«Пропала грамота» і «За двома зайцями»
вже не для Українців?…

 
«Пропала грамота» пропала і «За двома зайцями» теж…
Леґендарні кінострічки практично неможливо знайти у вільному перегляді, з 2020 року більшість культових, знакових і значущих українських фільмів українською мовою просто зникають з віртуального простору, ніби їх ніколи не існувало, або їх можна переглянути виключно на россіянських каналах і сайтах чи на платних онлайн-платформах.
Активно зачищають Інтернет від української кіноклясики не лише московіти, але й новоявлені так звані "правообладатєлі", котрі отримали ліцензії від "нашого держкіно" та той же кіностудії Довженка.
Свідченням цьому є інцидент з реставрацією і 4К-оцифруванням кінострічки «Пропала грамота», про що радісно сповістили всі українські медія, розмістивши копію фільму, що дало змогу 20 тисячам Українців переглянути "останнє кіно про козаків". Проте, миттєво знайшовся "правовласник" і погрозами змусив видалити реставровану копію, бо у "правовласника" перегляд «Пропалої грамоти» тепер коштує грошей!

《Пташок їм закортіло, сучим синам…》

2020—2021
Чергова нишкова заборона

На жаль, «Пропала грамота» та українськомовний ориґінал кінострічки «За двома зайцями» постійно вилучаються з вільного перегляду так званими "правовласниками" новоявленими.
При цьому, ці "правовласники" чомусь геть не помічають і не видаляють з Youtube та інших платформ "русскоязичний "За двумя зайцамі", так само спокійно на кацапських ютуб-каналах і кіносайтиках присутня "Пропавшая ґрамота" з кацапською назвою і абсурдним кацапським описом про "народную комєдію с вєсёлымі казакамі".

Раптом, у знакових культових і визначних українських фільмів ХХ століття з'явились "правовласники", причому, не ті кіностудії, де за часів совєтської окупації України ці фільми в умовах окупації вдавалось створювати, а якісь новостворені "дістрібьютори", "онлайн-платформи Такфлікси", котрим Держкіно і кіностудія Довженка віддали ліцензії.
Варто нагадати, що Держкіно існує за рахунок наших податків!
Але для чиновників Держкіно не існує Українців!
Для чиновників Держкіно головне гроші!
Доведено міністром ніщуком!
Нищив все!

《І ти, сиво гóлово, прийшов топтати неньчин хліб? Сором…》

Отже, з 2020 року такі національно-свідомі кінокартини, як «Пропала грамота», «Тіні забутих предків», «Вавілон ХХ», та звісно ж, українськомовний ориґінал «За двома зайцями» — стрімко почали зникати із загального простору та відкритих джерел вільного перегляду, ретельно видаляються на Youtube, і геть не за скаргами москалів, а через ретельне "бдєніє" нових "правообладатєлєй". Адже переглянути всі ці українські фільми можна тепер тільки на "Takflix" — і тільки за гроші! (Подейкують, наразі вартість перегляду 39 гривень).
Платиш гроші — дивишся старе кіно середини ХХ століття.

При цьому, та ж «Пропала грамота» під кацапською назвою з ідіотським описом є, скажімо, на кацапському сайті "Киноафиша", на кацапських ютуб-каналах "RVISION: Советские фильмы" і "rossiyskyvision" — і це чомусь не "порушує права правовласників"! Зате в роликах рекламка кожні 5 хвилин, зазвичай кацапська.
Це так гниле ніщуковско-квартально-зєльоне "дєржкіно" допомагає кацапам заробляти баблішко на Українцях!
Бо бажаючі переглянути улюблені українські фільми мусять йти дивитись їх виключно на кацапські ресурси, позаяк тільки там тепер вони є.

Таким чином Українці в Україні позбавлені права на українське кіно і вже не зможуть вільно переглянути такі національно-свідомі кінокартини, як «Пропала грамота» або українськомовний ориґінал «За двома зайцями».

