Перейти до контенту

Договір “Пілсудський — Петлюра”

Договір "Пілсудський — Петлюра"

 
В дні 100-річчя "Дива над Віслою" варто нагадати про один підлий польський договір, підписаний і порушений Польщею — символ підступності поляків…

Століття тому, в ніч з 21 на 22 квітня 1920 року, після тривалих переговорів Петлюри та Пілсудського, міністри закордонних справ УНР Андрій Лівицький та Польщі Ян Домбський спільно підписали першу частину Варшавського договору — політичну конвенцію, а 24 квітня — військову.

Восени 1919 року Українська Народня Республіка опинилась у скрутному становищі: боротьба проти большевиків терористичного квазідержавного утворення "РСФСР \ Совєтская Россія", перехід Української Галицької Армії на бік "Добровольчєской армії Дєнікіна", загострення політичних розбіжностей із Західньо-Українською Народньою Республікою. Саме ці події стали поштовхом для створення військово-політичного союзу з Польщею, що знайшов своє вираження у Варшавському договорі Пілсудського і Петлюри.

Ця конвенція була не просто принизливою і невигідною для Української Народньої Республіки, але взагалі являла собою таємний акт, згідно якого Польща отримувала західні терени України і не визнавала суверенітет дипломатично визнаної Української Народньої Республіки.

Переговорний процес розпочався 28 жовтня 1919 року. Українські дипломати прибули до Варшави із текстом угоди для погодження польською стороною, проте спроби відстояти свої позиції зазнали поразки. Через безвихідь, постійний політичний тиск та погрози Польщі укласти договір з Совєтами (що було очевидним шантажем з боку Польщі), Головний Отáман Петлюра прийняв рішення підписати пропонований Пілсудським проєкт договору.
Фактично, українська сторона виступила не як рівнозначний контраґент, а прийняла польську сторону як командну над Україною.

Зміст Варшавського договору оприлюднили лише у 1926 році після смерті Петлюри.
Він являє собою таємний акт, підписаний за наказом Петлюри від імені Української Народньої Республіки. Угода стала таємницею не тільки для противників союзу з Польщею, а й для всіх членів Директорії УНР. Автори конвенції ретельно приховували умови даного акту, а для прикриття навіть спеціально створили підробку.

При аналізі підписаних у Варшаві конвенцій, перш за все, слід звернути увагу на їх законність. Прийнята Трудовим Конґресом Конституція УНР від 28 січня 1919 року була єдиним джерелом леґітимності Директорії УНР, визначала її як колегіальний орґан оборони УНР та наділяла лише окремими адміністративними функціями. Відповідно до цього, Директорія не мала права видавати закони, укладати міжнародні договори та приймати рішення, спрямовані на зміну суспільного чи територіального устрою УНР.

Політична конвенція Варшавського договору починається з преамбули, яка проголошує не суверенність українського народу, а лише його право на самовизначення.
Далі зміст конвенції розкривається у 8-ми параграфах (статтях).

Відповідно до першого параграфу, Польська Республіка визнала право України на незалежне державне існування, а також верховну владу Директорії УНР з Головним Отáманом Симоном Петлюрою на чолі.
Формулювання цієї норми свідчить про те, що Польща не визнає дипломатично визнану Українську Народню Республіку як Незалежну Державу, а лише її "право на державність". До того ж визнається не УНР з її урядом, а лише з Директорією, очільником якої є Симон Петлюра.

Другий та третій параграфи регулювали питання територіального розподілу та встановлення "державного кордону".
Терени Галичини, Волині, Холмщини, Підляшшя і Полісся були відірвані від основного кореня України та передані під польську юрисдикцію.
Дане положення суперечить (проголошеному преамбулою цього ж Варшавського договору) праву на самовизначення народу, оскільки бажання Українців враховано не було. Цей факт свідчить про те, що Польща з самого початку не мала наміру дотримуватись своїх зобов'язань.
Внаслідок виконання договору Україна втратила 162 тисячі кілометрів території та 11 мільйонів населення.

У четвертому параграфі український уряд зобов’язувався не укладати будь-яких міжнародних договорів, спрямованих проти Польщі, ці ж зобов’язання взяв на себе уряд Польщі. Проте, обов'язок стосувався НЕ Української Народньої Республіки, яка визнавалась першим пунктом договору, а України.

Пізніше Пілсудський, всупереч цій угоді, розпочне сепаратний мирний переговорний процес з ніким не визнаним терористичним квазідержавним утворенням "РСФСР \ Совєтская Россія". За спиною Української Народньої Республіки і Армії УНР, яка врятувала Польщу від совєтської окупації, поляки визнали совєтське квазіутворення "УССР" в обмін на отримання західних теренів України.
Сепаратні перемовини між Польщею і Совєтами завершаться 18 березня 1921 року підписанням "Ріжскоґо міра", згідно котрого дипломатично визнані Українська Народня Республіка, Білоруська Народня Республіка і Литва були пошматовані між Польщею і невизнаними Совєтами. З мовчазної згоди Антанти Польща отримувала так звані "всходні креси".

