«Запорожець за Дунаєм»
🇨🇦 [1939] 🇺🇦

 
🇺🇦 До Дня українського кіно
🇺🇦 До дня народин генерал-хорунжого Армії УНР Володимира Сікевича
🇺🇦 До Дня української спадщини в Канаді 🇨🇦

Унікальна знахідка! Діяспорна художня кінострічка 1939 року «Запорожець за Дунаєм», в якій головну роль останнього кошового отамана Запорожської Січі Петра Калнишевського виконав Герой Визвольних Змагань, генерал-хорунжий Армії Української Народньої Республіки, „Український Лев“ Володимир Васильович СІКЕВИЧ.

 

II► Фільм «Запорожець за Дунаєм» \ «Cossacks in Exile»
[© „Avramenko Film Company“, 1939, New York]

У 1775 році, після знищення Запорожської Січі, деякі Українці — козаки-запорожці, у пошуках "вільних земель", під впливом козачої старшини переселилися за Дунай і потрапили під владу султанської Туреччини...
Екранізація опери С. Гулака-Артемовського
Жанр: історичний, пригодницький, романтичний, музичний, сімейний
Країна: США, Нью-Йорк, 1939 рік
Кінокомпанія: © „Avramenko Film Company“
Режисер: Василь Авраменко
Актори та їх ролі:
генерал-хорунжий Армії УНР Володимир Сікевич (отаман Запорожської Січі Петро Калнишевський),
Марія Сокіл (Одарка),
Дмитро Креона (кобзар),
Ян Гарасимик (гассан),
Л. Біберович (Єкатеріна ІІ),
Микола Гарлаш (султан),
Ганна Мушінськи (небога),
Михайло Швець (Іван Карась),
Олексій Черкаський (Андрій),
Федор Швець, М. Стечишин та інші.
Подяка: за ріпи, зведення, постер — lpershyi („Hurtom“) & Українцям з Канади (Торонто), які влітку 2013 року віднайшли ориґінал фільму і оцифрували.

«Запорожець за Дунаєм» \ «Cossacks in Exile» 1939
(відреставрований постер)

Ориґінал фільму було знайдено і оцифровано в місті Торонто (Канада) силами української діяспори влітку 2013 року.

Фільм представляє інтерес не тільки знаменитими танцювальними постановками, колоритом північноамериканської природи, дуже схожою з українською, картинами українських сіл, відтвореними для зйомок. Він є ще й своєрідним викликом совєтському "кіномистецтву" тих часів. Адже саме фільми Василя Авраменка «Наталка-Полтавка» і «Запорожець за Дунаєм» "спровокували" появу однойменних "кінотворів" і в окупованій Совєтами Україні, щоправда, більш "класово витриманих". Обидва ці фільми вийшли на екран майже синхронно з однойменними кінострічками І.Кавалєрідзе в "УССР". Є всі підстави стверджувати, що активна кінодіяльність Авраменка підштовхнула цей процес "на совєтській" Україні (щоби та не відставала від еміґрації у сучасних формах показу національної спадщини). Це творче змагання (спочатку заочне) відбулося, зрештою, в США, де за підтримки уряду Рузвельта демонструвались обидва совєтські фільми Кавалєрідзе у 1936 та 1938 роках (після того як Рузвельт у листопаді 1933-го нарешті офіційно визнав від імені США квазідержавне утворення "СССР" внаслідок успішної кремлівської пропаґанди кремлівським рупором "Нью-Йорк Таймс" Волтером Дюранті, котрий заперечував Голодомор в Україні...)
Змагальний характер паралельного показу кіноопер, випущених в "совєтській" Україні та США, їх ідеологічне протистояння знаходить підтвердження у нотатках Миколи Новака, одного з найактивніших членів фільмової корпорації Авраменка:

«Нам треба бути гордими, що показали нашим незрячим людям, що українська еміґрація здібна також таку справу здвинути. Ми проломили грубі верстви льодів і заставили навіть червону Москву змагатися з нами, бо коли б не наша „Наталка Полтавка“, то не було б і сталінської»

Тим не менш, українська діяспора створила українські фільми «Наталка-Полтавка» і «Запорожець за Дунаєм» раніше за Совєти, в них грали українські актори, і кінострічки на порядок вище широковідомих совєтських клонів тієї доби.
Дякувати режисерському таланту Василя Авраменка.