Вільно переглянути українськомовний ориґінал «За двома зайцями» можна поки що ще на онлайн-платформі “Megogo”:

II► «За двома зайцями» (1961)

II► «За двома зайцями» (1961) 4К
https://www.youtube.com/watch?v=RjhOQtDeLOM

Станом на березень 2021 року видалено абсолютно всі копії українськомовного ориґіналу кінострічки «За двома зайцями», включно з відреставрованим ориґіналом, наразі лишилось пара дуже кепських копій, записані з телеканалів, з плашками із москальскою назвою фільму та лоґотипами цих телеканалів.
➔ Фільм «За двома зайцями» (1961) — українською мовою
➔ «За двома зайцями» (українською) — Михайло Старицький, 1961
➔ «За двома зайцями» українською (1961) 1080p FullHD Реставрація
➔ «За двома зайцями» (1961) (українською)
➔ «За двома зайцями» (1961)
➔ «За двома зайцями» (1961) 4К
Чи нáдовго?…

Найбільш жаль саме той, відновлений українськомовний ориґінал, що був широко поширений і віднедавна звідусіль "випиляний" цими "бдящімі правообладатєлямі"! Ориґінал хоч і мав первісну звукову доріжку з дефектками та потріскуванням, проте, не містив у собі накладених плашок нинішніх телеканалів, вискакуючих звідусіль плашок телеканальною рекламкою, з кацапською назвою "За двумя зайцами" і на початку стрічки плашку зі сповіщенням язиком окупантів: "В фільмє прісутствуют кадри курєнія!"

《— Вони курять!!!》

В якості можна переглянути ще на ютуб-каналі "держкіно" — немов знущання — 1 хвилину українськомовного ориґіналу «За двома зайцями», а сам українськомовний фільм не представили, зате віддали ліцензію казна кому для заробляння грошей на платних онлайн-площадках "такфліксах", котрі видаляють будь-де інде будь-які українськомовні копії цього фільму.

«Пропала грамота» є найбільш вдалою, душевною, глибинною екранізацією творів Миколи Гоголя, де цілковито розкривається наш український національний код, який не кожен чужинець зможе збагнути. Чужинці, насамперед кацапи, лиш недолуго відчували загрозу для своєї експансії і окупації, та просто забороняли кінострічку. І нині також намагаються приховано забороняти, ховаючись за "авторскім правом", вилучаючи звідусіль українські фільми, котрі чомусь не бажає викладати у вільний доступ ані кіностудія Довженка, ані "дєржкіно", тим самим позбавляючи Українців права на перегляд українського кіно національно-патріотичного напрямку українською мовою.
Бо ворогів корчами корчить!

Втім, картина Бориса Івченка «Пропала грамота» пройшла крізь заборони, крізь простір та Час, і буде надалі проходити крізь будь-які заборони!
Леґенду вбити неможливо!

《— А від нечистої сили є в мене, синку, старовинне козацьке закляття!
— Що це, Батьку?
— Це мій зачарований тютюн!》

Аналогічна ситуація з кіноклясикою «Тіні забутих предків» — уривок в 1 хвилинку на ютуб-каналі "дєржкіно", а ось на кацапськом каналє "RVISION: Советские фильмы" українська кінострічка є, і це не порушує "прав правообладатєлєй"!

Українська кіноклясика, помічена як "совєтская" з описом мовою окупантів — це можна, а українським ютуб-каналам і користувачам — ніззя!
Ось таке у нас "дєржкіно"!

《Ах ви ж перéвертні!…》

Національна спадщина України чи "авторські права"?

Звісно, авторські права потрібні, вони захищають творців, митців, акторів…
Як бути з творами, які отримали визнання як культові, знакові, значущі, формуючі національну свідомість — тобто, як бути з творами, що вже стали Національною Спадщиною Українців?

