Богдан Гаврилишин — Українець!

Богдан Гаврилишин — Українець!

 

СКОБ!
Саме цим вітанням Пласту хотілося би привітатись з найвпливовішим Українцем Світу, який завжди у відповідь вітався „Богдан Гаврилишин — Українець!“

В ці жовтневі дні варто згадати Богдана Дмитровича Гаврилишина.
Найвпливовіший Українець Світу, Сеньйор Пласту — Національної скаутської організації України від 1937 року, належить до куреня „Лісові Чорти“ від 1946 року, голова Крайової пластової ради — законодавчого органу Пласту; український, канадський, швейцарський економіст; співзасновник Міжнародного економічного форуму в Давосі; голова Міжнародного Інституту Менеджменту в Женеві і засновник цього ж інституту в Києві; меценат, громадський діяч України, Канади, Швейцарії; дійсний член Римського клубу; володар декількох докторських і професорських наукових ступенів, почесний доктор у 7 університетах Канади та України; президент Фонду Богдана Гаврилишина; Голова правління міжнародного фонду «Відродження»; один з учасників ініціативної групи «Першого грудня»; радник кількох Президентів України, прем'єр-міністрів, голів Верховної Ради...
Дуже довго можна перелічувати досягнення цієї неймовірної людини...
Ці жовтневі дні — дні пам'яті Богдана Гаврилишина: 19 жовтня 2016 року пан Богдан відзначив своє 90-річчя, 24 жовтня 2016 року відійшов на Вічну Ватру...

Попри те, що Богдан Гаврилишин змінив долі кількох держав, створив один із найвпливовіших світових майданчиків для спілкування осіб найвищого рівня та був видатним ученим із менеджменту, його постать не дуже відома пересічним Українцям.
Ми спробуємо виправити цю ситуацію.

Богдан Дмитрович Гаврилишин народився 19 жовтня 1926 року у у містечку Коропець на Тернопільщині (нині Монастириський район, Тернопільська область, Україна, тоді Бучацький повіт, ЗУНР, окупована Польщею, за їх адмінподілом Тернопільське воєводство).
У 1930 році батько Богдана Гаврилишина придбав земельне обійстя між містом Бучач і селом Жизномир, де згодом збудував дім, який зберігся й донині.
Три роки Богдан Гаврилишин навчався у початковій школі села Жизномир. Потім — у Бучацькій польськомовній гімназії, яку після приходу совєтських окупантів у 1939 році перетворили на середню школу. З вересня 1941 року навчався у Чортківській гімназії, а в навчальному році 1943/44 — у Дрогобицькій гімназії.

Під час ІІ Світової війни у 1944 році юного Богдана Гаврилишина разом з іншими Пластунами зловили нацисти і вивезли до Третього Райху. Після 1945 року він перебуває у таборі для переміщених осіб, де отримав середню освіту в дуже важких умовах.
Ще у 1937 році юний Богдан став членом української скаутської організації «Пласт», в 1946 році вже у таборі для біженців увійшов до куреня „Лісові Чорти“. Повертатись в окуповану Совєтами Україну юному пластовику було небезпечно...

В 1947 році Богдан Гаврилишин виїжджає до Канади, де працює лісорубом, організовує вечірні класи для Українців, бере участь у діяльності профспілок.
Богдан Гаврилишин став першим з повоєнних емігрантів, який поступив в Університет Торонто і який він закінчив з дипломом інженера в 1952 році і магістра в 1954.

У 1954—1960 роках Богдан Гаврилишин обіймає посади з дослідництва, інженерної справи, менеджменту в Канаді. Пропрацювавши в міжнародній компанії три роки, був направлений на однорічне навчання до Міжнародного інституту менеджменту у Швейцарії.
З 1960 року Богдан Гаврилишин мешкає у Швейцарії, де й почалася його багаторічна педагогічна діяльність. Вісім років Б.Д.Гаврилишин керує навчальними програмами в Міжнародному Інституті Менеджменту в Женеві, викладає курси з економічного розвитку, зі світового бізнесового середовища, керівництва міжнародними операціями та державного управління.
Майже тридцять років свого життя Б.Д.Гаврилишин присвятив Міжнародному Інституті менеджменту МІМ-Женева, де обіймав посади директора з навчання (1960—1968 роки), директора Інституту (1968—1986 роки), почесного науковця (1986—1989 роки). За час свого проживання у Женеві, викладає такі дисципліни, як економічний розвиток, керівництво міжнародними операціями, світове бізнесове середовище, управління державами тощо. За час роботи в МІМ-Женева Б.Д.Гаврилишин виростив цілу плеяду спеціалістів вищої кваліфікації для сотень компаній в усьому світі — від Мексики до Індії та від Швеції до Японії.

