Василь Вишиваний — «Минають дні…»

Василь Вишиваний — «Минають дні...»

 

Збірка поезій Василя Вишиваного — Вільгельма фон Габсбурґа «Минають дні» — присвята бойовим побратимам Леґіону Українських Січових Стрільців і вшанування словом своєї любові до України…

Василь Вишиваний, він же австрійський ерцґерцог Вільгельм Франц фон Габсбурґ (1895—1948) — поет-лицар ХХ сторіччя, міг би стати справжнісіньким …Королем України, якби колесо історії повернулося у інший бік. Нащадок династії Габсбурґів, вроджений австрійський ерцгерцог Вільгельм Франц фон Габсбурґ-Льотрінґен (Wilhelm Franz von Habsburg-Lothringen), втілював у собі усі необхідні для хорошого правителя якості: він мав академічну військову освіту, був прекрасним дипльоматом, талановитим політиком, володів декількома мовами, а найголовніше – відрізнявся такою палкою любов’ю до України, що міг би дати фору багатьом Українцям з діда-прадіда. І цю любов полковник Леґіону Українських Січових Стрільців виказував не лише ділом, а й словом — своїми віршами, котрі підписував ім’ям Василь Вишиваний — так назвали його побратими по зброї.
За життя він написав велику кількість віршів — як героїчних, так і ліричних, у якій він захоплено розповідав про красу українських пейзажів. Найвідоміший його здобуток — збірка поезій «Минають дні», присвячена пам’яті бойових побратимів УСС…

…1921 року у Відні під керівництвом Василя Вишиваного було утворено Українське вільно-козацьке товариство. Полковник Василь Вишиваний очолював Генеральну управу, яка видавала тижневик «Соборна Україна».
1921 року у Відні українською мовою вийшла поетична збірка Василя Вишиваного «Минають дні» з присвятою „Борцям, що впали за Волю України“. «До збруї!» — найбільш потужний твір в цій збірці поезій.
І через 100 років цей заклик все ще актуальний…
До збруї! До збруї стрільці!
І рідну країну спасайте!
Повстаньте як вірні козацькі сини,
Героями в хату вертайте!

Wilhelm Franz von Habsburg-Lothringen
Терезіанська військова академії у Вінер-Нойштадт

Поезія Василя Вишиваного публікується мовою ориґіналу.

✠ ✠ ✠

Збірка поезій Василя Вишиваного — Вільгельма фон Габсбурґа
«Минають дні»

✠ ✠ ✠

Минають дні…

Минають дні розкішного кохання,
Минають дні журби,
Минають дні великого страждання,
Важкої боротьби…

Одна по них у нас луна остане
Із тих минулих днів,
Що в серце наше мов весна загляне,
Мов привид майських снів.

Минають дні розкішного кохання,
Минають дні журби,
Минають дні великого страждання,
Важкої боротьби…

✠ ✠ ✠

«До збруї!»

(Присвячую У.С.С.ам)
До збруї! До збруї стрільці!
Зірвіться, ламайте кайдани!
З’єднаються з вами покійні брати,
І згояться народні рани…

До збруї! До збруї стрільці!
Товаришів рідних згадайте,
Що мріють про волю в холодній землі
Всі сили до бою з’єднайте!

До збруї! До збруї стрільці!
Велика Вкраїна повстане
І в купелі крови воскреснуть мерці
І радість до краю загляне.

До збруї! До збруї стрільці!
І рідну країну спасайте!
Повстаньте як вірні козацькі сини,
Героями в хату вертайте!

✠ ✠ ✠

Незнаним героям

Заздрю я тим, котрі в землі вже сплять,
Яких ніхто не знає;
Які на віки вже мовчать,
Й ніхто їх не кохає…

Голубить тих забутих без імен
Земля, мов рідна мати;
Цілує їх в ночі і в день,
Щоб їм любов віддати…

✠ ✠ ✠

Любов матери

Не можу, не можу заснути,
Являється вічно мій син;
В кайдани залізні закутий
І мертві товариші з ним…

За волю країни ти згинув.
І де ти спочив! — озовись!
Мене сиротою ти кинув,
А клявся, що вернеш колись

Ніколи не вернеш до хати,
Мені вже не бачить тебе! —
Банує зажурена мати,
А вітер ридання несе…

Нехай! Прийде хвиля і воля
Увільнить нас з гáньби ярмá
І легше знесу я недолю
І скажу: пропало, дармá.

