Бенідорм — іспанське економічне диво Каудільйо Франко

Бенідорм — іспанське економічне диво Каудільйо Франко
Benidorm es el milagro económico español de Caudillo Franco

 
Бенідорм — символ відродження Королівства Іспанії після совєтської гібридної війни 1936-1939 років, відомій як "La Guerra Civil". Вщент зруйноване Королівство перебувало на периферії Європи в усіх сенсах, до того ж, відбудову Держави суттєво затримала Друга Світова війна. І лише на початку 1950-х років Каудільйо Франсіско Франко дав початок всебічним реформам, котрі увійшли в історію під назвою "Milagro Económico Español" — "Іспанське Економічне Диво".

Вельмишановне панство запрошується до подорожі у сонячну Іспанію, аби, подорожуючи в часі й просторі, ознайомитись з повоєнними реформами справжнього патріота своєї країни, якого совєтська пропаґанда зве "диктатор" Франко.
Ми побачимо як "диктатор" врятував свою Іспанію від совєтських окупантів, потім від участі в ІІ Світовій війні, а потім почав відбудову зруйнованої Іспанії і запровадив реформи. В контексті реформ під час війни в Україні цікаво буде ознайомитись з іспанським досвідом.
А також побачити перлину Іспанського Економічного Дива — місто Бенідорм.

 

Традиційно нашу подорож в часі й просторі розпочнемо з огляду історичних подій, познайомимося ближче з Каудільйо Франсіско Франко, якого Кремль ненавидить точно так, як ненавидить Петра Порошенка, далі дізнаймося що ж таке, це "Іспанське Економічне Диво", а наостанок завітаймо в Бенідорм і дізнаємось, чим збентежені нині Іспанці...

На відміну від повоєнної Іспанії, в Україні реформи проводяться під час війни, коли ми змушені чистити авґієві стайні всередині країни і захищатись від зовнішньої аґресії квазідержавного утворення "РФ(россія-фашистская)".
До речі, у Іспанії і України спільний ворог — Кремль, і саме Совєти роздмухали війну 1936 року в Іспанії, чєкісти ж роздмухують каталонську кризу і нині в рамках гібридної війни проти Світу. Ретельно це питання розглянуто в публікації „¡Viva la España!“
Найбільше в Іспанії постраждала сфера туризму, адже більшість курортів розташовані в каталанських автономіях.
Крім того, до влади в Іспанії прийшла найстаріша "Іспанська соціалістична робітнича партія" ("PSOE") — саме та партія марксистів-сталіністів, що стояла в аванґарді совєтської гібридної війни 1936 року! І її лідер, нинішній прем'єр Педро Санчес, першочергово оголосив про "позбавлення від спадку диктатора Франко" і закликав "знищити всі сліди кривавого диктатора". Насамперед, підтримувані Кремлем "республіканці" поспішають знищити Меморіял в Долині Полеглих, де поховані Герої війни 1936 року, включно з прахом Каудільйо Франсіско Франко.
Місто Бенідорм, як символ реформ Франко, теж будуть зносити?

✠ ✠ ✠

Estado Español

Каудільйо Франсіско Франко після перемоги в La Guerra Civil наводив порядок в Іспанії залізною рукою. Він не волів бути схожим на дуче Муссоліні чи на фюрера Гітлера, хоча б тому, що ці двоє зазіхали на його рідну Неньку-Іспанію, а Каудільйо ненавидів тих, хто зазіхає на Іспанію! Особливо Каудільйо ненавидів сталіна, Совєти й комунізм. Тому все, що було пов'язане з Совєтами в Іспанії ліквідовувалось і знищувалось без зволікань! Вся совєтська нечисть має бути знищена! Це було пріоритетом для Каудільйо.
Каудільйо Франко усвіломлював, що Іспанія стала полігоном перед майбутньою ІІ Світовою війною, і доки Чемберлен та Делад'є продовжували гратись з Гітлером і сталіним в свої "політікі уміротворєній", Каудільйо розмірковував, як йому вберегти Іспанію від війни, що вже камінюкою нависла над Європою.

