Василь Вишиваний:
„Допитуйте мене українською“

 
Ерцгерцоґ Австрійський Вільгельм фон Габсбурґ, він же Василь Вишиваний, після викрадення чєкістами 26 серпня 1947 року у Відні, незаконного вивезення на територію терористичного квазідержавного утворення "СССР" і ув'язнення в Лук'янівській в'язниці НКВД в Києві, все одно принципово й до самої загибелі вважав себе Українцем та говорив лише українською з так званими "слєдоватєлямі".
Офіційною датою загибелі Вільгельма фон Габсбурґа (Василя Вишиваного) вважається 18 серпня 1948 року, місцем загибелі вважається "тюремна лікарня" Лук'янівській в'язниці НКВД в Києві. Деякі джерела вказують місцем загибелі Архикнязя "володимирську тюрьму у Володимирі-Волинському в середині 1950-х", хоча, навряд чи в'язня такого рівня Совєти відправили б у прикордонне містечко, скоріш за все з Києва Василь Вишиваний МІГ БУТИ етапований на сумнозвісний "владімірскій централ", куди відправляли заручників такого високого статусу, а звідти їх етапували на сумнозвісний "Вятлаґ"…
Відтак, достеменно НЕВІДОМА ані точна дата, ані точне місце загибелі й поховання Ерцгерцоґа Австрійського Вільгельма фон Габсбурґа — щирого патріота України Василя Вишиваного…

До уваги Вельмишановного Панства фраґмент книги „Український патріот із династії Габсбургів“ про останні дні Василя Вишиваного…

Ілюстрація з книги „На Запорожжі року 1918-го“

ВИКРАДЕННЯ МОНАРХА
Як совєтський режим розправився з Ерцгерцоґом Австрійським, якому пророкували престол Короля України

1948 в Лук'янівській в'язниці помер представник однієї з найдавніших монарших династій Європи, 53-річний Вільгельм фон Габсбурґ. Свій термін, 25 років таборів за співпрацю з ОУН і шпигунство проти СССР, він так і не відбув
В Україні більш відоме інше ім'я цієї людини — Василь Вишиваний, — яким названі кілька площ і вулиць по всій країні. Але мало хто знає, яку роль в українській історії зіграв Вільгельм фон Габсбурґ і за що СССР поквитався з ним.

Вільгельм фон Габсбурґ перед викраденням і арештом чєкістів
Відень 1946

Арешт та смерть

…Певні побоювання щодо Габсбурґа-Вишиваного мала й совєтська розвідка. Проте її головна увага була прикута до співпраці Вільгельма з українськими націоналістами — зокрема, з Євгеном Коновальцем до війни та з представниками ОУН — після неї. Хоча Коновалець був вбитий агентом НКВД Судоплатовим в Роттердамі, совєтські органи довгий час не мали ніяких підстав знищувати або навіть арештовувати колишнього Архікнязя з огляду на його пасивність в українській політиці. Однак відомості про його контакти з представниками ОУН тримали ім'я Габсбурґа в колі зору сталінської розвідки. Вже по закінченню війни, під час окупації Відня в 1944—1947 роках совєтськими військами, сталінська розвідка вела таємне стеження за ним.

Будинок 49 на Фазан-Гассе у Відні, де в 1947 році мешкав Вільгельм фон Габсбурґ

Привід для арешту з'явився, коли агент французької розвідки капітан Пеліс'є мав зустріч у Відні з Вільгельмом фон Габсбурґом. Ймовірно, французи сподівалися налагодити через нього стосунки з українським рухом опору в самій Україні і зокрема з представником ОУН в еміґрації Романом Новосадом.

26 серпня 1947 Вільгельма фон Габсбурґа разом з Новосадом було заарештовано совєтською секретною службою СМЕРШ і перепроваджено до Карлс-Баденської тюрми, де велося попереднє слідство. Йому інкримінували шпигунську діяльність із західними державами, союзниками СССР по антигітлерівській коаліції, та звинувачували в зв'язках з ОУН.

