Мапи України початку ХХ століття

Мапи України початку ХХ століття

 
100 років тому укладались мапи України доволі високої якості, на яких фіксувався єдиний український етнічний простір, а згодом починали вимальовуватись і кордони Соборної України.
Безперечно, мова йде про мапи України, які укладали Степан Рудницький, Ґеорґ де Гасенко і Володимир Кубійович.

Мапи України початку ХХ століття довгий час були практично невідомі в окупованій Совєтами Україні. Це й зрозуміло, адже чєкісти завжди "бдєлі" і всіляко знищували ті примірники мап України, які вдавалось знайти. За зберігання "контррєволюционних буржуінскіх карт" Соборної України загрожувало 10 років таборів ҐУЛаґ!
І зрозуміло чому так "бдєлі" чєкісти й совєтські (та й польські) окупанти.
На мапах була показана одна, єдина Соборна Україна — від Карпат і до Кавказу!

Наочну історію України можна наживо побачити за допомогою історичних мап.
В наш час мапи сторічної давнини вже широко відомі, їх багато хто бачив і публікував.
Отже, опублікуємо деякі з найвідоміших мап України початку ХХ століття.
Насамперед, мапи, укладені українськими картографами.

«Національна територія — це головна основа нації, на якій вона живе й розвивається»
Степан Рудницький

Укладати мапи місцевості, як відомо, люди навчилися ще кілька тисячоліть тому. Ці мапи дають змогу відповісти на численні запитання, до яких зокрема належить і поняття „історичні землі“. Актуальність цього поняття нині для Українців незаперечна хоча б у тому, що поряд з Україною розташовані зі сходу й заходу "братскіє народы" — орки з мєщёрскіх болот і шляхта
з мазовєцкіх багнищ — наші одвічні вороги, що завжди прагнуть пошматувати наші терени, з давніх-давен називаючи їх "своіми ісконнымі зємлямі". Нині россійсько-фашистська пропаґанда, а за ними і значна частина так званих "россіян", дедалі частіше промовляють мантру "Всё вакруґ наше!".
Проте, історичні мапи доводять зворотні факти.

З’ясувати, що кому належить, допомагають історичні мапи.
Старовинні мапи корисні тим, що несуть в собі купу важливих доказів того часу.
Щоби уникнути звинувачень у заанґажованості чи "нєправдападобнасті" етнографічних мап українських картографів, для початку познайомимо вельмишановне панство (і "товаріщєй" з табору опонентів) із мапами європейських картографів початку ХХ століття, друкованих на початку та під час Першої Світової війни.
Державне науково-виробниче підприємство «Картографія» у 2014 році спеціяльно перевипустили ці старовинні історичні мапи в серії тематичних довідникових видань, що має назву «Країна єдина», яке складається з чотирьох видань: «Україна. Материк і півострів», «Україна. Народ і територія», «Україна. Національний склад населення», «Україна і світ. Привабливість територій». Мапи у перевиданні містять тексти, діаграми, графіки, які доповнюють картографічний зміст. Оперуючи зібраною там інформацією, кожен громадянин сам зможе розібратись, що в інформаційному просторі правда, а що — міф.
З презентацією серії можна ознайомитись в урядовому виданні «Урядовий Кур’єр» — „Київські картографи представили громадськості унікальні карти 1918—1919 років“.

«Národopisná mapa Slovanstva» v měřítku 1:3 700 000, 45 x 56 cm
© 1912 Lubor Niederle, Laichter, Praha

1912 рік, Прага, Чехія — на основі статистичних даних переписів Австро-Угорської Імперії, Болгарського Царства, Німеччини та Россійської Імперії, укладається і друкується «Етнографічна мапа Слов’янства» — «Národopisná mapa Slovanstva».
Укладач мапи професор Любор Нідерле (Lubor Niederle 1865-1944).
На мапі показані лише етнічні ареали слов'янських народів станом на 1912 рік.
До уваги адептів "пан-славянства": це не мапа з "австрійскоґо ґєнштаба", її укладав видатний чеський археолог, етнолог, етнограф та історик-славіст, дослідник слов'янської старовини, член Чеської Академії Наук і Наукового Товариства у Львові, професор Карлового університету, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, Засновник Археологічного інституту в Празі, член-кореспондент Санкт-Петербурзької академії наук, член-кореспондент Россійської академії наук у 1917–1925 роках, член-кореспондент Академія наук СССР професор Любор Нідерле.
Мапа, як бачимо, показує значно більший етнічний ареал Українців у 1912 році, аніж після 100 років совєтсько-кацапської окупації! Українськими є Кубань, Підкавказзя, Слобожанщина і Донщина, Підляшшя і Лемківщина — тобто, від Сяну до Дону, від Карпат і до Кавказу, від Неману до Криму.
Мапу укладав пофесор-сло'вяніст у 1912 році.
Детально розгледіти мапу тут.
1914 року почалась Велика Війна...

