Запорожжя і Лукомор'я
роздуми про вкрадене Лукомор'я

іронічний освітньо-історичний ессей

Знаєте що таке Лукомор'я?
А це той терен Запорожжя, де ми, запорожці, мешкаємо!
Лукомор'я — між Лýками й морем — терен між Великим Лугом Запорожським і Озівським морем! Запорóжжя Низóве, Молóчна ріка, Лукомóрська височина з найвищими горами Токмáк і Більмáк, луки над Озівським морем, лимани, степ широкий — оце все звалось в часи Запорожської Січі назвою Лукомор'я!
А потім москвини зруйнували Запорожську Січ, заграбастали землі Запорожжя і вкрали назву Лукомор'я!…

„Запорожжя чи Запоріжжя?“
Після руйнування шльондрою-царицею Єкатєріной-ІІ Запорожської Січі та заграбастання земель і вольностей Запорожжя, терени славного краю козацького були обізвані "Новорóссієй".
Лукомор'ям запорожські козаки звали терен між Великим Лугом Запорожським і Озівським морем. Після москвинської окупації Запорожжя і Кириму, окупанти утворювали на цих теренах такі утворення, як "Новороссійскоє намєстнічєство", "Новороссійская ґубєрнія" з центром у місті "Новороссійск", перейменованому згодом на Єкатєрінослав, після чого було утворено "Єкатєрінославскую ґубєрнію" та "Таврічєскую ґубєрнію".
До речі, "Тавріда", "Таврія" — теж псевдо-грецька єкатєрінінско-потёмкінская россійсько-імперська окупаційна назва, а геть не український історичний топонім.
З плином часу козацьку назву Лукомор'я пам'ятали лиш старожили з козацьких слобід та сел навколо Великого Лугу.

Як Саша Пушкін вкрав Лукомор'я

"Пушкін в Царскосєльском Ліцеї" — картина Іллі Рєпіна

Вже за часів імператора Алєксандра І був на службі при дворі для розваг схибленого царя такий собі юний придвірний літературний нєґр поет-сраколиз Саша Пушкін, котрий по закінченню Царскосєльскоґо ліцея виписував крєндєля, віршики й казочки на замовлення царського двору, крадучи то фінських казкових персонажів, то ще щось.
Зазвичай це виглядало якось так: "Царь скучать-с ізволіт! Арап, ґде ты там? Піши сказкі, да поживєє, а нє то, поєдеш на санях назад в свою псковскую ґлухомань мєдітіровать про наташу із ростова, і нє відать тєбє Пєтємбурґа акі своіх чорних ушей"! І псковське мавпеня сідало сочінять муть про "русскіх баґатырєй, царя Додона, царя Ґвідона, остров Буян" та іншу маячню.

Інтернетів і тілівізірів тоді ж не було для розваг — то ж, розважати "анпєраторскіх особ" завжди пріходіла бєлочька с орєшкамі! 😉

Позаяк Алєксандр І був параноїком ще з часів юнацької закоханості у Наполеона (о, це окрема історія про нещасну любов-ненáвисть "чєсноґо рыжеґо влюблённоґо царя" до Наполеона, що завершилась після шкандалю епічною сутичкою на Немані, де під час першого бою юний царь Алєксандр І "Блаґословєнный" пролежав під вільхою у страшних істеричних приступах діареї й звідки його забрали у лайні, сльозах і шмарклях, а далі була війна 1812 року); отже, на старості років параноя царя виливалася у тотальне слідкування навіть за придворними шутами, блазнями й поетами. Жандарми щось там вичитали у листах Пушкіна і літературного нєґра відправили в домашню "ссылку" у родове імєніє на Псковщину. Доки під наглядом отца-батюшкі отрок мучався в дєрєвнє від нудьги, "потрахівая крєпостных дєвок", царь Алєксандр І раптом клеїть ласти десь під Таганрогом по дорозі з Криму.

