«Сон»
кінофільм-присвята Тарасові Шевченку

До 205-ї річниці з Дня Народин Тараса Григоровича Шевченка

«Сон» — український біографічний кольоровий художній кінофільм 1964 року, присвячений Тарасу Григоровичу Шевченку.
Молодого Тараса Шевченка, автора "крамольних" віршів, викликають на допит. Замість пояснень, поет пише нові вірші, які присвячує безрадісній долі України. За "підбурливі" думки Шевченка віддають у солдати з забороною писати й малювати.
Стрічка змальовує внутрішній стан митця в ті дні, його спогади про дитинство й роки, прожиті в кріпацтві, роздуми про Україну, Волю і народ…

«Сон» [1964] художній фільм
Кіностудія ім. Олександра Довженка
Прем'єра — 3.ХІ.1964
Режисер — Володимир Денисенко
Сценарій: Володимир Денисенко і Дмитро Павличко
В ролях:
Іван Миколайчук — Тарас Шевченко
Юрко Леонтьєв — малий Тарас
Дмитро Мілютенко — дядько Іван
Наталія Наум — Ядвіґа Гусиковська
Костянтин Степанков — Іван Сошенко
Міхаіл Дєржавін — Карл Брюллов
Василь Дашенко — Алєксєй Вєнєціанов
Дмитро Франько — Васілій Жуковскій
В'ячеслав Воронін — Аполлон Мокрицький
Іван Кононенко — Василь Григорович
Владімір Ґончаров — Павєл Енґельгардт
Єфім Копелян — Прехтель
Владіслав Стржельчік — цар Ніколай I
Анатоль Іванов — цар Алєксандр I
Владімір Бєлокуров — Дубельт
Микола Рушковський — Вієльгорський
Раїса Недашківська — Причинна
Микола Гринько — дяк
Лев Перфілов — кріпак

II► «Сон» [1964] (українською мовою)

«Сон» Кобзаря і совєтська цензура

Кінострічку «Сон» створив режисер Володимир Денисенко на кіностудії імені Олександра Довженка.
«Сон» створювався українською мовою, але паралельно робився дубляж і озвучування мовою окупантів, а частина акторів виконували ролі рідною для себе москвинською мовою.
Як це зазвичай відбувалось в роки совєтської окупації, українські копії та звукова доріжка позникали з фільмофондів та архівів. Лиш нещодавно, дивом (як і у випадку з українськомовним ориґіналом кінострічки «За двома зайцями»), вдалось знайти копію з ориґінальної україномовної звукової доріжки до фільму «Сон» та покласти наново на відеоряд. Проте, звукова доріжка була не до кінця, відтак, на відновлених україномовних версіях фільму останні півгодини були москвинською мовою.
Втім, сталось ще одне диво і було віднайдено залишок україномовної звукової доріжки.
Нарешті кінострічку «Сон» було реставровано й відроджено з ориґінальною українською звуковою доріжкою.
Відтак, існують нині як москвомовна, так і українськомовна версія фільму.
Вище представлено український ориґінал, нижче — москвинський дубляж.

II► «Сон» [1964] (українською мовою)
https://www.youtube.com/watch?v=2UJEFBIZmrc

II► «Сон» [1964] (москвинською мовою)
https://www.youtube.com/watch?v=YeLCdQ6GzLg

В наші часи москальська цензура триває, й тому дедалі частіше не дають Українцям вільно переглянути клясичні українські фільми.
З віртуального простору постійно видаляють копії українських фільмів.

Фільм «Сон», як і пізніше «Пропала грамота» (де головну роль також грав Іван Миколайчук) ледь не потрапив "на полку" і був цензурований совєтською цензурою. Тож, не дивно що згодом зник українськомовний ориґінал разом з копіями і навіть звуковою доріжкою…
Дивно, що Совєти взагалі дали відзняти фільм про Тараса Шевченка й не порізали ножицями цензури, немов обдерту липку та не поклали по тому "на полку"…

Вельми цікаві подробиці про створення кінокартини розповів син режисера Володимира Денисенка — Олександр Денисенко.

