«Я репортер — це моя робота!»

Останнім справжнім репортером був Тінтін!
Нині журналістика в усьому Світі дискредитувала себе, вщент зашкварилась співпрацею з Кремлем, а в Україні журналістики не існує взагалі! Поговорімо про "стандарти журналістики™".

«I'm a reporter — it's my job!»

«Я репортер — це моя робота!» — як само собою зрозуміле говорив юний бельгійський репортер Тінтін.
Так, були часи, коли бути репортером було честю. Коли слово репортера мало вагу, а за словом стояла репутація! Репутація репортера, репутація видання!

Це в наші дні журналістика перетворилась на зброю маніпуляції та пропаґанди, а слово "журналіст" вже звучить, як брудна лайка.
Це в наші часи так звані "журналісти" легко продаються і їм не важлива ні власна репутація, ні репутація видання, ні безпека країни, їм невідомі ні честь, ні журналістська етика...
І стались ці метаморфози протягом кривавого ХХ століття, коли Світом розповсюдились кремлядські метастази!

На початку минулого ХХ століття все було інакше...
Слово репортера цінувалось найдорожче! Бо справжній репортер, цінуючи власний імідж і поважаючи читача, ніс правду і лише правду. Інформація добувалась інколи через неймовірні пригоди й зусилля, але це мала бути лише перевірена інформація, а не швидко вигадана фальш із гучним заголовком для більшої сенсаційності!
Звісно, брехливі газетярі були завжди, і століття тому також, куди ж без них.

Як тут не згадати спогади міністра закордонних справ Української Держави Дмитра Дорошенка, який згадував зі свого перебування у Берліні: «...перечитую газети, що достачала пошта з України. Беру "Одєсскія Новости" (чи "Одесскій ЛистокЪ") і читаю: "Дорошенко виїхав до Берліна, щоб там продовжувати переговори з большевицькою місією, перервані в Києві". В слідуючому числі (номері): "Переговори почалися. Дорошенко конферує з Раковським та Мануїльським". Ще в дальшому числі: "Переговори ідуть успішно". Знов через день: "В переговорах з'ясувались певні труднощі, становище погіршилось, але є надія, що відносини наладнаються знову". Нарешті: "Переговори знову перервалися".
Мушу сказати, що ніяких переговорів не було, і ні Раковського, ні Мануїльського у Берліні також не було, я взагалі ніколи не зустрічався з совєтськими засланцями!»
Так ось звідки коріння і "традиції" сучасної "хробацької журналістики"!
Ось як зароджувались пресловуті "стандарти-бібісі™"! ?

Вивчаючи історію, всі ці "стандарти-бібісі™" зустрічались протягом всього кривавого ХХ століття. Чєкісти чудово знали вагу пропаґанді, а відтак ще 100 років тому не жалкували коштів на підкуп "журналістов", завдяки яким Незалежну Україну в Європі було представлено як "большевістскую", через що ми втратили підтримку Антанти. Не останню роль зіграли кремлядські "журналісти" і в 1919 році під час Паризької мирної конференції, на якій спільними зусиллями французьких політиканів, польських шовіністів та "красных" і "бєлых" россіян, українську делегацію буквально виставили за двері, а вже визнану дипломатично Незалежність України відмовились визнавати.
Неабияку роль кремлядські "журналісти"-пропаґандисти зіграли й під час Голодомору, розповідаючи Світові, що "нікакова ґолада на Украінє нєт", причому, це робили куплені Кремлем західні "журналісти", такі як Волтер Дюранті, особистий писака сталіна з "Нью-Йорк Таймс", за що писака й отримав Пулітцерівську премію, яку тепер вперто не хочуть скасувати в Пулітцерівському комітеті.
Власне, нині кремлядських метастаз в американських медія не менш, аніж у нас тут, навіть більше, бо Дюранті був першим кремлядським "журналістом"-пропаґандістом для західної авдиторії. А у нас взагалі жодних українських медія!!!
Але були в ті часи й чесні репортери, Люди Правди, такі, як Малькольм Маґґерідж або Ґарет Джоунс (вбитий чєкістами), вони писали правду і проводили справжні розслідування, як це робив бельгійській герой коміксів, скаут і юний репортер Тінтін, який ще у 1929 році перший розповів Європі за першу хвилю Голодомору. (дуже цікавий матеріял на тему журналістики під час Голодомору: Голодомор: «Європа мовчала… І вкотре мовчить…»