Посвідчення особи Вільгельма фон Габсбурґа-Льотрінґена, 1946

Наприкінці листопада 1947 Вільгельма фон Габсбурґа перевели до Лук'янівської тюрми Києва, де тривало слідство. Протягом півроку його щоденно допитували, переважно вночі, вимагаючи зізнатися в контактах з ОУНівським підпіллям та західними розвідками. Однак Вільгельм заперечував свою причетність до будь-яких політичних рухів чи партій за останні 20 років, наголошуючи, що всі зустрічі і контакти були окремими подіями і не мали постійний характер. Він відмовився видавати прізвища своїх друзів та вигадувати наклепи на соратників по еміґрації. Слідчі рекомендували йому 25 років ув'язнення в совєтських таборах, однак ця рекомендація і наступний вирок залишилися невиконаними. Умови утримання в тюрмі та брак медичного догляду призвели до захворювання Габсбурґа на туберкульоз. Вільгельм фон Габсбурґ хворів на легені вже давно, втім тюремний лікар нічого іншого, крім захворювання серця, не згадувала в історії хвороби. Свідоцтво про смерть проте вказує на двосторонній туберкульоз, від якого він помер о третій годині ночі 18 серпня 1948 в тюремній лікарні. Не збереглося навіть відомостей про місце його захоронення — ймовірно, його поховали десь біля огорожі Лук'янівського цвинтаря Києва без будь-яких позначень місцезнаходження тіла. З огляду на засекреченість обставин смерті Габсбурга-Вишиваного ця історія рясніла легендами, аж поки справжні документи не пролили світло на правдивий перебіг подій.

„Допитуйте мене українською“

26 серпня 1947 року в совєтську прокуратуру міста Бадена поблизу Відня (Австрія в той повоєнний час перебувала під контролем СССР) привезли важливого арештанта, за яким розвідка полювала протягом декількох років. Допитувати цю людину доручили старшому лейтенанту Колібабі, оперуповноваженому 2-го відділення "Слєдотдєла УКР МҐБ Центральной группы войськ".

— На каком языке соизволите побеседовать? — нарочито ввічливо звернувся Колібаба по-російськи до сидить перед ним людині в наручниках. — Вы понимаете меня?

— Моя рідна мова — італійська, який я успадкував від матері, — відповів той. — Хоча батько спілкувався зі мною, як і з моїми братами і сестрами, завжди тільки німецькою. Я також вільно володію французькою, англійською, польською та українською, на якому волів би говорити з вами.

— И откуда вы так хорошо знаете украинский?

— Я вивчав його у військовій академії за наполяганням мого діда. Пізніше багато практикував в спілкуванні з Українцями.
— Понятно… А подскажите, будьте любезны, как именно я должен к вам обращаться? Подследственный Вышиваный? Или вам больше нравится "пан полковник"? — тепер уже с неприхованим знущанням хмикнув Колібаба. — Хотя нет, ну как же! Наверное, вы привыкли откликаться на "Ваше превосходительство"? А может, "Ваше сиятельство"? Нет-нет, снова не то… Что там "сиятельство"? "Величество"! Вы ведь мните себя королём Украины, не так ли?

— Ні. Ніякої боротьби за престол я вести не збирався. Я взагалі з дитинства не любив палацових церемоній, вони мене втомлювали. Та й в цілому амбіції монарха мені чужі.

— Но вы же не будете отрицать, что доводились внуком австрийскому императору Францу-Иосифу, а следовательно, как и два ваших брата, являлись претендентом на престол?

— Так це так. Мене звуть Вільгельм фон Габсбурґ-Льотрінґен. Я народився поблизу міста Пули 10 лютого 1895 року. Мій батько, Карло-Стефан, був адміралом фльоти Австро-Угорської Імперії. Моя мати — Ерцгерцоґиня Марія Тереза — Принцеса Угорщини, Богемії і Тосканії. Прізвисько Вишиваний і ім'я Василь я отримав під час Першої Світової війни від Українських Січовиків, разом з якими ми воювали на італійському і російському фронтах.

