Перейти до контенту

Як Австрія перестала бути німецькою

Як Австрія перестала бути німецькою

 
Вельмишановне Панство, історико-освітній майданчик «Порохівниця» не лише знайомить Вас зі сторінками історії Великої Війни та відродженої історії України, але й з історією сусідніх теренів Європи.
Як Австрія перестала бути німецькою — розповість нам юний дослідник історії Олександр Бохан з Вінниці.

Чи є Австрія німецькою землею? Чи є її мешканці Німцями? В наш час така постановка питання може викликати здивування: ми звикли до усталеної думки, що Австрія — суверенна Держава і Австрійці є окремою нацією. Невже колись було інакше? (Спойлер: так)…

Мапа Австрії „Österreich politisch“ — © «Freytag & Berndt» Wien 2018

Хоча у нинішній Австрії це питання уже не стоїть на порядку денному. Ця тема більш не є дискусійною, її не обговорюють, через неї не сперечаються. Вважається, що більше 90% Австрійців відчувають себе окремим народом. Точні дані невідомі, оскільки опитування на цю тему уже давно не проводяться — тема вибула зі списку таких, що збуджують інтерес. Відомо, що під час опитування в далекому 1987 році тільки 6% населення назвали себе Німцями.

А тепер давайте уявно перенесемося на 300 років назад і спробуємо запитати перехожих на вулицях Відня, Ґраца, Зальцбурґа, Клаґенфурта, Інсбрука та інших міст “Чи вважаєте ви себе Німцями?”. Така постановка питання викликала б здивування у місцевих: невже хтось сумнівається в тому, що німецькомовні мешканці однієї із німецьких земель є Німцями? Ще й не простого землі, а серця усієї Німеччини. Ким же їм іще бути?

Так, протягом довгих століть населення Австрії сприймало себе однозначно як частину Німеччини, частину німецького народу, носіїв німецької мови і культури. Ні про яку “австрійську національну ідентичність” мова тоді не йшла. Лише в буремному ХХ столітті відбулися кардинальні зміни, й Австрійці почали відчувати себе саме “австрійцями” — окремою політичною нацією. Цікаво, що причини цих змін самоідентифікації були доволі випадковими. Якби не декілька вдалих збігів обставин протягом ХІХ-ХХ століть, то із високою ймовірністю Австрія зараз могла би бути федеральною землею у складі Федеративної Республіки Німеччина. А може навіть і не однією, а декількома землями.

Heilige Römische Reich

Німеччина — єдність у різноманітності

Історично Німеччина монолітом ніколи не була. Різні її частини завжди мали суттєві відмінності. Перша Німецька Імперія (Deutsches Reich), вона ж Священна Римська Імперія (Heilige Römische Reich), що існувала від прадавніх середньовічних часів, а саме від 906 року, до 1806 року, була неймовірно децентралізованою, і як наслідок — розмаїтою. Вона не мала таких звичних ознак державності, як єдиної валюти, армії та навіть столиці! Натомість, була поділена на сотні автономних державних утворень, якими керували місцеві королі, герцоґи, графи, князі, єпископи тощо. Імператор був виборним. (Це не означає, що він обирався на всенародних виборах, його обирала спеціальна колеґія виборщиків, яка складалася якраз із оцих королів, князів та єпископів). Таке державне утворення як “Австрія” (спершу Маркграфство, пізніше Герцоґство і зрештою — Ерцгерцоґство) в усі часи було цілком органічною частиною цієї нестандартної імперії.

Маркграфство Остеррайх — Ostarrîchi — початок.

Не буде помилкою сказати, що Австрію заснували Німці. А саме баварці, які на початку ІХ століття східніше від свого Герцоґства збудували систему укріплень для захисту від диких східних народів. Так з’явилася “Східна Марка” — Ostmark, або старовинною верхньо-німецькою говіркою — Ostarrîchi — яка протягом тисячоліття еволюціонувала в сучасну Австрію — Österreich. Розвиток цієї адміністративної одиниці суттєво відрізнявся від інших. За перші століття свого існування Австрії вдалося жваво й динамічно розвинутись: в середині ХІІ століття Австрія вийшла з-під сюзеренітету Баварії, натомість стала на один рівень із нею: набула статусу Герцоґства і відтепер підпорядковувалась напряму Імператору. Ну а в середині XV століття Австрія домоглася визнання її Ерцгерцоґством, тобто австрійський правитель уже вважався “герцоґом над герцоґами” (Архікнязем, по-нашому, — єдиним, між іншим, в усій Німецькій Імперії).

