Перейти до контенту

“Громадянська війна” в Еспанії — совєтські “іхтамнєти”

“Громадянська війна” в Еспанії
Совєтські "іхтамнєти"

 
До 85-х роковин початку la Guerra Civil в Еспанії
Совєтська гібридна "ґражданская война в Іспаніі" (1936—1939)

17 липня 1936 року в Еспанії почалось військове повстання націоналістичних сил Еспанії проти про-совєтського уряду "Іспанської Республіки". Після перших невдалих спроб повалення режиму марксистів в серпні 1932 і в лютому 1936, зрив еспанських націоналістів і військових в липні 1936 року зрештою призвів до la Guerra Civil в Еспанії.
При цьому, варто зазначити, що СССР до цієї "ґражданской войни" готувалось дуже ретельно і не один рік, роздмухуючи ситуацію всередині Еспанії до вибухової.
Гібридна війна Совєтів проти Еспанії почалась 17.Ⅶ.1936…


Guerra Civil Española

Війна в Еспанії стала першою гібридною війною терористичного квазідержавного утворення "РСФСР"\"Совєтская Россія"\"СССР" у західному світі. Про-совєтській "Республіці Іспанія" простягнув руку "братской помощі" товаріщ сталін та міцно схопив за горло Еспанію!
Гібридна війна Совєтів проти Еспанії, відома як “Громадянська війна”, передувала Другій Світовій війні. Так загартовувався гібридно-терористичний характер СССР.

Сьогодні, коли ми відвідуємо Еспанію, цю казково-веселу й красиву країну, облюблену туристами з усього Світу, коли спостерігаємо за перемогами її футбольних команд, неможливо навіть уявити, що порівняно недавно большевизм тероризував і цей народ. Річ у тім, що протягом трьох років громадянської війни — із 1936-го по 1939-й — між "червоними" республіканцями й націоналістами в Еспанії СССР захопив негласний контроль над однією зі сторін конфлікту — республіканцями. Якби історія склалася інакше, можливо, на додачу до розділеної на Північну та Південну Корею сьогодні у світі існували б ще й Західна та Східна Еспанії?

Але еспанська армія, яка мала столітні імперські традиції, дала бій большевизму, марксизму і совєтським окупантам та захистила від совєтської окупації Еспанію. Звісно, їй допомогли в цьому ситуативні союзники — майбутній злодій Гітлер і його партнер Муссоліні.

Каудильйо Еспанії Франсіско Фрáнко

Уже 25 липня 1936 року у своєму першому радіозверненні до еспанського народу Каудильйо Франсіско Франко так пояснював необхідність воєнного перевороту:

„Немає сумнівів у тому, що потрібно або ставати на бік Москви й таким чином принести в жертву Еспанію та її християнську цивілізацію, або ж почати хрестовий похід за велику, могутню й улюблену Вітчизну… Еспанія назавжди залишиться вільною від цього жаху, коли чесного еспанського робочого обдурять і використають для виконання московських планів…“

Як зазначає українська еспаністка Ольга Іваницька в книжці “Франко — Каудильйо Еспанії”, таку думку той висловлював регулярно:

„Ми, військові, піднялися, щоб урятувати Батьківщину від хаосу й запобігти створенню в цій важкій ситуації комуністичної республіки…“

За внутрішньою логікою, переворот Франка можна порівняти з Корніловським заколотом 1917-го, коли російські військові спробували не дати большевикам на хвилі свободи захопити владу після падіння монархії. До речі, саме як продовження війни з "красними" сприймали його ті нечисленні "білі" россійські офіцери, які воювали на боці Франка.

Сталінська Москва в Мадриді

1936-й, большевики вже 18 років, як узяли владу. Позаду кривава "громадянська війна" (а вірніше, окупаційні війни Совєтів, в тому числі й проти України), лише два роки після вбивства мільйонів Українців Голодомором і рік до "Великого терору" 1937–1938-го та ще через три роки почнеться Друга Світова війна. Сталін починає "велику гру" в Еспанії. Ця кампанія дістала в Кремлі назву "X". А вже через два місяці після початку війни, коли бунтівні традиціоналісти в жовтні 1936-го здійснювали генеральний наступ на Мадрид, саме СССР безпосередньо керує "обороною" еспанської столиці. Та незважаючи на еспанську республіканську владу, Совєти проводили масовий терор усередині республіканської зони — "terror roja" — так еспанською мовою звучав "красний тєррор".