Озираючись в минуле, здається, чи не останнім справжнім репортером був бельгійський юнак Тінтін.
Своє перше репортерське розслідування Тінтін провів в 1929 році у Совєтській Росії і розповів світу про тоталітарний режим СССР, Голодомор, злочини більшовиків та чєкістів, репресії НКВД.
Це був перший, ще чорно-білий комікс молодого ілюстратора Жоржа Ремí (Ержé) «Тінтін в країні Совєтів».
Згодом, до речі, одним із найзапекліших ворогів Тінтіна став лиходій-кацап Іван Івановіч Сахарін.
За це перше репортерське розслідування вже майже 90 років Кремль ненавидить намальованого юнака. А в СССР Тінтін був взагалі суворо заборонений!
Ось де сила репортерського слова, а вірніше, сила малюнку.

Тінтін — бельгійський Бандера!
Ще не одна пригода Тінтіна тішила європейських дітлахів і дорослих. Це єдиний в світі репортер, якому вірять, якого люблять, і популярність якого в Європі вже 90 років поспіль вище, аніж у політиків.
Бо він справжній, хоч і намальований...
«I'm a reporter — it's my job!»

Вельми кепсько, що в наш час цей принцип забули ті, хто використовує слово як шкідливу зброю...
В наш час цей вислів деформувався в "I'm a journalist — where is my cash?"

"Журналістика" в Україні

Яскравим прикладом продажності "журналістів" є ситуація, зокрема, в українському медія-просторі, який зовсім не український…

Нині, починаючи з 2017 року, почалась доба визначних 100-річних дат, ключових для історії України: звитяжних, героїчних і сумних… Здавалося б, інформаційний простір України мав би пріоритетно висвітлювати 100-ліття тих чи інших подій.
Але інформаційної політики в Україні не існує на четвертий рік війни…
Замість чіткої продержавницької позиції в медія-просторі панує антидержавницька, антиукраїнська політика, зміксована з шизофренічною істерією, яка має лиш одну мету — якомога більше розповсюдити ворожі метастази серед суспільства, здійняти істерію, сіяти паніку та недовіру до Держави Україна.

Так, в Державі не все ідеально: і нардепи зажерлися, і зайди у високих кабінетах та під Верховно-Радянським Куполом, і совєтскоє офіцерьё-вєтєраньё в Міноборони, і ще купа-купа інших проблем. Але ж, журналістика вважається четвертою владою, чи не так? То чому ж замість державницьких позицій наша журналістика працює проти Держави Україна за ворожим принципом "раздєляй і властвуй"?
Все просто: "журналістов" можна купити оптом і у роздріб. В Україні фактично не існує жодного українського медія, всі вони належать оліґархам та ворогам України. Тому не існує жодного українського телеканалу, тому 99,9% друкованої преси та інформаційних сайтів теж не українські, хоч як би вони не прикривались патріотичними гаслами, прапорцями, українськими назвами чи мовою.

Якщо цю публікацію читати через рік після оприлюднення, певен, її актуальність не згасне, хіба що вельмишановний читач не зможе пригадати, про які ж такі "надзвичайні інформаційні події" теревенили наприкінці 2017, початку 2018 року наші, простибоже, ЗМІ.
Навіть зараз складно вже пригадати, чим були забиті стрічки соцмереж і медія-ресурсів в дні, коли непомітно промайнуло 100-річчя Повітряної Фльоти України… Це ж така подія!!! Україна 100 років тому на пустому місці під час війни створила власну авіацію! І військову, і торгівельну! Так, не все ідеально було й тоді, так, частину літаків викрав командувач-кацап і передав Войску Донскому, (вибачайте, ми не дотримуємось "стандартів-бібісі™" і кацапів називаємо кацапами); так, з великими труднощами збирали й монтували ті планери і літаки, готували авіаторів в умовах війни, але ж як звитяжно вони боролись — „За Україну! За її волю! За честь і славу! За народ!..“
Лише з десяток історичних сайтів, пара-трійко медія і офіційна сторінка Головнокомандувача й Президента України згадали 100-річчя Повітряної Фльоти України… МО якось забули навіть згадати, не те що широко, на державному рівні відзначити знаменну подію…