Маркграфство Остеррайх — Ostarrîchi — початок.
Ґрадієнтом від червоного до жовтого на мапі показано зріст “Східної Марки”.
Зеленим кольором позначено Герцоґство Баварія

Із початку XVI століття Австрія навіть сформувала із інших адміністративних одиниць навколо себе цілий “австрійський округ” Імперії. На певному етапі авторитет австрійських герцогів став настільки високим, що із XV століття і до кінця існування тієї імперії вони стабільно обиралися на посаду Імператора, зробили цю посаду де-факто спадковою. Австрія стала найбільшою і найвпливовішою серед складових частин Німецької Імперії.

Подрібнена Перша Німецька Імперія, кожна із частинок якої — по суті напівнезалежна. Найбільша держава — Австрія — позначена охристим кольором праворуч, включає в себе не тільки історичну Австрію, але й багато інших герцоґств, графств та навіть чеське королівство (Боґемію).

Останні століття існування Першої Німецької Імперії позначилися ще більшою дезінтеґрацією. В той час, коли інші держави Європи зміцнювали центральну владу, посада Імператора в Німеччині, навпаки, ставала все більш ефемерною і малозначущою. Цей титул давав своєму носію престиж, але ажніяк не реальну владу. Складові частини Імперії дедалі частіше розглядалися як окремі держави, які провадили незалежну політику. В останньому столітті існування Імперії (XVIII-ому) австрійські ерцгерцоґи майже не цікавились справами тієї імперії, імператорами якої вони номінально були, зосередившись виключно на своїх власних володіннях всередині імперії та поза її межами. Так, по суті, Австрія перетворилась на незалежну державу (хоча на той час лише де-факто). Так чи інакше, але в ті часи австрійці не піддавали сумнівам бачення себе як невід’ємної частини німецького світу.

У 1806 році віртуальна (в багатьох аспектах) імперія нарешті була офіційно ліквідована. Австрія та всі інші складові частини імперії стали повністю незалежними. В суспільній думці Німців почала з’являтися ідея про створення нової, справжньої, повноцінної єдиної держави для усього німецького народу. Ця думка набула популярності в тому числі й в Австрії. Австрійці були активними прихильниками створення єдиної держави, оскільки розраховували, що саме Австрія посяде в ній панівне положення. Єдина німецька держава зрештою була створена, але Австрія… залишилася “за бортом”! І причинами стали три обставини, які деякою мірою можна назвати випадковими збігами.

Обставина №1: під час єднання німецького народу Австрія уже була “заручена” із іншими

Тут мається на увазі, що в ХІХ столітті Австрійська Монархія Габсбурґів не була виключно німецькою. До того часу її правителі Габсбурґи (етнічні Німці) встигли приєднати до своїх володінь багато різних територій, населених іншими народами: Угорщину, Трансильванію, Горватію, Ґалíцію (Галичину), італійську Ломбардíю та багато інших. Німці серед населення тієї багатонаціональної держави складали лише 23%! Німецькі націоналісти ХІХ століття бачили майбутню єдину Німеччину саме як національну державу німецького народу, тому вони із радістю сприйняли б приєднання суто німецьких земель Австрійської держави, але ажніяк не угорських або слов'янських. Зовсім не тішила їх перспектива ділити спільне громадянство із етнічними Поляками, Мадярами, Румунами, Італійцями, тощо.

Етнічна мапа Австрійської Монархії Габсбурґів в середині ХІХ століття.
Етнічно німецькі — лише терени, позначені червоним.

Ця причина була головною, але не єдиною. На додачу до вищесказаного в ті часи в німецькій суспільній думці ще й активно поширювалися проґресивні ідеї: про вільну ринкову економіку, виборність влади, права людини. В очах прихильників проґресивних ідей правляча еліта Австрії виглядала ретроградною і старорежимною.

Так провалився Großdeutsche Lösung — “Ґросс-Дойче льозунґ” — “великонімецький” варіант об’єднання Німеччини під пануванням австрійського правлячого дому. Натомість реалізований був інший план — Kleindeutsche Lösung (тобто “кляйне-Дойче льозунґ” — “малонімецький”), який активно просувала влада Королівства Пруссія. Ця держава також (як і Австрія) була доволі незвичайною, пройшла свій унікальний історичний шлях, який заслуговує на присвяту окремої статті. Ну а в контексті цієї історії важливим є те, що станом на ХІХ століття Пруссія стала другою за впливовістю німецькою державою після Австрії і мала неабиякі амбіції. XVIII і XIX століття пройшли в умовах жорсткого протистояння і суперництва цих двох велетнів. Пруссія цілеспрямовано нав’язувала малим німецьким державам свій варіант об’єднання — Kleindeutsche Lösung — “малонімецький”, суттю якого стало виключення Австрії із проекту єдиної держави. Логіка дуже проста: за такого сценарію саме Пруссія й посіла панівне місце в новій, Другій Німецькій Імперії.