Згодом совєтський перебіжчик, військовий розвідник Вальтер Крівіцкій (Самуїл Гінзберґ), який також працював в Еспанії, писав у своїй книзі “Я був агентом Сталіна”:
„ОҐПУ попрацювало блискуче! Уже в грудні 1936 року терор лютував у Мадриді, Барселоні та Валенсії, були створені спеціальні в’язниці ОҐПУ, його агенти вбивали й викрадали людей, уся ця мережа функціонувала абсолютно незалежно від законного уряду. Його Міністерство юстиції не мало жодної влади над ОҐПУ, що перетворилося на державу в державі. Перед його могутністю тремтіли вищі представники уряду Кабальєро. Совєтський Союз, здавалося, захопив у свої руки таку владу над законним іспанським режимом, наче ця країна перебувала під повним совєтським володінням.“

„Сьомого листопада я вип’ю кави на Ґран-Віа. Чотири колони зі мною, а п’ята в Мадриді“, — сказав еспанський генерал Мола. Мались на увазі військові колони. Так еспанські військові повстанці планували "привітати" московських большевиків із річницею жовтневого перевороту. Саме з цієї фрази народився вислів "п’ята колона". А гасло республіканських захисників Мадрида тієї осені “¡No pasaran!” (“Вони не пройдуть!”) було популярним серед совєтських піонерів аж до розвалу СССР. Еспанська мова, своєю чергою, збагатилася новим словом "сheсa" ("чека") від ЧК — карального органу большевиків, яким називали тюрми-катівні республіканців. Та й сьогодні в еспанській масовій культурі символіка СССР, портрет сталіна, совєтський чєкіст — візуальні образи, що стали частиною пам’яті щодо громадянської війни.

Якою була громадянська війна в Еспанії?
Сьогодні вона наче загубилася на тлі незліченних жертв Другої Світової війни, але для свого часу то був унікальний конфлікт — ідеологічний, міжнародний та кривавий. Загинуло близько 400 тисяч людей. Це при тому, що населення країни становило лише 22 мільйони. Еспанія стала ареною інформаційної війни — інтелектуальних боїв між журналістами, пропагандистами та письменниками з усього Світу.

Здавалося, що Мадрид досить легко захоплять повсталі традиціоналісти. На деяких вузьких ділянках ті вже заходили в межі міста. Але завдяки відчайдушній мобілізації всіх сил совєтськими військовими та спецслужбами, вступу в бій надісланих 50 танкових екіпажів і 100 літаків із СССР, а також 4 тисяч бійців перших "інтербріґад" вдалося восени 1936-го в критичні дні відстояти місто за лівими.

Світова спільнота проголосила "політику невтручання" в еспанську війну. Водночас Гітлер і Муссоліні вирішили її не дотримуватися й відкрито послали військових і зброю в Еспанію. СССР так само вступив у війну, але абсолютно таємно, офіційно стверджуючи, що "іхтамнєт".

Совєтські "іспанскіє лётчікі"

Італійських і німецьких військових було десятки тисяч. Совєтських — тисячі. Але різниця полягала в тому, що Совєти завдяки бригадам "совєтніков", які діяли віроломно, практично керували республіканським урядом. У прямому підпорядкуванні Сталіна через "Комінтерн" перебували "інтербріґады", через котрі пройшло близько 30 тисяч бійців. Це були добровольці з різних країн Європи та Америки. Надалі саме бійці "інтербріґад" стали дієвою базою для мережі агентів СССР по всьому Світу.

Совєтські "іспанскіє лётчікі"

Історик Ентоні Бівор пише:
„Совєтським військовим "совєтнікам" наказували "триматися подалі від артилерійського вогню", щоб Комітету з невтручання не можна було пред’явити полонених офіцерів. У суден, які йшли через Дарданелли та перевозили зброю, — танки й літаки, — на стоянці біля одного з островів у Егейському морі змінювалися зовнішній вигляд, назву й прапор. Для спотворення профілю додавалася несправжня труба або надбудова. Деякі кораблі видавали за туристичні лайнери: палубами бродили псевдотуристи в капелюхах, демонстративно клацали фотоапаратами.“

Вальтер Крівіцкій (Самуїл Гінзберґ) розповідав про фейкові історії та героїв, які створювалися більшовиками для світових ЗМІ:
„Для іноземних кореспондентів головною людиною на іспанському фронті був Еміль Клебер, командир інтернаціональної бригади. Мільйони читачів знали його як найдраматичнішу постать героїчної оборони Мадрида. Його показували світові таким собі "солдатом удачі", вихідцем з Австрії, натуралізованим у Канаді. Згідно з цією версією він, австрійський полонений у революційній Росії, нібито встав на бік білих у боротьбі проти більшовиків, але врешті-решт змінивши свої погляди, перейшов до комуністів. Усю цю картину було намальовано в головному штабі ОҐПУ в Москві, де Клеберу видали його фальшивий канадський паспорт. Свою роль він грав під диктовку ОҐПУ, його інтерв’ю складали містифікатори з кремлівських спецслужб. Я був знайомий із Клебером багато років, із його дружиною, дітьми та братом. Справжнє ім’я його було Штерн. Він народився на Буковині…“
А вже 1939-го Клебера-Штерна було засуджено в СССР на 15 років, і помер він у ҐУЛаґу в 1954-му.