— Каким образом человек вашего происхождения очутился на полях сражений?

— Я завершив військову академію у Вінер-Нойштадт влітку 1915 року і в званні лейтенанта був направлений в 13-й уланський полк, розташований в Стрию. Тут служили в основному Українці. Мені дуже подобалася їхня традиційна сорочка — вишиванка, я часто носив її. Можливо, через неї я отримав моє другу прізвище та українське ім'я Василь замість Вільгельм.

— За вами закрепилось ещё одно прозвище — Красный Принц.

— Так прозвали мене недруги, але сам я ніякого відношення до соціялістичного руху не маю і не поділяю марксистських поглядів. Я всього лише намагався, щоб кожен Січовик в моєму полку носив синьо-жовті відзнаки. В Австро-Угорщині подібне вважалося майже зрадою, адже всіх Українців чомусь вважали "русофілами".

— А это, на ваш взгляд, не так?

— Ні. Свого часу мій ад'ютант, граф Едуард Лярішенко, уродженець Підгір'я, гаряче намагався переконати мене в протилежному. Але я бачив, що моя сотня, що складається тільки з Українців, мала національну українську свідомість. Хоча було помітно, люди боялися її демонструвати, щоб їх не вважали політично підозрілими.
Розумієте, на мою думку, інформація про Українців завжди подавалася неґативньо з метою їх дискредитації. У 14 років, наслухавшись розповідей моїх польських друзів, я свято вірив, що Українці, які живуть біля Кракова, — це якесь "розбійницьке плем'я". У 17 років я поїхав в гуцульські гори до Ворохти. Вибрався я сам, нікому не сказавши, куди їду. Це було пекельним літом. Я їхав через Львів і Станіславів в купе II кляси. Із залізничного двірця Ворохти пішов у село. Зустрів сільського гуцула років сорока. Запитав по-польськи, чи є тут житло для проживання на кілька днів? Я ходив тоді горами, їздив на коні й возах, був в Жаб'є — всюди шукав тих "українських розбійників". Але даремно. Це мене засмутило. В душі виникло якесь презирство до моїх інформаторів, яким я так довго вірив.

— Всё это интересно, но оставим лирику поэтам. По-вашему, почему вы очутились здесь, в моем кабинете?

— Я теж хочу це знати. Мене викрали у Відні невідомі люди 26 серпня. Троє з червоними пов'язками на рукавах схопили мене, коли я підходив до ресторану, щоб пообідати. Вони притягли мене сюди.

— Так вы ни в чем не виновны? — перебив Вільгельма оперативник, — Так это не вы вели преступную деятельность против советской власти в пользу британской разведки и ваших близких друзей, украинских националистов из так называемой ОУН? Кто такой Маас Поль?

— Все не так, як ви викладаєте, — закашлявшись, заперечив підслідний, — Перш за все хотів би підкреслити, що я не є совєтським громадянином, отже, будь-яку мою діяльність щодо наших силах не можна трактувати як злочинну.
Він витримав невелику паузу, жадібно ковтнув повітря і ослабленим раптом голосом продовжив:
— Я не працював проти Совєтів. Так, в 1943 році я дійсно встановив зв'язок з французом Маасом Полем, які працювали на німецькому літакобудівному заводі «Хенкель» у Відні. Маас був членом французького Опору, і я збирав для нього інформацію про пересування військ з Італії в Німеччину. Я також передавав відомості про розташування підприємств по виготовленню реактивних снарядів "ФАУ". Ці дані були зібрані серед моїх знайомих офіцерів. І я не розумію…
Вільгельм не зміг закінчити. В очах у нього раптом потемніло, і він відчув, що непритомніє.

— Уведите! — розпорядився Колібаба. Двоє охоронців, підхопивши Габсбурґа під руки, негайно відтягли його в камеру.

