Етноґрафічні мапи Степана Рудницького

 
Степан Рудницький — ґеоґраф з Україною в серці.
Ґеоґраф Степан Рудницький вважається одним з батьків української ґеоґрафії і картоґрафії.
Пан Андрій Байцар зібрав добірку мап Степана Рудницького.

Андрій Байцар

Мета статті
Проаналізувати процес створення етноґрафічних мап Степана Рудницького, особливості їх підготовки та видання, а також змісту.

Актуальність теми
Питання окреслення української національної території та визначення українських етнічних меж особливо актуально постало на початку ХХ століття, в період становлення української національної самосвідомості, яке проявилося у прагненні до створення власної Держави.
Не втратило воно своєї важливості й сьогодні, в часи розбудови Незалежної України.

На особливу увагу заслуговує докладне вивчення всіх етнічних (етноґрафічних) мап Степана Рудницького.
Дослідженням наукової і, зокрема, картографічної спадщини Степана Рудницького займається багато вчених: Г.Колодій, Н.Падюка, І.Ровенчак, О.Шаблій, П.Штойко та інші. Проте внесок вченого у розвиток української національної картографії вивчений недостатньо. Спеціальні праці, присвячені аналізу етнокартоґрафічної спадщини Степана Рудницького, практично відсутні. З даної проблематики можна назвати хіба що статті Неоніли Падюки та Л.Цюцюри.

Степан Рудницький

Степан Рудницький — ґеоґраф з Україною в серці.

Ґеоґраф Степан Рудницький з 1910-х років доволі ретельно фіксував на своїх мапах український етнічний ареал.
Доктор Степан Рудницький належить до коґорти українських науковців (поряд з Г.Величком та В.Ґериновичем), які науково обґрунтували можливість утворення Української Держави за принципом етнічного ареалу, визначивши межі етнічних теренів нашого народу з ґеоґрафічного погляду. Свої дослідження ці визначні ґеоґрафи підтверджували наочно, укладаючи етнічні мапи України.
1907 року в Науковому Товаристві імені Тараса Шевченка (НТШ) виникла ідея створення етноґрафічної (етнічної) мапи українських земель. З цією метою було організовано спеціальну комісію для збирання та опрацювання статистичного матеріалу. У ній активно працювали Степан Рудницький та Володимир Ґеринович.

Ґрунтуючись на інформації з етнографічних мап європейських вчених та інших джерел Степан Рудницький визначив тогочасні межі суцільного (мінімального) та мішаного (максимального) українського етнічного терену. Укладання мап ґрунтувалося на статистичних даних 1914 року, на статистичних даних переписів як Австро-Угорської Імперії (1867—1910 років), так і Россійської Імперії (1897 року).
Згідно даних російсько-імперської статистики це є вельми важливим доказом. Імперська статистика не применшувала кількість населення "малоросов" і доволі точно позначала межі розселення "малоросов, вєлікоросов і бєлоросов". Попри багаторічні спроби совєтської цензури стерти з пам'яті факт доволі широкого етнічного ареалу Українців на Кубані, Донщині, Слобожанщині і навіть на Північному Кавказі та українську колонізацію далі на схід, все одно ці докази доволі легко знаходяться у звичайній статистиці останніх років існування Російської Імперії. Втім, навіть в СССР до 1950-х років часто на мапах публікувався українських етнічний ареал таким, яким був насправді.

Восени 1910 року вийшла друком перша частина книги Степана Рудницького “Коротка ґеоґрафія України. Фізична ґеоґрафія”. Єдиною картою-додатком цієї книги була “Ґеоґрафічна карта земель, де живуть Українці” (масштаб 1:5 000 000) Володимира Ґериновича.
Етноґрафічні мапи, розроблені Степаном Рудницьким, з’явилися дещо пізніше.

МАПИ

Етноґрафічна мапа — мапа, що показує географічне розміщення й просторові взаємини явищ й об'єктів. Основні види етнографічних мап: етнічні, історико-етнічні (характеризують розселення народів в минулому) та історико-етноґрафічні (зображають різні сторони життя народів, характерні риси їх традиційної матеріальної й духовної культури).

Етнічна мапа — ґеоґрафічна мапа на якій зображено особливості розселення різних етнічних груп на певній території. На ній зображуються як суцільні етнічні території певних народів (території, що характеризується певною однорідністю етнічного складу постійних мешканців), так й етнічні анклави (порівняно невеликі частини етнічної території певного етносу, оточені іншою етнічною територією). На карті також зображають чисельність етносів, їх приналежність до тієї чи іншої раси, походження (етноґенез). Крім того, показують поширення мов (мовних груп), діалектів, релігій та вірувань.

