Про Українську Кубань

 
Кубань… До 1933 року це була Українська Кубань!
У січні 1918 року була утворена Кубанська Народня Республіка, а в лютому була проголошена її Незалежність.
16 лютого 1918 року (1 березня 1918 року за новим стилем) Законодавча Рада проголошує Самостійну Кубанську Народню Республіку.
Лишались останні кроки до Акту Злуки у Соборну Україну, але…
Але Українська Кубань не змогла себе захистити…
Втрачена Українська Кубань…
2018 року ми відзначили 100-річчя Кубанської Народньої Республіки.
Кубань для пересічного Українця має чи не сакральне значення.
Але чи добре ми знаємо Кубань?
І чи вартує мріяти про кордон України до Дону?
До 103-ї річниці Самостійності Кубанської Народньої Республіки ці питання досліджує історик Віталій Ляска — головний редактор журналу «Локальна Історія».

До Дону? Про Українську Кубань

Віталій Ляска
історик, головний редактор журналу «Локальна Історія»

103 роки тому, 16 лютого (1 березня за новим стилем) 1918 року проголошено Кубанську Народню Республіку.
Кубань для пересічного Українця має чи не сакральне значення.
Але чи добре ми знаємо Кубань?
І чи вартує мріяти про кордон України до Дону?

Вислів “Кубань — це Україна?!” звучить і як запитання, лунає і як відповідь. Неважливо кому вона адресована: перехожим на вулицях провінційного українського містечка чи поважним науковцям та історикам у Національній Академії Наук України, що вже животіє, або ж Захисникам України, які захищають України в шанцях на лінії фронту російсько-української війни.

Запитання, яке і не варто ставити, бо ж Кубань — це Україна. Недарма в нашому Славні ми співаємо “від Сяну до Дону”. Та злий вищир геополітики змушує нас досі борсатися поза кордонами України в намаганні зачерпнути своїм шоломом води із Сяну та Дону. Те, що поза нами, ми собі уявляємо українською Аркадією, населення якої тільки і жде руки від материнської України. Мовляв, Велика Україна прийде до трохи меншої посестри й буде ще більша Україна. Але чи краща? І чи потрібна реальній Україні Україна уявна? І чи справді золоте руно України розкинулось десь північніше від міфологічної Колхіди? Десь там, де Кубань. Чи Дон. І чи не перетворилося це золоте руно українства на сході лише на географічну координату? Ту, яка щоразу зменшується у західному керунку.

На ці запитання я не маю відповідей. Та й не можу мати. Маю лише запитання. І адресую їх до тих, які на кожному кроці кажуть, що Кубань — це Україна.

Отож:

1. Ким були запорожці, які переселилися до Чорноморії: національною групою чи все-таки соціальною? І чому фактично всі вони походили із середовища "вірних" козаків, яке після зруйнування Підпільненської Січі плекало сподівання на прихильність Єкатєріни ІІ?

2. Яка ідентичність у тамтешнього населення є сильнішою: кубансько-козацька чи українська? І це я ще не згадую про російську ідентичність…

3. Чи готові ви Андрія Шкурó (чи Шкýру на український манер) вважати нашим національним героєм? Того самого Шкуро, який нібито й декларував прихильність до українського національного руху, але завше був якось осторонь наших інтересів?
(Шкýра — кубанський козак українського походження, командувач Кубанського козацького війська Кубанської Народної Республіки, генерал-лейтенант Кубанської армії, голова резерву козачих кубанських військ Вермахту.)

4. Що є ознакою українства на сучасній Кубані? Мова? Та ж тепер до неї як до рідної признається лише менше відсотка населення краю? І чи лише виною тут державна політика русифікації?

5. Чи, може, нас єднають пісні? Мелодійні пісні в чудовому виконанні, сумніву нема. Але ж хто їх виконує? "Кубанський козачий хор", який від 1974 року співає під орудою Віктора Захарченка. Народного артиста України, до речі. І підписанта вже знаменитого листа на підтримку політики путіна щодо російської військової інтервенції в Україну.

6. Чи лише "ряжені казачкі" воюють на Донбасі. По ту лінію фронту, щоправда. І чому серед їхніх прізвищ так багато закінчень на "-ко"?

7. І врешті. Чим Кубань краща за, до прикладу, Берестейщину чи Мармарощину? Чому терен, який Українці населили три століття тому, у нашій свідомості має більший пріоритет, аніж терени, де Українці жили від княжих часів. Жили й живуть…

І це я ще не запитую про Кубанську Народню Республіку, яка в нашій свідомості вже аксіоматично прагнула до злуки з Великою Україною. Але не злучилася. Спишемо на обставини…

Отож ми далі звертаємось до померлих і до їхньої традиції. Ми у Верховній Раді створюємо міжфракційне об’єднання “Кубань”, про яке, за винятком факту створення, навіть Google мовчить. І тішимося якимось міфічним тролінґом Росії. А чом би й не тішитись. Бо тролінґ — це лише думки, а не дії. Однак і у думках має бути місце правдивому.
Ми маємо бачити різниці між двома Кубанями. Минулою і теперішньою.
Тією, де буяла українізація (не лише мовна) у 1920-х, і тією, яку російський чобіт вміло звів до локального, хуторянського фольклору якихось козаків у великоімперській культурі. А якщо говорити про дії, то здобудьмо справжню Україну (не лише з тужливими піснями) до Дінця. Того, що Сіверський.

Або хоча б співаймо наш Славень повністю, з тими рядками про Сян та Дон. Хоча, навіщо?… Краще марити міфічними мапами столітньої давнини й усюди бачити Україну. Аби не тільки в себе…

Віталій Ляска
історик, головний редактор журналу «Локальна Історія»
© «Локальна Історія»

---

Складно не погодитись з істориком…
Більш-менш Українська Кубань була остаточно знищена Голодомором-1933.
Нині терен Кубані вщент заселений москвинськими окупантами. Тож, "повернути Кубань" — це близько 8 мільйонів ватніків і українофобів. Нам мало "асобєнных дамбасян", "асобєнных крьімчан" чи "асобєнных адєссітав"?
На жаль, Українські Кубань і Підкавказзя втрачені…
➥ Втрачена Українська Кубань
➥ Метастази “русскаґо міра”
➥ Метастази “русскаґо міра” поширюються
Ці публікації історико-освітнього майданчика «Порохівниця» розглядають питання втрати українських етнічних теренів у кривавому ХХ столітті й нині… Адже процес поширення метастаз “русскаґо міра” невпинно триває, немов поширення ґангрени, й загрожує вщент знищити український етнічний ареал, як це сталось з білоруським…
Україна у ХХ столітті втратила Стародубщину, Берестейщину, Холмщину, Підляшшя, Надсяння, Лемківщину…
Українські Кубань і Підкавказзя теж втрачені…