**Замість сталіна “Побєда” і два “Москвіча”**

На Запорожжі в колишньому німецькому містечку Райхенфельд, нині село Плодородне, де був останній сталін в Україні, замість істукана сталіну та решти совєтських істуканів з'явились совєтські ретро-автівки “Побєда” і два “Москвіча”.
Що ж, це вже краще, хоча автівки навмисно пофарбовано у червоний.
Такі собі ватяні химери совків через десовєтізацію на Запорожжі.
Отже, поглянемо на ці чудернацькі химери Плодородного.
Також оглянемо історію авто-мародерства СССР.

Трішки вже призабута історія з останнім істуканом сталіну і "парком совєтскоґо пєріода" в селі Плодородному на Запорожжі. Тож, Вельмишановнє Панство, спочатку пригадаймо що це за історія.

Райхенфельд, перетворений на "малєнькій сталінґрадік"

Плодородне — це село на півтори тисячі мешканців в степах Запорожжя, поруч із сумнозвісною Новобогданівкою. Через село проходить залізниця на Крим. До "ЗЄльоної адмінреформи" це був Михайлівський район, а нині вся громада, об'єднавшись в ОТГ, виявила "мєстєчковий сєпаратізм" та перебігла до етнічно москвинського Мелітопольського нового "району".
В цих колись німецьких селах мешкають нині переважно етнічні москвини, заселені сюди вже після Другої Світової війни.

Історична назва села — Райхенфельд (Reichenfeld).
Райхенфельд був заснований на початку XIX століття у 1810 році Німцями колоністами.
З приходом совєтського окупаційного режиму в Україну німецьке містечко, очищене від місцевого німецького населення, перейменовується спочатку на "Широкоє" в 1945, а після Другої Світової війни в 1963 році на "Плодородноє".

Все що лишилось від німецького містечка Райхенфельд — пара німецьких будинків. В часи СССР новим власником німецьких будівель став місцевий "колхоз". Будівлі перебудувались відповідно до совєтських стандартів — вікна і двері замуровані будь-чим, традиційні німецькі черепичні дахи з місцевої черепиці перероблено по-совєтському і накрито шифером (адже якісна німецька черепиця не подобалась совєтським ґражданам).

Але головна "родзинка" села Плодородноє — "музєй под открытым нєбом"!

Колишнє німецьке містечко Райхенфельд, а зараз село Плодородне — єдине місце в Україні де донедавнього спокійно стояв собі монумент сталіну!!!
І не лише — вздовж вулиці Ґєнкіна, на перехресті з Совєтской, біля колхозної контори по обидва боки колонадою стирчали всілякі совєтські істукани: лєнін, сталін, кіров, жданов, фрунзе, дзєржинскій, орджонікідзе, свєрдлов, ґорькій, тощо. Істуканів лєніну було взагалі декілька!
Ансамбль істуканчиків доповнювали зразки совєтської техніки на постаментах.
Поруч ДК, "дом культуры" (сільський клуб), що знаходиться трішки осторонь і продовжує тему совєтської архітектури — типова совєтська споруда колхозноґо ДК із гербом СССР і стандартним істуканом лєніну перед входом. Звісно ж, в центрі села обов'язковий совєтський "воінскій мєморіал" із жахливим істуканом "солдату-асвабадітєлю с дєвачкай" — він одразу за рогом на "Совєтской уліце", навпроти сільради.
Місцеві ватніки аж трусяться за всією цією "совєтской іділлієй" ідолів!

Лєонід Вєрєщаґа

Місцевий "прєдпрініматєль" і затятий совок-сталініст Лєонід Вєрєщаґа 10 років збирав і розставляв совєтських істуканів вздовж головної вулиці села Плодородноє — він у селі за головного совка у них. Такий собі товаріщ Вєрєщаґін, якому "за дєржаву обідно"!
(До речі, кіноактор, що зіграв товаріща Сухова в культовому совєтському фільмі "Бєлоє солнце пустыні" теж родом з цих місць).
В цих місцях давно пороблено совєтські метастази, тому не дивно, що знайшовся товаріщ Вєрєщаґін, який стягує увесь совєтський мотлох в одне село. А прибрати оте совєтське ідеологічне лайно ніби як і не можна було, бо все це діло названо "Музєй под открытым нєбом"!

