; утримувач ОУНівської квартири по вул. Броневій, 14, член обласного Проводу ОУН, П. Мороз; члени осередку на 6-му селищі Грищенко та Г. Могильний; староста общини селища Павло-Кічкас Барсук; М. Риженко та П. Бірковський.

Усі заарештовані спершу знаходилися у в’язниці SD* міста Запорожжя, потім були переведені до в’язниці, що знаходилася на розі сучасних вул. Олександрівської й Базарної. М. Буйненко, В. Савченко, А. Пономаренко, М. Левченко та І. Малий із Запорожжя були переведені до в’язниці у м. Дніпропетровськ, звідки 11 вересня 1943 року поїздом відправлені до Третього Райху. По дорозі вказана група запорізьких ОУНівців втекла з етапу.
22.IV.1943 П. Мороз був переведений до в’язниці міста Мелітополя, де вже перебували ОУНівці з південних районів Запорізької області.
(*SD (нім. Sicherheitsdienst Reichsführer-SS (SD)) — внутрішньопартійна служба безпеки NSDAP, пізніше — служба безпеки райхсфюрера SS.)

Весною 1943 року нацистськими спецслужбами було заарештовано ряд ОУНівців Михайлівського району: коменданта дільниці Г. Ільченка; заступника завідуючого відділом народної освіти М. Пилипенка; заступника шефа районної управи М. Коломійця; завідуючого елеватором станції Пришиб Ф. Любченка; старосту сільгоспобщини села Вовківка В. Хруща; жителя селища Пришиб Павла Закревського. Усі вони, за винятком М. Коломійця, після нетривалого ув’язнення були звільнені.
За інформацією совєтських підпільників, М. Коломієць через два дні після арешту повісився у в’язниці Михайлівки.
22.ІІІ.1943 вдруге був заарештований П. Письмений, який обстріляв німецькі машини. До 23 вересня він перебував у в’язниці СД м. Запоріжжя, після чого вивезений до концтабору Дахау (звідки був звільнений 1945 року американськими військами).

У Великій Білозерці були заарештовані староста сільгоспобщини «Запорожець» Борисенко та член обласного проводу І. Гребенюк. Члени запорізького підпілля отримали інформацію, що останній був повішений німцями у Нікополі Дніпропетровської області. Джерела совєтських партійних органів свідчать, що керівнику михайлівської ОУН-р вдалося втекти до Львова, а пізніше еміґрувати до Америки.

Не залишилася непомітною для нацистських спецслужб діяльність мелітопольського підпілля ОУН-р. Так, 11.IV.1943 в селі Костянтинівка в хаті ОУНівця агронома О. Шевченка проходила нарада за участі членів обласного проводу. Близько 21-ї години хата була оточена гестапо, в "мішку" опинилися керівник міського проводу М. Вінтонів, члени обласного проводу Б. Мовчан й Б. Крицан, господар та його родина. На вимогу гестапо здатися, ОУНівці розпочали стріляти…
Внаслідок перестрілки зі сторони нацистів було троє вбитих. Зі сторони ОУНівців втрати були більш значні: загинули обидва члени обласного проводу, господар хати, його дружина Анастасія, діти Анна й Василь. Ще одна донька О. Шевченка збожеволіла. М. Вінтонів отримав важке поранення в голову й через два дні помер у в’язниці від тортур…

По дорозі на нараду до Костянтинівки були заарештовані керівники місцевого підпілля М. Сливка та Л. Фоменко. Крім них у в’язниці Мелітополя деякий час перебував керівник ОУН-р Бердянщини П. Клименко (заарештований у квітні 1943 року), який був переведений знову до Бердянська. Відмітимо, що із бердянських ОУНівців нацистських репресій також зазнали П. Мусієнко, К. Приходько та Проценко.

