❄ Щедрий Вечір ❄

❄ „Щедрий Вечір, добрий вечір, ❄
❄ Добрим людям на здоров'я!..“ ❄

Щедрий вечір, або свято Меланки.
В українській традиції Різдвяних Свят обидва свята об'єдналися в Щедрий Вечір, або свято Меланки.
Святкування походить від стародавнього, ймовірно, дохристиянського звичаю. У народній традиції обидва свята об'єдналися в Щедрий вечір, або свято Меланки. Звечора і до півночі щедрувальники обходять оселі. За давньою традицією, новорічні обходи маланкарів, як і різдвяних колядників, відбуваються після заходу Сонця, тобто тоді, коли володарює усяка нечиста сила. Дівчата-підлітки поодинці чи гуртом оббігають сусідів, щоб защедрувати.

Ой сивáя та і зозулéчка.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
Усі сáди та і облітáла,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
А в одному та і не бувала.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
А в тім саду три терéми:
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
У першóму — красне сонце,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
У другóму — ясен місяць,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
А в третьóму — дрібні зірки,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
Ясен місяць — пан господар,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
Красне сонце — жóна його,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
Дрібні зірки — його дітки,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!

❄ ТРАДИЦІЇ СВЯТ МЕЛАНКИ ТА ВАСИЛЯ ❄

Українці зустрічали Новий Рік за старим стилем, у ніч з 13 на 14 січня.
Вечір напередодні називали Щедрим або Багатим.

《На щастя, на здоров'я, на нове літо!
Роди, Боже, жито й пшеницю й всяку пашницю.
Та будьте здорові і з Новим Роком і з Василем!》

Зранку цього дня починають готувати другу обрядову кутю — щедру. На відміну від багатої, її можна заправляти скоромниною. Як і на багатий вечір, кутю також ставлять на покуті. Крім того, господині печуть млинці, готують пироги та вареники з сиром, щоб обдаровувати щедрувальників та посівальників.
Кутя вважалася основною обрядовою стравою, її обов’язково ставили на покуть перед образами, де стояв Дідух. При цьому говорили:
— Собі кутя на покуть, а узвар на базар.

Цікавий звичай, коли батько ховався у кінці столу за пирогами, а мати питала в дітей чи бачать вони його? Діти відповідали, що ні. Тоді батько говорив:
— Дай Боже, щоб і на той рік так не бачили!
Це означало, щоб такий достаток і добробут був і на наступний рік.

Обов’язково 13 січня пекли особливий обрядовий хліб з житнього борошна — книш або пшеничного корочун (паляниця з медом). Останній був поширений на Поліссі та Західній Україні.

Звечора і до півночі щедрувальники обходять оселі. За давньою традицією, новорічні обходи маланкарів, як і різдвяних колядників, відбуваються після заходу Сонця, тобто тоді, коли володарює усяка нечиста сила. Дівчата-підлітки поодинці чи гуртом оббігають сусідів, щоб защедрувати.

На Меланки ходять також і парубоцькі гурти. Вони називаються "водити Меланку". Хлопці в масках висловлюють добрі побажання, веселять піснями, танцями, жартівливими сценками. Один з них, зазвичай, перевдягнений в жіноче вбрання і його називають Меланкою.

Ще́дрик, щедрúк, ще́дрівочка,
Прúлетіла Ла́стівочка,
Ста́ла собі́ ще́бетати,
Го́сподаря вúкликати:

„Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошарý —
Там овечки пóкотились,
А ягнята рóдились.“

Меланóчка воду пила,
Тонкий фартух замочила.
Повій, вітре буйнесенький,
Висуш фартух тонесенький.

Меланочка нáша, нашá
Та спіймала в руки Пташá.
Співаючи заблудилась,
В чистім полі загубилась.

Прилетіли три Янголи,
Взяли Йсуса на небеса.
Прилетіли три Янголи,
Взяли Йсуса на небеса.

Ще́дрик, щедрúк, ще́дрівочка,
Прúлетіла Ла́стівочка,
Ста́ла собі́ ще́бетати,
Го́сподаря кликати…

Дівчата на Маланки щедрували лише попід вікнами, чоловіки — у хаті.
Традиція колядування і щедрування полягала в тому, що групи тільки чоловіків чи парубків заходили в кожен селянський двір, піснями славили господарів, бажали їм здоров’я, добробуту, за що отримували певну винагороду. При цьому дівчата могли лише щедрувати і тільки на Маланки, але в хату впускали лише чоловіків, дівчата ж щедрували під вікнами або у дворі.
Також на Маланки існували календарні обходи за участю масок "Коза" та "Маланка". Вони мали свій обрядовий сценарій, пісенний і музичний репертуар, територію побутування. Маска "Коза" була пов’язана з язичницькими часами, нею вшановували тварин. А обряд водіння кози був ритуальним дійством. Тут зливалися, спів, магія, музика, танці. У костюм кози – вивернутий кожух, одягався парубок, у руках носив вирізане з дерева примітивне опудало тварини, голова якої мала нижню рухому щелепу. Дуже часто з козою ходив "кіт" — людина, яка носила міх для подарунків. У ритуальному обході виступали також "дід", "баба", "єврей", "циган", "лікар", "козак", "гончарі", "юристи".
У кожній хаті розігрували виставу, обіцяючи господарям щастя і добробуту. У наш час цей обряд і саме театралізоване дійство не збереглося.

