QIRIM! VATAN! MILLET!
Кирим — це Україна!

Азіз Киримли!
Азіз ватандашлар!
Кирим — це Україна!
Кирим! Ватан! Міллєт!
Бір девлєт!
Українці не забули про Кирим.
В цей день всі свідомі Українці стають Киримли...

18 травня віднині — День пам'яті жертв геноциду Кирим-Татарського народу.
18 травня 1944 року совєтський сталінський режим розпочав злочинну примусову депортацію Киримських Татар з Криму.
В цю важливу дату і завжди — Українці стоять поруч з братнім Кирим-Татарським народом — ми пережили Великий Голодомор, ви пережили депортацію — нелюдські злочини Кремля, і ми розділяємо наш спільний біль, схиляємо голови в скорботі за загиблими...
Українці, переживши три страшних голоди Великого Голодомору, не з розповідей знають, що таке геноцид, тому відновлення історичної справедливості у цьому питанні дуже важливе.
Обидва ці злочини — акти геноциду проти наших народів з боку окупаційного совєтського режиму, Кремля, сталінської тоталітарної системи, котрі все ще не засуджені...

Операція з депортації почалася о 4 ранку 18 травня 1944 року і закінчилася о 16:00 20 травня. Для її проведення було задіяно війська НКВД СССР кількістю понад 32 тисячі осіб. Депортованим відводили від декількох хвилин до півгодини на збори, після чого їх на вантажівках транспортували до залізничних станцій. Звідти ешелони з ними відправляли до місць заслання. За спогадами очевидців, тих, хто чинив опір або не міг іти, часто розстрілювали на місці. У дорозі засланців годували рідко і часто солоною їжею, після якої хотілося пити. У деяких ешелонах засланці отримали їжу вперше і востаннє на другому тижні шляху. Померлих ховали нашвидкуруч поруч із залізничним полотном або не ховали взагалі.

Зі спогадів тих, хто пережив депортацію:

《 Вранці замість привітання добірна лайка і запитання: трупи є? Люди за померлих чіпляються, плачуть, не віддають. Солдати тіла дорослих викидають у двері, дітей — у вікно...》

《 Медичного обслуговування не було. Померлих виносили з вагона і залишали на станції, не даючи ховати... 》

《 Про медичне обслуговування й мови не могло бути. Люди пили воду з водойм і звідти ж брали про запас. Воду кип'ятити можливості не було. Люди почали хворіти дизентерією, черевним тифом, малярією, коростою, воші мучили всіх. Було спекотно, постійно мучила спрага. Померлих залишали на роз'їздах, ніхто їх не ховав... 》

《 Через кілька днів шляху з нашого вагона винесли померлих: стареньку і маленького хлопчика. Поїзд зупинявся на маленьких полустанках, щоб залишити померлих... Ховати не давали. 》

У телеграмі НКВД на ім'я сталіна йшлося про те, що було виселено 183 155 осіб (не враховуючи солдатів армії, яких було відправлено на спецпоселення після демобілізації 1945 року). За офіційними даними, в дорозі загинула 191 людина. Останній поїзд було розвантажено 8 червня 1944. Більшу частину було виселено до Узбекистану (151 136 осіб) та прилеглі райони Казахстану (4 286 осіб) і Таджикистану, невеликі групи було відправлено в Марійську АССР (8 597 осіб), на Урал і в Костромскую область РСФСР.