Розумієте, Вельмишановне Панство, починаючи з шльондри-імпєратріцы Єкатєріны-ІІ, всі москвинські царі та цариці нерівно так дихали на окуповані терени Кириму і України, але дати ради заграбастаним землям не могли: єкатєрінінскіє псевдогрецькі назви не приклеювались і не перетворили "наварóссію" на "афон блаґословєнный", "потёмкінскіє дєрєвні" отклеювались як вус у Льоліка, крєпостнічєство не приживалось, а понавезені з усіляких дрімучіх ̶є̶б̶є̶… тамбова-срані-рязані товаріщі крєпостныє чомусь або тікали назад у свої болотá, або дохли після зимування в степу.
А в Криму були Киримські Татари.
А залізниць ще не дотумкали будувати, от і доводилось каретами скакать казна куди, щоб побачити теє море!
Доки доскакало — сконало! Чудасія! 😉
Отже, царь Алєксандр І здох — "да здравствуєт" царь Ніколай І.

24-річний ефіоп Саша Пушкін був не таким вже й дурником, позаяк допетрав, як можна догодити новому імператору і позбавитись домашнього арешту. Ніколай І був затятим імперастичним шовіністом і українофобом, з амбіціями — те ще хλйло!
"Думай, Саня, думай!"
І воно вигадало: збірку вже готових віршованих казочок можна презентувати як "эпос по русскім былінам", тим паче, що всі елементи для втіхи шовіністичних імперських амбіцій вже були: царі, данський острів Буян, дядька Чєрномор і рать баґатырєй, бєлочкі с орєшкамі для різноманітності — тільки лишалось увесь цей фіно-угорський казковий збрід охрестити "дрєвнімі славянамі" і до цієї муті дописати якусь "затравочку".
"Думай, Саня, думай!"
І раптом надибало воно стару козацьку назву Лукомор'я. Що таке Лукомор'я і де це — юний ефіоп звісно не знав, бо українське слово "луки" навіть москвинам невідомо, а куди там було знати про це юному нєґрітьонку, для котрого рідною мовою була французька, а "для чєрні" на замовлення двора "пріходілось крапáть по-вєлікорóсскі".

"Хм. Лукаморьє. Quest-ce que cest? Зато звучіт красіво!" — подумав Саша Пушкін, облизав засмоктане гусяче перо і приліпив "лукоморьє" у свій черговий віршик.
Літературний нєґр зрозумів, що таку назву має терен десь по дорозі на Крим, де колись були ті страшні козаки, а отже цю назву треба під "русскій мір" підлаштувати, так само як і решту того, що звідусіль крав юний ефіоп для своєї творчості. Але за цю копіпасту царь-українофоб Ніколай І точно похвалить!
"Ай-да Пушкін, ай-да сукін сын!" — хвалив себе ефіоп, — "названіє єсть, дуб єсть, теперь нада мєстность сказошную, но штоб обязатєльно с болотом і сказошнымі долбо…дятламі — с кікіморамі, с лєшим, с бабой яґой в ступє, чё там єщё няня Аріна Родіонна втірала мнє? А, русалка, мать єё! С сіськамі і хвостом! На цепі! Золотой! Чьтоб нє убёґла! І кота, для мілоты. Прідворныє дамы будут візжать і махать вєєрáмі с трємя пєрáмі!"
І псковське мавпеня завзято сідало сочінять муть для чєрні про русалок на деревах на златой цепі…
"Там ґусскій дух… там ґусью пахнєт!" — дописав нєґр, повернувшись з сортіра во дворє — "А ватэта асобєнна новаму царю понравіццо! Он любіт такоє! Послє такоґо можно будєт даже сдєрзіть єму про дєкабрістов!
Ефіоп я іль нєґра дражащая?"