© 1916—1918 Dietrich Schäfer «Länder — und Völkerkarte Europas»

Україна на мапі © «Länder — und Völkerkarte Europas» («Землі і народи Європи») — 1916 рік, укладач Дітрих Шефер (Dietrich Schäfer; 1845-1929), друкована в Берліні 1917 року. Масштаб 1:4 000 000. Перевидавалася неодноразово, зокрема у 1917 і 1918 роках, кольорова гама у перевиданнях різниться, на останньому виданні мапи 1918 року показана чорна жирна лінія Східного фронту станом на мить друку.
Мапа цікава з точки зору розповсюдження європейських народів по континенту під час Першої Світової війни. На мапі можна побачити локалізацію Українців на той час у Європі, а саме, у Лемківщині, Карпатській Русі, Надсянні, Холмщині, Підляшші, Берестейщині, Пінщині, Стародубщині, на північній і східній Слобожанщині, на Кубані, частково у рівнинному Криму і, звичайно, на терені сучасної України. Мапа показує розселення Українців аж до Кавказу по долинах річок Кума та Кубань, Кримський півострів заселений переважно Киримли (Киримськими Татарами), Керченський та Тарханкутський півострови і прибережна зона — Українцями, а центральні райони півострову — Українцями й Німцями.
Тут можна детально роздивитись мапу «Länder — und Völkerkarte Europas».

Це всього лиш дві відомі мапи початку ХХ століття доби початку Великої Війни від відомих європейських картографів.
ДНВП «Картографія» у свої серії має чотири видання в кожному з яких по десятку подібних мап європейських і українських картографів тієї доби.
Директор Інституту історії НАН, академік Валерій Смолій, авторитетно підкреслює:
— Зроблене працівниками «Картографії» — інноваційний продукт. Коли я вивчав карти, наочно побачив історію нашої держави. Фахівцям вдалося у формі карт передати її істинну суть. Ця серія повинна бути в кожній українській сім’ї.
Директор Інституту географії НАН Леонід Руденко також зауважує:
— Ми програвали в інформаційному протистоянні. Просторова інформація, яку містить видана серія, допоможе донести до всіх історичну правду. Вона стане опорою для тих, хто бореться з маніпулюванням історії. Видання слід обов’язково перекласти англійською мовою.

Українські географи і картографи на початку ХХ століття теж не пасли задніх.

Безумовно, батьком української географії вважається Степан Рудницький.
Степан Рудницький — видатний український географ і картограф, основопорядник української політичної, соціально-економічної, етнографічної, фізичної та військової географії, геополітики і українознавства.
Ще на початку ХХ століття молодий львівський академік Стефан (Степан) Рудницький вже мав доробок наукових праць з географії та історії України, починав укладати мапи й підручники для школярів і студентства. Під час Першої Світової війни та після неї він розробив наукові основи політичної географії та геополітики, як науки.
Степан Рудницький першим представив Світові в наукових географічних працях, в інфоґрафіці та на мапах Україну як цілісну просторову одиницю. Україну на своїх мапах Рудницький позначав рожевим кольором — кольором любові, улюбленим кольором британських імперських картографів.

