До Дня Народин Марка Безручка

 
Марко Безручко — Українець, який врятував Європу…
31 жовтня 1883 року в сучасному місті Токмак на Запорожжі народився легендарний генерал-хорунжий Армії УНР Марко Данилович Безручко.
Українець, який врятував Європу і Польщу від совєтської окупації та від нацизму ще у 1920 році.
Вірніше, ІІ Світова війна була відтермінована на два десятки років і не почалась одразу по завершенню І Світової війни.
Зупинити такий розвиток подій зміг генерал-хорунжий Дієвої Армії УНР Марко Безручко…

 

Світлина з майбутнього видання книги Олександра Вишнівського „Повстанський рух і отаманія“ з книжкової серії „Повернута Спадщина“.

„Я воював за Україну, а не за Польщу!“
— генерал-хорунжий Армії УНР Марко Безручко

Марко Данилович Безручко народився 31 жовтня 1883 року в сучасному місті Токмак на Запорожжі. (тоді Великий Токмак, Таврійська губернія).
Майбутній генерал Армії УНР в 1908 році закінчив Одеське військове училище, а в 1914 закінчив Миколаївську військову академію россійсько-імперського Генерального штабу в Санкт-Петербурґє.
Кар'єру військового почав зі служби у різних штабах царської россійсько-імперської армій, де здобув досвід, що пізніше використає у відкритих боях під час Першої Світової війни.
На різних офіцерських посадах в россійсько-імперській армії воював і був пораненим в роки Першої Світової війни.

Коли большевікі визначили долю Россійської Імперії, разом з іншими бойовими побратимами по службі Марко Безручко перейшов на бік армії Української Народньої Республіки. Офіцер займав керівні посади у штабах українського війська, але залишився непомітним у тогочасній воєнній хроніці.

Марко Безручко розпочав свою службу Україні як помічник начальника персонального відділу Головного управління Генерального штабу УНР, пізніше — Армії Української Держави (Гетьманату). З грудня 1918 року він стає начальником персонального відділу Генштабу УНР, з березня наступного року — начальником штабу Окремої Запорожської бригади ім. Симона Петлюри Дієвої Армії УНР, а з червня 1919-го перебуває на тій самій посаді в Корпусі Січових Стрільців під командуванням Євгена Коновальця.
Доволі холодно та стримано зустріли галичани наддніпрянця Безручка, але скоро крига скресла: Січовики оцінили якості нового начальника штабу Корпусу Січових Стрільців.

“Це був скромний, поважний вояк із крови й кости, добрий психолог, знаменитий тактик, не гординя з приводу свого військового ступеня, заслуг чи становища, а приязно ввічливий супроти кожного, турботливий за вояцтво. Коли старшини чи стрільці називали його “старий”, то в цьому слові була і любов, і пошана, і респект”.

Саме таким згадував начальника штабу корпусу Січових Стрільців, генерал-хорунжого Армії УНР Марка Безручка січовий стрілець Дмитро Герчанівський.
Словом, наш земляк швидко "острільчився", бо виявився не підфарбованим, а справжнім запорожським козаком, навіть одержав поважне прізвисько "Старий".

Тандем Коновалець—Безручко зробив Корпус Січових Стрільців найміцнішим в Дієвій Армії УНР.
Полковник Безручко, ніколи сам не розлучаючись із рушницею, водив Січовиків і на поляків, і на дєнікінцев, брав участь у обороні Києва. Та передусім головною цариною Безручка була тактика і стратегія, тому здебільшого він не вів у бій, а планував бій, схилившись над мапами при світлі каганця.

Марко Безручко не став такою легендою для своїх вояків, як, наприклад, Петро Болбочан чи Всеволод Петрів, передусім тому, що, на відміну від останніх, служив переважно в штабах і був, так би мовити, у тіні. Такою є доля всіх штабістів — вони та їхня праця непомітні, їх мало хто зауважує, але саме від них залежать успішність проведення військових операцій і водночас життя та смерть побратимів-фронтовиків. Додатковим наслідком цього є те, що про штабістів нечасто почуєш у споминах сучасників. Постать генерала Безручка не стала винятком — дуже мало відомо про його роль у подіях 1917—1919 років — про нього за цей період майже немає згадок. Було б так і з 1920-м, якби не той факт, що під саму "завісу" подій визвольної боротьби доля дала йому можливість виступити справжнім полководцем, та й то в одній із переломних битв історії, наслідки якої визначили долю не тільки України і сусідньої Польщі, а й всієї Європи!

Постер «Порохівниці» з арт-серії „УКРАЇНА — Ціна Незалежності 1917 — 2017“

Докладно про загальну військово-політичну ситуацію на початку 1920-х, про перебіг події буремного 1920 року, про славнозвісну оборону Замостя та "Чудо над Віслою", про звитяжну оборону України від совєтських окупантів, про вимушений союз з ворожою Польщею та про ганебну зраду поляків — в життєписі Марка Безручка до 135-річчя з Дня Народин:
✠ Марко Безручко — Українець, який врятував Європу

Згадуючи про події серпня—вересня 1920-го, часом забувають, що великі перемоги часто складаються з невеликих ударів, які можуть нéсти ключове значення. Одним із таких ударів був той, якого наша VI Січова Стрілецька Дивізія Дієвої Армії Української Народньої Республіки під командуванням генерала Марка Безручка завдала під Замостям "1-ой конной арміі" сємьона будьонноґо. Якби не оборона Замостя, то "конніца будьонноґо" змогла би прийти на допомогу товаріщу тухачєвскому і Варшаву вже б ніхто не врятував, а шлях на Німеччину був би відкритим. Варшава завдячує своїм порятунком не тільки Пілсудському, а й стійкості в Замості українських вояків та військовому стратегічному таланту Марка Безручка.
Хоча, невдовзі Польща "віддячила" Українцям ножем у спину…

Що би сталось, якби Совєтам вдалось прорватися до Європи, вже зазначено вище.
Але цього не сталось. "Чудо над Віслою" надовго зупинило московітську жагу окупації Європи, принаймі, на 20 років…

„Сильна армія — це право на існування нації“
— Марко Безручко

Після польсько-совєтської війни генерал-хорунжий Марко Безручко проживав у Варшаві. Голова УГКЦ Андрей Шептицький запрошував його перебратися до Галичини. Однак поляки категорично заборонили рятівнику Польщі переїзд на Галичину, адже боялися, що Безручко організує масштабний антипольський рух.
Марко Безручко турбувався про українських військових, що проживали у важких умовах в польських таборах для інтернованих.
В еміґрації генерал продовжував активну діяльність. З травня по серпень 1921 року — військовий міністр оборони в уряді УНР в екзилі. Згодом пішов у відставку з цієї посади на знак протесту проти урядової політики. Втім, у 1927-му повернувся до активної діяльності за фахом, ставши членом таємного 29-особового Генерального штабу військового міністра УНР в екзилі генерала Володимира Сальського. Водночас він вів активну громадську та наукову діяльність, був головою Українського Клюбу, у 1931–1935 роках очолював Українське військово-історичне товариство у Варшаві, редагував і видавав військово-історичний мемуарний збірник «За Державу», написав книгу «Українські Січові Стрільці на службі Батьківщині».

Окрім громадської діяльності треба було на щось жити. Генералові пощастило працювати за фахом у польському військовому картографічному інституті у Варшаві.

Під час святкування 20-річчя відродження Речі Посполитої польська влада нагородила Марка Безручка вищим орденом „Vіrtutі Міlіtarі“, але бойовий генерал-хорунжий України відмовився від найвищої польської нагороди:
„Я воював за Україну, а не за Польщу!“

20.Х.2019 в місті Запорожжя відкрито стінопис під назвою „Доба нескорених“ на честь легендарного генерал-хорунжого Армії УНР Марка Безручка — уродженця Токмака.
До уваги Вельмишановного Панства — докладний фоторепортаж:
✠ В Запорожжі відкрито стінопис на честь генерал-хорунжого Армії УНР Марка Безручка

Ім'я уродженця Токмака, легендарного генерал-хорунжого Армії УНР Марка Даниловича Безручка для мешканців його рідного міста було стерте совєтськими окупантами! Понад 70 років совєтської окупації будь-які згадки про легендарного Марка Безручка, розбившого "конніцу будьоноґо", були під забороною в Україні, і в Токмаку зокрема. Рідним Марка Безручка також доводилось мовчати… Чверть століття пост-совєтської доби номінальної незалежності також не сприяли поверненню імен справжніх Героїв України. І лише після Майдану, з початком ІІІ Визвольних Змагань за Незалежність України, імена борців за Україну доби І і ІІ Визвольних Змагань поволі повертаються та відроджуються з попелу забуття, немов птахи Фенікс…

Зусиллями небайдужих і справжніх патріотів, краєзнавців, істориків і письменників, ім'я Марка Даниловича Безручка у рідний Токмак почали повертати на початку ХХІ століття. Значних зусиль до цього доклав краєзнавець, пан Олександр Лінчук.
Також в рідному Токмаку іменем Марка Безручка названо вулицю, щоправда, невеличку, на околиці у приватному секторі.

Будемо сподіватись, що ім'я легендарного генерал-хорунжого Армії УНР Марка Безручка буде відроджуватись і в рідному Токмаку, і на Запорожжі, і в Україні. Ми маємо шанувати наших справжніх Героїв і Захисників України!

Укладач матеріялу:
℗ Dem'än Dzüba
© «Porohivnyçä»