Запорожжя чи Запоріжжя?

Запорожжя чи Запоріжжя?

 

Запорожжя — козацька назва історичного краю України.
Зруйнувавши Запорожську Січ, Єкатєріна-ІІ обізвала "новороссієй" землі Запорожжя.
Запорожжя — це первісна назва з часів Запорожської Січі, чи московізм?
Яку форму назви використовувати вірно й доречно?
Запорожжя — бо за Дніпровими Порогами.
Це перше перевірочне правило в питанні Запорожжя чи Запоріжжя.
Також перевірити можна за допомогою споріднених топонімів: Надпорожжя, Підпорожжя.
Але насправді, за сучасними нормами української мови однаково вірним є використання як козацьких назв Запорожжя, Запорожська Січ, Запорожський край, так і сучасних Запоріжжя та Запорізька Січ, Запорізька область.

 

Запорожжя — історичний український край, етнокультурний регіон України. Охоплює терени сучасних Запорожжя, Січеславщини, Херсонщини, Кропивниччини, Донеччини, себто сучасних Запорізької, Дніпровської, Донецької, Кропивницької Херсонської, а також частково, Луганської, Миколаївської областей України.
Назва «Запорожжя» походить від порогів в нижній течії Дніпра. Землі, які знаходились південніше Києва, "за порогами" — за Дніпровими Порогами, отримали назву "запорозьких", а край — «Запорожжя». Етимологія назви регіону вказує на північноукраїнське походження. Разом з Запорожжям існують такі назви як Підпорожжя, Підпорожнянське — під порогами, Надпорожжя, Надпорожнянське — над порогами. І саме вимова назв Надпорожжя та Підпорожжя допомагає визначити вірну вимову Запорожжя — адже не кажуть "Підпоріжжя, Надпоріжжя, Підпорізьке, Надпорізьке". Тож, вірними будуть саме первісні з козацьких часів назви: Запорожжя, Надпорожжя, Підпорожжя — бо за порогами, над порогами і під порогами.
 

Після знищення Запорожської Січі у 1775 році кацапськими окупантами назву "Запорожжя" було штучно виведено з користування, а землі запорожців, які Россійская Імпєрія захопила наприкінці XVII - XVIII століть (Запорожжя, європейські володіння Кримського ханства, турецький Єдісан або Ханська Україна), шльондра-цариця Єкатєріна Вторая обізвала терміном "новороссія".
В совєтські часи згадки про Запорожську Січ були дозволені, назва також повернулась в зв'язку з будівництвом Совєтами великого промислового міста з обох боків Хортиці на козацьких землях. Але позаяк россійсько-імперська назва вже існуючого на цих землях містечка Алєксандровск для Совєтів була неприйнятною, то згадали про Запорожжя. Та за змоскаленими правилами українського правопису назва трішки змінилась і відома тепер нам як Запоріжжя.
 

Особисто я волію принципово використовувати первісні, з часів запорожців, назви: Запорожжя, Запорожська Січ.
Хоча б тому, що Запорожжя так здавна звали запорожські козаки, і хоча б тому, що кацапські окупанти заборонили назву "Запорожжя" і натомість південь України було обізвано "новороссія".
Саме через це принципово з початком війни завжди кажу й пишу Запорожжя!

Запорожжя!
Так завжди називали мої Бабуся і Дідусь 1913 року народження — як в часи їх дитинства називали, так і вони все життя називали:
— "Їдемо у Запорожжя";
— "Сестра дідова Катерина у місті Запорожжя мешкає";
— "Катерина запорожська листівку надіслала, з Різдвом вітає";
— "Як комуняки греблю „ДнєпроҐЕС“ підірвали, то велика хвиля у Запорожжі багато біди наробила, сто тисяч людей вбила і вода велика половину Великого Лугу залила та до Запорожжя Низового дійшла";
— "У старовину козаки запорожські були, Запорожську Січ заснували за порогами на Хортиці, тому край наш Запорожжям зветься";
— "Чайки запорожські і по нашій річці Токмак підіймались аж до наших плавнів, бо річка раніш велика була, глибока..."

Як малось на увазі саме місто Запорожжя, то від Бабусі й Дідуся було чути "У Запорожжі", але "НА Запорожжя, НА Запорожжі" коли мався на увазі увесь Запорожський край чи обшматована совєтськими адмінкордонами територія, як "Запорожская область".
І головне: "Запорожська Січ — Матір! Великий Луг — Батько! Лукомор'я — вольниця козака!"
Тобто, з дитинства я знав, що народився на Запорожжі, що це славетний край козаків запорожських, а місто Запорожжя так зветься, бо за порогами стоїть. А Лукомор'я це не те що там у саші пушкіна з русалкою, а мій рідний степ між луками й морем, між Великим Лугом та Озівським морем.