❖ ❖ ❖

Вільгельм Габсбурґ в юнацькі роки

„…В Галіції я перший раз почув про Українців. Поляки називали їх "Русіни" і висказувалися про них, як про розбишаків, бандитів. Я свято вірив, що Українці, які так недалеко від Живця живуть, це дійсно розбишацьке племя. В 17 році життя довелося мені поїхати в гуцульські гори. Їхав через Львів і Станиславів інкогніто. Вражіння з гуцульських гір мав чудесне… В Ворохті зустрів гуцула-селянина… я замешкав у нього. Їздив скрізь, шукаючи українських розбишаків. Але надармо. Це мене розчарувало. Відтоді я зовсім змінився і до Живця вернув іншим, як виїхав…“
— Василь Вишиваний — МЕМУАРИ

Небезпечне ім'я

Чим же виявився неугодний Василь Вишиваний в СССР і чому на нього полювали? Справа в тому, що він був активним учасником Української Революції 1917—1921 років. Багато військових політичних діячі навіть бачили в ньому Короля України, підштовхуючи свого часу до перевороту проти гетьмана Павла Скоропадського. Правда, сам Вишиваний від цієї затії категорично відмовився.

Головна загроза для совєтських окупантів полягала в тому, що на еміґрації Вільгельм фон Габсбурґ мав усі можливості для консолідації українського руху навколо своєї персони. Наприклад, видатний в той час громадський діяч і землевласник Євген Чикаленко, що розчарувався в українських політиках, саме його закликав відродити в Україні монархію і взяти кермо влади в свої руки по "варязької принципом".

Запорожці і Василь Вишиваний в Парижі

По суті, Вільгельм фон Габсбурґ був небезпечний вже своїм ім'ям, адже саме він — нитка між українським відродженням і новим порядком після Другої Світової війни.

Потрібно відзначити, що в той період СССР проводив "зачистки" Європи від неугодних не тільки українських або російських діячів, але і лідерів громадської думки в країнах майбутнього Варшавського блоку. Таким чином, створювався інформаційний вакуум, і СССР на правах переможця міг розширювати сфери впливу, підриваючи світову демократію.

Займався цим питанням генерал-лейтенант Михаіл Бєлкін. Саме на його совісті організація вбивства міністра закордонних справ Яна Масарика, сина першого президента Чехо-Словаччини Томаша Масарика. Він же затвердив постанову про арешт Вільгельма фон Габсбурґа. Про цей процес особисто інформували першого секретаря ЦК КП України Нікіту Хрущова.

Коли Габсбурґа викрали з Відня, де-факто він залишався під захистом французької тимчасової адміністрації. Але Австрія в той час була під окупацією Совєтського Союзу. Люди там не просто зникали, їх убивали, заарештовували, вивозили…

5 жовтня Вільгельму фон Габсбурґу пред'явлено кілька "звинувачень": "в участии в вооружённом восстании 1918 года с целью насильно отторгнуть от СССР часть территории СССР, в шпионстве в пользу британской и францкзской разведок, а также в контрреволюционной деятельности против украинских крестьян в 1918 году" ("в участі в збройному повстанні 1918 року з метою насильно відторгнути від СССР частина його території, в шпигунстві на користь британської та французької розвідки, а також у контрреволюційній і каральної діяльності проти українських селян в 1918 році").

Йому пригадали і той факт, що в 1924-му він видавав газету „Соборна Україна“. Що в наступні роки неодноразово зустрічався з Євгеном Коновальцем, Павлом Скоропадським, Костем Левицьким "для організації збройної боротьби проти Совєтів". Втім, свою діяльність він не визнавав злочинної. "Винним себе не визнаю", — читаємо в протоколі допиту.

Фото Вільгельма фон Габсбурґа зі слідчої справи, 1947

Останній притулок

У грудні 1947 року Вільгельма фон Габсбурґа на літаку таємно доставляють до Києва. Його поміщають в Лук'янівську в'язницю НКВД, в камеру №17. Незважаючи на те що обвинувальний висновок складено, його продовжують допитувати і тут — вдень і вночі.

