Мирні переговори в Бересті

Мирні переговори в Бересті

 

— Українська армія — як сніг на сонці. Укладайте швидше мир, бо воювати не буде кому, — кажуть старшини армії Української Народньої Республіки до представників делегації Центральної Ради, що їде до міста Берестя на мирні переговори.

 

У делегації — члени Центральної Ради Олександр Севрюк, Микола Любинський і Михайло Полоз.
Мають узяти участь у мирних переговорах між Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією, Османською імпе­рією та Совєтською Росією. Укласти мир і добитися визнання території УНР. На світанку 31 грудня 1917 року військові прово­джають дипломатів через лінію фронту з Німеччиною біля містечка Збараж на Тернопільщині.
Німецькі солдати не пропускають їх. Просять зачекати на підтвердження від керівництва. Отримавши дозвіл, делегати переходять демаркаційну лінію. Їм пропонують каву й лікер. Українці відмовляються. Тоді їх саджають в автомобіль із закритими шторами й везуть до Тернополя. Там у штабі німецької дивізії снідають і вирушають до Львова.

„Їдемо швидко серед розбитого, зруйнованого українського П'ємонту“, — нотує в щоденнику Олександр Севрюк.

1918-й зустрічають у порожньому залі одного зі львівських готелів.

„ЗРУЙНОВАНЕ ДОЩЕНТУ МІСТО, СПАЛЕНИЙ ЗАЛІЗНИЧНИЙ ДВІРЕЦЬ. Уціліла лише цитадель, огороджена й відділена від світу з десятком будинків, в яких містився німецький штаб східного фронту й які пристосовано для мирних делегацій.“ — пише в щоденнику Севрюк по приїзду до Берестя 2 січня 1918‑го.

Там із 22 грудня 1917-го тривають переговори між Совєтською Росією та Четверним бльоком. На момент прибуття Українців у місті немає керівників делегацій. Представників із Києва селять в одноповерховій будівлі на території Берестейської фортеці.

Офіцерський клуб і казино на території Берестейської фортеці, січень 1918-го.
Тут вели мирні перемовини представники Австро-Угорщини, Німеччини, Болгарії, Османської Імперії, Української Народньої Республіки та Совєтської Росії.
Українська делегація жила в одноповерховому будинку навпроти клубу. У цьому ж домі було помешкання міністра закордонних справ Австро-Угорщини графа Оттокара Черніна.

„Вхід до будинку української делегації не був освітлений, — згадує Микола Залізняк, Українець, який прибув на переговори з Австро-Угорщини. — Старшина провів мене через мале подвір'я, постукав до дверей і пішов собі геть. Впустив мене до досить брудного покою, як я потім довідався, член української делегації Микола Любинський.“

Делегати від УНР зустрічаються з представником Німецької імперії Фредеріком Розенбергом.
„Наша участь у конгресі більше необхідна для німців, ніж для нас, — описує ті перемовини Микола Любинський. — Урочисте визнання Української Народньої Республіки є журавлем у небі, і ми, я думаю, не будемо за ним гнатися. Німці пробують наш розум.“

Потім зустрічаються з міністром закордонних справ Австро-Угорщини графом Оттокаром Черніним. Він вимагає збереження довоєнних кордонів із Галичиною. Українці не погоджуються і хочуть включити етнічні українські терени до складу УНР, разом із Буковиною та Холмщиною. У Відні бояться цього, бо тоді про відокремлення можуть заявити й інші національності імперії.

7 січня у Берестя прибуває совєтсько-російська делегація на чолі з "наркомом закордонних справ" Львом Троцкім. Наступного дня приїздить керівник української делегації Всеволод Голубович. На першому засіданні в залі офіцерського клубу присутні 400 представників від країн — учасників переговорів. Літерою "П" розставлені зелені столи. Вздовж їхнього зовнішнього краю сидять делегати від Німецької Імперії, Австро-Угорської Імперії, Болгарського Царства й Османської Імперії. Всередині столу — представники Української Народньої Республіки та Совєтської Россії.

Переговори ведуться німецькою, російською та французькою.

„Молоді представники Київської Центральної Ради не були симпатичні графові Чернінові. Неприємними були йому переговори з Любинським і Севрюком, які заледве вийшли зі студентських літ, — згадував учасник німецької делегації генерал Макс Гофман. — Подивляв я молодих Українців. З цілою впевненістю вони знали, що, крім можливої допомоги від Німеччини, вони нічого за собою не мають і що їх уряд є поняття фіктивне. Проте вони рішуче стояли на переговорах із графом Черніним при вимогах, на які зголосились і від яких не відступали ні на крок.“

„Я вважав, що самостійна польська держава є утопією і тому не вагався обіцяти українцям допомогу в їхніх змаганнях щодо Холмщини, — пише німецький генерал Макс Гофман. Він стає посередником між Українцями й делегацією Австро-Угорщини. — Але я вважав безсоромним їх жадання частини Австро-Угорської території і в досить жорсткий спосіб сказав це тим панам.“

Від Центральної Ради приходить директива не зрікатися Холмщини та створити в Галичині й Буковині окремий український коронний край під владою Габсбургів. Українці знають, що у Відні — голод, люди там виходять на мітинги. Центральна Рада обіцяє в разі підписання миру забезпечити союзників продовольством.