Значна кількість переселенців, виснажених трьома роками життя в нацистській окупації, загинула в місцях висилки від голоду і хвороб у 1944—1945 роках. Оцінки кількості загиблих в цей період дуже різняться: від 15—25%, за оцінками різних совєтських офіційних органів, до 46%, за оцінками активістів киримтатарського руху, які збирали відомості про загиблих в 1960-ті роки. Протягом 12 років до 1956 року Киримські Татари мали статус "спєцпєрєсєлєнцев", що означав різні обмеження в правах, зокрема заборону на самовільний (без письмового дозволу спецкомендатури) перетин кордону "спєцпосєлєнія" і кримінальне покарання за його порушення. Відомі численні випадки, коли людей засуджували до багаторічних (до 25 років) термінів таборів за те, що відвідували родичів у сусідніх "спєцпосєлєніях".
На відміну від деяких інших депортованих народів, що повернулися на Батьківщину наприкінці 1950-х років, Киримських Татар було позбавлено цього права формально до 1974 року, фактично ж — до 1989. Масове повернення народу до Криму почалося лише наприкінці 1989 року.

Якийсь час після виселення кримських татар серед решти населення Криму були поширені панічні настрої. Багато хто боявся, що незабаром депортують і всіх інших. Особливо посилилися ці настрої після депортації в червні 1944 року кримських Вірмен, Болгар і Греків.
Деякі райони (гори і південний берег Криму, населені до того переважно Кримцями) залишилися практично без населення.
Після виселення Киримли, в деяких районах, особливо південних, населення майже не залишилося. У тодішньому Куйбишевському районі залишилося всього населення 672 особи, в Алуштинському — 2637, Судацькому — 3380, Балаклавському — 2233. Аналогічне становище з населенням було в Карасубазарському, Бахчисарайському, Ялтинському районах.
Після депортації Киримських Татар окупаційний совєтський режим двома указами від 1945 і 1948 років перейменував всі (за винятком Бахчисарая, Джанкоя, Ішуні, Саків та Судака) поселення, назви яких мали киримськотатарське походження (понад 80% від загальної чисельності поселень Кириму)...

«QAITARMA»

Що пережили Киримли, можна побачити в історичному художньому фільмі «QAITARMA» | «ХАЙТАРМА» («Повернення»).

Перший кирим-татарський повноформатний художній фільм і перша художня картина про депортацію Киримських Татар.

II► «Хайтарма» (трейлер)

«Хайтарма»... Історія одного народу... Трагедія одного народу...

II► «QAITARMA» | «ХАЙТАРМА»

Фільм відтворює реальні події та розповідає про сталінську депортацію Киримських Татар, вчинену у травні 1944 року.
Ця трагічна сторінка в історії Кирим-Татарського народу показана через погляд прославленого льотчика, киримського національного героя Амет-Хана Султана: після звільнення півострова Кирим від нацистських загарбників, совєтське військове командування дозволило Амет-Хану (Ахтем Сейтаблаєв) разом з його бойовими товаришами відвідати батьків в місті Алупка. За збігом обставин на час перебування льотчиків у Алупці припала операція НКВД СССР з примусової депортації Киримських Татар.
Совєтський льотчик-ас, якого боялися пілоти "Люфтваффе", не зміг захистити свій народ від злочину сталінського режиму...

Прем'єра фільму відбулася 17 травня 2013 року (менш ніж за рік до початку РФ-окупації), напередодні Дня жалóби за жертвами депортації Киримськотатарського народу, в Сімферополі.
Фільм «Хайтарма» викликав справжню істерику Кремля!
На прем'єру фільму «Хайтарма» Генконсульство РФ в Сімферополі не пустило совєтських льотчиків — учнів Амет-Хана Султана, які приїхали в Сімферополь з Росії. Консул РФ Владімір Андрєєв "настойчіво нє рєкомендовал" запрошеним гостям участь у прем'єрі фільму тому, що стрічка, на думку консула, "нє отображаєт всєй правды про коллаборационизм крымских татар" і учні Амет-Хана Султана не можуть бути присутні на прем'єрі фільму, котрий "іскажаєт правду о Вєлікай Атєчіствєннай вайнє". Андрєєв заявив, що він вважає очевидним фактом "массовоє прєдатєльство крымских татар в Вєлікай Атєчіствєннай вайнє" і його погляди відповідають офіційній позиції РФ.
Заяви консула РФ отримали різку негативну реакцію з боку Киримли, які поставили вимогу відкликати консула.
Під тиском МЗС України 24 травня 2013 року МЗС РФ визнало заяви свого генконсула недоречними, а Андрєєва перевели на іншу посаду.