За давнім звичаєм перебрані, закінчивши ритуальний обхід, вранці йшли на роздоріжжя палити «Діда», або «Дідуха», — снопи, соломи, що стояли на покуті від Святого вечора до Нового року, потім стрибали через багаття. Це мало очистити від спілкування з нечистою силою.

А наступного дня, коли починає світати, йдуть посівати зерном. Зерно беруть у рукавицю або в торбину. Спочатку йдуть до хрещених батьків та інших родичів і близьких. Зайшовши до хати, посівальник сіє зерном і вітає всіх з Новим роком:

《 Сію, вію, посіваю, з Новим роком поздоровляю!
На щастя, на здоров'я та на Новий рік,
Щоб уродило краще, ніж торік, —
Жито, пшениця і всяка пашниця,
Коноплі під стелю на велику куделю.
Будьте здорові з Новим роком та з Василем!
Дай, Боже!》

Перший посівальник на Новий рік приносить до хати щастя. За народним віруванням, дівчата щастя не приносять — тільки хлопці, а тому посівати дівчатам не годиться.

Ранок 14 січня, або ж Святого Василя, був логічним продовженням карнавальних обходів на Маланки. Ряджені сходилися на умовному місці в селі, на перехресті доріг. Тут збиралися вже всі — і чоловіки і жінки, від малого до великого. У центрі були музики й парубки, на відстані — дівчата. Люди починали танцювати, це був своєрідний сільських схід.
На Василя важливу роль відігравали прикмети. На Полтавщині спостерігали за хмарами. Якщо вони з півночі — врожай на озимину, з півдня — на ярину.
Також на Василя ворожили дівчата. На Полтавщині хлопці й дівчата опівночі сходилися до річки Ворскла, де розкладали вогонь і робили ополонку. Тримаючи у зубах довгу комишинку, усі одночасно занурювали її у воду, а потім у багаття. У кого раніше загориться той першим одружиться.
14 січня зранку посівали. Робили це хлопчики 7—14 років, вони ходили по хатах з торбинками чи рукавицями.
Символічний засів з побажаннями здійснюють лише житом або пшеницею.

❄ Міф про Меланку (Миланку) ❄

За стародавнім міфом, окрім сина, у всеєдиного Лада, вірного побратима бога Місяця, була ще донька, яку всі називали Миланкою, бо вона була така мила й чарівна.

Наша Маланка
Боса ходила,
Наша Маланка
Воду носила,
Воду носила,
Роси збивала,
Наша Маланка
Птахом літала,
Птахом літала,
Небом Блукала,
Наша Маланка
Бога шукала!

Одного разу коли князь-Місяць був на полюванні, лютий змій викрав із срібного терема Миланку й запроторив у підземне царство. Визволив її славний богатир Безпальчик-Васильчик і з нею одружився. Ось чому на Щедрий Вечір ще святкують Василя, у жертву приносять свиню, яка вважається місячною твариною, а Васильчик став покровителем цих тварин. Тому, за народними звичаями, на Меланку готували свинячі нутрощі, по них ворожили, який буде врожай, а з свинячих ніжок варили "дриглю", щоб у людей не боліли ноги. Вшановували Меланку-Миланку за якомога багатшими столами, бо то є продовження Щедрого Вечора з усіма його добрими богами і душами предків.

Наша Меланка не сама ходить,
Нашу Меланку Василько водить.
Наша Меланка змерзла в п'яти,
Впустіть Меланку нашу до хати!

Мала-маланка, маланочка,
Мала-маланка…

Наша Меланка змерзла в груди,
Впустіть Меланку нашу до груби.
Вона помиє, позамітає,
Де що побачить – повиїдає.

Мала-маланка, маланочка,
Мала-маланка…

Наша Меланка – господиня
Уже помила й помастила
На камені ножки мила
Миску, тарілку упустила.

Мала-маланка, маланочка,
Мала-маланка…

Наша Меланка не сама ходить,
Нашу Меланку Василько водить.
Наша Меланка змерзла в п'яти,
Пустіть Меланку нашу до хати!

❄ Вірування та ворожіння ❄

З щедрою кутею пов'язано багато побутових обрядів. Так, щоб залагодити якийсь конфлікт, сусіди йшли один до одного миритися, аби "Новий Рік зустріти в мирі і злагоді". Хлопці, котрі перед цим "отримали гарбуза", вдруге засилали сватів з надією на згоду.

Ввечері цього дня дівчата ворожать.

За давнім звичаєм, коли дівчата починали ворожити, парубки викрадали в них вдома ворота або хвіртки, хоч би як не стерегли господарі. Щоб повернути втрату, батько дівчини мусив ставити могорич.

В різних районах України існують свої форми ворожіння. Ось деякі з них:
— виходять на вулицю, і яка тварина зустрінеться першою — таким і буде суджений: якщо пес, то лихим а життя собачим, вівця — тихим і сумирним тощо;
— біля воріт насипають три купки зерна, а вранці перевіряють: якщо нечіпане, то сімейне життя буде щасливим, і навпаки;
кладуть під подушку гребінця і, лягаючи спати, промовляють: "Суджений-ряджений, розчеши мені голову!". Хто присниться, з тим і випаде одружитись;
— або перед сном кладуть в тарілку з водою кілька цурпалків з віника, приказуючи: "Суджений-ряджений перевези через місток". Якщо вранці цурпалка пристала до вінця, то дівчина побереться з тим, хто їй наснився.

Настав час перемагати!
Шануймо традиції українських Різдвяних Свят!
Шануймо пам'ять предків, тримаймось свого коріння, бо ж ми Українці!
І тільки так Україна переможе!!!