“Трýсікі”

Якось, мабуть рочків 7 мені було, був у Бабусі.
Спостерігаю собі за живністю що вештається по двору, аж раптом сусідський дід Білорус гукає до свого обійстя:
— Хадзíм, я табє пакажу які є у мєня трýсікі!
Воно звісно стрьомно було, втім, я розумів, що вочевидь, поважного віку дід точно не ті "трусікі" показуватиме.
Бо він же не москвинською це сказав…

Залізничний будинок, де мешкала Бабуся Дуся, був навпроти нашого.
Його на станції Великий Токмáк звали "маленькою копією Совєтського Союза", позаяк в 1960-х у будинок "по распрєдєлєнію" позаселяли понавезених з усього "СССР" "работніков желєзной дороґі".
Тож, у двоповерховому будинку мешкали: Українці, Білоруси, Казахи та понавезені з "РСФСР" москалі, удмурти, чуваші, марийці, мордва й ще казна хто…

У цьому залізничному будинку було дві 4-кімнатні й решта 3-кімнатні квартири, з "іноваторскімі" для станції "санузлом" і "паровим отоплєнієм" від звичайних пічей чи котлів. Решта "служебних" будинків і казарм таких "інноваций" не мали, — "санузьол" був розкішшю й натомість всюди у дворах був загальний "сортір тіпу Ме-Жо", а для опалення у залізничних будинках були просто піч чи навіть по дві печі з грубами в квартирах. Тому, було дозволено мати "сарай для дров і уґля", що, втім, у залізничників невеликих станцій перетворювалось зазвичай на дисперсно-хаотичне зведення з усілякого мотлоху й цурпалок по всьому двору таких "необхідних для життя": "літньої кухні з підвалом", безлічі стодóл-сарайчиків, гаража зі списаних шпал чи навпіл розрізаного товарного вагону (інколи контейнер), загорожі для гусей і курей, "прóволки" для білизни, а також шматочками хто де і як встиг "застовбити" — садочки, "палісадники", городи й городики, а отам ше на кабачки!…
Стандартно…

Залізничні будинки зазвичай будуються обабіч залізничних станцій, у так званій 100-метровій смузі відведення по обидва боки залізниці, тому ніц приватизувати там неможливо, бо це ж "служебноє жильйо", а все що зведено-набудовано окрім внесених на генплан будівель і залізничних об'єктів, — все це вважається "самостроєм" і може бути будь-коли відправлено "під бульдозер", якщо раптом так вирішить якийсь залізничний чиновник.

Зведені у 1970-х зі сміття й цурпалок всі ці "трущоби" сараїв зазвичай через рік-два переставали використовуватись, але так і стоять півстоліття, оточуючи кожен із залізничних будинків хаотичним проваллям непотрібних, але "прінадлєжащіх хозяєвам" провалль…
Навіть, якщо власники давно померли…

Втім, повернíмось десь в середину 1980-х…
Коли в цих дворах було ще жваво й багатолюдно.
Бо пригадався один з епізодів Дитинства.

Сусіди Білоруси — баба Оляна, дід Микола й троє дорослих неодружених синів — були переселені із залізничної казарми скасованого роз'їзду за елеватором. Їхній хутір-казарму теж відправили "під бульдозер". Їм тому й дали 4-кімнатну квартиру замість відібраного хутору-казарми, бо тре` було кудись поселити цю велику родину працівників, яких колись переселили з Баранáвічей.
4-кімнатну квартиру над ними отримав дрібний "ЖД-начальнік" з Чувашії.
(На світлині цей сірий будинок якраз їхніми вікнами дивиться).
Кацапською Білоруси принципово не говорили!
Такий собі білорусько-український суржик.
Залізниця у них була чавунка! Залізно!
“І пашто абишто гутаріць!”

Якось, мабуть рочків 7 мені було, був у Бабусі.
Спостерігаю собі за живністю що вештається по двору, аж раптом дід Білорус гукає до свого обійстя:
— Хадзíм, я табє пакажу які є у мєня трýсікі!
Воно звісно стрьомно було, втім, я розумів, що вочевидь, поважного віку дід точно НЕ ТІ "трусікі" показуватиме.
Бо він же не кацапською це сказав…

Білоруською я, звісно ж, не володів, але хіба ж так складно розуміти споріднену мову, особливо коли її постійно чув. Тож, не варт було й боятись запрошення, хоч як дивно воно не прозвучало. Я ж не понавезений москаль, щоб сміятись над білоруською чи українською мовами.
Стало доволі цікаво, що там за трýсікі у них в стодóлі. Крокуючи за сивим як сніг дідом Миколою до їхнього обійстя, я міркував, що не білизну ж вони в стодóлі сушать — ондечки, всі проволки зайняті різними дівчачими трусиками, чоловічими трусами, труселями-парашутами, підодіяльниками й напірниками та целофановими пакетиками сусідів з верхніх поверхів — була їхня черга прального дня.
Тож, "трусиками" мене вже точно не злякати, — надивився вдосталь змалку! Проте, щоб показати своє спóднє — ну на таке вже точно добрий 70-річний сивий дід Микола був не здатний! В цьому я був певен.
Відтак, до стодóли я зайшов без óстраху.