Фільм «Хайтарма» знімали 23 дні.
Стрічка знімалася за принципом народної толоки — більшість ролей зіграли непрофесійні актори. У масових сценах примусової депортації було задіяно більше тисячі людей з усього Кириму. Велика їхня частина — люди похилого віку, Киримли, які ще дітьми пережили трагічні події 18 травня 1944 року... На зйомках фільму вони все переживали наново, але усвідомлювали, що для історії необхідно залишити свідчення... То ж, це не просто гра ролей у кіно, а люди пережили всю цю жахливу і реалістичну атмосферу страхіття ще раз, не граючи ролі, як актори, а показуючи, як все відбувалось 18 травня 1944 року...
Для них настільки важливо було взяти участь у зйомках «Хайтарма», котра розповідає про той жах і біль, який вони пережили, що на майданчик вони приводили навіть своїх онуків і разом з ними готові були зніматися по сім годин поспіль, стоячи під дощовими установками. І ніякі вмовляння режисера піти на перерву й відпочити не могли зрушити цих людей з місця.
— Я підвищував голос і просив їх піти, бо боявся: був жовтень, і нічні зйомки могли бути небезпечні для здоров'я. Але ніхто не пішов, — каже режисер Ахтем Сейтаблаєв. — Кілька разів людей забирала "швидка" — їм ставало погано. Атмосфера на майданчику була настільки реалістичною, що не всі змогли впоратися з емоціями...
...Страшні події 1944 року важливо було донести сучасниками, щоби вони не повторились...

Події почали повторюватись!..

Але, сталось найжахливіше — ці події почали повторюватись!..
Тому що справжні окупанти півострова Кирим — москалі — залишались на півострові!

Після примусової і жорстокої депортації Киримських Татар у 1944 році, Кремль почав активно заселяти півострів кацапами "із центральных областєй РСФСР" (варто зауважити, що після совєтської окупації Криму і України у 1921 році півострів був включений до складу РСФСР, як автономна республіка до 1944). Кацапи залюбки їхали й отримували будинки та землі Киримли! Всі киримські топоніми (назви населених пунктів) були ліквідовані та отримали безглузді совєтські назви. Але це не допомогло відбудувати зруйнований Другою Світовою війною півострів. До того ж, ліниві кацапи геть не могли пристосуватись до степових умов і аграрна галузь миттю прийшла у страшний занепад! Кацапи винищували виноградники й сади, бо не знали, як піклуватись про них: кацапи не могли ні рілля зорати, ні засіяти жито, навіть картоплю саджати часто не вміли для самих себе — "да нє растёт тут нічєґо". Деякі кацапи вперше в житті бачили виноград, персик, морелі, кизил, чи арахіс та квасолю з горохом. Совєтські колхози й совхози не справлялись з ситуацією. Не вдавалось відбудувати й зруйновані міста — Севастополь перебував в руїнах аж до середини 1950-х років! І тоді Кремль прийняв рішення — передати в 1954 році Кримську область до складу УССР.
Лише після того, як з'явились Українці і бюджет Української ССР було спрямовано на відбудову півострова, там почались зміни: відбудувались міста, почали будуватись села у степовій зоні, почалось будівництво Північно-Кримського каналу і зрошувальної системи. Руками й силами Українців занедбаний кацапами півострів вдалось врятувати...
Але при цьому, з РСФСР прибували все нові й нові "карєнныє крымчанє" — кацапським окупантам, чєкістам, "особістам" та іншій наволочі комуністичний режим видавав "квартіры у моря", і вони активно перетягували за собою чисельну рідню, заселяючи переважно курортний південний берег та ключові міста півострову, в першу чергу Севастополь.
Таким чином, на початок ХХІ століття кількість кацапських окупантів на півострові складала понад 75% від всього населення.
З середини 1980-х років депортовані Киримли почали повертатись, але на рідний півострів їх не впускали, селитись їм було заборонено, та й ніде, адже всі оселі Кримців займали кацапські окупанти.
Після відновлення Незалежності України півострів став частиною Незалежної України, з чим Кремль, звісно, не був згоден.
В складі України півострів отримав статус Кримської Автономної Республіки, Україна не ставила жодних обмежень для повернення корінного народу додому.
Першими спробами відокремити півострів від України були невдалі спроби Кремля на початку 1990-х років. Киримські Татари одразу стали на бік України і завзято відстоювали право на поселення у рідних населених пунктах, хоча б на околицях. Кацапські окупанти робили все можливе, щоби не пустити в рідні села й міста Киримців, постійно виникали сутички...
Киримські Татари боролись за свій рідний Кирим-Юрт...

