✠ Олександр Загродський ✠

10 квітня 1889 року народився Олександр Загродський — військовий і громадський діяч України, генерал-хорунжий Армії УНР (генерал-полковник в екзилі), у Першому Зимовому Поході — командувач Волинської Групи Армії УНР заступник Головнокомандувача Армії УНР.
В екзилі очолив Українську спілку інвалідів Армії УНР, входив до Головної Ради Хреста Симона Петлюри і Ради Лицарів Залізного Хреста.

Генерал Армії УНР Олександр Загродський — Лицар Залізного Хреста Першого Зимового Походу

✠ Олександр Олександрович Загродський народився 10 квітня 1889 року в селі Зеленьків Уманського повіту, в багатодітній родині (вісім дітей) сільського священика. 4 серпня 1896 його батько, Загродський Олександр Григорович, помирає, залишається мати з неповнолітніми дітьми.
Закінчив 3 кляси Київської духовної семінарії.

Ⅰ Світова війна

В листопаді 1912 року Олександр Загродський зарахований солдатом 9-ї роти 74-го піхотного Ставропольського полку (Умань). Завдяки освіченості у лютому 1913 зараховують в навчальну команду. В липні 1913 — молодший унтер-офіцер. Весною 1914— старший унтер-офіцер, здав іспити при штабі 12-го армійського корпусу на звання прапорщика.

Учасник Першої Світової війни — 74-й Ставропольський полк розпочав бойові дії 24 липня 1914 року. Перший раз поранений 17 серпня поблизу Рогатина, повернувся в стрій у листопаді. Відразу на передову, у дводенний бій біля Липовця. Вночі 25.Ⅺ.1914 почався австро-угорський наступ, російська передова прогнулася, Загродський з підлеглими пішов у штикову атаку, наступ відкинуто, поранений. Наказом командувача 8-ї армії Брусілова прапорщика Загродського нагороджено Георгіївською зброєю. В лютому 1915-го знову на передовій. В боях під селом Смольник з 23.Ⅱ. по 1.Ⅲ.1915 зарекомендував себе як досвідчений польовий командир; командувач 3-ї армії орденом Святого Станіслава 3-го ступеня з мечами і бантом. Внаслідок третього поранення відбув на довготривале лікування. Після того був поранений ще двічі. 1915 року підвищений в підпоручики й нагороджений орденом Святої Ганни з мечами й бантом. У листопаді 1915 молодший офіцер Загродський прийняв командування 16-ю ротою 74-го Ставропольського полку. Дослужився до чину штабс-капітан.

Після Лютневої революції і падіння Россійської Імперії 74-й Ставропольський полк одним з перших на фронті поміняв особливі відзнаки на шапках п'ятикутними зірками; кадрові офіцери згуртовуються і повертаються на передвоєнне місце постою — на Уманщину.
Олександр Загродський тим часом перебував у воєнному шпиталі.

Ⅰ Визвольні Змагання України

Влітку 1917 Олександр Загродський, виписавшись зі шпиталю, пропонує свої послуги Українському Генеральному Військовому Комітету. Призначений заступником новоствореного 1-го Київського вартового полку, що з 7.Ⅻ.1917 (вже як 3-й сердюцький полк ім. П. Дорошенка) входив до складу Першої сердюцької дивізії. З листопада 1917 року — командир полку ім. Гетьмана Петра Дорошенка, Київського вартового полку військ Центральної Ради. 3-й сердюцький полк в 1200 багнетів ніс прикордонну службу поблизу Конотопа та Хутора-Михайлівського і охороняв Чернігівську залізницю. Учасник боїв проти військ Муравйова під Конотопом і Дарницею, та перекинутих з теренів Білорусі сил Бєрзіна, в обороні Києва. Курінь Загродського із великими втратами залишає Бахмач, Бобрик, відходить під Київ. У Києві борються за "Арсенал", Маріїнський палац, залізничний вокзал, змушено полишають Київ.

З 9 лютого 1918 року — командир 1-го Запорізького куреня — об'єднані залишки українських полків генералом Костянтином Прісовським. 1-й курінь був фактично офіцерським: "богунівці" — офіцери, нагороджені Георгіївськими хрестами, "наливайківці", "дорошенківці", "богданівці", числом 250 чоловік. Курінь бився за Звягель, Житомир, Бердичів, станцію Тетерів.
1.Ⅲ.1918 курінь увійшов в числі інших до Києва.

12.Ⅲ.1918 Олександр Загродський підвищений до звання полковника. З 15.Ⅲ.1918 — 1-го Запорізького полку армії УНР. Наприкінці березня 1918-го призначений комендантом Запорізького ім. Гетьмана Петра Дорошенка піхотного полку. В складі очолюваної генералом Олександром Натіївим (Зураб Натішвілі) дивізії відразу вирушив на фронт. До кінця березня "красноармєйцев" вибили майже з усієї Полтавщини.