Я з дитинства дослухався до старшого покоління, а особливо до Бабусі й Дідуся.
Адже вони народились на початку ХХ століття, і навіть бачили у дитинстві останніх справжніх запорожських козаків, і це могли бути чи запорожці Болбочана, що визволяли Лукомор'я від большевиків, а може навіть і чорних запорожців бачили...
Це вже потім прийшли остаточно "красной ордой" кацапи та у 1920 році "луґанскіє красноармєйци" під командуванням кліма ворошилова постріляли багато Українців у Токмаку і на Запорожжі — за вишиванки та за рідну мову... Так мої Бабуся і Дідусь залишились сиротами, і до останніх днів у них слова "комуняки", "клім ворошилов" та лайно були синонімами.
Вельми дякую Бабусю й Дідуся за ці знання, вкладені в голову з раннього дитинства...

 


 

Так, я постійно, з дитинства, вивчаю Історію.
Ще в ранньому дитинстві у місті Запорожжя зовсім випадково потрапили з Мамою у вир якоїсь ходи з прапорами України — це була хода до 500-річчя Запорожської Січі та Запорожського Козацтва. До нас раптом підійшов кремезної постаті такий, могутній дід у вишиванці й синіх шароварах з широким шкіряним поясом, зі справжніми козацькими довгим сивим чубом і з великими сивими вусами та й промовив гучним таким, як у казкаря, голосом:
— О, який козак у вас росте! Ось нате вам почитати історичні знання про наш рідний Запорожський край! Щоби виріс цей козак з любов'ю у серці до рідної Неньки України та до Запорожжя!
Від несподіванки ми з Мамою отетеріли. Я з цікавістю зблизька розглядав справжнього запорожського козака!
— Та він ще малий таке читати, — зауважила Мамо.
— А читати вмієш, козаче?
— Так... З трьох років...
— Молодець! Справжній джура! Писарем будеш! Тримай, підростеш трішки і вивчиш історію рідного краю!
І всунув мені у руки дві книжки — Яківа Новицького, Дмитра Яворницького та газету "Запорожська Січ 500 років"!
Ми з Мамою і оком моргнути не встигли чи бодай що й сказати!
— Дитино! Люби всім серцем Запорожжя і Україну! — гучно мовив старий козак та й пішов собі, весело посміхаючись.
Обличчя цього діда з козацькими вусами я запам'ятав на все життя, позаяк вперше бачив справжнього запорожського козака! І з тих пір завжди кажу Запорожжя, а не Запоріжжя, бо потім я ту газету і ті книжки зачитав буквально до дірок! Все ще зберігаю!
 

Саме завдяки моїм Бабусям та Дідусеві, завдяки цьому невідомому але справжньому запорожському козаку назавжди в моєму серці закарбувалась любов до рідного Запорожжя, до рідної України і до історії...
Тому я всім серцем люблю рідну Україну, рідне Запорожжя.
 


 

Запорожжя...
Наді мною всі навколо сміються — і Українці і вороги з покручів та кацапів. Сміються тому, що кажу й пишу Запорожжя, Запорожська Січ, пишу Українці з великої літери...
Я намагаюсь зберегти й відродити справжні українські назви, які споконвіку були до тотальної кацапсько-совєтської окупації. І якщо мої Бабусі та Дідусі з дитинства свого звикли казати Запорожжя, а не Запоріжжя, Бердянка, а не Бєрдянск, Дніпро, а не Днєпр, Озів, а не Азов — то і я так буду казати. Бо так було і має бути.
Я намагаюсь також не лише свого не цуратись, але й чужого навчатись. Чудовим прикладом поваги до власного та інших народів є приклад Іспанців — в іспанські мові назви всіх національностей пишуться виключно з великої літери: Іспанці, Каталанці, Французи, Німці, Українці. Вивчаючи трішки для себе іспанську мову, мені вельми сподобалось таке шанобливе звернення до інших націй. А чом би й ні? В першу чергу, це повага до власної нації! Як же чудово написати:
"Українці, повставáйте!
Свою Волю собі повертáйте!
За країну, і за Волю
Всі повстáнемо, браття, до бою!"

 

Так, у деяких випадках такі слова як Воля, Нація, Незалежність, Держава, Соборна Україна — теж варто все ж писати з великої літери.
А ще з великої літери я завжди пишу Мамо, Тато, Бабуся і Дідусь.
Бо так треба. Адже і Мамо і Україно — це найсвятіше...
Чи не так?..
 


 

А щодо Запорожжя чи Запоріжжя?
Пишіть як Вам зручніше. Обидва варіянти є вірними.
Просто знайте, що на заміну Запорожжя прийшла "новороссія".
Тому вирішуйте самостійно, Запоріжжя, чи Запорожжя.
 

Вчить історію. Любіть всім серцем Україну!
А серце підкаже, як буде вірно...
 

© Dmytro Dzŭba
Tokmak, Zaporožžya, UKRAЇNA
2017.VI.30
© «Порохівниця»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *