Український фатум
феномен Івана Носа

Юрій Гарматний

Фатум тяжіє над Україною. Багато спроб визволитися з московської неволі закінчувалися невдало. Причиною цього були не військові поразки. В Україні завжди було достатньо людей, готових з палким завзяттям боротися за волю Вітчизни.
Причиною поразок визвольних воєн завжди були "малорóси", що в рішучу мить завдавали фатального удару в спину борцям за незалежну українську державу. „Раби, підніжки, грязь Москви, варшавське сміття“ як тінь слідували за захисниками України, аби за слушної нагоди встромити їм ніж у спину.
Показовим зрадником можна вважати прилуцького полкового обозного Івана Носа, якому вдалося одним ударом занапастити ретельно підготовану справу визволення України з московської неволі, підготовану Гетьманом Іваном Мазепою.

Батурин 1708 рік

Трагедія Батурина

Докладну оповідь про ті події містить "Исторія Русовъ, или Малой Россіи".
В 1708 році король Швеції Карл ХІІ вирішив погамувати агресивний запал московського царя Петра І, що плюндрував та захоплював землі шведської держави.

Карл був хоробрим вояком, талановитим полководцем, його вояки були добре вишколені і загартовані в багатолітніх боях. Але шведська армія мала вразливе місце – вже багато років війська Карла ХІІ вели бойові дії далеко від батьківщини, на території Речі Посполитої. Віддаленість від Швеції створювала значні проблеми із забезпеченням армії усім необхідним: новими бійцями, порохом, кулями, харчами, та ще багато чим іншим.

Після переходу армії Карла з Речі Посполитої в Московське царство проблема з постачанням тільки посилилися. Гетьман Лівобережної України Іван Мазепа вирішив вирвати свою Вітчизну з московської неволі, для чого уклав спілку з королем Швеції. Мазепа зобов’язувався забезпечити шведське військо харчами, порохом, гарматами й іншими необхідними речами.
Усе це добро було зосереджено в гетьманській резиденції – фортеці міста Батурин. Увесь подальший хід Північної війни залежав від того, хто оволодіє гетьманськими ресурсами. Тому Мєньшиков, фаворит Петра I, щойно дізнався про перехід Мазепи і генеральної козацької старшини на бік шведів, вирушив з військом на Батурин.

Мазепа залишив у місті надійну залогу, яка могла захищати фортецю протягом тривалого часу, необхідного для прибуття головних сил Карла ХІІ і Мазепи. Комендант Батурина полковник Іван Чечель рішуче відмовився відчинити браму міста для Мєньшикова та його війська.

Спроби московитів захопити Батурин штурмом виявилися невдалими. Час працював проти царського фаворита – прихід основних сил шведів та козаків поставив би його у скрутне становище. Якби так сталося, то спіймав би облизня князь Мєньшиков, і дав би драла не гірше ніж під час "гродненської ганьби". Вірогідно тоді б Карл переміг під Полтавою, адже тоді б його військо билося б не тільки багнетами, але й кулями, та й сто двом царським гарматам протистояло б не чотири шведські.

Але знайшовся полковий обозний Прилуцького полку Іван Ніс. Як людина, що займалася матеріальним забезпеченням полку, Ніс мав певну вагу і авторитет серед полкової старшини. Як свояк Прилуцького полковника Дмитра Горленка, він зірвав мобілізацію Прилуцького полку, який дотримував вірності Гетьману Мазепі та генеральній старшині.
За це Ніс отримав покарання. Як свідчить, царська жалувана грамота від 14.ХІ.1708, за якою зрадник Ніс став полковником: "противу наших, ц. в. ратных великоросийских людей не бился и там (за тое) бит был, окован и посажен" (на ланцюг до гармати).
Покарання тільки розлютило Носа. Під час облоги Батурина він відправив до Меншикова сотника Остапа Соломаху, який провів у фортецю московське військо 14 листопада 1708 року.