Про ступінь підступності свідчать такі історії.
„Через кілька місяців одна "чека" відкрила псевдопосольство й повбивала всіх, хто намагався там ховатися…“ — пише Ентоні Бівор. Уже в серпні 1936 року, через місяць після початку війни, в республіканському Мадриді сталася перша позасудова розправа над заарештованими, яких утримували у в’язниці "Модель". Натовп увірвався туди, кількох колишніх міністрів Еспанії й 30 впливових правих діячів виволокли на вулицю та розстріляли.

Родичі деяких убитих викладають хрест із квітів на могили загиблих мадридців у Паракуельос.

Паракуельос — еспанська Биківня

Поруч із мадридським аеропортом “Барахас” і неподалік від колишньої в’язниці чекістів у храмі міста Алькала-де-Енарес розташоване село Паракуельос-де-Харама. Під час битви за Мадрид комуністи організували там масові розстріли мадридської інтеліґенції. Більшість жертв були далекі від політики. Хоча франкісти так само організовували терор, розстріли під Паракуельос-де-Харама є, як вважає еспанський професор Бустос, „воістину однією з найзловісніших сторінок історії країни…“

„Розстріли в Паракуельос почалися за наказом Генеральної дирекції безпеки Мадрида, якою керував комуніст Сантьяґо Каррільо, майбутній генсек Компартії. Утім, як стверджує професор історії Мадридського університету Хесус Мануель Бустос із посиланням на найавторитетніших дослідників цього питання Іана Ґібсона, Рікардо де ла Сьерво, Карлоса Фернандеса Сантандера та Сесара Відаля Мансанареса, негласними керівниками дирекції були працівники НКВД“, — пише публіцист DW Віктор Черецький.

Віктор Черецький наводить слова Хосе Кальє Беніто, президента братства Пресвятої Богородиці мучеників Паракуельос, про те що, в Мадриді, можливо, було вбито 8354 особи. Здебільше це були невинні люди — університетські професори, літератори, юристи, лікарі, інженери. Представників мадридської інтеліґенції розстріляли з подачі совєтських чекістів із превентивних міркувань "боротьби з буржуазією".

Джордж Орвелл

„Війна — це мир, свобода — це рабство“

Саме в період еспанської війни СССР масово атакував Світ інформаційною війною. Наприклад, ліві газети по всій Європі публікували совєтські пропагандистські побрехеньки.

Письменник Джордж Орвелл, у майбутньому автор культового роману “1984”, а на той момент ще невідомий англійський публіцист, був лівим романтиком. Він приїхав воювати за республіку й вступив у бойові підрозділи POUM — Partido Obrero de Unificación Marxista — Робітнича партія марксистського об'єднання (ПОУМ).

Громадянська війни в Еспанії відкрила перед 33-річним Орвеллом страшну таємницю. Він був шокований рівнем брехні комуністичної про-совєтської преси проти ПОУМ.

Біограф письменника Марія Карп розповідає в інтерв’ю «BBC»:
„Позиція POUM дуже відрізнялася від позиції сталіністської Комуністичної партії Іспанії, і Орвелл на власні очі побачив, що комуністи в країні борються з революцією. Це для нього стало, напевно, головним потрясінням у житті. Причому спочатку на людському, я сказала б, ліричному рівні. […] І коли Орвелл побачив, як шотландський юнак Боб Смайлі, онук відомого профспілкового діяча Роберта Смайлі, кинувши університет, мчить до Іспанії боротися з фашизмом, де його заарештовує, діючи за вказівкою НКВД, іспанська республіканська поліція й він гине у в’язниці, для письменника це стало страшним ударом…“

Окрім цього, Орвелл дістав на фронті серйозне поранення та лише дивом лишився живим: куля пробила горло.
Пізніше Джордж Орвелл напише:
„В Еспанії я вперше побачив газетні репортажі, які не мали ніякого стосунку не те що до фактів, а навіть до того, що розуміється під ординарною брехнею. […] Одна з найжахливіших рис війни полягає в тому, що воєнну пропаганду, усе це несамовите виття, брехню та крики ненависті, куховарять люди, які сидять глибоко в тилу…“

“Колгосп Тварин” — українське видання 1947 року

Саме в Еспанії Джордж Орвелл стає антисовєтчиком.
1944-го Джордж Орвелл пише знаменитий “Колгосп Тварин” — антибільшовицьке послання всьому Світу, передусім Українцям і россіянам.