• 1915 — “Ethnographische Übersichtskarte [der] Ukraina”
(“Етноґрафічна оглядова мапа України”)
— Масштаб 1:7 500 000 — Wien: Kartogr. Anstalt “Freytag & Berndt” GmbH 1915.
[Додаток до книги: “Ukraina und die Ukrainer”. Видавалася і перевидавалася разом з книгою у 1914 і 1915 роках багатьма мовами. Українською мовою під назвою “Оглядова карта українських земель” з’явилася у 1917 і 1921 роках в книзі “Україна — наш рідний край”].

• 1915 — “Das Wohngebiet der Ukrainer in Europa”
(“Український терен у Європі”)

• 1916 — Карта-інфографіка “Ukraine Land und Volk”
[Видавництво: Wien: Kartogr. Anstalt “Freytag & Berndt” GmbH 1916].

• “Ethnographische Übersichtskarte von Osteuropa”
(“Етноґрафічна оглядова мапа Східної Європи”)
– Масштаб 1:10 000 000.
[Додаток до книги: “Ukraina. Land und Volk”, 1916].
[Видавництво: Wien: Kartogr. Anstalt “Freytag & Berndt” GmbH 1916].

• 1918 — “Карта України” Степана Рудницького
(Мапа України згідно умовам Берестейського Миру).

• 1920 — “Україна у своїх етнографічних межах”
[Степан Рудницький і Ґеорґ де Гасенко]
— Київ; Відень: Druck: “Christoph Reisser's Söhne”, 1920.

• 1920 — “Українці в Світі”
— Масштаб 1:7 500 000. — 2-е вид. — Відень: Видавництво “По світу”, 1920.

• “Карта України”.
“Оглядова карта українських земель”, після карти проф. Степана Рудницького [дотично ж сумежних територій: білоруської, польської і чехословацької після карти Л.Нідерлє].
— Масштаб 1:7 500 000. — Львів: Видавництво “Вперед”.

• 1922 — “Карта слов’янщини”
Д.Дорошенко “Слов’янський світ” — Берлін, 1922.
(Основана на Нідерле, з поправками, особливо на Кубані).

• 1929 — “Оглядова політично-економічна карта Західньої України”
— Масштаб 1:2 000 000. С.Рудницький, Т.Скрипник.
Видавництво “Західна Україна”. Київ. Тираж 8100 прм.

Перша етноґрафічна мапа, розроблена Степаном Рудницьким, видана у 1914 році у Відні під назвою “Ethnographische Übersichtskarte [der] Ukraina” (“Етноґрафічна оглядова мапа України”), як додаток до книги “Ukraine und die Ukrainer” (“Україна і Українці”), масштаб 1:7 500 000. Бачимо на мапі використання рожевого, який у Британській Імперії був улюбленим кольором для показу на карті британських володінь.

Мапа видавалася і перевидавалася разом з книгою у 1914 і 1915 роках багатьма мовами. Повторне видання німецькою мовою цієї книги разом з мапою було здійснене у Берліні в 1915 році, перевидання італійською — у Римі в 1914 році. Українською мовою під назвою “Оглядова карта українських земель” з’явилася у 1917 і 1921 роках в книзі “Україна — наш рідний край”.

Степан Рудницький подає перелік своїх праць, до яких додано етнічні карти:
1. “Ukraine und die Ukrainer”. Wien, 1914, Berlin, 1915;
2. “Verbreitung der Ukrainer”. 1915;
3. “Ukraina, Land und Volk”. Wien, 1916;
4. “Україна — наш рідний край”. Відень, 1917, а також — Картон при “Стінній фізичній карті України”. Львів, 1918 (мапа-врізка під назвою “Народописна карта України”).

Отже, українською мовою “Етноґрафічна оглядова карта України” вперше вийшла у праці “Україна — наш рідний край” (Львів, 1917; 2-ге вид. — Львів, 1921) і мала назву “Оглядова карта українських земель”. Цю карту було уміщено також у праці Степана Рудницького “Початкова ґеоґрафія для народніх шкіл” (1919).
Видання 1917—1921 років. Формат мапи 15×32,5 см, масштаб 1:7 500 000.
Мапу видано накладом товариства “Шляхи” (Львів) на картоґрафічному підприємстві Ґ.Фрейтаґа і Берндта у Відні. Внизу напис — "Зладив Степан Рудницький". Мапа має картоґрафічну сітку: меридіани та паралелі проведено через 5°. Територія, зображена на мапі, простягається від ≈45° пн.ш. на півдні до ≈50° пн.ш. на півночі та від 15°—20° сх.д. на заході до 45°—50° сх.д. на сході.

