„Світовий мир на Україні!“ 1919

На зламі 1920 року в багатьох країнах вже був мир, але не в Україні…

Наприкінці 1919 року Ґеорґ де Гасенко у співавторстві з художником Verté створюють плакат під назвою „Світовий мир на Україні!“ \ „Der Weltfriede in der Ukraine!“.
Гіркий іронічний заголовок „Світовий мир на Україні!“ свідчить, що, можливо, в багатьох країнах Європи після завершення Першої Світової війни вже було спокійно, але не в Україні…
Україна була у вогні, і тоді ще ніхто не знав, що Українська Держава мала лише короткочасне існування…

На плакаті зображено звідусіль роздираєму на шмаття Україну в полум'ї…
На Україну з півночі зазіхають большевікі, зі сходу — бєлоґвардєйци під россійсько-імперським тріколором. Вгорі мапи — полум’я вогню. І хоча большевікі та бєлоґвардєйци й воювали між собою, але й ті, й інші воювали проти України!
З заходу теж зазіхали сусіди — поляки, мадяри і румуни…
Ось в якій важкій ситуації Україна тоді була!…

Мапа-постер видана у Відні 100 років тому — в 1919-му році у видавництві „Christoph Reisser's Söhne“ („Крістоф Райсер та сини“). Художником є Verté і малював він її у Відні, бо поруч із його підписом є і напис „Wien“ в нижньому правому куточку. А автором мапи – себто, автором ідеї, є Ґеорґ де Гасенко.
«Порохівниця» має надзвичайно цікавий життєпис одного з найбільш непересічних представників доби Перших Визвольних Змагань — Ґеорґ де Гасенко.

Мапа показує трагічну історію України тієї доби. І вона також актуальна і через 100 років, ніби промовляє до наших часів…
Цей примірник мапи зберігається у Слов’янській бібліотеці у Празі, столиці Чехії.
Вперше за століття унікальна мапа була наживо представлена 2017 року.

Мапа України, актуальна і через 100 років

Прага — у чеській столиці в рамках виставки про історію української, білоруської та россійської імміграції в міжвоєнній Чехо-Словаччині виставлена унікальна мапа України, видана 100 років тому, на якій зображені визвольні змагання Українців та їхні зусилля, спрямовані на збереження державності в добу Української Народної Республіки. Чеські фахівці кажуть, що тодішні спроби України втримати незалежну державу не мали успіху через брак підтримки з боку провідних західних держав, і радять нині Україні не забувати про цей історичний урок.
Виставка під назвою „Досвід вигнання: Долі емігрантів з території колишньої Російської Імперії в міжвоєнній Чехо-Словаччині“ працювала протягом 2017 року в Літньому павільйоні „Hvězda“ („Зірка“), що на околиці Праги в мальовничому парку.

Ідея виставки — показати життя еміґрантів із України, Білорусі та Россійської Імперії, які приїхали до Чехо-Словаччини в міжвоєнний період після відновлення нею свої державності в 1918 році.
Тоді та еміграція була переважно політичною — зазнали невдачі українські Визвольні Змагання 1917–1921 років, не встояла також і Білоруська Народна Республіка, зазнали поразки від большевиків представники россійського білого руху…
Чехо-Словаччина тоді була демократичною державою, і всім політеміґрантам з колишньої Россійської Імперії надавав прихисток Президент Томаш Масарик (який перебував в Україні в 1917-1918 роках та незважаючи на свої русофільські настрої, виявляв симпатії до українського національного руху. Життя цих трьох діаспор було повноцінним: клуби, культурні та наукові установи, мистецтво, спорт… Усього з колишніх теренів Россійської Імперії виїхало до Європи два мільйони людей, рятуючись від переслідувань з боку большевиків, а також втікаючи від воєн.

— Молода чехословацька держава на початку 1920-х років допомагала іммігрантам з колишньої Россійської Імперії, незважаючи на їхню національність. Чехословацька держава також навала підтримку освітнім закладам цих діаспор. Українська імміграція була дуже сильною в Чехо-Словаччині, і деякі інституції переїхали сюди з Відня — скажімо, Український вільний університет, — зазначив в інтерв’ю «Радіо Свобода» куратор виставки Якуб Гаузер.

На виставці представлена унікальна й дуже рідкісна мапа України, на якій показані спроби Українців вберегти державність періоду УНР і апетити різних сусідів щодо розшматування українських земель.

