„Винниченкова вина“

Володимир Винниченко — чи не головний винуватець втрати Першої Незалежності України, а якщо казати геть прямо й неполіткоректно — це найбільш огидний політикан і зрадник України №1!
Саме ця особа зруйнувала Державність України і єдину опору Першої Незалежності України — Армію!
"Україна буде або соціалістична, або ніяка!" — категорично верещав Винниченко! І він таки "злив" Україну большевікам! А потім прийняв пропозицію лєніна очолити вже "совєтську" квазіреспубліку "УССР". Щоправда, зметикував, що потрапить під сталінську чистку й швиденько чкурнув до Франції, де прожив до глибокої старості та все писав мемуари про те, як він один єдиний "рятував" Україну.
Той випадок, коли з кепського письменника вийшов ще більш кепський політикан.
Отже, прямо й відверто про зрадника України!

Чинників втрати Державності і Першої Незалежності України дуже багато.
Це і внутрішні чвари політиків та політиканів, і боротьба за владу, і всебічна зовнішня аґресія з боку майже всіх сусідніх народів, і загальна ситуація по офіційному завершенню Першої Світової війни, і позиція Антанти, і ганебна Мирна конференція в Парижі...
Перша Світова війна офіційно завершилась 11.ХІ.1918, але Велика Війна, роздмухана Россійскою Імперією в 1914 році, не скінчилась, а спалахнула з новою силою, і в епіцентрі тепер була Україна! Велика Війна триває… Ще до проголошення Незалежності України, наприкінці листопада 1917-року, через місяць після "октябрьскоґо" заколоту, свою першу війну Совєти оголосили саме Україні! Другу війну Совєти оголосили Україні 11.ХІ.1918 — в день офіційного завершення Першої Світової війни! В ті листопадові дні 1918-го почалась польсько-українська війна. Мадярщина і Румунія теж зазіхали на терени України! Зі сходу "красныє" і "бєлыє" россіянє невпинно атакували Українців, часто навіть спільно, забуваючи про свої ідеологічні розбіжності.
Антанта, в якій першу скрипку грали французькі політикани на чолі з "тигром європейської політики" президентом Жоржем Клемансо, воліли або відновити "єдіную нєдєлімую россію", або навіть мати справи з большевіками, аби тільки не було вже дипломатично визнаної Української Народньої Республіки! І в 1919 році на ганебній мирній конференції в Парижі українську делегацію буквально виставили за двері! Вже у 1921 році з мовчазної згоди країн Антанти Україну, Литву і Білорусь шматують між собою невизнане квазідержавне утворення "Совєтская Россія \ РСФСР" і Польща — такою була кривава "згода" Антанти!

1919 рік — Ґеорґ де Гасенко і Verté — „Світовий мир на Україні!“ \ „Der Weltfriede in der Ukraine!“

Чинників втрати Незалежності дуже багато…
Ціна втрати Державності — десятки мільйонів вбитих Голодомором…
І саме Винниченко зіграв свою ключову роль у втраті Державності!

Звісно, окрім Винниченка до фатальних помилок допускалися і Гетьман Павло Скоропадський зі своїм сумнозвісним маніфестом про "єдіную нєдєлімую Всєроссійскую Фєдєрацию", і Симон Петлюра, який перебував, скажімо прямо, під впливом Винниченка, й того ж не менш огидного зрадника Волоха… Втім, і Отаман Симон Петлюра, і Гетьман Павло Скоропадський, попри купу помилок та недоліків, все ж мають і вдосталь корисних справ у розбудові Державності та захисті України від ворогів.
У Винниченка жодних корисних для України справ не знайти, одні лиш істерики та нишкова співпраця з россійськими большевіками!
Про це згадувалось в публікації «Україна понад усе!» — Крути і втрата Першої Незалежності…

Позаяк в минулорічній публікації роль Винниченка у втраті Державності оглянута лише поверхнево, а варто було би розглянути більш детально, в цій публікації вивчимо діяльність Винниченка-"політика".
До того ж, все ще особу Винниченка намагаються ґлорифікувати, перебільшуючи його значення в історії та змальовуючи цю особу таким собі "державотворцем", хоча діяв він радше навпаки. Наприклад, в електронній енциклопедії "Вікіпедія" триває так звана "війна правок" в статті про Винниченка: будь-які спроби визначити й підкреслити деструктивну діяльність Винниченка миттєво знищуються "бдящімі" ґлорифікаторами, вочевидь, лівацьких поглядів. Втім, про це буде окремо у наступній публікації „"Wiki, Вінні-ченко" — війна правок“. А в цій публікації навмисне деякі зовнішні посилання будуть даватись на інші статті "Вікіпедії" та авторитетні джерела, де є згадки про деструктивну антидержавну діяльність Винниченка-"політика".