Штурм Батурина 14 листопада 1708 року

Мєньшиков "…напалъ онъ со всемъ войскомъ на сихъ сонныхъ и прочинающихся, безъ обороны рубилъ ихъ и кололъ безъ всякой пощады, а виднейшихъ изъ нихъ перевязалъ въ крюкъ…
Менщиковъ ударилъ на гражданъ безоружныхъ и въ домахъ ихъ бывшихъ, кои ни мало въ умысле Мазепиномъ не участвовали, выбилъ всехъ ихъ до единого, не щадя ни пола, ни возраста, ни самыхъ ссущихъ младенцевъ. За симъ продолжался грабежъ города отъ войскъ, а ихъ начальники и палачи занимались, между темъ, казнею перевязанныхъ Сердюцкихъ Старшинъ и гражданскихъ урядниковъ. Самая обыкновенная казнь ихъ была живыхъ четвертовать, колесовать и на колъ сажать, а дальше выдуманы новые роды мученія, самое воображеніе въ ужасъ приводящіе…
Тела избіенныхъ христіанъ и младенцевъ брошены на улицахъ и стогнахъ града "не бе погребаяй ихъ!" Менщиковъ, спеша отступленіемъ и бывъ чуждъ человечества, бросилъ ихъ на съеденіе птицамъ небеснымъ и зверямъ земнымъ, а самъ, обремененный безчетными богатствами и сокровищами городскими и національными, и взявъ изъ арсенала 315 пушекъ, удалился отъ города и, проходя окрестности городскія, жегъ и раззорялъ все, ему встречавшеесь, обращая жилища народныя въ пустыню…
Равной участи подвержена была большая часть Малоросіи. Разезжавшія по ней партіи воинства Царскаго сожигали и грабили все селенія безъ изъятія, и по праву войны, почти неслыханному. Малоросія долго тогда еще курилась после пожиравшаго ее пламени…"
("Исторія Русовъ, или Малой Россіи". – Москва, 1846. – С. 206 – 207).

Деякі сучасні московські історики заперечують факт різанини в Батурині, влаштованої Меншиковим. При цьому усі їх аргументи можна звести до двох.
Перший: "Исторія Русовъ, или Малой Россіи" — не надійне джерело інформації. Це звичайне московське крутійство — паплюжити всю інформацію, що розкриває аґресивну імперську сутність московства. Достатньо зауважити, що такі дослідники як М. Костомаров, О. Бодянський. І. Срезневський, І. Крип’якевич та багато інших вважали "Исторія Русовъ…" цілком надійним історичним джерелом.
Другий аргумент: тогочасні царські документи не містять жодних згадок про військовий злочин Меншикова. Начебто листування Меншикова з царем Петром можна вважати єдиним джерелом інформації про ті події. Як би московству не хотілося, інформацію про звірства царських карателів засвідчує ціла низка незалежних джерел.

А. Івахненко. "Різанина в Батурині"

Свідчення сучасників та інших незалежних джерел

"…Yesterday arriv'd mail from Holland… From the Czar of Muscovy's Camp near the River Desna, 16 Nov. …GENERAL Mazeppa, aged 70 Years, Commander in chief of the Cossacks, had been engag'd by the Swedish Generals to come over with his Troops to their Army…:… by Order of his Czarish Majesty, Prince Menshikofmarch'd with а Body of Troops to Baturin, the ordinary town of Residence of Mazeppa; enter'd by Assault; put to the Sword 5 or 6000 rebellious Cossacks, and caus'd some of the chief to be broken on the Wheel…"
(Англійська газета "The Daily Courant" від 29.ХІІ.1708)
"…Вчора прибула пошта з Голландії… З табору Царя Московії біля річки Десна, 16 листопада …ГЕНЕРАЛ Мазепа, 70 років, головний командувач козаків, домовився зі шведськими генералами, щоб перейти зі своїм військом до їх армії… за наказом його Царської Величності, князь Мєньшиков рушив з корпусом військ у Батурин, місто де зазвичай мешкав Мазепа, і, взяв його штурмом, узяв на меч 5 чи 6 тисяч бунтівних козаків і колесував деяких їх провідників…"
(переклад — Юрій Гарматний)