Як вже відомо з історії, фаворитка Франції Польща й не збиралась дотримуватись жодних конвенцій з Дієвою Армією УНР, позаяк доля дипломатично визнаної Української Народньої Республіки була вирішена ще у 1919-му році на ганебній Паризькій мирній конференції у Версалі без участі УНР — такою була кривава мовчазна згода Антанти
Україну поклали на жертовний вівтар Антанти заради того, щоб прикрити Францію, котра спільно з Россійской Імпєрієй роздмухала Велику Війну 1914 року. Після перемоги Антанти над Осередніми Державами, Франція робила все можливе, аби приховати свою участь у роздмухуванні Великої Війни, отримати максимальний зиск для себе і уникнути відповідальності. Також французькі політикани на свій розсуд розмалювали мапу повоєнної Європи, зробивши ставку на Польщу, як на плацдарм проти Німеччини, для чого полякам було обіцяно відновлення кордонів в межах Першої Речі Посполитої, а це означало, що західні терени України, Литви і Білорусі мали стати польськими "всходніми кресами". Відтак, ще перед укладанням союзу з Симоном Петлюрою, внаслідок чого УНР втратила Галичину, "начальник" Польщі Юзеф Пілсудський вже знав про те, що Франція дозволила пошматування України, і після використання Армії УНР та максимального відтиснення большевиків на схід, Польща буде домовлятися з Совєтами про те, як промалювати свій спільний кордон на теренах України, Литви і Білорусі.
Але про це не знала Армія УНР…

Відтак, доки Українці дотримувались своїх зобов'язань та всіма силами виборювали Незалежність, Пілсудський зрадив договір заради інтересів Польщі. Він використав угоду як проти українського народу, так і в переговорах з большевиками, щоб засвідчити своє право на західньоукраїнські землі.

Хоча, по факту, це була обопільна совєтсько-польська окупація України.

«Молодіжний Націоналістичний Конґрес» у матеріялі про Варшавський договір Пілсудського і Петлюри зауважує наступню тезу.

Беззаперечним є той факт, що укладання польсько-українського союзу було результатом безвихідного становища Директорії та призвело до трагічних наслідків, однак, дало змогу продовжити історію Української Революції ще на один рік. Ми пам'ятаємо та цінуємо великі дні наших Перших Визвольних Змагань, адже поразка — теж наука. Історія вчить нас, що не можна розраховувати на доброчесність союзника, потрібно покладатись лише на власні сили. Тільки лютим завзяттям та боротьбою можна здобути перемогу.

Аналізуючи політичну ситуацію в Україні, можна провести багато паралелей із подіями Української Революції. Важливо вчасно робити висновки та не допускати помилок минулого. Сподіваємось, що керівництво нашої Держави не боятиметься ставити інтереси Нації вище будь-яких союзів, з великою відповідальністю укладатиме договори про співпрацю та пильно стежитиме за їх виконанням.

Слушне зауваження.
Особливо під час пафосного відзначення 100-річчя "Дива над Віслою" в Польщі, коли польська сторона "забуває" про справжню роль Армії УНР у порятунку Польщі від совєтської окупації, "забувають" і про підлий Варшавський договір, і про сепаратний "Ріжскій мір" з Совєтами.
Все це відбувається на тлі суцільного мовчання з боку нинішніх так званих "українських державних органів" режиму зє-коллаборантів, включно із зє-УІНП, і замість УІНП так звані "украінскіє СМІ" цитують польський ІНП.
ІНП Польщі, звісно ж, висвітлює вилизану й вигідну для польської брехливої "історії" версію.
Правду про таємний характер цієї принизливої та підлої для України "конвенції" звісно ж ІНП Польщі приховує, так само й "украінскіє СМІ" сліпо штампують псевдоісторичні факти:
"Як відомо, за результатами Варшавського договору між Пілсудським та Петлюрою в обмін на визнання незалежності УНР і військову допомогу Петлюра погоджувався визнати українсько-польський кордон по ріці Збруч і далі по Прип'яті до її гирла. У свою чергу Пілсудський відмовлявся від намірів розширити територію Польщі до кордонів Речі Посполитої 1772 року. В результаті угоди українсько-польські війська у травні 1920 року відбили у більшовиків Київ. Утім, згодом противник перейшов у наступ, в результаті чого Польща змушена була анулювати Варшавську угоду, підписуючи з Росією Ризький договір 1921 року. За ним, Варшава визнала УРСР, а вояків та офіцерів УНР було інтерновано до таборів на території Польщі."
("УКРІНФОРМ")

УІНП тим часом оголошує про відкриття з 27 серпня на Контрактовій площі Києва вуличної виставки “1920: на захисті Європи від більшовизму”.
Будемо сподіватись, що виставка розповідає всю правду про ті історичні події та наслідки, а не лише вигідну для польської сторони версію, бо ці постійні реверанси УІНП перед ПІНП і ці любовні малювання польського прапору поверх українського увесь час натякають на комплекс меншовартості серед членів УІНП.

Матеріял ґрунтується з джерела:
© «Молодіжний Націоналістичний Конґрес» — Анастасія Ришкович
Також використані відкриті джерела:
© "УКРІНФОРМ"
© УІНП
© УІНП