Ось приблизно так Саша Пушкін і вкрав наше Лукомор'я!!!…
Йому то шо — воно ̶̶н̶є̶ґ̶р̶,̶ ̶ж̶и̶д̶о̶-̶н̶є̶ґ̶р̶,̶ ̶а̶р̶а̶п̶,̶ ̶а̶ф̶р̶о̶м̶о̶с̶к̶а̶л̶ь̶…афромосквин (трясця, з цією вашою "толєрантнасцью"), а Українці втратили свою українську назву Лукомор'я — терен між Лýками й морем… І з легкої руки, з-під гусячого пера "царскоґо любімца" поета-сраколиза Саші Пушкіна, москалі вважають що "лукоморьє" — це "ісконно-посконноє рассєйскає названіє"!

А ще воно було завидкувате, нице і, до речі, українофобне.
Ось такий віршик сясі пушкіна, теж про Українців:
"нє торговал мой дєд блінамі, в князья нє пригал із хахлов"…

Літературний нєґр, але елітний!
І коли б не був нахабним мажором та не наривався би, то й не відстрелив би пушкінські крашанки француз-ґей Дантес. (Пушкін вважав себе ловеласом і бабієм, а дізнавшись що француз Дантес співмешкає з іншим чоловіком, почав діставати усамітнених людей нападками, ібо нєґра була ще й гомофобна, і попри те, що Дантес намагався уникати викликів на дуель, зрештою, терпіння стриманого і ввічливого француза луснуло, він прийшов на дуель і відстрелив нахабі найважливіше — яйця! Хоча, звісно ж чисельні москальські біоґрафи розписали дуель Пушкіна хохломой та демонізували нещасного тихого француза ґея Дантеса до стану страшного демона, мовляв, на жінку поета зазіхав, "убівца-кровопівца эдакій". Та Дантеса взагалі жінки не цікавили!
Ну а офіційною версією смерті Пушкіна є "поранення в стегно".)
Позаяк в ті часи у москалів був повний швах і з медициною, то ̶з̶а̶ш̶т̶о̶п̶а̶т̶и̶ ̶п̶р̶о̶с̶т̶р̶е̶л̶е̶н̶е̶ ̶с̶т̶е̶г̶н̶о̶… приштопати відстрелені "фаберже" вже не вдалось і поет-забіяка тихо сконав, обмінюючись передсмертними записками з Ніколаєм-І.

Так чи інакше, але суто українську назву Лукомор'я вкрали москалі.
І продовжують нам насаджувати ідею про те, що вкрадене у нас Лукомор'я це "ісконно-русскоє", а малоросскіє покручі ще й мультик "Руслан і Людміла" змантачили, щоби найменшим діткам у голови закладати змалку ворожі москальські метастази.

До речі, дослідник історії пан Юрій Гарматний вельми чудово дослідив походження афромосквина Саши Пушкіна.
Втім, досить про літературних нєґрів, у нас на той час вже була "Енеїда"!

Москалі навіть вкрасти не в змозі!

Зрозуміло що вкрали!
Ой, та що тільки не крали ті москалі! В кого тільки не крали!
Якщо перерахувати списком лиш те, що москалі вкрали у Русі-України, то Шиндлер помер би від заздрощів! Якщо ж додати ще й список того, що накрали москалі звідусіль за всю історію, то жодного сайту не вистачить вмістити ці списки краденого!