Єдиною ниточкою, що зв'язує його із зовнішнім світом, залишається рідкісна можливість відправити листа знайомим. Він зневірився до такої міри, що просив про підтримку тих, кого знав у Львові, Луцьку та інших містах. Серед небагатьох, хто відгукнувся, була сім'я Дашкевичів-Степанівих.

"Десь в початку 1948 року на ім'я моєї матері до Львова прийшов лист, написаний на грубому коричневому обгортковому папері, в якому від імені Архікнязя було прохання про допомогу. На його ім'я, на адресу київської в'язниці, ми відправили невелику посилку. Дійшла чи вона до його рук — невідомо…" , — пише в своїх спогадах український історик Ярослав Дашкевич.

Людина європейської культури і монархічного виховання, Вільгельм фон Габсбурґ і уявити не міг, на яку небезпеку наражає своїх знайомих. Здається, він і гадки не мав про справжнє обличчя тоталітарної системи, жертвою якої став, і що його листи автоматично стають зброєю проти цих людей, тут же поповнюють списки нових "враґов совєтской власті".

Слідство завершилося в квітні 1948 року, Габсбурґа-Вишиваного "засудили" до 25 років ув'язнення у виправних таборах ҐУЛаґу. Однак в ці місця ув'язнення він так і не потрапив. 1 липня Вільгельма Габсбурга у важкому стані відвезли в тюремну лікарню Лук'янівки. Постійна гарячка, марення, легенева кровотеча… Давній туберкульоз, який не давав про себе знати з часів Першої Світової війни, не міг не загостритися в умовах ув'язнення. Через кілька тижнів, 18 серпня 1948 року, Вільгельм фон Габсбурґ помер…
"Разрешаю труп похоронить. Начальник тюрьмы №1 УМВД Киевской области, капитан Журавлёв" — так звучить остання згадка про спадкоємця австрійського престолу, могила якого, як і інших в'язнів, не має відмітних знаків на тюремному кладовищі.

Австрієць по крові й Українець за покликом серця, він знайшов останній притулок на землі, яку мріяв бачити незалежною і вільною.

У 2003 році документи і матеріали про Василя Вишиваного і УСС зникли з Центрального державного архіву у Львові. Серед іншого викрадений і ориґінал фотографії Вільгельма фон Габсбурґа в оточенні Січових Стрільців…

Можна нескінченно сперечатися про те, чи потрібен був в той час Україні монарх і як повернувся б хід історії, отримай собі Україна Короля в особі Василя Вишиваного. Але факт залишається фактом: представник найдавнішої європейської династії, правлячої в різних країнах Європи понад шість століть, боровся зі зброєю в руках за Незалежність України і бачив Україну в родині європейських народів.

Село Кадлубиська, біля Бродів. Зима 1917—1918 років.
Барон Казимир Гужковскій, митрополит граф Андрій Шептицький, Ерцгерцоґ Вільгельм фон Габсбурґ.
Вгорі зліва — мапа Соборної України

У видавництві "Темпора" вийшла книжка "Український патріот з династії Габсбургів". Вперше публікується листування Вільгельма фон Габсбурґа з митрополитом А. Шептицьким, К. Гужковським, М. Васильком та іншими українськими громадсько-політичними діячами, яке проливає світло на маловідомі сторінки суспільно-політичного життя в Україні доби Першої Світової війни та українських національно-визвольних змагань 1914—1921 років.
У книзі вміщено багатий ілюстративний матеріал.
До книги входить збірка поезій Вишиваного „Минають дні“.

2019 року Австрія і Україна спільно створили історико-документальний ігровий фільм «Der König der Ukraine» /«Король України» про життя й трагічну долю Ерцгерцоґа Австрійського Вільгельма фон Габсбурґа…

Джерела матеріялу:
© Юрій Терещенко, Тетяна Осташко, "Український патріот із династії Габсбургів" © «Темпора» © «Чтиво»
© Ростислав Камеристов
© «Фокус»
© «Путешествуя Украиной»
© «Сварга»