✠ Верецький Меморіял Січовикам Карпатської України

На Верецькому перевалі відкрили Меморіял полеглим Січовикам Карпатської України
Верецький перевал — це місце, де в 1939 році обірвалося життя понад 600 українських патріотів, які зі зброєю в руках боронили паростки молодої Незалежної України.
Подія важлива, проте її не помітили у вирі інформаційного сміття сьогодення.
Нагадаємо — саме Українці першими дали гідну відсіч нацизму на початку ІІ Світової війни — першою 15 березня 1939 року нацистським силам пронацистської Мадярщини та їх польським посіпакам опиралась Карпатська Україна.
ІІ Світова війна почалась ще у березні 1939 року...

"Чи чулисте, любі браття, як боролось Закарпаття?"

Карпатська Україна сміливо й завзято повстала проти пронацистської Мадярщини "адмірала" Горти та польських добровольців. Польща була насамперед зацікавлена в придушенні української державності, позаяк Незалежність Карпатської України була спробою відновити державність України і загрожувала Польщі втратою окупованих західних теренів України, де Українці також прагнули скинути польське ярмо з шиї. Саме тому Польща доклала неабияких зусиль, щоб допомогти пронацистській Мадярщині придушити Карпатську Україну. Офіційно Польща не направляла військо на допомогу Мадярщині, але неофіційно переправляла безліч диверсійних груп та добровольців — ляшські "іхтамнєты" зразка 1939 року! До того ж, Польща сподівалась розділити з Мадярщиною у майбутньому і Словаччину навпіл, зазіхаючи на землі Лемківщини по словацькому боці Карпат. Навесні 1939 Польща вельми тішилась отриманим завдяки Третьому Райху Тешинським краєм від пошматованої Чехо-Словаччини і сподівалась на більше. Імперські мрії та амбіції поляків втілювались, тішили їх, лиш муляв око той клятий Данциґський коридор. Варшава навіть не усвідомлювала, що Польщі лишалось лиш декілька місяців до розділу між Третім Райхом і СССР.

14 березня 1939 року в Хусті було проголошено Незалежну Карпатську Україну.
15 березня 1939 року зранку війська Королівства Мадярщина і польські добровольці напали на Карпатську Україну.
Чисельні польські і мадярські диверсійні загони скоювали напади ще задовго до розчленування Чехо-Словаччини, у складі якої знаходилась автономія Карпатської України-Русі, перед проголошенням Незалежності активність диверсантів посилилась. Після відступу чехословацького війська основним супротивником регулярній і добре озброєній гортистській армії стали малочисленні загони Карпатської Січі.
На жаль, бойовий вишкіл січовиків був дуже низьким. Як згадує у своїх спогадах учасник подій В. Бірчак, коли він запитав знайомого старшину "Яка наша сила?", той відповів "Діти! Я роздав їм кріси, вони похапали і біжать, але амуніції не беруть. Перший раз у житті мають кріси у руках. Коли я їм роздав гранати, на цілу сотню тільки один умів обходитися з ними й їх кидати..." Середній вік Захисників Карпатської України сягав лише 25 років. Діти...
Найбільша битва розгорнулась 15 березня на Красному Полі — долині, що лежала на правому березі Тиси поблизу Хуста. В цьому бою загинуло близько 230 січовиків, чеських воїнів і добровольців.
На центральному напрямі бої відбулися в Чинадієві, на околиці міст Сваляви та Іршави. Січовики втратили близько 200 убитими і понад 400 пораненими; в полон було взято біля 300 чоловік.
В боях по лінії фронту від Королева до Хуста угорці полонили багато чехів і 450 січовиків, серед яких було чимало галичан.
Останні захисники Карпатської України припинили опір 18 березня 1939 року.

17 березня 1939 року на третій день окупації Карпатської України пронацистською гортистською Мадярщиною, на боці якої воювало чимало польських добровольців, мадярські жандарми і гонведи гнали на Верецький перевал через села Нижні Ворота, Верб'яж, Завадка колони полонених галичан — вояків Карпатської Січі, 7-8 колонами по 70-80 осіб, і передали їх окупаційній польській "прикордонній службі", яка розмістила полонених Українців у підвалах своїх казарм.
18 березня 1939 року до сходу сонця полонені були розділені на колони, відконвойовані вліво і вправо від перевалу по лінії "кордону" приблизно на півтора-два кілометри і розстріляні на закарпатській стороні над селами Нова Розтока і Верб'яж, та між Петросовицею, Жупанами і Лазами...

