Виставка УІНП
“1920: на захисті Європи від більшовизму”

Український Інститут Національної Пам’яті 27.VIII.2020 відкрив виставку “1920: на захисті Європи від більшовизму”, про Українців, які 100 років тому захистили Європу від поширення совєтської "красной рєволюциі". Експозиція відкрилась на Контрактовій площі Києва й буде тривати до жовтня 2020 року. УІНП плянує найближчим часом презентувати у відкритому доступі електронний варіант виставки. Також після відкриття у Києві планується показ стендів в Польщі.

Виставка вельми актуальна, корисна і необхідна, варта уваги.
Не завадило б організувати показ і по Україні, бо ж, наприклад, на Запорожжі в цілому й зокрема у рідному місті Марка Безручка місцеві влада й мешканці взагалі плюються та чути не хочуть нічого про славетного земляка. Втім, про виставку УІНП в Токмаку годі й мріяти!

Матеріял УІНП варто поширити, хоча, вже традиційно, не обійдеться й без зауважень, на жаль.

Виставка вшановує 100-річчя подій, які в історії отримали назву "Диво над Віслою". Певно, вже всі звикли до реверансів УІНП перед польським ІНП, як то "100 років сусідства", ось і цього разу на офіційному постері УІНП польський прапорець вище Прапору України, як ознака комплексів меншовартості декого в УІНП, але то таке. Тішить, що хоча б виставку відкрили не синхронно з польськими пафосними святкуваннями, а до 100-річчя оборони Замостя. Також тішить, що стенди експозиції присвячено саме воякам Дієвої Армії УНР, а не полякам. Будемо сподіватись, що виставка гідно висвітлює звитягу Дієвої Армії УНР, хоча за текстами прес-релізу вже є зауваження, на жаль.

Виставка є спільним проєктом Українського Інституту Національної Пам’яті, Державної архівної служби України, Галузевого державного архіву УІНП.
Автори виставки: Ярослав Файзулін, Євген Пінак, Максим Майоров.
Над проєктом також працювали Оксана Женжера, Вікторія Мізерна, Павло Подобєд, Владислав Куценко.
Місце експозиції:
Київ, Контрактова площа, сквер № 3, між виходом з метро на вулиці Спаській та пам’ятником Григорію Сковороді.

Рівно 100 років тому, в серпні 1920 року, українська та польська армії спільними зусиллями зупинили наступ совєтсько-россійських большевицьких військ на Європу. Перемога Війська Польського під Варшавою ("Диво над Віслою") стала можливою, зокрема, завдяки вмілій обороні Замостя українськими та польськими частинами під командуванням Українця — на той мент полковника Армії УНР Марка Безручка. Воєнний успіх польських та українських військ зруйнував плани большевиків щодо поширення "красной рєволюциі" в Європі.

17 героїв виставки є лише малою, але яскравою часткою українських сил, які в 1920 році мужньо протистояли совєтським окупантам за вільну Україну та Європу.

Зліва направо: Ігор Кулик, Анатолій Хромов, Антон Дробович, Ярослав Файзулін, Євген Пінак

Нинішній керівник УІНП Антон Дробович зазначив [цитата]:
— Події 1920 року зараз у центрі уваги польського суспільства. Виставка, яку ми відкрили на Контрактовій площі, є нашим способом проговорити цю історію з українським суспільством, відновити пам’ять про неї. Адже внесок українців у "диво над Віслою" справді був вагомим. Ця історія символічна для нас також тому, що українці й сьогодні протистоять російській загрозі зі Сходу.

Виникає лиш одне питання: чому в Польщі події 1920 року у центрі уваги, а в Україні ні? Всього лише одна виставка і все? А на що ж тоді йде мільйонне державне фінансування державного органу УІНП? Питання риторичне…

Один з авторів виставки, керівник наукового управління УІНП Ярослав Файзулін на відкритті розповів [цитата]:
— У польсько-радянській війні 1920 року брали участь 8 дивізій Армії Української Народної Республіки. Це тисячі людей. Герої цієї виставки є невеликою, але дуже яскравою частиною тих українських військ. Коли після подій серпня 1920 року Україні, на відміну від Польщі, не вдалося відстояти свою незалежність, пам’ять про українських героїв польсько-радянської війни почала зникати. Зараз ця історія повертається.

