Убивство Євгена Коновальця

 
23 травня 1938 року в Роттердамі обірвалось життя Провідника ОУН Євгена Коновальця (14.VI.1891 — 23.V.1938).
Полковник Армії УНР, організатор Куреня Січових Стрільців (1917), Голова Проводу Українських Націоналістів (1927), Командант УВО (1929), перший голова ОУН (1929), один із ідеологів українського націоналізму.
Сенс усього життя Євгена Коновальця — визволення України. У цьому питанні він був категоричний: «Шлях до вільного Львова лежить через вільний Київ». Євгена Коновальця називають «Батьком українського визвольного руху ХХ сторіччя». А за його життя — лаконічно — Полковник.
 

Євген Коновалець
Малюнок © СОАТОМ

Убивство Євгена Коновальця в Роттердамі (Нідерланди) — заплановане політичне вбивство, організоване НКВД СССР.
Спроби Євгена Коновальця підняти українське питання в Лізі Націй, зокрема про Голодомор 1932-1933 років, неабияк стурбували Москву.
Аґент НКВД Павєл Судоплатов, який декілька років входив у довіру до Провідника під виглядом "українського підпільника Павлуся Валюха", передав вибуховий пристрій, замаскований під коробку шоколадних цукерок з традиційним українським декором...
Операцію ініціював і контролював особисто Сталін.

Вбивство Коновальця мало широкий резонанс серед українських націоналістів. Як і передбачалося в Кремлі, убивство спричинило посилення внутрішнього протистояння серед членів ОУН, яке, у свою чергу, призвело до розколу організації на ОУН(м) і ОУН(б). Попри це, припинити існування націоналістичної організації шляхом усунення Коновальця не вдалося.

В умовах посилення репресивного тиску польської окупаційної влади на західноукраїнських землях в 1930-х роках посилювала свої позиції в суспільстві Організація Українських Націоналістів. ОУНівці робили спроби створення організаційної сітки на так званій Великій Україні (окупована совєтами частина України — так звана "УССР"). Це не могло не привернути увагу керівництва ОҐПУ СССР, котре вбачало в ліквідації керівника ОУН Євгена Коновальця вагомий чинник послаблення українського національно-визвольного руху.

Полювання на Полковника

Спроби замаху на життя полковника здійснювали в 1920-х роках різні аґенти Кремля. В 1933 році розпочалася реалізація останньої операції з убивства Провідника. Розроблена у Москві під особистим керівництвом Сталіна, вона отримала кодову назву "Ставка".

Безпосередня реалізація операції почалася близько 5 серпня 1933 року, коли до Бельгії прибув чєкістський "крот" Василь Хом’як, ніби-то біженець з совєтської України. Його завданням було при успішному проникненні до ОУН ввести туди "знаряддя убивства" совєтських спецслужб — Павла Судоплатова.

У Бельгії В.Хом’як контактує з Дмитром Андрієвським та за його підтримкою живе у Брюсселі (під прізвищами ’Пригоди’ та ’Найденка’). Довіру членів ПУН він здобув досить швидко: родом з Галичини, колишній вояк Легіону УСС, згодом – корпусу Січових Стрільців у Києві (його впізнали на двох світлинах, опублікованих у книзі «Золоті Ворота. Історія Корпусу Січових Стрільців»), пізніше – вояк ЧУГА (частина Української Галицької Армії, що перейшла на бік Совєтів); відбував ув’язнення у Соловецькому концтаборі. Служив під командуванням Романа Сушка (котрий підтвердив цю інформацію) та Івана Андруха. Скаржився на реалії совєтського режиму в Україні та підтверджував ряд фактів про репресії, колективізацію, Голодомор (його спогади були опубліковані). Проживав В.Хом’як у Брюсселі нелегально до липня 1935 року на гроші, що їх привіз з України та продані коштовності. Коли гроші скінчилися, контактував з братом в Галичині, що вів дрібний бізнес, і отримував від нього кошти.