Завтра з'явиться якийсь "правовласник" у пісні “Щедрик” і почне вимагати собі роялті та видаляти звідусіль будь-які аудіовізуальні примірники різдвяної пісні, почне забороняти слухати, не сплативши спочатку за разове прослуховування "всього лиш 50 гривень", але "якщо придбати акційну пропозицію на місяць Різдвяних Свят всього за 500 гривень — можна отримати доступ до 10 реміксів “Щедрика” і в подарунок буде вам льодяник-карамєлька!"
Потім з'явиться "правовласник" на вірші Кобзаря, і за цитування Кобзаря почне вимагати сплачувати йому роялті, пропонуючи придбати зі знижкою акційний набір книги, флешки з аудіочитанням та відосіками плюс календарик, буклетик і рекламку від "правовласника" з обов'язковою реєстрацією на його сайтику, щоб мати можливість продовжувати "ліцензію" на "щорічний абонемент" на право читання віршів Кобзаря.
Смішно звучить?
Та вже не дуже…
До цього йде…

《Плюнь в карти!》

Клясику у нас всі люблять!
Українську чи совєтську, але люблять, кожен по-своєму.
Відтак, поглянемо на ситуацію з українськими кінострічками і совєтськими фільмами. Маються на увазі саме патріотичні та національно-свідомі українські кінострічки, навіть створені за часів і в умовах совєтської окупації. Бо ж, погодьтесь, є суттєва різниця між «Пропалою грамотою» і "Свадьбой в Маліновкє", між «Тінями забутих предків» і "Королєвой бєнзоколонкі", та навіть є суттєва різниця між переозвученим на кацапську говірку і українськомовним ориґіналом «За двома зайцями»!

《 — У нас сьогодні неприйомний день!
— А у мене якраз дуже приємний! 》

В совєтські часи по совєтському телебаченню можна було спокійно й по сто раз на рік дивитись ті совєтські фільми, що нині вважаються "классікой совєтскоґо кіно". Їх було не так багато насправді, їх крутили по колу на тих чотирьох совєтських телеканалах, всі вони були на "общєпанятнам язикє", всі вихваляли "счастлівую совєтскую жизнь", пропаґували "ідті в армію, єхать на целіну, єхать за запахом тайґі, строіть свєтлоє будущєє", ну або "пра вайну"!
Так звані "дєцкіє фільмы" взагалі був треш, пронизаний суцільною совєтською пропаґандою вздовж і впоперек! По сто разів на рік "Нєуловімыє мстітєлі", "Тімур і єґо команда", "Елєктронік", "Ґостья із будущєґо" з калічним роботом Вертером, в той час, коли на Заході діти вже дивились „Політ Навігатора“ або „Зоряні Війни“.

《Що ж це воно робиться?》

Українського кінопродукту було не так багато.
Із 378 фільмів, що знято на кіностудії Довженка за совєтський період 1928—1991 років, цілком україномовних зняли лише 22, що становило всього близько 6%. 22 українських стрічки за 63 роки! Такі результати однозначно свідчать про значний внесок студії в русифікацію України. На кіностудію Довженка залюбки запрошували россійських акторів, а українським відводили ролі другого плану, часто для створення певного комічного антуражу.
Українськомовних стрічок чи мультфільмів можна було перерахувати на пальцях, зазвичай вони тут же переозвучувались на "общєпанятный", а український ориґінал чомусь завжди зникав. Ну і "кіно УССР" мало бути совєтським — "Вєсна на Зарєчной уліце", "Свадьба в Маліновкє", "Королєва бєнзоколонкі", а якщо й треба було показати український кольорит, то все одно "па-русцкі", як у "Вєчєрах на хуторє бліз Діканькі". А ще, звісно ж, в усих совєтських фільмах Українець мав образ такого собі "младшеґо брата" — смішного, недолугого, "слєґка прідурковатого хохла-сєлюка із дєрєвні", що смішно так "лопочєт чёй-то на сваєй мовє" і якому завжди все розтлумачував "па-русцкі" цей завжди "снісходітєльный старший брат".
Типовий приклад: "Штепсєль і Тарапунька".
І це всим "наравілось"!

