✠ 130-річчя Петра Франка

Син Івана Франка, письменник, науковець-хімік, педагог, співзасновник "Пласту", учасник Першої Світової війни і Перших Визвольних Змагань за Незалежність України, піонер української авіації, командир першого летунського відділу Галицької Армії (УГА), референт авіаційних справ Секретаріяту Західньо-Української Народньої Республіки…
Людина-леґенда…

Життєпис Петра Франка до уваги Вельмишановного Панства.

Пластун, летун і депутат
до 130-річчя від дня народин Петра ФРАНКА

Кажуть, на дітях геніїв природа відпочиває. У випадку із молодшим сином Івана Франка Петром це твердження не витримує критики, адже саме його природа обдарувала щедро. Він міг стати відомим спортсменом, педагогом, військовим, льотчиком, хіміком чи письменником. Власне, чому міг — на усіх цих теренах він здобув неабияких успіхів, ставши співзасновником «Пласту», "батьком" військової авіації Української галицької армії, автором 36 винаходів у галузі хімії (пов’язані із збільшенням терміну зберігання молока) та кількох книг, які мали своїх читачів і шанувальників.

Але для совєтського окупаційного режиму Петро Франко виявився надто яскравою і публічною особою. Тому в червні 1941 року коли до Львова наближалися війська Вермахту, Петро Франко отримує наказ "на евакуацію на схід".
28 червня 1941 року він під вартою був проваджений до потяга…
Більше живим його ніхто не бачив…

Посвідчення уродин Петра Франка від пароха села Нагуєвичи

Петро Франко народився в батькових Нагуєвичах, під Дрогобичем 28 червня 1890 року. Змалку був шибайголовою, із 12 років уже сам вибирався в мандри Карпатами, дуже любив їздити з батьком на рибу, захоплювався полюванням. Дуже любив усілякі екстремальні випробування. Мати часто застерігала в листах: „Пильнуйте за Петром, бо він же лазить по печерах, а то бездонна пропасть…“.

1902 — Діти Івана Франка — Андрусь, Петрусь, Тарас, Гандзя

Взагалі Іван та Ольга Франки виховували дітей (а їх у родині було четверо) у майже спартанських умовах, змалечку привчаючи до простої селянської роботи. Ольга Франко у серпні 1904 року в листі до чоловіка повідомляла з Підгірців: „Діти могли би похвалитися умінням і працею. Гандзя уміє жати і їхати верхи на коні. Петрусь навчився плавати… Андрусь і Тарас возять снопи, косять сіно від рана до вечора…“

1904 — Петро Франко — учень Академічної гімназії

Завершив Народню школу при учительській семінарії, а 1902 року поступив на навчання до Львівської державної академічної гімназії. Крім навчання, Петро змушений був дбати про власні невеликі заробітки, позаяк родина не була заможньою. Давав лекції відстаючим гімназистам та заповняв пóліси у страховому товаристві „Дністер“ у Львові.
Навчаючись у гімназії, Петро Франко захоплювався фізичною культурою, або, як тоді говорили, тіловихованням.
У старших клясах Петро уже сам керував великим спортивним гуртком, який мав назву „Український Спортивний Кружок“ (чисельність гуртка була 110 членів) і утворив 2 дружини. З дитинства виявляв зацікавлення хімією, обладнав вдома лябораторію, де проводив досліди. Збирав фольклорно-етноґрафічні матеріяли та писав оповідання.

Любов до природи та до екстриму вилилася у Петра Франка в серйозне захоплення спортом. Навчаючись у Львівській політехніці, він захопився футболом, тенісом, грав у футбольній команді „Україна“, любив судити матчі, організовував спортивні товариства „Луґ“, був членом товариства „Сокола-Батька“, а пізніше здав іспит на право викладати руханку у гімназіях. Тоді ідеї фізичного вдосконалення були дуже популярними серед молоді, передусім завдяки сподвижництву теоретика і практика української національної фізичної культури, організатора сокільсько-січового руху Івана Боберського, з яким Франко-молодший був знайомий особисто.
Завершуючи у 1910 році гімназію, Петро Франко водночас склав іспит з фізичного виховання у Львівському університеті і влаштувався викладачем фізкультури до Львівської жіночої семінарії (1911—1914). У цих же роках написав і видав методичні посібники з футболу та волейболу. Водночас став студентом відділу технічної хімії Львівської Політехніки. Завершити навчання йому не вдалось – перешкодила Велика (І Світова) війна…