Карикатура середини ХІХ століття, яка змальовує протистояння Австрії й Пруссії.
Австрія змальована слоном через її великі розміри, Пруссія — левом через військову могутність і аґресивну поведінку.

1871 рік — рік проголошення другої Німецької Імперії — Deutsches Kaiserreich — став “точкою неповернення” для Австрії. Із того моменту Австрія повільно, але впевнено і невідворотно віддалялася від решти Німеччини в усіх аспектах: політичному, культурному, ментальному. Тоді, в 1871 році Імператором об’єднаної Німеччини був проголошений прусський король, а Австрія єдиною із німецьких територій залишилася поза межами нової держави. Друга Німецька Імперія (Кайзеррайх) стала повною протилежністю Першої — це була повноцінна централізована держава зі спільною зовнішньою політикою, валютою, армією. Реґіони, які увійшли до її складу, швидко інтегрувалися, значною мірою стираючи відмінності між собою (хоча звісно не повністю).
Але все це уже без Австрії…

У середовищі австрійських Німців панували змішані почуття. Багато хто відчував себе несправедливо виключеним із єдиної німецької сім’ї. З одного боку, не заперечуючи своєї німецької ідентичності, значна частина народу за інерцією відчувала свою прихильність і вірність Австрійській Монархії Габсбурґів. Але на противагу їм існувала і група великонімецьких націоналістів, які висловлювали лояльність виключно до Німеччини. Вони були схильні ідеалізувати німецьку владу (на противагу до австрійської), виступати за розпуск багатонаціональної монархії Габсбурґів заради можливості для вивільнених німецьких її земель приєднатися до національної держави Німців. Прихильники цих ідей демонстративно носили на своєму одязі стрічки у кольорах німецького прапора, а також волошки — улюблені квіти німецького Імператора. Волошка стала символом німецького націоналізму в Австрії.

Влада Австрії була налякана такими тенденціями й намагалася боротися із ними шляхом заборони німецької символіки в школах і вишах, а також спробами створити культ особистості Австрійського Цісаря Франца-Йосифа, проте ці намагання були здебільшого марні. Канцлер Німецької Імперії Бісмарк все одно користувався більшою популярністю.

Мапа-стереотип 1899 року

Обставина №2: підступи західних держав

1914 року почалась Велика Війна…

“Могутність Німеччини може бути підірвана тільки відділенням від неї Австрії, коли австрійці повірять, що вони — не німці” — британські і французькі спецслужби.

Звісно, це вигадана “цитата”, пародія на відомі псевдо-цитати Бісмарка. Але якщо без жартів, то логіка західних держав була саме такою: після розгромної перемоги у Першій Світовій війні над обома німецькими державами (Німеччиною й Австрією) метою переможців було ні в якому разі не допустити їх об’єднання: посилення Німців явно було не в їхніх інтересах. А об’єднатись дві держави дійсно хотіли. Як відомо, багатонаціональна монархія Габсбурґів не витримала випробування тією війною, і після програшу розлетілась на шматки. Усі народності багатонаціональної Імперії виокремились, деякі створили свої національні держави, деякі приєдналися до вже існуючих. В умовах, коли для прикладу Поляки (із числа колишніх австрійських підданих) приєднувалися до Польщі, а Румуни — до Румунії тощо, для австрійських Німців очевидним було лише одне рішення щодо їхнього власного майбутнього — приєднатись до Німеччини.

12 листопада 1918 року була проголошена Республіка Німецька Австрія, й одразу ж було зазначено, що вона є складовою частиною Німецької Держави. Наступного дня влада Німецької Австрії розпочала переговори про приєднання до Німеччини. Та де там! Доблесні переможці — Велика Британія та Франція — (на ганебній Паризькій мирній конференції) прописали у мирних угодах сувору заборону на таке об’єднання. Це, як ви зрозуміли, вони так намагалися не допустити можливості відродження німецької могутності. Більше того, ще й примусили Австрійців із назви своєї республіки викреслити слово “Німецька”. (До того ж, південну частину, заселену переважно Німцями, передали Італії).
Таким чином на мапі Європи з’явилась Республіка Австрія в її сучасних кордонах.

У міжвоєнний період Інтербеллум суспільна думка Австрійців була розколота. Значна частина населення так само продовжувала ідентифікувати себе Німцями і мріяти про возз’єднання із Німеччиною. Але саме тоді почала зароджуватися уже інша, суто австрійська ідентичність, бачення себе окремою від Німців нацією, так званий “австрійський націоналізм”. Першими його апологетами стали представники знатних дворянських родин, які досі вважали себе “вищим ґатунком” порівняно із Німцями інших регіонів. Значну роль в розвитку цих ідей зіграли і релігійні традиціоналісти-консерватори, які не хотіли щоби правовірна католицька Австрія приєднувалася до багатоконфесійної Німеччини, в якій панівну роль взагалі посідала “віровідступницька” лютеранська Пруссія. Авторитарний режим Дольфуса, який був встановлений в Австрії в 1930-х роках, вперше в історії офіційно спирався на ідеологію австрійського націоналізму. Незалежна Австрія позиційонувалася тодішньою владою як краща із німецьких держав, культурно вища за свою північну сусідку — Третій Німецький Райх.

