Перший український авіаконструктор
Григорій Чечет

Григорій Чечет — один з перших українських авіаконструкторів, винахідник-самоук, — народився 150 років тому в селі Каї-Кулак поблизу Токмака на Запорожжі.

Чечет Григорій Герасимович — народився 1(13) грудня 1870 року в селі Каї-Кулак поблизу Токмака на Запорожжі, тоді Бердянського повіту Таврійської губернії, нині — село Трудове під Токмаком. Це були тоді Каї-Кулацькі хутори в місцині, де в річку Токмак впадає річечка Каї-Кулак, на межі з німецькою Молочною фольксдойче колонією.

З дитинства Грицько був кмітливим і допитливим, до всього виявляв жваву зацікавленість. Батько помітив у дитини здібності до наук і віддав сина до школи. Сімейне господарство в зв'язку з цим доручено було вести двом братам Григорія і сестрі — їхня мати на той час вже померла…

Грицькові подобалася його перша вчителька Надія Степанівна. Натомість, хлопча не дуже симпатизував законовчителю попу Євґрафу. Коли піп Євґраф запитав у хлопчини, на кого він буде вчитися, то почув запальну відповідь: „На мандрівника! Буду їздити або плавати по морях, а може і по небу!“
За ці слова хлопець добряче отримав по шиї…
Саме Надія Степанівна розпізнала у Грицька здатності до арифметики, геометрії, фізики, географії. А ще Грицько дуже любив ботаніку і старанно займався нею. Але що могло чекати простого сільського хлопця після завершення трирічної школи — тільки найми. Адже його батько Гарасим Чечет наймитував у місцевої власниці тамтешніх земель фрау Реймер. Працівником він був хорошим і людиною порядною, ніколи не крав і що найцікавіше, любив читати. Син Гарасима Грицько теж пішов у батька, тому фрау Реймер вирішила взяти його до себе на роботу після смерті Чечета-старшого. Так Григорій потрапив у панський сад. Грамотний працівник зумів завоювати довіру своєї господині і вона дозволила йому брати з її бібліотеки книги для читання. Там був і Міллер і Ґьоте і лєв толстой, але в основному там були книги з садівництва.

Фрау Реймер полюбила тямущого юнака й направила його на навчання до Криму — в Нікітський ботанічний сад. Тільки-но Григорій Чечет приступив до навчання, як довелося йти в армію. Але після служби Григорій знову повернувся в ботанічний сад доучуватися. Він став улюбленим учнем директора Лаґермарка, який часто знайомив його з різними цікавими людьми. Саме Лаґермарк познайомив Григорія Чечета з корабельним інженером, прихильником повітроплавання Мацієвичем, який розповів про давні спроби людей зробити з листя, дерева, паперу щось схоже на пташині крила, а також про вдалі спроби запуску великих саморобних літальних апаратів-планерів.
І Григорій загорівся ідеєю побудувати свій власний повітряний корабель.

У Нікітському саду Григорій зустрів своє перше кохання — Параску Щербину. Разом з нею він повернувся на батьківщину, в рідне село Каї-Кулак. У рідному селі його чекали злидні й голод… Через це він не міг цілком віддатися дослідженям з повітроплавання — ледь заробляв на хліб насущний садівництвом і розведенням квітів. Де вже тут думати про гроші на газети і журнали про повітроплавання…

Перш ніж створювати справжній повітряний корабель, ідея якого все чіткіше представлялася Григорію, він вирішив виготовити для проби маленьку модель. Перед його очима, як колись у Леонардо да Вінчі, весь час стояв образ птаха, що буяє у небі.

Для початку молодий конструктор створив повітряного змія у формі птаха.
Спостерігаючи за працями дивакуватого садівника, народ відверто глузував: ніхто не вірив, що на така ненадійна конструкція може піднятися над землею. Важкою видалася ця робота — перш за все, тому, що вдома він не відчував ніякої підтримки. Брати і дружина весь час сміялися над ним. Та, не слухаючи докорів дружини, він створював свій перший планер. Незважаючи ні на що, Григорій все-таки збудував свого повітряного змія й запустив його з пагорба на околиці села, і — планер піднявся! І полетів! Це була перемога! Не тільки над земним тяжінням, а й над людським невір'ям!