Саме Джордж Орвелл з власних коштів пожертвував на друк українського перекладу і написав єдину передмову до українського видання антиутопії “Колгосп Тварин”. Український переклад 1947 року був першим перекладом “Колгоспу Тварин” і надрукований за підтримки Орвелла. Втім, невеликий 2-тисячний наклад було перехоплено в американській зоні окупації Німеччини й майже увесь передано совєтським окупантам, чєкісти знищили наклад, лишилось лиш пару сотен екземлярів першого українського видання з посланням від Джорджа Орвелла.

Сюжет повісті в алегоричній формі, але з точністю повторює та викриває криваву історію перших десятиліть діяльності більшовиків. В образах тварин утілено реальні сили СРСР: свиня Наполеон — сталін, свиня Сніжок — троцкій, кінь Боксер — збірний образ усіх робітників, вівці — легко керовані маси, собаки — каральні спецслужби СССР. Їх цуценятами бере собі Наполеон (сталін) і виховує в абсолютній відданості лише собі. У повісті Орвелл детально показує, як початкова ідея "революційного раю" крок за кроком трансформується в реальність "тоталітарного пекла". У фіналі твору Орвел алегорично показав Тегеран-1943, коли за один стіл сіли люди (західні лідери) і свині (сталін та Совєти).
А в романі “1984” він зобразив механізм підпорядкування природи людини-монстра тоталітаризму. Ці два культові твори народилися з жаху, який письменник відчув від гібридної брехні сталінського СССР в Іспанії.

Полювання на Ніна

Андреу Ніна — перша у світі людина, яка переклала з російської на каталонську "Прєступлєніє і наказаніє" Достоєвскоґо та "Анну Карєніну" Толстоґо. Активіст і журналіст із Барселони, який примчав до Москви будувати новий комуністичний світ. Тут він одружується на россіянці Ольґє Тарєєвой, у них народжується двоє дітей: Іра й Нора. У Совєтській Россії Нін починає працювати в "Комінтерні", обирається депутатом у Моссовєт. У 1926-му його усувають від роботи та ще чотири роки не випускають назад додому. 1936-го, на момент початку громадянської війни в Еспанії, він міністр юстиції в уряді Каталонії в Барселоні, лідер авторитетної лівої сили ПОУМ — Робітнича партія марксистського об'єднання (POUM — Partido Obrero de Unificación Marxista).

Совєтський чєкіст Алєксандр Орлов (Фельдбін Лейба Лазарєвіч) — убивця комуніста-республіканця Андреу Ніна, у 1938-му втече з Еспанії до США

Процесом затримання Ніна в Барселоні керував чекіст Алєксандр Орлов (Лейб Фельдбін). Цьому передувала підступна операція. Орлов з іншим совєтським агентом Іосіфом Ґріґулєвічем невидимим чорнилом вписали в справжні документи, відібрані у франкістів, послання, із якого випливало, що Нін — це агент Франка.

Орлов знав, що еспанська поліція зможе помітити послання і володіє шифром франкістів. Було дописано таку фразу: "На виконання Вашого наказу я особисто відправився в Барселону, щоб побачитися з керівним членом ПОУМ — Н. Я передав йому всі Ваші вказівки. Відсутність зв’язку між ним і Вами пояснюється аварією радіостанції..."

Хесус Ернандес, на той момент про-совєтський еспанський комуніст, який був міністром, у своїх мемуарах-сповіді розповідав, як Орлов домовлявся з ним про усунення Ніна. Мовляв, це треба зробити без участі поліції, щоб не було витоку інформації, і що є безперечні докази, нібито Нін зрадник і фашист: про це свідчать написи невидимими чорнилами.

Ернандес пише, що розсміявся на це Орлову в обличчя: "Будь ласка, не розповідайте цієї дурної історії, адже люди сміятимуться. У всій країні ви не знайдете жодного громадянина, який повірить, що Нін такий ідіот, що писатиме повідомлення Франко невидимим чорнилом в епоху радіо". Але затримання Ніна чекісти все ж таки домоглися.

Андреа Нін із дружиною Ольґою Тарєєвою та доньками Ірою і Норою в їдальні свого будинку в Барселоні.

Нещасний Нін

Андреу Ніна, впливового іспанського політика, спочатку катували "сухім мєтодом": йому цілодобово не давали спати, не дозволяли сидіти день і ніч. Це дуже дієвий спосіб зламати людину морально й змусити "зізнаватися". Потім перешили до фізичних знущань: знімали шкіру, різали, били. Так совєтські карателі-чекісти вибивали з Ніна "зізнання" в його рідній Еспанії про те, що цей комуніст перекинувся на бік "фашистів"... Катування відбувалися в секретній в’язниці ҐПУ в Еспанії, котру большевики організували в Катедральному соборі міста Алькала-де-Енарес — у сакральному для Еспанії храмі.

Про що в той момент думав Андреу Нін, еспанський інтелектуал, закоханий у россійську культуру? Чи згадував той день, коли вирішив стати комуністом? Коли зв’язався з червоною Москвою?

Червона інквізиція

Політика й літературознавця Ніна після арешту привезли під Мадрид, в Алькала-де-Енарес, за 30 кілометрів від столиці. У катедральному соборі цього містечка чекісти організували свою в’язницю. До речі, там також базувалися совєтська танкова бригада Дмітрія Павлова та школа пілотів літаків.

Тут треба пояснити, що це місце має для Еспанії сакральну цінність. Алькала-де-Енарес заснували римляни ще в I столітті до нашої ери. Видатний іспанський кардинал Сіснерос 1499 року заснував тут перше у Світі місто-університет. Заклад мав великий успіх. А вже в XIX столітті його було перенесено в столичний Мадрид.

У 1492-му католицькі королі Ізабелла й Фердинанд саме тут зустрічалися з Христофором Колумбом, щоб обговорити подорож, яка закінчиться відкриттям Америки. В Алькала-де-Енарес народився клясик світової літератури, автор “Дон Кіхота” Міґель де Сервантес. Місто протягом століть було головним осередком філологічних студій, де відбувалося формування літературної еспанської мови. Показово, що в наш час в Алькала-де-Енарес вручають головну премію для еспанських філологів.

Тут була одна з перших святинь католицького світу. Мабуть, тому еспанські правителі побудували університет і свою резиденцію саме в цьому місці. Вважається, що в III столітті за християнську віру римляни замучили тут двох дітей семи та дев’яти років. Це перші діти-мученики в католиків. У 404-му там, де вони зустріли смерть, було побудовано каплицю. А потім на її місці виник Катедральний собор Святих дітей Хусто й Пастора.
Туди й привезли еспанського комуніста Ніна.

Цікаве питання для соціопсихологів: чому саме в цьому сакральному місці совєтські большевики облаштували свою базу?

Згаданий еспанський комуніст Хесус Ернандес пише:
„Нін не здавався, він пручався, поки не втратив свідомість, терпець його інквізиторам урвався, вони вирішили відмовитися від сухого методу. Потім текла кров, знімалася шкіра, розривалися м’язи, фізичні страждання були за межами людської витривалості, але Нін опирався болю найвишуканіших тортур. Через кілька днів його обличчя стало безформною масою плоті.“

Британський історик Ентоні Бівор так описує останні дні Ніна:
„Його відокремили від товаришів і відправили в Алькала-де-Енарес, де з 18 по 21 червня (1937 року) допитували.
Незважаючи на тортури, застосовані Орловим і його підлеглими, Нін відмовлявся від самообмовляння, заперечуючи, що передавав ворогові координати цілей для артилерійських обстрілів. Потім його перевезли в заміський літній будиночок, що належав Констанс де ла Море, дружині Ідальґо де Сіснероса, і закатували до смерті. Після цього було розіграно гротескну комедію в сталінському дусі. Загін добровольців-німців з інтербригад у формі без розпізнавальних знаків, які видавали себе за гестапівців, удерся в будинок, зображуючи спробу порятунку Ніна. Потім туди підкинули «докази» їхньої присутності, зокрема німецькі документи, значки Фаланги й грошові купюри націоналістів.“

Це важливий момент. Як ми бачимо, чекісти володіли прийомом переодягання в чужу форму й розігрування маскараду, щоб підступно обманювати, видаючи себе за інших. Треба усвідомлювати, що це класичний та улюблених прийом більшовиків, який вони використовували протягом усього XX століття. Згадаймо хоча б перевдягання НКВДістів у однострій УПА для їх дискредитації серед мирних Українців. Навіть уже за часів афганської війни, за свідченням історика Дмітрія Вєдєнєєва, створювалися підконтрольні СССР псевдобанди моджахедів.

В офіційному повідомленні республіканців у ті дні, можливо, написаному під диктовку Орлова, йшлося: „...На місці викрадення, де відбувалася боротьба з охороною, було знайдено невеликий шкіряний гаманець, а в ньому лист німецькою мовою та німецькі грошові купюри. Зміст гаманця не залишає ніяких сумнівів у тому, що звільнення Ніна було організоване агентами Німецького генерального штабу“. Тепер усе ставало на свої місця: "фашиста-троцькіста" Ніна звільнили "його господарі німці".

