Свої для своїх про своє!
Віталій Гайдукевич
Сьогодні про це буде написано багато текстів і сказано чимало слів. Так, і в 1991 році, і в 1918 ми Незалежність відновлювали. Бо їх у нас було... Виборювали. Завойовували. Втрачали. Знову виборювали. Щось з того досвіду лишалося десь в повітрі, щось втрачалося і ми знов набивали гулі, намагаючись здобути і не втратити.
...продовжувати читання "„100 років модерній Незалежності“"
Останнім справжнім репортером був Тінтíн!
Нині журналістика в усьому Світі дискредитувала себе, вщент зашкварилась співпрацею з Кремлем, а в Україні журналістики не існує взагалі! Поговорімо про "стандарти журналістики™".
...продовжувати читання "„Я репортер — це моя робота!“"
Україна має повернути свою справжню Історію...
Історія України — трагічна й звитяжна водночас!
Жодна країна, жодна нація не має такої історії, такої долі, яку отримали Українці...
Історію пишуть переможці — а Українці мають бути переможцями!
Тож ми маємо повернути свою справжню Історію, а не жити й далі за писаною чужинцями й окупантами псевдоісторією...
Адже псевдоісторію теж пишуть та переписують переможці й всілякі "пабєдітєлі". І зараз це знову може відбутись.
Віталій Гайдукевич звертає увагу на пріоритетне ставлення до історичних фактів, розмірковуючи над процесом утворення державних свят в нашому календарі.
...продовжувати читання "«Історію пишуть переможці»"
21 лютого — міжнародний день рідної мови
В мене немає сумнівів, що рідна мова для мене — українська.
Я народився і виріс у російськомовному середовищі на півдні України, на Запорожжі.
Я володію українською мовою і завжди вважав її рідною, хоча і спілкувався переважно так званим "русским языком".
...продовжувати читання "„Моя рідна мова. Співуча. Калинóва.“"
Жила собі жінка з чоловіком, мали багато дітей. По різному жили, то душа в душу, то інколи сваритись.
І от якось до них в дім вдерлась банда із сусіднього хутора. Чоловіка вбили на очах у дітей, жінку сильно побили і гвалтували, найстарших дітей теж вбили щоб не мстились потім. Малюків лишили жити.
"Знадобиться ще робоча сила" — думали вони.
...продовжувати читання "„Матір Україна“"
Олена Тетянченко
Жодного разу я не пошкодувала про Майдан – ні про те, що була там, ні про те, що він взагалі відбувся.
...продовжувати читання "„Мій Майдан“"
— Where are you from?
— I'm from Ukraine.
— Oh-h, understand.... Russia...
— Ukraine is not Russia!
(Закордонний діалог з недалекого минулого)
...продовжувати читання "„Ай ем нот раша!“"
Олена Тетянченко
„Наша історія, наша культура, наша мова їх не цікавлять. У них є все своє, і саме це своє вони й хочуть затвердити тут, на нашій землі. Їм смішні наші слова і незрозумілі традиції. Вони не мають жодного вродженого почуття поваги, вдячності, справедливості. Їхня задача – захоплювати і знищувати все, що намагається протистояти. А наша – продовжувати робити своє – захищати, берегти і розвивати свою мову, свою країну, адже зараз, як це не гірко, її існування дійсно під загрозою.“
...продовжувати читання "„Прощання з ілюзіями“"
Олена Тетянченко
А ви пам’ятаєте, що в Луганську теж був Майдан? Ні, не сотні тисяч луганчан виходили на вулиці, лише сотні, інколи навіть десятки, але як можна виміряти силу духу, мужність, хоробрість і відданість, які були потрібні тим, хто на це наважився? Я – не знаю. Чи була в них надія якщо не перемогти, то хоча би не пустити біду на свою землю? Можливо. Інакше для чого день за днем тієї суворої зиму виходили вони з теплих квартир і будинків на непривітні вулиці з плакатами «Луганськ – це Україна» і яскравими жовто-блакитними прапорами?
...продовжувати читання "„Майдан духу“"
У кожного народу своя мова. Так повелося на землі з давніх-давен. І немає мов кращих чи гірших, є лише рідні. І світ тримається на любові до своєї мови й повазі до чужої. Може комусь смішно звучить в’єтнамська чи таджицька, турецька чи яванська. Але для в’єтнамців і таджиків, турків і яванців то найкращі мови на світі, бо вони їхні. Так само й українська – рідна для вуха, для серця, для душі української і чужа для чужинського.
...продовжувати читання "„Своя мова“"
Поки нація себе не усвідомить як Українці — ми й далі будемо топтатись на місці.
...продовжувати читання "„Культура як фундамент нації“"
Ірина Рубанова
Мовне питання, попри те, що десятиріччями нас переконували у його "неважливості", "неактуальності", "невчасності" і ще чомусь там "НЕ", — завжди висіло у повітрі…
...продовжувати читання "„Яка різниця якою мовою?“"
Олена Тетянченко
Він знав, що помирає. Та й не лише він. Так і лікар сказав. Хороший хлопчина — молодий, але справжній, такий, що коли дає клятву Гіппократа, по-юнацьки в неї вірить. Таких тепер мало. То й сказав, відводячи очі, бо ж якось незручно казати герою, що йому хіба кілька днів лишилось.
...продовжувати читання "„Вірю, дитинко!“"
《Не встанемо, мамо, не встанемо, помремо, а не повстаємо!》
© Микола Гоголь «Ніч проти Різдва»
Раніше я казав: «Я сподіваюся, що все зміниться». Потім я зрозумів, що існує єдиний спосіб, щоб все змінилося-змінитися мені самому. © Джим Рон
Війна українців за незалежність триває століттями. Так склалося. Мільйони життів нація поклала на вівтар своєї свободи. І скільки ще покладе, ніхто не знає. Але хоч би яку ціну довелося заплатити, ця боротьба не припиниться, доки перемогу не буде здобуто.
...продовжувати читання "„Фундамент майбутнього“"
Світлана Кашпіровська
...продовжувати читання "„Один день з життя маленької стоматології“"
12 вересня 2016 року Президент України Петро Порошенко підписав закон «Про внесення зміни до статті 28 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" щодо визначення передач європейського виробництва».
...продовжувати читання "Квоти на український медіа продукт"
Нам важко дається усвідомлення хто ми є і ким були. 70 років амнезії. Прірва безпам'ятства коли побитий-поламаний народ волів не згадувати ким є, аби не вбивали і було що їсти. Все це дарма не минає. 25 років ніби-то незалежної країни, а ми досі в тенетах імперських штампів.
...продовжувати читання "«Ідентифікація себе» — Віталій Гайдукевич"