На жаль, пан Ярослав Файзулін не розповів, чому Україні "не вдалося відстояти" свою Незалежність. Можливо тому, що саме польська підступність під час підписання Варшавського договору і сепаратний мир з Совєтами, котрим було пошматовано дипломатично визнану Українську Народню Республіку між Польщею і ніким не визнаним терористичним квазідержавним утворенням "РСФСР \ Совєтская Россія" й стали тією польською "віддякою" Армії УНР за те, що Українці врятували Польщу від совєтської окупації.

Далі пан Ярослав Файзулін говорить [цитата]:
— Події польсько-радянської війни 1920 року нагадують, що Україна та Польща разом здатні протистояти значним загрозам, коли солідарні одна з одною та спільно відстоюють свої свободу, незалежність і право на вільний вибір шляху. Ця солідарність досі важлива. Адже зовнішня загроза для наших держав у своїй суті залишається тією ж, що й 100 років тому. Лише лінія фронту тепер проходить через східні регіони України.

Події совєтсько-польської війни 1920 року нагадують в першу чергу про підступність польських "союзників"!
Армія УНР розривалася у відчайдушних спробах боронити Україну від совєтських окупантів з півночі і сходу, від "бєлой Россії" з півдня і сходу, маючи на додачу ще й отаманщину та махновщину, а Леґіон УСС і УГА не встигав боронити західні терени України від румунських, мадярських і польських окупантів. А ще з і французькі війська Антанти зайшли на допомогу полякам (на Галичині) і дєнікінцям в Одесі.
Перед совєтсько-польською війною почалась польсько-українська війна, і тому просторікування вельмиповажного історика про те, що "разом здатні протистояти, солідарні одна з одною та спільно відстоюють свої свободу, незалежність і право на вільний вибір шляху" звучить якось дивно на тлі загальновідомих історичних подій, коли польські і совєтські окупанти спільно шматували Україну.
Невже не можна говорити правду? Чи в УІНП так бояться образити Польщу, що готові замовчувати справжні історичні факти й нести псевдоісторичну солодку патоку про "спільну солідарність" якої взагалі не було!?
Зрештою, скільки не називайте дьоготь медом, від цього дьоготь на мед не перетвориться…
Для чого й для кого державний орган вдається до таких дрібних маніпуляцій?
Теж питання риторичне…

Директор Архіву національної пам’яті Ігор Кулик зауважив [цитата]:
— У цій виставці багато архівних документів комуністичного тоталітарного режиму. Чому важливо, щоб ці виставки були публічними, щоб ці документи, світлини могли бачити всі охочі – тому що Росія станом на нині використовує фейки, пропаганду, напівтони, про які багато хто не знає, наскільки вони правдиві. Не знають не тільки тому, що не хочуть знати, а й тому, що не можуть, коли справді доступ до документів закритий. Тому наше завдання – робити історичні першоджерела якомога доступнішими для всіх.

Один з авторів виставки, історик, співавтор книги «Військо Української Революції 1917-1921 років» Євген Пінак наголосив:
— Кожен з банерів – це цеглинка, з яких ми будуємо нашу спільну національну пам’ять. Сподіваюсь, що виставка спонукатиме своїх глядачів дізнаватися більше про її героїв.

Історична довідка УІНП

Упродовж 1917-1921 українське державотворення розвивалося у різних формах, які існували паралельно або ж змінювали одна одну. З падінням монархії в Росії навесні 1917 представники українських політичних партій і громадських організацій заснували в Києві Українську Центральну Раду, головою якої обрали Михайла Грушевського. За неповні шість місяців Центральна Рада з громадської організації перетворилася на представницький орган українського руху і врешті – на парламент Української Народної Республіки. За цей час від вимог автономії й федералізму її члени перейшли на платформу незалежності України, яка була проголошена Четвертим Універсалом Центральної Ради від 9 (22 за новим стилем) січня 1918.