II► «QIRIM! VATAN! MILLET!» — Seyran 7'62

Qırım! Vatan! Millet! Beraberlikte!
Adalet içün küreş devam ete.

...20.ІІ.2014 в Криму почали висадку россійсько-фашистські окупаційні війська, почалась окупація Криму...
16.ІІІ.2014 було проведено так званий "рєфєрєндум" (радше, "РФ-рєндум"), український півострів Крим було оголошено "нєзавісімой рєспублікой Крым", а наступного дня "нєзавісімый Крым" "запросився" в склад РФ (Росії Фашистської).
Анексія Криму співпала з роковинами анексії Австрії Третім Райхом у 1938 році.
18.ІІІ.2014 відбулась анексія півострову, який в РФ оголосили "Крымскім фєдєральным окруґом".
"Крымскій фєдєральный окруґ" вже 28.VІІ.2016 був "упразднён за нєнадобностью" та включений в склад Южноґо фєдєральноґо окруґа з центром в Ростовє-на-Дону.
З моменту россійсько-фашистської окупації та анексії життя корінних Киримських Татар на окупованій території значно погіршилось. Чисельні викрадення та вбивства Киримли, переважно молодих людей, зухвале відторгнення земель і житла у Киримських Татар, переслідування, облави, дискримінації, заборона розмовляти та вивчати рідну мову.
Становище Киримли в режимі російсько-фашистської окупації практично таке ж, як і в 1944 році...

Киримогли Мустафа Джемілєв у 2014 році говорить, що у колах ФСБ є прибічники нової депортації Киримських Татар:

《 «Існує думка: залишати чи не залишати Киримських Татар, домовлятися з ними чи не домовлятися, чи потрібно домовлятися на тих умовах, які вони вважають можливими. Як нам повідомили, прибічників депортації та створення умов, які забезпечать максимально вихід Киримських Татар з Криму, більшість... 》

Все повторюється знову...

«1944»

У 2016 році Світ широко дізнався про геноцид Киримських Татар совєтським режимом.
Музичну композицію «1944» виконала киримтатарська співачка Джамала, представляючи Україну на міжнародному пісенному конкурсі «Євробачення» в Стокгольмі. Потужна композиція, в якій Джамала переповіла історію рідної прабабусі та трагедію цілого народу, була виконана напередодні першого офіційного відзначення Дня Пам'яті жертв геноциду Кирим-Татарського народу. Як і фільм «Хайтарма», пісня Джамали «1944» викликала справжню істерику Кремля! І ця композиція перемогла на «Євробаченні»!
Цього року, вже в Києві, Світ вдруге почув цю композицію на «Євробаченні».
Нарешті весь Світ дізнався про злочини совєтського режиму...