«Оглядова карта України» — найвідоміша мапа, яку уклав Степан Рудницький. Перші варіянти цієї мапи укладались ще у 1912, 1914 та 1916 роках, постійно вдосконалюючись, ретельно, немов обробка коштовного діаманту, визначались межі етнічного ареалу Українців.
Так мапа виглядала в 1914 році:

Мапа друкована, як і більшість праць науковця, у Відні картографічним видавництвом «G.Freytag & Berndt» (Ґ.Фрайтаґ унд Берндт), яке з 1890-х років видавало навчальну картографічну літературу українською мовою для шкіл Галичини. Спочатку друкувалась у підручниках, потім були окремі видання. Перші варіянти цієї мапи слугували візуалізацією для першої інфоґрафіки про Україну «Ukraine: Land und Volk», проте етнічний ареал урізано й показано лише за межами Австро-Угорщини, позаяк військова цензура могла не допустити інфоґрафіку до друку. В другій інфоґрафіці України Степан Рудницький і Ґеорґ де Гасенко змогли показати цілісний простір України — інфоґрафіка «L'UKRAINE \ THE UKRAINE» друкувалась вже у 1919 році. (переглянути перші інфоґрафіки про Україну — в публікації «Інфоґрафіка про Україну початку ХХ століття»).

Відома в наші дні «Оглядова карта України» — остаточний варіант 1918 року з повним і ретельним відображенням українського етнічного ареалу.
Ми ще повернемось до етнографічної мапи Рудницького.


Мапа України 1918 року, уклав Степан Рудницький 1915 року
(Клікнути повнороздільну мапу)

Найбільш цікавою є велика настінна «Карта України» Степана Рудницького 1915 року, друкована, як і більшість праць науковця, у Відні картографічним видавництвом «G.Freytag & Berndt», перевидана на початку 1918 року одразу після проголошення Незалежності України.

Погляньте на цю унікальну історичну мапу України — на мапі Україна вже визначена єдиним простором як країна, і це перша мапа, де позначено державні кордони Незалежної України.

Мапу, ймовірно, друковано до перемовин у Бересті, або одразу після них, хоча укладалась вона ще 1915 року, що вказано у вихідних даних. Затверджена 1917 року у львівському Науковому товаристві ім. Шевченка, призначення мапи навчальне, як посібник для шкіл.
В ориґіналі мапа має великий розмір 100\70 см.

Власне, основою для великої настінної мапи слугувала все та ж етнографічна «Оглядова карта України», проте масштаб мапи максимально докладно зображує тогочасні терени України. Охоплення мапи максимально охоплює етнічний простір Українців від Карпат і до Кавказу. Кордони станом на початок 1918 року були додані вже під час останнього перевидання, коли політичні кордони України тільки починали виникати. Позаяк остаточно кордони України ще не були встановлені, це також відображено і на мапі. До того ж, Галичина і Буковина ще були у складі Австро-Угорської Імперії. Літера “У” могла б теоретично знаходитися і на території Галичини, але навряд чи це б дозволила австрійська цензура воєнного часу. Наприклад, на “Етнографічній карті Австро-Угорщини” серпня 1918, призначеної для офіцерів, на території Австро-Угорщини “рутени” вже перейменовані в “українців”, але назва “Україна” відносилась лише до території УНР.

Цікавий нюанс карти полягає в тому, що жирною червоною лінією позначені межі щойно проголошеної УНР, а як “Україна” підписані всі українські етнічні терени до Підкавказзя.
Тобто, Кубань, Підкавказзя, Крим, Донщина і решта Слобожанщини мапа декларує як терени України, спираючись на принцип етнічної приналежності.

Вже незабаром ця унікальна мапа застаріє, бо 1 листопада 1918 почне формуватися Західно-Українська Народня Республіка на тих територіях, які на цій мапі ще в складі Австро-Угорщини. Через рік відбудеться Акт Злуки УНР і ЗУНР, Соборна Україна майже сформується…
Станом на грудень 1918 року ця мапа вже втратить чинність, позаяк геть зміняться кордони і Австро-Угорська Імперія перестане існувати. Тож, це одна з останніх друкованих в Австро-Угорській Імперії мап, де можна бачити шмат імперії, яка назавжди зникла в листопаді 1918 року…

Совєтські окупанти України після окупації Західної України в 1939 році активно вилучали і знищували цю настінну мапу, а зберігання цієї мапи загрожувало 10 роками таборів ҐУЛаґ. Тим не менш, деякі сміливці все ж ховали і зберігали примірники настінної мапи. Таким чином, один з екземплярів мапи в доволі жалюгідному стані наприкінці 1980-х років серед мотлоху торговців антикваром на базарі в Івано-Франківську побачив львівянин Михайло Гаврилів і одразу придбав дивом вцілілу мапу. Її він переховував до відновлення Незалежності України і передав до Львівського музею.