В липні 1934 року Хом’як відбув до СССР під приводом, що родині через його відсутність загрожує ув’язнення. Повернувся він за рік. На цей час у осередку ОУН у Гельсінки відбулися зміни: в квітні 1935 р. у Буенос-Айресі загинув керівник осередку ОУН у Фінляндії Василь Баранецький (ймовірно, вбивство було ініційоване ОҐПУ). Його місце зайняв Кіндрат Полуведько–’Тогобічний’ (справжнє ім’я не встановлено) – колишній в’язень Соловецького концтабору, а в дійсності – агент ОҐПУ. Це стало результатом роботи совєтської розвідки, котра прагнула встановити контроль за зоною переходу совєтсько-фінського кордону (тоді саме ця ділянка дозволяла найбезпечніше потрапити до СССР).

Хом'як зміг потрапити в ОУН не тільки завдяки минулому та важливій інформації про реалії совєтської політики в Україні, але й завдяки вмінню побудувати приязні емоційні стосунки з різними людьми. «Його поводження з знайомими приємне, – писав Дмитро Андрієвський. – Його любили та шанували Українці, рівно, як і чужинці, з якими він стикався при праці».

Разом з Хом’яком приїхав молодий чоловік, що мав документи на ім’я "Павла Грищенка" (він же Павєл Судоплатов).

Павєл Судоплатов — уродженець Мелітополя, у 1920-х працював в органах ҐПУ УССР, до Москви потрапив за протекцією коміссара ОҐПУ СССР Всєволода Баліцкого (один з пращурів нинішнього мелітопольского коллабораціоніста і нардепа ВР Євґєнія Баліцкоґо). Павєл Судоплатов був ідейним українофобом і саме тому він принципово і досконально вивчив українську мову — "для эффективной ліквідациі украінскоґо контрєволюционноґо элємєнта". Судоплатов "для дєла" міг вирядитись у вишиванку, розмовляти українською, показово грав роль "ідейного українського націоналіста". За поручительством "крота" Хомяка у 1935-му до ОУН прийняли "розчарованого в більшовизмі комсомольця Павла Грищенка" — саме на це ім'я отримав фальшиві документи Павєл Судоплатов. В ОУН користувався псевдами ’Приймак’, ’Вельмут’, ’Норберт’, ’Валюх’ та ’Павлусь Валюх’.

Члени ПУН вважали, що можуть використати молодого чоловіка для створення підпільної сітки ОУН на території совєтської України ("УССР"). Для цього вони були готові організувати навчання у двох напрямках: ідеологічному та практичному. Найкращим способом для ознайомлення з роботою Організації була поїздка у закордонні представництва ОУН (окрім Гельсінки, Судоплатов відвідав Берлін, Відень та Париж). Проживав Павєл Судоплатов у Гельсінки до 22 січня 1936 року. В Берліні Судоплатов розповідає ПУН про неіснуючу ініціативну групу українських патріотів, метою яких є проголошення незалежності УССР від СССР. Він каже, що входить у цю структуру і прибув за кордон, щоб набратися досвіду ведення підпільної діяльності. Побачивши в цьому сприятливі обставини для розбудови власної сітки на Великій Україні, ОУНівці повірили і намагалися привернути на свій бік ’Норберта’ з його "структурою".
Особу Судоплатова не було піддано ретельній перевірці. По-перше, за нього ручився Хом’як, що мав авторитет в ОУН; по-друге, не було відповідного структурного підрозділу ОУН для проведення такої роботи; по-третє, не було можливостей верифікації інформації через відсутність структури ОУН в совєтській Україні. Не було і відповідних звернень про потребу перевірки до Крайової Екзекутиви ОУН.