Умру я від жалю, ох, знаю!
Та долі собі не молю,
Бо в серці розраду кохаю,
Що з сині героя люблю.

✠ ✠ ✠

Чорногóра

Сріблом сяє сніг в Карпатах,
А під захід червоніє…
У долині хліб на нивах
Перед жнивом золотіє.

Жар на заході сумéрку
Гомін праці в день несеться:
Мовчки нічка вже надходить
Пісня пташки ще не рветься.

В яснім світлі місяченька
Черемóш внизу сріблиться,
Піп-Іван високий, білий
На сторожі там держиться…

✠ ✠ ✠

На полонині

З далека чую згуки тихі.
Несуться тужно і поволі.
Звучать вони, як рідна пісня,
Якої ще не чув ніколи…

З верхів далеких ген несеться
Глибоко в серце заглядає,
Все рідний край у ній я бачу.
Вона весь біль мій проганяє.

Солóдко так звучить і мило
В краю Гуцулів, в полонині,
І повна радощів для тебе
Звучить у серці, в батьківщині…

✠ ✠ ✠

В горах

Ліси шумлять, немов колишуть нас,
Думки летять кудись далеко, ген…
А соловейко тьохка раз-у-раз —
Прощає гарний теплий день.

Проміння соняшне цілує полонину,
Зоря розмріяна за горами біліє,
Отарою по небі хмарки линуть,
А вітер в лісі легко шевеліє.

Надходить ніч — і чуда розкриє.
Роса паде і квітоньки цілує,
І соловейко в лісі не вмовкає.
Ніч — чарівниченька задумалась — банує…

✠ ✠ ✠

Ніч надходить…

Зоря за горами блідніє,
Снуються долом мрачні смуги,
Надходить ніч — кругом темніє
І линуть сни на крилах туги…

Ступає ніч тихоньким кроком,
Щоб квіти, гори — всі заснули,
На небі зорі срібним оком
Мигтять собі. Про нас забули.

Мовчить потік і ліс — ні звуку,
І в пітьмі хвилі все сховаєш:
Надії, мрії та розпýку
Усе, що ти кохаєш…

✠ ✠ ✠

Досвітня заграва на поляні

Високо ген лежить поляна.
Кругом суворий, темний бір;
Лежить забута і незнáна,
Куток тихенький серед гір.

Як вечір тіни там спускає,
Як присмерк там прислонить все,
То місяць срібним світлом ткає
І серед гиль вінок плете.

І запах квітів, мов кадило,
В гору до неба тихо йде.
У лісі темному світило —
Блищак в повітрі десь гуде…

Мягонький легіт в лісі грає…
І срібний сон поляни тає.
Зоря на сході вже блистить…

І чари ночі мов померли…
Квітки збудились і тремтять.
В очах роса мереже перли,
Що в сонці граються, блистять.

Вмирає ніч; останні тіни
З поляни теж кудись ідуть
І в лісі срібним руном піни
Мов океаном йдуть, пливуть…

✠ ✠ ✠

Надія

(Посвята Гуцулам)
О хмари, що в сторони рідні йдете,
Гуцулів від мене вітайте —
О птиці, що в гори на південь пливете
З вітанням од їх повертайте.

В неволі самотній я тужу й сумую,
Далеко народ мій і гори —
І, здатний на ласку судьби, тут нудьгую,
Мій Боже, дай знести це горе.

Я сильно надіюсь, що прийде хвилина,
Весь світ запалає огнями —
І воля народів, щаслива година
Братерство воскресне між нами.

✠ ✠ ✠

Весело, гей!

Покинув я село, дівчата,
Пішов до рідних верховин.
Зі мною вівці і ягнята
І воля полонин.