УВАГА!
Примітки на джерела, позначені цифрами, наведені у зносках наприкінці публікації.

Винниченко-"професійний революціонер"

Володимир Винниченко народився 1880 року в місті Єлисаветград (нині — Кропивницький). За одними джерелами, у народній школі ніби-то звернув на себе увагу своїми здібностями, за іншими джерелами — ледве отримав матуру (атестат зрілості) Златопільської чоловічої гімназії, та й то, під натиском директора, позаяк вчителі не бажали атестувати такого учня.
У 1901 році Винниченко вступив на юридичний факультет Київського університету Св.Володимира та вступив до Революційної української партії (РУП), яка з 1905 року стала називатися Українською соціал-демократичною робітничою партією (УСДРП). За агітацію був заарештований, виключений із університету й ув'язнений до одиночної камери Лук'янівської в'язниці в Києві, звідки йому згодом вдалося втекти. Незабаром новий арешт, дисциплінарний батальйон. Але й з дисбату Винниченко втік та стрімко нелегально відбув на еміґрацію. В Австро-Угорщині разом із Михайлом Грушевським видавав часопис «Промінь».
Самозакоханий у себе Винниченко вже іменує себе "професійний революціонер"!

Втім, на початку Першої Світової війни Винниченко повернувся до Россійської Імперії й жив до 1917 року під чужим прізвищем переважно в Москві, так-сяк заробляючи собі на проживання літературною діяльністю.
Невеличка ремарка щодо літературних здібностей Винниченка. Нині ґлорифікатори його особи наголошують на тому, що в 1900-х роках Винниченко "був найпопулярнішим письменником". А ось як "письменник" Винниченко висміював ідею Самостійності України в одному зі своїх оповідань в образі такого собі Данила Недоторканого: "Дізнавшись, що разом з ним у тюрмі сидять росіяни, пересварився з ними: "Геть, — кричить, — чортова кацапня з наших українських тюрем! Чого поналазили сюди!"
Винниченко полюбляв писати фельєтони й обливати брудом самостійників України, особливо Миколу Міхновського.^[*1]
Що ж, дійсно, сидіти в Москві й писати подібне про рідну Україну можна було без остраху.
До речі, звернімо увагу на фото — як органічно виглядає Винниченко в россійской косовороткє.
Зауважте — доволі нелогічний крок: тікати від россійсько-імперських жандармів, а з початком війни раптом без остраху повернутись, та не в Україну, а прямо у Москву! Вочевидь, "професійний революціонер" Винниченко був впевнений, що його не заарештують і не мобілізують на війну.

Власне, Першу Світову війну Винниченко пересидів під чужим прізвищем в Москві!
Одразу після падіння Россійської Імперії й повалення монархії Винниченко раптом повертається до України й чомусь береться до активної політичної діяльності. Яким чином вчорашній дезертир і літератор-невдаха раптом став "політиком" — невідомо. Ще більш незрозуміло, яким чином особа, що весь час війни під чужим іменем переховувалась у Москві, стає членом Центральної Ради України. Вочевидь, довіра з боку Михайла Грушевського зіграла свою роль у становленні Винниченка-"політика". Вже 15 червня 1917 року Винниченко очолив Генеральний Секретаріят Центральної Ради України і став генеральним секретарем внутрішніх справ.
(Проводячи паралелі з сучасністю: це все одно, якби афериста сємьона сємєнчєнка-ґрішина раптом за вуха з-під балаклави витягли аж на посаду Верховного Головнокомандувача!)

Винниченко-"політик"

Розглянемо діяльність Винниченка-"політика".