Такі розстріли відбувались в березні 1939 року всюди на карпатських перевалах між Галичиною і Карпатською Україною, на межі, по якій польські і мадярські окупанти встановили свій "польсько-мадярський кордон".
Українців з Хуста та інших місцин Карпатської України катували і вбивали в долині Тиси, а ось Українців з Галичини, що прийшли на допомогу братам-Українцям, мадяри і поляки погнали на перевали, до "кордону", ніби, щоб "передати польській стороні".
Полонені Карпатські Січовики — Захисники Незалежності України — були навмисне привезені сюди польсько-мадярськими окупантами, щоб символічно, на новоутвореному "польсько-мадярському кордоні" жорстоко закатувати знесилених і зранених Українців. Розстріли відбувались вздовж всього "кордону", по всьому хребту Карпат... Звіряча жорстокість ляхів і мадярських нацистів нічим не відрізнялась від жорстокості недолюдків-кацапів, та в "мадярській кампанії" 1939 року ляхи особливо хизувались перед мадярами своєю звірячою подобою, катуючи Українців...
То так "пшевєлєбна шляхта" показувала, як треба поводитись з "украйонцями-холопами".

Лишилось багато свідчень про жорстокість мадярських і польських окупантів.
Старожили в Хусті розповідали, що мадярські й ляшські окупанти були найжорстокішими з усіх чужинців, які топтали своїми чоботами Срібну Землю Карпатської України-Русі. Навіть нацисти Третього Райху не були такими недолюдками і не вдавались до таких звірств, як ляхи й мадяри. Схоже, у кацапів є справжні "братья". Показуючи дерев'яний хрест, що стояв при дорозі на Хустський замок і його совєтська влада не наважилася знести, старожили розповідали про полонених у 1939 році Січовиків, яких зв'язували по кілька колючим дротом і кидали на пором, що ходив між двома берегами Тиси. Посеред річки скидали їх у воду. Це місце при виїзді з Хуста на Ужгород, де зараз автомобільний міст до села Крива.
Історики мають чисельні докази і свідчення старожилів про розстріли Українців на карпатських перевалах.

Про страшну долю галичан згадував у своїх творах редактор щоденної газети Карпатської України "Нова свобода" Василь Ґренджа-Донський:

"За Ясіня-Репеговом, на польському кордоні, за митницею на Татарському перевалі очікувала мішана мадярсько-польська комісія, щоб перебрати полонених січовиків-галичан. Незабаром привели 30 січовиків, зловлених по горах Гуцульщини, а кількох із в'язниць.
Були вони пов'язані, в страшний спосіб збиті не тільки тими, що їх зловили, але й самими вояками, що їх ескортували... Галичан відвели на півтора кілометра далі у ліс, яким проходила фронтова бойова лінія за І Світової війни. Тут їх розіп'яли на деревах...
По-перш поприв'язували їм руки заржавілим колючим дротом, що знайшли в старій фронтовій лінії, відтак розіп'яті руки й ноги поприбивали залізними скобами та великими цвяхами, що ними прибивають рейки на залізницях. Над розіп'ятими, але ще живими Героями почали мадяри і поляки знущатись, плюючи їм у вічі та б'ючи їх рушницями. Відтак гонведи одного за другим розстрілювали...
В Тячеві, при допомозі польського шпигуна Пінязя, мадяри порозділювали галичан, щоб відтак передати їх полякам.
Виснажених голодом, бо протягом п'ятьох днів у тячівській в'язниці не дали їм нічогісько їсти, змасакровані до каліцтва, без одягу, бо стягнули з них усе - плащі, блюзи, черевики..., - мадяри посадили на вантажне авто, пов'язали руки, поприв'язували один до одного і проти вітру в холоді дня 23-го березня вивезли їх під польську границю і під горою Татарівкою передали полякам. Тут уже на них чекали польські кулемети, і на очах мадярів всіх їх розстріляли..."

Чутка про розстріл на Верецькому перевалі полонених Січовиків-галичан змусила сільського священика Дмитра Ревицького звернутися до окупаційних мадярських органів влади у Нижніх Воротах за дозволом поховати тіла розстріляних. Як доказ — священик приніс гільзи польських патронів.
Було створено відповідну комісію, до складу якої, крім угорських і польських офіцерів, увійшли священик Дмитро Ревицький, а також старости сіл Верб'яж і Нова Розтока. Непохованих убитих Січовиків поховали на Верецькому перевалі, за кілька метрів від лінії тодішнього кордону. На братській могилі поставили дерев'яний хрест.
Інші групи січовиків було розстріляно праворуч від перевалу з боку Глухівського верху та поблизу глибокої долини. Староста села Нова Розтока Юрій Голянич організував людей для поховання стрільців.
Згідно зі свідченнями Івана Джугля, який проживав неподалік місця розстрілу, Січовики були одягнуті у військовий та цивільний одяг. За його словами, тут було убито 230 вояків Карпатської Січі.
Таким чином загальна кількість січовиків, розстріляних на Верецькому перевалі, могла становити від 500 до понад 600 осіб.