Однак переважно ліва за політичним спектром Рада подобалась не всім. 29 квітня 1918 Всеукраїнський хліборобський конгрес у Києві проголосив генерала Павла Скоропадського гетьманом всієї України. За активної підтримки німецьких та австро-угорських військ на території України на зміну УНР прийшла Українська Держава або Гетьманат.

Період Гетьманату був плідним етапом у розбудові держави. Не завжди ефективний революційний запал Центральної Ради намагались замінити ґрунтовною професійною працею. За цей час Рада Міністрів ухвалила близько 400 законів. Вагомих результатів досягли в освіті та культурі.

Утім, поразка Німеччини та Австро-Угорщини у Першій світовій війні, недолуга відмова від незалежності України заради федерації з "білою" Росією, провал аграрної реформи, яка розлютила селянство, каральні експедиції німецько-австрійських союзників та активна діяльність опозиції призвели до падіння Гетьманату.

У листопаді-грудні 1918 по всій Україні розгорнулося антигетьманське повстання, в підсумку якого гетьман Скоропадський зрікся влади. Відновилася Українська Народна Республіка, верховну владу в якій уособлювала Директорія УНР. Спочатку її очолював Володимир Винниченко, а пізніше – Симон Петлюра. Майже одночасно на українських землях Австро-Угорщини, що почала розпадатись, утворилася Українська Національна Рада на чолі з Євгеном Петрушевичем, яка приступила до розбудови Західно-Української Народної Республіки. У складних умовах війни з Польщею вона намагалась налагодити життя у спустошеній Першою світовою війною Галичині.

За Директорії відбулося розширення дипломатичних відносин УНР, розвинулася наука й культура. Одне з найвизначніших досягнень – проголошення Акта Злуки про об’єднання УНР і ЗУНР в єдиній соборній українській державі.

Однак на початку листопада 1918 на Західній Україні розпочалась війна з Польщею. За кілька тижнів у Севастополі та Одесі висадились французькі війська, що підтримували "білих" росіян. А в грудні 1918 без оголошення війни агресію проти УНР зі сходу розпочала радянська "червона" Росія. Мрією її керівництва була більшовицька революція в Європі, і найкоротший шлях до неї лежав через Україну.

За допомоги місцевих повстанців, спантеличених красивими більшовицькими гаслами, радянські війська швидко захопили значну частину України. Однак Директорія навіть у найважчих умовах без зовнішньої підтримки продовжувала збройну боротьбу. У кривавих боях українським військам та повстанцям, які сповна відчули різницю між більшовицькими гаслами та реальністю, вдалося зірвати спроби радянських військ пробитись до Центральної та Південної Європи у 1919.

Вперта боротьба українців проти радянської навали була однією з головних причин, чому УНР змогла домовитись про політичний та військовий союз з Польщею. Польське керівництво й особисто голова держави Юзеф Пілсудський розуміли, що в 1920 більшовики знову спробують захопити Європу – і Польща буде першою на шляху їхнього наступу.

Шлях до українсько-польського союзу не був легким. Попри наявність спільних інтересів, спір щодо приналежності Холмщини, Волині та Східної Галичини призвів до кривавого протистояння між поляками та українцями у 1918-1919. Лише витіснивши українські війська зі спірних територій, поляки погодились укласти перемир’я з Армією УНР, однак зберігали ворожий нейтралітет. Наприкінці листопада 1919 Армія УНР, в лавах якої лютувала епідемія тифу, виявилась затиснутою в "трикутнику смерті" між польськими, а також російськими "білими" та "червоними" військами. Не маючи надій на продовження регулярної боротьби, 6 грудня 1919 головні сили українського війська прорвалися з "трикутника смерті" та вирушили у похід ворожими тилами по Україні.

Тим часом відносини між Польщею та більшовицькою Росією погіршились, що схилило Варшаву до ідеї укласти політичний та військовий союз з УНР. Вже в лютому 1920 польська сторона неофіційно дозволила формувати на території Польщі дві українські стрілецькі дивізії. 21 квітня у Варшаві УНР і Польща уклали угоду, згідно з якою в обмін на союз УНР відмовлялася від Західної України. Умови Варшавської угоди критикують від моменту її укладання – але жодної альтернативи їй не було.