Вéсело, гей! тут добра пáша
І в раю тих полонин
Цвіте як май свобода наша
І втіха для маржин…

Вéсело, гей! я світ вітаю,
Як володар той нарід свій.
І кличу звінко, голосно, бо знаю,
Що гірський світ — він мій!

✠ ✠ ✠

Рання хвиля

Зіронька рання вже мліє,
Збудились берези, тремтять;
Вітер в листках шевелíє
І хмари кудись-то летять.

Квіти пахущі збудились
І личко вмивають своє;
Сяєвом щастя займились,
Бо сонце їм радість дає.

Птахи збудились, співають
І вітер шепоче гей в сні:
«Дні насолоди минають,
Минають і мрії твої!»

✠ ✠ ✠

Ноктюрн

Далеко ген дрімають шпилі.
Над ними срібні зорі…
І дивний чар нічної хвилі
Розносить сум в простóрі..

Проснулась туга серед ночі…
І я пристав в дорозі,
Згадав твої вдумливі очі
І сплив мій сум у сльозі.

Далеко ген, падучі зорі
З безкраю поринають;
В безмежному нічному морі
Мов перли сліз зникають…

✠ ✠ ✠

Ноктюрн над морем…

Над морем місяць сріблом сяє,
І чути легкий хвилі шум…
І ніч задумана скриває
У сяйві срібла сум.

Падучі зорі ген зникають
І срібний шлях за ними згас.
Пестливі хвилі нишком грають,
І в безвість кане час…

Ноктюрну тони вдаль лунають
І місяць вже на сон іде…
Лиш морські хвилі ще гуляють —
Їх легіт до танку веде…

✠ ✠ ✠

Хвилі…

В житті є дивні хвилі…
Колишуть нас, мов филі,
на морі…
І радість в серце гляне,
Всміхнеться, та зів’яне
і змеркнуть зорі…

В житті є дивні чари.
Майнуть мов небом хмари —
ті білі хмари
Любов не раз засяє
Про чар тих хвиль згадає,
про дивні дáри…

І мрії за тобою
Полинуть самотою —
як білі хмари…
Білі хмари, Дивні чари!
З вами, з вами линуть в дáлі,
Всі мої надії…

✠ ✠ ✠

Осінній вітер

Осінній вітер жалісно скиглить.
Журливу вістку він несе
З риданням вітру вістка мчить:
Природа мре! Природа мре!

І там і тут,
І по дорозі
Листки падуть,
Мов сльози…

По горах, по яругах — скрізь гуде,
Мов дикий лютий звір.
«Природа мре! Природа мре!» —
Несеться гомін гір…

І там і тут
І по дорозі
Листки падуть,
Мов сльози…

✠ ✠ ✠

Осінь в горах

Осінній вітер в просторах сіє
І жаль по горах ростилає.
Буковий ліс заржавів, червоніє,
І журиться, зітхає і конає…

Леґінь стоїть задумався і мріє.
І меркнуть перед ним осінні чари;
А вітер плаче і по дебрах мліє
По небосхилі тужать сірі хмари…

І сум холодний з хмар на гори кане
А син Карпат склонився і ридає…
Бо жаль йому, що вся краса зів’яне,
Що все, чим жив, минається, вмирає…

✠ ✠ ✠

Зима

Похмурий день, холодний вітер віє,
Потíк невільником — під льодом плаче.
По гóрах сніг кругóм біліє,
В селі ворона сумно краче.

І все утомлене дрімає —
І всюди білий, вічний сон.
І стогне ліс, потíк ридає —
І чути кракання ворон.
І в мене в серці теж зима,
І чути злобне: кра…

✠ ✠ ✠

Вірлиний крик

Гуде Гуцульщина, співає
Природа вся цвіте,
А Черемош аж грає…
Маржина вся пасе.

І смутку хоч тобі на лік:
Здається божий рай.
Шумить тобі сосна й потік:
Щасливий край! щасливий край!

І цвів би на Покуттю досі
Чудовий, ясний май,
Якби у смертному покосі
Не повалився гай.

