✠ ЧОРТКІВСЬКА ОФЕНЗИВА ✠
100 років

 
2019 року Україна відзначає 100-річчя Чортківської офензиви.
100 років тому, 7-29 червня 1919 року здійснювалась наступальна операція Галицької Армії і прорив з “Трикутника смерті”, в який між Дністром і Збручем Українці були затиснуті польськими, румунськими і совєтсько-россійськими окупантами.

Чортківська офензива, Чортківський наступ (або Червнева офензива) була однією з найзначніших наступальних операцій, що здійснила Галицька Армія під час польсько-української війни в Галичині 1918—1919 років. Близько 25 тисяч українських вояків офіцерів примусили відступити по всій лінії фронту 40-тисячну польську армію окупантів, добре озброєну і підсилену французами. І тільки зовнішні чинники та брак матеріально-технічного забезпечення врятували польських окупантів від воєнної поразки.

 

Початок війни

1 листопада 1918 року у Львові відбувся Листопадовий Чин — акція проголошення Західньо-Української Народньої Республіки.
Це поклало початок польско-українській війні, що розгорілась того ж дня. Листопадовий Чин і спалахнувша війна, попри усталену думку про "останню романтичну війну Європи" насправді були геть не "романтичною війною"… Битва за Львів це довела! Українські діти-герої Листопадового Чину це довели! Ці ж юнаки та вояки Леґіону Українських Січових Стрільців вже у формації Галицької Армії зрештою опинились в “Трикутнику смерті” між Дністром і Збручем, де були затиснуті польськими, румунськими і совєтсько-россійськими окупантами…

Ситуація на початок літа 1919-го

Українська Народня Республіка (УНР) і Західньо-Українська Народня Республіка (ЗУНР) об'єдналися Актом Злуки 22.І.1919 в Соборну Україну. ЗУНР отримала статус Західньої Області УНР (ЗО УНР).
Проте, внаслідок чвар і чисельних помилок тодішніх українських політиків Соборна Україна втратила Державність і була окупована майже повністю.
Станом на початок літа 1919 року Соборна Україна була вщент окупована чисельними окупантами: зі сходу большевицькі совєтсько-россійські окупанти і "бєлая ґвардія" Россіі, із заходу польські окупанти, румунські окупанти загарбали Буковину.
Уряд УНР постійно передислоковувався з міста у місто по тимчасовим "столицям": Вінниця, Рівне, Кам'янець-Подільский.
Зрештою, від Незалежної України лишився маленький шматочок вздовж Збруча, де скупчились Дієва Армія УНР і Галицька Армія ЗУНР.

Передумови Чортківської офензиви

У лютому 1919 року командування Галицької армії розробило і успішно розпочало Вовчухівську операцію. Унаслідок наступу українських частин практично завершилося оточення Львова. Проте на вимогу Найвищої ради країн Антанти просування частин ГА було зупинено. Після безплідних переговорів із союзницькою місією на чолі з генералом Бартелемі, яка висунула неприйнятні для української сторони умови перемир'я, бойові дії продовжилися. Але час був втрачений і польське командування, підтягнувши стратегічні резерви, зупинило наступ українських підрозділів.

Безрезультатно завершилася і місія генерала Луїса Боти, яка виїхала до зони конфлікту в середині травня 1919 року. Саме у цей час поляки, усупереч зобов'язанням перед Антантою, кинули проти УГА шість добре озброєних дивізій генерала Юзефа Галлера (польське військове об'єднання, сформоване країнами Антанти) і 15.V.1919 окупанти розпочали наступ по всьому фронту. Під натиском гнітючих сил ворога частини УГА були змушені відступати на схід. На додаток, 24.V.1919 румунське військо, спільно з дивізією польського генерала Люціана Желіговського, вдарило з тилу і окупувало Покуття разом з Коломиєю і Снятином.

