Десовєтізація українського війська

До параду на честь Дня Відновлення Незалежності лічені дні.
До уваги вельмишановного панства висвітлення такого важливого питання, як десовєтізація Збройних Сил України.

Ідеологічне переозброєння:
нові почесні назви та десовєтізація у війську

Як відбувається процес ребрендингу й творення унікальної ідеологічної платформи Збройних Сил України

— До параду до Дня Відновлення Незалежності лічені дні. На жаль, про важливість називати речі своїми іменами і наголошувати на окупаційній суті совєтського режиму і його силових структур, у ЗМІ руки доходять кілька разів на рік. Ну як "у ЗМІ", на тему увагу звертає мінімум медійників. Напевно "стандарти ВВС" заважають, — бідкається пан Віталій Гайдукевич, керівник групи «Нове Військо», зусиллями якої проводиться ребрендинг і десовєтізація Збройних Сил України згідно Наказу Верховного Головнокомандувача ЗСУ і Президента України Петра Порошенка.

Публікацій в українських медія дійсно мало, вірніше, практично жодної...
Наші-ненаші "ЗМІ" успішно не помічають ані 100-річчя Українського Війська, Морської та Повітряної Фльоти України, ані 100-річних дат... Цьому сприяє також відсутність державної про-української про-державницької пропаґанди. До того ж, часто і Міністерство Оборони "не помічає" 100-річні дати, позаяк частина керівного складу все ще є "совєтскімі офіцерамі" і на офіційному сайті МО частіше "чєствуют" совєтські річниці, забуваючи про українські. Так, наприклад, 13.ХІІ.2017 на офіційному сайті Міноборони України жодного слова не було про 100-річчя Повітряної Фльоти України...
Радше "для ґалочки" відзначили 100-річчя Військово-Морської Фльоти України...

До Дня Відновлення Незалежності України про ребрендинг Збройних Сил України для медія підготував матеріяли військовий фахівець, пан Геннадій Карпюк.

— Воює не зброя, воюють мізки! — зазначає пан Карпюк, — Хтось "за порєбріком" шалено готує ідеологічне та ціннічне обґрунтування для мільйонів "штыков" та іншого зомбі-плебсу походу приступом на сусіда, аби "побрататься" із ним, встромивши ножа у спину. Саме так "путінцы" хочуть "спасті укрáінцев" — таких собі "ґлупєнькіх младших братьєв", образ яких є ключовим у московській міфотворчості та їхній побутовій риториці. Але Українцям варто швидко рятуватися від теперішнього аґресивного (ре)інсталювання россіянського ментального програмного продукту на просторах колись підвладної Москві орбіти. Українцям потрібна альтернатива, яку вони приймуть, яку відстоюватимуть і за образу якої обов’язково дадуть по морді будь-якому "звірові", що поткнеться із мокшанського болота зі своїм дрімучим статутом до нашої чепурної хати.

Війна цивілізацій

Отже, вкотре про ребрендинг. Наш та їхній. Важко сперечатися, що борня із россійською аґресією є цивілізаційним змаганням, де кожен сенс та гасло на бойових штандартах окроплені людською кров’ю. Тепер, вочевидь, як і раніше, наріжними моментами війни є ідентифікація, приналежність, мотивація й конструювання мети. Мети власної як частинки глобального народження Нації. Напевно, не як факту фізичного, а як колективного акту самоусвідомлення. Адже тим і вирізняються люди та й нації, що вони знають ким є з-поміж інших. І ось така усвідомлена та витребувана українською людністю подібність, яка визнає спільний для себе кордон, дає нам шанс вижити й еволюціонувати.

Неабияк важливо, щоби до авангарду націотворення впрягалася наша військова потуга: кому, як не їм, звитяжцям, знати саме за яке світоглядне ототожнення свободи вони ладні полягти і які слова вимовлятимуть, про що думатимуть, коли захищатимуть та звільнятимуть рідну землю від вражини. Треба розуміти, ким є той ворог, бо без ворога військо втрачає здорову фантазію, його бойова уява стає хворою та імпотентною.