«Порохівниця» опублікувала великий і цікавий матеріял до 100-річчя Повітряної Фльоти України, з добіркою історичних світлин і малюнків української авіації доби Перших Визвольних Змагань.
Як гадає вельмишановне панство, скільки переглядів має публікація (на мить оприлюднення цього матеріялу)?
Всього 15…
Історія України нашому народу не цікава!
Нашому народу цікавіше перебувати у вирі щоденної істерії "зрадо-пєрємоґі", яку в режимі нон-стоп роздмухують по ФСБучікам медія-холдінґи, куплені "журналісты", "блоґґєры" та "антікоррупционєры" всілякого штибу.

Народини та ювілеї видатних Українців доби Перших Визвольних Змагань наші (вибачте) ЗМІ теж не помічають, бо ж "нє формат". Це в нинішній українофобній Польщі на державному рівні вшановували Марка Безручка — Українця, який врятував і Польщу і Європу від совєтської окупації. Але не в Україні… В ті дні, як і завжди, український медія-простір був забитий вже звичний "білим шумом зрадо-пєрємоґ". 135-річчя генерала Петріва теж ніхто не помітив, а більшість навіть і не знають, про кого мова взагалі…

100 років кривавих Совєтів і 100-річчя початку першої совєтсько-української війни, яка фактично й досі триває, теж ніхто не помітив, як і 99-річчя початку другої совєтсько-української війни. 100-річчя українського дипломатичного корпусу? 100 років українській валюті?

За два дні — 100-річчя Незалежності Української Народньої Республіки, 99 років Соборності України. За тиждень — 100-річчя бою під Крутами і в ті ж дні така ж дата большевістського січневого заколоту на заводі "Арсенал", яку Совєти боготворили, бо ж доки київські студенти стояли на смерть під Крутами, в столиці большевики влаштували "луґандон". Але наші медія не пишуть про наближення низки цих визначних і ключових історичних подій, не піднімають питання про те, чому все ще стоїть пам’ятник "рабочє-крєстьянскім большевікам завода Арсєнал", не згадують героїв Перших Визвольних Змагань, перших Захисників України, не пишуть історії Героїв Крут... Слідом за роковинами Крут йде ще одна визначна і ключова подія, якій 100 років — Берестейський Мир — перша мирна угода Першої Світової війни, укладена на теренах України в Бересті (Брест-Литовський), під час якої офіційно відбулось дипломатичне визнання Української Народньої Республіки…
Але нашим "журналістам" ці теми не цікаві, на цьому ж бабло не заробиш!
Спонсори, "заказчікі" і "работодатєлі" не платять бабло за матеріяли про Державу Україна.

100-річчя створення Першого українського полку теж промайнуло непомітно…
100-річчя легендарного Кримського походу Запорожців Болбочана, певно, теж промайне навесні непомітно… Як і 100-річчя Військово-Морської Фльоти України…
Ми прямо зараз фактично проґавили і, вибачте на слові, просрали, цілу низку історичних ключових 100-річних подій!
Та в жодній країні Світу такої щільної кількості 100-річних дат, як нині у нас, не було й не буде!..
Але ми все проґавили…