„Українці вже не ведуть із нами переговори, а диктують умови!“
Граф Оттокар Чернін

„Українці вже не ведуть із нами переговори, а диктують!“ — пише у своєму щоденнику граф Чернін після засідання 10 січня. Домовитись не виходить. Делегації залишають Берестя і їдуть до своїх столиць для узгодження позицій. Українську делегацію у поїздці до Києва супроводжують австрійські військові старшини.

Австрійський ерцгерцоґ Вільгельм фон Габсбурґ вмовляє у Відні графа Отткара Черніна на підписання таємної частини договору щодо створення українського коронного краю, на що погоджується і молодий Цісар Карло І. Голодні бунти у Відні спонукали на таку поступливість з боку австрійської монархії і брали уверх над острахом національно-визвольних рухів та гнівом поляків і мадяр в парламенті.
Вільгельм фон Габсбурґ вважав себе Українцем і звався Василь Вишиваний, він був полковником Леґіону Українських Січових Стрільців і згодом ще не раз допомагав Україні...

У Києві делегатам не вдається провести нараду з урядом. Через війну з большевиками ніхто не може приділити їм часу. Окремі міністри лише висловлюють побажання якнайскоріше укладати мир. Центральна Рада надає делегатам право самостійно ратифікувати договір із союзниками.

Олександр Севрюк і Микола Любинський залишають Київ уночі 29 січня, в день, коли відбувся бій під Крутами. Через кілька годин у Києві розпочинається Січневий заколот большевиків на заводі "Арсенал". Їдуть двома вагонами. У вагоні-салоні розмістилися делегати, у вагоні третього класу — вартові.

„Минали порожні станції. Жодного руху, люди мов вимерли“, — згадує Севрюк. На станції Шепетівка бачать натовп людей і потяг із синьо-жовтим і червоним прапорами. Посилають вартового на розвідку. Виявляється, станцію захопили большевики. "Красноармєйци" оточують потяг. На вікна вагонів із дипломатами направляють рушниці. Любинський просить зайти до вагону уповноважених. На це пристають троє большевиків. У руках тримають револьвери. Сідають.
— Хто ви, куди й чого їдете? — цікавляться.
Любинський починає пояснювати російською. Його перебивають і просять говорити українською. Пояснюють, що вони — теж українці.
— Делегація Центральної Ради їде до Берестя заключати мир, — кажуть господарі вагона.
Большевики наставляють на них револьвери:
— Вас заарештовано. Поїдете з нами до Проскурова. Там розберуться.
Севрюк запрошує більшовиків до свого купе. Показує документи. Звертає увагу, що вони уповноважені вести перемовини із Радою робітничих і селянських депутатів. Большевики бажають щасливої дороги.

„Ледве знайшли старшину, щоб для пристойності перевів нас на німецьку сторону“, — згадує Олександр Севрюк про перетин лінії фронту 31 січня.

Снідають у Львові. Зустрічатися з галичанами австрійці не дозволяють. Але на вокзалі одному Українцю вдається протиснутися між рядами охорони й чиновників і передати меморандум. У ньому йдеться про прагнення галичан жити спільно з іншими українськими територіями.

Німецькі офіцери зустрічають совєтсько-россійську делегацію з Пєтроґрада на вокзалі в місті Берестя, січень 1918-го.
Із вагона виходять у цивільному одязі совєтські "дипломати" Адольф Йоффе та Лєв Камєнєв та "нарком іностранних дєл РСФСР" Лєв Троцкій

Наступного дня українська делегація прибуває до Берестя. Бачать, що з Троцкім приїхали представники Харківської ради робітничих і солдатських депутатів — Юхім Мєдвєдєв і Василь Шахрай. Наполягають, що вони є "справжніми представниками українського народу" і предаставляють "Совєтскую УНР". Голова делегації УНР Олександр Севрюк зачитує текст Четвертого Універсалу, в якому проголошено Незалежність України. Вимагає визнати УНР самостійною й незалежною державою. Оттокар Чернін від імені Четверного Союзу Центральних Держав погоджується на це.

У большевиків та Українців не працює телеграф, тому ніхто не знає, як триває Січневий заколот большевиків у Києві. Гофман заявляє: в разі падіння Центральної Ради в українській столиці переговори припиняться. Лєв Троцкій 3 лютого отримує радіо­граму про "побєду в Кієвє большевіков".