Винниченко-"політик", як справжній "генсек", першими ж заявами виступав "супроти мілітаризму"!
Можна цілком зрозуміти, коли переконаними пацифістами ставали військові, які вижили в пеклі м'ясорубок Західного й Східного фронтів Великої Війни (а І Світова війна була не менш жахливою за ІІ Світову!) Деякі вояки, яким пощастило вижити у пеклі, долаючи посттравматичні синдроми, дійсно ставали на шлях пацифізму. Але Винниченко не бачив жахів війни, він втік від війни до Москви, де переховувався під чужим іменем увесь час війни — він навіть уяви не мав, що таке війна і не усвідомлював взагалі, що почалась Велика Війна, в епіцентрі якої, власне, Україна й знаходиться! Тож, весь "пацифізм" Винниченка походив лише з марксистсько-пролетарської ідеології, фанатиком якої й був Винниченко.
Так ось, в охопленій полум'ям війни Україні "генсек" Винниченко вимагав розпуску щойностворених перших українських збройних сил та створення "міліції" замість регулярного війська.
"Нам не потрібні ніякі армії!" — наголошував Винниченко-"політик".

Військові з цим не погодились.
Під тиском військових 10 червня 1917 року на ІІ-му Всеукраїнському військовому з'їзді проголошено I Універсал Центральної Ради та 26 червня 1917 року на пленумі Центральної Ради — Декларацію Генерального Секретаріяту, якою було проголошено курс Української Центральної Ради "на здійснення суцільної автономії" України, втім, "не одділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою російською".
Пункт про "невідділення від держави россійської" в І Універсал протягнув Винниченко.
І Універсал проголошено на Софіївській площі членами Української Центральної Ради на чолі з Михайлом Грушевським, текст Універсалу читав М.Ковалевський, а не Винниченко, як це вказують ґлорифікатори його особи.
Підтвердженням тому є історична світлина.

Проголошення І Універсалу Української Центральної Ради до народу України на Софійській площі.
Читає М.Ковалевський. У центрі — Михайло Грушевський

Позаяк І Універсал викликав у россіян істерику щодо "нахальства малороссов", Кєрєнскій вимагав переписати наново вимоги УЦР. Відтак, під редакцією Винниченка з'являється ІІ Універсал, з якого вже більше користі отримували россіяни. За цим суто винниченковським документом Україна проголошувалась частиною Россійскої Республіки з прагненням до автономії, яку мали погодити збори Всєроссійскоґо Учрєдітєльноґо Собранія в Пєтроґрадє.
ІІ Універсал вже проголошував Винниченко 3(16) липня 1917 року в Києві, на урочистому засіданні в Педагогічному музеї, а не на майдані. Українці не сприйняли ІІ Універсал, вважаючи його зрадою.
ІІ Універсал Винниченка підкреслював, що Україна НЕ претендує на повну державну Незалежність.

Між іншим, Ґлава Врємєнноґо правітєльства Россійской Рєспублікі Алєксандр Кєрєнскій був другом дитинства владіміра ульянова-лєніна, позаяк їх родини родини були у дружніх стосунках.
Також, саме Кєрєнскій утримував фінансово Винниченка і саме Врємєнноє правітєльство з Пєтроґрада фінансувало Центральну Раду України до проголошення Незалежності. Вочевидь, пізніше особисто Винниченка вже спонсорував ульянов-лєнін.

Ґлава Врємєнноґо правітєльства Россійской Рєспублікі Алєксандр Кєрєнскій
Зверніть увагу на мапу позаду — вже тоді Україна була пошматована навпіл на кацапських мапах і чітко видно ту саму "навароссію"

22 серпня 1917 року Центральна Рада ухвалила Конституцію УНР. Через виникнення протиріч щодо Конституції УНР Винниченко-"політик" показово-демонстративно вийшов із уряду. Однак уже менше ніж через місяць він повернувся й знову його очолив.
Ще не раз Винниченко-"політик" буде ось так показово бігати як солоний заяць.

Наприкінці жовтня 1917 року делегація УЦР відбула до Пєтроґрада, де стала свідками повалення Врємєнноґо Правітєльства Россійской Рєспублікі та захоплення влади большевікамі.
Варто зазначити, що делегації УЦР до Пєтроґрада зазвичай очолював також Винниченко.
Чи зустрічався Винниченко окрім Кєрєнскоґо з ульяновим-лєніним чи троцкім — достеменно невідомо, але подейкують, що Винниченко взагалі фінансово утримувався большевіками, про що свідчать всі його подальші дії.