Зате інформаційне поле країни щодня рясніє "важнєйшимі тємамі", які, немов з лопати, підкидують "лідєри абщєствєннава мнєнія" та "журналісти"! Якщо зараз тут почати ці "теми" перераховувати, то через рік читач цієї публікації просто не зрозуміє, про що мова, позаяк згадати ці "важнєйшиє сабитія" буде непросто. Ну хіба шо про чупакабру всі одразу згадають, бо тема чупакабри вічна, і зусиллями одного теле-аналу це невловиме і щоразу воскрешаюче звірятко скоро можна буде канонізувати.
Українців постійно тримають в стані роздратованості всі без виключення телеканали, починаючи від дрібниць. Наприклад, щороку у нас з жовтня місяця починається паніка "Насувається найлютіша за століття зима", "Україна замёрзнєт, всє умрут!" Хоча, реально скласти прогноз погоди можливо хіба що на тиждень вперед, та й то приблизно. Але ці погодні лякалки про люту зиму в режимі нон-стоп тривають з осені щороку, і коли нарешті приходить якийсь циклон і падає сніг, то на теленовинах вибухи феєрії, бо ж нарешті хоча б на три дні чи на тиждень справдяться хоча б частково всі ці лякання лютою зимою. І нехай мороз не -50, зате "журналістіка" розповість, що ось-ось з Америки прийдуть найлютіші за історію людства морози, бо ж там, мовляв, апокаліпсис! (хоча це брехня).
Головне, постійно тримати суспільство в якомусь страху й недайбоже якийсь позитив. Всьо плохо: і доляр ось-ось проб’є все на світі і злетить попід хмари, і економіка ось-ось обвалиться, і все погано в Україні (всі б давно померли, якби не фонд ріната лєанідавіча), але не перейматесь, телеглядачі, ось вам юмарок от квартальчіка після випуску теленовин, а ще в зоопарку китайського міста Хуйнянь народилась пандочка! Та будьте пильними, бо прийде чупакабра!
І так щодня, з усіх телеканалів.
Паніка в газетках.
Паніка в соцмережах.

Ось і по завершенню Різдвяних Свят медія-простір України "вибухнув надзвичайним розслідуванням":, від якого "пошматувало", яке "бомбануло", від якого "спалахнуло" (ну і що там ще зазвичай пишуть наші простибоже ЗМІ). Причому, "расслєдованіє" наввипередки і синхронно штампують як наші, так і "новоросскіє" та хуйлоСМІ РФ (Россії Фашистської)!
"ШОК! СЄНСАЦИЯ! ІНТРІҐІ! РАССЛЄДОВАНІЯ!"
Невідомо з якого органу висмоктали "антікоррупціонєры" своє "расслєдованіє", але вже добу цим лайном захаращені геть всі інформаційні стрічки. Причому, через тиждень про "супєр-расслєдованіє" всі забудуть, і лишаться лиш купи лайна у віртуальному медія-просторі, котрі всі будуть оминати, бо від них мозолі на очах вже зараз…

І яке "соупадєніє" — це "расслєдованіє" вилізло якраз у переддень 100-річчя Незалежності Української Народньої Республіки та низки інших сторічних дат, щоби вся увага була прикута саме до "расслєдованія".

Навіть пара-трійко останніх медія, які ще тримались в стрічці, й ті "на гора" видали "страшно-ужасноє расслєдованіє" якихось "Схєм" про "таємний відпочинок Президента на Мальдівах під іменем Mr.Petro Incognito"!
А шлєк би вас трафив! 🙂
Це мабуть і є оті "стандарти-бібісі™"!

А нічого, що Головнокомандувач і Президент України в переддень Нового Року, 27.ХІІ.2017 зустрічав на лінії фронту визволених з полону Українців і присвятив людям цілу добу, доставивши на своєму борту людей з полону спочатку до Харкова, потім до Києва — як звільнені з полону Українці обіймали Президента і Головнокомандуючого, всі без виключення, і кожного звільненого Петро Порошенко плескав по плечу і обіймав у відповідь, тис руку, обіймав і заспокоював матерів та жінок, які також зустрічали з полону рідних. А міг би на Мальдіви махнуть, еге-ж? Тим часом решта нардепів та міністрів вже тиждень як гріли свої сраки на теплих курортах! Щоправда, наша "журналістика" цього не помічає.
А нічого, що у нас 99% нардепів, міністрів, "журналістів" та "антікоррупционєров" — кожен проводить всі Різдвяні Свята із середини грудня далеко від України, з коханками\коханцями і ще невідомо за чий рахунок.
Але прикормлені "журналісти" не стануть кусати рукі кормящіє!
А тут всього на тиждень з родиною Головнокомандувач і Президент України провів у відпочинку, лиш тиждень за увесь рік, до того ж, за особистий рахунок. В чому проблема? Заробляйте гроші і летіть відпочивати хоч на Мальдиви, хоч на Каріби. Вилетів таємно? А що, треба було журнашлюхам надати детальний маршрут польоту із нотаріально завіреними копіями для ФСБ? "Зняв приватний острів за стопіццотмільйонів долларів" — ой, яка страшно-люта "зрада", та у нас срані нардепи-коллабораціоністи в декілька разів більше витрачають на курорти, причому не раз на рік! Щось цього не бачить пєдєрача "Схємы"! До речі, а хто там реальний "хазяін" у пєдєрачі "Схємы"? Хуйлокум?