Приголомшені були всі, однак ніхто не схвалив витівку молодого винахідника.
А особливо злилася його дружина і Григорій прийняв рішення піти з сім'ї.

Григорій Чечет перебрався в інший повіт: багатий землевласник з німецьких колоністів Фальц-Фейн шукав собі садівника в лісопарк у маєток Асканія-Нóва.

Багато чого тоді змінилося в житті Григорія: розлучився з дружиною і вдруге одружився. Друга дружина Онися виявилася такою ж допитливою, як і він сам. Вона розпитувала про все і сама придивлялася, що і як робив її Григорій, або слухала його, коли він читав журнали і газети про повітроплавання.
Якось Григорій вичитав, що у Франції велосипедисти причіплюють крила до велосипедів — роблять такі собі планери-авієтки. А якщо добре розігнатися по рівному шосе — можна трішки "підлетіти". І Чечет вирішив використовувати французький досвід, трохи його спростивши і удосконаливши, адже рівнинна місцевість — це гарний спосіб випробувати конструкцію зменшеного варіанту планера.

Читати було замало — душа бажала більшого: він хотів зробити літак.
Проте, життя у скруті було важким, і Григорію з Онисею довелося поневірятися у пошуках роботи, переїздити з місця на місце: Великий Токмак, Гуляй-Поле, Катеринослав, Олександрівськ, знову Великий Токмак.

Прийшов 1905 год.
Григорій Чечет разом з робітниками вітав революцію.
За це він незабаром поплатився — жандармерія взяла його на облік.

Але мрія про небо не залишала його.
Натхненний результатом свого повітряного змія, винахідник не полишає думок виготувати крила тепер уже для себе. Ще в Асканії-Нóвій Григорій Чечет завершив свої розрахунки, згодом поступово самотужки виготовляв деякі деталі майбутнього літального апарату, а назбиравши кошти, вислав до Праги замовлення на необхідні матеріяли та поїхав додому в Токмак — будувати планер.

Перебравшись на початку ХХ століття у Великий Токмак та влаштувавшись працювати на механічний завод німецьких заводчиків-колоністів Фукса і Кляйнера, Григорій Чечет отримав з Праги посилку із замовленими матеріялами, й нарешті, приступає до будівництва омріяного аероплана. Винахідник вимірював і приміряв бамбукові палички, проклеєне полотно і все думав над конструкцією планера, на якому збирався піднятися в повітря.
Спочатку виготовляв макет — зменшену копію майбутнього аероплану.

На виготовлення літального апарату пішла вся зима.
Невеликий річний заробіток садівника Григорій Чечет витратив на закупівлю бамбука, полотна, клею і фарб. Жити доводилось у скруті, голоді й холоді, позаяк всі кошти було витрачено на бамбук та інші матеріяли для літака.
Хоча у нього в той час було вже четверо дітей, Григорій Чечет все-таки зміг піти на вечірні курси слюсарів-механіків при заводі Фукса і Кляйнера.
Важко довелося Чечету — вдень робота, увечері — конструювання нового планера. Деякі деталі для аероплану за власними кресленнями вдавалось виготувати на заводі Фукса і Кляйнера у позаробочий час. Потрібні були й гроші на дорогі деталі, які по кресленнях винахідника і за його проханнями також виготовлялись на заводі Фукса і Кляйнера.

Саме тоді Григорій Чечет написав про свій винахід літального апарату в "пєрвоє россійскоє тєхнічєскоє товаріщєство". Відповідь з пєтєрбурґа не змусила себе довго чекати:
“Пан Чечет обратился в отдел с просьбой обратить внимание на его 13-летний труд по строительству летательного аппарата и рассмотреть проект его прибора. Поскольку из присланного нельзя сложить представление о приборе, отдел поручил А.А.Кованько просить одного из инженеров заводов, расположенных около ст. Дебальцево, осмотреть аппарат Г.Чечета и дать отделу свой вывод о нем…”
У той час повітроплавання було такої областю знань, в яку навіть наймудрішим доводилося пробиратися крізь терени та суцільні нетрі питань. Що вже говорити про селянина, який не мав доброї технічної освіти. Для Чечета створення літального апарату стало рівнянням з багатьма невідомими. Але руки авіатора-самоучки день за днем будували невелику модель аероплана.
Григорій Чечет назвав свій планер “Планета”!

