«Початкова ґеоґрафія для народніх шкіл»
1919

Цікавою знахідкою виявився шкільний підручник «Початкова ґеоґрафія для народніх шкіл» 1919 року, надрукований у Відні українською мовою. Підручник створювався для діток, має значний об’єм корисної та унікальної інформації про Україну. Прониклива мова автора, пана Степана Рудницького, його ніжна любов до рідної землі, залюбленість у предмет географії, приголомшують.

Рідкісний історичний артефакт зберігається в Музеї книги і друкарства України і представлений на сайті Всеукраїнської Асоціації Музеїв.
Працівниця Музею пані Лідія Рябцева готувала уніфікований паспорт для історичної книги і створила ознайомлювальний прес-реліз, опублікований в часописі «Вир», в журналі «Українська культура» та в газеті «Українське слово».

Підручник під назвою «Початкова ґеоґрафія для народніх шкіл» подарував Музею книги і друкарства України у вересні 2007 року пан Михайло Андрійович Грузов, за фахом лікар-ендокринолог, а за покликом душі — книголюб. У такий спосіб чоловік вклонився світлій пам’яті Степана Львовича Рудницького — українського географа, вченого світового масштабу. Адже наприкінці 2007 року збіглись дві дати Рудницького: 130 років від дня народження і 70 років його трагічної загибелі.
2017 року відповідно 140-ліття народин (03.ХІІ.1877) і 80-ті роковини загибелі (03.ХІ.1937)…

Цікава історія підручника.
Унаслідок поразки української революції 1917—1921 років центр українського політичного та громадського життя перебазувався до Відня. Віденські видавництва, які виконували українознавчі функції, тісно співпрацювали з Міністерством освіти УНР. Українська Держава потребувала книжок для школи, але її друкарські ресурси були слабкими, устаткування для картографічних робіт катастрофічно не вистачало. У жовтні 1919 року до Відня прибула Педагогічна місія з УНР. Місія привезла ящики з рукописами книжок, призначених до друку. У Переліку значилася «Початкова ґеоґрафія для народніх шкіл», макет якої підготувало київське видавництво «Вернигора». Відомо, що не всі книги, які побачили світ у Відні, доходили до України. Частина їх залишалася за кордоном.

Доля примірника «Початкової ґеоґрафії…», який зберігається в Музеї книги і друкарства України, не відома.
Але звичайний шкільний підручник неймовірний!
На 192 сторінках книги аж 90 ілюстрацій! Вони чорно-білі, різного формату, відкриті та закриті. «Оглядова карта українських земель» у кінці книги, за Змістом, складена двічі. Карта надрукована на картографічному заводі «G.Freytag & Berndt» («Ґ. Фрайтаґ унд Берндт») (Відень). Тираж книги — 50 тисяч примірників Титул шрифтовий, чорно-білий, однополосий, детальний, оздоблений парними лініям. Рік видання — 1919, доповнений: „У третьому році відбудування Української Держави“. Літери та ілюстрації видання чіткі, тобто друк високої якості. Папір тонкий, глазурований, пожовклий. На титулі та форзаці штамп з написом: „Домашня бібліотека С. Ковбля Ч.200. Вінніпеґ. Ман.“ Позаяк материнська палітурка книга зносилася, отже, її тримали в руках сотні читачів. Хоча не полишає сумнів: чи служила книга шкільним підручником? Підручники зазвичай швидко зношуються, на їхніх сторінках є сліди чорнила, плями від пальців. Папір же цієї книги не містить таких дефектів. Також невідомо, хто такий С. Ковбля з Канадського міста Вінніпеґ, власник книги, про якого дізнаємося з екслібриса. З «Енциклопедії Українства» (К.: Глобус, 1996) нам стає відомо, що Семен Ковбель – канадський письменник, народився він 1877 року. Поезії Ковбеля відлунюють мотивами Івана Франка, а драма «Дівочі мрії» була поставлена на сценах Канади та Америки.
Втім, погортаємо підручник.

Як просто і мило вводить Степан Рудницький школярика у захопливий світ ґеоґрафії!
*Примітка: Орфографія, пунктуація і правопис наведених цитат відповідають першоджерелу.