《Прокиньтесь, люди, прокиньтесь! Це вам сниться!
І вам сниться. І вам… Схаменіться, божевільні!
Це вам сниться!…》

Все це виховувалось десятиріччями, ще чверть століття після Совка все це підживлювалось кремлядським роздмухуванням "ностальґіі по совєтской родінє", й тому нині у нас умовно "73% насєлєнія" все ще ментально існують "в странє совєтской" — навіть народжені вже у ХХІ столітті!

Бо з появою Інтернету й соцмереж на пост-совєтське суспільство вилилось ціле цунамі совєтського контенту! Фільми, музика, ностальґія! Найбільші совєтські кіностудії, включно з Одеською і Ялтинською, не кажучи вже про мосфільми всілякі, вивалили у вільний доступ безмежну кількість совєтьских фільмів вкупі з рашистськими сєріалами. Те саме й з музикою. Ютуб нав'язливо пхає у "рекомендовані" виключно совєтсько-россійський контент, навіть якщо у налаштуваннях користувача й натяку немає на походження з пост-совка. Під кожним совковим фільмом десятки мільйонів переглядів і сотні тисяч однотипових коментарів з оплакуванням "какую страну проСССРалі!"

Поява в Інтернет українськомовних українських кінострічок, особливо створених в умовах совєтської окупації, збентежила "русскоязичних саґраждан" і взбісила кацапів з РФ. Спочатку видалялось методом "стукачєства", а згодом у значущих українських кінострічок раптом почали з'являтись якісь невідомі "правообладатєлі", котрі ретельно відслідковували й видаляли всі українські фільми ХХ століття.

《Я ж просив вас, не топчіть хліб…》
(стріляє з двох піштолей)

Отже, якщо взяти тільки Youtube, то там є канали "Мосфільма", лєнінґрадской кіностудіі ім.ґорькоґо, ялтінской і одєсской кіностудій, де зібрано увесь їхній фільмофонд у відкритому доступі й щодня мільйони любителів Совка все те дивляться та "нєістово ностальґіруют за совєтськой родєной".
А спробуйте знайти ютуб-канал Київської кіностудії імені Довженка! Отож! Ба більш того, ці "бідні церковні миші" навіть сайт закрили, бо нащо він їм? Все одно українського кіно не існує, а востаннє у 2018 році було відзнято псевдоісторичний суцільний кіноляп "Щоденники Симона Петлюри", де міністр ніщук зіграв самого себе — зрадника віннічєнка, і на котрому попиляв 2 мільйони гривень! На цьому діяльність кіностудії згорнулась, схоже. Вигідніше здавати павільйони кацапам і кварталовцам, це все ж "живе бабло". Тож, совєтська українофобна кіностудія ім. Довженка існує в режимі пожирання бабла, власне, як і "дєржкіно" ім. ніщука та "мінкульт" ім. ткачєнкі с "1+1".

А чисельні українські любительські сайти та ютуб-канали, де Українці ретельно збирали українськомовні українські кінострічки, після 2019 року доволі стрімко були знищені тими "правообладатєлямі", котрим надали "ліцензії" в "дєржкіно і мінкультє".
Українське кіно для Українців має бути лише платним, це ж не совєтські "кіна", котрі можна дивитись вільно, ностальгуючи по "совєтской родінє".