І ось він готовий!
Зиму винахідник провів над збиранням свого власного літака.
І коли прийшла весна, винахідник-самоук Григорій Чечет почав готуватися до польоту на своїх саморобних крилах.

Літальний планер виглядав як крило довжиною десяти аршинів із отвором посередині — для планериста. Трикутній каркас з гнутого бамбука, обмотаний тонким полотном, був "тілом", до двох верхніх кутів Григорій прилаштував гострі крила. Їхнє становище могло змінюватися, щоб модель була стабільною у польоті й краще буяла у повітрі.
Розмашисте основне крило і крило над ним; чотиригранний в носовій частині фюзеляж далі зроблений тригранним (для полегшення і міцності), під ним широке шасі на полозках, що нагадує сани; масивне на перший погляд хвостове опірення — легке і стійке; замість двигуна прироблений лубок мідного дроту необхідної ваги.

Запущений у повітря планер повівся впевнено, ширяв над землею як птах!

Одне тільки гнітило Григорія: у планера не було двигуна…
І конструктор дає в московські газети оголошення про його купівлю, хоча і не мав не це коштів.

Але часом життя в важку хвилину може піднести несподіваний сюрприз. Німецький колоніст Нейфельд з сусіднього Гальбштадту взяв Чечета садівником і дозволив в своєму сараї далі будувати аероплан.
Григорій повністю занурився в роботу. Однак все-таки винахідник не витримав і пішов від Нейфельда — дуже вже непосильною виявилася робота у нього.

Саме в той час з москви надійшла відповідь на його оголошення. Хоча двигун ніхто йому не запропонував, знайшовся союзник — комерсант п.устріцев, який запросив Чечета до себе під Москву, сподіваючись на спільну роботу. Вибору у Григорія не було, і він відправився в москву, де устріцев познайомив його з німецьким інженером Петером Броуді. Чечет показав йому дерев'яну модель свого останнього винаходу — орнітоптера.
Все начебто складалося вдало, але на вимогу жандармської охоронки (спецслужба таємної поліції в россійской імперіі) Григорій змушений був повернутися назад у Великий Токмак…
Жандармерія також заборонила Григорію займатись авіаконструюванням!

Однак не міг Григорій Чечет просто так залишити справу всього свого життя. Винахідник продовжував будувати свій аероплан. Коли прийшов час складати апарат, винахідник вивіз всі частини аероплану за місто Великий Токмак у рідне село Каї-Кулак. І тут знову втрутилася імперська жандармерія — пристав заборонив проводити польоти без дозволу поліції, а незабаром заборонив будувати аероплан.

Коли "пєрвоє россійскоє тєхнічєскоє товаріщєство" повітроплавання перебудувало майстерні щєтініна в пєтєрбурґє на аеропланобудівельний завод, мільйонер міхаіл ушков, раніше знавший про Чечета, відчув, що може втратити прибуткову справу. Він звернувся до конструктора ніколая рєбікова і розповів про те, що чув, ніби "ґдє-то в стєпях Тавріі" є винахідник-самоук Чечетов. Тож, рєбікова зацікавив винахід селянина з далекого степового краю.
Григорія Чечета запросили у санкт-пєтєрбурґ.
Взявши макет свого планеру “Планета” Григорій Чечет вирушає у пєтєрбурґ.
Там, у приватній майстерні, за допомогою рєбікова Григорій Чечет почав будівництво свого нового аероплана.
Аероплан названо “ЧУР № 1” (Чечет, Ушков, Рєбіков).