1913 — товариство „Сокіл-Батько“
Зліва направо: проф. І. Боберський – провідник відділу, Степан Гайдучок, Тарас Франко, Омелян Гузар, Петро Франко, Іван Ігнат, Олесандр Довбенко, Ігор Федів. Весна 1913 року.

До фізичного виховання додалося і патріотичне. Так восени 1911 року у Львівській академічній гімназії вчитель фізичного виховання Петро Франко разом з Іваном Чмолою створює перші пластові гуртки, проводить спортивно-військові заняття.
Саме 21-річний юнак Петро Франко у 1911 році запропонував називати українських скаутів — Пластунами (пластунами звалися розвідники в козацькому війську). Назву взяли від аналогії з англійським скаут — розвідник.
У 1913 році Петро Франко став одним із ініціяторів першого з’їзду «Пласту», видав книжечку „Пластові ігри та забави“.
Петро Франко наголошував на фізичному вихованні пластунів, гармонії тіла і духа, що повинно було досягтись через пластові ігри. Написав і видав друком підручник „Пластові ігри“, а пізніше, після війни, 1921 року, уклав і видав у Відні цілий ряд брошур і книжок на пластову тематику: „Пластові ігри і забави“, „Як закладати пластові дружини“, „Таборування“, „Шведська руханка“ та інші.

Пізніше, у 1922-му році, вчителюючи у Коломийській гімназії, Петро Франко знову створив пластовий гурток, цього разу — таємний, оскільки Польща боролася з будь-якими проявами самоідентифікації серед Українців. Однак за деякий час пластуни настільки почали вирізнятися на загальному фоні своєю вихованістю й організованістю, що це не лишилося не поміченим польським окупаційним режимом. І хоча ніхто з гімназистів не відкрив таємницю, усіх 22-х пластунів зрештою було виключено з гімназії без права продовжити навчання в іншому польському навчальному закладі. А заодно — і шістьох вчителів, які за них заступилися. Серед останніх був і Петро Франко.

„Для нас, пластунів, Петро Франко найбільшою мірою співтворець Пласту — тієї організації, яка переможно пережила дві світові війни, ворожі окупації і сьогодні виховує оце вже п’яте покоління української молоді дослівно по цілому Світу…“ — згадувала відома письменниця і журналістка Леся Храплива-Щур.

1917 — Петро Франко в однострої Леґіону Українських Січових Стрільців

З початком Великої (І Світової) війни Петро Франко зголосився до Української Бойової Управи, йому було надано військове звання поручника та призначено розвідковим старшиною. Петро Франко з багатьма друзями-пластунами записався Леґіону Українських Січових Стрільців, де, прослуживши рік чотарем сотні Романа Сушка (був і розвідником, і кулеметником). Займався залученням добровольців до Стрілецтва; очолював стрілецькі стежі на Сколівщині, де проявив себе у ворожих тилах вмілим розвідником.

1918 — Петро Франко — чотар Леґіону Українських Січових Стрільців.

1914—1917 роки — командир сотні у Леґіоні Українських Січових Стрільців.
У 1916 році його, як дипломованого інженера, відрядили в авіаційну школу в Райльовац, біля Сараєва, де він отримав кваліфікацію технічного старшини, і згодом деякий час служив у авіаційній частині на Італійському фронті.
1918—1920 роки — сотник і референт летунства у Начальній Команді Української Галицької Армії, командант першого летунського відділу Галицької Армії (УГА), референт авіаційних справ Секретаріяту Західньо-Української Народньої Республіки.

1919 — Петро Франко — командант Летунського відділу УГА, референт авіаційних справ Секретаріяту Західньо-Української Народньої Республіки.