— На зламі 1920 року в багатьох країнах вже був мир, але не в Україні. І цей гіркий іронічний заголовок „Світовий мир на Україні!“ свідчить, що, можливо, в багатьох країнах Європи після завершення Першої Світової війни вже було спокійно, але не в Україні. Це дуже контрастувало з Чехо-Словаччиною, яка вже на той час розбудовувала свої молоду державу. А, на жаль, Україна була у вогні, і Українська держава мала лише короткочасне існування, — розповідає Гаузер.
В нижній частині карти є напис: „Світовий мир на Україні!“ — він справді виглядає, як зауважує Гаузер, дещо іронічно, адже до миру далеко — як у тих історичних реаліях століття тому, так і на самій мапі.
На Україну з півночі зазіхають большевікі, зі сходу — бєлоґвардєйци. Вгорі мапи — полум’я вогню.

— На мапі бачимо, як проти України воюють большевікі, а також бєлоґвардєйци під царським прапором. Цікаво, що большевики та бєлоґвардєйци хоч і воювали між собою, але й ті, й інші воювали проти України — ось в якій важкій ситуації Україна тоді була! — пояснює Гаузер.
На мапі видно, що на українські землі зазіхають також і сусіди із заходу та південного заходу.

— Це, звичайно, не класична (топографічна) мапа. Це також і політичний плакат. В той час виготовлення такого типу мап чи плакатів було дуже поширеним. Тому там такі трохи перебільшені фігури російських, румунських, польських вояків.
Мапа показує трагічну історію України тієї доби. І вона також ніби промовляє до наших часів. Через різні імперіалістичні прагнення інших країн Україна не змогла втримати незалежну державу, — підкреслює куратор виставки Якуб Гаузер.
Мапа також має досить і сучасний відгук, адже Україна протистоїть россійській аґресії на сході ось вже четвертий рік з моменту окупації Криму Кремлем.

Є сили й політики і в країнах-західних сусідах України, які виношують плани повернення під свій контроль українських земель, лунають вимоги щодо надання автономії територіям, де живуть етнічні громади, споріднені з сусідніми з Україною країнами.
(«Україну знову шматують…»)

— Звичайно, дуже важко порівнювати ситуацію, яка існувала 100 років тому, з нинішньою. Наприклад, відносини між Україною та Польщею в ті часи були набагато складнішими, аніж зараз. Але якщо говорити про нинішню россійську аґресію проти України, то в деяких аспектах історія справді повторюється, — зауважив Гаузер.

А професор Колумбійського університету (США) Їржі Пеге зазначає, що ключовим фактором того, що Україні не вдалося утримати державність 100 років тому, була відсутність підтримки з боку провідних західних держав.
— Підтримка західних держав є ключовою. На відміну від націй, які входили до Австро-Угорської імперії і мали певну автономію, Україна цього не мала в Россійській Імперії і була менш готова до державності в ті часи, — зазначив професор Пеге.

І хоча серед причин поразки українських визвольних змагань 100 років тому називають також брак єдності серед українців або сильний акцент на лівих соціальних вимогах при меншій увазі до потреб збереження самої державності, а також брак потужної армії в часи УНР, професор Пеге наголошує саме на зовнішньому факторі як надзвичайно важливому чиннику.
— Уроки історичної давнини, — а вони актуальні й нині! — якщо країна хоче мати успіх і мати незалежність, вона повинна збудувати міцні союзи з ключовими світовими потугами, а також і з сусідами. Бо якщо країна не матиме підтримки з боку потужних союзників, тоді її незалежність може постати перед загрозою! — наголошує Пеге.
Професор також додає: „Нині Україна в іншій ситуації, аніж 100 років тому, бо, незважаючи на російський тиск, Україна має підтримку Західної Європи, підтримку ЄС, і, на мою думку, ця підтримка повинна бути ще сильнішою, щоб нинішня Україна не мала такої долі, як Україна 1917–1919 років.“

«Радіо Свобода» показують ще дві мапи України, опубліковані раніше на блоґ-майданчику «Порохівниця» — мапу України 1918 року: «Загальна карта України», яку зладив М. Дячишин, друковану видавництвом „Свобода”, форматом 85x52 см. (щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення — відкриється у новому вікні) та мапу України з Паризької мирної конференції.