„Навіть діти очікували на смерть…“

 
Сергій Бригар

Мої дідусь і бабуся по татовій лінії походять з Миколаївщини (село Бондарівка Веселівського району), бабуся по маминій — з Вінничини (село Болган Піщанського району).
І всі вони розповідали, що Голодомор 1932—1933 років був настільки страшним, що навіть вони, діти, очікували на смерть… Бачили померлих і розуміли, що так, напевно, буде і з ними…

…Бабуся, Ганна Олійник, з Миколаївщині, розповідала, що її мама і тато боялися випускати її, двох сестер і брата не те що за межі подвір'я, а навіть із хати — щоб їх …не з'їли!… Саме так сталося з донькою сусідів. Її мама збожеволіла і в результаті її вбив хтось із односельців …теж з'їли… Тато і молодша сестра Ганни померли від хвороб, спричинених голодом…

Дід, Іван Брагар, її майбутній чоловік, походить з того ж села. Він розповідав, що вижити сім'ї вдалося завдяки дідусеві, який розумівся на травах, продовжував відшукувати щось поживне навіть у найскрутніші часи (відкопував корінці) і зумів уберегти обмежені запаси. Хоча, що таке вижила — питання складне. Вижили не всі. На жаль, старший брат Івана загинув — вбили при спробі роздобути їжу для рідних. Старша сестра дуже підірвала здоров'я і померла через кілька років…

Бабуся з Вінничини, Марія Тарнагродська, її старший брат Тихон, мама і дідусь вижили не в останню чергу тому що продовольство в людей вичищав чоловік, якому свого часу дуже допоміг її дід, Андрій (знахар), — і на знак вдячності зумів зовсім трошечки "не помітити". Але цього "зовсім трошечки" катастрофічно бракувало. Батько сім'ї пішов шукати їжу і не повернувся. Відомостей про нього немає. Від голоду померла менша сестра Марії й Тихона. Тоді Тихон вирішив їхати на заробітки до Одеси. І таки дістався та зумів знайти роботу в порту (голодні роки тривали й після 33-го — так, ті складнощі були вже не смертельними, але окупанти продовжували оббирати людей, не вистачало катастрофічно… Посилки Тихона, які він регулярно слав з Одеси, дуже допомагали)…

Ми пам'ятаємо про вбитих і ненароджених!
Ми знаємо, що Голодомор 1932—1933 років був спланованою і вдало здійсненою диявольською акцією російських окупантів, спрямованою у вузькому значенні на припинення спротиву, а в ширшому — на знищення національної свідомості Українців та їх асиміляцію!
Ми не забудемо про геноцид українського народу і не пробачимо ворогам!

День вшанування пам'яті жертв Голодоморів — не лише про вшанування людей, які померли від голоду і не народилися, виключну важливість збереження пам'яті про ті жахливі часи. Він і про те, що ми маємо долати страшні, глибокі, багаторівневі, досі погано вивчені наслідки Голодомору, які моя викладачка свого часу влучно називала "ген 33-го", а також він про те, що ми зобов'язані вберегти наступні покоління — зробити все для того, щоб Україна пішла геть від Москви!
Наші молодші повинні чітко знати: Росія — ворог, мета якого незмінна: приєднання України та асиміляція (а там, де не виходить — фізичне винищення) Українців; дружня до Росії Незалежна Україна неможлива; Росія — це катастрофічний брак: поваги до особистості, людської гідності, демократичних прав і свобод, цивілізованої політичної культури…
Ми — інші, й повинні це затямити раз і назавжди!
Обов'язково запалюймо свічку пам'яті!
Пам'ятаємо минуле — маємо майбутнє!

© Сергій Бригар
© Serhii Bryhar