Видаляється й історична документалістика!
До прикладу, «Трагедія Карпатської України» (1939) — українська чорно-біла документальна хроніка 1939 року, в якій зафільмовано проголошення Незалежності Карпатської України та фактичний початок ІІ Світової війни, коли Українці першими в Європі дали відсіч нацистським приспішникам з Мадярщини й Польщі. Унікальність кінохроніки полягає в тому, що жодне інше проголошення будь-яких українських республік у першій половині ХХ століття не було відзнято на кінокамеру. Саме для цього пан Каленик Лисюк спеціяльно прибув в Хуст із Америки разом із сином у 1939 році. Він зафільмував проголошення самої держави Карпатська Україна та бої між Карпатськими Січовиками й мадярськими окупантами. Ним же і було змонтовано кінцевий вигляд стрічки. У 1940 році Герой І Визвольних Змагань, український актор і кінорежисер Василь Авраменко (відомий як режисер кінофільму «Запорожець за Дунаєм» [1939]) на базі кіностудій «Авраменко Фільм Продакшен» і «Kobzar Film Corporation» у Нью-Йорку змонтував та завершив продакшн кінострічки «Трагедія Карпатської України» («The Tragedy of Carpatho-Ukraine»), і 15 квітня 1940 року відбулась її прем'єра в США.

Документальна кінохроніка «Трагедія Карпатської України» створювалась Українцями як документальне свідчення початку ІІ Світової війни, і передбачалось вільне поширення насамперед серед української діяспори.

За американським законодавством через 50 років після смерті правовласника чи через 70 років з дати створення твору, цей твір переходить у суспільне надбання в якості національної спадщини. Тобто, через 70 років після 1940-го — із 2010 року — ця історична документальна хроніка має взагалі вільно поширюватись та бути доступною, насамперед для дослідників історії.
Але зась!
Десь у 2020 році всі копії цієї документальної кінохроніки позникали з Youtube, Vimeo, і взагалі з вільного доступу, позаяк у документальної кінохроніки 1939 року раптом з'явився "правообладатєль" — така собі фірмочка "BlueSkyFilm", котра ніби-то належить чи то "BBC", чи "СNN", чи "ґазпромскому" "EuroNews".

Тобто, бачимо цілеспрямовані дії, коли на будь-який український кіноконтент, включно з історичною документальною кінохронікою, знаходиться раптом якийсь новоявлений "правовласник", і всі ці українські кінострічки та кінохроніки просто зникають! Прикриваючись "авторським правом" якась невідома "шарашкіна контора" з невідомими власниками просто сховала українську документальну кінохроніку від широкого загалу.
Дієвий метод цензури вигадали!

А якби всі важливі українські кінострічки і кінохроніки знаходились під захистом Держави і мали статус Національної Спадщини, — а саме Держава має володіти подібними цінностями, — то не крали б українське всілякі невідомі з метою знову "покласти на полку" чи взагалі знищити…

Адже, якраз саме Міністерство Культури і Держкіно мали б створити Національний Кінофонд, Список Національної Спадщини Кіно, куди вносити найбільш значущі національно-свідомі кінострічки, які формували національну свідомість Українців, особливо ті кінострічки, що створювались в умовах совєтської окупації українськомовними та українськими!
І можна було для вільного перегляду лишити відео середньої якості, а вже відео вищої якості пропонувати до перегляду за плату, це ж таке діло, творці фільмів теж мусять щось отримувати, і це зрозуміло. Творці, а не посередники-"дістрібьютори", "кварталовци" та чиновники-ненажери з "мінкультів" і "держкін".

Але створення Національного кінофонду і Списку Національної Спадщини Кіно було би можливим, якби у нас були українські Міністерство Культури і Держкіно! А вони ніколи не були українськими, і тим паче, не є українськими зараз!

《— Я козак! Хрю!
— Ти козак?!? То не ганьби оселедця!!!》
(зрізає шаблею оселедець)