Подекуди примірники мапи знаходять українські діаспоряни, як, наприклад, мапа України 1918 року, знайдена у Ванкувері.
Примірники мапи «Карта України» Степана Рудницького 1918 року видання є в деяких публічних бібліотеках США, Канади, Австрії, Німеччини. Періодично мапи виставляються в експозиції історичних виставок. На світлині нижче одна зі вцілілих мап, що зберігається в Публічній Бібліотеці Нью-Йорка.

Совєтські окупанти намагались знищувати видатних картографів України. Степан Рудницький розстріляний 1937 року в урочищі Сандармох, Ґеорґ де Гасенко в 1933 в Парижі раптово помер за невідомих обставин…
Але Україна не лишилась без географів і картографів.

Етнографічна мапа України 1937 року від картографів Володимира Кубійовича і Миколи Кулицького — одна з найкращих етнографічних мап України, українською мовою латиницею, де станом на 1930-роки показано український етнічний ареал.

Мапа містить цінні відомості щодо національного складу населення України та розселення етносів на її території. Вперше публікувалась 1937 року у визначній науковій праці «Ґеоґрафія українських і сумежних земель», того ж року виходить «Атляс України й сумежних країв», в якому серед інших міститься ця мапа, тільки в іншій кольоровій гаммі.

Вельмишановне панство можуть ретельно роздивитись «Атляс України й сумежних країв».





Друге видання мапи відбувається 1942 року у Мюнхені.
Втретє мапа публікується 1949 року в першому ж томі фундаментальної «Енциклопедії українознавства» — «Encyklopedia of Ukraine» “Molode Žyttja”, що створювалась під егідою Наукового товариства ім. Шевченка у Європі.
Місце зберігання мапи: Архів ОУН в УІС — Лондон.

Варті уваги й решта мап, зокрема, фізична мапа.

«Ґеоґрафія українських і сумежних земель» — видатна пам'ятка вітчизняної науки, історії та культури. Твір, що в географічному українознавстві Заходу зажив слави наукової класики, має набагато ширше — також історичне й культурологічне значення. Це видатний науковий і культурницький документ своєї доби, що мав і має патріотичний світоглядо-формувальний вплив. В українських колах науки і культури на Заході, у нас в Україні таке значення книги є загальновизнаним. Теперішнє сприйняття твору в Україні особливо вирізняє його геополітичну значущість.
Звісно ж, неабияке значення мають і мапи, укладені в «Атлясі України» Кубійовича, насамперед, етнографічна.


І «Атляс», і «Ґеоґрафія» Кубійовича були сприйняті з великим ентузіазмом в українських наукових колах.
Польський окупаційний режим одразу після видання у 1937 році розпочав гоніння проти Кубійовича і змусив еміґрувати.
Мапи Кубійовича і Рудницького не просто дратували польських окупантів, ці мапи їх буквально вкурвлювали — і 80 років тому, і в наші дні будь-яка поява цих мап миттєво доводить польських шовіністів до сказу.
Чому ж їх так корчами корчить від простих мап?

Навіть 100 років потому ця історична етнографічна мапа України викликає роздратування у одвічних загарбників українських земель — москалів і поляків. З початком війни РФ (Россії Фашистської) проти України цю мапу неодноразово тягали кремлівські пропаґандисти з верещаннями на кшталт "Украіну прідумалі в австрійском ґєнштабє", або "Україна аттяпала нашу Кубань". Питання, хто саме "оттяпал" Кубань розкривається якраз саме етнографічними мапами Степана Рудницького — Кубань і Підкавзказзя були українськими етнічними теренами.

У поляків рефлексії на цю мапу не менш феєричні. Презентована дитяча настільна гра «Українська революція 1917-1921 років» в основі має етнографічну мапу Степана Рудницького в редакції 1919 року, і це викликало справжню шовіністичну істерику в Польщі.