Проголошення Третього Універсалу на Софійській площі в Києві 7(20).ХІ.1917.
У центрі — Симон Петлюра, Михайло Грушевський, Володимир Винниченко.

7(20) листопада 1917 року, з огляду на "октябрьскій" заколот большевиків, Центральна Рада приймає ІІІ Універсал, яким нарешті проголошено Українську Народню Республіку, проте — Україна не відокремлювалася повністю від Росії, але вся влада належала тільки Центральній Раді та Генеральному Секретаріяту.
Саме Винниченко протягнув до ІІІ Універсалу тезу входження Української Народньої Республіки в Російську Федерацію!
Але це не врятувало УНР від совєтсько-россійського ультиматуму.
Саме після ІІІ Універсалу, після невдалих спроб большевиків змінити владу в Україні шляхом переобрання УЦР, большевіки зі щойнопроголошеного ними квазідержавного утворення "РСФСР", котре постало на місці Россійской Рєспублікі, оголосили ультиматум Центральній Раді України й почали відкрито готуватись до війни.
В ніч з 29.ХІ(11.ХІІ.) на 30.ХІ(12.ХІІ.) 1917 року большевіки намагаються повалити владу УЦР в Києві збройним заколотом на заводі "Арсенал" за сценарієм пєтроґрадського "октябрськоґо" заколоту, але українські війська, лояльні до Центральної Ради, придушили повстання, а заколотників вислали ешелонами за межі України. Частину большевіків, на чолі з ватажком "рєввоєнкома" ґєорґієм пятаковим помістили до Лук'янівської в'язниці — згодом, у найбільш драматичну для Києва мить цих большевиків повипускає Винниченко і вони влаштують збройний заколот на заводі "Арсенал" в дні, коли під Крутами діти будуть стримувати орди "красноармєйцев"...
Отже.
Самостійницька політика Центральної Ради та протидія большевикам загострили відносини з "керівництвом" терористичного квазіутворення "РСФСР" і ульянов-лєнін 4(17).ХІІ.1917 висуває ультиматум українському уряду, що став приводом для розгортання першої війни Совєтів проти України.
Перша совєтсько-українська війна почалась 21.ХІІ.1917 року.

Винниченко-"пацифіст"

18(31).ХІІ.1917 рішенням Генерального Секретаріяту і Центральної Ради (а фактично рішенням Винниченка) Симон Петлюра був відправлений у відставку з поста військового міністра і виведений зі складу Генерального Секретаріяту "за перевищення повноважень", а замість соратника по партії Петлюри Винниченко заводить на посаду військового міністра свого близького товариша Миколу Порша, котрий обіймав посаду міністра праці. Порш вважався большевіком, і такий вибір Винниченко пояснював очікуванням компромісів з россійськими большевіками.

Далі Винниченко заходився знищувати українську армію.^[*3]
Винниченко наказав "реорганізувати" Сердюцькі дивізії, побоюючись, що сердюки можуть призвести переворот на користь Петлюри.
Сердюцькі дивізії — це 8 піхотних полків, 1 кінний полк, разом з артилерійськими й інженерними частинами, близько 12 000 вояків.
Сердюцькі дивізії Винниченко назвав "затією буржуазних кіл чи їхніх прихвостнів". А коли генерал Олександр Греков розробив детальний і цілком реальний план розгортання регулярних збройних сил для оборони України, винниченковський військовий міністр Порш почав кричати, що це "бонапартизм" і він "не дозволить втілити в життя буржуазно-імперіалістичні ідеї". Ці полки втратили свою боєздатність, перетворившись в звичайні піхотні полки з полковими комітетами.
Винниченко також відправляє у відставку командувача 1-го українського корпусу Павла Скоропадського і коменданта Київської військової округи Віктора Павленка. Саме Павленко сформував Сердюцькі дивізії та почав формувати гвардійські частини української армії, але Винниченко і Порш верещали що "ваша армія була і буде надалі знаряддям пануючих класів в їх боротьбі проти селянства і робітництва" — типова риторика большевіков!
Окрім близького партійного товариша Порша Винниченко оточує себе такими ж однодумцями.
Це — командувач фронтом підполковник Капкан — авантюрист і прожектер, який з наближенням "красних" просто втік з Києва. Це — новий командувач Київською військовою округою штабс-капітан Шинкар, який умів гарно говорити "правильні" популістські промови і тим подобався Винниченку та з великою долею вірогідності співпрацював з большевиками, але так само зник з Києва.
Тобто, свідомих українських військових начальників Винниченко прибирав, а на їх місце саджав відвертих саботажників і українофобів. Це робилось задля знищення обороноздатності Української Народньої Республіки.