Навички літунства стали в нагоді, коли проголошена у 1918 році Західньо-Українська Народня Республіка взялася за формування підрозділів повітряно-військової фльоти Української Галицької Армії. Петро Франко стає командантом летунського відділу Української Галицької Армії, сам бере участь у бойових операціях і як розвідник, і як винищувач. Головним завданням авіації УГА була повітряна розвідка, яка фактично стала єдиним джерелом інформації про розташування та пересування польських військ, але і повітряні бої, обстріли з повітря та бомбардування також траплялися.
В один із таких вильотів на початку 1919 року його літак збивають і Франко разом із другим пілотом, Романом Кавутою, потрапляють у польський табір для інтернованих Домб'є. Однак, довго там не затримується: вимінявши на фамільний золотий перстень польську уніформу в одного зі своїх охоронців, Петро тікає з табору і через Прагу, Відень, Будапешт та Станіславів повертається до своїх.

Петра Франка по-праву вважають одним із фундаторів української військової авіації. Він особисто контролював розбудову аеродромів, навчання молоді, кілька разів літав у Проскурів, пропонуючи Директорії об’єднати сили і облаштувати під Проскуровом спільну авіабазу. Ще дві авіабази на той час діяли в Красному та Стрию. Його зусиллями до 1919 року авіазагін УГА налічував 35 старшин і 300 вояків і складався з 3 авіаційних сотень, авіашколи, технічної сотні і сотні обслуги. Після Чортківської офензиви частина цього авіазагону була переправлена в Кам’янець-Подільський і об’єдналася з авіазагоном УНР, частина була інтернована Чехо-Словаччиною.

Петро ФРАНКО
Постер УІНП з серії „Військова еліта Української Революції 1917—1921“

1920 — Петро Франко в однострої УГА

Петро Франко з дружиною Ольгою

1919 року одружився з Ольгою Білевич.
У 1923-му народилася його донька Віра, за два роки – Іваyна (Ася).

Заслуги Петра Франка високо відзначила Директорія УНР — Симон Петлюра присвоїв воїну Франку звання полковника Армії УНР.
У квітні 1919 року Франко за рішенням уряду ЗУНР вирушив у Бєлґрад (Сербія), щоб у складі Міжнародного Червоного Хреста займатися питаннями звільнення військовополонених.
Коли у 1922-му він повернувся, Перші Визвольні Змагання було програно, тож він осів у Коломиї та повернувся до вчителювання й наукових дослідів.

З совєтським окупаційним режимом Петро Франко уперше зіткнувся віч-на-віч у 1931 році, коли його на прохання тодішнього президента Польської республіки професора Ігнатія Мосьціцького включили до групи польських інженерів, які поїхали працювати в СССР на запрошення "совєтскоґо правітєльства".
П’ять років Петро Франко прожив у Харкові, займаючись в Інституті прикладної хімії проблемами збереження та переробки молока та молокопродуктів. Він же став свідком Голодомору, зберігши у своїй пам’яті страшні картини напівпримар, які в 1932—1933-му намагалися знайти в тодішній "столиці УССР" порятунок. Уже одне це віднесло Петра Франка до неблагонадійних в очах НКВД. Як і те, що на неодноразові пропозиції від НКВД прийняти "совєтскоє ґражданство", відповідав категоричною відмовою. Зрештою, у 1936 році як польський підданий, змушений був протягом доби залишити квазіреспубліку "УССР" ("Совєтську Україну"), надавши розписку про нерозголошення відомостей про те, що бачив. Хоча таке не забувалося – після повернення на Галичину в приватних розмовах страшні факти, бувало, зривалися з вуст Франка. Це пізніше зіграло фатальну роль у його долі, приліпивши ярлик "націоналіст"…

Хоча, спочатку совєтський окупаційний режим спробував переманити Петра Франка на свій бік. Одразу ж після приходу "перших совітів" у вересні 1939-го, його викликали до щойно сформованого "обкому КП(б)У". Там пояснили, що син Каменяра дуже потрібний "совєтской власті", наговорили компліментів, запропонували "золоті гори". І він погодився, хоча у нього, за протекцією того ж Ігнатія Мосьціцького, включили до групи польських інженерів, яких запросив на роботу уряд Японії і 20 вересня 1941-го делегація уже мала виїжджати.