25 квітня 1920 польські й українські війська перейшли в наступ на Київ. А 5 травня головні сили Армії УНР повернулися з 1-го Зимового походу та з’єдналися з військом союзників. Під прикриттям польських військ Армія УНР змогла відпочити та провести реорганізацію. Крім того, Польща надала українським військовим вкрай необхідні зброю та постачання. На визволених територіях України відбувалося відновлення державного та військового апарату, що мали забезпечити надійний тил українському війську.

Але більшовики не дали Україні часу для розбудови держави та армії. Вже 26 травня 1920 розпочався контрнаступ "червоних" військ, головним "тараном" якого була 1-ша кінна армія. Плани радянського керівництва були грандіозні: прорватись через Польщу до охопленої революційним рухом Німеччини. Звідти більшовицька революція мала поширитися на всю Європу, а далі – й на весь світ. Однак спочатку треба було розбити польські та українські війська.

Під ударами "червоних" польські та українські сили були змушені відступити на захід, але їм вдалося уникнути розгрому. Армія УНР боронила південне крило польсько-українського фронту, відступаючи по черзі на лінії річок Збруч, Серет, Стрипа та Дністер, де наступ радянських військ нарешті вдалось затримати. Вперта оборона українських дивізій зв’язала значні сили ворога, які більшовицьке командування так і не змогло перекинути на львівський та варшавський напрямки.

16 серпня 1920 під Варшавою розпочався контрнаступ польських військ, який завершився блискучою перемогою Війська Польського. Радянське командування кинуло на допомогу 1-шу кінну армію. Але вміла оборона Замостя під керівництвом полковника Марка Безручка зв’язала "червону" кінноту й дала змогу польському командуванню підтягнути резерви. У битві під Замостям – Комаровим 27-31 серпня 1920 польські й українські підрозділи розбили 1-шу кінну армію.

Плани більшовиків щодо загальноєвропейської соціалістичної революції так і залишились на папері. У вересні польські та українські війська наступали на схід по всьому фронту. 21 вересня українські частини перейшли на східний берег ріки Збруч, опинившись на території, визнаній Варшавською угодою за УНР. Та попри успіх кампанії 1920, змучена війною Польща вирішила відмовитись від подальшої боротьби й уклала перемир’я з радянською Росією. УНР залишилась воювати з більшовиками сам на сам на невеликому клаптику Поділля.

10 листопада 1920 "червоні" переходять в наступ на Армію УНР. 11-12 листопада українські війська контратакують, однак, без успіху. 21 листопада 1920 після важких боїв останні частини Армії УНР перейшли через річку Збруч на контрольовану Польщею територію, де їх було роззброєно та інтерновано.

16 героїв виставки “1920: на захисті Європи від більшовизму” є лише малою, але яскравою часткою українських сил, які в 1920 мужньо протистояли більшовикам за вільну Україну та Європу.

[Історична довідка УІНП процитована незмінно]

Зауваження й ремарки до історичної довідки УІНП

На жаль, після зауважень до промов очільників УІНП на відкритті виставки, доведеться також додати й кілька ремарок до прес-релізу історичної довідки УІНП.

По-перше, завжди дивує, чому УІНП ніколи не пише правильно офіційні назви УНР і ЗУНР — Українська Народня Республіка і Західньо-Українська Народня Республіка. Сучасний правопис не означає відмову від правильного офіційного написання українських державних утворень того часу. По-друге, постійно приходиться виправляти словосполучення "Незалежність України", позаяк в УІНП вперто пишуть "незалежність" з маленької літери, ніби це не головний акт державотворення України, а щось таке, буденне. Не можна так нівелювати Незалежність України!
Держава також пишеться з великої літери, якщо мова йде саме про Українську Самостійну Соборну Державу, як, власне, й про нинішню Державу Україну. (Слово Українці «Порохівниця» також пише з великої літери, як і назви інших націй, позаяк саме так прийнято у всьому Цивілізованому Світі. Ніт, москалі з маленької літери — це ж не нація і навіть не народ, а субетнічна суміш.) Та й Совєти з совєтськими окупантами все ж не "радянські", а совєтські, бо Рада це в Україні, а "совєт" це на Московії. І термін "окупант" теж не варто боятись використовувати, як по відношенню до совєтських окупантів, так і по відношенню до польських окупантів.
Проте, це вже занадто висока планка для УІНП, бо ж, острах образити польських партнерів (та й москву також) ніколи не дозволить їм користуватись терміном "окупанти", а особливо за нинішнього зє-режиму.