Показовим є знищення Першого Українського полку — адже його творцем є засновник Українського військового Клубу імені Гетьмана Павла Полуботка та ідеолог Самостійності України Микола Міхновський, якого лютою ненавистю ненавидів Винниченко!^[*1]
Микола Міхновський закликав до державного самовизначення України:
„Українці повинні вийти з цієї війни вільними, як суцільний народ, і достойними великої будучини, яка належить нашому народові! І прабатьківська земля наша повинна належать українському народові, щоб він був сам пан на своїй землі…“
Опонентом Миколи Міхновського виступав Винниченко:
„Україні нема чого творити своєї армії, їй тепер закінчити й уладити разом з працюючими російськими класами нове життя у спільній державі Росії.“

Вочевидь, саме тому Винниченко насамперед вирішив позбавитись тих паростків української Армії, які вже встиг створити Микола Міхновський для захисту і оборони України. Тож, "пацифіст" Винниченко шукав привід для знищення Першого Українського полку і Українського військового Клубу імені Гетьмана Полуботка. Привід знайшовся.
Полуботківців Винниченко зміг прибрати зі свого шляху ще влітку 1917-го, одразу після проголошення свого ІІ Універсалу.
Не погодившись зі зрадницьким "універсалом" Винниченка, полуботківці проголосили ультиматум:
„Ми, Українці-козаки не хочемо мати свободи лише на папері, або півсвободи. Після проголошення Першого Універсалу (Другого ми не визнаємо), ми приступаємо до заведення порядку в Україні. Для цього ми всіх росіян і ренеґатів, які гальмують роботу Українців, скидаємо з їх постів силою, не рахуючись з Російським Урядом.“
Центральна Рада відкинула самостійницькі вимоги полуботківців і закликала "від'їхати на фронт захищати єдину Россію".
У відповідь на це в ніч з 4-го (17-го) на 5-те (18-те) липня 1917 року полуботківці вдалися до спроби військового заколоту з метою проголошення Незалежної України.
Ренеґат Винничєнко віддав наказ силами полку імені Богдана Хмельницького, створеного самими ж полуботківцями, роззброїти повстанців-патріотів. А окремим наказом було випущено з в'язниць і озброєно россійських військовиків, котрі оточили казарми полку імені Полуботка у Грушках і розпочали обстріл полуботківців з гармат та рушниць!
Через пресу Винниченко, маючи хист "письменника", особисто поширював інформацію про виступ полуботківців як про "бунт дезертирів, які боялися іти на фронт за єдіную Россію щоб врятувати свою шкуру"!
Спроба полуботківців підняти повстання за Самостійність України ще влітку 1917-го була показово й жорстоко подавлена Винниченком, покарання було також показовим і жорстоким: перший український полк було затавровано як "зрадників і боягузів", роззброєно і після "суду" восени 1917-го кинуто у м'ясорубку румунського фронту під Ясси. Полуботківці зазнали страшних втрат: станом на 9 лютого 1918 року від полку імені Павла Полуботка лишилось всього 5 вояків…
Після невдалої спроби полуботківців проголосити Незалежну Українську Державу, соціялістична Центральна Рада "пацифіста" Винниченка почала з підозрою ставитись до будь-яких українських військових патріотично налаштованих частин і увесь час намагалась якось здихатись національних українських військ, постійно закликаючи вояків "відправлятись на фронт воювати за єдіную Россію"!…
Ця недолуга політика соціялістичних політиканів коштувала забагато для України…

Винниченко "на відмінно" впорався з максимальним ослабленням Києва перед наступаючими військами большевіков.
Винниченко-"політик" використовував всі важелі влади, які тримав, задля досягнення своєї мети!
Винниченко-"пацифіст" без вагань віддавав таємні накази розстрілювати з гармат українських вояків, а Винниченко-"письменник" обливав брудом українських самостійників в газетках.

