Запорожжя чи Запоріжжя?

Запорожжя — козацька назва історичного краю України.
Зруйнувавши Запорожську Січ, єкатєріна-ІІ обізвала "новороссієй" землі Запорожжя.
Запорожжя — це первісна назва з часів Запорожської Січі, чи московізм?
Яку форму назви використовувати вірно й доречно?
Запорожжя — бо за Дніпровими Порогами.
Це перше перевірочне правило в питанні Запорожжя чи Запоріжжя.
Також перевірити можна за допомогою споріднених топонімів: Надпорожжя, Підпорожжя.
Але насправді, за сучасними нормами української мови однаково вірним є використання як козацьких назв Запорожжя, Запорожська Січ, Запорожський край, так і сучасних Запоріжжя та Запорізька Січ, Запорізька область.

Запорожжя — історичний український край, етнокультурний регіон України. Охоплює терени сучасних Запорожжя, Січеславщини, Херсонщини, Кропивниччини, Донеччини, себто сучасних Запорізької, Дніпровської, Донецької, Кропивницької Херсонської, а також частково, Луганської, Миколаївської областей України.

Назва Запорожжя походить від порогів в нижній течії Дніпра. Землі, які знаходились південніше Києва, "за порогами" — за Дніпровими Порогами, отримали назву "запорозьких", а край — Запорожжя.

Етимологія назви регіону вказує на північноукраїнське походження. Разом з Запорожжям існують такі назви як Підпорожжя, Підпорожнянське — під порогами, Надпорожжя, Надпорожнянське — над порогами. І саме вимова назв Надпорожжя та Підпорожжя допомагає визначити вірну вимову Запорожжя — адже не кажуть "Підпоріжжя, Надпоріжжя, Підпорізьке, Надпорізьке". Тож, вірними будуть саме первісні з козацьких часів назви: Запорожжя, Надпорожжя, Підпорожжя — бо за порогами, над порогами і під порогами.

Після знищення Запорожської Січі у 1775 році кацапськими окупантами назву “Запорожжя” було штучно виведено з користування, а землі Запорожців, які "россійская імпєрія" заграбастала наприкінці XVII— XVIII століть терени Запорожжя, шльондра-цариця єкатєріна вторая обізвала їх терміном "новорóссія".
Терен Великого Лугу "шальная імпєратріца" роздала своїм коханцям.
В совєтські часи згадки про Запорожську Січ були дозволені, назва також повернулась в зв'язку з будівництвом совєтами великого промислового міста з обох боків Хортиці на козацьких землях. Але позаяк россійсько-імперська назва вже існуючого на цих землях містечка Алєксандровск для совєтів була неприйнятною, то згадали про Запорожжя. У 1920-х роках, коли совєтські окупанти ненадовго дозволили химерну "украінізацию", Запорожське Козацтво позиціонувалось совєтською пропаґандою як "народная сіла протів царізма", тож, місто над Хортицею нарешті отримало назву Запорожжя. Та за змоскаленими правилами українського правопису назва трішки змінилась і відома тепер нам як Запоріжжя.
Втім, совєтські окупанти любов'ю до Українців не палали, й тому затопили своїми штучними "морямі" сакральні для Запорожського Козацтва і для Українців унікальні місцевості — Дніпрові Пороги й Великий Луг Запорожжя…

Свідчення й спогади зібрав і лишив нащадкам історик, дослідник і краєзнавець Дмитро Яворницький у фундаментальній праці “Запорожжя”.

Запорожжя!
Так завжди називали рідний край мої Бабуся і Дідусь 1913 року народження — як в часи їх дитинства називали, так і вони все життя називали:
“Запорожжя — бо за Дніпровими Порогами!”
— "Їдемо у Запорожжя";
— "Сестра дідова Катерина у місті Запорожжя мешкає";
— "Катерина запорожська листівку надіслала, з Різдвом вітає";
— "Як комуняки греблю „ДнєпроҐЕС“ підірвали, то велика хвиля у Запорожжі багато біди наробила, безліч людей вбила і вода велика половину Великого Лугу залила та до Запорожжя Низового дійшла";
— "У старовину козаки запорожські були, Запорожську Січ заснували за порогами на Хортиці, тому край наш Запорожжям зветься";
— "Чайки запорожські і по нашій річці Токмак підіймались аж до наших плавнів, бо річка раніш велика була, глибока..."
Як малось на увазі саме місто Запорожжя, то від Бабусі й Дідуся було чути "У Запорожжі", але "НА Запорожжя, НА Запорожжі" коли мався на увазі увесь Запорожський край чи обшматована совєтськими адмінкордонами територія, як "Запорожская область".
І головне: "Запорожська Січ — Матір! Великий Луг — Батько! Лукомор'я — вольниця козака!"

Тобто, з дитинства я знав, що народився на Запорожжі, що це славетний край козаків запорожських, а місто Запорожжя так зветься, бо за порогами стоїть. А Лукомор'я це не те що там у саші пушкіна з русалкою, а мій рідний степ між луками й морем, між Великим Лугом та Озівським морем.

Я з дитинства дослухався до старшого покоління, а особливо до Бабусі й Дідуся.
Адже вони народились на початку ХХ століття, були свідками проголошення Незалежності України у 1918 році й навіть бачили у дитинстві останніх справжніх запорожських козаків, і це могли бути чи Запорожці Болбочана, що визволяли Лукомор'я від большевиків, а може навіть і Чорних Запорожців бачили!…
Це вже потім прийшли остаточно "красной ордой" кацапи та у 1920 році "луґанскіє красноармєйци" під командуванням кліма ворошилова постріляли багато Українців у Токмаку і на Запорожжі — за вишиванки та за рідну мову… Так мої Бабуся і Дідусь залишились сиротами, і до останніх днів у них слова "комуняки", "клім ворошилов" та лайно були синонімами. Бо орки століття тому були ті ж, що й нині…

Змалку мені у голову засівались зернятка українства.
Вельми дякую Бабусю й Дідуся за ці знання, вкладені в голову з раннього дитинства…

Особисто я волію принципово використовувати первісні, з часів запорожців, назви: Запорожжя, Запорожська Січ.
Хоча б тому, що Запорожжя так здавна звали запорожські козаки, і хоча б тому, що кацапські окупанти заборонили назву "Запорожжя" і натомість південь України було обізвано "новорóссія".
Саме через це принципово з початком війни завжди кажу й пишу Запорожжя!

Також, я постійно, з дитинства, вивчаю Історію.
Ще в ранньому дитинстві у місті Запорожжя зовсім випадково потрапили з Мамою у вир якоїсь ходи з прапорами України — це була хода до 500-річчя Запорожської Січі та Запорожського Козацтва. До нас раптом підійшов кремезної постаті такий, могутній дід у вишиванці й синіх шароварах з широким шкіряним поясом, зі справжніми козацькими довгим сивим чубом і з великими сивими вусами та й промовив гучним таким, як у казкаря, голосом:
— О, який козак у вас росте! Ось нате вам почитати історичні знання про наш рідний Запорожський край! Щоби виріс цей козак з любов'ю у серці до рідної Неньки України та до Запорожжя!
Від несподіванки ми з Мамою отетеріли. Я з цікавістю зблизька розглядав справжнього запорожського козака!
— Та він ще малий таке читати, — зауважила Мамо.
— А читати вмієш, козаче?
— Так… З трьох років…
— Молодець! Справжній джура! Писарем будеш! Тримай, підростеш трішки і вивчиш історію рідного краю!
І всунув мені у руки дві книжки — Яківа Новицького, Дмитра Яворницького та газету "Запорожська Січ 500 років"!
Ми з Мамою і оком моргнути не встигли чи бодай що й сказати!
— Дитино! Люби всім серцем Запорожжя і Україну! — гучно мовив старий козак та й пішов собі, весело посміхаючись.
Обличчя цього діда з козацькими вусами я запам'ятав на все життя, позаяк вперше бачив справжнього запорожського козака! І з тих пір завжди кажу Запорожжя, а не Запоріжжя, бо потім я ту газету і ті книжки зачитав буквально до дірок! Все ще зберігаю!

Саме завдяки моїм Бабусям та Дідусеві, завдяки цьому невідомому але справжньому запорожському козаку назавжди в моєму серці закарбувалась любов до рідного Запорожжя, до рідної України і до історії...
Тому я всім серцем люблю рідну Україну, рідне Запорожжя.

Запорожжя…
Наді мною всі навколо сміються — і Українці і вороги з покручів та кацапів. Сміються тому, що кажу й пишу Запорожжя, Запорожська Січ, пишу Українці з великої літери…
Я намагаюсь зберегти й відродити справжні українські назви, які споконвіку були до тотальної кацапсько-совєтської окупації. І якщо мої Бабусі та Дідусі з дитинства свого звикли казати Запорожжя, а не Запоріжжя, Бердянка, а не Бєрдянск, Дніпро, а не Днєпр, Озів, а не Азов — то і я так буду казати. Бо так було і має бути.
Я намагаюсь також не лише свого не цуратись, але й чужого навчатись. Чудовим прикладом поваги до власного та інших народів є приклад Еспанців — в іспанські мові назви всіх національностей пишуться виключно з великої літери: Еспанці, Каталанці, Французи, Німці, Українці. Вивчаючи трішки для себе еспанську мову, мені вельми сподобалось таке шанобливе звернення до інших націй. А чом би й ні? В першу чергу, це повага до власної нації! Як же чудово написати:
"Українці, повставáйте!
Свою Волю собі повертáйте!
За країну, і за Волю
Всі повстáнемо, браття, до бою!"

Так, у деяких випадках такі слова як Воля, Нація, Незалежність, Держава, Соборна Україна — теж варто все ж писати з великої літери.
А ще з великої літери я завжди пишу Мамо, Тато, Бабуся і Дідусь.
Бо так треба. Адже і Мамо і Україно — це найсвятіше…
Чи не так?…

А щодо Запорожжя чи Запоріжжя?
Пишіть як Вам зручніше. Обидва варіянти є вірними.
Просто знайте, що на заміну Запорожжя прийшла "новороссія".
Тому вирішуйте самостійно, Запоріжжя, чи Запорожжя.

ЗАПОРОЖЖЯ — козацька назва історичного краю України.
Зруйнувавши Запорожську Січ, єкатєріна-ІІ обізвала край "новороссія".
ЗАПОРІЖЖЯ — сучасна назва. Обидві використовуються.

Вчить історію. Любіть всім серцем Україну!
А серце підкаже, як буде вірно…

✠ ✠ ✠
✠ ✠ ✠

Публіцистичний та історико-освітній майданчик «Порохівниця» завжди принципово вказує саме історичну назву Запорожжя, як у назві міста, так і у назві краю.

➥ Щодо “перейменування” Запоріжжя на Запорожжя