У своїх мемуарах «Спецоперации. Лубянка и Кремль 1930—1950» Павєл Судоплатов написав, що пропозицію про вбивство Коновальця було висунуто самим Сталіним.
Судоплатов вже зарекомендував себе як професійний кілер, котрий успішно виконував вбивства за дорученнями Кремля.
Згідно тих же мемуарів Судоплатова, незабаром після чергового повернення до СССР Судоплатова разом із наркомом внутрішніх справ Єжовим було запрошено до Кремля на аудієнцію зі Сталіним, який одразу запитав оперативного працівника про "отношенія мєжду політічєскімі фіґурамі в украінском еміґрантском двіженіі". У відповідь Судоплатов повідомив, що реальну загрозу для СССР являють не емігранти-політики, а Українська військова організація (УВО), на чолі якої стоїть Коновалець. Ця зустріч між майбутнім виконавцем убивства та Сталіним не принесла результатів — переконавшись у тому, що ні у Єжова, ні у Судоплатова немає подальшого плану дій, Сталін надав їм можливість через тиждень "подать своі пропозіциі".
Наступна зустріч Судоплатова зі Сталіним, на якій також були присутні Єжов і Пєтровскій, відбулася в зазначений термін. Цього разу Сталін завів мову прямо про вбивство. У своїх мемуарах Судоплатов описував цю розмову таким чином:
《 — А какие вкусы, слабости и привязанности Коновальца? Постарайтесь их использовать.
— Коновалец очень любит шоколадные конфеты, — ответил я, добавив, что, куда бы мы с ним не ездили, он везде прежде всего покупал шикарную коробку конфет.
— Обдумайте это, — предложил Сталин.
Перед уходом Сталин спросил, понимает ли я политический вес миссии, которую мне доверили.
— Да, — ответил я, уверяя, — не пожалею жизни!..
— Желаю тебе удачи, — сказал Сталин и пожал мне руку. 》

Взагалі, Судоплатов вже перед крахом СССР, видав цілу серію мемуарів, серед яких центральною подією кремлівського вбивці стала саме операція з вбивства Провідника, і кремлівська пропаґанда на основі цих судоплатовських мемуарів створила цілий міф, оспівуючи й досі "подвіґ Судоплатова", а чисельні адепти кремлівської пропаґанди носяться з цими мємуарами, як зі святим писанням та називають вбивство Коновальця "классікой", "артістічной, інтєліґєнтной, ідеально ісполнєнной спєцопєрациієй".
Зрозуміло, що кацапи безмежно щасливі будуть у віках через це вбивство, адже для недолюдків кацапів будь яке вбивство Українця є приводом для радощів, бо як відомо — кацапи взагалі не люди. Звісно ж, "мємуари" Судоплатова миттю стали черговою ідеологічною зброєю Кремля і чисельні совєтські ватніки, на яких і розрахована вся ця писанина, носяться з "мємуарамі Судоплатова" немов дурні з торбою, іменуючи кремлядського вбивцю "волкодавом сталіна"! Ба більш того, особа Судоплатова згодом слугувала одним з прототипів для персонажу кіношного "развєдчіка" Штірліца в ідеологічно-псевдоісторичній кіноаґітці "Сємнадцать мґновєній вєсни", за андроповськими "канонами" якої від 1970- до тепер живуть всі совєтські ватніки.
Чи все написане Судоплатовим є правдою, складно сказати, але відчувається, що здебільшого факти викривлені, власний "ґєроічєскій ґєроїзм" гіпертрофовано, а всіляки розмови зі сталіним взагалі можуть бути вигадкою. Як і вигадкою можуть бути деякі факти щодо операції по вбивству Коновальця.
Кацап є кацап, хоч воно і в Мелітополі вилупилось...
У своїх мємуарах Судоплатов яскраво описував, що входячи в довіру до Коновальця, він особисто вигадував "нєстандартныє псіхолоґічєскіє подходы", які мали справити враження. Буцімо-то, зустрічей з Коновальцем було багато, вони були регулярні. Вихваляючись собою, Судоплатов писав: "Мы с ним даже в лазню ходили в Вене! Я был молод, мне шёл двадцать седьмой год, а ему уже было под пятдесят. Он меня опекал как сына — свою будущую опору здесь, на Украине."