Нарешті оприлюднюю реставрований, з якісним кольором і звуком та ще й українською мовою художній фільм «СОН» кінорежисера і автора сценарію Володимира Денисенка з Іваном Миколайчуком в головній ролі, виробництва 1964 року.
У ті далекі роки створити таку відверто націоналістичну картину для мого батька, що відсидів 5 років в сталінських таборах, було справжнім подвигом.
Фільм був нещадно підданний цензурі і скороченням в КҐБ.
Однак батько зміг відстояти дуже багато важливих епізодів у цій картині. А задля того, щоб картину побачили Українці, він закликав на поміч своїх приятелів: поета Дмитра Павличка та композитора Олександра Білаша.
Створена ними пісня „З далекого краю лелеки летіли“ прикрасила картину.
Я був присутній при тому, як вона писалася. В складанні пісні тоді брали участь і Іван Миколайчук, і Кость Степанков, і мій батько. Павличко запропонував текст, Білаш негайно вигадав мелодійну інтонацію, а от вже заспівали вони її всі разом, при чому кожен додав свою інтерпретацію і тексту і мелодії. Тривало це цілу ніч до ранку. Як хлопці були не пересварилися від того творення — один Бог відає. В мене в хаті стоїть піаніно, за яким відбувалося її створення.
Ця копія фільму «Сон» ще прикметна тим, що вона реставрована, кольорова і найголовніше — українською мовою.
Насолоджуйтеся і втішайтеся справжнім українським фільмом.

Реставрований художній фільм «СОН» українською мовою Олександр Денисенко оприлюднив на своїй сторінці «Денисíя. Світи Володимира Денисенка»

«Сон» і продовження боротьби

Кінострічка-присвята Кобзареві «Сон» — це не лише історія Тараса Шевченка — за цим фільмом криється цілий всесвіт Кобзарського краю і шевченківських місць: Моринці, Кирилівка, Лисянка… Власне, режисер Володимир Денисенко сам родом з Кобзарського краю, з села Медвин на Богуславщині, де був хутір Денисíя. Та й фільм знімався також в шевченківських місцях, зокрема, краєвиди на Дніпро знімались під Каневом, де й був похований за Заповітом Кобзар…
Волелюбний Кобзарський край…

Історія родини Денисенків схожа з родинними історіями багатьох Українців доби Перших Визвольних Змагань.
Дід Володимира Денисенка — Яків Гордійович Денисенко під час Перших Визвольних Змагань був активним учасником повстанського руху — "міністром оборони" Медвинської республіки — селянської повстанської республіки, що виникла на Київщині під час спротиву совєтським окупантам в 1919—1920 роках. Саме повстанці Медвина змогли на місяць затримати багатотисячну "конніцу будённоґо", маючи лиш один кулемет і близько тисячі повстанців. Це дало змогу далеко на заході зібратись польським військам та організувати оборону, відому під загальною назвою "Диво над Віслою", а завдяки Українцям під командуванням Марка Безручка, дати відсіч під Замостям цим же "будёновцам" і зупинити совєтьску окупацію Польщі та Європи!
Батько Володимира Денисенка — Терентій Якович, після придушення повстання більшовиками змушений був тікати з Медвина і постійно переїзджати з родиною з місця на місце, відчуваючи холодне дихання совєтських каральних органів за медвинські справи.
У 1948 році студент Київського театрального інституту Володимир Денисенко, фактично відповідаючи за повстанську діяльність давно полеглого діда, був заарештований та ув'язнений до В'ятлагу на 5 років "ісправітєльно-трудовых работ за украінський буржуазный националізм"…
Після звільнення Володимир Денисенко з великими труднощами відновився на режисерському факультеті.
Творчість Денисенка була гостросоціальною та безкомпромісною. Створені ним фільми висвітлювали проблеми сучасності, правдиво відтворювали історичні події, звеличували людину, поважаючи її пошуки та прагнення.
Після кількох фільмів, що отримували нагороди, в 1964 відзняв стрічку «Сон».