Пронизлива пісня, душа від якої завмирає, стискається з першого ж звуку мугаму, з перших же слів про чужинців, які заходять в твій дім і всіх вбивають...
Перехоплений подих виривається сльозами на пронизливому приспіві:
《Yaşlığıma toyalmadım...
Men bu yerde yaşalmadım...》
《Я ж без юності залишилась...
Жити в спокої не змогла...》

Лише два куплети, приспів з двох фраз, які передала Джамалі її прабабуся Назилхан — і ця коротка пісня передала всю глибину незаживаючої рани, страждань та болі від пережитої трагедії — трагедії кожної родини, трагедії цілого народу...
І не лише Киримтатарського...

♪ II► Jamala — «1944»

When strangers are coming...
They come to your house,
They kill you all
and say,
"We’re not guilty!"
...not guilty.

Where is your mind?
Humanity cries.
You think you are gods.
But everyone dies.
Don't swallow my soul.
Our souls...

Yaşlığıma toyalmadım...
Men bu yerde yaşalmadım...
Yaşlığıma toyalmadım...
Men bu yerde yaşalmadım...

We could build a future
Where people are free
to live and love.
The happiest time.

Where is your heart?
Humanity rise.
You think you are gods
But everyone dies.
Don't swallow my soul.
Our souls...

Yaşlığıma toyalmadım...
Men bu yerde yaşalmadım...
Yaşlığıma toyalmadım...
Men bu yerde yaşalmadım...
Vatanima toyalmadim...

♪ II► Jamala — «1944» — Live at the first Semi-Final of the 2017 Eurovision Song Contest

♪ II► Jamala — «1944»

Коли приходять чужинці...
Приходять в твій дім...
Вбивають всіх
і кажуть
"Ми не винні!"
Не винні...

Де ваш розум?
Людство плаче...
Ви уявили, що боги?
Та всі смертні, тим паче.
Не поглинайте мою душу...
Наші душі...

Yaşlığıma toyalmadım...
Men bu yerde yaşalmadım...
Я ж без юності залишилась...
Жити в спокої не змогла...

Ми б творили Майбутнє,
В якому люди всі вільні
Жити й кохати...
В Щасливий час...
Цей час...

Де ваше серце?
Людство, повстань!
Ви уявили, що боги?
Та ви теж смертні, тим паче!
Не поглинайте мою душу...
Наші душі...

Яшлигъима тоялмадим...
Мен бу ерде яшилмадим...
Квіткой юності не втішалась...
В ріднім краї пожить не змогла...

Yaşlığıma toyalmadım...
Men bu yerde yaşalmadım...
Я ж без юності залишилась...
...Без Вітчизни я залишилась...

II► Jamala — «1944» («Qaytarma»)

(На жаль, компанія-правовласник композиції "1944" протягом року на Youtube постійно видаляє аматорське відео фраґментів фільму «Qaytarma» під пісню Джамали, або ж прибирає звукоряд, залишаючи ролики "німими"... Але люди все одно постійно заливають все наново й наново... Може варто не знищувати? Адже ніхто з людей на цьому не заробляє гроші...)

...Переклад українською мій власний — я здійснив його ще в день офіційної презентації композиції «1944» на офіційному каналі «Eurovision». Скрізь в Інтернеті були на той момент лише переклади кацапською, тому я вирішив перекласти з англійської та літературно адаптувати вірші таким чином, щоб вони потрапляли в такт, ритм композиції та були якомога близькими до ориґіналу.
Єдину вільність, яку я собі дозволив — три вільних літературних, але близьких за сенсом переклади приспіву — найважливіших слів, які передала Джамала від своєї прабабусі Назилхан. Я намагався залишити сенс ключових фраз, але й наблизити до оригінального звучання, а в передостанньому приспіві дозволив собі художнє порівняння втраченої молодості з квіткою... Останню, найбільш важливу фразу перекладено з киримтатарської без змін...

Я не наважувався викладати свій переклад, адже це така важка і болюча тема практично для всіх Киримли і Українців...
Зі злочинами кацапських нелюдів зіткнулась чи не кожна родина...
Тим паче, не претендую на жодне авторство перекладу, бо вже наразі є і українські переклади, як автоматичні з транслейтів, так і авторські, від багатьох інших людей. Це всього лише власний літературний переклад...