Одночасно Богдан Дмитрович Гаврилишин плідно веде напружену наукову роботу та громадську діяльність. Він стає членом Римського клубу (1972), Міжнародної академії менеджменту (1973) та Світової академії мистецтва та науки (1975). В 1976 році йому присуджено ступінь доктора економіки Університету Женеви, він стає почесним доктором права Йоркського університету в Канаді (1984) та Університету Альберти в Канаді (1986), одержує почесну відзнаку (Engeneering Hall of Distinction) Університету Торонто в Канаді. Про високий міжнародний авторитет доктора Б.Д.Гаврилишина свідчить те, що він є визнаним консультантом з питань державного управління та міжнародного бізнесу, виступає доповідачем, модератором і головою на наукових семінарах та конференціях в 89 країнах Світу на всіх континентах.

Богдан Дмитрович Гаврилишин був членом редакційних колегій журналів на п'ятьох континентах. В науковому доробку вченого понад 100 статей з проблем менеджменту, освіти в галузі менеджменту, економічного та політичного середовищ. Його перу належать дві книги, причому одна з них — "Дороговкази в майбутнє — до найбільш ефективних суспільств" — набула світового визнання і видана в перекладі вісьмома мовами.
Богдан Дмитрович Гаврилишин став співзасновником Європейського форуму з менеджменту у Давосі (тепер Світовий економічний форум). Був консультантом компаній «General Electric», «IBM», «Unilever», «Phillips», радником кількох країн.

Богдан Гаврилишин все своє життя в усіх країнах вітався з усіма й представлявся так: „Богдан Гаврилишин — Українець!“
Богдан Дмитрович вельми пишався тим, що він Українець і завжди це підкреслював, ніколи не забуваючи рідну українську мову та рідну Неньку-Україну.

З кінця 1988 року Богдан Гаврилишин присвячує свою подальшу діяльність Україні. Він ініціює заснування Міжнародним Інститутом Менеджменту Женеви (МІМ-Женева) та Національною Академією Наук України спільного підприємства — Міжнародного Інституту Менеджменту в Києві (МІМ-Київ), який першим в колишньому СССР почав готувати магістрів бізнес-адміністрування.
За активної участі та організаційної допомоги Б.Д.Гаврилишина в 1989 році в Україні було створено благодійний Міжнародний фонд «Відродження», що фінансується Джорджем Соросом. З початку діяльності фонду і до 1998 року Богдан Дмитрович очолював Наглядову раду цієї громадської організації, головною метою якої став розвиток в Україні засад громадянського суспільства в культурній, освітній, науковій та соціальній сферах.
Був одним з учасників ініціативної групи «Першого грудня».

Доктор Богдан Гаврилишин створив і очолив Консультативно-дорадчу раду при Президії Верховної Ради України в 1991 році, яка діяла протягом наступних семи років, був членом американо-українського дорадчого комітету, радником першого Президента України, чотирьох голів Верховної Ради та трьох Прем‘єр-Міністрів, ініціював створення деяких молодіжних організацій в Україні.
Водночас Богдан Гаврилишин був членом Ради Світової Академії мистецтва та науки, членом Виконавчого комітету Швейцарського форуму з міжнародної політики, очолював Наглядову раду Міжнародного інституту менеджменту (МІМ-Київ), сприяв створенню Міжнародного Інститут Менеджменту в Індії та Міжнародного Центру Перспективних Досліджень і був головою його Наглядової Ради до 2006 року.

Надзвичайно плідна праця доктора Богдана Дмитровича Гаврилишина в Україні високо цінується найширшими колами її освітян, науковців та державних діячів. Його було обрано іноземним членом Національної Академії Наук України, нагороджено відзнакою Президента України — орденом "За заслуги", він був Заслуженим діячем науки і техніки України, радником голови Верховної Ради України, одержав почесні докторати Тернопільської Академії народного господарства, Університету імені Василя Стефаника в Івано-Франківську і Університету імені Юрія Федьковича в Чернівцях.