Загалом, Василь Авраменко відзняв на еміґрації наступні кінокартини: «Наталка-Полтавка» (1937), «Запорожець за Дунаєм» (1939) і «Маруся» (1939). Окремо варто відзначити документальну хроніку, відзняту в Україні навесні 1939 року — це надзвичайно важливі з історичної точки зору кінохроніки «Трагедія Карпато-України» («The Tragedy of Carpatho-Ukraine», 1940), в якій зафіксовано наживо перебіг мадярсько-польської окупації Карпатської України і перший спротив Українців нацизму в березні 1939 року.
Українці перші зустріли ІІ Світову війну в Карпатській Україні…
І кінохроніки тих події зафіксував Василь Авраменко.

Бачте, вельмишановне панство, як історія про один старовинний фільм раптом охоплює цілі історичні епохи, від Запорожської Січі до Визвольних Змагань, Української Народньої Республіки, Карпатської України, І і ІІ Світових війн…
Цілі епохи, люди-легенди…

Чи не найбільшим досягненням Василя Авраменка було запрошення у фільм «Запорожець за Дунаєм» на головну роль (кошового Калнишевського) людини-легенди Визвольних Змагань 1917-1921 років. Ця людина — видатний військовик, дипломат і… непересічний актор.

Володимир Сікевич в ролі Калнишевського

В ролі останнього кошового отамана Запорожської Січі — генерал-хорунжий Армії Української Народньої Республіки Володимир Васильович Сікевич.

Про історію запрошення на цю роль Володимира Сікевича пише в своєму дослідженні доктор історичних наук, пані Ірина Матяш:
«Нову грань таланту Володимира Сікевича відкрив хореограф і режисер Василь Авраменко. 1938 рік проходив для генерала під знаком українського кіно. Йому було доручено роль останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського у "оперовій фільмі" «Запорожець за Дунаєм» поряд із відомим виконавцями Марією Сокіл, знаменитим басом Федором Швецем та ін. Нова справа хвилювала і водночас приносила задоволення.
„Окремою надзвичайною рисою Авраменкового «Запорожця» буде виступ славнозвісного українського генерала й дипломата Володимира Сікевича в ролі кошового отамана Січи, Кальнишевського. Генерал Сікевич зумів вложити в свою ролю стільки щирого одушевлення й природного драматичного хисту, що його поява на екрані заповідається як правдива сенсація“, — сповіщала реклама.
„В цім літі перший раз в життю виступив на сцені в кіно в ролі кошового Калнішевського. Як побачите на сцені — не дуже лайте“, — писав новоспечений Володимир Сікевич кіноактор М.Стечишину. „Вже і по фермі хожу як гетьман і на бур’яни не звертаю уваги“, – повідомляв В.Слюсара.
Володимир Сікевич передбачав успіх фільму і мріяв, щоб його побачили в Україні.
Василь Авраменко планував навіть ширшу співпрацю з Володимиром Сікевичем, запрошуючи його бути директором одного із проектів, однак сталої платні запропонувати не міг.
Та успіх у кіно і нові пропозиції кардинально не змінили сфери інтересів Володимира Сікевича. Передусім він переймався питаннями українства, вболівав за співпрацю і належну організованість Українців у Канаді.»

„Український Лев“ Володимир Сікевич

Володимир Васильович СІКЕВИЧ народився 23 серпня (5 вересня) 1870 року в містечку Тараща на Київщині в родині голови місцевого дворянства й голови мирових суддів Таращанського повіту Василя Милетєвича Сікевича та доньки професора Київської духовної Академії Данила Смолодовича — Наталії.

Після закінчення 3-ї Київської класичної гімназії 15 жовтня 1888 року — на службі в россійсько-імперській армії, приймав участь у россійсько-японській війні 1905 року і в Першій Світовій війні, дослужився до чинів полковника генерального штабу і генерал-майора царської армії. Був двічі поранений, нагороджений п'ятьма орденами і Золотою Георгіївською зброєю.