Зрозуміло, що ніякого офіційного музею товаріща Вєрєщаґі не було і немає, офіційно цей паноптикум совєтських істуканів не було зареєстровано як музей, та й сам "собіратєль камнєй" товаріщ Вєрєщаґа постійно наголошував всим журналістам: "— Я нє коллєкционірую памятнікі! Напішите об этом с большой буквы!", а це тут, мовляв, ніякий не музей, а "сохранєніє памяті нашей общєй історіі", а він "патріот СВОЄЙ страны" (себто, СССР), а не якийсь там колекціонер. (Так і запишемо — "фокуснік".)
Місцеві мешканці радо підтримують це. Бо вони теж всі "патріоты СВОЄЙ совєтской страны" та "нє желают отказаться от нашей общєй історіі".

Втім, з початком декомунізації під кожним істуканом було дбайливо виставлено табличку з написом "Музєй под открытым нєбом", вочевидь, у сподіваннях, що ці таблички з неправдивою інформацією врятують совєтські істукани від дії Закону про декомунізацію.

Бачте, як просто можна "спасать і обєрєґать" совєтські ідоли — достатньо зібрати їх в одному місці і оголосити це місце як "парк совєтскоґо пєріода" та "музєй под открытым нєбом"!

Аллея істуканів села Плодородне

З початком декомунізації увесь цей парад совєтських істуканів звісно ж ніхто й не думав прибирати з вулиць села, адже місцеві ватніки були цілком впевнені у повній безкарності, бо "Ватэта жи наша савєтская історєя!"
Аж доки історико-освітній майданчик «Порохівниця» не звернув увагу на цю нахабність і безкарність плодороднєнскіх совків, висвітливши совєтське кодло істуканів в матеріялі “Останній сталін в Україні” від 26.Х.2017.

Публікація тоді наробила трішки резонансу на теренах Запорожжя, у ватніків "кіпєл наш разум вазмущонный". У свою чергу в березні 2018-го українські патріоти зібрались на козацьку прогульку до цього ватяного села.
Дізнавшись що до них вирушає десант бандерівців з міста Запорожжя, місцеві ватніки, вочевидь, зчинили такий ґвалт, що буквально за ніч з постаментів пощезли всі совєтські істукани, окрім максіма ґорькоґо, котрий чомусь не підпадає під декомунізацію й тепер одиноко та "ґорько" стоїть собі біля контори товаріща Вєрєщаґі.
А ось сталін, три лєніни і решта істуканів "убєжалі от бандеравцев"!

Можна лишень-бо уявити, який був переполох в "малєньком сталінґрадікє", як тої ночі істерично і панічно місцеві ватніки голіруч демонтували своїх совєтських істуканів, на горбах тягали в сараї вєрєщаґінської агрофірми "Лана" та прикопували там у навозі, щоби їхніх совєтських істуканів не познаходили страшно-ужасниє бандеровці!
Село, ніч. По селу біжить захеканий Васілій Іваничь, колишній прєдсєдатєль колхоза, прибігає до ватніка Вєрєщаґіна:
— Страшную вєсть я прінёс в твой дом, Лєонід! Зові односєльчан... БАНДЕРАВЦЫ єдут к нам в колхоз! Сталіна валіть! Спасай Вождя!
І до ранку вся дєрёвня руцями переносила істуканів в сараї колхозноґо двора, ховаючи в скирдах соломи та прикидуючи зверху навозом, валєжніком, старими валєнкамі і ватнікамі.
Совки дійсно хворі створіння.
😉 😉 😉

Після того, як місцева вата приховала свої совєтські істукани, на вулицях села залишились лише максім ґорькій, літак і статуя "асвабадітєлю" на "братской моґілє". А ще "полуторка".

Ватяні химери через десовєтізацію

Навесні 2021 року стрічки соцмереж раптом винесли черговий фоторепортаж про "музєй под открытым нєбом в Плодородном" на щойноствореному приватному блозі для мандрівників “Local Travel”, котрий пишеться мовою окупантів та пестить россійсько-імперську окупацію у своїх фоторепортажах.