Григорій Чечет будує аероплан “ЧУР № 1”

Григорій Чечет будує аероплан “ЧУР № 1” — монтаж каркасу

Схема літака відображала в собі деякі хибні уявлення, характерні для авіабудування 1910—1911 років. Це був розчалковий моноплан з додатковою поверхневим крилом, немов зворотній полутороплан зі звичайним фюзеляжем, тягнучою силовою установкою і біплановим хвостовим опіренням.

Аероплан “ЧУР № 1”

Двигун — “Argus” потужністю 100 к.с. Основне крило не мало елеронів і перекосу, а на його кінцях були поставлені роздвоєні під кутом 90° поверхні (проти ковзання). Верхня площина могла змінювати кут установки в польоті і несла елерони, поставлені навскіс в її передній кромці з відхилом вгору на кут до 30°.
В ході випробувань елерони були зроблені й на нижньому крилі. Фюзеляж в передній частині був чотиригранний формений, виконаний зі сталевих труб на автогенному зварюванні (вперше в Россійскій Імперії), в задній частині — тригранний дерев'яний розчалювач з алюмінієвими стаканчиками. Обтягування фюзеляжу була по всій довжині. Стійки шасі — дерев'яні, рівного опору, тобто звужені нанівець. Над трикутним стабілізатором була додаткова поверхня, яка змінювала в польоті кут установки для усунення зусилля на ручці.

Технічна характеристика “ЧУР № 1”
Літак: “ЧУР № 1”
Рік випуску: 1911
Двигун, марка: 1 х ПД “Argus”
-потужність к.с.: 1 х 100
Довжина літака, м: 11
Розмах крила, м: 12,0 / 14,0
Площа крила, m²: 36,0
маса порожнього, кг: 600
маса палива + масла, кг: 25
маса повного навантаження, кг: 100
Польотна маса, кг: 700
Питома навантаження на крило, kg/m²: 19,5
Питома навантаження на потужність , кг/к.с: 8,8
Вагова віддача,%: 15

"Празднік воздухоплаванія" на Комендантському аеродромі Пєтєрбурґа

Прийшло літо 1911 року.
І нарешті літак Чечета вийшов на старт.
“ЧУР № 1” на Комендантському аеродромі пєтєрбурґа легко взяв розгін і відірвався від землі, пілотував його рєбіков.
Григорій Чечет, стоячи на землі, не відчував її під собою і не міг приховати захоплення!
Втім, творіння Григорія Чечета привласнив собі фінансист ушков…

Повернувшись восени 1911 року з пєтєрбурґа у Великий Токмак, Григорій Чечет придбав для своєї родини невеличкий будиночок — на хатинку лиш і вистачило отриманих за винахід коштів, і знову найнявся слюсарем на механічний завод Фукса і Кляйнера. Весь свій заробіток він витрачав на створення нового літального апарату. Новий апарат (повітряно-вітрильний корабель) був дуже цікавим. Весь його каркас конструктор зробив з бамбукових палиць. Крила і маленькі бічні поверхні, перетинки між крилами і хвостове оперення обернув щільним тонким полотном. Планер, поставлений на колеса, передбачалося запускати буксируванням (конем) або розігнавши по похилій площині.

У 1912 році рєбріков організував участь літака на другій міжнародній повітроплавної виставці в Москві. На цій виставці “ЧУР № 1” пілотував німецький авіатор Лерхе і літак був показаний як літак найоригінальнішою конструкції.

Навесні 1912 року було газети і журнали писали про відкриття Другої міжнародної повітроплавної виставки в москві, що буде тривати з 25 березня по 8 квітня 1912 року.
Незабаром Чечету прийшов лист від рєбікова, де той писав, що “ЧУР № 1” теж покажуть на виставці як літак найоригінальнішої конструкції. На цій виставці “ЧУР № 1” пілотував німецький авіатор Лерхе.