Днесь голод, смерть, кати
В Гуцульщині гуляють;
І змучені брати
Заковані вмирають.

Лишень орли кружляють
І крильми лопотять,
Мов наших закликають;
Вони летять, кудись летять…

✠ ✠ ✠

Колись

Мої гадки блукають
Стежками давніх літ
І з тугою збирають
Любови звялий квіт.

Дарма — ні з чим вертають,
Дарма — вони шукали.
Лиш серцю нагадають,
Що дні весни пропали.

Мої гадки блукають
І линуть ген вперед,
І лугами збирають
Надій пахучий квіт.

Казали їм „вертати“,
Казали їм „забути“,
Казали їм „вмирати“.
Любови не вернути…

✠ ✠ ✠

Розпука

(Присвячую Василеві Сливчукові)
Страждання все життя та сльози,
Терпіння й безконечна мýка…
На майський квіт падуть морози
І глумиться над дрýгами розлука.

Побачу я колись тебе, мій друже?
Побачу я вас ще, кохані гори?
Чи чуєте, як я баную дуже,
Як серце томить невимовне горе?

✠ ✠ ✠

Заздрість

Щаслива, щаслива дитино!
Ти хату, батькíвщину маєш.
У тебе є рідна родина
І ти ще сирітства не знаєш…

Не знаєш ти слова „блукати“,
Маленька ти ще, моя пташко.
Не знаєш, як сумно шукати
Батькíвщину другу, як важко!

До сну тобі ненька співає,
Пестить тобі словом сердéнько
І пісня тебе колихає,
Голубить тихенько, тихенько..

Невинну дитину побачу,
І сниться мені моя доля.
І гірко од жáлю заплачу
Мов квола билина край поля…

✠ ✠ ✠

Потіха нещасного…

(собі)
Розплилися мріяні мрії;
Спустошене серце моє.
Розплились найкращі надії,
Минулося з ними життє…

Так сумно і гірко в серденьку,
Так пусто, самітно мені!
Прекрасне життя далеченько;
Коротко тривало, як в сні…

І туга у серці ридає;
Не раз ти почуєш її…
Самітним в чужині блукаю
І думи голублю свої.

****
Минає в житті лиха доля
І кожний покине ярмо;
Всміхнеться нещасному воля
Цілуючи смертю його…

...Василь Вишиваний загинув у в’язниці НКВД, ставши жертвою сталінських репресій. Протягом десятиліть його ім’я свідомо замовчувалося або паплюжилося в окупованій Совєтами Україні совєтським окупаційним режимом та кремлівською пропаґандою у Світі. З цієї причини і його творча спадщина залишилася фактично непоміченою — вона ще чекає на вивчення та оцінку, але сподіваємося, що з часом вірші Василя Вишиваного займуть своє гідне місце серед перлин української героїчної поезії.

Військове формування, очолюване Вишиваним-Габсбургом залишило по собі великий слід не тільки у історії Першої Світової війни. Леґіон Українських Січових Стрільців був справжньою кузнею українського фольклору — адже до лав Стрільців йшла освічена інтеліґентна молодь, пластуни з Українського Пласту, які створювали велику кількість віршів, пісень та музичних творів патріотичної тематики, організовувала власні оркестри, хори та читальні. Деякі імена культурних діячів УСС ми знаємо і досі — Левко Лепкий, Михайло Гайворонський, Роман Купчинський та інші. Але величезна кількість поетів-лицарів тієї доби залишилися невідомими — частково через нищівну боротьбу совєтського окупаційного режиму з фолькльором УСС, частково — через те, що вони творили не заради власної слави, а задля спільної мети, не переймаючись збереженням власного авторства.
До уваги вельмишановного панства
Пісні Леґіону Українських Січових Стрільців
Пісні Української Повстанської Армії

© Dmytro Dzüba
© «Порохівниця»

1 коментар до “Василь Вишиваний — «Минають дні…»

  1. Сповіщення: Василь Вишиваний — МЕМУАРИ – ПОРОХІВНИЦЯ

Коментувати не дозволено.