...Лєв Троцкій на мирних переговорах у Бересті збрехав, що в Києві скинули Центральну Раду.
Насправді, заколот большевиків на "Арсеналі" було придушено силами Січових Стрільців.

Керівник німецької делегації Ріхард фон Кюльман приймає рішення залишити Берестя. За дві години після цього українській делегації вдається встановити телеграфний зв'язок із Києвом. Дізнаються, що Троцкій збрехав і що Київ контролює Центральна Рада України.

Совєти пропонують відправити представників від усіх учасників переговорів до Києва, щоб з'ясувати — чия влада в місті. Делегація УНР погоджується. Граф Чернін телефоном хоче узгодити з Троцкім, хто поїде до Києва від Совєтів, проте Троцкій відмовляється назвати прізвище представника і вирушати до Києва. Стає остаточно зрозуміло, що большевики збрехали.

Текст Берестейського мирного договору готують 8 лютого від полудня до пізньої ночі. Підписують його Берестейський Мир з УНР о 2-й годині ночі, вже 9 лютого.

„Усі дуже хвилювалися, бо з огляду на попередні інциденти не вірилось, що справа щасливо буде доведена до кінця“, — згадував Микола Залізняк.

60 мільйонів пудів хліба — 983 тисяч тонн, 4,5 тисячі тонн м'яса та іншу сільськогосподарську продукцію Українська Народня Республіка зобов'язалася передати Німеччині та Австро-Угорщині протягом першої половини 1918 року.

„Мир з Україною був підписаний під тиском голоду, що вже почався. Весною і літом 1918 року приїхало до нас з України 42 тисячі вагонів. Такі харчі було б неможливо дістати з якого-небудь іншого місця. Таким чином мільйони людей врятувалися від голодної смерті. Нехай подумають про це ті, що критикують Берестейський хлібний мир!“
Оттокар ЧЕРНІН (1872–1932), міністр закордонних справ Австро-Угорщини

Холмщина й Підляшшя увійшли до складу УНР

— 1917, 10 листопада — большевицький "уряд" у Пєтроґраді звернувся до Великої Британії та Франції з пропозицією "негайно укласти перемир'я із Четверним союзом" — Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Османською Імперією.

— 1917, 24 грудня — український уряд — Генеральний Секретаріят — звернувся до воюючих і нейтральних держав із нотою про те, що Українська Народня Республіка є самостійною державою і бажає вислати своїх представників на мирні переговори. Країни Четверного Союзу погодилися прийняти представників УНР.

— 1917, 25 грудня — розпочалася восьма сесія Центральної Ради. На ній обрали делегацію на мирні переговори на чолі з генеральним секретарем торгівлі й промисловості Всеволодом Голубовичем.

— 1918, 9 січня — розпочалися переговори за участю делегації УНР. Россіянам нагадують заяву їх уряду: "Ми в цілковитій згоді з принципом визнання права кожної нації на самовизначення аж до цілковитого відокремлення, не бачимо жодної перешкоди до участі українських делегатів у мирних переговорах". Її керівник Лєв Троцкій пропонує взяти перерву до 29 січня – для консультації з урядом. Метою Совєтів було відтягнути мирні перемови, щоби завершити окупацію України...

— 1918, 1 лютого — до Берестя прибули представники совєтського Харківського "центральноґо ісполкома Совєтской УНР" Юхім Мєдвєдєв і Василь Шахрай. Вони заявили, що "більша частина України контролюється їх урядом".

— 1918, 9 лютого — представники Австро-Угорської Імперії, Болгарського Царства, Німецької Імперії, Османської Імперії й Української Народньої Республіки підписують Берестейський мирний договір. УНР виходила з Першої Світової війни, її визнали незалежною і рівноправною державою. Західноукраїнські землі Холмщина й Підляшшя входили до складу УНР. Німецька та Австро-Угорська імперії зобов'язувалися допомогти Центральній Раді звільнити територію України від совєтських окупантів. Центральна Рада мала постачати до Німеччини й Австро-Угорщини продовольство. Таємним протоколом передбачалося об'єднання Східної Галичини й Буковини і створення Коронного краю з автономією у складі Австро-Угорщини.

— 1918, 3 березня — мирний договір у Бересті уклали більшовицький уряд Совєтської Россії та Четверний Союз. Від Совєтскої Росії відокремлювалися Польща, Литва, Естонія, Латвія і частина Білорусі. Совєтська Росія зобов'язувалася визнати право українського народу на самовизначення, законність влади Центральної Ради на території України й укласти з нею мир. Цей договір Совєтська Россія анулює 13 листопада 1918 року — у зв'язку з капітуляцією Німеччини у Першій Світовій війні. Двома днями раніше, в день офіційного завершення І Світової війни, 11 листопада 1918 року, Совєтська Россія розпочне другу війну проти України...

Матеріял доповнено з публікацією:
© Ігор ШЕВЧУК © «Golos.UA»