Події у Костянтинівці спричинилися до ретельної перевірки зі сторони референтури Служби Безпеки обласного проводу ОУН-р, яка однак не встановила винних. Паралельно проводилася робота щодо звільнення з в’язниці Л. Фоменка, М. Сливки та П. Мороза. В цьому процесі були задіяні І. Молодій, В. Хабалик, Н. Артюхова та І. Курило-Кримчак. Не обійшлося без підкупу охоронців. Зрештою, 12.V.1943 М. Сливка та П. Мороз, отримавши від Н. Артюхової нові документи та зброю, втекли з в’язниці та виїхали до Запорожжя. Л. Фоменко від втечі відмовився, сподіваючись легального звільнення.

Із Запорожжя М. Сливка виїхав на Західну Україну, де з серпня 1944 року перебував в УПА. Був зв’язковим з особливих доручень між проводами ОУН-р Дрогобицької та Станіславської областей. П. Мороз був направлений до Дніпропетровська, а потім до Кривого Рогу для проведення діяльності в місцевому підпіллі.

Після операції по звільненню в’язнів, з Мелітополя під загрозою арешту також вибув І. Молодій. Опинившись спершу у Дніпропетровську, а потім виїхав до В. Пастушенка в Полтаву, де останній на той час керував обласним проводом. Деякий час по тому І. Молодій керував відділом УПА в Чорному Лісі (Кіровоградська область), пізніше – виїхав на Закерзоння.

В. Пастушенко ("Кальба"), після Полтави, керував обласним проводом ОУН-р Київщини. Загинув у сутичці із совєтськими партизанами поблизу села Дермань Рівненської області. Посмертно нагороджений Срібним Хрестом Заслуги.

У Гуляй-Полі нацистським спецслужбам у протидії ОУН-р допомагала агент жандармерії А. Макішина, яка надала детальну інформацію про місцевий актив. Протягом січня-березня 1943 р. відбулися арешти. Були ув’язнені: районний провідник М. Зінченко, І. Шушура, Лоскутов, Г. Качан, інспектор народної освіти В. Калашников, директор школи Процюк, директор банку Деркач, завідуючий земельної управи Д. Талан. Невдовзі після арешту В. Калашников, Д. Талан, Лоскутов та І. Шушура з-під варти були випущені.

За даними краєзнавця В. Коростильова, репресій зазнали також бургомістр Г. Чайка, голови сільгоспкооперативів Кізіленко, Попов та Розсоха. В селі Успенівка заарештували братів Жовніренків. Декого із заарештованих було розстріляно у протитанковому рові на околиці Гуляй-Поля, по дорозі до селища Залізничне (станція Гуляй-Поле).

М. Зінченко та Г. Качан із Гуляй-Поля були відправлені до в’язниці SD міста Запорожжя. Потім їх, разом з іншими ОУНівцями (І. Мишастий із Запорожжя, Гніденко з Поліг та П. Письмений з Михайлівки) перевезли до концтабору Дахау.

Разом із тим, вже з осені 1943 року "естафету" боротьби з ОУН на території Запорізької області "підхопили" совєтські спецслужби. Маючи більше часу та можливостей, вони до справи підійшли більш ґрунтовно…

 

Матеріял публіковано ОУН(б) в часописі «Шлях Перемоги»
© «Націоналістичний Портал»
Офіційний портал ОУН (бандерівців)
2017.VІІ.24
 

Керівник Запорожського науково-дослідного центру «Спадщина», кандидат історичних наук, пан Юрій Щур і майданчик «Порохівниця» запрошують Вельмишановне Панство на „Історичні прогульки по Запорожжю“ — цикл публікацій про Визвольні Змагання на Запорожжі.
Вельмишановне Панство, до Вашої уваги цикл публікацій про Визвольні Змагання ХХ століття на Запорожжі.
➥ „Історичні прогульки по Запорожжю“ — від Січових Стрільців Василя Вишиваного і Запорожців Болбочана до бандерівців ОУН…

✠ ✠ ✠
✠ ✠ ✠