І кожну вкрадену річ, кожне вкрадене слово москалі одразу обзивають "ісконно-руссцкім"!
Щоб не вкрали: ім'я та історію у Русі-України; звідусіль вкрадені слова для своєї штучної говірки, самоназваної "русскім языком"; китайські пельмені чи японські матрьошки; вищезгадані вкрадені Сашой Пушкіним фінські казкові герої та всілякі "ізбушкі на курьїх ножках"; фінські ж балалайки та фінські ж берези; візантійський двоголовий орел для гербу, французькі чи голландські кольори для "трікалора"; німецьку зброю, що стала "автоматом калашнікова", американські танки, німецький "Opel", що став "Москвічём", американський автопром, що перетворився в совєтскій; покрадену звідусіль західну техніку, холодильники, фотоапарати та решту дріб'язку, зрештою, вкрадені у американців "сєкрєтный рєцепт напітка Байкал" з Pepsi та рецепт "самоґо вкусноґо в мірє марожынава"!
І при цьому, всі ці крадені речі москалі вважають такими ж звично своїми, як "ґорізонт" — хоча навіть слово "ґорізонт" просто взято з французької, котра була домінуючою на Московії майже до краху Россійской Імпєріі.
Це у нас в українській мові є обрій, небокрай, небосхил і ще з десяток синонімів, а у москалів в їх фіно-угорських говірках не сформувалось відповідного слова взагалі, бо звідки там в їх мєщорскіх лєсах-болотах небокрай? Вилізло з болота, вкрало, залізло назад, який там небокрай, яка там воля?

Країни і землі, окуповані кацапами — це теж крадене!
Кирим і схід України, Грузія, Кавказ, Ост-Пруссія і Кьоніґсберґ, частини Естонії, Латвії, Литви і Білорусі, частина Фінляндії та фінські Карелія, Східна Лапландія, Інґерманландія, Вепсландія; норвезькі архіпелаги в Арткиці і зазіхання на Шпіцберґен; окуповані острови Японії — Куріли і Карафуто (Сахалін), японське Сіхоте ("Пріморьє"), частина історичної Манчжоу-Ґо, добрий шмат історичних теренів Монголії, Тива, шматки казахських етнічних теренів; ціла купа окупованих народів всередині РФ: народи Кавказу, калмики, народи Ідель-Уралу, народи Сибіру…

Московія у своїх межах — це ареал так званого "золотоґо кольца"!

Всі чудово знають коли, що, у кого, як і при яких обставинах заграбастали кацапи!

Проте, скільки б орда мародерів і вбивць не намагалась приховувати вкрадене і свої одвічні злочини, скільки б не лякала мордорська орда увесь Світ своїм черговим опудалом гігантської "царь-ґоловы" — все одно увесь Світ бачить, що ця "царь-ґолова" по самі вуха застрягла у безвилазному багнищі, і "царь-жопа" все одно затягує "царь-ґолову" все глибше й глибше, бо "царь-жопа" ширша і важча!

Лукомор'я — це не зникла Атлантида!

Чи можна повернути вкрадене ім'я?
Звісно! І Лукомор'я, і Запорожжя, і Русь, зрештою!
Лукомор'я — це не зникла Атлантида!

Попри те, що москалі вкрали назву, попри те, що затопили Великий Луг Запорожський і Дніпрові Пороги своїми штучними "морямі" й поховали в каскаді водосховищ Дніпро в межах України — все це можна повернути!

Лукомор'я ж ніде не поділось!
Віковічний терен між Луками і Озівським морем так само сивіє схилами Лукоморської височини, хоч і зветься вона тепер "Пріазовская". При бажанні, поступово, крок за кроком, рік за роком, можна повертати своє, українське: назви, топоніми, затоплені Дніпрові Пороги і Великий Луг Запорожський…
Звісно, на це знадобиться час і неабиякі зусилля!
Повернення справжніх назв — це долання опору серед понавезеного і зманкуртілого населення, це інформаційні історико-освітні кампанії, пояснення і розтлумачення, чому важливо повертати ті назви, які були до московсько-імперської окупації.
Чому Озівське море, а не "Азовскоє", чому в українській не були притаманні такі назви, як "прічєрноморская, пріазовская, пріморская", а було Помор'я, Лукомор'я. Чому не повинно бути єкатєрінінскіх, потьомкінскіх і совєтських топонімів, і чому після декомунізації й десовєтізації варто продовжити демоскалізацію. Чому не має бути Васільєвкі на честь статскоґо совєтніка Васілія Попова, Разумовкі на честь Разумовскоґо, Балабіно на честь Балабіна чи Малокатеринівки. Чому всі ці Мєлітополі, Нікополі, Маріуполі й решта єкатєрінінскіх псевдогрецьких назв є пережитком россійсько-імперської колонізації. І ще багато різних "чому".
Тобто, починати з топоніміки.

