Ейфорія до 100-річчя "Дива над Віслою"

100-річчя "Дива над Віслою" історико-освітній майданчик «Порхівниця» оминув, попри те, що без Армії УНР ніякого "дива" не сталося б, і Польща була би заграбастана Совєтами ще у 1920-му. Можливо й Німеччина слідом. Але ми знаємо, що "диво над Віслою" стало можливим завдяки тактично грамотній обороні Замостя, яку здійснив на той мент полковник Армії УНР Марко Безручко, за що й отримав звання генерал-хорунжого. Саме Марко Безручко зупинив і розбив "нєпобєдімую конніцу будённоґо", котру Совєти прозвали "молотом для завоєванія Європи".
І саме тому «Порохівниця» готує публікації безпосередньо до 100-річчя оборони Замостя (30.VIII.1920), позаяк Марко Безручко, відмовляючись від найвищої польської нагороди, наголосив:
„Я воював за Україну, а не за Польщу!“
«Порохівниця» вшановує визначних Українців і відзначає українські дати, а не польські!…

Проте, на тлі суцільного мовчання з боку нинішніх так званих "українських державних органів" режиму зє-коллаборантів, включно із зє-УІНП, в самій Польщі під час тривалих і пафосних відзначень 100-річчя "Дива над Віслою", генерал-хорунжого Армії УНР Марка Безручка вже буквально зарахували до "поляків", часто "забуваючи" згадувати і його приналежність до Армії УНР, і його знаменитий вислів про те, за що він воював. Польську ейфорію 100-річчя радо підхопили "українські" ЗМІ та соцмережі, забувши й часто не знаючи навіть про те, що сталось потім, у березні 1921-го, і як Польща "віддячила" звитяжних вояків Армії УНР та Україну, уклавши тишком-нишком сепаратний "Ріжскій мір" з Совєтами, пошматувавши Україну й відправивши роззброєних вояків Армії УНР до таборів інтернованих або в концтабір Береза-Картузька…

Нинішній Захисник України, фронтовий ветеран Андрій Чорний нагадав у своєму фейсбуці про те, чому не варто так палко підтримувати цю польську ейфорію.
Бо як доводить Її Величність Історія, після "чуда над Віслой" зазвичай за спиною "доґоваріваются ґде-то посєрєдінкє"…
Українцям варто затямити, що НЕ можна мати справ з одвічними ворогами…

Польські "союзники" повелись як свині

Андрій Чорний

Частина українського сегменту фейсбуку, бурлила в одах слави 100-й річниці Варшавської битви. Таке враження, що це була не велика значна переломна битва для поляків (саме для них в першу чергу і тільки для них), а для Українців. Наче вся українська кампанія 1920 року ставила на меті лиш захист Польщі, а всі навколо були страшні польські патріоти, починаючи від Марка Безручка.

Не бачу взагалі в тому радості, бо наші польські "союзники" повелись як свині й самі той союз розтоптали та зрадили. Безумовно українсько-польська конвенція, яка була підписана в 1920 році, в умовах любарської катастрофи кінця 1919 року, стала єдиним виходом з ситуації. Головний Отáман Симон Петлюра просто не мав іншого вибору, щоб продовжити боротьбу. З плюсів цього союзу, головне що це дозволило зберегти регулярну Армію УНР, та відновити регулярний фронт у 1920 році проти большевиків. Дієва Армія УНР її основний кадр дивізій хоч і в жахливих умовах, але проіснувала до 1924 року, коли стало зрозуміло, що Світ "устал от войни" і треба домовлятися з більшовиками "ґде-то посєрєдінкє". І тоді Головний Отáман розпустив козаків та старшин Армії УНР в безтермінову відпустку до часу відновлення війни з Кремлем. Ще одна позитивна деталь союзу це звісно дало доозброїтися Армії та вийти на кращий рівень перемовин. Якби Петлюра не уклав цієї угоди, війна безумовно все одно б розпочалася між поляками й Совєтами але вже тоді Українці в ній були б в ролі допоміжних підлеглих, як, наприклад, росіяни з 3-ої армії Пермикіна та комітет Савінкова, а не як суверенний Державний центр УНР.

Але, звісно, більшість умов була красивою лише на папері. Обіцяної допомоги не було отримано в тому обсязі, що було домовлено. Визволивши Київ та пробувши в ньому трохи більше місяця, поляки не дозволили туди переїхати уряду УНР який перебував у Вінниці, лише невеликим українським різним установам. Не треба думаю пояснювати яке б мало політичне та національне значення якби український уряд повернувся в Київ.