«Наша рідна земля. Що року бачимо, як з теплого вирію прилітають до нас птахи, що покинули нас у осени перед лютою зимою. Хоч і як гарно їм жилося в теплих краях, та вони всетаки вертають на своє давнє гніздо, в свою вітчизну. Птах знає й любить своє гніздо, польовий чи лісовий звір теж знає й любить свою домівку. І нам людям таксамо люба наша батьківщина.
Наша батьківщина називається — У к р а ї н а.
Велика й славна ця земля! Тут жили наші пращурі, діди й батьки. Вони захищати Україну своїми грудьми, поливали її своєю кровю в боротьбі й потом при праці. На Україні ми родилися, на Україні живемо, вона нас годує й зодягає, в українській землі зложимо наші кости.
Ми винні Україні нашу гарячу любов. Ми повинні для неї жити й з усіх сил цілий наш вік працювати, щоб вона велика була між державами світу, щоб український народ був щасливий і великий між иншими народами.
Ґеоґрафія України.
Щоб ми могли нашу Україну як слід любити, мусимо її як слід пізнати. До доброго пізнання чого небудь у світі веде тільки наука. Тому треба нам як найбільше вчитись про Україну.
Ця наука, що дає нам найважніші відомости про землі й народи, зветься ґеоґрафія або землезнання.
Ґеоґрафія України розказує про українську сушу й українське море, про гори, горби, височини й низи України, про її ріки, озера, болота, про підсоння України, про рослини й звірів, що живуть на Україні. Ґеоґрафія України вчить нас пізнавати український нарід, його села й міста, його хліборобство, ремесло й торговлю — просто сказать, усе життя-буття українського народа.
Учимося ґеоґрафії України, щоб знати, яка велика й богата Україна, яка гарна її природа, який великий її народ, яким щасливим може він бути, коли свою батьківщину гарно пізнає, кріпко любитиме й з усіх сил попрацює для її й свого добра!»

Матеріал для вивчення скомпонований за темами, у коротких розділах. Приміром, у розділі „Населення землі. Раси і народи“ визначено місце Українців серед інших народів землі. Для закріплення уроку подані контрольні запитання: „Чи бачив людей иншої раси, народу? Коли так, то розкажи про них! Вичисли слав’янські народи! Вичисли українські племена!“
Хоча Рудницький народився на Галичині, у місті Перемишлі, але для нього Україна — „дуже великий край“. Вчений описує регіони України згідно з поділом, „який зробила сама природа“. А це: Київщина — „осередок і серце України“; Гетьманщина — „лівобережне низове Подніпров’я“; Холмщина — „найдальше на захід висунена гранична земля української держави“; Підляшшя — „між Бугом і верхів’ями Нарви“; Полісся — північна гранична земля України від Білої Руси; Волинь, що колись входила у Володимирське князівство; Поділля, де за тисячу років сиділо старе українське плем’я Тиверців; Бессарабія — „між Дністром, Прутом і Чорним морем“; Чорноморський і запорожський низ; Крим — „був колись осідком найлютіших ворогів України — кримських Татарів“; Слобожанщина — „перша з пограничних земель України від Московщини“; Донеччина — „невеличка вона собі, та дуже важна“; Кавказ і Підкавказзя — „найдальші на схід висунені землі України“; Карпатська верховина, „в якій український народ живе споконвіку“; Підкарпаття; Галицьке Розточча й Поділля.