Рятувати затоплені Совєтами Дніпро, Дніпрові Пороги і Великий Луг…
Важкі й багаторічні заходи по відновленню природи, плавнів, екосистеми…

На жаль, багато чого відновити вже, вочевидь, не вдасться: знищені гранітними карьєрами гори Токмак і Більмак, внаслідок чого були знищені всі ріки на Запорожжі по обидва схили Лукоморської височини — ріки Токмак і Молочна, Кінська, Берда і безліч малих річок…

Але якщо з чогось почати, то поступово можна повернути хоча б частину вкраденого і спаплюженого москвинськими окупантами.
Для початку — повернути первісні назви.

Або хоча б не дати їм спаплюжити та знищити історичну назву Запорожжя на покруч "запоріжчина".

Запорожжя і Лукомор'я

Що ж до старих назв.
В публікації „Запорожжя чи Запоріжжя?“ я розповідав про те, чому принципово використовую стару історичну назву Запорожжя.
Запорожжя — історичний український край, етнокультурний регіон України. Охоплює терени сучасних Запорожжя, Січеславщини, Херсонщини, Кропивниччини, Донеччини.
Запорожжя, Запорожська Січ, Запорожський край…
Назва Запорожжя походить від порогів в нижній течії Дніпра. Землі, які знаходились південніше Києва, "за порогами" — за Дніпровими Порогами, отримали назву "запорозьких", а край — Запорожжя. Етимологія назви регіону вказує на північноукраїнське походження. Разом з Запорожжям існують такі назви як Підпорожжя, Підпорожнянське — під порогами, Надпорожжя, Надпорожнянське — над порогами. І саме вимова назв Надпорожжя та Підпорожжя допомагає визначити вірну вимову Запорожжя — адже не кажуть "Підпоріжжя, Надпоріжжя, Підпорізьке, Надпорізьке". Тож, вірними будуть саме первісні з козацьких часів назви: Запорожжя, Надпорожжя, Підпорожжя — бо за порогами, над порогами і під порогами.

"Запорожська Січ — Матір! Великий Луг — Батько! Лукомор'я — вольниця козака!"

Після знищення Запорожської Січі у 1775 році кацапськими окупантами назву "Запорожжя" було штучно виведено з користування, а землі запорожців, які Россійская Імпєрія захопила наприкінці XVII—XVIII століть землі й вольності Запорожжя, шльондра-цариця Єкатєріна Вторая обізвала їх терміном "новорóссія".
В совєтські часи згадки про Запорожську Січ були дозволені, назва також повернулась в зв'язку з будівництвом Совєтами великого промислового міста з обох боків Хортиці на козацьких землях. Але позаяк россійсько-імперська назва вже існуючого на цих землях містечка Алєксандровск для Совєтів була неприйнятною, то згадали про Запорожжя. Та за змоскаленими правилами українського правопису назва трішки змінилась і відома тепер нам як Запоріжжя…

ЗАПОРОЖЖЯ — козацька назва історичного краю України.
Зруйнувавши Запорожську Січ, єкатєріна-ІІ обізвала край "новорóссія".
ЗАПОРІЖЖЯ — сучасна назва.
Обидві назви використовуються.