У 2010 році Богдан Дмитрович Гаврилишин заснував «Благодійний Фонд Богдана Гаврилишина», місією якого є підготовка нової генерації молодих Українців, здатних на власному досвіді осягнули особливості функціонування найкращих країни Європи та сформувати критичну масу людей, яка трансформує Україну.

Богдан Гаврилишин від 1937 року був активним членом Всеукраїнської скаутської організації «Пласт» — Національної Скаутської Організації України, належить до куреня „Лісові Чорти“ від 1946 року, Сеньйор «Пласту», Голова Крайової Пластової Ради — законодавчого органу «Пласту».
СКОБ — гасло та привітання Пластунів з піднесенням трьох пальців правої руки — так вітався і Сеньйор Богдан.
СКОБ — Cильний розумом та тілом, Красний душею, Обережний в замислах та планах, Бистрий у думці та справах — всім цим критеріям все своє життя відповідав і дотримувався їх Пластун Богдан Гаврилишин.

З початком Майдану Богдан Дмитрович всіляко виступав за підтримку України, з початком війни тим паче, і вже постійно знаходився в Києві разом зі своєю родиною, хоча мав громадянство Канади і міг при бажанні повернутись або в Канаду, або в Швейцарію з країни, охопленої полум'ям війни. Але Богдан Дмитрович Гаврилишин — Українець! Він навіть не збирався кидати в біді Неньку-Україну!

21 жовтня 2016 року за значний внесок в розвиток України на честь 90-річчя Богдана Дмитровича Гаврилишина Президент України Петро Порошенко нагородив юбіляра Орденом Свободи — найвищим орденом України, яким можуть бути нагороджені іноземці, та орденом Святого Миколи Чудотворця від Патріархату УПЦ(КП).

Богдан Дмитрович Гаврилишин одружений з Лені Гаврилишиною, з якою виховав трьох дітей — двох дочок Тіну й Тусю та сина Леся.
Богдан Дмитрович Гаврилишин пішов з життя о 5-й ранку 24 жовтня 2016 року, знаходячись у родинному колі, у своїй квартирі в місті Києві...
Вічна і світла пам’ять про Богдана Гаврилишина назавжди залишиться в серцях всіх, хто його знав...
Сучасники ще не осягнули всю велич цієї надзвичайної людини...
СКОБ, Богдане Дмитровичу, СКОБ...


 

10 цікавих фактів
про життя Богдана Гаврилишина

 

«Пласт» підготував 10 цікавих фактів про життя Богдана Гаврилишина.
105 років існує Національна Скаутська Організація України «Пласт». 80 років з них Пластуном куреня „Лісові Чорти“ був Сеньйор Богдан Гаврилишин.

1. Кавалер Ордена Свободи

Богдана Гаврилишина нагороджено Орденом Свободи – найвищим орденом України, яким можуть бути нагороджені іноземці (Богдан Дмитрович зберіг громадянство Канади). Відповідний указ 21 жовтня 2016 року видав Президент України, нагородивши Богдана Дмитровича за “визначний особистий внесок у піднесення міжнародного авторитету Української держави, багаторічну плідну наукову та благодійницьку діяльність”. Серед інших кавалерів Ордену Свободи — король Швеції Карл XVI Густав, американський сенатор Джон Маккейн, Джордж Сорос, екс-віце-президент США Джо Байден та очільники 10 держав.

2. Приєднався до Пласту 80 років тому

“Якщо б я не став пластуном, моє життя було би зовсім інакше, я був би зовсім іншою людиною” – казав Богдан Гаврилишин, який вступив до Пласту в 10-літньому віці – старший брат Михайло записав його до пластового табору влітку 1937 року. “Він приїхав зі Львова, привіз мені пластовий однострій, рюкзак, необхідне обладнання, перед цим записавши мене до одномісячного табору. Михайло переконав маму відпустити мене самого у довгу подорож до табору, назустріч чудовим пригодам”.

3. Спілкувався з Андреєм Шептицьким

Нещодавно ми відзначали 150 років з дня народження Митрополита Андрея – великого протектора Пласту. Коли юний Богдан перебував в одному зі своїх перших таборів, табір відвідав Андрея Шептицького. У своїй книзі “Залишаюсь українцем” Гаврилишин так згадує цю подію: “Він благословив кожного з нас по черзі, сказав кілька слів та пильно подивився у вічі. Мені здалося, що він справді побачив мою душу, хоча в його очах світилася лише доброта. Пізніше в житті я зустрічав визначних особистостей, проте дуже мало людей наблизились до цього старого чоловіка з довгою білою бородою, прикутого до інвалідного візка, при цьому справжнього гіганта духу”.

