Éдвард Козáк
справжній козак української сатири

Éдвард Козáк, також відомий під псевдонімами ЕКО, Мамай, Майк Чічка — український карикатурист, гуморист, художник, письменник, іконописець, редактор і видавець. Все своє життя митець присвятив одному — служінню Україні. Куди б не закидала його доля, всюди популяризував нашу культуру.

Éдвард Теодорович Козáк народився (20.Ⅰ.) 3.Ⅱ.1902 в селі Гірне на Галичині у селянській родині німецького походження, та з дитинства чітко відчував свою приналежність до українства.
Навчався у Стрийській гімназії, був пластуном у “Пласті”.

Протягом своїх юних років, Едвард Козак був стрільцем у рядах преславного Леґіону Українських Січових Стрільців — УСС-ів. Юнаком Еко змалював події Листопадового Чину 1918 року, учасником якого був.
Після проголошення в 1918 році Західньо-Української Народньої Республіки Едвард Козак вступив до лав Української Галицької Армії.
Достеменно невідомо, чи належав Козак до Української Військової Організації, проте у 1922 році він перебував під слідством у процесі підпільної УВО.
Та хай там як, Едвард опинився в польській армії (зазвичай поляки таких неблагонадійних відправляли до свого війська на перевиховання). Під час служби малював карикатурами, та й взагалі прославився великим дотепником та жартівником.

Едвард Козак (другий зліва) у групі пластунів під час Листопадового Чину, Стрий, 1918 рік

Після повернення з армії вирішив пов’язати своє життя з гумористично-сатиричним направленням. Тоді у Львові було чимало талановитих карикатуристів, які могли переважити в уміннях будь-якого европейського умільця на цьому полі. Едвард Козак не поступався їм в таланті гостро підмічати та переносити на папір сатиричні сюжети. Свої вміння Едвард вдосконалював у школі видатного українського художника Олекси Новаківського, а також у мистецьких студіях Відня та Любліна.

Починаючи з 1930 років, Едвард Козак редагував та видавав сатирично-гумористичні журнали “Зиз” (1926—1933) та “Комар” (1933—1939). Ілюстрував видавництво Івана Тиктори “Українська преса” — найбільше видавництво на Галичині, яке займалося виданнями газет, журналів, календарів, історичних місячників, головна мета якого — поширення освіти та національної свідомості серед Українців на теренах Західньої України, окупованих Польщею.
Також Едвард Козак оздоблював журнали для дітей “Світ дитини” і “Дзвіночок”, розробляв малюнки журнальних обкладинок, створював театральні декорації та костюми, писав олійні картини та етюди, проєктував дизайн плакатів та обгорток, займався розписом церков на Львівщині.
Сатири художника на псевдо “Еко” у 1930-их були відомі кожному галичанину.
Сучасникам Едвард Козак був відомий під псевдо: ЕКО, Мамай, Майк Чічка.

Карикатури були настільки сміливими, що на автора подавали до суду.
Водночас герої малюнків, серед яких, наприклад, Дмитро Донцов, так сильно шанували його талант, що звертались до Козака з проханням проілюструвати їхні книги.

Разом із однодумцями створювалися шаржі на провідних українських та світових діячів. Вони зображували сутність тодішньої політики та життя Галичини, Європи і Світу. Не залишили без уваги проблем мовного питання, соціальної нерівності, висвітлювали взаємини між Українцями та Поляками на окупованих Польщею теренах України, а також відбивали негативне ставлення до більшовицької системи та сталінського режиму на окупованих Совєтами теренах України.
Тому не дивно, що коли в 1939-му більшовики вдерлися до Львова то осатаніло розшукували Едварда Козака як "небезпечного злочинця".
Проте не знайшли. Козак встиг виїхати до Польщі.

“Недуга сталіна”
комісар: "Товариші! Ось ще один українець!"
Ґ.П.У.: "Нєбєспокойтесь, товаришу комісар - це ж ваша тінь."

У 1939–1941 роках Козак був iлюстратором видань Українського Видавництва у Кракові, та головою мистецької організації “Зарево”. Там він продовжив займатися ілюстрацією книжок, оздобленням журналів “Юні друзі” та “Дорога”.

У 1944-му Козак разом із дружиною та сотнями Українців опинися у таборі переміщених осіб в Німеччині. Але й там не сиділи склавши руки — активісти заходилися будувати там маленьку Україну. Американці та Англійці були враженні завзяттям Українців, які зуміли створити там і видання періодики, і аматорські театри, і ремісничі цехи.
З 1944 року очолював Українську спілку образотворчих мистців (УСОМ).
Від 1948 року видавав гумористичний журнал “Лис Микита”. Це видання стало справжнім феноменом еміґраційної періодики. В Мюнхені Едвард створив також унікальний цикл листівок українських народних пісень, пізніше митець намалює ще комплект карток “Село”, які вийдуть друком у 1956-му.
Чимало робіт Козака зустрічалося на шпальтах німецьких газет.