Так от, міфодизайнерські процеси у військово-державних організмах наразі, принаймні в Європі, наймасштабніше відбуваються у двох країнах — Україні та Россії. Щось подібне спостерігаємо й із ідеологічним тонусом, штучне нагнітання якого в РФ помітно потужніше. Чому так? А тому, що ми з вами живемо на кордоні цивілізацій: одна моделює партнерський мир, інша прагне брутальної експансії. Щоправда остання генерує і компілює з минулого неоковирного гібридного духовного виродка, де водночас освячені царі та їхні вбивці. Як взірець сьогоднішнього россійського патріота. Словом, "братають-мирять" поміж собою "бєлых" і "красных", комуняк із православними фашистами, ліберальних дисидентів із адептами Сталіна. І дуже хочуть "миру" із нами…

Уже другий рік триває нарешті розпочатий історично-ціннісний ребрендинг українського війська. Ми лише зачинаємо, причому в достатньо демократичних процедурах, на відміну від РФ, формування ідеологічної предтечі Української Перемоги. Це немов одягання на ходу. Київ натепер, без озирання на "бєлокамєнную" і "общєє прошлое", називає речі, важливі події й орієнтирні персони так, як того вимагає потреба в розбудові про-української армії. І цій важкій, але безальтернативній еволюції вже дано старт. Треба розуміти, що наш противник значно просунувся в цій справі. По перше, їх влаштовували старі меми та підходи, бо це суспільство досі існує в тоталітарній координатній системі, яка гуртується навколо "вождя" чи ідеї маскулінної величі, яку обов’язково потрібно весь час підтверджувати. Бажано так, як в Ічкерії, Грузії, чи от зараз в Україні або Сирії. По друге, у них немає іншого бачення як самозберегтися у глобальній конкуренції. Це їхній єдиний козир у грі, що веде до серії з "пенальті" в одні ворота.

Імперські претензії Кремля

Українські ЗМІ та блогосфера "чомусь" і "раптом" гнівно здивувалися, як нещодавно Путін "присвоїв" почесні найменування танковим полкам ЗС РФ (6-му, 68-му та 163-му), використавши назви українських і не тільки міст поруч із гвардійськими титулами. Так, це меседжі.
Секрет Полішинеля: квазідержавне утворення "СССР", а тепер "РФ(россія-фашистська)" таку практику "присвоєння" клонує вже сотню років. Просто ми не замислювалися раніше, наскільки важливий зміст у того явища.
Колір берета, дизайн нарукавної нашивки, напис на шевроні чи стязі — меседжі й коди, що пояснюють, за які цінності потрібно воювати. І в який спосіб!

Навіщо россійським частинам інсталювати в почесні найменування згадки про українські Львів, Ніжин чи Житомир, білоруський Вітебськ, польську столицю Варшаву або ж далеку Трансільванію? Звісно, що "сохранєніє славных воєнно-патріотічєскіх традіций і васпітанія прєданності Атчізнє", як писано в путінському указі, є камуфляжем, за яким криється реальний стратегічний план реанімації квазідержавної імперії. Вони готують россіянські мізки, щоб ні в кого не виникало й тіні сумніву, що "Рассія вєрнёт былоє вєлічіє і спасёт братьєв-славян". Це натяк не лише на те, що "можем", а й що "повторім подвіґ дєдов". Показова історія россійської 93-ї окремої танкової бригади, на базі якої створили 68-й танковий полк, розформований на початку 1990-х років. Але цю частину, увага, відновили 2017-го, а за рік присвоїли найменування "Житомірской". Що ще потрібно пояснювати?
Начальник Генштабу ЗСУ Віктор Муженко правильно назвав таку тенденцію в РФ "озвучуванням претензій на землі інших народів".

Навіщо Міноборони РФ створило Головне військово-політичне управління? Та ще й під очільництвом генерал-полковника Андрєя Картаполова — екс-командувача РФ-контингенту в Сирії. Та й посада ця одразу дістала поважний подвійний статус: головний замполіт водночас є заступником самого міністра! Структура цього "ґлавка" будується суворо вертикальною, базуючись від ротного рівня. Отже, знову, як у сталінські часи співали ще за кілька років до початку світової м'ясорубки: "Єслі завтра война, єслі завтра в поход, будь сєґодня к походу ґотов!" (1938). (Власне, ще у 1936 Кремль розпочав гібридну війну проти Іспанії під виглядом "громадянської"...)
Скільки в нас є часу? Скільки "мирних ініціатив" штампуватиме миролюбний агресор?