Авторка блоґу Олеся Савченко вочевидь "внє палітікі", тож "рєчь нє будєт ідті о політічєскі правільных і нєправільных вєщах", бо, бачте, "хотєлі мы тоґо ілі нєт — декоммунізация уже проізошла".
Віртуальну подорож у Плодородне розпочато із жалкувань за совєтською окупацією, цитата мовою ориґіналу:
"Еще не так давно прогуляться по главной улице села можно было в компании Ленина, Сталина, Свердлова и Жданова, глядя на которых, сразу вспоминались лозунги: “Заводы рабочим!”, “Землю крестьянам!” и “Спасибо товарищу Сталину за наше счастливое детство!” Как говорится — из песни слова не выкинешь…"
Страшно навіть уявити, яке було би у авторки блоґу "счастлівоє дєтство" за сталінських часів!…

"…за глухим забором, обтянутым колючей проволкой, стоит навеки арестованная за серп в руке, колхозница…"

Втім, авторка репортажу зауважує, що поки одні переможно раділи декомунізації, "а друґіє ґорєвалі о случівшемся, трєтьї, на пустующіх постамєнтах і разрушенном прошлом, создавали что-то новое і інтєрєсноє".

"Музей под открытым небом в селе Плодородное — яркий пример того, как проводить декоммунизацию правильно!" — пишеться мовою окупантів в цьому репортажі. Ну-у, щодо "правильності" можна й посперечатись.

Тепер на постаментах, де стирчали совєтські істукани, почали з'являтись совєтські ретро-автівки: “Побєда” і два “Москвіча” та ҐАЗ-69 складають тепер компанію "полуторці" ҐАЗ-АА.

Так би й одразу!
Ретро-автомобілі набагато краще тішать око, аніж совєтські істукани, навіть якщо це совєтські ретро-автівки, скальковані із західних ориґіналів.
Як бачимо, саме "совєтскость" автівок яскраво підкреслено червоною фарбою, хоча ніколи в житті ці совєтські автомобілі не мали такої яскравої червоної "лівреї", позаяк в "совєтском автопромє" не особливо полюбляли яскраві кольори. Тож в СССР практично неможливо було побачити червону “Побєду” ҐАЗ-М-20 або червоні “Москвічі” М-407, М-403, М-402, М-401. Хіба що для якогось параду могли тимчасово перефарбувати, але потім знову фарбували у зазначений в техпаспорті колір. Це вже пізніші совєтські авто в 1970-х мали більш яскраві кольори, тож вже “Москвіч” М-408 чи М-412 можна було побачити й червоним, але не настільки "ядовито-красным"!
Тут же ми бачимо очевидне бажання підкреслити приналежність до "страны Совєтов" хоча б кольором!

"Іронія судьбы", або
німецькі “Опелі” в совєтських лівреях

До речі, “Побєда” і обидва “Москвіча” не є совєтьскими! 😉
За іронією долі в Райхенфельді виставлені кращі зразки німецького автопрому!
Жага товаріща Вєрєщаґі хоч якось показати "совєтскость" виставлянням совєтських ретро-автівок замість совєтських істуканів та фарбуванням їх у "красно-алый цвєт совєтскоґо флаґа", зіграла зі сталіністом злий жарт.
Вочевидь, кепсько знає історію походження цих автівок товаріщ Вєрєщаґа.

Перші совєтські “Москвічі” насправді є копіями німецьких автівок “Opel”, розроблених ще в Третьому Райху! Тож в Райхенфельді на постаментах стоять зразки таланту й хисту конструкторів та інженерів Третього Райху з автоконцерну “Opel”, створені напередодні й під час Другої Світової війни, а потім, як завжди, вкрадені Совєтами.

В сталінському СССР автомобіль був розкішшю й прості смертні не могли навіть мріяти про таке, а ті рідкісні авто, що були в "странє Совєтов" обслуговували або партійну еліту, або чєкістів, або це були "чорні воронки" та замасковані під будку "хлєб" душогубки, або "полуторки" для "красной арміі".

Третій Райх хоч і був соціалістичним близнюком СССР, проте там навпаки була розвинута автомобільна промисловість. На відміну від сталіна Гітлер наголошував: „Кожен Німець повинен мати автомобіль!“ Відтак, Фюрер наказав створити недорогий малолітражний "народний автомобіль", яким став “VolksWagen”, відомий як “Жук”. Фердинанд Порш успішно презентував футуристичні на той час автівки, популярні й нині. Окрім того, нові моделі “Mersedes” розробляв “Daimler-Benz”, в фаворі був “Porsche”, виготовляли нові моделі “Maybach”, “BMW”, “Opel”, “Hanomag”, у концерн “Auto-Union” об'єднались “Wanderer”, “Horch”, “Audi” і “DKW”, працювали решта автозаводів і фабрик та дрібних приватних автомайстерень, де також створювались автівки, як до прикладу “Framo”, що згодом виготовляв автобуси “Barcas”.
Між іншим, автобуси в Німеччині виготовляло кілька автозаводів, тож, Німці їздили на роботу на автобусах “Opel”, “Mersedes”, “Magirus” (останній є "батьком" українських автобусів ЛАЗ з дизайном "Маґірусів").