Франсіско Пауліно Ерменегілдо Теодуло Франко і Баамонде Салґадо Пардо де Андраде був Іспанцем до кінчиків волосся і він нікому й ніколи більше не дозволить затягнути у війну його рідну Іспанію!
Ніколи й нікому!

Третій Райх та Італія отримали мало зиску з участі в Громадянській війні в Іспанії. Звичайно, вони позбулися загрози дістати комуністичну державу на Заході Європи, але Іспанія не увійшла в "країни Осі" і впродовж Другої Світової війни залишалася здебільшого нейтральною (за винятком відправлення "División Azul" "Блакитної дивізії" на Східний фронт — так Каудільйо позбувся чисельних ворогів і з боку соратників, і з боку залишків "республіканців", які оголосили себе "хунтою" наприкінці війни). У випадку з війною проти СССР Франко не витримав і піддався бажанню помсти, вирішивши відплатити джуґашвілі-сталіну тією ж монетою, тобто, посилкою своїх військових боротися з комунізмом на його території. Щоправда, частина "республіканців" одразу перебігли до Совєтів, де їх все одно чекала смерть в таборах ҐУЛаґу. Франко водночас і допомагав Гітлеру і позбавлявся від найбільш радикальної частини військових. Гітлер у свою чергу збирався використовувати "Блакитну дивізію" проти Франко, з метою встановити слухняніший режим в Іспанії. Втім, все закінчилося обопільним стяганням військ до Піренеїв в кінці 1942 року. Після падіння режиму Муссоліні Франко відкликав "Блакитну дивізію" з СССР.

В ході особистої зустрічі з Гітлером в жовтні 1940 року Каудільйо Франко відмовився брати участь в плані по захопленню британського Гібралтару, зажадавши більш вигідних умов угоди. Каудільйо знав, що Фюрер нізащо не погодиться, почне бризкати слиною, репетувати й тупати ногами, що й сталось. Таким чином Франко допоміг Великій Британії утримати контроль над Гібралтарською протокою і вести дії на середземноморському фронті. Ключовий Гібралтар став транзитною базою для флоту і авіації країн-союзників для перекидання сил на Мальту, в Азію і Африку.

Франсіско Франко, незважаючи на тиск Гітлера, заплющив очі на те, що іспанські прикордонники за хабарі пропускали на територію Іспанії Євреїв, які втікали з окупованих країн, і, навіть більше, відмовлявся прийняти антисемітське законодавство та не видавав Євреїв-біженців назад Третьому Райху. Можливо це обумовлено тим, що рід Франко походить з іспанських Євреїв-сефардів Галісії. З цієї причини історіографія сучасного Ізраїлю ставиться до нього з симпатією, незважаючи на його співпрацю з Гітлером.
Завдяки Франко в Іспанії врятувалось декілька тисяч Євреїв.
Совєтська "історіоґрафія" (пробачте), звісно, ніколи цей факт не висвітлювала.
Крім Євреїв, на території Іспанії рятувалися збиті над Францією (й ті, що зуміли перейти Піренеї) льотчики антигітлерівської коаліції. Режим Франко навіть не заважав їм за свої гроші фрахтувати морські катери і відправлятися на території, підконтрольні західним союзникам, хоча б і в той же Гібралтар. Таким чином врятувалась немала кількість військових Великої Британії, Канади і США.

Під час бесіди між Каудільйо Франко і новим послом США в Іспанії Карлтоном Хейс 9 червня 1942 року останній запитав, чи може Франко спокійно ставитися до такої перспективи, як панування на всьому континенті нацистського Третього Райху з її фанатичним расизмом і антихристиянським язичництвом. Франко відповів, що це не зовсім приємна перспектива для нього самого, як для христіянина-католика і для Іспанії, але він сподівається, що Німеччина зможе піти на якісь поступки західним державам і встановити будь-якого виду "баланс сил" в Європі. Франсіско Франко наполягав, що небезпека для Європи та Іспанії виходить не стільки від нацистської Німеччини, скільки від совєтського комунізму, Кремля і кацапів. "Іспанія не стільки бажає перемоги країнам Осі, скільки поразки Совєтскій Росії" — підкреслив Каудільйо Франко.

В результаті після закінчення Другої Світової війни режим Франко не занепав, використовуючи вигоди від розпочатої Кремлем Холодної війни, хоча певний час під впливом СССР та США перебував у міжнародній ізоляції.

Іспанія, одна з найбідніших країн Європи, зруйнована майже вщент Громадянською війною, роздмуханою Кремлем, перебувала в жахливому стані, і вже Другу Світову навряд чи витримала б, якби не Франко, який зміг зберегти нейтралітет Іспанії під час ІІ Світової. Коли палала Європа, Іспанія, звісно, не могла розвиватись ні в якому плані і також боролась за виживання. По завершенню Другої Світової потрібно було на повну силу починати відбудову Іспанії і виведення країни з числа найбідніших і найвідсталіших...

З ініціативи Франко в Іспанії було почато політику національного примирення.
Ще по завершенню Громадянської війни одразу почалось спорудження меморіяльного комплексу Valle de los Caídos — Долина Полеглих, що мав вшанувати всіх загиблих в Громадянську війну. Ідея його створення належала Франко. Там же він мав бути захоронений після смерті.
Каудільйо справедливо зауважив, що всю важку роботу в спорудженні національного меморіалу пам'яті мають виконувати ті, хто роздмухав цю війну — ув'язнені республіканці, що виявили бажання сумлінно працювати, отримували гарантію вдвічі скоротити терміни і працею спокутувати свою провину за зраду Іспанії.
Аналогічно відбудовувались і зруйнована війною Іспанія — в першу чергу використовувалась праця тих, хто був винний у цій війні, хто привів совєтських окупантів, хто роздмухав цю війну. "Зруйнували нашу Іспанію — відбудовуйте!" Таку позицію Каудільйо вважав справедливою.

Проте, попри політики примирення, репресії проти політичних супротивників (крім "республіканців", до них належали сепаратисти з Каталонії й Країни Басків) тривали до його смерті. Але Каудільйо вважав, що це теж справедлива боротьба з ворогами Іспанії, і якщо їх не зупиняти та не знищувати, відбудеться знову кремлядський реванш.
Якщо Франко й був диктатором, то це був диктатор в давньоримському значенні цього терміну — себто, посадова особа, наділена усією повнотою державної влади у випадку зовнішньої чи внутрішньої небезпеки, яка загрожувала Державі.
Каудільйо Франко цілеспрямовано відбудовував зруйновану війною Іспанію.
Він будував ІСПАНСЬКУ Іспанію!

Після початку Холодної війни вплив СССР в ООН дещо впав, і на початку 1950-х пройшла хвиля дипломатичних визнань франкістської Іспанії. Вже в ході війни Франко почав обмежувати вплив партії "Фаланги" — після війни партія в основному займалася соціальною роботою, перетворившись на щось подібне совєтським профспілкам, а згодом партія була перейменована в "Національний Рух".
З середини 1950-х почалося "Іспанське Економічне Диво", що вивело Іспанію зі стану однієї з найбідніших країн Європи на рівень цілком розвиненої європейської країни. Досить тривалий час Іспанія займала друге місце у світі (після Японії) за темпами економічного розвитку. В кінці 1960-х почалися і політичні реформи, був прийнятий закон про пресу і дозволені страйки неполітичного характеру, розширено місцеве самоврядування, прийнято декілька конституційних законів, що розширили права громадян. Поступово Франко почав лібералізацію, що дозволило згодом мирний перехід до конституційної монархії.

Іспанія була оголошена королівством в 1947 році, але монарх не був оголошений — Іспанія вважалася монархією з вакантним місцем Короля. Франко надав собі право самому назвати ім'я людини, яка повинна стати Королем, і навмисно затримував вибір з політичних міркувань. Вибір, нарешті, відбувся в 1969 році, коли майбутнім Королем Іспанії був оголошений принц Хуан Карлос де Бурбон як офіційний наступник Франко (який залишався довічним реґентом).
Після смерті Франко 20 листопада 1975 року принц Хуан Карлос став Королем Іспанії. Він відразу ж почав процес переходу країни до демократії, що завершився переходом Іспанії до конституційної монархії і парламентської демократії.
Король Іспанії Хуан Карлос I завершив процес перетворення країни з авторитарної в демократичну.
2.VI.2014 Король Іспанії Хуан Карлос I зрікся престолу на користь свого сина, принца Філіпа VI.