6.Ⅳ.1918 полк бився за Харків. У кінці квітня 1-й Запорізький полк ім. Петра Дорошенка Загродського вийшов до Дону і став на станції Колпакове. За наказом Гетьмана Скоропадського полк перекинуто нести прикордонну службу у місті Суджа.

За Директорії (з 16.Ⅺ.1918) — Олександр Загродський очолював Запорізьку дивізію у складі Запорізького Корпусу. З 19.Ⅻ.1918 — командувач усіма військами, розташованими на Слобожанщині, основу складали 3-й гайдамацький полк отамана Волоха, 4-й полк ім. Б.Хмельницького та 1-й ім. П.Дорошенка. Полковник Загродський через тиф і старі рани командував 6-ю дивізією з перервами. У серпні запорожці Загродського в складі армійської групи генерала А.Кравса з боями йдуть на Київ. Під Білою Церквою зустрічаються з "бєлоґвардєйцамі", проте їм заборонено вступати в бій, незабаром штаб обміняв відступ запорожців від Білої Церкви на обіцянку білих сил не наступати на Київ. З 23.Ⅷ.1918 виконує обов'язки Запорізької групи.

5.Ⅻ.1919 в Борушківцях командувач Волинської Групи Армії УНР Олександр Загродський скликав офіцерську нараду, офіцери поновлюють його як Отáмана. Після того виступає на нараді у Головного Отáмана Симона Петлюри про підготовку до походу. У грудні 1919 — травні 1920 років — командував Волинською Групою Армії УНР під час Першого Зимового походу. Наприкінці грудня 1919 року запорожці атакували супротивника й зосередилися навколо Умані. Київська група просунулася до Звенигородки, Волинська вигнала дєнікінців з Тального, з допомогою селян з Майданецького та Білашок, у Тальному і зустріла Новий Рік. Наступного дня контратакою "бєлоґвардєйци" відкидають Волинську дивізію до Зеленькова. Після відновлення сил знову наступ, звільняють Смілу, Канів, Черкаси, Золотоношу.

У лютому 1920 року Армія УНР прийшла до Холодного Яру.

12.Ⅱ.1920 в селі Медведівці командувач Армії УНР Михайло Омелянович-Павленко скликав нараду командирів та начальників штабів дивізій, що брали участь у Зимовому Поході та отаманів Холодного Яру. На нараді були присутні видатні українські воєначальники Юрко Тютюнник, Олександр Загродський, Андрій Гулий-Гуленко, Головний Отáман Холодного Яру Василь Чучупак та інші.

У березні 1920 року Олександр Загродський захворів на поворотний тиф, сестра-жалібниця саньми відвозить його одужувати до рідних в Зеленьків. Наприкінці Першого Зимового походу Загродський повернувся до командування. 6.Ⅴ.1920 похід закінчився, однак дивізію одразу кинули на передову.

У травні-листопаді 1920 року Олександр Загродський — командир Волинської дивізії (під час совєтсько-польської війни).
31.Ⅴ.1920 наказом № 7 Головної Команди Армії УНР Олександр Загродський підвищений до звання генерал-хорунжого. Протягом деякого часу виконував обов'язки заступника Головкомандуючого Армії Української Народньої Республіки генерала Михайла Омеляновича-Павленка.

Ведучи постійні бої з "большевіками", чисельність дивізії зменшувалася, в кінці червня 1920-го Загродський вкотре просить командувача Армії хоч на три дні відвести дивізію в резерв. Ситуацію рятувала мобілізація, яка проводилася в Ямпільському повіті. За Мазепинським полком закріпили Тиманівську волость, за 4-м сірожупанним — Краснянську, за Чорноморським — Томашпільську, за полком імені Залізняка — Клембівську; наказ про мобілізацію підписали отаман Загродський та сотник Олесь Волосевич.

Восени 1920 шість стрілецьких, кулеметна та Окрема кінна дивізії Армії УНР зведені у три групи, одну з них очолив Загродський. Наприкінці війни 1920 року Загродський очолював резерв Армії та займав посаду заступника командуючого українськими військами генерала Омеляновича-Павленка.

Після відступу Армії УНР за Збруч — інтернований у Польщі — перебував в таборі інтернованих у Каліші.

Опікувався групою інтернованих українських вояків у Вадовицях (до лютого 1921 року).
Після Олександра Удовиченка командував “Калішським обозом українських інтернованих вояків”; з його ініціативи організовано табірну гімназію, з вересня 1921-го при 2-й Волинській дивізії відкрилися технічні курси, в подальшому переросли у військово-технічну школу. Влітку в Каліші почали діяти псалтирські курси, керівником курсів став начальник душпастирства Армії УНР Павло Пащевський, опікуном — Загродський.