Впродовж тривалого часу місця поховань Січовиків були об'єктами пам'яті місцевого населення.
По-новому тема Карпатської України ожила в часи відновлення Незалежності України.

15 жовтня 2017 року на межі Львівської і Закарпатської областей, на Верецькому перевалі відкрито й освячено Меморіял полеглим Січовикам Карпатської України.
Захід почали молитвою за загиблими героями громадськість поклала квіти до меморіал загиблим Січовикам.
На заході були присутні представники Львівської облдержадміністрації, а ось на жаль Закарпатська ОДА проігнорувала...
На відкриття меморіалу загиблим Стрільцям Карпатської України прибула онука команданта Карпатської Січі, Віце-прем'єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Іванна Клімпуш-Цинцадзе.

«Карпатська Україна — це була відчайдушна спроба створити незалежну українську державу, яка сьогодні нам дає можливість таки її відбудовувати. Тому що те, що зробили Карпатські Січовики, те що робили до них і після них бійці ОУН-УПА, те, що зробили наші бійці, які стали волею-неволею бійцями на Євромайдані і те як ми боронимось на Сході, дає нам можливість розбудовувати державу».

II► «Срібна Земля. Хроніка Карпатської України 1919-1939»

«Срібна Земля. Хроніка Карпатської України 1919–1939» — український документальний фільм 2012 року, поставлений режисером Тарасом Химичем, композитором Любомиром Соломченком і продюсером Тарасом Чолієм. Ґрунтовне дослідження історії Закарпаття періоду 1919–1939 років сфільмоване кіностудією «Invert Pictures» на замовлення громадської організації «Західно-Український Центр Історичних Досліджень». «Срібна Земля» продовжує серію документальних стрічок про історію України.

На Меморіальному військовому кладовищі спочиває лише частина полеглих на Верецькому перевалі Січовиків. У 1990-х роках на Верецькому перевалі було встановлено символічний меморіяльний знак. Роботи з пошуку та перепоховання українських героїв розпочали в 2008 році. В 2011 археологи почали знаходити місця масових розстрілів Українців. Як знайшли масові поховання бійців Карпатської України — репортажем розповідає "Історична Правда". Тіла Січовиків скинуті хаотично, наявність військового взуття та залишків одягу підтверджує припущення, що це січовики Карпатської України. Їх вік – до 25 років. На одній з черепних коробок зафіксовано вихідний отвір від кульового поранення — Січовика застрілили з гвинтівки.
Із 2011 також велись перепоховання Січовиків.
Проте, незважаючи на певні старання ентузіастів, усі місця поховань Січовиків до сьогодні достеменно не встановлені. Наразі пошуками займається львівське меморіяльно-пошукове підприємство «Доля».
Сподіваємось, з часом пошуковики знайдуть тіла всіх полеглих Захисників України, закатованих в цьому місці, на тодішньому щойно встановленому польськими і мадярськими окупантами "кордоні" між Польщею і пронацистською хортистською Мадярщиною.

Тішить встановлення історичної справедливості.
Нарешті через 78 років офіційно вказано справжніх вбивць Українців.
На Меморіялі викарбувано напис:

«Героям Карпатської України, розстріляними польськими та угорськими окупантами у березні 1939 року»

Напис продубльовано польською і мадярською мовами нижче постаменту.

Вбивцям не подобається правда про їх злочини.
Напис "Героям Карпатської України, розстріляними польськими та угорськими окупантами у березні 1939 року" вельми не сподобався полякам, та так, що МЗС Польщі вмить розродилось обуреною офіційною нотою протесту і викликало до себе посла України в Польщі Дещицю.
Звісно не сподобався напис, бо вказано правду: сотні Захисників України по-звірячому катували і вбивали на перевалах польські і мадярські окупанти! Прийшов час відповідати за злочини.
Її Величність Історія завжди все повертає на свої місця!

"Заступник міністра закордонних справ Польщі висловив своє здивування у зв’язку з участю віце-прем'єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Іванни Климпуш-Цинцадзе та інших українських високопоставлених державних чиновників та почесного караулу Збройних сил України в урочистому відкритті меморіального комплексу на честь полеглих стрільців Карпатської Січі у Климеці на Верецькому перевалі 15 жовтня", — йдеться в обуреннях МЗС Польщі.