Відомий агент-диверсант НКВД Павєл Судоплатов, який під легендою "націоналіста" увійшов у довіру та вбив лідера Організації Українських Націоналістів Євгена Коновальця, у своїх мемуарах "Спецоперации. Лубянка и Кремль. 1930–1950" писав про вбивство Андреу Ніна так: „Уся операція з вилучення Ніна із в’язниці була проведена за участю Орлова-Нікольського за допомогою спеціальної групи бойовиків — німецьких антифашистів, бійців диверсійного партизанського загону. На чолі німецької групи був Густав Руберлейн, згодом, за часів НДР, — завідувач міжнародним відділом ЦК Соціалістичної єдиної партії Німеччини.“

Як бачимо, "друзі Москви", чиї зв’язки з нею були скріплені кривавими справами в Еспанії, ще довго залишалися опорою СССР у Світі.

Вадім Роґовін, совєтський історик, троцькіст, який не приховує своєї антисталінської позиції, у книжці "1937" пише: „Лише в 1992 році в результаті розслідування, проведеного працівниками Каталонського телебачення, в архівах КҐБ було виявлено план фабрикації фальшивки, представленої Кольцовим як документ, посланий фашистським агентом. Закодований текст із буквою "Н" (Нін) було виготовлено за наказом Орлова двома працівниками таємної поліції республіканців — А. Касталья і Ф. Хіменесом. Учасники розслідування розшукали не тільки саму фальшивку, що зберігалася в національному історичному архіві Іспанії, а й самого Хіменеса, який дожив до наших днів і з екрана телебачення підтвердив свою участь у її виготовленні.“

Нін не зламався, тому відкритого публічного судилища над "троцькістами", як це відбулося в Москві роком раніше в процесі над "Антирадянським об’єднаним троцькістсько-зинов’євським центром", сталіну добитися в Еспанії не вдалося.

То навіщо сталінські агенти катували Ніна? І чому його історію можна назвати знаковою не тільки для Еспанії, а й для СССР та, можливо, навіть Світу?

Трагізм Громадянської війни в Еспанії

Прикладом трагізму громадянської війни в Еспанії стала історія з двоюрідним братом по батькові самого Франсіска Франка майором Рікардо де ла Пуенте Баамонде, який так само був військовим, який відзначився в бойових діях і командував аеродромом.

У день проголошення перевороту Рікардо його не визнав і заявив, що залишається вірним республіці. Перед тим, як повстанці взяли контроль над аеродромом, він вивів із ладу всі літаки. Його заарештували, і Франко, який був поруч, не став рятувати брата... Через два з половиною тижні офіцера Рікардо розстріляли свої ж колишні колеги військові.

На момент перевороту протистояння між братами, як і взагалі в Еспанії, уже певний час тривало. Двома роками раніше Рікардо відмовився бомбити лівих повстанців, коли іспанські комуністи, ймовірно, за ініціативи "Комінтерну" й сталіна проголосили в Астурії "рєспубліку рабочіх, крєстьян і солдат". У боях 1934-го загинуло 220 військових і 1135 повстанців. Франсіско Франко здійснював загальне військове керівництво операцією з придушення повстання й тоді тільки відсторонив брата, якому залишалося жити лише кілька років.

Каудильйо Еспанії Франсіско Фрáнко

Франсіско Франко втратив у війні й рідного молодшого брата Рамона, який був відомим еспанським льотчиком-першопрохідцем, воював за націоналістів і загинув 1938 року під час бойового вильоту.

Таким чином, під час роздмуханої Совєтами Громадянської війни в Еспанії, Каудильйо Еспанії Франсіско Фрáнко втратив двох братів, що опинилися по різні боки конфлікту.

Відомою стала історія, коли після падіння міста Бадахос полонених республіканців зігнали на арену для кориди й розстріляли з кулеметів. „Звичайно, ми їх розстріляли, а як інакше? Що мені залишалося, узяти 4000 червоних із собою в колону, коли ми були в гонці із самим часом? Чи я мав би відпустити їх і залишити в тилу, щоб Бадахос знову став червоним?“, — наводить журналіст Джея Т. Уайтейкер слова полковника Яґуе.

Довгий час страту відомого поета Ґарсіа Лорки в підконтрольній націоналістам зоні совєтська пропаганда трактувала як типовий приклад "звєрств фашистов". Але сьогодні, наприклад, вважається що тортурам і вбивству Лорки передував конфлікт на "сімейно-сусідсько-політичному" ґрунті. А Франко навіть устиг розпорядитися звільнити Лорку, хоча цього й не сталося.