В українській армії — з листопада 1917 року.
На початку 1918 — старшина створеного Симоном Петлюрою Гайдамацького коша Слобідської України. Брав участь у боях за Київ з большевицькими окупантами (орда Муравйова).
У березні 1918 року Володимир Сікевич призначений командиром 3-го Гайдамацького полку, який входив до складу Окремої Запорожської дивізії Армії УНР, визволяв Лубни, Конотоп, Полтаву, Харків від россійсько-большевицьких окупантів.
2.IV.1918 за сумісництвом очолив Слов'янську групу Окремої Запорожської дивізії Армії УНР у складі трьох піхотних, гарматного та інженерного полків, яка мала завдання звільнити Донеччину від россійсько-большевистських окупантів.
15.IV.1918 війська під його командуванням зайняли славне козацьке місто Барвінкове, згодом здобули Слов'янськ, Бахмут, Микитівку, Колпаків. Наприкінці квітня частини групи вийшли на кордон з Россією.
У період Гетьманату військові частини під командуванням генерала Сікевича охороняли східний кордон України.
З 2.VI.1918 — начальник Окремої Запорізької дивізії Армії Української Держави.
З 10.VII.1918 — командир 31-го (згодом — 23-го) пішого Черкаського полку Армії Української Держави.
Був призначений заступником голови Військово-санітарної місії у справах українців-військовополонених у Європі.
З 2.ІІ.1919 генерал Володимир Сікевич виїхав до Австрії, де як військовий аташе очолював репатріаційну комісію та водночас формував з колишніх військовополонених підрозділи для Армії УНР. З 25.ІІ.1919 — представник Українського Червоного Хреста та комісії у справах військовополонених в Угорщині.
З 2 грудня 1920 року — офіційний і повноважний посол УНР в Мадярщині.
Наказом по Війську УНР від 28.VIII.1922 Володимира Сіковича підвищено до рангу генерал-хорунжого.

Після поразки Перших Визвольних Змагань і падіння УНР, — Володимир Сікевич перебуває на еміґрації.
1.V.1924 після ліквідації українського дипломатичного представництва в Мадярщині з наказу Симона Петлюри виїхав делегатом УНР до Канади, оселився у Торонто. Був організатором і керівником управ ветеранських організацій вояків Армії УНР, головою Ради Хреста Симона Петлюри.
В Канаді Сікевич очолював антибольшевицький рух. Був видатним політичним діячем, його називали „Український Лев“.
На зустрічах з Королем Великої Британії Ґеорґом VI та Королевою Великої Британії Єлизаветою представляв українських вояків.
На ювілей генерал-хорунжого Володимира Сікевича приїхало 2,5 тисячі гостей.

27 липня 1952 року 82-річний генерал Володимир Сікевич пішов із життя. За поховання свого Почесного голови взялася Українська Стрілецька Громада, на похорони прибуло 3,5 тисячі людей, похорони тривали п’ять днів. Тіло генерала було перевезено до авдиторії УНО для прощання. Біля труни, на яку було покладено прапори України і Канади, нагороди й шаблю генерала, вишикувалася почесна варта: члени УСГ, Братства Карпатських Січовиків, Українського відділу Канадського Леґіону, Союзу колишніх Українських вояків і Станиці УПА.
Вся англомовна торонтська преса опублікувала некрологи.
Після похоронних богослужінь та панахид у всіх торонтських церквах 2 серпня похоронна процесія вирушила до цвинтаря "Проспект". У похороні, який відбувався коштом українських громадянських і ветеранських організацій під проводом КУК, взяли участь, окрім торонтського громадянства, численні делегації з відділів УСГ та УНО зі східної Канади та делегат Взаємної Самопомічі з Вінніпеґу пан Бабинець.
Над могилою до присутніх промовляли В.Гультяй, генерал М.Садовський, А.Лазаревич.
«Це був без сумніву найбільший український похорон, якого Торонто взагалі колись бачило. Заслуженому і популярному генералові прийшли віддати останню пошану всі українські громади, без розділу релігійного і партійного, чи територіального походження», — писала газета «Свобода».
 

В Україні показ фільму «Запорожець за Дунаєм», знятого в Нью-Йорку у 1939 році на кіностудії Василя Авраменка, відбувся 18 березня 2018 року в Прес-центрі „SumyNews“ (м. Суми).
Редакція Сумського Історичного Порталу висловлює вдячність українській громаді м. Торонто (Канада) за допомогу в пошуках єдиного відео Володимира Сікевича, його оцифровування та передачу для використання.
В свою чергу, «Порохівниця» приєднується до подяк і дякує всіх людей, які доклали зусилля до збереження цієї унікальної кінострічки.
 

Матеріял укладено з відкритих джерел
© „Avramenko Film Company“, 1939, New York — «Запорожець за Дунаєм» \ «Cossacks in Exile»
Першоджерело матеріялу:
© Сумський Історичний Портал «HistorySumy, Inc.»
© Геннадій Іванущенко
© Ірина Матяш. „Канадські сторінки життєпису Володимира Сікевича“
© «WikipediA» — Володимир Сікевич
© «WikipediA» — Василь Авраменко
© «Аудіокнига.UA»
© «Hurtom»
Укладач матеріялу:
℗ Dem'än Dzüba
2018.ІХ.08
© «Порохівниця» \ «Porohivnyçä»