Модельний ряд “Opel” був багатим, як і заведено у західному автосвіті, моделі чи не щороку оновлювались, маючи різноманітні типи кузовів: кабріолети, седани, дводверні, чотиридверні, елітні дорогі та народні дешеві моделі, службові, спецпризначення або військові моделі також були у передвоєнні та воєнні роки.

Дебют “Opel Kadett” відбувся в далекому 1936 році. Зовні автомобіль нагадував зменшену копію відомої у той час “Opel Olympia”, але з доробками й змінами в конструкції несучого кузова. Обидва модельні ряди “Opel Olympia” і “Opel Kadett” пропонували дводверні й чотиридверні седани та кабріолети.
“Opel Kadett” мав таку ж підвіску, задній міст і кермове управління як “Olympia”, був задньопривідний з несучим кузовом і оснащувався двигуном об'ємом 1,3 л, потужністю 23 к.с. і міг розігнатися до 98 км/год. Екстер'єр “Opel Kadett” відрізнявся фарами, об'єднаними на американський манер з капотом і облицюванням радіатора. Комплектація першого покоління “Kadett” була дуже простою, за додаткову плату пропонувалися навіть бампери і склоочисник з пасажирського боку.
1938 року отримав загальне маркування “Opel Kadett K38”.

В 1945 році, коли Третій Райх впав, а Совєти окупували половину Європи й Німеччини зокрема, почалось велике мародерство: не лише цивільних Німців грабували, ґвалтували і вбивали "доблєсныє красноармєйцы", але й ешелонами вивозилось з Німеччини все, що Совєти встигали заграбастати.

Автозавод “Opel” у Бохумі (Bochum) був вщент знищений бомбардуваннями…
Автозаводи “Opel” з Бранденбурґу й Рюссельгайму (Rüsselsheim am Main) були вивезені ешелонами в "страну Совєтов" стрімко й більш аніж повністю: обладнання, станки, комплектувальні частини, кузови, продукція, вціліла партія готових автівок “1938 Opel Kadett Spezial 4-türig K38” 1938 року, креслення цієї й наступної моделей, німецькі інженери й конструктори…
Так, підприємства вивозились разом з тими людьми, кого вдалось заграбастати! І бідолашні німецькі інженери мусили спочатку пройти пекло таборів ҐУЛаґ, а потім по десятку років відпахати на "совєтскій автопром".
Паралельно і в Німеччині совєтські окупанти "на правах пабєдітєля" примушували "за пайку" працювати Німців над перетворенням “Opel Kadett” на “Москвіч”. Німецькі фахівці з автозаводів та автомайстерень, зокрема, “ESEM” (Erzgebirgische Schnittwerkzeuge- und Machinenfabrik GmbH) в місті Шварценберґ, Саксонія, виготовляли для совєтських окупантів окремі комплектувальні частини.

◉ “Москвіч” М-400, М-401 — це “Opel Kadett K38”.
Вивезені автівки “Opel Kadett K38” після заміни шильдіків перетворились на “Москвіч” М-400, а те що почали складати на вкраденій рюсселгаймівській лінії збірки “Opel” в Москвє вже мало модель “Москвіч” М-401.
А коли вкрадені комплектувальні й кузови скінчились, то з'явилась чудернацька модель М-401-421, прозвана в народі "буратіно", бо недостаючі деталі кузову стругали з берез та сосен й ці дерев'яні кібітки гордо звалися “Москвіч”.

Щоби уникнути звинувачень в упередженості до "совєтскоґо автопрома", варто процитувати мовою ориґіналу совєтсько-россійський журнал "За Рулём":
✔ "О том, что первая советская малолитражка являлась точной копией "Opel Kadett K38", знал в СССР каждый мальчишка. Но говорить об этом вслух мало кто отваживался. За лишние разговоры в то время можно было обрести большие неприятности. Да и в дальнейшем факт прямого заимствования не афишировался."
✔ "Первый опыт московского завода КИМ оказался неудачным: Сталин раскритиковал малолитражку КИМ-10-50 и похвалил "Opel Kadett".
После войны наша страна по праву победителя заимствовала конструкцию понравившегося вождю "Opel Kadett K38" выпуска 1938 года уже безо всяких оговорок."