Хоча Григорій Чечет вже був хворий і грошей не вистачало, він все ж надумав поїхати в Москву, щоби ще раз побачити свій літак.
На виставці Григорій Чечет одразу впізнав свій “ЧУР № 1”, поспішив до нього.
Під літаком красувався напис:
“Стенд № 9
Н.К.Ушковъ. Москва, Смоленский бульваръ, №26
Экспонаты: Аэропланъ «ЧУРЪ». Аэробуэръ”

Польоти Рєбікова на літаку “ЧУР № 1” закінчилися аварією 5 липня 1912 року, після якої літак “ЧУР № 1” не відновлювався…

…У 1922 році Григорій Чечет з родиною переїхав жити в місто Запорожжя, де був прийнятий на завод “Дека” (нині “Мотор Січ”) на інженерну посаду. Авіаконструктор мріяв побудувати в Запорожжі новий економічний середній народньо-господарський літак…
Однак, виснажений злиденним життям і невпинною працею, Григорій Чечет все частіше хворів, а у вирі епідемії тифу у нього взагалі не було шансів…
Григорій Чечет в березні 1922 року помер від епідемічного висипного тифу у інфекційній лікарні міста Запорожжя…
Похований у місті Токмак, на околиці, біля хутора Гнатівка…
Точна дата смерті невідома… Як, власне, і точна дата народження…

Згідно Вікіпедії датою народження вказано 1.ХІІ.1870, вочевидь, за старим стилем, відповідно, за новим стилем це 13.ХІІ.1870, за даними енциклопедії “Славетні Запорожці” — 15.ХІІ.1870. Дата смерті не вказана ніде…

Власне, в Інтернеті відомості за першого українського авіаконструктора практично відсутні, або ж є один абзац короткої біографії в енциклопедичних ресурсах, або ж щось можна знайти лише мовою окупантів. Зокрема, це москальські ресурси з "історіі россійской і совєтской авіациі" (де, звісно ж, в якості "россійскоґо ізобрєтатєля" представлено українського винахідника Чечета), та пара публікації мовою окупантів на українських ресурсах.
Є хіба що згадка у слайдшоу “Видатні люди Токмаччини”, яке 2017 року упорядкувала бібліотекарка школи №5 Токмака пані Галина Симоненко.
Схоже, ця публікація історико-освітнього майданчика «Порохівниця» буде першою українськомовною присвятою землякові з Токмака, першому українському авіаконструктору-самоуку Григорію Чечету, у 150-ту річницю народин.
Загалом, про винахідника Чечета практично ніхто не пам'ятає…
Навіть в рідному Токмаку…

Раніше також не часто згадували.
У 1966 році про сільського винахідника Чечета з Токмака раптом згадав совєтський окупаційний режим. Швидко було доручено якось вшанувати авіаконструктора-самоука. За справу взявся свіжоспечений випускник "Вищої партійної школи при ЦК КП УССР", журналіст з Токмака Петро Симоненко, котрий написав суто совєтську пропаґандистську аґітку під назвою "Літа орел", що й стала першою книженцією совєтського "журналіста" та відкривала двері у всілякі "союзи журналістів і письменників" — поширена практика совєтських часів. Зрозуміло, що єдиний написаний життєпис авіаконструктора-самоука був вщент викривлений пафосною совєтською пропаґандою. Ознайомитись з уривком можна на старому місцевому сайті з дивною назвою мовою окупанта “Ух ты… Токмак!”
Того ж 1966 року в Запорізькому краєзнавчому музеї влаштували окрему експозицію, присвячену Григорію Чечету, авіатору-винахіднику. Після цього про Чечета знову надовго забули…

Вже у Незалежній Україні, після Революції Гідності, в рамках декомунізації іменем Григорія Чечета було названо одну з вулиць міста Запорожжя.
150-річчя першого українського авіаконструктора Григорія Чечета ніяк абсолютно не відзначалось…

Укладач матеріялу — Дмитро Дзюба (Токмак)
Матеріял укладався з відкритих джерел:
© «WikipediA» — Чечет Григорій Герасимович
© «Славетні Запорожці»
© Галина Симоненко — ЗОШ №5 Токмака — “Видатні люди Токмаччини”
© “Ух ты… Токмак!”
© “misto.zp.ua”
© В.Шак