Декомунізація + десовєтізація + деімперіалізація

Нехай і з прикрим запізненням, але українське військо вибудовує власну, питомо націоцентричну та автентично-історичну платформу. Зроблено чимало. Великим кроком до формування такого ідеологічного фундаменту є наказ очільника Генерального штабу ЗСУ, що регламентує впровадження у війську повної декомунізації. Українське військо практично наповнює власний кейс військово-історичних традицій, окремішніх від російських чи радянських версій. Це правильно, бо потрібно не просто засудити імперські, а одразу інсталювати українські.

Український військовий історик пан Василь Павлів укотре закликає дивитися на події в Россії крізь призму розуміння, що "там готуються до великої війни й використовують будь-які ідеологічні засоби для мобілізації власної армії та населення".
Український вчений переконаний: формула "декомунізація + десовєтізація + деімперіалізація" є вкрай необхідною складовою реформ Збройних Сил України.

Історик вважає, що Україна повинна далі присвоювати почесні найменування військовим частинам, спираючись на власні військово-історичні традиції та досвід россійсько-української війни. До того ж (згадайте ще раз совєтську пісню "Єслі завтра война" про "завтрашній похід") пан Василь Павлів прибічник пришвидшення цього процесу, який має супроводжуватися потужною пропагандистською кампанією як серед військових, так і загалом у суспільстві. Українська армія, і про це з дедалі більшим жахом пишуть російські медіа-пропагандисти, стає локомотивом ідеологічного та ціннісного відриву України від "русскоґо мира". Ми тепер на різних геополітичних плитах. "Запоребрикові" адепти з жалем констатують, що українські офіцери вже давно не дивляться в бік Москви, як колись, і тепер мріють про стажування в США, відрядження до Брюсселя чи обмін досвідом із натовськими колегами. Тобто ребрендинг нашого війська є однією з основних загроз просуванню інтересів квазідержавного утворення "РФ(россія-фашистська)", яка донедавна контролювала українську армію, а тепер катастрофічно втрачає важелі впливу, зокрема ідеологічні моделі.

За Україну воює королівська піхота!

— Такі рішення Путіна — не останній писк моди, а елемент довготривалої цілеспрямованої політики, — зауважує історик Василь Павлів. — Просто це тільки зараз потрапило в новинну стрічку. Чи приживається нова система почесних найменувань частин ЗСУ? Гадаю, що радше так. Є надійні сигнали, які про те свідчать. Військові в доброму розумінні починають гратися зі своїми почесними найменуваннями: вигадують неформальні прізвиська, ритуали, символіку, вивчають історію власних підрозділів. Так у нас вибудовується власна мілітарна ідеологія. Після торішнього параду до Дня Незалежності ми зустрічалися з ініціативною групою та командуванням 24-ї бригади. Минув тільки місяць по тому, як їй присвоїли почесне найменування імені короля Данила, а люди в ній уже позиціонувалися королівською піхотою. Це кардинальна зміна статусу! Це вже вербалізація прикметника "королівський" у публічній площині цілого військового організму, про який говоритимуть саме як про королівську бригаду. І така символіка разюче вирізняється на тлі попередньої практики.

Тобто, почесні найменування дозволяють зашифрувати в символіку набагато більше сенсів, ніж раніше. Совєтський підхід — шаблонний, одноманітний, заполітизований і практично законсервований у 1940-60-их роках у площині теми "вєлікай атєчіствєннай вайны". Реально, це те ж, на чому тепер базується ідеологічна машина путінського режиму, яка лише піддала косметичному рестайлингу та гібридизації імперсько-совєтську модель.

Але народити почесне найменування — це одне, а от щоби бригада ним запишалася й почала тим грати — зовсім інше. Із людьми потрібно працювати. Наразі в близько 10 частинах триває обговорення схематики їхнього ребрендингу, це відбувається поступово, у дискусії. Тут потрібно працювати тонко, але водночас рішуче, адже варто, щоб такими речами усе-таки займалися фахівці.
Ідеологія — це царина Держави, і вона має її формувати. Не треба ці питання абсолютизувати до рівня "військового плебісциту". Звісно, військових краще переконувати, не ламати їхню свідомість зі страшним хрускотом. Світовий досвід показує, що такі зміни ніколи не минали гладко. От і нині значна частина наших військових іще апелює до тих чи інших традицій "красной арміі". Причому вони беруть звідти тільки те, що їм подобається, забуваючи, що її потуга базувалася на одній із найжорстокіших систем дисципліни, де ініціатива та власна думка були майже неможливими. Їхнє місце займали ідеологічні штампи. Так, усі апеляції до блакитних беретів тяжіють до радянського досвіду, до нібито зруйнованого братерства й до того, що об'єднувало спільноту десантників. Але мало хто згадує придушення "ґалубимі бєрєтамі" національно-визвольних повстань в Чехо-Словаччині та Мадярщині. І сучасна Україна не може дозволити собі вести родовід від військових організмів "красной арміі" загалом, бо щодо України вона є окупаційною. Одним словом, це гра в довгу...