В стодóлі пахло травою, соломою й живністю…
— Паглядзí кóлькі трýсікаў! Вухáстыя! Скóчуть! Вухі ласкóчуть! А вось паглядзí які чарóўный трýсік — бєлы і пухнаты, як сняжок! Бярі ўжо ў рукі гéтава трусá й пагладзь мєжи вух…
Кроликів у них було багато…
— А вóсьосьо на кастрычнік трýсікі павырастаюць і будзе з них смáчнає мняса, із бýльбай! Ты калісь їв трýсікаў?…

Я закляк, тримаючи в руці крихітне кроленя. Воно нагадувало кошеня…
Кролики-трýсікі всі були чаровні, але щоб їх їсти!?…
— Пак, я дурак стáрий!!!… Гéта єшчо што, а вось баба Аляна дрáнікі шквáрчиць, пайдзьом, гарáченькіх пасмакуєш… Ды куды ж ты уцякаєш, дуркó?…
Я, чимдуж тікаючи, волав на пів-двору:
— Дрáники з трýсікамі?!?
— Ды бяз трýсікаў! Бяз трýсікаў, дуркó мале…

😉 😉 😉

А інколи вже дід Микола бігав по двору:
— Трýсікі ня прабягалі туй? Чорны, бєлы і єшчо сєры з пьотнамі! Вухáстыя! — і для наочності опису особливих прикмет втікачів дід Микола пальцями над сивою головою показував кролячі вуха й бідкався далі: — Трýсікі вцяклі! Аднавó трусá злавіў ўжо, іншыя уцяклі, бадáй їх! Гéта у дірку ў агароже шмыгнулі й вцяклі! Адкуль толькі дірку тую здыбалі? Навошта нє сідзíцца їм в агароже! Та ж трава зяльона! Волю їм картíць! Дык всєм картíць, а волі ж нямá!…
Дзєці, ану, дапамажыць дзєду знайці трýсікаў! Бо згінуць ўначы… Калі пабачытє вухі з травы стырчаць — цапáйце, лавіць їх! Ой хуткія ж гéті трýсікі!
Гéта ж нада!… Каб їх нячистыя ўзялі…

У когось з вікна було чутно кіно «За двома зайцями»:

“В небі канареєчка літає…”

😉 😉 😉

❄ ❄ ❄

Якось згодом, у Різдвяні Святá, зайшла баба Аляна з паруючою вутятницею. Раніше, в ті часи, сусіди могли просто відкрити двері й зайти в гості чи у якійсь справі, особливо якщо були у добросусідських стосунках.
— З Калядóю вас! Явдóхо, вось ад нашага стóлу вашаму! Різдвяні Святкі ж! Дык, чым багаті тым і раді! Гéта… гéта кáчка! — підморгнувши й споглянувши на мене мовила баба Аляна, — Спячена ў яблаках! Прыйміць, кáлі лáска!
Бабуся у відповідь теж дала індовутку, запечену для добрих сусідів.
— І вас з Різдвом, сусіди!…

Аж невдовзі я дізнався што гéта НЕ кáчка була!…
Дід Вова, крякнувши над кістками, як навмисно виголосив своїм басом:
— Хоррроший був кроль!!!

Мені враз стало погано!
А потім я навіть плакав!…
Бабуся посварила Діда.
А мені ще довго було жаль того кролика, і я все уявляв, що це був саме той, білий і пухнастий трýсік, схожий на кошеня…
Звісно, хоч я тоді страшно переживав, проте, усвідомлював, а особливо згадуючи розповіді іншої Бабусі про Голодомор, що життя це складна річ…
Але мені все одно було страшно жаль тих кроликів-трýсіків…
Дитячу кролячу шапку я відтоді вдягати відмовлявся категорично!
З тої пори це особистий бзік на все життя — якщо знаю що це кролятина чи зайчатина — не приторкнусь! Та й тушка кроля чи зайця немов вбита кішка, а коти для мене взагалі святі!…

…Вже років за десять, коли не стало баби Аляни й діда Миколи, згадались ці кролики-трýсікі під час перегляду американського мультфільму «Великі канікули», де кролика Баґз Банні подружка-кролиця постійно підтрунювала:

“Ти ж мій безтрусиковий кролик!”

Який же він “безтрусиковий”, коли Баґз Банні — самий “трýсіковий кролик”! 😉
Трýсіковіше лиш Кролик Роджер! 😉

Згадавши епізоди Дитинства якось взимку, коли за вікнами вхурдéлило Різдво, вирішив записати ці дитячі спомини про кроликів-трýсіків…
А ще сплив у пам’яті власний дитячій віршик про трýсіка.

❄ ❄ ❄
У трусá адмерзлі вушы,
Бо на вуліцы зіма,
Але шáпкі у трусá
Нямá!

Вушы трýсіка адмерзлі,
Дупка трýсіка дрыжыць,
Бо зіма й мароз лютуець,
Скрыжыць!

Трýсік, трýсік, не змярзай!
Трýсік, трýсік, уцякай!
Бо хурдéлиць-замітá
Зіма!

❄ ❄ ❄
Вуха кролика померзли,
Бо надворі вже зима,
Але шапки у кроля
Нема!

Вуха кролика померзли,
Дупця кролика дрижить,
Бо зима й мороз лютує,
Скрижить!

Кролик, кролик, не змерзай!
Кролик, кролику, втікай!
Бо хурдéлить-замітá
Зима!
❄ ❄ ❄