Хід Чортківської офензиви

В історію ця наступальна операція увійшла під назвою Чортківська офензива, іншими словами Чортківський наступ (або Червнева офензива).
Офензива — це з одного боку нині є галицький архаїзм, а 100 років тому цим словом на Галичині називали наступ, прорив, зрив, пробій, наступальний чин. З іншого боку це англомовне слово offensive — наступ.

Перед наступом уперше під час польсько-української війни 1918—1919 років було створено потужну корпусну артилерійську групу у складі 1-го, 3-го, 4-го і 7-го гарматних полків (64 гармати) на головному напрямку прориву ворожої оборони, що стало новим явищем українського воєнного мистецтва.

Чортківська офензива почалась 7.VI.1919.

Українська Галицька Армія була затиснута у невеликий трикутник біля Чорткова на південному сході Галичини (замкнений ріками Збруч і Дністер та лінією Гусятин — Улашківці — Товсте — Устечко).
Із заходу насували польскі окупанти, з півдня румунсько-польські окупанти, зі сходу і півночі сунули совєтсько-россійські окупанти. Галичани і наддніпрянці були затиснуті в трикутник.
Цей трикутник отримав назву “Трикутник смерті”.
Шлях у цей трикутник провадив через Чортків, який надвечір 6 червня 1919 року несподівано захопили польські вояки. Тим часом І корпус Галицької Армії ще не встиг проминути міста. Становище додатково загострилося, коли опівдні 7 червня ворог здобув розташовану неподалік Ягольницю. Тепер супротивник міг відрізати ще й ІІІ корпус…

Місто Чортків 1919

За таких обставин про можливість безперешкодно зайняти позиції на лінії Устечко — Скала-Подільська йтися вже не могло. Тому командувачу Галицької Армії генералу Михайлові Омеляновичу-Павленку довелося усупереч власним розрахункам наказати знищити надміру ініціативного ворога. Спланований під його егідою удар на Чортків був лише вимушеним короткочасним маневром, який мав забезпечити подальший відступ за Збруч. Фактично йшлося про виконану за принципом “Напад — найкращий захист” оборонну операцію. Проте її наслідки виявилися несподіваними для всіх…

Чортківська офензива: Вирватись із “Трикутника смерті”

У цей критичний момент після наради (2.VI.1919) у Бучацькому монастирі 9.VI.1919 уряд ЗУНР — Державний Секретаріят склав свої повноваження, а УНРада ЗУНР призначила Євгена Петрушевича диктатором ЗУНР. У той самий день 9.VI.1919 командувачем 25-тисячної (за іншими даними — 19 000 старшин і вояків у бойовому стані і до 50 батарей) Галицької Армії був призначений генерал Олександр Греків, який разом із групою старшин підготував план наступальної операції у напрямку Чортків-Львів.

Михайло Омелянович-Павленко

Олександр Греків

Спочатку (з 7.VI.1919) наступ приніс тактичні успіхи: 8 червня УГА здобула Чортків та змусила польську армію до відступу на відстань 120 км до лінії Гологори — Перемишляни — Букачівці.

Операція розпочалася вранці, ударом частин II-го корпусу полковника Мирона Тарнавського на Чортків — важливий стратегічний пункт поляків і вузол комунікацій на Галицькому фронті. Бій за Чортків розпочався перед полуднем після сильного артилерійського підготування, переведеного "Артилерійською групою Південь" (під командою артилериста отамана Кирила Карася), розташованою в лісі на захід від села Шманьковець. Після закінчення артилерійської підготовки піші курені 1-ї бригади УСС, 3-ї Бережанської, 4-ї Золочівської та 7-ї Львівської бригад перейшли до наступу, артилерія перенесла вогонь у глибину. Успішному наступові Львівської бригади отамана Альфреда Бізанца сприяли дії 7-го полку сотника Е. Кнейфеля. Потім полки розосередилися й перейшли до підпорядкування командирів своїх бригад, безпосередньо підтримували піхотні курені вогнем, здебільшого з відкритих вогневих позицій. Зокрема, на підступах до Чорткова поляки зупинили просування Бережанської бригади Арнольда Вольфа, командант гарматного полку Юліян Шепарович перекинув сюди свої батареї, які прицільним вогнем знищили вогневі точки ворога й розчистили шлях піхоті. Комбінованим ударом бригад ІІ-го корпусу, за підтримки артилерії, під вечір 8 червня українські частини визволили Чортків, здійснивши пролом у стратегічній обороні польської армії. 36-й полк піхоти, який боронив Чортків, втратив у бою 200 жовнірів, п'ять 150-мм гаубиць, 52 скоростріли. Залишки полку поспіхом відступили на Трибухівці. Цей успіх був відзначений наказом генерала Грекова від 15 червня, а постановою диктатора ЗУНР Євгена Петрушевича командирові корпусу Мирону Тарнавському присвоєно ранг генерал-четаря. Отаманами стали команданти гарматних полків Я. Воєвідка, Кирило Карась, Юліян Шепарович, сотниками — командири батарей В. Зубрицький, С. Когут, І. Балтро.