Киримтатарський поет Різа Фазил присвятив Джамалі вірш. Вірш мовою Киримли (текст кириличним варіянтом).

«Ах, Джамала!»

Майыс 14. Халкъ йырлай, халкъ къувана,
Джамаламыз енъди деп гъурурлана.
Мен де шойле, севинчтен агълаяздым.
Бу енъишке багъышлап шиир яздым.

Ах, Джамала! Айнанайым козюнъден,
Гъурурланам эр бир айткъан сёзюнъден.
Сен косьтердинъ дюньягъа халкъымызны,
Бильсинлер деп, бизим фаджиамызны.

Сен костердинъ халкънынъ битмез дертини
«1944» адлы йырынънен.
Авропада, бутюн дюнья огюнде
Пайлаштынъ сен юрегинънинъ сырынен.

Юрегинънинъ аджджысыны йыр этип,
Эль-алемни агълатмагъа ярадынъ.
Халкъ элемин бильдирмекчюн дюньягъа,
Бирлей-бирлей керек сёзлер арадынъ.

Арадынъ, эм таптынъ ойле сёзлерни,
Торландырдынъ миллионларнен козьлерни.
Шу йырынънен гъалебеге ириштинъ,
Будыр сенинъ япкъан энъ буюк ишинъ.

Сен дюньягъа нам берген бир къыз олдынъ,
Авропанынъ кокюнде бир йылдыз олдынъ.
Сары-мавы тюс байракъны котерип,
Озь халкъынъа, ватанынъа садыкъ къалдынъ.

Бутюн халкънен хайырлаймыз сени биз!
Битмез олур санъа, къызым, севгимиз.
Яша, къызым, яша дюнья дурунджа!
Халкъ озюнинъ сербестлигин булунджа.

Вельми важливо, щоб цю надпотужну композицію Джамали «1944» почуло якомога більше людей в Світі!
Всі чудово розуміють про який злочин, ПРО ЩО і ПРО КОГО ця пісня.
Весь Світ має дізнатись про страшні злочини совєтско-фашистського режиму проти поневолених народів...

«Artıñnı unutma»

В цей день всі свідомі Українці стають Киримли...
З початком війни ми вперше, нарешті, усвідомили, через ЩО пройшли Киримтатари...
Так, після пісні Джамали «1944» усвідомили...
《Yaşlığıma toyalmadım...
Men bu yerde yaşalmadım...》
Джамала з композицією «1944» заставила багатьох відчути цю трагедію, пережити емоційно.
Сьогодні люди публікують і розповідають особисті історії пережитого в 1944 році Киримтатарами... Страшні історії... Такі, як про Голодомор...
Люди почали усвідомлювати, що Голодомор і примусова депортація Киримли — це геноцид обох народів з боку Кремля і москалів, це злочини одного штибу...
Звичайно, усвідомлюють по-різному.
Звісно, ще довго Кирим будуть називати московським словом "Крым", а Киримли (Киримтатарський народ) за звичкою будуть довго ще називати на московський лад "крымскіє татары" (ми ж ображаємось, коли нас, Українців називають "укрáінцы", або ще гірше)...
Втім, головне, нарешті, почали всі усвідомлювати й вивчати хоча б для себе страшні події 1944 року на півострові Кирим...
Хтось поверхнево усвідомлює, а хтось замислюється...

Що таке раптово втратити оселю, рідні стіни, все нажите, рідну землю, Батьківщину... рідних і близьких...
Це страшна трагедія...
І повторення такої ж трагедії ми знову спостерігаємо там же, на півострові Кирим — знову багатостраждальний народ Киримли переживає страшні часи россійсько-фашистської окупації...

Коли приходять чужинці...
Приходять в твій дім...
Вбивають всіх
і кажуть
"Ми не винні!"
Не винні...