Тобто, товаріщу сраліну страх як сподобалась німецька автівка, й тому автозавод “Opel” з Рюссельгайму було випиляно й перевезено в маськву! Разом з усим начинням та інженерами й конструкторами, яких вдалось заграбастати.
"Позаімствовалі бєзо всякіх оґоворок"…

◉ “Москвіч” М-402, М-403, М-407 — це “Opel Olympia Rekord” — модель, розроблена ще в Німеччині під час Другої Світової війни, але не втілена в життя через війну. Це мав бути наступний, вже повоєнний модельний ряд “Opel Olympia”. Власне, в Західній Німеччині ця модель, доопрацьована з креслень інших конструкторських бюро “Opel”, і була запущена у виробництво після війни — “Opel Olympia Rekord” випускалась з 1953 по 1957 роки.
“Москвіч” М-402, М-403, М-407 та модифікації на їх базі випускались в СССР з 1956 по 1965 роки. Це були моцні автівки-танки, з чудовою конструкцією кузовів, і лише нині стало зрозуміло, що це результат німецької точності, практичності та чітких розрахунків, здійснених ще наприкінці 1930-х німецькими інженерами й конструкторами в Третьому Райху, і втілених вже полоненими німецькими інженерами й конструкторами в СССР.
Лиш зараз зрозуміло, чому перші “Москвічі”, що насправді є “Opel”, настільки кардинально відрізняються від подальших вже суто совєтських "Москвічєй", починаючи з М-408 й завершуючи "зубилом" АЗЛК-2140 — всі вони були коритами з гайками, у порівнянні з німецьким “Opel”-“москаликом”.

◉ “Побєда” ҐАЗ-М-20 — це гібридна суміш з німецького “Opel Kapitän 1938” та американського модельного ряду 1940-х років: “Plymouth”, “Nash Ambassador”, “Chevrolet”, “Ford Abeille” і “Ford Vedette” (виготовлялась у Франції); із нахабно скопійованим двигуном американського “Dodge D5” та з ходовою частиною все того ж німця “Opel Kapitän 1938”. Все крадене!
Водночас у Великій Британії зійшов з конвеєру “Standard Vanguard” — аналогічний по всім параметрам до “Побєди”.
Соўпадєніє? Не думаў!
“Побєда” вийшла доволі непоганою якраз за рахунок "заімствованій" з найкращих на той час зразків німецької, американської і британської автопромисловості, це була практична й моцна автівка-танк зі своїми недоліками й перевагами. Щоправда, простому народу ця авто була недоступна.

ҐАЗ-М-20 створювали спеціяльно для товаріща сраліна. Проте, вошьдю “Побєда” не сподобалась. Це ж був не створений для сраліна "ЗіС", що являв собою копію американського “Paccard Limousine”.
За поширеною серед совків леґендою, першою назвою цього гібриду була “Родіна”, але товаріщ сралін, мовляв, іронічно запитав "И за сколька родину продавать будэте?", від чого у начальства ҐАЗ (Ґорьковскоґо автозавода) вкрились холодним пóтом не лише спини, але й сраки, тож, зрештою авто отримало назву “Побєда”.
Звісно ж це совєтські байки, а ось ціна на "народний автомобіль" була геть не народною і встановлювалась у 14 тисяч совєтскіх рублєй, продавали “Побєду” за 16 тисяч рублєй, і просили партію підняти ціну до 25 тисяч. Це при тому, що навіть за гроші купити авто в сталінські часи (та й згодом також, аж до розпаду СССР) було неможливо: треба було записатись "в очєрєдь", відстояти її з десяток років і тоді колись, можливо.
Какую страну проСССРалі!

В сталінські часи, як вже вище зазначалось, отримати у приватну власність авто було неможливо, якщо тільки не бути партійним функціонером середньої ланки. Ну а "простим смєртним" годі було й мріяти про власне авто!