Скориставшись успіхом II-го корпусу, Греків 8 червня ввів до бою корпус Остапа Микитки, який увечері зайняв Копичинці. Коли командир польської дивізії полковник Владіслав Сікорський кинув до бою частини із завданням повернути місто, Сокальська бригада за підтримки батарей 5-го гарматного полку сотника А. Циганика розгромила поляків у зустрічному бою під Сухоставом. Бригади 3-го корпусу перейшли до наступу 9 червня, зайняли 10 червня Язлівець і вийшли на береги Стрипи. Уранці форсували річку й продовжили наступ на Коропець — Монастириська. Командувач польської групи військ генерал В. Івашкевич того дня спробував закрити пролом, але передовий полк піхоти зустрів щільний вогонь стрілецьких куренів Коломийської бригади та артилерії 2-го гарматного полку сотника Степана Мацькевича. Частини польської дивізії В.Сікорського змушені були відступити й перейти до оборони в районі Бучача — Підгаєць.

Вояки Галицької Армії після звільнення містечка Бучач 11.VI.1919
(на звороті світлини вказана ця дата)

Польське командування приділило обороні Бучача надзвичайно велику увагу — на поміч Сікорському підтягнули дивізію генерала Ф. Александровіча. Галицькі летуни-розвідники виявили тут не менше 7 піхотних батальйонів. Але надвечір 11 червня Бучач був українським. У бою особливо відзначилися артилеристи 4-го і 7-го гарматних полків — батареї сотників С. Когута, В. Ґалана, Р. Олексія і Ю. Полянського. Сили полковника Сікорського відступили до Тернополя, до групи польських військ, утвореної для оборони міста.

13.VI.1919 генерал Греків сформував армійську групу у складі I-го і II-го галицьких корпусів під загальним командуванням Тарнавського, яка отримала завдання визволити Тернопіль. За даними авіаційної розвідки, в околицях Тернополя було зосереджено до 20 піхотних куренів (батальйонів), побудовано укріплення лінією сіл Чернилів — Великі Бірки — Острів — Буцнів, які прикрито засіками колючого дроту.
Два дні, 14-15.VI.1919, точилися запеклі бої за Тернопіль.
Особливо відзначилися курені 10-ї Янівської бригади сотника Ф. Кондрацького, якими командували сотники М. Климкевич, Л. Лісковацький і М. Дацьків та батарея 10-го гарматного полку отамана К. Карася. Коли головні сили армійської групи Тарнавського зав'язали бої за Тернопіль, генерал В. Івашкевич вислав з-під Купчинців Познанську дивізію та групу Л. Бербецького з метою розколоти і криловим ударом розгромити українські війська. Генерал Греків кинув найкращі бригади, серед них 1-у УСС — близько 2500 вояків. Завдяки вдалим діям та прицільному вогневі полку отамана Я. Воєвідки — 20 гармат — ворогові було завдано чималих втрат. Енергійною атакою січовики змусили поляків відступити за Стрипу.
Опівдні 15.VI.1919 спільними зусиллями 4-ої, 9-ої, 10-ої і 21-ї бригад Тернопіль було звільнено. Противник був змушений полишити місто, а І-й корпус, енергійно переслідуючи його, рушив у напрямі Красного і Бродів.

Українська Галицька Армія на марші. Фраґмент обкладинки Календаря „Червоної Калини“ за 1928 рік.

Галицькі корпуси розгорнули наступ в окремих напрямках: полковника Микитки — на Зборів — Золочів, генерала Тарнавського — на Бережани — Перемишляни, корпус полковника А. Кравса — у бік Галича — Букачівців, з ними активно діяла артилерія. Головні сили польське командування зосередило на обороні Бережан, як ключовому пункті на цьому етапі операції. Сюди стягнули близько 20 куренів піхоти. Начальна Команда Галицької Армії планувала оточити польське угруповання й знищити його, що забезпечило б успішний наступ на Львів.

Переможні бої УГА відбулися під Підгайцями й Нижневом (14.VI.1919). Польська команда переправила через Дністер в районі Нижнева до флангу військам III-го корпусу кілька батальйонів. Спроби ліквідувати цей плацдарм не вдавалися, допоки 16 червня не прибув панцерний потяг, що складався з паротяга та майданчика, озброєного 6 кулеметами (нашвидкуруч змонтований на залізничних варстатах у Бучачі; командант потяга загинув від потрапляння снаряду в командний вагон[4]). Панцерка очолила атаку, яка, попри влучний вогонь польської артилерії, завершилася панічним відступом польських сил за Дністер.
14.VI.1919 внаслідок нещасливого випадку у Бережанах загинув капелан УГА Василь Опарівський — батько майбутньої дружини Степана Бандери — Ярослави.

Бережанська операція розпочалася 19.VI.1919 наступом шести бригад, комбінованим ударом з трьох боків. Під Бережанами було створено сильну артилерійську групу у складі 15 гарматних батарей (приблизно 60 гармат) із 1-го, 3-го, 6-го, 7-го і 11-го гарматних полків під рукою отамана Ярослава Воєвідки. Масований вогонь артилерії розтрощив ворожу оборону та істотно підірвав моральний дух польських вояків. 21.VI.1919 передові курені вступили до Бережан, які поспіхом залишив противник. Однак унаслідок затримки 6-ї і 11-ї бригад із виходом до тилу полякам, їх частинам вдалося уникнути оточення й остаточного розгрому.

Старшини УГА під час Чортківської офензиви

I-й корпус Остапа Микитки розвивав наступ на Броди та Красне. 22.VI.1919 Сокальська і Равська бригади здобули Золочів, а Янівська — Підкамінь. Завдяки підтримці вогнем гарматних полків сотників А. Циганика, Р. Фріша та отамана К. Карася, вже 24.VI.1919 галицькі курені зайняли Броди й вийшли в районі Ожидова на залізницю Львів — Здолбунів. 23.VI.1919 біля Підлисся на Білій горі розгорівся нерівний бій, в якому курінь стрільців ІІІ-ї бригади УГА за підтримки артилерійської батареї Володимира Ґалаґана відбивав численні атаки польських уланів; у цей час польські легіони зайняли Кадлубиська (Лучківці) і Підгірці. 25.VI.1919 було здобуто Ожидів і Белз. Частини III-го галицького корпусу А. Кравса вийшли в район Галича, де особливо відзначилися Самбірська і Коломийська бригади. Тут сили УГА розбили поляків на лінії Рогатин — Дунаїв і підійшли до Гнилої Липи; втративши двох стрільців, 11-а бригада УГА 24.VI.1919 зайняла Рогатин. 26.VI.1919 в рукопашному бою, втративши 8 стрільців, під селом Черче (сучасний Рогатинський район), вояки УГА відкинули поляків за річку Свірж.

У часі найбільшого розвою сили УГА змусили поляків до відвороту, аж на лінію Броди — Олесько — Белзець — Гологори — Перемишляни — Стратин — Княгиничі — Букачівці.

Ю.Крайківський „Чортківська офензива“

25 червня 1919 року — у розпал Чортківської офензиви — Антанта вирішила надати Польщі мандат на захоплення Східної Галичини з кордоном по річці Збруч.

Надалі брак зброї і боєзапасу не дозволив використати ці здобутки для досягнення стратегічних результатів…
28.VI.1919 окупаційна польська армія (силою 38 600 багнетів, 2 100 шабель, 797 кулеметів, 207 гармат) проламала український фронт під Янчином і примусила УГА (24 000 багнетів, 400 шабель, 376 кулеметів та 144 гармати) відступити аж до ріки Збруч!

28.VI.1919 під особистим командуванням Юзефа Пілсудського польські війська перейшли в наступ по всьому галицькому фронту від Бродів до Галича. УГА залишила Броди, одночасно туди вступили передові загони польської армії. Станом на 29.VI.1919 польські окупаційні війська займали позиції по лінії Звижень — Гутисько, Літовищі — Черниця, Суховоля — Гаї-Дітковецькі, Броди та вздовж річки Слонівки і колишнього австро-російського кордону. Виснажені безперервними боями, залишившись без збройних припасів, галицькі бригади під натиском переважальних сил стали поволі відходити до Збруча.

15.VIІ.1919 розпочався перехід урядових структур ЗУНР, галицьких біженців та власне УГА через Збруч. Перехід здійснювали 12 піших і одна кінна бригада, на озброєнні яких перебувало 603 кулемети і 187 гармат.
16.VIІ.1919, не втративши жодної гармати, усі полки артилерії Галицької Армії перейшли Збруч на терен Наддніпрянської України, що стало завершенням усієї польсько-української війни 1918—1919 років.

15.VIІ.1919 в Кам'янці-Подільському Уряд УНР ухвалив постанову: поширити чинність закону про матеріальне і грошове забезпечення військових частин УНР і на Галицьку Армію.

Успіхи Галицької Армії серйозно стурбували Варшаву, із Польщі терміново перекинули до Галичини кілька свіжих повнокровних полків піхоти. На 28.VI.1919 польські окупанти проти 24,8 тисячі українських вояків і 144 гармат мали 40 тисяч солдатів і 207 гармат. На галицько-волинському пограниччі дії Галицької та Наддністрянської армій сковували большевицькі частини совєтсько-россійських окупантів. В запіллі наддніпрянців стояли ще й денікінці з "бєлой ґвардіі юґа россіі".

Ведена слабими силами, Чортківська офензива не могла досягти стратегічних успіхів, одночасно суттєвий вплив здійснила 18 червня 1919 року Рада міністрів закордонних справ союзних держав Антанти, дозволяючи польській армії продовжувати воєнні операції до ріки Збруч (про це повідомлено обидві сторони, що брали участь у війні).

Проте перемоги УГА над численнішим і краще озброєним супротивником надали доказ її справжньої військової вартості, що й пізніше додатково виявилося на Наддніпрянщині в боях проти окупаційної совєтсько-россійської "красной арміі".

На той час у Галицькій Армії майже не залишилося боєприпасів для піхоти і артилерії. За браком зброї і набоїв генерал Греков змушений був відпустити по домівках 75 тисяч добровольців, які зголосилися до війська під час Чортківської офензиви. Польські окупанти захопили під Бучачем один бронепотяг, висадивши у повітря залізничну колію на схід від міста.

„Денник Начальної Команди Української Галицької Армії“ про Чортківську офензиву містить хронологію наступальної операції — Хроніки Чортківської офензиви.

Кадр з фільму „Леґіон. Хроніки Української Галицької Армії“

Совєтсько-россійська складова

На початку червня 1919 року підрозділи окупаційної совєтсько-россійської "красной арміі" підійшли до умовного кордону між УНР і ЗУНР; вона пролягала старим австро-російським кордоном між Бродами і Радивиловом, на той час цей терен вже був окупований польськими військами. 6.VI.1919 відділи "красной арміі" заатакували вздовж гостинця (шляху) Дубно — Броди і зайняли Радивилів, польські відділи відступили з Радивилова на Броди і зайняли лінію Язлівчик — Клекотів — Гаї-Лев'ятинські та стояли від Лідихова до Залізців. Інші совєтські загони, підживлювані місцевими селянами, збиралися на захід від Кременця для захоплення Бродів і Збаража.