✠ ✠ ✠

"Milagro Económico Español"
"Іспанське Економічне Диво"

"Іспанське Економічне Диво" — історичний феномен рекордного зростання іспанської економіки, що розпочався 1959 року та тривав до 1973. Звершення іспанського економічного буму позначилось світовою нафтовою кризою 1973 року.

Іспанія була вщент зруйнована після совєтської гібридної війни 1936-1939 років... Відновити швидко економіку завадила Друга Світова війна, що спалахнула коли ще не згасло остаточно згарище війни в Іспанії...
Іспанці ледве виживали, не вистачало їжі, деякі діти навіть без одягу бігали замурзані в пошуках щось попоїсти...
Перше десятиліття після Громадянської війни було найважчим...

Після ІІ Світової війни Іспанія була ізольована зусиллями "страны-пабєдітєльніцы-асвабадітєльніцы" СССР, низка країн відкликали своїх послів, багато країн, як західні, так і комуністичного блоку, приєднались до торгового ембарго. У відповідь режим Франко застосував політику автаркії.
Відновлення економіки відбувалось украй повільно.
Промислове виробництво повернулось на рівень 1936 року лише 1955, сільськогосподарський сектор зміг відновити свій рівень до громадянської війни ще пізніше, 1959 року. Поступове відновлення дипломатичних відносин зі США та їхніми союзниками у 1950-их роках, що було пов'язано зі стратегічною важливістю Іспанії, яка зростала за умов протистояння між Заходом і Сходом, призвело до зростання рівня зовнішньої торгівлі та обсягів іноземних інвестицій, а, відповідно, до зниження економічних труднощів Іспанії.

"Іспанське Економічне Диво" стало можливим завдяки реформам, які просували так звані Технократи.
Технократи за згоди Каудільйо Франко, розробили та здійснювали політику розвитку іспанської економіки під керівництвом Міжнародного Валютного Фонду.
Технократи стали для Іспанії новим класом політиків, які замінили стару фалангістську гвардію.
Реалізація стратегії, розробленої технократами, набувала форми планів розвитку та мала значний успіх: у 1960-их роках Іспанія стала другою в світі за темпами економічного зростання, дещо відстаючи від Японії, ставши в результаті дев'ятою за величиною економікою світу. Завдяки успішній політиці технократів Іспанія приєдналась до промислово розвинених країн, залишивши в минулому злидні й відсталість, що були притаманні країні після втрати більшої частини своєї імперії на початку XIX століття.

Однак економічне зростання, стимульоване державою, мало багато недоліків, що чітко виявились під час кризи 1970-их років. Це не лише завдало серйозних екологічних збитків, але й призвело до нерівномірного розвитку регіонів, залишивши багато з них у скруті, та, зрештою, спричинило проблеми, деякі з яких не вдалось вирішити навіть у 2000-их роках.

Багато в чому економічне зростання пояснювалось широкомасштабними державними інвестиціями в інфраструктуру та в окремі важливі галузі, а також відкриттям Іспанії як популярного туристичного напрямку. "Іспанське Економічне Диво" завершило період автаркії 1940-их—1950-их років та стало відповіддю на економічну кризу в Іспанії, спричинену Громадянською та Другою Світовою війнами. В результаті економічного зростання спостерігались помітні покращення рівня життя й розвитку середнього класу. Хоч Іспанія до її вступу до Європейської Спільноти 1986 року залишалась економічно менш розвиненою відносно найбільших країн Західної Європи (за винятком Португалії, Греції й Ірландії), однак загальне зростання продовжилось, і за кілька років країна досягнула того ж рівня, що й решта держав. Іспанія стала п'ятою за величиною економікою в ЄС та, в абсолютному виразі, дванадцятою в Світі.