Отже, ремарки й зауваження безпосередньо до історичної довідки УІНП.
[цитата]
"Вперта боротьба українців проти радянської навали була однією з головних причин, чому УНР змогла домовитись про політичний та військовий союз з Польщею."
Тобто, Українці боролись-боролись, а потім вирішили, що без поляків ну ніяк, тільки Польща врятує, а самі неспроможні! Це так виглядає з довідки УІНП.
Вперта боротьба Українців була загнана у "Трикутник Смерті" під Любаром, коли змучені боями й тифом вояки Армії УНР були затиснуті ляхами, "краснимі" і "бєлимі" москалями, а Антанта й Червоний Хрест відмовляли навіть гуманітарну допомогу й ліки надати! А коли Пілсудський зрозумів, що наступною після України стане Польща, то лиш тоді Пілсудський вирішив використати знесилену Армію УНР на користь Польщі! При цьому, Пілсудський чудово знав, що доля дипломатично визнаної Української Народньої Республіки вже була вирішена без України в 1919-му на ганебній Паризькій мирній конференції у Версалі, і Франція ставила все на свою фаворитку Польщу, пообіцявши полякам, що "всходні креси" вони отримають будь за що! Тож, угоду Пілсудського і Петлюри важко назвати "союзом" — це була принизлива для України польська вимога віддати Галичину і Волинь в обмін на можливість продовжити боротьбу з Совєтами. У тому "договорі" Польща навіть не визнавала УНР як Державу! Пілсудський чудово знав, що після того, як він використає Армію УНР, Польща буде укладати сепаратний мир з Совєтами, щоб пошматувати між собою терени України, Литви і Білорусі!

[цитата]
"Шлях до українсько-польського союзу не був легким. Попри наявність спільних інтересів, спір щодо приналежності Холмщини, Волині та Східної Галичини призвів до кривавого протистояння між поляками та українцями у 1918-1919. Лише витіснивши українські війська зі спірних територій, поляки погодились укласти перемир’я з Армією УНР, однак зберігали ворожий нейтралітет."
Отакої!!!
Тобто, Холмщина, Волинь і Східна Галичина трактуються УІНП, як "спірні території"??? Ви серйозно???
Після Акту Злуки УНР і ЗУНР у Соборну Україну з офіційною назвою Українська Народня Республіка, українські етнічні терени, визначені кордонами УНР і зафіксовані як кордони дипломатично визнаної Держави, що було представлено у офіційному пакеті документів з мапою Української Народньої Республіки на Паризькій мирній конференції, Холмщина, Волинь і Східна Галичина безумовно належали Українській Народній Республіці і НЕ БУЛИ ніякими "спірними територіями"!
Це терени України, на які зазіхала Польща!
Польща розпочала польсько-українську війну, внаслідок чого західні терени України були окуповані польськими окупантами! Так само, як решта теренів України було окуповано совєтськими окупантами!
З яких це пір Холмщина, Волинь і Східна Галичина стали "спірними територіями"?
УІНП вже не знає, як зручніше лягти під польське ІНП?
Що потім скажете? "Львув польське място!"? "Галіция всєґда била польской!"?
Ма-ла-дці!

[цитата]
"6 грудня 1919 головні сили українського війська прорвалися з "трикутника смерті" та вирушили у похід ворожими тилами по Україні."
У який похід? Важко було написати "вирушили у Перший Зимовий Похід"? Це ж одна з найвизначніших подій Перших Визвольних Змагань! Це ж один з найвидатніших рейдів ворожими тилами у воєнній історії Світу! Ви що там в УІНП, зовсім вже пам'ять втратили?

