Голодомор: ціна поразки
„Мене звати Лариса Волошина. Я усвідомлюю загрозу перезапуску кремлівського проекту "Україна без Українців". І так, я — "руссофоб". Тому що не бажаю забувати про Голодомор, його причини та наслідки. Не бажаю повторення помилок, які ледь не винищили мій народ…“
Пані Лариса Волошина звертається до Українців публікацією „Голодомор: ціна поразки“.
Лариса Волошина
Доброго дня! Мене звати Лариса Волошина.
Я — "руссофоб". Ні, це не гумористичний камінґ-аут. Так стверджують россійські пропаґандисти, які звинувачують у ненависті до россіян кожного, хто шанує пам‘ять загиблих під час Голодомору та вважає ті події актом геноциду.
17 місяців в Україні тривав голод. Мільйони жертв. В зону лиха не було спрямовано ані крихти продовольства. Навіть продовольчий податок, яким обкладали селян, не було скасовано. Але россійська влада навіть зараз намагається переконати Світ в тому, що голод в Україні 1932—1933 років мав "природнє походження". Україну звинувачують в тому, що приймаючи закон, який визнає Голодомор геноцидом, вона виходила виключно з політичної кон’юнктури та "руссофобії".
Це ж звичайна логічна задачка: якщо совєтський режим не хотів вбивати голодом мільйони українських селян, чому ж совєтський режим не відмовився від хижацької продовольчої політики, не звернувся до Червоного Хреста, не спробував організувати пункти роздачі їжі? Для чого совєтський режим заважав людям врятуватися самотужки? Дуже популярний серед адвокатів сталінізму аргумент — "Москва нічєґо нє знала", бо ж, мовляв, реальний стан речей приховувався від найвищого керівництва країни. Але вмираючі села були оточені заґрадотрядами, які не давали людям втекти в більш ситі райони. Чому? Хіба міг хтось надати наказ армії без відома Москви? Що це, як не навмисна дія, яка свідчить про людожерський характер прийнятих на самому високому рівні рішень?
Говорити про те, що Великий Голодомор був результатом посухи (тричі!) — означає виправдовувати окупаційний совєтський режим. Американський дослідник і автор книги „Ваші мертві вибрали мене“ Джеймс Мейс, писав, що створюючи штучний голод, тоталітарний режим намагався втілити в життя проект "Україна без Українців". Я навмисно пишу обидва поняття з великої літери. Адже бути Українцем, означає бути носієм відповідної національної ідентичності. Мейс вважав, що "в результаті застосованих компартійно-совєтським центром масових репресій проти українського народу, українська нація втратила консенсус щодо власної національної ідентичності, історії і культурних цінностей". "Підкорення" за допомогою голоду відпрацьовувалось кремлівською владою і до Голодомору. Так, наприклад, голод в Криму 1920-1921 року також використовувався, як спосіб встановлення контролю над мирним населенням одразу після захоплення півострова большевиками. Машстаби, звісно різні, але засоби та кінцеві цілі ті ж самі.
Українців в 1932—1933 роках приборкували, пригноблювали, "примирювали" через коліно. Всі спроби замовчування Голодомору, як і намагання применшення рівня трагедії — це намагання приховати ту ціну, яку Україна заплатила за втрату Державності. Голодомор є чи не єдиним випадком геноциду, здійсненого проти мирних мешканців в мирний час. Голокост, геноцид вірмен — все це відбувалося під час військових дій, коли оскаженіла від крові армія нищила мирне населення, підозрюючи його в симпатіях до ворожої військової сили. Але Голодомор став розправою окупаційного совєтського режиму над українськими селянами — совєтськими, здавалось би, громадянами. То чи дійсно це були мирні часи? А може Голодомор то і є війна? Війна, яка триває до сих пір. Тому що в стан "ворогів Россії" досі зараховуються всі, хто не бажає прийняти версію про "засуху і нєурожай".
Є ще один вимір "жнив", які збирали в українських землях окупанти за допомогою штучного голоду. Це поступова втрата людяності, адже Українці під час Голодомору вбивали Українців, або байдуже відверталися від вмираючих у відносно ситих містах. Ми є не тільки нащадками жертв, але й катів, а також байдужих свідків. Національна травма, нанесена Україні Голодомором — це постійно виринаюче з глибин колективного несвідомого питання: "А як ми вижили? Якою ціною?". Дуже часто доводиться чути, що сталінський режим не ставив собі на меті знищення української нації. Адже серед Політбюро була велика кількість етнічних українців. Цей аргумент видається бронебійним проти "руссофобів", і використовується при кожні спробі говорити про Голодомор, як про злочин совєтського режиму проти українського народу. Особистий вибір одиниць, намагаються представити як чорну пляму, яка лягає на всіх. Але справа в тому, що колаборанти та покидьки — це теж ціна, яку платить нація за поневолення. Чим довше триває окупація, тим більше стає тих, хто погоджується на ганебну службу, аби вижити. Голодомор був розправою над колективним Українцем. Але він був ще й вибором, який підступно запропонували доведеним до відчаю людям: солідаризуватися з чудовиськом, або вмерти в його пащі.
Россія, розв‘язавши нову війну, не хоче нагадувати Українцям про ціну поразки. Сьогодні в окупованих Россією землях під забороною українська символіка. Людей можуть жорстоко покарати тільки через підозру в симпатії до України. Але головне, що там відбувається поступове заміщення населення. Мирних мешканців позбавляють роботи, їх бізнес руйнують, всі більш-менш грошовиті посади дістаються россіянам. Навіть там, де щирих Українців завжди було небагато відбувається "приборкання" за рахунок загрози залишитися в окупації без кусню хліба. Методи, які застосовує чекістсько-імперський режим не змінилися.
Ми почали з дивакуватого зізнання, яке схоже на початок реабілітаційної програми "12 кроків зцілення". Просуваючи в Україні пропаганду "примирення", агресор не хоче, щоб Українці замислилися, а що ж чекає їх у разі, якщо країна пристане на пропозицію "жити дружно". Звідси й звинувачення в "руссофобії, нацизмє і радікалізмє" тих, хто пам‘ятає про Голодомор.
Голодомор вчить нас тому, що вибір є завжди. Між правдою та брехнею. Людяністю та людожерливістю. Між боротьбою за свободу та боротьбою за виживання за будь-яку ціну. Справа тільки в ціні. Для того, щоб нація ніколи більше не стала перед жахливим вибором "вмерти, або розчинитися в агресорові" — ми сьогодні згадуємо жертв Великого Голодомору, вчиненого совєтсько-комуністичними загарбниками. Якщо для того, щоб не втратити розум і пам‘ять треба пережити в тому числі й звинувачення в радикалізмі — ну що ж. Мене звати Лариса Волошина. Я усвідомлюю загрозу перезапуску кремлівського проекту "Україна без Українців". І так, я — "руссофоб". Тому що не бажаю забувати про Голодомор, його причини та наслідки. Не бажаю повторення помилок, які ледь не винищили мій народ…
© Лариса Волошина
© «День»