Головне, поляки своїми діями зірвали мобілізацію на визволених територіях Правобережжя, рекрутів змогли прийняти лише на добровільній основі в Києві до 6-ої дивізії Армії УНР, що не дав багато контингенту як планувалося від мобілізації. Поляки взяли під контроль українські залізниці, що в той час відгравали мабуть одну з перших ключових ролей як для Держави так і для фронту.

Після перелому на фронті, власне після Варшавської битви і стрімкого контрнаступу польської та української армій, які стрімко пішли на схід по спинах розбитих большевицьких армій, ситуація склалася як ніколи успішною. Резервів у Совєтів не було вони відкочувалися стільки скільки їх спільно гнали це дало б змогу вийти до Лівобережжя. Але хитрі большевики затягнули поляків до перемовин на початку жовтня 1920 року, та до укладання перемир'я. Поляки по факту вернулися до вихідних своїх позицій на весну 1920-го.
Армія УНР, перейшовши Збруч, стрімко визволяла повіти на Поділлі. Та замирення змусило припинити воєнні дії на місяць, і це мало катастрофічні наслідки. Большевики за цей час перегрупувалися, були перекинуті нові резерви "красной арміі" з "РСФСР", наша Армія УНР звісно теж вибрала, що змогла, провела мобілізацію на контрольованих повітах Поділля, але ресурси були геть не рівні. Тому після відновлення бойових дій фронт протримався пів місяця. Наші перейшли Збруч за "дружні" польські дроти. Це якраз той випадок коли кажуть, що як не можеш допомогти то принаймні не заважай. Якби Армії УНР поляки не поставили умову припинення бойових дій у жовтні — наслідки були б інші. Але поляки почали домовлятися з Совєтами та всякою інтернаціональною шоблою яка представляла совєтське квазіутворення "УССР" за спиною УНР, чиїх представників не було туди навіть на поріг допущено. Хоча за конвенцією Польща зобов'язувалася не вести жодних перемовин без участі УНР та поза нею.

примітка «Порохівниці»:
Як вже відомо з історії, фаворитка Франції Польща й не збиралась дотримуватись жодних конвенцій з Дієвою Армією УНР, позаяк доля дипломатично визнаної Української Народньої Республіки була вирішена ще у 1919-му році на ганебній Паризькій мирній конференції у Версалі без участі УНР — такою була кривава мовчазна згода Антанти…
Україну поклали на жертовний вівтар Антанти заради того, щоб прикрити Францію, котра спільно з Россійской Імпєрієй роздмухала Велику Війну 1914 року. Після перемоги Антанти над Осередніми Державами, Франція робила все можливе, аби приховати свою участь у роздмухуванні Великої Війни, отримати максимальний зиск для себе і уникнути відповідальності. Також французькі політикани на свій розсуд розмалювали мапу повоєнної Європи, зробивши ставку на Польщу, як на плацдарм проти Німеччини, для чого полякам було обіцяно відновлення кордонів в межах Першої Речі Посполитої, а це означало, що західні терени України, Литви і Білорусі мали стати польськими "всходніми кресами". Відтак, ще перед укладанням союзу з Симоном Петлюрою, внаслідок чого УНР втратила Галичину, "начальник" Польщі Юзеф Пілсудський вже знав про те, що Франція дозволила пошматування України, і після використання Армії УНР та максимального відтиснення большевиків на схід, Польща буде домовлятися з Совєтами про те, як промалювати свій спільний кордон на теренах України, Литви і Білорусі.
Але про це не знала Армія УНР…

Варто нагадати дві цитати того часу:
„Польща — гадина Європи!“
(Вінстон Чьорчилль)
„Найлютіші вороги Українців — ляхи й москалі!“
(Василь Вишиваний — Вільгельм фон Габсбурґ)

Ну і наостанок.
Коли в 1930-их роках, на двадцятиліття Польської Держави, генерал-хорунжого Армії УНР Марка Безручка, того самого який спинив большевиків під Замостям, поляки нагородили вищим Орденом "Vіrtutі Міlіtarі", то Марко Безручко відмовився його прийняти. Сказав:
„Я воював за Україну, а не за Польщу!“
Все.

Саме тому краще відзначити публікаціями 100-річчя битви за Замостя (30.VIII.1920), де під очільництвом мого земляка Марка Безручка було розбито конніцу будьонноґо, аніж підтримувати цю польську ейфорію "чуда над Віслой", після якої ляхи встромили ножа в спину Армії УНР!