4. Участь в УПА

Богдан Гаврилишин був занадто юним, щоб вступити в УПА (в 1944 році йому було 18 років), проте він “працював для УПА один день”. Влітку 1944 року німецькі дивізії вивозили потягами на схід, і коли один із них зупинився у Славську (містечку на Львівщині), Богдан разом із другом ходили вагонами й, пропонуючи освіжаючі напої, пошепки агітували вояків втекти з потяга й приєднатися до УПА. “Наша місія була захоплююча, проте погано закінчилась. Нас зловили німці й ми отримали щось на зразок "запрошення" до Німеччини, від якого було важко відмовитись. Потім був майже рік важкої праці, жорстокої дисципліни, поганої їжі й жодного "світла в кінці тунелю" до травня 1945-го”.

5. Перший лісоруб, який вступив в університет

По завершенню війни Гаврилишин перебуває у таборі для переміщених осіб, де й вступає у пластовий курінь “Лісові Чорти”. 1947 року пливе до Канади, щоб зануритись углиб країни для праці лісорубом. З часом Гаврилишин переїхав у Торонто, вступивши в університет. Про нього написали в місцевій газеті – “Перший лісоруб, який вступив в університет”.

6. Відвідав 90 країн

За своє життя Богдан Гаврилишин відвідав понад 90 країн на всіх континентах, крім Антарктиди. “Доля була дуже щедрою до мене. Мої мрії пізнати світ здійснювалися. Після обрання директором Центру навчання менеджменту я став багато подорожувати з різними цілями до різних країн. У кожній з країн я зробив щось корисне. Я не подорожував у ролі туриста”. З особливими емоціями Гаврилишин згадував своє перебування в Індії, Японії, Австралії, Аргентині, Ірані, Бразилії, Чилі та Венесуелі. Але вдома він себе відчував в Україні, Швейцарії та Канаді.

7. Створив Давоський форум

Богдан Гаврилишин був співзасновником Світового економічного форуму в Давосі. Очолюючи Міжнародний інститут менеджменту, він започаткував Європейський форум менеджменту, який у подальшому переріс у всесвітню платформу для спілкування між світовими лідерами. У Давосі було підписано Декларацію між Грецією і Туреччиною в 1988 році, завдяки якій між ними припинилась війна. На річних зборах 1994 року, міністр закордонних справ Ізраїлю Шимон Перес і лідер Палестини Ясір Арафат досягли попередньої згоди Щодо Гази і Єрихона.

8. Підтримав першу українську експедицію в Антарктиду

1995 року Велика Британія передала Україні антарктичну станцію “Фарадей”, тепер відому як “Академік Вернадський”. Українська сторона придбала цю станцію за символічний 1 фунт стерлінгів. А от на відправлення першої експедиції в Антарктиду коштів не було. Все закінчилося б фіаско, якби наші вчені не вийшли на Богдана Гаврилишина, який тоді очолював міжнародний фонд “Відродження”. Почувши про цю проблему, Богдан Дмитрович допоміг першій українській антарктичній групі – фонд виділив кошти на експедицію.

9. Був радником президентів

З часу української незалежності Богдан Гаврилишин був радником декількох Президентів України, прем’єр-міністрів, голів Верховної Ради. Про цей досвід він неодноразово ділився своїми спогадами. Про Леоніда Кравчука: “Я його поважаю і дотепер, він був гарний політик, але він про економіку нічого не знав… У 93-му я від руки написав для нього десять правил ринкової економіки”. Неоднозначні спогади в нього були про президента-втікача: “З усіх, чиїм радником я працював, лише одна людина відкрито і відверто сказала мені, що не знає, як поводитися з економікою держави: “Навчіть мене!” І то був, як не дивно, Віктор Янукович”. Але ставши президентом, людина змінилася, вважав Гаврилишин. “Він став якоюсь спотвореною людиною. Я б навіть сказав, що він перетворився на хвору людину. У Януковича були лише два бажання, помітні неозброєним оком: мати абсолютну владу і мати абсолютне багатство”.