"Іспанське Економічне Диво" багато в чому живилось виходом сільського населення в міста, що дозволило значно збільшити робітничий клас. Економічний бум призвів до надмірного й неконтрольованого зростання будівельного сектору на периферії головних іспанських міст для розміщення нових робітників, які прибули з сільської місцевості.
Основні міграційні потоки йшли з півдня Іспанії в бік індустріальних районів Каталонії та Країни Басків. У той же час Мадрид став містом послуг і торгівлі, що також збільшило число населення, що потребувало нового житла у значній кількості. Такий феномен збільшив зайнятість у будівельному секторі.

Відкриття Іспанії, що не мала значних запасів корисних копалин, для масового туризму залучило до країни велику кількість іноземної валюти, що використовувалась для сплати імпорту машин, обладнання тощо, необхідних для швидкого розвитку інфраструктури та промисловості. Окрім того, туристична індустрія відзначається підвищеною трудомісткістю, що також забезпечило створення значного числа місць.

Окрім туризму і промисловості, яка зростала, ще одним фактором, що сприяв розвитку, стала еміграція Іспанців для роботи на фабриках і будівельних майданчиках у країнах, що сягнули більшого економічного розквіту після Другої Світової війни, особливо Франції та Німеччини. Багато хто з тих іспанських робітників надсилав більшу частину свого заробітку своїм родинам в Іспанію, що призвело до зростання споживання й інвестицій.

Щоб прискорити індустріалізацію, іспанський уряд інвестував у великі компанії через Національний інститут промисловості чи безпосередньо, як у випадку з „SEAT“. Зросло промислове виробництво у старих промислових зонах, наприклад, у Країні Басків і північному узбережжі Ферроля й Віго (металургія, суднобудування), в околицях Барселони (автомобілебудування, машинобудування, текстиль, нафтохімія), Мадрид перетворився на важливий промисловий і комерційний район. Автомобільна промисловість була одним з найпотужніших локомотивів іспанського дива: від 1958 до 1972 року виробництво автомобілів зростало щороку в середньому на 21,7 %. Якщо 1946 року в Іспанії було випущено 72 000 легкових автомобілів, то 1966 — вже 1 мільйон. Символом розвитку став автомобіль „SEAT-600“, версія італійського „Fiat-600“, що випускався іспанською компанією „SEAT“ — Українцям він знайомий як "горбатий" „Запорожець“! Загалом у період від 1957 до 1973 року було виготовлено понад 794 000 „SEAT-600“, та якщо на початку того періоду ця модель була першою машиною багатьох родин іспанського робітничого класу, то зрештою вона стала першим "другим" автомобілем у багатьох родинах.

Нафтова криза 1973 року завершила те дивовижне зростання, й після того економіка йшла за більш легкою східною траєкторією. Приєднавшись до Європейської економічної спільноти 1986 року та провівши повну перебудову промисловості, Іспанія в економічному та соціальному сенсі перебуває серед промислово розвинених країн, залишивши позаду ситуацію ендемічної відсталості, що спостерігалась до першої половини XX століття.

Під час "Іспанського Економічного Дива", що співпало з "золотим віком капіталізму", рівень життя заможної Іспанії був близьким до рівня життя розвиненої Європи. Економічне зростання, поряд із наполегливістю та всюдисутністю режиму, призвели до того, що важлива частина того нового середнього класу вважала диктатуру Франко успішною соціальною та робітничою моделлю.
Власне, варто порівнювати соціальну кризу перших повоєнних років та реальне зубожіння населення у порівнянні з дійсно стрімким підняттям соціального рівня життя населення з середини 1950-х років — одразу стає зрозуміло, чому нині половина населення Іспанії вважають добу Франко "золотою добою", а самого Каудільйо Франко вважають зовсім не диктатором, а радше справжнім господарем і справжнім патріотом Іспанії.

✠ ✠ ✠

Бенідорм — від рибальського села до Середземноморського Мангеттена
Benidorm, de pueblo pesquero a Manhattan Mediterráneo

Публіцист „La Vanguardia“ Alexis Rodrígues-Rata (Алексіс Родріґес-Рата) в публікації „Benidorm, de pueblo pesquero a Manhattan mediterráneo“ („Бенідорм — від риболовецького села до Середземноморського Мангеттена“) розповідає історію перетворення вмираючого бідняцького селища на найкрутіший курорт Середземномор'я, з другою після Нью-Йорка щільністю хмарочосів.

Бенідорм — середземноморський Мангеттен Королівства Іспанії.
Історія Бенідорму — це зростання від бідняцького рибальського селища Валенсії до найбільшого та найкрутішого туристичного центру не лише на Коста-Бланка, а й на всьому Середземномор'ї!

У 1950 році населення рибальського селища становило всього 5 тисяч осіб.
Нині Бенідорм є динамічно зростаючим 75-тисячним містом з найбільшою у Світі щільністю хмарочосів, тільки після Нью-Йорка.
До початку розбудови це було депресивне бідняцьке селище рибалок, яке стрімко занепадало через те, що різко зменшився вилов тріски, що вздовж узбережжя Коста-Бланка заходила з Атлантики в Середземномор'я. Рибні косяки змінили напрямки й рибалки та нечисельні місцеві мешканці були приречені на скруту. В повоєнних умовах, коли вщент зруйнована війною Іспанія ледь жевріла, зменшення вилову риби для рибальського селища було катастрофою...
Мешканці Бенідорму почали шукати альтернативи розвитку селища.
На щастя, почались реформи і вони врятували Бенідорм.

Коста-Бланка в перекладі з іспанської — Біле Узбережжя, і саме білі пісчані пляжі Бенідорму — яскраве тому підтвердження.
Бенідорм розташовано вздовж довгих пісчаних пляжів з дрібним м'яким піском і лазуровим чистим теплим та лагідним морем. Сонячне літо і тепла зима буквально сприяли перетворенню цього місця на курорт.
Технократи, що займались концепцією економічних реформ, одним з пріоритетів визначили розвиток туристичної сфери. Іспанські узбережжя просто створені для суцільної курортної зони. Відтак, окрім розвитку агропромислового комплексу та індустріалізації, пріоритетом іспанських реформаторів-технократів стала розбудова курортної інфраструктури.
І саме Бенідорм став першою ластівкою!

Бенідорм — перша вільна економічна зона Іспанії, яку в рамках економічної реформи створив Каудільйо Франсіско Франко.
1959 року в місті було відкрито чотири нові готелі, започатковано „Фестиваль пісні Бенідорм“, дозволено вдягати бікіні на пляжах.
В 1960-х роках відкривається ще з десяток готелів, триває стрімка розбудова міста не лише вшир і вдалину, але й у висоту.
Темпи і динаміка розвитку міста у 1950-1970 роках були найвищі у Світі, з початком глобальної економічної кризи 1973 року динаміка розвитку Бенідорма уповільнилась.
Нині у Бенідормі зосереджено найбільше найвищих споруд Іспанії. За щільністю хмарочосів Бенідорм посідає друге місце після Нью-Йорку, випередивши Гонконг і Сингапур.

В Бенідормі зосереджено найбільшу кількість нічних клюбів, казино, бінґо-залів, театрів, тематичних парків, міні-ґольф-клюбів, багато англійських пабів, безліч розваг, іспанський колорит Старого Міста та атмосфера ультрасучасної убранізації хмарочосів Бенідорма. Хмарочоси збудовані навіть над прірвами на високих скелях, що теж приваблює туристів. Де ще можна побачити хмарочоси над скелями, під якими розташовано невеличкі, заховані від зайвих очей, пляжі, до яких, щоправда, необхідно ще спуститись зі скель.
Бенідорм — це багато пляжів, багато з сонця, багато людей, розвинута інфраструктура, дуже дешево за європейськими мірками і вельми популярне місце літнього відпочинку на сонячній Коста-Бланка.

У підсумку туристична революція в Бенідормі підсумовується в зростанні населення до 75 тисяч мешканців, щороку місто відвідує 2 мільйони туристів, в середньому під час курортного сезону в місті перебуває до півмільйона людей на добу.
В Автономії Валенсія місто Бенідорм приймає щороку туристів більше, аніж столиця Валенсії.
„— Бенідорм залишається унікальним явищем в історії туризму та міського розвитку, і ми хочемо залишитися цим унікальним містом!“ — підкреслює міський Голова Антоніо Перес.
„— Чи залишиться так?“ — запитує автор публікації в „La Vanguardia“ Алексіс Родріґес-Рата.

Бенідорм — символ реформ Каудільйо Франко

Бенідорм вважається символом реформ Каудільйо Франко.
Яскравий приклад того, як економічна реформа "кровавоґо фашистскоґо діктатора" Каудильйо Франсіско Франко перетворила найбіднішу, вщент зруйновану совєтською гібридною війною країну Європи на одну з найбагатших.

Між іншим, автономія Валенсія (Comunidad Valenciana) — одна з трьох каталанських автономій — Валенсія, Каталонія і Араґон.
Власне, реформи Франко вклали найбільше коштів саме у розвиток туризму та розбудову інфраструктури курортних узбережжь, в першу чергу, каталанських. Тому в тій же Каталонії найбільш розвинута курортно-туристична інфраструктура Середземномор'я.
Але підбурювані Кремлем сепаратисти хочуть щоб "услишалі житілєй Каталоніі", і тому за останній рік туристична сфера Каталонії постраждала чи не найбільше.
Минулорічний сплеск каталонського сепаратизму знову поновився восени 2018 року під загальною назвою „El otoño caliente en Cataluña“ — „Гаряча осінь у Каталонії“.
Хоча Валенсія не Каталонія, але це одна з каталанських автономій. Згідно зі Статутом автономії, затвердженим у 2006 році, Валенсійська Ком'юнідад (автономна громада) визнається "історичною країною" Іспанії. Її офіційними мовами є іспанська та валенсійська (споріднена з каталанською мовою).
На відміну від Каталонії, рівень сепаратизму в Ком'юнідад Валенсія майже нульовий, проте, туристична сфера все ж постраждала внаслідок каталонської кризи.

Нині до влади в Королівстві Іспанія прийшла найстаріша "Іспанська соціалістична робітнича партія" ("PSOE") — саме та партія марксистів-сталіністів, що стояла в аванґарді совєтської гібридної війни 1936 року!
Лідер "PSOE", нинішній прем'єр Педро Санчес Перес-Кастехон (Pedro Sánchez Pérez-Castejón), першочергово оголосив про "позбавлення від спадку диктатора Франко" і закликав "знищити всі сліди кривавого диктатора".
Про-кремлівський прем'єр Санчес підігрує Кремлю у каталонській кризі, граючи на два поля, і вашим і нашим. Але головним завданням Санчеса є "унічтожить наслєдіє фаланґістскоґо діктатора Франко"!
Насамперед, підтримувані Кремлем "республіканці" поспішають знищити Меморіял в Долині Полеглих (Valle de los Caídos), де поховані Герої війни 1936 року, включно з прахом Каудільйо Франсіско Франко.
Педро Санчес забажає також знести до біса цей Бенідорм?
Це ж головний символ здобутків економічних реформ Франко.

Кремляді ненавидять всіх, хто вистояв проти Кремля.
Кремляді намагаються знищити все, що створювалось тими, кого Кремль вважає ворогами.
Франсіско Франко, Петро Порошенко — це люті вороги Кремля.
Саме тому Кремль, руками своїх приспішників, намагається знищувати все, що створили ті, хто перемагав Совєти.
Не дивно, що Іспанці схвильовані майбутньою долею Бенідорма...

Публікацію укладено за матеріялом:
© «La Vanguardia» © Alexis Rodrígues-Rata — „Benidorm, de pueblo pesquero a Manhattan mediterráneo“ 2018.ІХ.15
© Dem'än Dzüba
© «Porohivnyçä»
2018.Х.1