Павєл Судоплатов незавдовго до того, як здохло

Насправді ж, за свідченням наближених до Провідника ОУНівців, Судоплатов мав всього декілька зустрічей з Коновальцем, і при цьому Провідника постійно супроводжували наближені до нього побратими. Наодинці Судоплатов був з Провідником лише двічі, і лише у Роттердамі...
У Відні в 1936 році була лише одна зустріч Судоплатова з Коновальцем у присутності Романа Сушка і Олега Ольжича-Кандиби.

Аналогічно Судоплатов збрехав і щодо зустрічі з Коновальцем в Парижі, де, за словами кремлівського аґента, трапилася подія, "зміцнила" його стосунки з Провідником. Зустріч відбувалась на цвинтарі, де похований Симон Петлюра, і ніби-то "Павлусь Валюх" розчулив Провідника тим, що "витягнув з кишені носову хустку та загорнув у неї жменю землі з могили Петлюри" та й сказав при цьому: «Цю землю з могили Петлюри відвезу на Україну. Ми на пам'ять про нього посадимо дерево і будемо за ним доглядати». "Услышав это, Коновалец был в восторге!" — заявляв в мемуарах Судоплатов.
Натомість, секретар Провідника Олекса Бойків, який супроводжував на тій зустрічі Коновальця, згадував, що, перебуваючи на цвинтарі П’єр Ляшез, Судоплатов навіть не поцікавився могилою Петлюри і йому ніхто не радив її оглянути, дізнавшись, ймовірно, вже пізніше, що на цьому цвинтарі похований Петлюра.

В липні 1936 року Судоплатов прибув до Берліну звідки вирушив до Фінляндії та перетнув кордон з СССР. Він обіцяв членам ПУН провадити агітацію незалежності України, використовуючи набутий досвід ОУН. Реально ж розпочалася підготовка операції з безпосередньої ліквідації Коновальця, наказ до виконання якої дав особисто Сталін.
Сумнівів в тому, що ініціатором операції був Сталін немає, а ось пафосне переповідання бесід зі Сталіним Судоплатов міг і прибрехати у своїх мємуарах.

Після від’їзду до СССР Судоплатов робив короткотривалі виїзди за кордон та бачився з Коновальцем всього тричі. Це була продумана методика термінових, незапланованих зустрічей, на яких аґент Кремля передавав начебто таємні відомості (звітував про діяльність) для Провідника. Можливість зустрічатися Судоплатов пояснював тим, що в Совєтському Союзі йому вдалося влаштуватися радистом на торговий корабель «Шилка», що заходив часто у порти Нідерландів (у кінці 1930-х років Нідерланди та СССР підтримували тісні торгівельні стосунки) та інших західноєвропейських країн. Але заздалегідь він не міг запланувати подорож та попередити про неї.

Перший приїзд відбувся у Ґент в кінці вересня 1937 року. Судоплатов запросив на зустріч Євгена Коновальця, Дмитра Андрієвського та Я.Барановського. Він повідомив, що має важливу інформацію для провідника, але оскільки Андрієвський не прибув — вони розійшлися.

Друга зустріч з членами ОУН відбулася у Роттердамі на початку лютого 1938 року. На ній були присутні Євген Коновалець в супроводі Я.Барановського. Судоплатов вкотре обнадійливо розповідав про готовність антирадянських організацій до приєднання до ОУН. Тоді йому навіть вдалося наполягти на розмові з полковником віч-на-віч, і вони до пізнього вечора гуляли містом. Аґент Кремля розповів про підготовку заколоту проти Коновальця берлінською групою (І.Ґабрусевич, Р.Ярий, О.Чемеринський), які начебто пропонували Судоплатову стати на їх сторону та змістити Провідника, замінивши його Ярим. Барановський потім згадував, що ця розмова дуже збентежила Коновальця. Подібні розбурхування внутрішніх конфліктів в ОУН — звична практика спецслужб СССР, яка потім проявиться і в 1950-х роках: у вбивстві Лева Ребета ОУН(м) звинуватили ОУН(б), а вбивство Степана Бандери ОУН(б) представляли як помсту ОУН(м).
Ця розмова посилила довіру до Судоплатова, адже провів з полковником три години і маючи вдосталь часу для вбивства, цього не зробив. На згадку про себе "Павлусь Валюх" подарував полковнику коробку цукерок...