Едвард Козак — автопортрет

Едвард Козак виїхав на еміґрацію до США у 1949 (за іншими даними — у 1951 році) i oселився в Детройтi. Був активним членом Асоціації незалежних українських митців (АНУМ), Товариства українських письменників і журналістів.
Із 1952-го до 1957 року Козак працював на кіностудії “Jam Handy Film Studio”, де створював кольорові мальовані телекартини. За цю роботу неодноразово був вшанований відзнаками на Всеамериканському конкурсі. Але знайшлося чимало заздрісників, які боялися сильного конкурента, до того ж до українських еміґрантів у США ставилися не надто прихильно на відміну від Канади. Майже в кожному підозрювали "фашистського прибічника" чи навіть "ворога народу". Зрештою, всіма правдами й не правдами Козака усунули від роботи. Для нього зачинили двері до американського мистецтва. Але траплялися випадки, що ті ж американці крали ідеї карикатур у майстра. Едвард не витримав і в одному з номерів журналу “Лис Микита” намалював шарж “Семе, не кради!”.

1954 року, на вшанування 40-річчя Леґіону Січових Стрільців Едвард Козак створив він серію делікатно і чутливо мальованих картин на теми стрілецької традиції, стрілецьких пісень і стрілецької жартівливости. Деякі з цих картин були евентуально видруковані ню-йоркським видавництвом “Червона Калина” у формі чарівних поштових карток.
Картини немов відгомінюють слова до пластунів, з минулих часів, колишнього голови Братства УСС-ів сл. п. д-ра Никифора Гірняка: “Ми хочемо по вічні часи жити не тільки в стрілецькій пісні …але і у Ваших серцях і ділах.”
З поміж тих поштових карток, спільно з діяспорським медія “Галичина” маємо приємність подати на розгляд Вельмишановньому Панству слідуючі картини.

“Хто живий, вставай…”
(О. Маковей – Ф. Колесса)

“А ми тую червону калину підіймемо…”
(С. Чарнецький, Г. Трух – С. Чарнецький)

“Видиш, брате мій…”
(Б. Лепкий – Л. Лепкий)

“Чорнобривко моя, вийди, вийди, чим скоріш до вікна…”
(Л. Лепкий)

“A що один підїжджа, на дівчиноньку гук…”

“Ой шумить, шумить та дібровонька…”
(Р. Купчинський)

“І снилося зночі дівчині…”
(Л. Лепкий)

“Ой зацвили сади білі…”
(В. Бобинський – Б. Крижанівсшький)

“Попереду Цяпка, під ним кінь дрімає…”
(Л. Лепкий)

“Їхав стрілець на війноньку…”
(УСС – М. Гайворонський)

“Заквітчали дівчинонька Стрільцеві могилу…”
(Р. Купчинський)

“Засумуй, трембіто, та по всьому Світі…”
(Р. Купчинський)

У США Едвард Козак працював також у церковному мистецтві, займався оформленням книжок та часописів, видавав власний журнал сатири та гумору “Лис Микита”. Козак створив художній образ “Гриця Зозулі” — гумористичний персонаж українського селянина, хитрого сільського філософа, в уста якого вкладав неповторні монологи. Гриць Зозуля був тісно пов'язаний з сатиричним журналом “Лис Микита”, останні числа якого вийшли з друку 1990 року.

Карикатури Козака не втратили своєї актуальності й сьогодні, настільки правдивими, гострими та сміливими були ці зображення.
Надзвичайно влучними були його карикатури на трагічну ситуацію в окупованій Совєтами Україні та на сталінські репресії, уникнути яких Козаку вдалось, лише виїхавши 1939 року разом з сім'єю зі Львова на Захід.

За 70 років творчої праці митець створив близько тисячі картин, десятки тисяч карикатур та малюнків. Основа яких – Україна, село, люди, політика, еміґрантське життя, історія. Цілий ряд полотен Козака присвячені українському селу, зокрема гуцульському. Такі його полотна як “Весілля”, “Український ярмарок”, “Корчма” були свідченням певної ностальгії за рідним краєм, яка розвинулась у Козака на чужині. Цілий ряд робіт він присвятив національно-визвольному рухові.
Виставки Козака відбувалися в Українi, згодом у Німеччині та США й Канаді.
Нині твори Козака зберігаються в музеях країн Світу, приватних зібраннях.

Один з авторів американської української газети Свобода писав про нього:
“Дорослі знають Едварда Козака як неперевершеного карикатуриста Ека з редагованих ним гумористичних журналів „Лис”, „Комар” та „Лис Микита”. Не один з наших громадських і політичних діячів був змушений застановитися над логікою своїх вчинків у наслідок критики в Екових карикатурах і не один забутий емігрант у хвилини печалі знайшов розраду в гуморі та сатирі Едварда Козака. Його карикатури завжди заступають українську національну точку бачення, висмівають внутрішні міжусобиці та зловживання, а головне — їх вістря скероване проти ворогів українського народу”.
Здається, важко дати більш повну оцінку його діяльності. Тож пам’ятаймо Едварда Козака і в наші дні – львів’янина, який навіть на чужині намагався підтримувати свій народ своїми творіннями.

Едвард і пані Марія Козак

Щастю Едварда Козака не було меж — він дожив до того дня, коли Україна відновила Незалежність. Йому вже було під дев’яносто, коли ступив на рідну землю. Разом із синами відвідав Львів. На його честь влаштували пишну зустріч, організували експозицію робіт. За два роки присвоїли звання почесного громадянина міста Львів.

Відійшов у Засвіти Едвард Козак 22 вересня 1992 року у Воррені (штат Мічиган). Похований Едвард Козак на місцевому кладовищі поруч зі своєю дружиною…
Навічно упокоївся палкий патріот, неперевершений сатирик-гуморист, справжній козак української сатири, художник, вірний син своєї України Едвард Козак…