До слова, деякі (вибачте) ЗМІ ілюстрували це расслєдованіє кострурбатим колажем, на якому в джакузі домальовано Головнокомандувача в однострої якраз з тієї зустрічі звільнених з полону Українців на лінії фронту, і виліз цей колажик на ФСБук-сторінці, яка теж має назву "порохівниця", і яку було створено в противагу нашій українській «Порохівниці». (Звісно ж, сторінка має вдвічі більше дописувачів, бо половина народу у нас полюбляє жерти кремлядське гівно). Тож, обережно, не сплутайте кремлядську "пороховніцу" (з коричневою аватаркою) із нашою українською «Порохівницею».

Феномен наших "журналістов-антікоррупционєров" в тому, що вони існують на утриманні таких оліґархів, як коломойскій, ґріґорішин, та на вкрадені у Українців кошти, якими з Москви щедро "фінансіруют" втікачі з "партіі рєнєґатов", ну і Хуйлокум мєртвєчук цілий жмут "мєдіахолдінґов" утримує. Яскравим прикладом є парочка муся-і-сірожа, себто, найєм і лєщєнко, яких утримує оліґарх ґріґоришин, і без його "бабла" не було би жодних "схєм" та "антікоррупционних расслєдованій", але при цьому муся-і-сірожа вперто сидять в БПП, поливаючи брудом Головнокомандувача і Президента України. Та що й казати за цих дрібних паразитів, котрі іменують себе "журналістамі", коли навіть друг юності і кум Порошенка спокусився на бабло рєнєґатскоґо младооліґарха курченка — певно, міцний кремлядський гачок тримає колись вельмишановного політика, якому вірили і дали прихисток в Україні… Втім, мова зараз про "журналістіку". А проте, до речі, якби у пана Міхеїла було хоча б одне своє ЗМІ в Україні, він би мав трохи більше успіху у своїх дедалі сумнівних справах проти Держави. А так лиш одного разу, якраз напередодні вищезгаданого "расслєдованія", вдалось використати своє ще грузинське ЗМІ "Руставі-2", які й закинули кремлівський вкид з "распіской Порошенка" про ніби-то візит на РФ у 2007 році, ніби-то з нагоди знайомства сина Порошенка з майбутньою дружиною. Щоправда, саме знайомство Олексія Порошенка з дружиною сталось за шість років потому, ну то таке. Зате "распіску" почали тягати всі наші ЗМІ як страшно-лютоє "доказатєльство" чогось там страшно-лютого. Нікого з нашої "журналістікі" не збентежив костурбато приліплений однаковий автограф Порошенка на всіх листках "распіскі", взятий, ймовірно зі сторінки у вікі, де автографи політиків є чи не у кожній статті про персоналії. Ніхто не пригадав, що телеканал "Руставі-2" ніби як був "отжат" у Саакашвілі кремлівським прем’єром Іванішвілі у 2012 році і тепер невідомо, на кого цей телеканал взагалі працює. Але це була найбільш вдала спроба нашого гостя з сонячної Грузії принести черговий грубо зляпаний чєкістами вкид в наш медія-простір. Вкид був таким грубим, що ті хто вкинули, а саме, "Українська Правда", під вкидом написали "спростування", не прибираючи сам вкид!
Оце і є "стандарти-бібісі™"!