Його обирають депутатом "Верховної Ради УССР". Саме Петро Франко зачитав на позачерговій сесії "Верховної Ради УССР" ухвалене в Львівському оперному театрі рішення про включення Західної України до складу "УССР". Хоча, як згадував директор Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка Богдан Тихолоз, уже тоді Петро Франко відчував, чим це може обернутися:
— Його зробили одним із фігурантів так званого "Золотого вересня", він був у президії народних зборів, а потім – представником Галичини, що приїхав до Верховної Ради Совєтської України і зачитував там "привітання від братів з-за Збруча". Та, коли чуємо цей запис кінохроніки, його голос дрижить. Ми відчуваємо, що насправді він почувався далеко не комфортно… — зазначав Тихолоз.

Напóзір же все виглядало дуже пристойно. Ім’я Петра Франка та його брата Тараса не сходило з совєтських газетних шпальт. Петра призначили деканом товарознавчого факультету "Українського державного інституту радянської торгівлі" (нині – Комерційна академія) та директором щойно створеного музею Івана Франка з дуже пристойними окладами. Він став символом єднання наддніпрянців і галичан.
Однак це все була лише ширма…
Щойно Третій Райх із союзника СССР у Другій Світовій війні перетворився на ворога, із Москви надійшла вказівка евакуювати Петра Франка зі Львова, щоб не дати можливості йому "компромєтіровать совєтскую власть" можливою співпрацею з німцями.
28 червня 1941 року Петра Франка разом із мовознавцем Кирилом Студинським під вартою посадили на потяг до Києва. І на цьому сліди обох губляться…

Про загибель Петра Франка існує кілька версій.
За однією з них потяг потрапив під обстріл на станції Прошова під Тернополем і коли Франко та Студинський залягли за насипом, конвой прошив їх кулеметною чергою, імітувавши спробу втечі.
Однак, останні розсекречені матеріали дають дещо іншу картину. Зокрема, директор Міжнародного фонду Івана Франка Ігор Курус розповів, що вдалося розшукати шифротелеграму НКВД СССР за 29 червня 1941 року, у якій є прохання про дозвіл на розстріл Петра Франка:
"Указаниями товарища Хрущова нами арестованы: Студинский, Франко, киевский артист Донец, националисты. В связи с тем, что вывести их из Киева затруднительно, считаем целесообразным их расстрелять. ЦК КПУ такого же мнения. Прошу немедленных указаний".
— Є висока імовірність, що їх таки довезли до Києва. А потім не знали, що з ними робити, тому вирішили просто знищити. Тоді ж масштаб розстрілів був просто шаленим, — зазначив Богдан Тихолоз.

Місце поховання Петра Франка досі лишається невідомим. Можливо, він став одноєю із численних жертв Биківнянських могил…

Український Інститут Національної Пам’яті до 130-річчя з дня народин Петра Франка у циклі “Люди епохи" створили відеоролик спільно з "Bober Film Studio".

— Сьогодні, 28 червня, виповнюється 130 років з дня народження Петра Франка. І саме в цей день у 1941 році під конвоєм НКВД його посадили в потяг і відправили до Києва, щоб убезпечити від нацистів. Як виявилося, це була дорога в один кінець - уже за тиждень у Москву піде телеграма з проханням про дозвіл на розстріл ""националистов" Франка, студинского и артиста Донца". — зазначається в описі до відео УІНП.

Ролик створено за сприяння Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка, Повітряного командування «Центр» Повітряних Сил ЗСУ та Приватного військового музею «Штурм». У ролику використані кадри, надані "Young&Hungry Production".

З нагоди 130-ї річниці від дня народин Петра Франка „ПЛАСТ Станиця Чортків“ спільно з художником і ґрафіком Олегом Кіналем та Андрієм Пилюхом („Козацька Пошта“) випустили та погасили поштову картку, поштовий куверт та поштову марку.
Філателія і життєпис Петра Франка до уваги Вельмишановного Панства у попередньому матеріялі:
✠ Марка і куверт до 130-річчя Петра Франка