Відразу після перемоги традиціоналісти провели масові арешти, у тюрмах утримувалося 270 тисяч людей. За п’ять років після своєї перемоги у війні, із 1939-го по 1944-й, націоналісти розстріляли 29316 осіб. Після 1945 року розстріли стали рідкісним явищем.

Що ж стосується ідеології самого Франка, то ось що, писав британський посол із Мадрида в Лондон 19 липня 1936-го, відразу після перевороту:
„Франко не можна вважати небезпечним доктринером-політиком (як Гітлера), або непередбачуваним фашистським демагогом (як Муссоліні). Це радше добрий еспанський військовий керівник, розважливий, консервативний і націоналістичний. Він виступив лише для того, щоб припинити хаос і вибух соціальної революції.“

Хосе Діас, генсек "Компартії Іспаніі", розчарувався в "Странє Совєтов".
Проте, в 1938 році поїде до СССР лікувати рак шлунку. У 1942-му в Тбілісі ніби викинеться з вікна.

Кінець міфу СССР як "імперії добра"

Злочинні дії чекістів у республіканському таборі стали шоком і для самих еспанських комуністів. Згаданий Хесус Ернандес у своїх мемуарах “Я, міністр Сталіна в Іспанії” (1954) наводить слова Хосе Діаса, на той момент генерального секретаря Комуністичної партії Іспанії, після однієї із спецоперацій чекістів: „Краще було б померти, ніж переживати цю духовну смерть. Я був людиною, що з фанатичним ентузіазмом ставилася до СССР. Ви знаєте, що я був пекарем. […] І завжди був готовий померти за те, у що вірив. Пізніше Совєтський Союз, Сталін, переможний соціалізм навернули мене до комунізму. Я без страху присвятив себе палким переконанням, що СССР — наш ідеал. Я пожертвував би своєю дружиною, дочкою, батьками. Я вбивав би, захищаючи Росію, захищаючи Сталіна. І що сьогодні? Усе руйнується, усе в руїнах. Яка мета нашого життя? Розумієш, я з усіх сил переконую себе, що помиляюся. Тому що хочу вірити. Я не можу визнати, що все брехня. Дійти до такого висновку — це кінець…“
Хесус Ернандес там же писав:
„Це більше, ніж вторгнення, це колонізація“, — сказав я, намагаючись іронізувати. „Сипаї Кремля, ось хто ми, сипаї“, — сказав він у гніві“. (сипаї — індійські солдати, яких британські колонізатори наймали на службу).

Золото ацтеків — у Москву

"Іспанская Рєспубліка" віддала Совєтам "на хранєніє" золотий запас Еспанії!
У листопаді 1936 року на чотирьох кораблях до Одеси приїхало 510 тон(!) еспанського золота, здебільшого в золотих монетах. Загалом було 7800 ящиків. Три чверті всього золотого запасу Еспанії Совєти переправили до Москви, із якої воно вже ніколи не повернулося…

„Якби всі ящики із золотом, які ми вивантажили в Одесі, покласти щільно одне до одного на бруківці Красной площаді, вони повністю зайняли б її з кінця в кінець“, — наводить слова учасника перевезення совєтський перебіжчик Вальтер Крівіцкій (Самуїл Гінзберґ).

На сьогодні вартість золота, за деякими розрахунками, дорівнювала б $7 млрд. Отже, жовта преса могла б порозважатися із заголовками: „Прокляття золота ацтеків. Кара наздогнала нащадків жадібних конкістадорів! Крадене золото вкрадене знову!“.

Одним з організаторів операції з вивезення золота був убивця Ніна Алєксандр Орлов. Водночас доля йому усміхнулася. Він прожив довге життя та не повторив шлях багатьох інших агентів, які працювали в Еспанії, а потім їх убили інші большевики під час терору 1937–1938-го, що відбувався в СССР паралельно з війною в Еспанії.
„До того часу почали пропадати всі ті радянські керівники, які прибули до Еспанії в небезпечні та бентежні дні вересня й жовтня 1936 року. Антонов-Овсієнко, Сташевський, Берзін, Кольцов, навіть посол Ґайкін зникли не тільки з Еспанії, а й з історії. [...] Чому їх убили? Найімовірніше, частково тому, що виступали проти політики Сталіна щодо Еспанців, із якими вони так тісно співпрацювали“, — пише історик Томас Хью в книжці “Громадянська війна в Еспанії. 1931–1939 роки”.

Натомість Орлов примудрився втекти до США, де прожив аж до 1973-го. Тут доречно згадати, що, за інформацією від еспанського директора державної скарбниці Мендеза Аспе, розвідник забрав з Еспанії на 100 ящиків більше, ніж потім привіз у СССР. 1952 року в США Орлов випускає книжку "Таємна історія сталінських злочинів". Натомість історію свого вбивства Ніна він не розповідає.

Агент-диверсант НКВД Павєл Судоплатов у своїх мемуарах "Спецоперации. Лубянка и Кремль. 1930–1950" писав:
„До Іспанії ми відправляли як своїх молодих, недосвідчених оперативників, так і бувалих інструкторів-професіоналів. Ця країна стала своєрідним полігоном, де випробовувалися та відпрацьовувалися наші майбутні військові та розвідувальні операції. Багато з наступних ходів совєтської розвідки спиралися на встановлені в Іспанії контакти. Протягом 1936–1939 років в Іспанії тривала, по суті, не одна, а дві війни, обидві не на життя, а на смерть. В одній зійшлися націоналістичні сили, керовані Франко, якому допомагав Гітлер, і сили іспанських республіканців, яких підтримував Совєтський Союз. Друга, зовсім окрема війна, точилася всередині республіканського табору. З одного боку, Сталін у Совєтському Союзі, а з другого — Троцький, який перебував у вигнанні: обидва хотіли постати перед світом як рятівники й гаранти справи республіканців і підпорядкувати своєму керівництву іспанський революційний антифашистський рух.“
Ось таким чином Судоплатов зізнається, що СССР вів в Еспанії дві війни: і проти націоналістів, і проти неугодних Сталіну лівих марксистів у "своєму" ж таборі.

Вигнаний з СССР Троцький так само розкусив гру Сталіна в Еспанії. Після вбивства Ніна він пише статтю “Початок кінця”:
„Методи амальгами й підробок, що напрацьовані в Москві, переносяться готовими на землю Барселони та Мадрида. Вожді ПОУМ, яких можна звинуватити тільки в опортунізмі й нерішучості щодо сталінської реакції, оголошені раптово "троцькістами" і, зрозуміло, союзниками фашизму. Агенти ҐПУ в Іспанії "знайшли" написані ними самими хімічні листи, у яких зв’язок барселонських революціонерів із Франко встановлюється за всіма правилами московської підробки. Негідників для виконання кривавих наказів не бракує.“

Як пише Іґорь Сімбірцев у книжці “Спецслужби перших років СРСР. 1923–1939: На шляху до великого терору”: „большевики, крім Ніна, в Еспанії також убили відомих у міжнародному Четвертому інтернаціоналі троцькістів Вольфа, Фройнда, Рейна, Роблеса, до того ж ліквідували їх таємно, щоб уберегти республіканський табір від передчасного розколу. Таємно було захоплено й убито восени 1937-го лідера ПОУМ Курта Ландау, з австрійських троцькістів.“

Історик Ентоні Бівор:
„Як згодом визнавали багато розчарованих комуністів, що грубішою була брехня, то більше вона впливала. Іспанська республіка виявилася заражена жахливою ​​параноєю НКВД... У будь-якому разі лавина комуністичної брехні поховала всяку єдність республіканців, незважаючи на тимчасовий виграш від неї для центрального уряду та для відновлення військової дисципліни... Багато республіканців після вбивства Ніна втратили майже всі ідеали, які варто було б захищати. Як зауважив теоретик анархізму Абад де Сантільяна, хоч би хто переміг Неґрін з його комуністичними когортами або Франко з його італійцями та німцями, результати для нас були б однаковими.“

***

СССР пішов з Еспанії в момент великої угоди з Гітлером 1939 року, перемкнувшись на розділ Європи, тепер зі Сходу. Як бачимо, гібридна агресія Совєтського Союзу проти Еспанії передувала Другій Світовій так само, як і напад на Фінляндію, країни Балтії та Польщу. А до цього була окупація і пошматування України між СССР і Польщею. І методи ведення гібридної війни Совєтів проти України 1917—1921 років згодом в 1936—1939 лише вдосконалились в Еспанії, вкупі з методами "красноґо тєррора". Саме в Еспанії проявився та загартувався гібридно-терористичний характер СССР і його спецслужб. Він передався й нинішньому режиму "правонаслєдніци СССР" — такому ж терористичному квазідержавному утворенню "РФ (россія фашистская)", заснованому вихідцями з совєтських спецслужб, які не можуть відкинути злочинне чєкістсько-большевицьке минуле.

Матеріял-першожерело:
© Денис Самигін “Громадянська війна в Іспанії: "X-тамнєти" або перші "іхтамнєти"”
© «Тиждень»