Популізм нині в тренді, як і 100 років тому. Популістські гасла завжди в тренді у ліваків, соціалістів різного штибу, лєнінцев, сталінцев. На популізмі збудували свої імперії і свої тоталітарні системи-близнюки большевіки і нацисти. Щоправда, потім социал-большевізм поглинув социал-нацизм. Як і сто років тому, большевікі-пролєтарії успішно ширять свою ідеологію "равєнства" в популістських гаслах і діях. Що таке "пролєтарскоє равєнство"? Це коли "взять і подєліть", коли всі мають бути ґопнікамі й жити в ҐОП (ґосударствєнноє общєжитіє пролєтаріата), періодично потрапляючи в ҐУЛаґ, це коли всі в сірому пальто і в чергах за тухлою жрачкою, коли "всє равны", але партработнікі "равнєє"! Але пролєтарій завжди має ненавидіти успішних, ненавидіти Цивілізований Світ, ненавидіти Волю, бо ж рабам свабода нє паложена. І всі мають вірити тільки кремлівським рупорам.
Ось нині проти України кремлівські рупори й працюють.
Тренд наших ненаших ЗМІ — популізм і лівацтво, відняти, поділити, урівняти, зрівняти. Інтріґі, схємы, расслєдованія.
Це вже було сто років тому. Закінчилося загальною бідністю, а не спільним збагаченням.
Спочатку всі вірили кремлядській пропаґанді, а потім їли власних дітей з голоду...
Для України віра в популізм обернулась геноцидом, десятками мільйонами жертв...
Бо повірили не у власну Державу, а кремлядським рупорам...

Авторське

Автор цієї публікації в юності починав стажером-журналістом в місцевій газеті. Ні, про репортера Тінтіна я тоді взагалі ще не знав, позаяк наше "совєтско-постсовєтскоє счастлівоє дєтство" було позбавлене улюбленця європейської дітвори. Але почав я своє репортерство в приблизно такому ж віці, як і мальований юний репортер з Брюсселю. Саме тому я нині жадібно поглинаю у вільний час «Пригоди Тінтіна», яких був позбавлений у дитинстві. Скаут, сміливий, справедливий, чесний. Художник Ержé створив образ юнака, який став взірцем для виховання не одного покоління європейців. Нічого не знаючи про героя коміксів у своїй юності, я втім теж намагався бути чесним і мріяв стати справжнім репортером, журналістом… Але наша постсовєтська преса не схвалює такі риси, тому, у відповідь на бажання писати ті матеріяли, які ти хочеш, постсовєтскій рєдактор суворо тхнув перегаром у обличчя: "Будєш пісать что нада, а нє что хочєш!"
Таке се ля ві, шо поробиш, як той казав.

Нині маю власний майданчик, де можу писати що бажаю.
Вельмишановне панство зараз може звинуватити мене в "порохоботствє", але тут я можу підкреслити, що я за своїми поглядами є центрист-державник, як Євген Коновалець, як Андрій Мельник, як Степан Бандера. Ви не знали, що ці видатні особи дотримувались чітких державницьких позицій? І взагалі такі терміни, як "порохобот", "зрада-пєрємоґа", "зрадофіл" я вважаю кремлядськими, себто, вдало інкорпорованими в наш лексикон з-за "порєбріка" (бо ж навіть семантика цих термінів, особливо "зрадоёб", вибачте за пряме цитування, не є українською). І, так, мене неодноразово називали і "порохобот", і "зрадофіл", бо я тримаюсь осторонь і "порохоботов" і "зрадофілов", чи як там їх ще називають. Про це я детально писав в публікації „¡Venceremos! ─ Ми переможемо!“!

Я — Українець, центрист-державник, для мене — Україна понад усе!
Сайт «Порохівниця», автором якого я є, теж дотримується суто державницьких позицій, через що на сторінці у ФСБучіку деякі тицяють "одиниці" в рейтинг та шлють прокльони то "адмінам-порохоботам", то "украінскім пропаґандістам". Вдячний за ці "оцінки"!
Тож, якщо когось з дописувачів не влаштовують проукраїнські державницькі позиції, вас ніхто не тримає. Відкрию "страшну таємницю" — назва для сайту була своєрідним реверансом у бік Президента і Головнокомандувача, хоча, в першу чергу, звісно, назва сайту це данина часам козацтва, бо ж всі ми козацького роду і маємо мати порох в порохівницях.