Історія фільму-посвяти «Сон» сама по собі символізує продовження тієї боротьби за Україну і українську мову, яку починав ще Кобзар! Адже і дубляж мовою тих, хто вважав нас "рабами" яскраво свідчив, що ставлення імперії до Українців не змінилось, хоча імперія вже звалась "Совєтскій Союз", і подальше зникнення українськомовних ориґіналів фільму — все це є свідченнями про те, що боротьба триває, того, що заклики Кобзаря все ще актуальні…
І після кінострічки «Сон» шевченківська кінотворчість Денисенків продовжилась, передаючи естафету новим поколінням і розкриваючи не лише світ самого Кобзаря, але й всесвіт Кобзарського краю, спонукаючи Українців боротись далі за Україну!
«Сон» не завершив історію Шевченка, а розпочав!
Тарас Шевченко повертається!

«Сон» і Повернення Кобзаря

Син Володимира Денисенка, літератор, актор, режисер і кіномитець Олександр Денисенко продовжує творчий шлях батька і створив ще один фільм-присвяту Великому Кобзареві, а також присвятив фільм батькові, кінострічці «Сон» і рідному Кобзарському краю.
Та все по черзі.

Олександр Денисенко має в соцмережах сторінки «Денисíя. Світи Володимира Денисенка» та «Тарас. Повернення».

«Денисíя. Світи Володимира Денисенка» — документальний фільм 2013 року про Володимира Денисенка, село Медвин і хутір Денисíя, про Медвинське повстання і Визвольні Змагання, про боротьбу Українців проти совєтських окупантів і про шевченківський Кобзарський край…
В цьому документальному фільмі Олександр Денисенко розкрив багато маловідомих широкому загалу фактів з біографії свого батька, режисера Володимира Денисенка: ляльковий театр у дитинстві з чорними ляльками-мотанками із мішковини, котрі зображали большевіків, будьоновців і мервтого лєніна; арешт в студентські роки за участь у підпільній організації "Молода Самостійна Україна" ОУН УПА ЦЕНТР і всі ті муки сталінських таборів, яких зазнав майбутній творець класичних українських кінофільмів.
Знімаючи цю документальну драму про власного батька, Олександр Денисенко потрапляє у покинуту дідівську хату на хуторі Денисíя, куди приводять його мешканці села Медвин, і в покинутій хаті знаходиться стара обірвана фотокартка, на якій видно лиш якісь химерні чорні ляльки-мотанки — це був той саморобний ляльковий театр маленького Володимира Денисенка, мабутнього режисера, який мовою кіно передавав Українцям дух боротьби й заповіти Кобзаря…
Саме цьому фільму й присвячено вищезгадану сторінку.

II► «Денисíя. Світи Володимира Денисенка»

«Тарас. Повернення» — сторінка, присвячена однойменному фільму.
Фільм Олександра Довженка «Тарас. Повернення» мав вийти в прокат у 2014-му, на 200-ліття Кобзаря.
Втім, не з вини режисера Олександра Довженка, виробництво за підтримки Держкіно все якось затягувалось, відкладалось… Вже рік як фільм готовий і чекає, доки Держкіно дозволить прокат! Були сподівання, що хоча б до 205-ліття з Дня Народин Кобзаря Тарас Шевченко повернеться на кіноекрани України…
Тарас повертається… Та бачити його хочуть не всі…
Поки що останній біографічний фільм про Тараса Шевченка мають змогу дивитись у вузькому колі тільки творці стрічки у маленьких кінозалах, і запрошувати друзів на ці допрем'єрні покази.
Для широкого загалу є лиш тизер «Тарас. Повернення»

II► «Тарас. Повернення» (тизер 2018)

Як бачимо, все повторюється знову і знову.
Як і з фільмом Володимира Денисенка «Сон», так і з фільмом Олександра Денисенка «Тарас. Повернення» — комусь постійно заважає слово Кобзареве… Півстоліття тому це були совєтські окупанти, ну а нині, вочевидь, є незацікавлені у вихід на широкий екран останнього фільму про Тараса…

І лиш Великий Кобзар споглядає з Тарасової гори над Дніпром:
Привітай же, моя ненько,
Моя Україно,
Моїх діток нерозумних,
Як свою дитину.

II► Тарас Шевченко „Думи мої, думи мої…“