Я з дитинства дослухáвся до старшого покоління, а особливо до Бабусі й Дідуся.
Адже вони народились на початку ХХ століття, і навіть бачили у дитинстві останніх справжніх запорожських козаків, і це могли бути чи Запорожці Болбочана, що визволяли Лукомор'я від большевиків, а може навіть і Чорних Запорожців бачили!…
Запорожжя!
Так завжди називали мої Бабуся і Дідусь 1913 року народження — як в часи їх дитинства називали, так і вони все життя називали.
Як малось на увазі саме місто Запорожжя, то від Бабусі й Дідуся було чути "У Запорожжі", але "НА Запорожжі, НА Запорожжя" коли мався на увазі увесь Запорожський край чи обшматована совєтськими адмінкордонами територія, як "Запорожская область". Наприклад: "Казали по радіо що НА Запорожжя сніговий циклон насувається, але У Запорожжі снігу мо` й не буде, бо лиш краєм зачепить" — це означало, що Запорожський край накриє негода, але місто Запорожжя циклон не зачепить.

Бабуся і Дідусь мені змалку вкладали в голову українські зернятка безліччю розповідей про все на світі! І про Запорожжя, і про Лукомор'я Запорожське, і по козаків запорожських, і про війну, і про Голодомор…
Тобто, з дитинства я знав, що народився на Запорожжі, що це славетний край козаків запорожських, а місто Запорожжя так зветься, бо за порогами стоїть. А Лукомор'я це не те що там у саші пушкіна с русалкой і лєшимі, а мій рідний степ між луками й морем, між Великим Лугом та Озівським морем.
Саме завдяки моїм Бабусям та Дідусеві назавжди в моєму серці закарбувалась любов до рідного Запорожжя, до рідної України і до історії…
Тому я всім серцем люблю рідну Україну, рідне Запорожжя.

Запорожжя…
Наді мною всі навколо сміються — і Українці і вороги з покручів та кацапів. Сміються тому, що кажу й пишу Запорожжя, Запорожська Січ, пишу Українці з великої літери…
Я намагаюсь зберегти й відродити справжні українські назви, які споконвіку були до тотальної кацапсько-совєтської окупації. І якщо мої Бабусі та Дідусі з дитинства свого звикли казати Запорожжя, а не Запоріжжя, Бердянка, а не Бєрдянск, Дніпро, а не Днєпр, Озів, а не Азов — то і я так буду казати. Бо так було і має бути.
Я намагаюсь також не лише свого не цуратись, але й чужого навчатись. Чудовим прикладом поваги до власного та інших народів є приклад Еспанців — в еспанські мові назви всіх національностей пишуться виключно з великої літери: Еспанці, Каталанці, Французи, Німці, Українці. Вивчаючи трішки для себе еспанську мову, мені вельми сподобалось таке шанобливе звернення до інших націй. І я завжди пишу імена націй з великої літери (окрім кацапів, бо то не нація й навіть не народ, а субетнічна суміш фіно-угорських племен з татарами й монголами, і взагалі то не люди, а недóлюдки!) Нації й народи треба писати з великої літери. А чом би й ні? В першу чергу, це повага до власної нації! Як же чудово написати:
"Українці, повставáйте!
Свою Волю собі повертáйте!
За країну, і за Волю
Всі повстáнемо, браття, до бою!"

Так, у деяких випадках такі слова як Воля, Нація, Незалежність, Держава, Соборна Україна — теж варто все ж писати з великої літери.
А ще з великої літери я завжди пишу Мамо, Тато, Бабуся і Дідусь.
Бо так треба. Адже і Мамо і Україно — це найсвятіше…
Чи не так?…

А щодо Запорожжя чи Запоріжжя?
Пишіть як Вам зручніше. Обидва варіянти є вірними.
Просто знайте, що на заміну Запорожжя прийшла "новорóссія".
Тому вирішуйте самостійно, Запоріжжя, чи Запорожжя.

Вчить історію. Любіть всім серцем Україну!
А серце підкаже, як буде вірно…

P.S.:
Ця публіцистика НЕ Є історичним дослідженням, це радше іронічний публіцистичний есей з історико-освітньою метою, роздуми про втрати і можливості повернення нашого, рідного, українського…