Я вчу історію України і знаю, чим може обернутись те, що зараз відбувається. Все це відбувалось точно так і сто років тому. Майже ідентично. І сутички за українську мову, і потужна ворожа пропаґанда при повній відсутності української пропаґанди, і купа продажних "журналістів" — одна лиш русскоязычная ґазета "КіѣвлянінЪ" чого була варта в ті часи...
Саме тому ми, вельмишановне панство, маємо непохитно стояти саме на державницьких позиціях. В дні 100-річчя Незалежності України про це варто наголосити.
Саме про це наголошувала напередодні Різдвяних Свят Організація Українських Націоналістів Степана Бандери у часописі ОУН «Шлях Перемоги»: «Дух руїни чи дух будівництва?».
Як бачимо, справжні українські націоналісти-державники проти розхитування Держави і закликають стояти на державницьких позиціях та не виступати проти Головнокомандувача.
Так, Головнокомандувач і Президент не ідеальний, але він законно і леґітимно обраний Голова країни, який, між іншим, має найбільш чіткі проукраїнські і продержавницькі позиції з усіх попередніх керівників країни. Поруч хіба що Ющенка можна поставити, але як гуманітарій, він вдався до низки помилок, не врахувавши, який ворог діє проти України. Порошенко враховує цей факт, тому маємо значні успіхи на міжнародній арені, маємо таких потужних союзників, як Канада, США, Велика Британія, Німеччина — з Україною увесь прогресивний Світ! Так, зі своїми нюансами, котрі теж мають старе коріння з ХХ століття, коли ті чи інші країни бояться Кремля й нерішуче підтримують Україну, але ж Головнокомандувач зміг добитись підтримки для України з боку провідних країн Світу. Маємо Армію, якої не мали на початку нинішньої війни і яку зі своїх особистих статків регулярно підтримує Головнокомандувач. А за це можна багато які дрібні помилки дарувати. Так, є купа помилок у внутрішній політиці, яка відверто кульгає. Реформи йдуть зі скрипом, реформа МВС взагалі провалилась, і Порошенко теж робить помилки, за які особисто я, як державник, критикував.
Взяти хоча б нинішнє затишшя напередодні цілої низки 100-річних дат!
Адміністрація Президента і Держава, схоже, не планують широко відзначати на державному рівні 100-річчя ключових подій Української Революції. Затишшя стоїть таке, немов у нас часи брєжнєвського "застоя". І це теж мінус і Президенту Порошенку, і Адміністрації Президента.
І нашим, вибачте, ЗМІ.

Я, як основний автор «Порохівниці», звісно не омину 100-річчя історичних подій. Публікації вже готуються і будуть публікуватись.
Я, звісно, не Тінтін, який взятий для цієї публікації в якості прикладу і в противагу так званим "журналістам". Бажаючі зможуть знайти «Пригоди Тінтіна», чи у альбомах-коміксах Ержé, чи в екранізації, переглянути та порівняти, чим відрізняється робота справжнього репортера від сучасної "журналістики". Також, вищезгадана публікація про журналістику в часи Голодомору суттєво висвітлить коріння сучасної продажної кремлядської "журналістікі".
Проте, Тінтін для мене особисто є взірцем для наслідування, хоча це вигаданий і мальований герой ілюстрованих історій. Тому я буду продовжувати писати і створювати цей сайт без будь-якої допомоги ззовні, без будь-якого фінансування будь-ким, щоби ні від кого не залежати. Краще я самотужки і довго, але ретельно, буду готувати кожен матеріял, кожну публікацію, скільки б часу на це не пішло, аніж штампувати по-портніковскі по десятку статєєк в день "по стандартам журфака МҐУ" да "на злобу дня. І нехай мене буде читати декілька десятків читачів, але моя робота не буде марною.
Я був і буду чесним, справедливим, як Тінтін, був і буду лишатись собою.
Взірцем маю і Тінтіна, і часопис ОУН «Шлях Перемоги», який дописую з цього року.
Адже не дарма, і більшість діячів ОУН вийшли з українського скаутського руху «Пласт», і репортер Тінтін є скаутом. Бо ж скаутинг і пластунство є основою майбутніх державотворців та людей, які знають, що таке Вітчизна, як захищати свою країну.
Отже, сайт «Порохівниця» буде чітко стояти тільки на державницьких позиціях.
«Порохівниця» не дотримується "стандартів-бібісі™"!
«Порохівниця» має лиш одне кредо:
УКРАЇНА ПОНАД УСЕ!