"…Перебили і старих, і малих, не оглядаючись на стать та вік. Жінок викрали й вивели до вояків. Взяли 40 гармат. Спалили місто і 30 млинів на річці Сейм. Усе пограбували і по-варварськи сплюндрували за наказом царя…"
(Щоденник радника шведського короля Карла XII Густава Адлерфельда. Запис 13.ХІ.1708 про напад військ Московії на місто Батурин)

Тогочасні заголовки статей у французьких часописах про події в Батурині:
"Жінки й діти на вістрях шабель…"
("Gazette de France")
"Ціла Україна купається в крові… Меншиков чинить варварство…"
("Clef du Cabinet")

"Ятмана же Іоанна Мазепу великій государь повелЂ смертію казнити, и градъ его столный разори до основанія, и вся люди посече…"
("Новгородскія лЂтописи" Изданіе Археографической коммиссіи. – Санкт-Петербургъ, 1879. – С. 384)
"…Меншиковъ заразъ добылъ Батурина и сплюндровалъ его огнемъ и мечемъ, а Чечеля, сотника, и Филиппа, реента спартесного, побралъ живцемъ и въ ГлуховЂ почвертовано ихъ, зъ росказаня царского… А кроль шведскій и Мазепа зъ войскомъ, переправившись чрезъ Десну, пошли до Батурина, ноеврия дня осмого; и знашелъ его спаленого; крови людской въ мЂстЂ и на предмЂстью было полно калюжами; ревно плакалъ по БатуринЂ Мазепа…"
(Оттиск из Киевской Старины. Черниговская летопись по новому списку (1587-1725) и Коломацкие челобитные / Изданіе Ал. Лазаревскаго. — Киевъ, 1890. — С. 26)
"…Много тамъ людей пропало отъ меча, понеже збЂгъ былъ отъ всЂхъ селъ; многожъ въ СеймЂ потонуло людей, утекаючи чрезъ ледъ еще не крЂпкій, много и погорЂло, крившихся по хоромахъ, въ ліохахъ, въ погребахъ, въ ямахъ, где паче подушилися, а на хоромахъ погорЂли, ибо, хотя и вытрубленіе було престать отъ кровопролитія, однакъ выходящихъ отъ сокрытія войско заюшеное…"
(Сборникь летописей, относящихся къ исторіи Южной и Западной Руси. Типографія Г.Т. Корчакъ-Новицкаго. – Кіевъ, 1888. – С. 189)

Фортеця Батурин, реконструкція, наші дні

Зрада і зрадники

Зрада Івана Носа стала причиною загибелі населення цілого міста, політичного і військового краху Карла ХІІ і Івана Мазепи, наступом царату на автономію України, козацькі вольності і привілеї, вивищення агресивної Російської імперії. Ніс і Соломаха заради власних амбіцій стали причиною зміну балансу сил в Східній Європі, наслідки чого відчуваються до сьогодні.

Що ж отримав зрадник від московства? Зовсім не багато – чин Прилуцького полковника, і незадовго до смерті – посаду генерального судді. Московство ставилося до Носа з відвертим презирством.
"Прилуцкой полковник — глуп и стар, что уже ис памяти выжил, и сказывают, что ему более ста лет — писав про Носа в офіційному звіті (квітень 1713 року) Протасьєв — московський резидент при гетьмані Івані Скоропадському.

Таких недолугих "носів" та "саломах" було ще багато в українській історії, і на жаль, мабуть ще буде достатньо. За розмаїттям мотивів зради: гроші, кар’єра, марнославство, помста, заздрість та таке інше, проглядається і спільне їм усім.
Зраджують завжди свої. Ворог зрадити не може. Керуються зрадники виключно своїми інтересами, цілком свідомо нехтуючи благом Вітчизни та своїх співгромадян.

Сьогодні доля Україна знов вирішується людьми подібними до Івана Носа. Їх лідер намагається перекреслити майбутнє країни на довгі роки, байками про "мір" намагаючись приховати ганебну капітуляцію перед Москвою. В сучасному світі засоби масової інформації та інформаційні технології дозволяють виставити диявола святим, назвати капітуляцію миром, а чорне — білим.
Якщо Ніс отримав за зраду підвищення по службі, сьогоднішній виконавець ролі Остапа Соломахи за свої вчинки здобув хіба-що ганебне прізвисько Моніка Зеленські.