Український дипльоматичний равт
у Чехо-Словаччині 13.VI.1919

100 років тому відбувся дипльоматичний равт української амбасади в Чехо-Словачиині. Усі пили, їли, співали, Україну прославляли!…

Українська Народня Республіка мала набагато ширше дипльоматичне визнання, аніж вважається. В УНР діяли дипльоматичні місії навіть тих країн Антанти, які потім виставили українську делеґацію дипльоматів за двері ганебної Паризької мирної конференції у Версалі, знищивши тим самим Незалежність УНР і віддавши Україну на пошматування Польщі та нікому не визнаному терористичному квазідержавному утворенню "РСФСР"\"Совєтская Россія"…

Саме цей равт в Празі був відчайдушною спробою справити враження на європейських політиків, адже вже розпочалась Паризька конференція.
В ці ж дні УНР контролювала вузеньку смужку землі вздовж Збруча і Дністра, Галицька Армія і Дієва Армія УНР були загнані в „Трикутник смерті“ і саме в ці дні українські вояки відчайдушно намагались вирватись Чортківською офензивою з тристороннього оточення…
На жаль, все було марно…
І під Чортковом, і в Празі, і в Парижі…

Проєкт «100 років культурної дипломатії України» нагадує цей день в історії.

Українська Республіканська Капела у Празі, травень 1919 року.

13 червня 1919 року Голова дипломатичної місії УНР у Празі Максим Славінський організовує дипломатичний прийом на честь Української Республіканської Капели.

Співачка Софія Колодіївна нотує у "журналі" Капели:

„Прага. 13. VI. 1919. Комерс, улаждений посольством в честь Капели почався о 5:30 вечером в реставрації Репрезентаційного Дому (Obecní dům).
Запрошених було 170 осіб, прибуло около 150. Обстановка елєґантна, европейська…“

Опис дипломатичного рауту в українському часописі „Воля“, червень 1919 року.

Михайло Грушевський

З українського боку вітали українську музичну місію у Празі посол Максим Славінський, професор Михайло Грушевський з дружиною, колишній міністр військових справ Олександр Жуківський, український мовознавець, політичний діяч Степан Смаль-Стоцький, а також — др. Горбенко, ректор Київського університету Ганицький, екс-міністри Тимофіїв, Бутенко, з Галичини — др. Дідуник, проф. Миколай Чайківський.
Також був присутній представник білоруської дипльоматичної місії.

З чеського боку на равт завітали міністр праці Чехо-Словачини Францішек Станек (František Staněk), професура Карлового університету та Празької консерваторії — Ярослав Кржічка (Jaroslav Křička), Зденек Неєдли (Zdeněk Nejedlý), Бедріх Відерманн (Bedřich Antonín Wiedermann), палкий симпатик України — секретар Директорії Підкарпатської Русі Яромір Нечас (Jaromír Nečas) та представники чеської преси.
Окрім того від імені чеського робітництва виступав видатний український публіцист і дипломат Ольґерд Іполит Бочковський.
Капела співала чеський та український Славні, „Заповіт“ Тараса Шевченка, „Не пора москалеві, ляхові служить“ Франка та інші пісні.

Посол УНР Максим Славінський

Голова дипломатичної місії УНР у Празі Максим Славінський виголосив тост на честь Президента Чехо-Словачини Томаша Масарика (Tomáš Masaryk) і подякував дириґенту Капели Олександру Кошицю за допомогу в дипломатичній роботі. Посла цитує "журнал" Капели:

„Капела своєю піснею до серця в найкоротший час і в найліпший спосіб довершила ту місію, яку так трудно було перевести фаховцям-дипльоматам…“

Усі присутні виголошували промови з побажаннями Україні самостійності, які зафіксовані в архівних документах Капели:

— білоруський представник "бажає Україні, аби як найскорше визволилась і допомогла досягти того Білорусі";
— Ольґерд Бочковський "бажає щастя Капелі і цілій Україні": "Чеське робітництво віддавна стояло на грунті української політичної незалежності";
— професор Кржічка: "Приїзджайте що року, ми так до вас звикли, що без вас жити не можемо";
— міністр праці Станек "в довгій промові передбачає велику і славну будучність для всього славянства і висловлює гаряче побажання, щоби Прага на далі була тим осередком, щоб всі славянські народи збірались як до дому";
— Славінський додає: "аби славянські річки злились в загально-славянськім морі, а не в російськім".
— Олександр Кошиць пригадує усім тяжкі пригоди співаків і порівнює місію хористів з пригодами Енея та троянців.

Усі пили, їли, співали, Україну прославляли!

Співак Леонтій Безручко пише у своїх мемуарах:

„Певне, не дешево обійшовся п. послові цей раут (вечеря з шости подань, вина досхочу), зате не вдарив в грязь перед представниками капіталістичних, впорядкованих держав, від яких "залежала" тоді успішність в боротьбі з большевиками та справа визнання України". Словом, раут пройшов для п. посла Славінського з належним успіхом, давши можливість нав'язати "державно-дипльоматичні" зносини з впливовими чинниками, які мали нагоду наочно переконати в існуванню української нації, в її державній організації в формі У.Н.Р. на чолі з Головн. Отаманом Петлюрою, що так героїчно провадить боротьбу з московськими наїздниками-большевиками, і який на другий — західний фронт — послав Капелю провадити боротьбу не мечем, а піснею…“

Ольґерд Іполит Бочковський

Дириґент Капели Олександр Кошиць

František Staněk
Міністр праці Чехо-Cловаччини Францішек Станек

Zdeněk Nejedlý
Професор Карлового університету Зденек Неєдли

Bedřich Wiedermann
Професор Бедріх Відерманн

Jaroslav Křička
Дириґент хору "Glagol" Ярослав Кржічка

Проєкт «100 років культурної дипломатії України» зазначає: хоч тоді прямих завдань і не вдалося досягнути, проте Українській Республіканській Капелі все таки вдалось розворушити європейців, заявити про Україну у сотнях видань Європи і Америки, викликати захоплення сотень тисяч слухачів за 5,5 років гастролей — у середовищі простих людей та інтеліґенції Світу, які, можливо, уперше почули про існування України, але зразу ж визнавали і високу планку українського мистецтва, і право України на Незалежність. Як слушно стверджує пан історик Ігор Гирич, якби Капела була відряджена українським урядом до Європи на пару років раніше, то УНР була би визнана як Самостійна Держава.

„До України мені було цілком байдуже, але тепер я ладен скрізь відстоювати Мистецтво цієї країни!…“
— «La Gazette de Hollande», 24 січня 1920

„Уряд Української Республіки підтримує національне мистецтво так високо, що є ідеалом для інших держав…“
— «De Volksgazet», 14 січня 1920 року

На жаль, саме тоді, 100 років тому, будь-які дії Українців не змогли пробити недалекоглядність і глупство європейських політиканів… З мовчазної згоди Антанти Україну віддали на пошматування заради "спокою" Європи. "Тигр європейської політики" Жорж Клемансо розмальовував мапу повоєнної Європи на свій розсуд, без вагань розділивши кордонами Україну. Ганебний Версаль заклав підвалини Другої Світової, продовживши ту Велику Війну, котру в 1914-му гібридно роздмухала Россійская Імпєрія…
І ця 100-літня війна, в епіцентрі якої Україна, все ще триває…
100 і 5 років Великої Війни проти України…
Велика Війна триває…