“Оглядова карта українських земель” охоплює увесь етнічний терен України від Західної Лемківщини на заході до Каспійського моря на сході, від Підляшшя і Стародубщини на півночі до Чорного, Азовського морів і Кавказу на півдні.

“Народописна карта України” публікувалась у 1917 і 1921 роках як мапа-врізка в книзі “Україна — наш рідний край”.

У ХХ столітті “Етноґрафічна оглядова карта українських земель” Степана Рудницького була перевидана двічі: у книзі “Політична географія України” (упорядник П.Штойко) та в хрестоматії “Новітня українська суспільна географія” за редакцією О.Шаблія. У цих виданнях карту подано у дещо зменшеному форматі 12,2×26,2 см та 10,5×22,4 см відповідно. Більше видань цієї мапи не виявлено.

➥ Інфоґрафіка про Україну початку ХХ століття
➥ Мапи України початку ХХ століття

Перша інфоґрафіка про Україну з’явилась в науковій праці академіка Стефана Рудницького “Ukraine und die Ukrainer” (“Україна і Українці”). Спочатку брошура була видана 1914-го німецькою мовою у Відні, того ж року — перевидана італійською у Римі, 1915-го — у Берліні, румунською — у Бухаресті, угорською — у Будапешті, а також англійською в США — в Джерзі-Сіті, під назвою “The Ukraine & the Ukrainians“. 1918 року в Нью-Йорку моноґрафія перевидається під назвою “Ukraine, the land and its people”: an introduction to its geography» разом із мапами „General Physical Chart of Ukraine“, „General Ethnographic Map of Eastern Europe“, „Geological Map of Ukraine“, „General Climatic Map of Ukraine“, „Map of the Flora of Ukraine і Structural-Morphological Map of Ukraine“. Ці мапи видало підприємство “Rand Mc Nally & Co.”, N. Y.
В англомовному варіанті цієї брошури “The Ukraine & the Ukrainians” (1915) було вміщено три мапи: німецькомовна мапа „Українська територія у Європі“ та дві — англійською: „Карта Центральної Європи“ та „Карта ґрунтів європейської Росії“.

Мапа “Das Wohngebiet der Ukrainer in Europa” (“Український терен у Європі”). Масштаб мапи — 1:20 000 000. Розміри — 12,9х17,7 см. Мапу виконано у чорно-білих тонах і вона охоплює терени Європи, а також частину Азії та північну частину Африки: від Портуґалії на заході до Аральського моря й Персії (теперішній Іран) на сході, від Скандинавського півострова та Росії на півночі до Середземномор’я й країн Північної Африки на півдні. Мапа відображає український національний терен.
Зображено й територію проживання Українців: основна частина українських земель, де Українці чисельно переважають (у т.ч. на Кубані) — чорним кольором суцільно; території на змішаних землях (в т.ч. басейни Нижньої Волги і Дону, Передкавказзя) — штриховими чорними лініями більшої товщини, за винятком ареалу довкола Оренбурґа, де проживає значно менше Українців, — тоншими лініями (що більший відсоток Українців у структурі населення, то товстіші лінії). Можна сказати, що це — мапа етноґеокультурного поширення Українців в Європі.

Мапа неодноразово передруковувалася у багатьох іноземних книжкових і періодичних виданнях. Зокрема, її було вміщено у франкомовному журналі “La Revue Ukrainienne” (№ 1, 1915) та англомовній газеті “The Ukraine” (№ 1, 1915), що виходили у Лозанні, німецькомовному українському журналі “Ukranische Rundschau” (№ 2, 1915) тощо.
Цю мапу під назвою “Україна у своїх етнографічних межах” було зображено й на двомовному плакаті “Україна — Die Ukraine”, який у Відні 1920-го року видали Степан Рудницький і Ґеорґ де Гасенко.

1916 року у Відні друкується карта-інфографіка “Ukraine Land und Volk” з етноґрафічною мапою України Степана Рудницького від 1914 року. Етнічні межі були позначені поза межами Австро-Угорської Імперії, бо австрійська військова цензура не пропустила би "сепаратистську" мапу, а про концепцію конфедералізації та утворення Королівства Україна під реґентством Австрії, яку розробляв вбитий в Сараєво Ерцгерцоґ Фердинанд, в 1916 році вже не згадували, відклавши ідею реформи в шухляду до завершення війни.