«Пропала грамота» пропала

Вельми показовим став випадок з реставрацією і 4К-оцифруванням кінострічки «Пропала грамота» 1972 року.
Почалося все з того, що 22 березня 2021 року дизайнер Іван Веретянніков виклав український фільм «Пропала грамота» 1972 року на своєму YouTube-каналі у високій якості — 4K. Цифрову обробку він зробив самостійно за допомогою спеціальної програми “Video Enhance AI” від “Topaz Lab”. (це — застосунок для Windows и macOS, який обробляє відео, покращуючи якість до 4K-8K. Єдиним недоліком цієї програми є те, що совєтські кінофільми знімались в режимі 25 кадрів в секунду, а програма розрахована на американські 24 к\с, внаслідок чого починається розсинхронізація звуку й відеоряду, що помітно).
Втім, проєкт дизайнера став досить популярним: за 3 дні «Пропала грамота» зібрала під 20 000 переглядів та +2100 лайків у YouTube, про нього написали практично всі українські ЗМІ, розмістивши реставроване відео (тепер це просто статті з пустим місцем).

Дизайнер Іван Веретянніков також анонсував 4K-версію фільму «Вій» 1967 року, є наразі й 4-К «За двома зайцями» українською мовою, та чи нáдовго?… Ненáдовго! Невдовзі "бдящіє бдуньі і бдуніхі з талкфліксов" своїми мерзенними "жалобамі" повидаляли не лише самі реставровані фільми, а й ютуб-канал людини, яка волонтерські відреставрувала українську кіноклясику й виклала у вільний перегляд.

Якість реставрації більш аніж помітна!
Проте, реставрацію дизайнер зробив без дозволу правовласника, ким є Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка. Або ніт, — "правовласниками" оголосила себе створена 2019 року онлайн-платформа "Takflix", де українськомовний ориґінал «За двома зайцями» гіршої якості пропонується по 39 гривень за перегляд!

Іван виклав у Twitter скріншоти листування із юристом з "Axon Partners", що представляють інтереси "Takflix": у зверненні йдеться про те, що у користувача не було права обробляти фільм та викладати його на YouTube. Юрист просить прибрати відео з публічного доступу та надати файл з оновленою копією фільму.

Ну, добре, порушив "авторські права" незрозумілого онлайн-кінотеатру, де здирають три шкури за перегляд, але ж цифрову реставрацію людина робила власними силами, з власних ресурсів, можливо навіть на ліцензійній програмі, за котру платив немалі гроші, на власному обладнанні, слідкував за синхронізацією звукоряду і відеоряду, працював, одним словом.
Купіть у людини оцифровану 4-К копію!
Ми ж мусимо вам платити!
Платіть і ви!

Після розголосу в ЗМІ, зокрема, на ресурсах «AIN.UA» та «КИЇВ Медіа», юристка з "Axon Partners" Катерина Наливайко в коментарі «AIN» заперечила вимоги віддати копію й погрози з боку юристів "Takflix".

Дизайнер Іван Веретянніков розповів «AIN.UA», що жодних пропозицій від юристів "Takflix" до нього не надходило.
— Взагалі фільмами займатись не планував і не планую — це не мій профіль інтересів та експертизи. Я люблю створювати, а реставрація відео — лише обробка даних комп'ютером. Було цікаво зробити експеримент із сучасними загальнодосупними технологіями, не було наміру робили з цього продукт, тому й лишилось багато технічних зауважень. До того ж ці технології на сьогоднішній день ще сирі, та працюють у вузькому профілі умов. Цей фільм, «Пропала грамота», викликав резонанс — видно що у глядачів є значний попит на такий контент. Дуже вразила їх реакція. Стільки вдячних слів написали! Сподіваюсь що український фонд кінематографу пройде з часом через реставрацію, та шановні правовласники порадують глядачів результатами своєї праці, — говорить пан Веретянников.

Відео із фільмом «Пропала грамота» його каналі вже недоступне, лишився фрагмент у 4K, на якому можна побачити, як фільм виглядає у такій якості:

"Takflix" відмовився коментувати цю ситуацію, проте засновниця онлайн-кінотеатру, режисерка Надія Парфан порадила звертатись до кіностудії Довженка. У студії заступниця директора Єлізавета Плєсконос підтвердила, що дизайнеру не надавали права обробляти стрічку «Пропала грамота» та публікувати її. Але, за її словами, студія поки що не зверталася за захистом своїх прав до юристів. Але юристи з "Axon Partners" зазначили, що звернулися до дизайнера від імені правовласника. (Хто з них забрехався?)

Разом з тим, після цього інциденту з 4-К, з ютубу взагалі зникли будь-які копії фільму «Пропала грамота» з українськомовною назвою, лишились тільки копії з кацапською назвою на кацапських ютуб-каналах. Вочевидь, юристи "Takflix" такі ж підсліпкуваті, як і ОБСЄкуни на лінії фронту з окупаційними військами РФ.

Тим часом користувачі Twitter обурюються, що на інших онлайн-кінотеатрах фільм показують безкоштовно:

《 — Я устрітила тітку Секлету, так вона просила переказати вам, Проню Прокопівно, шо ви — падлюка! 》

"Takflix" — недолуга калька «Netflix»

"Takflix" — онлайн-платформа, що працює за принципом "відео за запитом", де можна легально дивитися українські фільми; обізвалися "онлайн-кінотеатр". Назва платформи є "алюзією на американський стримінговий сервіс «Netflix»".
Платформа була заснована режисеркою і продюсеркою Надією Парфан, розпочала роботу у тестовому режимі 31 грудня 2019 року.
Надія Парфан (1986 р.н.) — кінопродюсерка, кінорежисерка, культурологиня, громадська активістка, феміністка, активістка анархо-феміністичної організації "Феміністична Офензива", що діяла за принципом жіночого сепаратизму та включала в себе феміністок з України, РФ і Польщі. Іншими словами, звичайний феміністичний двіж під кураторством ФСБ, позаяк такі лівацькі анархо-рухи зазвичай під контролем кремля діють по всій Європі.
В січні 2014 року організація начебто "саморозпустилась".
Далі Надія Парфан рухалась до створення "Takflix".

Дивно, як це лівацька активістка раптом просяклась капіталістичними ідеалами й тепер заробляє власною онлайн-платформою "Takflix", де, за її словами, вона "єдина працівниця, хіба що є ще пару помічниць".
Жодних заздрощів, звісно, але виникає закономірне питання, яким чином щойноствореній невідомій онлайн-платформі з однією власницею-працівницею у штаті раптом надають ліцензії на кінострічки в Держкіно та на кіностудії Довженка? І юридична компанія якась захищає. Це ж все мабуть недешево коштує, ніт?

І чому раптом українські фільми отримали новоявлених "правовласників", котрі фактично позбавили Українців права на українські фільми, "зачистили" увесь віртуальний простір від українських фільмів і подивитись щось українське та українськомовне можна тільки у цих "правовласників" за гроші.

《І тут кляті мухи!》

Зрозуміло, що таким лівáчкам-фєміністкам глибоко чхати на якісь там сентименти Українців до тих небагатьох старих українських фільмів, які дивом вдалось створити в умовах совєтської окупації, які пройшли крізь терени заборон, "покладання на полку", через цензурування і знищення ориґіналів кіноплівок…
Таким як ця все одно, бо це "нє єйо вайна" — таких цікавить лиш нажива.

Як їм наразі протидіяти та повернути вкрадене українське — хто зна…
Але дуже-дуже кортить щиро побажати цим "правообладатєлям", щоб всі ті гроші, що вони зароблять на українському кіно, застрягли в їх ненажерливих пельках — навіки!…

《Гарний тютюн був, Батьку!》

А ми, Українці, все одно збережемо й повернемо собі і «Пропалу грамоту», і українськомовний ориґінал «За двома зайцями», і решту українськомовних українських кінострічок.
І нове українське кіно також буде!
Але без вас, перевертні!

© Dem'än Dzüba
© «Порохівниця» — «Porohivnyçä»
2021.Ⅲ.30
Укладач матеріялу і автор постерів
Відео та інші використані матеріяли з відкритих джерел.
© «AIN.UA»
© «КИЇВ Медіа»