Між тим, якби товаріщ сталін побачив самодіяльність товаріща Вєрєщаґі, то скоріш за все наказав би розстріляти свого поклонніка, ібо нєфіґ ставити на постаменти пофарбовані в колір совєтскоґо флаґа німецькі автівки! 😉

— Вы в самодеятельности участвуете?
— Участвую!
(Зачем я соврал, я ж не участвую. А зачем он спросил? Подозрительный тип!…)

До речі, й подальші "лєґєнды совєтськоґо автопрома" були суцільною калькою й копіюванням кращих зразків американського та європейського автосвіту.
Та ж сама “Волґа ҐАЗ-21” є точною копією американського модельного ряду “Ford” 1952—1954 років: “Ford Mainline” (1952), “Ford Custome Line” (1953), “Ford Fordor Sedan” (1954).
І таких прикладів можна наводити безліч, позаяк будь-яка совєтська автівка, окрім "інвалідки", є вкраденою на заході копією.

Варто зауважити, ніхто не говорить що вищенаведені зразки крадених автівок є поганими чи недолугими. Завдяки саме передовим на той час західним технологіям ці скальковані автівки тому й стали "лєґєндамі совєтскоґо автопрома". Вони не погані й не хороші, вони не унікальні, хоча по-своєму ориґінальні, вони просто є калькою. Причому, ці ранні совєтські авта при всіх своїх недоліках були набагато міцніше й якісніше за пізніші совєтські автомобілі, скальковані також із західних.

Ленд-ліз і виверти "совєтскоґо автопрома"

Так званий "совєтскій автопром" почав розвиток з початком кривавої "індустріалізациі" — коли за рахунок штучно створеного Голодомору і відібраного у Українців зерна Совєти наймали американських "буржуінов" будувати чисельні тракторні\танкові заводи, "дніпроґеси" та ті ж автозаводи. Американська компанія “Ford” збудувала Совєтам копію свого заводу в Ніжнєм Новґородє, котрий став Ґорькім. На фордівській збиральній лінії почали збирати американські "Форди", котрі називались "ҐАЗ".
1929 року з конвеєра цього заводу вийшов перший "совєтський" автомобіль "ҐАЗ-А" — ліцензійна копія автомобіля “Ford Model A” — Совєти придбали у “Ford Motor Company” ліцензію на виробництво, обладнання та документацію.
"ҐАЗ-А" — наймасовіша совєтська легкова модель першої половини 1930-х, поставлялася переважно совєтським "орґанам власті" та в "красную армію".
Для чєкістів штампувався "чорний воронок" "ҐАЗ М-1", що був точною копією американського “Ford Model B 40A Fordor Sedan” моделі 1934 року, втім, це авто випускали не для продажу у приватну власність — в основному "ҐАЗ М-1" використовувалося НКВД для арешту, тому в народі звався "чорний воронок".
Для "красной армії" та господарських потреб штампувалась вантажівка "полуторка ҐАЗ-АА" — ліцензійна спрощена копія з вантажівки “Ford-AA”. Максимально спрощена! З і без того аскетичної та спартанської фермерської вантажівки було прибрано все "зайве", тож, не позаздриш тим, хто мусив пересуватись цими тарантасами.

"ҐАЗ-А" і "ҐАЗ-АА" — це були перші й останні в СССР автомобілі, випущені за ліцензією, а не вкрадені.
В подальшому "совєтскій автопром" живився лиш за рахунок крадіжок.

◉ Ленд-ліз став неабияким поштовхом для "великого крадівництва" й "розвитку" "совєтскоґо автопрома"!
Ще б пак! Американці безкоштовно давали тисячі чудових зразків американської автопромисловості, відмінні армійські джипи, вантажівки!

Вантажівки “Studebaker US6”, “GMC CCKW”, “Ford G8T”,, санітарний “Dodge WC-51”, позашляховики “Willys MB”, “Bantam BRC 40”, “Dodge WC-51”, “Dodge Power Wagon” — з них в "странє Совєтов" потім понаштампували безліч різноманітних копій: “Studebaker” перетворився на "ҐАЗ-51", також “Studebaker” і “Dodge” стали основою для вантажівки "ЗиС-15"\"ЗиС-150"\"ЗиС-151", згодом "ЗиЛ-157"; з американьских позашляховиків “Willys MB”, “Bantam BRC 40”, “Dodge WC-51” скопіювався "пєрвий совєтскій джип" "ҐАЗ-64"\"ҐАЗ-67"; той же “Ford” є основою для совєтської копії "ҐАЗ-69", що згодом став "УАЗ-69".