“Оглядова карта України” вперше була надрукована у 1914-му, перевидана у 1916 році.
1918 року в Берліні карту-інфоґрафіку перевидано. Додатком до карти-інфоґрафіки виходить книга Степана Рудницького “Ukraine Land und Volk”, яку перевидають 1919 року англійською в Нью-Йорку під назвою “Ukraine, the land and its people”: an introduction to its geography”.
Ця ж мапа стала основою для карти-інфоґрафіки Ґеорґа де Гасенка (1919). Вочевидь, до друку мапи-інфоґрафіки “Ukraine Land und Volk” він мав теж безпосередній стосунок, хоча його ім’я не вказано у вихідних даних цієї інфоґрафіки. Автором інфоґрафіки вказаний Степан Рудницький.

1918 рік — “Карта України” Степана Рудницького
Межі України відповідають умовам Берестейського Миру.
Сама мапа в ориґіналі має великий розмір 100х70 см, і є оглядовою.
“Карту України”, затвердили у львівському Науковому товаристві ім. Шевченка в 1917 році, коли політичні кордони України тільки починали формуватись, і очевидно, що територіальне охоплення мапи виходило з етнічного простору Українців, — а от кордони України на неї потрапили вже пізніше.
Літера “У” у слові “Україна” могла б теоретично знаходитися і на теренах Галичини, але навряд чи це б дозволила австрійська цензура воєнного часу. Наприклад, “Етнографічна карта Австро-Угорщини” середини 1918 року, призначена для офіцерів, на території Австро-Угорщини “рутени” вже позначались як Українці, але назва Україна відносилась на австрійських імперських мапах лише до території УНР.
Мапа опублікована у Австро-Угорщині відомим віденським картографічним видавництвом “Freytag & Berndt”, яке з 1890-х років видавало освітню картоґрафічну літературу українською мовою для шкіл Галичини.

“Карта України” 1918 рік
Повнороздільну мапу переглянути за кліком

Показані на мапі межі України відповідають умовам Берестейського Миру, укладеного (27.Ⅰ.)9.Ⅱ.1918 Українською Народньою Республікою з Осередніми Державами — Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією. У договорі визначалися кордони України, частина з яких була вказана остаточно, а частина (наприклад, українсько-російський кордон) підлягала подальшому уточненню в ході міждержавних переговорів. На цій мапі червоним діагональним виділенням показані терени зі спірним статусом (Холмщина, українські етнічні ареали на Бессарабії, українсько-російську межу на схід від Курська і Бєлґорода). Переговори з квазідержавним утворенням "РСФСР" відбувалися 23.V.–11.ХІ.1918 і закінчилися нічим.
Швидше за все, мапа відображає реалії літа–початку осені 1918 року, тобто добу Гетьманату Павла Скоропадського. Цікавий нюанс мапи полягає в тому, що жирною червоною лінією позначені межі тодішньої Української Держави, а як “Україна” підписані всі українські етнічні території до Кубані й Підкавказзя.
Вже незабаром мапа застаріє, бо 1 листопада 1918 буде проголошена Західньо-Українська Народня Республіка на тих теренах, які на цій мапі — ще Австро-Угорська Імперія.

1920 року вийшла друком карта-інформоґрафіка вже спільного авторства Степана Рудницького та Ґеорґа де Гасенка “Українці в Світі”. Масштаб 1:75 000 000. Видавництво “По світу”, Відень.

1929 рік — “Оглядова політично-економічна карта Західньої України”
С.Рудницький, Т.Скрипник. Видавництво “Західна Україна”. Київ.
Масштаб 1:2 000 000.

Матеріял укладено з відкритих джерел:
© Андрій Байцар
© Андрій Байцар
— Леся Ломницька — “Англомовні праці академіка Рудницького”
— Н.В.Падюка — “Етнокартографічні праці С. Рудницького” [Текст] // Національне картографування: стан, проблеми та перспективи розвитку; зб. наук. пр. – К., 2005. – Вип. 2. – С. 222-227.
— Л.Ю.Цюцюра — “Оглядова карта українських земель Степана Рудницького: особливості розроблення та видання” (1914—1921)
— Л.Ю.Цюцюра — “Вісник геодезії та картографії”. — 2010. — № 5. — С. 42-47.
© “LIKБЕЗ — Історичний Фронт”