[цитата]
"Тим часом відносини між Польщею та більшовицькою Росією погіршились, що схилило Варшаву до ідеї укласти політичний та військовий союз з УНР. Вже в лютому 1920 польська сторона неофіційно дозволила формувати на території Польщі дві українські стрілецькі дивізії. 21 квітня у Варшаві УНР і Польща уклали угоду, згідно з якою в обмін на союз УНР відмовлялася від Західної України. Умови Варшавської угоди критикують від моменту її укладання – але жодної альтернативи їй не було."
То все таки страх Польщі перед навалою з Совєтскої Росії змусив Пілсудського йти на підле використання у своїх інтересах загнаної в "Трикутник Смерті" Армії УНР? В УІНП один абзац довідки протирічить іншому.
Краще б про угоду Пілсудського і Петлюри детальніше у загальних рисах розповіли: чому вона була таємною, що передбачали пункти тієї угоди.
Ця конвенція була не просто принизливою і невигідною для Української Народньої Республіки, але взагалі являла собою таємний акт, згідно якого Польща отримувала західні терени України і не визнавала суверенітет дипломатично визнаної Української Народньої Республіки.
Фактично, українська сторона виступила не як рівнозначний контраґент, а прийняла польську сторону як командну над Україною.
Альтернативи може й не було, але й приховувати польську підступність і підлість теж не варто.

[цитата]
"Польща надала українським військовим вкрай необхідні зброю та постачання. На визволених територіях України відбувалося відновлення державного та військового апарату, що мали забезпечити надійний тил українському війську."
Та ви шо! Свята, біла й пухнаста Польща! От прямо врятувала УНР, і зброю надала, і "державний та військовий апарат відновила"! Справді? І шоб оце без святої Польщі робили Українці, га?
А як було насправді?
А насправді обіцяної допомоги не було отримано в тому обсязі, що було домовлено. Визволивши Київ та пробувши в ньому трохи більше місяця, поляки не дозволили туди переїхати уряду УНР який перебував у Вінниці, лише невеликим українським різним установам. Не варто пояснювати, яке б мало політичне та національне значення якби український уряд повернувся в Київ. Але Польща не була взагалі зацікавлена у Державності України, бо ж, у Варшавському договорі Польща навіть не визнавала Українську Народню Республіку як Незалежну Державу.
Але головне — поляки своїми діями зірвали мобілізацію на визволених територіях Правобережжя, рекрутів змогли прийняти лише на добровільній основі в Києві до 6-ої дивізії Армії УНР, що не дав багато контингенту як планувалося від мобілізації. Поляки взяли під контроль українські залізниці, що в той час відгравали мабуть одну з перших ключових ролей як для Держави так і для фронту.
По факту Польща діяла як окупант, а не як союзник!

[цитата]
"У битві під Замостям – Комаровим 27-31 серпня 1920 польські й українські підрозділи розбили 1-шу кінну армію."
Оборона українського міста Замостя це в першу чергу VI-та дивізія Армії УНР під очільництвом полковника Марка Безручка, а вже потім, у меншій кількості, польські підрозділи. Чому УІНП на перше місце ставить польські підрозділи, а вже потім українські — мабуть з тієї ж причини, з якої постійно малює польський прапор над Прапором України.
Під Замостям було розбито не просто "1-шу кінну армію", а розхвалену Совєтами "1-ю конную армію сємёна будённоґо", котра повинна була стати "молотом в Європу". Невже так важко було у довідці написати цю дрібну, але важливу деталь?