Одне з останніх прижиттєвих фото Євгена Коновальця, зроблене у Відні навесні 1938 року.
Архів Центру досліджень визвольного руху.

Вбивство Провідника

Про останню, третю, зустріч було повідомлено за дна дні до приїзду агента до Роттердаму 21 травня 1938 року.
Євген Коновалець, котрий перебував у Берліні, про це дізнався наступного дня і вирішив зустрітися 23 травня ополудні в ресторані «Атланта». Обставини склалися так, що Коновалець та Судоплатов опинилися сам-на-сам, оскільки найближче до Роттердаму був лише Барановський, котрий прибув літаком з Відня щойно о 16-й годині. Можливо, на це і розраховувала совєтська спецслужба, адже в ОУН діяли чимало аґентів, котрі могли координувати свої дії в середині організації.
На цей час пакунок, переданий кремлівським аґентом Коновальцю вже вибухнув, вбивши Провідника українських націоналістів...

Вранці 23 травня 1938 року в Роттердамі був дощ, але до полудня погода прояснилася.
Хронометраж останніх годин життя Євгена Коновальця в той весняний день виглядав так:
11:24 — прибуття до Роттердаму;
11:35 — прибуття до готелю «Атланта»;
від 12:05 до 12:13 — розмова із Судоплатовим;
12:16 — вибух бомби...

Офіціянт у ресторані готелю «Атланта» добре запам'ятав відвідувача, який згодом виявився Євгеном Коновальцем. Він був один. Коновалець сів за столиком біля вікна і, замовивши келих хересу, став спостерігати за жвавим вуличним рухом. Близько опівдня прийшов Судоплатов. Згодом офіціант згадав примітну деталь: коли він підійшов до другого відвідувача, той, перш ніж замовити пиво, нахилився і став поправляти шнурівки на своїх черевиках. Мабуть, Судоплатов не хотів, щоб офіціант запам'ятав його обличчя. Проте тому згодом вдалося описати його зовнішність: "самовпевнена постава, вік близько 30-35 років, 1,70 — 1,80 метрів ростом, педантично одягнена і гладко поголена людина". Крім цих деталей, офіціянт зазначив зрощені важкі брови, зачесане вгору темне волосся, темно-карий колір очей і дивний акцент.
Поспішно заплативши за пиво та залишивши ресторан, Судоплатов звернув на бічну вуличку, обабіч якої було розташовано численні магазини. У першому-ліпшому з них, де продавався чоловічий одяг, він придбав світлий плащ і капелюх. Незабаром, приблизно о 12:15, з «Атланти», розплатившись, вийшов і Коновалець. Звернувши на вулицю Колсінґел, Коновалець, мабуть, попрямував до свого готелю та незабаром зупинився навпроти кінотеатру «Люм'єр». В цю мить вибухнула бомба...