Підрозділи окупаційної совєтсько-россійської "красной арміі" в тилу УНР були неабиякою загрозою для УГА. Командир І корпусу Осип Микитка 24-25.VI.1919 вів переговори з командуванням "красной арміі", уклавши з совєтськими окупантами тимчасову угоду. Напередодні переговорів большевики відбили Броди, згодом залишивши місто галичанам. РНК звернулася до ЗУНР про спільні дії проти зовнішніх ворогів, зокрема Польщі та встановлення демаркаційної лінії. Совєтський окупаційний так званий "совєт обороны Совєтской Украіны" під керуванням Антонова-Овсієнка, Затонскоґо і Шумскоґо намагались "домовитись із галичанами про сприяння їм з нашого боку озброєння на умовах: повного розриву із Петлюрою — сприяння його ліквідації; реорганізації Галицької армії… переданні нам вантажів, евакуйованих Петлюрою до Галичини; пропуск наших військ до Румунії".

Кадр з фільму „Леґіон. Хроніки Української Галицької Армії“

Вустами учасників

Чортківська офензива у спогадах учасників боїв

“В частинах… панував такий піднеслий святочний настрій, якого я ще ніколи не бачив. Захоплення під час здвигу 28-го червня 1914 року було якимсь блідим відгуком у порівнянні з настроєм цієї великої хвилини. Людей огорнув шал іти вперед. Перед нами пересувалися постаті з чорними, обгорілими на сонці лицями. З чола цюрком збігали густі струмочки поту й рили борозни в сірій, грубій верстві пороху, що покривала сяючі радістю обличчя. Очі їх горіли вогнем. Сонячне проміння пражило скажено — та хлопці йшли вперед. Сміялися, перекликували з громадками людей, що вітали їх по дорогах. Один другого підганяв, щоби йшов скорше. Та не треба було й підганяти, бо захоплення гнало кожного дальше…”
— зі спогадів отамана Галицької Армії Степана Шухевича (стрийко Романа Шухевича).

“Відомості про здобуття Ягольниці та Чорткова та забрання великої здобичі стала розходитися вже 8 червня зі швидкістю блискавки від куреня до куреня, від батареї до батареї аж ген над Збруч і Дністер, електризувала всіх, викликаючи сльози радості та переконання, що вже від тієї хвилини все буде краще. Всюди запанував надзвичайно добрий настрій та всі частини стали приготовлятися до походу вперед”
— зі спогадів ветерана Галицької Армії Івана Карпинця

“Щоб легше йти, деякі стрільці скидали черевики й несли їх на плечах. Ніхто з них не зважав на те, що одяг вже не видержував кількамісячних трудів, і крізь діри світилися лікті, коліна, а то й інші частини тіла. Їли прихапцем, та не доївши, ловили за кріс і ішли, підбігали, щоби не лишитись позаду. Частини, які діставали наказ оставатися для відпочинку в запасі, посилали своїх старшин до команд з просьбою, щоби не робити їм кривди і не витягати з бойової лінії…”
— зі спогадів отамана Галицької Армії Степана Шухевича.

Вояки Української Галицької Армії під час Чортківської офензиви 1919 року

“X бригада має зайняти Тернопіль. Наступ почнеться о годині другій рано. Знак дасть артилерія 5-хвилевим гураганним огнем!…
Завтра будемо в Тернополі. Знову будемо гнати за ними. Ми побиваємо їх, їхньою власною збруєю. Іншої в нас нема. Що здобудемо, тим стріляємо і йдемо вперед… Щоб легше йти, деякі стрільці скидали черевики й несли їх на плечах. Ніхто з них не зважав на те, що одяг вже не видержував кількамісячних трудів, і крізь діри світилися лікті, коліна, а то й інші часті тіла, їли прихапцем, та не доївши, ловили за кріс, і йшли, підбігали, щоби не лишитись позаду…
Частини, які діставали наказ оставатися для відпочинку в запасі, посилали своїх старшин до команд із прозьбою, щоби не робити їм кривди і не втягати з бойової лінії. Коменданти на конях і пішком виривалися далеко перед бойову лінію і йшли як перші до наступу. І лягало їх чимало. Старшини і стрільці від обозів, шпиталів, магазинів просилися до фронтових бойових частин. Коли їм відмовлено — декотрі з них кидали свої установи й дезертирували до фронту"…
… першою в'їхала до Тернополя батерія тернопільців, з четвертого полку, під командою поручика Бучака з Тернопільщини. В однім кінці ще бій, а в другому вже витають рідне військо! Слава! Слава! Нашій Армії! Ох як радісно витали! Миттю замаїли квітами стрільців, гармати, кріси. Начеб перед хвилею нічого і не було, а ми приїхали на якесь народне свято…”
— зі спогадів поручника УГА Володимира Ґалана

“Використовуючи терен, ми швидким ударом змітали передні сторожі ворога з лиця землі, все відбувалося тихо, без пострілу, ударом голою зброєю. Поляки окопалися в укріплених окопах і завзято боронили перехід через річку Золоту Липу. Одначе курінь впав несподівано на зади ворога і в рукопашному бою на багнети розгромив польські частини…”
— зі спогадів підстаршини УГА Лева Шанковського

Вояки згадували, що боролися із поляками їхньою ж зброєю: “що здобудемо — тим і стріляємо”. Військо противника втричі кількісно перевершувало українців. Однак в ГА, за спогадами солдатів, в той час запанувала особливо піднесена атмосфера. Українські війська відкинули польську армію більш ніж на 120 кілометрів, а це в середньому 5 з половиною кілометрів на добу.

Протягом Чортківської офензиви до лав УГА масово вступали добровольці. Так, лише на Тернопільщині до збірних команд зголосилося вступити 90 тисяч чоловік! Прийняли 15 тисяч. Однією із причин, чому Галицька Армія не змогла продовжити подальший наступ, — був брак зброї та амуніції.

“Набоїв! Набоїв! — благав захитаний фронт Начальну Команду. Та ці розпучливі благання залишилися без відгомону, бо звідки ж було взяти набоїв?…”
— А. Крезуб

Невдача Чортківської офензиви через нестачу зброї та боєприпасів поставила перед командуванням УГА і перед урядом ЗУНР питання: «Що робити далі?». 5.VIІ.1919 Начальним командувачем УГА замість генерала Олександра Грекова був призначений генерал Мирон Тарнавський. 8.VIІ.1919 до Борщова, де тоді перебував Уповноважений диктатор ЗУНР Євген Петрушевич, прибув Симон Петлюра. На цій зустрічі, враховуючи складність ситуації, було прийнято рішення про перехід УГА та уряду ЗУНР за Збруч на Наддніпрянську Україну. Упродовж 16-18.VIІ.1919 Українська Галицька армія (чисельністю 40-45 тисяч стрільців) перейшла Збруч і в Кам'янці-Подільському об'єдналася з Наддніпрянською Армією УНР. Біля Гусятина через річку переправилися бригади І корпусу, поблизу Скала-Подільської — II, у Кудринцях і Ніврі, підірвавши рештки військового майна на залізничній станції села Гермаківка, — бригади III корпусу.

Ярослав Береза — як уранці 17.VIІ.1919 частина УГА залишала село Ланівці:

“Виходимо на двір. Впосліднє прощаємось з господарями, що стоять на подвір'ї… Рушаємо скорим кроком крізь село. На майдані все готово до походу. Довгими лавами стоять сотні, сіріє обоз, а збоку мовчазно стоять гурти людей, що попрощати нас прийшли на путь далеку, обіч панотець схилив корогву, та й вмовк. Тут і там чути голосне хлипання… Короткі, уривчасті слова команданта пронизують досвітній воздух, ломлять лави, творять похідні батави, й сірі маси ворушаться, ідуть уперед міровим кроком, чета за четою, сотня за сотнею… Обоз з гуркотом виїзжає іншою дорогою… За нами біжить босоніж дітвора, несеться плач, лунають оклики: «Вертайте скоро, не лишайте нас сірих ляхам…”
— ветеран УГА Ярослав Береза
„Чому?“ — есей ветерана УГА Ярослава Берези (1927)

Наслідки поразки

Чортківська офензива була останньою спробою врятувати Незалежність Західньо-Української Народньої Республіки від польських окупантів і однією з останніх відносно вдалих військових операції в поки що Незалежній Соборній Україні, від якої влітку 1919-го року лишалась вузенька смужка терену вздовж Збруча і Дністра.

Чортківська офензива, розпочавшись доволі успішно, все ж була приречена на поразку з огляду на повну відсутність забезпечення і озброєння. Проте, поразка Чортківської офензиви є лиш однією з багатьох причин втрати Державності України. Адже чинниками втрати Незалежності були і внутрішні українські чинники, і зовнішні міжнародні.

Совєтська і польська окупації України.
Ганебна Паризька мирна конференція 1919 року, з якої українську делегацію фактично виставили за двері, допоки французькі політикани розмальовували на свій розсуд мапу повоєнної Європи.
25 червня 1919 року — у розпал Чортківської офензиви — Антанта надала Польщі мандат на захоплення Східної Галичини з кордоном по річці Збруч. Таким чином Франція потішила свою улюблену Польщу, а Антанта зробила перший крок до остаточного пошматування України в 1921 році.
Антанта — кривава згода проти України
Саме Антанта дозволила пошматувати вже дипломатично визнану Українську Народню Республіку між Польщею і ніким не визнаним терористичним квазідержавним утворенням "Совєтская Россія".
Квазідержавне утворення "Совєтская Россія" було визнано "страной" лише в листопаді 1933-го року, в розпал Голодомору, коли Ліга Націй, Світ і Європа мовчали…

Наслідки втрати Державності і Незалежності України відчував увесь Світ протягом ХХ століття і все ще ми платимо криваву ціну за цю втрату…
Ба більш того, події 1919 року повторюються…

Вшанування Чортківської офензиви

Галичина не перший рік проводить військово-історичний фестиваль «Чортківська офензива».

Чортківська офензива вшанована у документально-ігровому фільмі Тараса Химича „ЛЕГІОН — Хроніка Української Галицької Армії 1918—1919“

II► «ЛЕГІОН — Хроніка Української Галицької Армії 1918—1919»

«Укрпошта» тішить філателістів і шанувальників української військової історії новими національно-патріотичними і державницькими марками та кувертами.
До 100-річчя подій Української Революції «Укрпошта» друкувала філателістичну серію державницьких українських марок „Збройні формації Української Революції 1917—1921 років“.
Також в філателістичній серії друковано куверти і окремий марочний бльок до 100-річчя Чортківської офензиви.
До уваги Вельмишановного Панства презентується окремий марочний бльок до 100-річчя Чортківської офензиви.

Вельмишановне Панство!
Вчимо уроки історії і не забуваймо їх!
Історики відроджують справжню історію України для Вас!
Історія — найважливіша наука людства!

Матеріял укладено з відкритих джерел:
© «WikipediA»
© Чортківська офензива 07—28 червня 1919 року
© «Укрпошта»
© Український Інститут Національної Пам'яті
© «Укрпошта»
© «Укрпошта» — Журнал “Філателія України”
© «Експертний Корпус»
© Благодійний фонд «Героїка»
© Олег Кіналь (Kinal Oleh)
© «Локальна Історія»
© «Фотографії Старого Львова»
© «Zbruč»

Укладач матеріялу
℗ Dem'än Dzüba
© «Porohivnyçä»