Що таке ЕТНОГРАФІЧНА МАПА пояснювати не треба навіть школярам!
Але поляки здійняли істерику: "Пше-пше Пшемисль наш! Львув наш!" "Українці посунули кордон на Польщу!"
Або поляки не в змозі відрізнити політичну мапу від етнографічної, або причини істерик дещо інші.
І причини польських істерик цілком зрозумілі — адже проста етнографічна мапа 1918 року викриває головну таємницю нинішньої Польщі — геноцид Українців на окупованих Польщею Західних Теренах України!
Західні Терени України — Підляшшя, Холмщина, Надсяння, Лемківщина — споконвіку були українськими етнічними теренами, на яких Польща влаштувала справжній геноцид Українців в міжвоєнний період ХХ століття, фіналом якого стала сумнозвісна "Акція Вісла".
Зображена в настільній грі оглядова етнографічна мапа України 1918 року показує де мешкали Українці на той час, яким був український етнічний ареал — від Бескид до Кавказу, від Вепра й Сяну до Дону, від Неману до кавказького П'ятигір'я, від Дунаю до Бранщини...
Україна від Карпат і до Кавказу!
І ще один цікавий нюанс має етнографічна мапа України 1919 року — на ній немає рясних "польських острувців" аж до Житомира й Вінниці! Тобто, ДО польської окупації 1921 року не було ніяких змін та маніпуляцій в статистиці разом з активним заселенням поляками так званих "сходних кресів". Ще у 1920 році Варшава обережно заявляла про "пувтора мульйони поляків аж до Куйова", яких Польща мусить обов'язково захистити і взяти під крило свого орлятки. Після окупації Галичини й Волині польські статисти активно почали малювати польське населення де тільки можливо, викривляючи статистичні дані. Паралельно йшла "політика пацифікації", себто, ополячування українського населення. А вже коли Кубійович збирав дані для етнографічної мапи, виданої в 1939 році, весь захід України: Волинь, Полісся, Поділля, Галичина — щільно рясніє "польськими острувцями", а навколо Львова взагалі все польське. Кубійович чесно відображав на своїй мапі офіційні статистичні дані, тому ретельно відобразив згідно офіційної статистики анклави наявного та вигаданого польського розселення по всій західній Україні. Цим самим передав нам факт польських маніпуляцій. Адже після ІІ Світової війни ті "півтора-два мульйони поляков на сходних кресах" кудись вмить пощезли. Невже таку кількість поляків СССР переселив до Польщі під час "обмєна совєтско-польскім насєлєнієм"? Польща вигнала з окупованих нею етнічних Західних Теренів України більш ніж півмільйона виживших Українців у 1947 році, але натомість ніяких відомостей про ешелони з мільйонами поляків, що рухались в бік Варшави історія не має. Дотепер Польща маніпулює, розповідаючи, мовляв, "украйонські банди бандерувцов знищили пувтора мульйона поляків на сходних кресах, волинська жечь, волынская рєзня!".
Це ж треба, аж "пувтора мульйона"! "Розіп'яті хлопи" шляхтського походження! А насправді не було ніяких "пувтора мульйона" — чергова мильна булька польських міфотворців.
Сто років етнографічній мапі Рудницького, але ач як пшекають до сих пір!

І саме ці дві етнографічні мапи України — Степана Рудницького 1918 року і Володимира Кубійовича 1937 року — яскраве тому свідчення!
Мапи взагалі вельми корисна річ! Особливо старовинні.
Історія, як бачимо, рано чи пізно викриває всі побрехеньки тих, хто намагається викривити історію. А її величність Історія не любить, коли хтось викривляє історичні події та бреше.
Історія — найважливіша наука людства!
Географія — вірна помічниця Історії!

Матеріял підготовано з відкритих джерел
© Державне науково-виробниче підприємство «Картографія»
© «Урядовий Кур’єр» — „Київські картографи представили громадськості унікальні карти 1918—1919 років“ — Юрій Вишневський, Микола Петрушенко, 2014.IV.21
© Схрон «Чтиво» — «Атляс України й сумежних країв» В.Кубійович 1937
© «Likbez» — “Карта України” 1918
© Royal Library of Belgium — «Länder — und Völkerkarte Europas» © Андрій Байцар
© «Chartae Antiquae» — «Národopisná mapa Slovanstva»
© «Український Ванкувер» — Мапа України 1918 року, знайдена у Ванкувері.
_______________
2017.XII.
© Dmytro Dzüba
© «Порохівниця»

2 коментарі до “Мапи України початку ХХ століття

  1. Сповіщення: Історія, ґеоґрафія, ґеополітика — час вчити – ПОРОХІВНИЦЯ

  2. Сповіщення: Степан Рудницький — ґеоґраф з Україною в серці – ПОРОХІВНИЦЯ

Коментувати не дозволено.