Тобто, у себе вдома, в Україні, онука команданта Карпатської Січі не мала права вшанувати свого діда і полеглих Захисників України? Ми у себе вдома в Україні не маємо право вшанувати наших Захисників від мадярських окупантів? Треба обов'язково спитати дозволу Польщі? Так "іх же там нє було"!

"Польща ніколи не окуповувала Україну. Деякі території сьогоднішньої української держави входили до складу Республіки Польща на основі міжнародного права. До тепер не було представлено жодного доказу на підтримку тези про масовий розстріл стрільців Карпатської Січі у березні 1939 року, не згадуючи вже про польську відповідальність у цьому злочині, в якому підозрюють Польщу.", — епічно підкреслюють в обуреннях чудові зашкварні тези в МЗС Польщі.

"Польща ніколи не окуповувала Україну..." — та невже?!?
Стривайте, а з якого це дива Карпатська Україна "входила до складу Республіки Польща"?!?
Тобто, у 1939 році території, де була проголошена Карпатська Україна хіба "були у складі Польщі за міжнародними договорами", укладеними по завершенню Першої Світової війни??? Та невже?!?
До 14.ІІІ.1939 Карпатська Україна входила в склад Чехо-Словаччини в якості автономії. Після того, як Третій Райх розчленував Чехо-Словаччину (і подарував Польщі Тешинський край), Карпатська Україна проголосила Незалежність і наступного ранку пронацистська Мадярщина "адмірала" Горти разом з польськими диверсантами-добровольцями напали на Карпатську Україну.
Карпатська Україна НІКОЛИ не була частиною Республіки Польща! Тим паче, "на основі міжнародного права"! В міжвоєнний період, між І та ІІ Світовими війнами лише Західні Терени (Лемківщина, Надсяння, Холмщина, Підляшшя), Галичина і Волинь були окуповані Польщею. Карпатська Україна на правах автономії з назвою Підкарпатська Русь була включена до складу Чехо-Словацької Республіки на основі рішень Сен-Жерменського (1919) і Тріанонського (1920) договорів. До якого боку тут Польща?
Стосовно доказів поляків до масових вбивств Українців — історики мають достатньо доказів і фотохронік, зроблених самими ж поляками, на яких польські й мадярські вбивці з посмішками позують на тлі тіл замордованих Українців...

Найбільше ляхів вкурвлює, коли раптом Її Величність Історія виймає з шухляди беззаперечні докази ляшських злочинів і мовчки кладе на стіл перед всім Світом. Ось, мовляв, дивіться, ваша Польща, яку Делад'є та Чемберлен на руцях носили: ось геноцид Українців, ось ляхи здавали нацистам Гебреїв, ось вбивали Литовців і Білорусів, ось вбивали Німців в Прусії перед ІІ Світовою і після добивали залишки цивільного населення, переважно старих та малих, рівняючи бульдозерами тіла вбитих разом з німецькими цвинтарями, "жеби слєду не зосталось на новой землє польскуй". Це ляхи — вони як кацапи.
Ще ляхів корчами корчить від нагадування про сепаратний "мір" з Совєтськой Россієй, наслідком якого стало розчленування України, Литви і Біларусі. Варшава зазвичай одразу тицяє бумажками з Версалю й Парижу, де Франція намалювала Польщі її бажані "сходні креси".
В ситуації з Верецьким Меморіялом ляхів однаково вкурвило і від присутності Віце-прем'єрки з євроінтеграції України, і від напису, продубльованого польською та мадярською мовами. При цьому, варто зауважити, що у себе в Польщі ляхи набудували безліч пам'ятників "жертвам бандерувцов" з такими написами, що волосся дибки стає від їх феєричності! У них там і Україна "нелюдська земля", і гіпертрофовані цифри "жертв", і смакування вигаданого ними "геноциду" — то статуя з наколотими на багнети польськими малюками, то конфуз з пам'ятником "розіп'ятим дітям", який прибрали, бо з'ясувалось, що їх вбила власна мати за десяток років до початку "волинської різні". Але брехати ляхи все одно не перестають!
Навіть в останній офіційній ноті протесту не змогли не збрехати.
Найбрехливіший народ у Світі!