Існують кілька версій, якою ж була бомба. Те, що в ній був годинниковий механізм немає жодних сумнівів. Проте є сумніви щодо її розмірів. Сам Судоплатов запевняє у спогадах, що бомбу було вмонтовано у коробку цукерок, декоровану українським орнаментом. Механізм спрацьовував при перевертанні коробки з вертикального в горизонтальне положення через 30 хвилин. Далі він говорить, що перед врученням коробки він тримав її у внутрішній кишені свого піджака, тобто ця коробка була дуже малих розмірів (приблизно з чоловіче портмоне).
Можливо, це не були цукерки, а пачка цигарок, оскільки Євген Коновалець полюбляв курити. Але тоді вибух не був би настільки сильним, щоб поранити оточуючих за кілька метрів від полковника.
Є й інша версія, що ґрунтується на протоколах допиту кельнера ресторану «Анланта», котрий обслуговував жертву та вбивцю. За його свідченнями, коробка, що її було передано Євгену Коновальцю, була подібна до коробки для взуття. Так стає зрозуміло, чому вибух був настільки потужним. Адже очевидець (голандець Г. де Йонґ, мешканець Роттердаму) повідомляв, що вибух розірвав тіло Євгена Коновальця на шматки, поранивши двох перехожих, один з яких перебував від убитого на відстані 5 метрів (!).
Розглядаючи фото, зроблене поліцією на місці загибелі Євгена Коновальця, видно забризканий кров’ю тротуар. Криваві плями утворюють коло радіусом 4-5 м, що прямо доводить, велику потужність бомби. У маленьку коробку, розміром з пачку від цигарок чи цукерок, не помістилися би вибухових пристрій та годинниковий механізм. А коли б це було так, то вибух був би невеликим та зміг би пошкодити життєво важливі органи лише за умови, що полковник тримав би вибухівку близько до тіла, а на такий ризик НКВД не могли піти.

Посмертний портрет Євгена Коновальця. Автор К. Зібергер.
«Центр досліджень Визвольного Руху» — Архів

Євгена Коновальця поховано 28 травня 1938 року на роттердамському цвинтарі «Кросвейк» коштом литовського консульства у Нідерландах. У прощальній церемонії взяли участь деякі українські націоналісти, зокрема діяч української еміграції колишній генерал УГА Віктор Курманович, співробітники прес-служби ОУН Орест Чемеринський і Володимир Стахів, радник О. Тарновець. На похованні була вдова Коновальця, Ольга Федак. В останню путь Провідника провів і Генеральний консул Литви П. Пенн, паспорт громадянина якої мав убитий, а литовське консульство у Нідерландах покрило фінансові видатки на похорон. Після загибелі Є. Коновальця, литовське посольство в Італії забезпечило прибуття родини до Роттердаму, наступного дня після поховання до Роттердама прибули брат покійного, Михайло, та сестра дружини Коновальця, А. Федак, зі своїм чоловіком Андрієм Мельником, який став наступником загиблого голови ОУН, посівши його місце.

Тимчасовий пам’ятник на могилі Євгена Коновальця на цвинтарі Кросвейк, виконаний у формі традиційного хреста на могилах Січових Стрільців. Роттердам.
«Центр досліджень Визвольного Руху» — Архів

Степан Бандера (ліворуч) на могилі Євгена Коновальця у 20-ті роковини його загибелі.
Роттердам. 23 травня 1958 року.
Тут Бандеру вперше побачив його майбутній убивця – агент КҐБ Богдан Сташинський.

Степан Бандера на могилі Євгена Коновальця у 20-ті роковини його загибелі.
Роттердам. 23 травня 1958 року.

Могила Євгена Коновальця. Роттердам, цвинтар «Кросвейк».

Загибель Євгена Коновальця пришвидшила оформлення розколу в ОУН між представниками Організації в діаспорі та тими, що діяли на Україні, котрий відбувся в 1940. Організована ворожою спецслужбою смерть керівника стимулювала також створення в ОУН(б) власної спецслужби — Служби безпеки ОУН.

Цитати Євгена Коновальця

„У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю.“

„Як не буде в нас сили, не осягнемо нічого, хоч би все найкраще для нас складалося. Як же ж будемо мати силу, тоді вийдемо побідно з найгіршого лихоліття і здобудемо все, що нам треба.“

„Волю українського народу до самостійного життя не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання, бо Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців.“
Євген Коновалець

Матеріял підготовано за джерелами
© «Центр досліджень Визвольного Руху»
© «Український Інститут Національної Пам’яті»
Світлини: © «Центр досліджень Визвольного Руху»
Малюнок © СОАТОМ 2018
Постери: © Dmytro Dzüba
2017-2018.V.23
© «Порохівниця»