Обставина №3: Reductio ad Hitlerum

Цей термін використовується на позначення одного із прийомів демагогії — дискредитації будь-чого зв’язками із Гітлером. В дусі “Гітлер підтримував боротьбу із курінням, відповідно усі антитютюнові кампанії — зло”. Ідея приєднання Австрії до Німеччини, відома як Anschluß, стала однією із найяскравіших жертв принципу “reductio ad Hitlerum”: після 1945 року по обидва боки кордону просто соромилися вголос обговорювати доцільність теоретичного об’єднання. Невинне колись слово Anschluß (аншлюс) виявилося повністю сплямованим. В оригіналі воно означає “приєднання, під’єднання, підключення”, із кінця ХІХ-го століття цим словом почали називали концепцію возз’єднання Німців Австрії із Німецькою державою. Тепер же воно має суто негативні конотації, а в переносному сенсі вживається (паралельно чи спільно з терміном аннексія) просто як загальна назва для будь-яких агресивних насильницьких приєднань одними державами територій інших.

Адольф Гітлер якраз був одним із тих “волошкових” австрійських Німців, які сповідували ідеологію німецького націоналізму, причому в найбільш радикальній його формі. Гітлер відверто зневажав правлячу династію Габсбурґів своєї рідної Австрії, називав її нікчемною і лише Німецьку Імперію вважав єдиною достойною державою для німецького народу. Ухилявся від служби в австрійській армії, проте в німецьке військо завзято пішов добровольцем одразу ж як почалася Велика Війна (Перша Світова війна). Легко здогадатися, що приєднання австрійських Німців до єдиної німецької сім’ї стало для нього справою честі, що на практиці йому вдалося реалізувати у 1938 році.

„Anschluß — злука під примусом“

У 1938 році Австрійці (хоч і не всі) зустрічали нацистських солдатів Вермахту як "своїх"

Німеччина, а вірніше Третій Райх, Фюрером якого Гітлер був на той час, ні в якому разі не нападав на Австрію, не розпочинав проти неї військові дії. Хоча, варто зауважити, Аншлюзу передувало вбивство австрійського диктатора Дольфуса під час невдалого військового заколоту австрійських нацистів, потім залякування нового Канцлера Австрії Курта Шушніґа, потім "референдум").
12 березня 1938 року солдати нацистського Вермахту просто перейшли кордон без жодного пострілу. Австрійці не чинили їм опору, й саме на це і був розрахунок: “Ми ж один народ, ви ж не будете в нас стріляти!”. Навпаки, переважна більшість австрійського народу зустрічала німецьких солдат із великим ентузіазмом…
“Ein Volk! Ein Reich! Ein Führer!”

Це вже потім, після ІІ Світової війни, більшість австрійських громадян відчайдушно намагались зобразити себе жертвою, щоби не нести співвідповідальності за злочини нацизму. Замість того, щоб визнавати себе Німцями, набагато зручнішим для політичних еліт Австрії було малювати образ окремого маленького народу, який просто хотів мирно жити в своїй невеликій державі, але був підступно загарбаний Гітлером. Лідери (причому різних політичних таборів) відновленої Республіки Австрія були майже одностайними і в один голос запевняли: Австрійці — не Німці. Хоча ідеї єдності із Німеччиною (тепер уже марґінальні) все одно деякий час існували в суспільстві. Але йшли десятиліття, нові й нові покоління народжувалися в Незалежній Австрії, з дитинства привчалися до думки, що вони — Австрійці, а батьківщина їхня — Австрія, Німеччина ж — то лише сусід, хоч і близький культурно. Згодом пан-німецькі ідеї в Австрії повністю зникли із політичного порядку денного, у 1980-х головна пронімецька партія країни також перейшла на позиції австрійського патріотизму.

Сьогодні Німеччина й Австрія — друзі, союзники і партнери. У їх стосунках немає напруженості. Між двома державами повністю відкриті кордони, вони використовують спільну валюту (євро), мають міцні економічні зв’язки і спілкуються однією мовою — німецькою.

© Олександр Бохан
© Олександр Бохан — „Як Австрія перестала бути німецькою“
Укладач публікації на «Порохівницю» — Dem’än Dzüba