В екзилі

В екзилі Олександр Загродський у квітні 1921 головує на з'їзді Великої Ради Ордена «Залізного Хреста», вирішено нагородити панотців наперсними хрестами на орденській стрічці, ухвалили нагородити Орденом Головного Отáмана Симона Петлюру (хоча він участі в Першому Зимовому поході не брав).
В червні 1921-го Загродський очолив Українську спілку інвалідів Армії УНР, польський уряд з 1 січня 1925 року почав надавати благодійній організації фінансову підтримку. 30 жовтня 1921 голова "Совнаркома УСРР" Хрістіан Раковскій вимагає від польського уряду видачі команувача 2-ї Волинської дивізії Загродського, поляки відмовили.

Призначений у травні 1922 керівником сил у Каліші замість генерала Петра Єрошевича, арештованого совєтськими окупантами квазіреспубліки "УСРР"("УССР"). Після низки протестів Загродського Єрошевич звільнений. В листопаді 1922 представляє Військовому міністерству УНР статут нагороджень Залізним Хрестом. У травні 1932 вдруге зібралася Рада Лицарів «Залізного Хреста», Загродського залишено надалі Головою орденської Ради.

4.Ⅹ.1929 Загродський підписує акт купівлі цвинтаря в Щипйорному для поховань українських вояків.
З 1936 по 1946 рік Загродський входив до Головної ради Хреста Симона Петлюри.
У 1940-х роках спільно з Іваном Лютим-Лютенком розбудовував Український кооперативний союз у Холмі.
Після Другої Світової війни Загродський мешкав в Австрії у Зальцбурзі, очолював Український допомоговий комітет та був ініціатором і членом УНДС Австрії.

З 1949 року Олександр Загродський на еміґрації в США.
Працював робітником на фабриці, яка виробляла деталі для літаків. Наслідком старих поранень втратив ногу. На громадських засадах очолив ініціативну групу колишніх вояків Української Армії. При президенті УНР Степанові Витвицькому виконував обов'язки шефа військової й цивільної канцелярії, був головою Громадського суду та членом ради Українського конґресового комітету Америки.
У листопаді 1950 року відвідує земляків в Канаді в рамках акції збору коштів для хворого на рак горла полковника Олександра Петлюри, брата Головного Отамана. За ініціативою Олександра Загродського перевидано працю О.Доценка “Зимовий похід”.

Уряд УНР в екзилі відзначив Олександра Загродського Комбатантським Хрестом, Воєнним Хрестом та Хрестом Вільного Козацтва та підвищив до звання генерал-полковника Української Армії.

Олександр Загродський відійшов у Зáсвіти в Нью-Йорку 4 серпня 1968 року. Похований на українському православному цвинтарі в Баунд-Брук.

Гідні нащадки Загродського

До 100-річчя Першого Зимового Походу та Дня ЗСУ 6.Ⅻ.2019 вийшов проникливий відеоролик Українського Інституту Національної Пам’яті. У ньому дід, нащадок командира 2-ї Волинської дивізії армії УНР генерала Олександра Загродського, передає онуку, який служить у 28-й окремій механізованій бригаді, що нині носить ім’я Лицарів Зимового Походу, сімейну реліквію — Орден Залізного Хреста, яким були відзначені усі учасники Першого Зимового Походу.

II► Ролик до 100-річчя Першого зимового походу та Дня ЗСУ

УІНП дякує за сприяння у зйомках ролика сержанту 28-мої 28 ОМБр ЗСУ імені Лицарів Зимового Походу Олександру Фасолі, який зараз перебував у шпиталі в дні відзначення 100-річчя Першого Зимового Походу, та капітану 28-мої бригади Максиму Сербі.

Лицар Залізного Хреста Першого Зимового Походу, Генерал Армії УНР Олександр Загродський безперечно пишався би своїм праправнуком, який також захищає Україну все від того ж ворога! Проте, генерал Загродський також і засумував би через те, що навіть правнукам доводиться захищатись все від того ж ворога і в аналогічних, якщо не більш складних умовах. Адже за ці 100 років Українці практично винищені внаслідок столітньої совєтської окупації та Великої Війни, що триває вже понад 100 років, і в епіцентрі якої знаходиться Україна…

Ми, наше покоління — ми не вивчили уроки Історії…
І тому ми опинилися перед такою з загрозою втрати Держави, що і наші предки 100 років тому…
Чи не доведеться знову зимовими походами рятувати Україну?…