Українське військо не є нащадком "красной арміі"

— На моє переконання, нам потрібна пропаганда як інструмент роботи із масами, — веде далі Василь Павлів. — Хоча на цьому місці "заспіває" хор голосів про її неприйнятність у демократичному суспільстві. Так і є: ми опиняємося саме у такій вилці. Але ж у нас війна! Знаєте, я ніколи не приховував, що займаюся пропагандою, хоч декого від цього слова "тіпає". Проте ці ж люди фактично займаються нею, але у формі "інформаційної політики", "просвітництва", "популяризації цінностей", "комунікаційної стратегії"…
Як відповісти на запитання, яке часто можна почути: «Нам що, зовсім відмовитися від совєтської спадщини?»
Треба добре знати історію своєї військової частини: де вона брала участь, що це були за події. Так, питання дещо провокативне… Але от зважте, ми ж зі свого життя не викидаємо періоди хворіб, невдач чи, приміром, ув’язнення. Це все прожите нами. Ми маємо знати, що "красная армія" воювала спершу проти Української Народньої Республіки, потім придушувала селянські повстання, брала участь у насильницькій колективізації та в організації Голодомору. Це були конкретні люди із конкретних військових частин, які тим пишалися й отримували за свої "подвиги" нагороди. І "красная армія" не одна перемогла нацизм, більш того, два роки вона співпрацювала із майбутнім ворогом. І загалом, якщо говорити про великі тоталітарні країни того часу, у них все відбувалося за схожим сценарієм. Проте, сучасний Бундесвер не веде свою історію від Вермахту. Це наслідок безкомпромісної денацифікації. Але німецькі військові знають історію Вермахту і своїх частин, чітко розуміючи, що його успішні операції таки варто вивчати. Українське військо не є ідеологічним нащадком "красной арміі" — ось що головне, ми не продовжувачі її традицій.

— Чому навчив рік після першого присвоєння почесних найменувань? Із людьми треба працювати. Потрібна чітка політика присвоєння почесних найменувань військовим частинам з урахуванням допущених помилок. Головне — невтомно говорити з військовими і суспільством. У нас є один і той же головний союзник та противник. Це час. Дякувати Богові, а по офіційним веб-сторінкам й акаунтам ДШВ, морської піхоти та значної частини бойових бригад видно, що поступ нової мілітарної ідеології таки триває.
Зараз по багатьом напрямкам ми завоювали і ведемо успішну ідеологічну та інформаційну ініціативу. І в цій парадигмі треба працювати, не витрачаючи сил на лінійну відповідь на російські вкиди. Приміром, я точно знаю, наскільки в Кремлі розгубилися після появи інструкції ГШ ЗСУ про декомунізацію та програми з відновлення і впровадження національних бойових традицій у Збройних Силах України. Саме це нам і потрібно, — зауважує історик Василь Павлів.

Нове військо України!
Український однострій від команди "Нове військо".

— Карфаген буде зруйновано. Той, хто має очі, щоправда, побачить, що у нас досі відсутня українська державна пропаґанда, відсутня структура, котра взяла би на себе тягар війни сенсів. А дарма! В ній би знайшлося місце для двох десятків істориків, PR-менеджерів, художників-графіків, фахівців із комунікацій. Тож досі в наративний бій йдуть ентузіасти, — вкотре бідкається пан Віталій Гайдукевич, і має рацію...

До речі, у Генеральному штабі ЗСУ створено воєнно-історичний відділ, а в грудні 2017-го затверджено Концепцію воєнної історії України, яка передбачає орієнтовно після 2020 року створення головної наукової установи з дослідження цього предмета.