Заклик Президента України
повернутися до української мови

 
Президент України Петро Порошенко закликав: «Переходьте на українську — купуйте українські книжки, квитки на українські фільми, користуйтесь україномовними сайтами»

 

Чи не вперше за новітню історію України з часу відновлення Незалежності, Президент України закликав громадян переходити, повертатись до рідної української мови.
Закликати до свідомого переходу на державну мову міг тільки Президент-державник.
Щоправда, заклик лишився малопоміченим у вирі бурхливих політичних подій сьогодення, хоча пролунав ще під час Шевченківських днів в Каневі.
Тож, вельмишановне панство, дозвольте нагадати тези з виступу Президента України на церемонії вручення Національної премії України імені Тараса Шевченка 2018 року в Каневі.
Звернення подається скорочено, посилання на повний виступ Президента України наведено по завершенню публікації.

Президент України:
«Переходьте на українську!»

Шановні пані та панове!
Шановні Шевченківські лауреати!
Дорогі Українці!

Влітку 1891 року невелика група студентів, найвідомішим з якої був Іван Липа, під час прощі до Канева заприсяглася створити українську таємну політичну структуру. Їх тоді було лише четверо тих, хто заснував «Братство тарасівців» — ймовірно, першу на Наддніпрянщині організацію, яка поставила на порядок денний питання про політичну Незалежність України.
Сьогодні десятки мільйонів Українців цілого світу — не лише в Україні, а й на всьому просторі від Аргентини до Австралії — члени цього Братства.
Всі ми — тарасівці, всі ми — Тарасові діти...

На кожному крутому повороті історії, особливо в годину важких випробувань, українці черпали сили із пророчих слів й думок Шевченка. Так і тепер. «Борітеся — поборете, вам Бог помагає»...
«Вогонь запеклих не пече», — рядок із «Гамалії» супроводжував нас у найтяжчі дні Майдану під час Революції Гідності.
Настав час, Шевченко одягся у військовий однострій, а його образ в стилі "мілітарі" надихає і зараз наших бійців, які боронять країну від россійського аґресора.
«Учітеся, брати мої, думайте, читайте», — оком мудрого наставника дивиться він на дітей в абсолютно кожній українській школі...

Напередодні цьогорічних шевченківських днів Конституційний Суд України визнав неконституційним мовний Закон 2012 року. За потаємним задумом його авторів, явних і залаштункових, Закон мав довершити чорну справу творців Валуєвського циркуляру та Емського едикту. Конституційний Суд лише виписав свідоцтво про смерть того злочинного акту, де-факто ж кінець його настав кілька років тому. За час, що Закон лежав у суді, ми осучаснили мовне законодавство, воно пішло далеко вперед у зміцненні позицій української мови в абсолютно різних сферах суспільного життя.

Найбільш зримі вони, а точніше, чутні, — на українському радіо. Після введення в дію позаминулого року закону про квоти на радіостанціях… Пам’ятаєте, який тоді був галас? Як нас всі звинувачували, що ми робимо неправильну справу? А зараз, дякуючи цьому Закону, ефір наповнився україномовним змістом, україномовним продуктом, а творче українське середовище буквально вибухнуло новими пісенними проектами та музичними колективами.

Ще один Закон, про квоти не телебаченні, лише починає діяти, але вже до початку дії Закону ми бачимо набагато більше україномовних програм на ТБ. Стали знімати та показувати україномовні серіали, нарешті. Не перероблені, а справжні — наші. Тоді як раніше у цій сфері суцільно панував россійський секонд-хенд.

Можемо із надією говорити про відновлення національного кінематографа. І знову, нарешті це відбулося, бо відроджується він саме українською мовою. Минулого року за державної підтримки завершено 47 різножанрових фільмів. Цього року на кіновиробництво виділимо мільярд гривень, вдвічі більше, ніж попереднього. Нарешті відроджується українське кіно. Податкові та митні преференції, новітні моделі кіновиробництва — це кілька місяців тому закріпили Законом про державну підтримку кінематографії. Із приємністю очікуємо найближчим часом чимало цікавих прем’єр про наше — про Крути, про Петлюру, про АТО, про Чорнобиль. До речі, й національна Шевченкіана має поповнитися художнім фільмом «Тарас. Повернення».

Подивіться на прокатний успіх «Кіборгів» та багатьох інших українських фільмів. Саме це свідчить про величезний суспільний попит, який існує на "своє" українське кіно. Важливо ж не тільки, скільки знімають, але й набагато важливіше — скільки дивиться це кіно. Так от, в 2017 році в українських кінотеатрах на фільми українського виробництва глядачі купили півтора мільйона квитків. Своїми грошима підтримавши українську кінематографію. Це їх свідомий вибір. І це саме те, чому я тішусь. Напевно, це ще не так багато. Звичайно, мені і вам хотілося би, щоб це було більше, але хочу наголосити, що це майже в чотири рази більше, ніж в 2016 році! Я не маю жодного сумніву, що в 2018 році цю тенденцію ми точно продовжимо.