Ленд-ліз мав великий вплив на післявоєнний розвиток автомобільної промисловості в СССР. Ленд-ліз фактично створив "совєтскій автопром".
Не один рік після війни з тих автівок ленд-лізу розроблялись та штампувались різноманітні совєтські суроґати. Невідомо, щоб б взагалі без американського ленд-лізу робив "совєтскій автопром"!

Власне, до уваги любителів СССР, котрі свято вірять в "совєтскій автопром", вищезгаданий совєтсько-россійський журнал "За Рулём" теж визнає факт калькування й копіювання всих совєтських автівок із західних.
— "Советская малолитражка №1: первый "Москвич"
— "Москвич‑402 — что наши инженеры срисовали у Опеля"
— "Победа" ГАЗ-М20 — чья копия?"
— "ЗАЗ-965 — скопирован или нет?"
Довелось тицьнути совків у совєтсько-кацапський журнал, щоб побачили, що навіть їхнє "За Рулём" визнає факт крадіжок західних технології, хоча, звісно ж, як будь-яке кацапське ЗМІ, робить це у притаманному стилі кацапських вивертів, ховаючись за тезами про "заімствованіє" і "общіє тенденциі автомобілєстроєнія", відтак, адекватним і свідомим Українцям варто фільтрувати інформацію, якщо хтось забажає глянути.
І це лиш пара-трійко прикладів.

Щоб детально розглянути обсяги й масштаби автомобільного мародерства "страни Совєтов" потрібно не одну публікацію цьому присвятити, а цілий окремий блоґ створювати! Бо вся історія "совєтскоґо автопрома" — суцільне автомобільне мародерство!

✠ ✠ ✠

Повертаючись у Плодородне, варто наостанок ще дещо зауважити.
Те що замість совєтських істуканів виставили совєтські автівки — вже набагато краще, хоча й виглядає все це "уколхожено", кітчево і з повним нéсмаком.
Пофарбовані у "колхоз-стайл" і виставлені на постаменти просто неба автівки виглядають карикатурно й не є гідною реставрацією. Через кілька років під дією погодних умов і корозії вони знов перетворяться на металобрухт. Будь-які постаменти з автівками є фактичними надгробками й прижиттєвими пам'ятниками тим авто, що виставлені на загальний пóзір повільно вмирати, замість того, аби бути відреставрованими.
Гідною реставрацією і зберіганням ретро-автівок варто займатись як слід.
У західному світі олдтаймери, себто, ретро-автівки, скупляють для реставрації, особливо ціняться раритетні авта, і цей рух реставрації старожитніх автівок дуже розвинутий у Цивілізованому Світі, й не лише серед заможніх колекціонерів. Чисельні фестивалі й покази олдтаймерів тому яскраве свідчення.
Беріть приклад хоча б з того ж запорожського "Фаетону" (хоча цей музей теж акцентує увагу саме на "совєтском вєлічіі", що й не дивно, з огляду на те, кому належить музей), але вони хоча б належним чином зберігають і реставрують ретро-автівки, котрі мають автентичні кольори, не паплюжаться "колхоз-стайлом", не перетворюються на карикатури, як в Плодородному, і всі на ходу та приймають участь у всіляких показах ретро-автівок по всій Україні.
Ретро-мобілі для показу мають виставлятись у критих павільйонах і зберігатись у приміщеннях з певним температурним режимом, а не стояти надворі під дощами, снігом і степовим пилом, підняті на постаменти, де раніш стояли совєтські істукани.

Втім, навряд чи ватніки з Плодородного стануть дослухатись до слушних порад. Адже вони "хоч тушкой хоч чучєлком" намагаються відновити Совок!
Тому й перетворили ретро-автівки у карикатурні "чучєлка"…
А совєтські істукани просто чекають свого часу…

В публікації використані матеріяли з відкритих джерел:
© “Local Travel”
© “Travel Creature”
© Володимир Шак
© “ФАКТЫ” 2007
а також вказані посилання "За Рулём".
© “Diecast43” — “ГАЗ-21 "Волга": американский след без комментариев”
© “Diecast43” — 1938 “Opel Kadett Spezial 4-türig K38”
© “Diecast43” — “Opel Kapitän 1938” vs “Победа”
Власна інформація та ілюстрації.