Найстрашніше втратити близьких... Батьків, дітей...
Втім, втрата Батьківщини, рідної оселі, рідних стін це не менша трагедія...
Через десятиліття Киримли, які змогли повернутись додому, в Кирим, шукали свої, СВОЇ будинки, але будинків або вже не було, або в них мешкали чужинці... Рідний дім, рідний Кирим заселили чужинці, окупанти...
І коли люди знаходили свої будинки, не маючи змоги навіть зайти в СВІЙ ДІМ — люди гладили стіни і плакали...
Адже щоночі, довгі роки ці рідні стіни приходили в сни...
Щоночі снився рідний Кирим, не сплюндрований окупантами...

II► Jamala — «Шлях додому» / «Artıñnı unutma»

(аматорське відео з кадрами фільму «Qaytarma» та хронікою РФ-окупації 2014 року)

...Киримцям необхідно повернути їх рідний півострів Кирим.
Россійсько-фашистські, кацапські окупанти повинні залишити півострів, який їм не належить, який вони знищували 270 років...
І окупанти повинні відповісти за всі свої злочини!..

Наш обов’язок — підтримати громадян України на окупованому російсько-фашистським режимом РФ півострові, зробивши таким чином черговий крок до повернення анексованої української території.

Ми, прості, свідомі Українці, пам'ятаємо про Вас, наші брати і сестри, наші співвітчизники...
Ми не забули і не покинули Вас... Відчуваємо ваш біль, як свій...
Сьогодні всі Українці — це Киримли!
Крим повернеться додому.
Тому що Крим — це Україна!
Кирим! Ватан! Міллєт!

P.S.: 24.VIII.2020
На жаль (а може й на краще) участь Джамали у огидному й мерзенному зє-шапіто в День відновлення Незалежності України нарешті показало, що Джа виявилась звичайною лицемірною та продажною "артісткою". Вона не прийняла участь у ході справжніх свідомих патріотів України в колоні серед Киримських Татар, вона не була разом з сотнею тисяч Українців, що вийшли гідно відзначити День відновлення Незалежності України та вшанувати Захисників України… А натомість Джамала обрала для себе участь у огидному фрік-шоу прєЗєдєнта сциклі, котрий топтався по кольорам Державного Прапору України під кабаре-пісеньки про "шльопкі-ушльопкі". І Джамала вирішила бути не зі справжньою Україною, а отам, вкупі з ватніком данілко-смєрдючкой із поролоновими цицьками та накладною сракою, з монатікамі та рештою дешевих хвойд, под рукаводствам валоді зєлєнскаґа.

Ну що ж. Кожен сам собі обирає, увійти в Історію, чи вляпатись.
Джамала могла увійти в Історію, але зрештою таки вляпалась. Її право.
Ми всі повірили, що Джа справжня співачка, але ми помилилися. Це чергова дешева квартально-кабарешна пєвічка, і вона відправляється на смітник вслід за обожеславком вакарчуком, всілякими онуками, казкамі і прочімі дорнамі, монатікамі, олямі-поляковимі і смєрдючкамі.
Лайно до лайна.

Публікацію цю видаляти не стану (поки що), але посткриптум варто додати.
Так, я щиро й душевно робив український переклад композиції "1944". (Цей переклад сподобався тоді Президентові України Петрові Порошенку). Бо я щиро сприйняв трагедію Киримців, як і трагедію Українців.
Українці щиро були і є солідарні з Киримцями, також щиро були вдячні Джамалі за переможну пісню, за інші чуттєві композиції. Але, є межа, яку не можна перетинати. Більшість так званих "укрАінскіх пєвцов" цю межу вже перетнула. Хтось ще на початку війни, а хтось поступово. Джамала теж виявилась лицеміркою.
Ну що ж. Нічого, це на краще.
Шлак відсіюється.

Єдине, за що варто дякувати цій війні — ця війна всіх розставила по своїх місцях.