Схоже, дехто настільки загрався в свою расову зверхність "паньської раси", що не лише знищує українські пам'ятники в Польщі, але й намагається нав'язати Українцям свій диктат у такій справі як написи на українських пам'ятниках в Україні та вшанування Захисників України від окупантів.
Тема ОУН і УПА для ляхів "табу", тема Карпатської Січі теж "табу", вшанування нами Листопадового Чину теж "табу". Очевидно, що тема Галицької армії для них також неприємна. У чому ж тоді полягає взаємоповага? Чи "рівноправність по-польську" полягає у тому, що нам тепер тільки польського Папу Римського на багатоповерхівках малювати?
Який дивний "адвокат" у України!
Ач, як пшекають індики, коли Її Величність Історія наздоганяє й тицяє дзьобами в насрате!
Відповідати треба за окупацію, ха масові розстріли сотень Українців Карпатської Січі, і за геноцид Українців на окупованих Західних Теренах України теж доведеться Польщі відповідати. Та й мадярам час виставляти рахунки.

До речі, про мадяр.
На цьому ж Верецькому перевалі, зовсім поруч зі щойно відкритим Меморіялом Карпатським Січовикам, бовваніє тотемний і "скрєпный" для всіх мадяр пам'ятник, складений з кам'яних брил — "Меморіал Завоювання" називається! Утримується ця брила мадярських "завоєватєлєй" за державний кошт України, себто, за наш з вами, щоправда, час від часу Будапешт обіцяє "платити навпіл". Останні роки ця похмура брила була завішана мадярськими прапорами та вінками, проте останнім часом страждає від вандалізму переважно кремлівських провокаторів, що видають акти вандалізму за "українсько-нацистські". Цей пам'ятник важливий для мадяр тим, що вказує за Нестором-Літописцем на місце переходу мадярського фіно-угорського племені через Карпати в низину Дунаю, де й заснувалась Мадярщина. Так це чи ні, складно сказати, бо, як доводить історія, довіряти сотні разів викривленим московітами джерелам від всіляких несторів-літописців доволі складно тепер. Втім, це фіно-угорське плем'я з кацапських багнищ таки відокремилось від решти "соплємєнніков" та осіло в Європі, це факт. А ось де саме перетнули Карпати, це ще питання. Втім, мадяри вважають, що їх предки перетнули Карпати саме на Верецькому перевалі і тому після відновлення Незалежності України, без дозволу України, збудували собі ту кам'яну брилу на місці розстрілу мадярами й ляхами Карпатських Січовиків. Так би мовити, "помєтілі тєріторію" своїх територіяльних зазіхань на майбутнє. Адже "Меморіал Завоювання"!

Між іншим, аналогічно діють і ляхи. Вони теж мітять територію, як ото псячі сцикунці. Вони не чекають дозволів від України, а тишком-нишком починають зводити якісь пам'ятники на заході України, переважно на Волині та Галичині. А коли Україна тихенько вказує, мовляв, панство, може якось дозвіл давайте оформимо офіційно, раз бажаєте вшанувати когось зі своїх — Польща починає навіжено верещати ледь не про "геноцид полякув украйонцамі", виймаючи з усіх своїх кишень давно заготовані жупели про утиски-"прітєснєнія" польської нацменини, про "бандерувцов", про "волынскую рєзню"... Що вже й казати про "тотемно-скрєпный" для ляхів "меморіял львувскім орльотам" — це такі львівські "ополченцы" зразка 1918 року, котрі верещали "Львув наш!" і вбивали Українців. (Точно так через майже сотню років, але вже на сході та інші сепари захоплювали Донецьк.) Варшава перетворила "меморіял львувскім орльотам" на справжній тотем, "скрєпу", якою зачепилася за "Львув наш!" з мріями повернути собі так звані "втрачені сходні креси". Тому й намагались нещодавно навіть в польських паспортах змалювати цей тотемний цвинтар. Та окрім нього є безліч польських пам'ятників по всій західній Україні, і зводяться нові й нові, причому без будь-яких дозволів з боку України! Нахабно, зухвало! Спробуй що сказати — верещать мов навіженні про "волынскую рєзню", пишуть "ноти протесту", виймають затягані жупели... Роками випробувана тактика.
Але пам'ятники загиблим Українцям на окупованих Польщею Західних Теренах України ляхи знищують завзято, показово, зухвало і методично.
Ну звісно ж, вбивці так і поводяться!

Щоб не відповідати за окупацію Західних Теренів України, Галичини і Волині, щоб не відповідати за геноцид Українців на Західних Теренах 1930-х — 1947-го років, Польща тому й верещіть постійно, звинувачуючи в "геноциді" саме Україну, розмахуючи сфальшованими історичними "доказами людобойства бандерувцов" та роздутими цифрами ніби-то вбитих поляків, хоча самі вбили набагато більше Українців...

Коли ж за всі свої злочини будуть відповідати кацапи, ляхи й мадяри? — питання риторичне...
Кремль активно роздмухує ІІІ Світову війну і "добрі сусіди" вже встали на стартових позиціях, щоби вкотре шматувати Україну...
Велика Війна триває...