10. Змінив долю Австралії та Аргентини

“У деяких країнах я був залучений до визначних подій і залишив слід по собі, серйозно вплинувши на подальший розвиток тих країн. Так сталося в Австралії та Аргентині.”

В Австралії Богдан Гаврилишин був одним із медіаторів консенсусу між урядом, бізнесом та профспілками на початку 1980-х, що передувало значному економічному росту.
Книга Богдана Дмитровича “Дороговкази в майбутнє” була популярною серед аргентинських професорів у часі правління військової хунти. Гаврилишина запросили для прочитання семи відкритих лекцій та трьох виключно для командування армії, авіації та морського флоту. У той час Аргентина перебувала в “диктатурі з обмеженням політичних прав людей, і в усіх аспектах зовсім неефективна. Незадоволення населення зростало. Деякі з генералів стали замислюватися – чи не передати їм владу цивільним”. Метою лекцій Гаврилишина було розповісти про ефективні системи управління та про те, як їх можна досягнути. На диво, вже через декілька місяців після його візиту військова хунта оголосила проведення дострокових виборів. Після цього з Гаврилишиним зв’язався президент асоціації рекламодавців із запрошенням повернутися в Аргентину. Прибувши в Буенос-Айрес, він всюди побачив газети із заголовками “Приїжджає Гаврилишин!”. “Звучало, ніби я приїжджаю, щоб порятувати Аргентину. Мене зустріли машиною біля літака й провели без паспортного контролю й митниці. Ще в зоні аеропорту в мене взяли інтерв’ю, і через 20 хвилин я почув його по радіо. За два дні вийшло 16 статтей про мою діяльність в Аргентині”.
 

Цитати Богдана Гаврилишина

Проживши три чверті свого життя поза межами України, я завжди і всюди представлявся: “Богдан Гаврилишин, Українець”.

Все, що я зробив у житті, я починав із мрії. Я переконаний, надзвичайне — можливе, якщо ви лише відчуєте цей стан.
— Із зустрічі зі студентами ДНУ ім. О. Гончара, жовтень 2013.

Ми [Українці] могли би багато чого зробити для світу, бо він загалом хворий. Недуга — це коли людина не має жодної духовної цінності. Збереглися тільки матеріальні. А ми не такі.
— З інтерв'ю журналу "Країна", травень 2014.

Кожен громадянин, громадянка, які знають українську мову, а це переважна більшість населення, особливо молоде покоління, повинні ПОЧИНАТИ РОЗМОВУ БУДЬ-ДЕ, БУДЬ З КИМ, БАЙДУЖЕ ПРО ЩО УКРАЇНСЬКОЮ. Тоді їхні співрозмовники будуть відповідати українською і, як показує мій досвід, робитимуть це радо, навіть з посмішкою. Таким чином ми звільнимо самих себе від застарілих стереотипів, спілкуватися українською мовою стане для всіх нормально і легітимно.

Найгірше ж було Українцям під Московською імперією, імперією Романових. Ця ім­перія справді розрослася на всі боки і підкорила багатьох. Звідки це в них? Вочевидь, сильний вплив на національний менталітет мали Чингісхан та його нащадки.

Росія й далі сприймає Україну як потен­ційно свою територію і завжди впливатиме на це. Вона й далі намагатиметься тут домінувати. Як сказав мені один із російських діячів: «Ви думаєте, ми підемо на вас війною? Навіщо? Нас цікавить контроль над економікою». Тобто, для них важливо перебрати контроль над нашими підприємствами і ресурсами, а ще — над закордонною політикою.
Але, попри таке сусідство, ми не приречені. Наприклад, у чім полягає найбільша залежність України від Росії, який головний важіль Москви для впливу на нас, контролю над українцями? Газ?! Отже, цю проблему й маємо вирішувати насамперед.

— З інтерв'ю виданню "Expres.ua", вересень 2012

Як на мене, є тільки чотири держави, де головні показники якості життя (повна політична свобода, певний рівень добробуту, соціальна справедливість i співжиття з природою) дотримано сповна. Це — Норвегія, Швеція, Швейцарія, Австрія.

Україну врятує молодь!

Цікаві факти підготував Роман Тимоцко
© «Пласт»
Матеріял підготовано з відкритих джерел
2017.Х.24
© «Порохівниця», Dmytro Dzŭba