[цитата]
"Та попри успіх кампанії 1920, змучена війною Польща вирішила відмовитись від подальшої боротьби й уклала перемир’я з радянською Росією. УНР залишилась воювати з більшовиками сам на сам на невеликому клаптику Поділля."
УІНП, ви серйозно? Тобто, Українці і Україна не були змучені війною з 1914-го року, а тут прямо "змучена війною Польща"…
Певно, "змучена війною Польща" так втомилась у 1918—1919-му воювати проти Українців, а потім, використовуючи як щит все тих же Українців, воювати ще рік з 1920-го по 1921-й проти Совєтів у намаганнях відгребти якомога більше "всходніх кресів", щоби сепаратним "Ріжскім міром" лишити собі заграбастані чужі терени, що довелось бідосям шляхетним "відмовитись від подальшої боротьби".
А використану знесилену Армію УНР лишили на клаптику Поділля без зброї й допомоги, бо нащо вони тепер здались полякам після того, як ті підступно за спинами вояків Армії УНР успішно домовились з Совєтами про пошматування України й визнали совєтське квазіутворення "УССР" в якості "держави".
УІНП, ви усвідомлюєте, яку маячню запхали у свою "історичну довідку"?
А чому не розповісти правду?
Риторичне питання…

[цитата]
"21 листопада 1920 після важких боїв останні частини Армії УНР перейшли через річку Збруч на контрольовану Польщею територію, де їх було роззброєно та інтерновано."
…у "дружні" польські концтабори…

Це катастрофа, а не "історична довідка"!
Ще більш розчарував і вразив інформаційний відеоролик УІНП — за цим посиланням докладний огляд та ціла низка зауважень до безлічі маніпулювань і побрехеньок у відео.
Шість хвилин, 40% правди і 60% брехні! Ґьоббельс втішив сі!
Зате УІНП існує за рахунок платників податків!

Хочеться вірити й сподіватись, що хоча б на стендах виставки “1920: на захисті Європи від більшовизму” подібних маніпуляцій та меншовартісних реверансів перед польською стороною немає, хоча, скоріш за все, цей же текст "історичної довідки" міститься й на інформаційних стендах.
Тим не менш, будемо сподіватись, що виставка розповідає всю правду про ті історичні події та наслідки, а не лише вигідну для польської сторони версію, бо ці постійні реверанси УІНП перед ПІНП і ці любовні малювання польського прапору поверх українського увесь час натякають на комплекс меншовартості серед членів УІНП.

Польща, зрозуміло, всю звитягу "дива над Віслою" приписує в першу чергу польській армії, і лиш між іншим згадує участь Армії УНР. При цьому, Безручка поляки буквально роблять своїм національним героєм (на відміну від України, до речі).
З такими темпами у нас скоро Польща й Марка Безручка зробить "поляком"!

Відтак, варто нагадати деякі цитати сучасників тих подій:

„Польща — гадина Європи!“
(Вінстон Чьорчилль)
„Найлютіші вороги Українців — ляхи й москалі!“
(Василь Вишиваний — Вільгельм фон Габсбурґ)

„Я воював за Україну, а не за Польщу!“
— Марко Безручко

примітка «Порохівниці»:

Як вже відомо з історії, фаворитка Франції Польща й не збиралась дотримуватись жодних конвенцій з Дієвою Армією УНР, позаяк доля дипломатично визнаної Української Народньої Республіки була вирішена ще у 1919-му році на ганебній Паризькій мирній конференції у Версалі без участі УНР — такою була кривава мовчазна згода Антанти…
Україну поклали на жертовний вівтар Антанти заради того, щоб прикрити Францію, котра спільно з Россійской Імпєрієй роздмухала Велику Війну 1914 року. Після перемоги Антанти над Осередніми Державами, Франція робила все можливе, аби приховати свою участь у роздмухуванні Великої Війни, отримати максимальний зиск для себе і уникнути відповідальності. Також французькі політикани на свій розсуд розмалювали мапу повоєнної Європи, зробивши ставку на Польщу, як на плацдарм проти Німеччини, для чого полякам було обіцяно відновлення кордонів в межах Першої Речі Посполитої, а це означало, що західні терени України, Литви і Білорусі мали стати польськими "всходніми кресами". Відтак, ще перед укладанням союзу з Симоном Петлюрою, внаслідок чого УНР втратила Галичину, "начальник" Польщі Юзеф Пілсудський вже знав про те, що Франція дозволила пошматування України, і після використання Армії УНР та максимального відтиснення большевиків на схід, Польща буде домовлятися з Совєтами про те, як промалювати свій спільний кордон на теренах України, Литви і Білорусі.
Але про це не знала Армія УНР…