Для того щоб діти позбулися комплексу меншовартості, Рудницький вдавався до порівнянь. Зазвичай порівнював Українців з їхніми поневолювачами — поляками і москалями. Писав: „Москвини середнього росту, кремезні, біляві, часто руді. Вони менше здатні до хліборобства як Українці, за те вони добрі промисловці й меткі купці. Споконвіку вони дуже шанують державну власть.“
У розділі „Наша рідна культура“ знайомить з менталітетом різних народів. Ось яким чином Рудницький підводить дитину до розуміння форм державного правління: „Хоч Москвин поворотніщий, Поляк рухливіший, та в Українця думка глибша. Москвин хоче панування одного чоловіка над иншими. Це зветься самодержавіє. Поляк хоче панування небагатьох людей — панів — над усіма иншими людьми. Це зветься аристократія. Українець бачить у кожному чоловіці собі рівного. Він свободолюбний. Тому Українці були споконвіку й все є за народоправством, щоб усі мали рівні права в державі й посполу нею управляли. Це зветься демократія.“

Увагу привертає „Оглядова карта українських земель“. На мапі позначені етнічні межі українського народу, які розходяться з фізико-географічними. Учений ратував: національна держава повинна відродитись в етнічних межах українського народу.

Значення цього підручника надзвичайно велике!
Важить не тільки прищеплення дітям почуття патріотичних почуття, інформаційна наповненість, а й те, що тоді не існувало україномовних посібників з географії. Викладання цієї дисципліни в школах проходило вкрай убого.
Вочевидь, синівські почуття, прагнення бачити Україну самостійною, а народ щасливим, спонукували автора шкільного підручника іноді до нешанобливих морально-етичних характеристик сусідніх народів.
Негативне сприйняття москалів відбилося також в ілюстраціях. Зберігся лист від 16 серпня 1918 року, адресований Рудницькому до Львова (де проживав і працював учений) із Києва, а саме — видавництва «Вернигора», яке займалось редагуванням підручника. Працівник видавництва В. Отамановський повідомляв: „Щодо малюнка “Москвин”, то я вам підібрав такий “букет”, що аж шкода їх випускати. Отож прошу вас: усю кацапію (їх аж троє!) вмістити зменшену на одній сторінці, а під ними для порівняння — наших, також трьох... У всякому разі, краще один зайвий кліш, та щоб кацапові дошкулити! Так само й типи жіночі. Раджу їх поставити поруч, особливо дівчат.“
Як показали останні 100 років, слушна була думка!

Українська ідея суть стрижень і рушій у долі Рудницького, починаючи з його студентських років. Він завжди стояв на засадах самостійності України. Для Незалежності, писав учений, Україна володіє всім. Ідея української державності наскрізною ниткою проходить і через «Початкову ґеоґрафію...». Коли Рудницький писав «Початкову ґеоґрафію…», то йому виповнилося 42 роки. Знав би він, що перебуває на гребені успіху. Невдовзі почалося болісне сходження. Відійде у вічність люба дружина Сибілла Шенкер, залишивши трьох дітей. Сам він повірить совєтському окупаційному режиму, який тоді проводив політику українізації. На запрошення совєтів у жовтні 1926 року відправиться до Харкова для постійного проживання.

«Їдучи до УССР я мав великі надії, що вспію тут утворити велику й повноцінну географічну й картографічну школу. З цієї школи могли вийти вчені експерти по всіх ділянках географії й картографії, які повинні були зіграти велику ролю 1) при підготовці й будуванні Самостійної соборної України; 2) коли б вона утворилась — допомаганням при її розвитку», — читаємо пояснення Рудницького, прикріплене до його слідчої справи НКВД.
11 березня 1965 року Степана Рудницького реабілітовано згідно з постановою Військового трибуналу Київського військового округу, а у березні 1990 року постановою Президії АН УРСР поновлений (посмертно) в штат членів АН УРСР.
…Перебуваючи на засланні, Степан Рудницький повчав соловецьких Українців любити, розуміти і знати свою батьківщину. Наголошував: „без цього не будете ні дипломатами, ні урядовцями, ні порядними Українцями.“

Залишились заповіти Рудницького, які не втратили своєї актуальності. Деякі з них:

«Для всіх Українців державна самостійність України повинна бути єдиною кінцевою метою».

«Україна — се земля, де живуть Українці».

Форма української держави „повинна бути республікансько-демократична й опиратись на тісній федерації автономних по суті поодиноких українських земель“. Степан Рудницький вважав, що ідея власної незалежності національної держави випливає з найглибших прагнень і національних почуттів будь-якого народу. Тільки за умови свободи можливий повний розвиток духовної і матеріальної культури.