Позитивні зрушення намітилися і в українському книговидавництві. Нарешті. Я регулярно буваю у Львові, регулярно відвідую «Книжковий Арсенал», і бачу ці зміни неозброєним оком. Політичне рішення обмежити імпорт книжок із країни-аґресора та боротьба з контрабандою, якою ці книги завозилися, створили нові ніші для нашого книговидавництва, нові можливості. Дуже добре, що українських книжок зараз стає набагато більше, зросли обсяги перекладної літератури. Люди дедалі більше, нарешті, читають українською. Однак, попри ці позитивні тенденції, якісного та кількісного ривка у книжковій галузі — на жаль, я можу це констатувати — все ще не сталося. Уряд має знайти економічні важелі для стимулювання книговидання, а письменників та сумлінних дистриб’юторів захистити від піратства і порушень їхнього права інтелектуальної власності, насамперед в Інтернеті.

Хочу наголосити, що новий Закон «Про освіту» також суттєво покращив умови для опанування державної мови представниками національних меншин. Твердо відстоюючи свою позицію в діалозі з сусідами, ми маємо чути думку наших міжнародних партнерів, Венеціанської комісії, і що головне — самих меншин всередині України. Ми відкриті для чесної розмови та діалогу. І це правильно, якщо ми обрали європейський шлях. Бо якщо обрали, то й чинити треба по-європейськи і обов’язково дослухатися до голосу європейських структур.

Протягом останніх місяців на мою адресу надійшло чимало звернень від дуже поважних осіб із закликом проголосити 2018 рік роком української мови. Скажу прямо: я не буду цього робити. Чому? Абсолютно очевидно, що року — замало. А що в 2019 році будемо робити, забудемо про українську мову? Року замало, щоб надолужити все те, що внаслідок колоніальної політики втратила українська мова. Тому, дуже дякуючи авторам петицій за активну громадянську позицію, за небайдужість, хотів би повідомити, що найближчим часом підпишу указ про розробку можливо десятирічної програми укорінення та зміцнення державного статусу рідної української мови. Я закликаю вас всіх до співпраці, до наполегливої роботи в цьому напрямку. Бо попереду — десятиліття української мови в Україні. Протягом цих десятиліть позитивні незворотні зміни мають відбутися. І ключове слово — незворотні.

Приклади, які я вам щойно навів, хіба не є переконливими свідченнями, що українська влада впевнено тримає курс на посилення ролі мови Шевченка в усіх сферах суспільного життя? Хіба не робимо так, як заповідав Тарас Григорович?..
Водночас як Глава Держави, як активний учасник процесу розбудови української політичної нації, мушу дбати і дбаю про те, аби наші законодавчі ініціативи залишали широкий простір для реалізації прав тих громадян України, чиєю рідною мовою чи мовою спілкування є кримськотатарська, російська та інші мови. Так само очевидно, що влада ніколи не втручатиметься в приватну сферу і жодним чином не регламентуватиме в ній мову міжособистісних комунікацій...

Боротися за нашу українську мову — це значить не лише вигукувати гасла та висувати вимоги до влади. Це значить — купувати україномовні книги, це значить купувати квитки і ходити дивитися українські фільми, передплачувати україномовні газети, віддавати перевагу, не треба забувати, що ми у ХХІ столітті, україномовним версіям сайтів, налаштування на своїх сторінках в соціальних мережах, ґуґлити українською, і головне — говорити нею, говорити, і ще раз говорити. Навіть якщо ви все життя спілкувалися россійською – переходьте, повертайтесь до української.
Я думаю, що це абсолютно правильний шлях.

Кожен має пройти свій шлях до мови, як, для прикладу, двадцять років тому зробив це я.

Я народився в россійськомовному регіоні України. В місті спілкувалися россійською, як їздив до бабці в село — спілкувалися суржиком. Декілька років прожив за межами України, де в школі вивчали лише россійську і англійську. І навіть на початку 1980-х, коли став київським студентом нашого Національного університету Тараса Шевченка факультету міжнародних відносин міжнародного права, ні про яку українську на цьому факультеті тоді мова не йшла.

Але моя українська — мій свідомий вибір повернутися до рідної мови. І цей вибір зроблений вже в доволі зрілому віці. Впевнений в тому, що це свідомий і справжній вибір кожного Українця.

Слава Шевченку!
Слава Україні!

Президент України Петро Порошенко

Виступ Президента України на церемонії вручення Національної премії України імені Тараса Шевченка 2018 року
Президент України: «Переходьте на українську!»
Світлини: © Прес-служба Адміністрації Президента України
© Президент України