Винниченко-"ґолубь міра"

Перша совєтська війна проти України запалала стрімко й невпинно.
Винниченко, як голова уряду і фактичний керівник новопосталої Держави, замість захисту і оборони робив все можливе для знищення Державності.

Винниченко сприяв здачі Харкова, всіляко захищаючи пророссійські виступи "есеров", "большевіков" і пролєтаріата. Наслідком стали окупація Харкова россійсько-большевицькими військами під командуванням Антонова-Овсієнка, а далі — створення аналогу "ДНР" — "Донецко-Кріворожской рєспублікі", яка перетворилась згодом в квазіреспубліку "УССР" і Харків став "пєрвой століцей"...
Це "досягнення" Винниченка!

Всього за якихось два-три тижні, з кінця грудня 1917-го по перший тиждень січня 1918-го совєтські окупанти оволоділи більшою частиною УНР: промислова Донеччина, Слобожанщина і Харків, Катеринослав (Січеслав) і Олександрівськ (Запорожжя), контролювали Жмеринку і ненадовго захопили навіть Рівне й Луцьк!

17 січня 1918 року військовий міністр УНР Порш віддав безумні накази: про негайну …демобілізацію українських частин регулярної армії, розпуск частини старої армії і про ліквідацію офіцерських чинів в армії УНР та заміну її "добробатами" — "народною міліцією". Саме через цей безглуздий наказ Україна лишилася без війська в піковий момент. Все це робилося для того, щоб показати лєніну "революційність і миролюбність" уряду УНР.
Що ще можна було очікувати від большевіків Порша і Винниченка?

З півночі й сходу тим часом насувались орди "красноармєйцев"!
На Лівобережжі війська большевиків швидко рухалися до Києва двома залізничним гілками — Полтавською і Чернігівською. Саме цю муравйовську орду затримають під Крутами київські студенти…

Під тиском зовнішніх і внутрішніх факторів, вже у вирі війни, Центральна Рада України 9(22).І.1918 ухвалює IV Універсал, за яким нарешті проголошувалась Незалежність України!
Це проголошення відбулось як наслідок доконаного факту — першої совєтсько-української війни.
Незалежність України соціялісти проголосили лише тоді, коли вся Україна вже палала у вогні війни!

Винниченко робив все можливе, аби затягнути прийняття IV Універсалу, забалакати демаґогією в залі Центральної Ради, втопити у суперечках, внаслідок чого ледь не дві доби велись пустопорожні дебати щодо доцільності-недоцільності прийняття декларації про Незалежність України. Саме Винниченко робив все можливе, аби Незалежність України не було проголошено, або її проголошення було максимально відтягнуто, хоча ця особа займала посаду голови Генерального Секретаріяту Центральної Ради.
Саме Винниченко, не лише затягував визнання Незалежності Української Народньої Республіки, але й всіляко знижував боєздатність українського війська. Так, численні українські частини просто не мали наказів боронитись, тому складали зброю, при наближенні військ большевиків, котрі були дуже нечисельними.
Винниченко робив все можливе, аби максимально ослабити оборону України, зруйнувати обороноздатність військ, віддати на поталу большевікам Україну!

Винниченко-"письменник", як відомий на той час публіцист, у своїх політичних статтях, що друкувались практично в усіх газетах, обливав брудом тих небагатьох українських державників-самостійників, які були так важливі для становлення Самостійної України, в першу чергу творця української Армії та ідеолога української Державності Миколу Міхновського.

Винниченко-"пацифіст" постійно виступав "супроти мілітаризму", за розпуск Збройних Сил України та створення "міліції" замість регулярного війська — Дієвої Армії УНР, через що зазнавав критики опонентів, зокрема з боку однопартійця Симона Петлюри.^[*2]
І щойно була проголошена Незалежність України, як Винниченко-"політик", маючи в руках важелі влади, робив все можливе для втрати щойноотриманої Державності і Незалежності України!

Прямо під час війни Центральна Рада заходилася втілювати в життя доктрину голови Генерального секретаріату Володимира Винниченка: "Не своєї армії нам соціал-демократам потрібно і всім щирим демократам треба, а знищення всяких постійних армій."

Якщо знов провести паралелі з сучасністю, то Винниченко — це така собі тогочасна Юля з бородою — та теж верещала у 2014-му: "жоден український танк не повинен вийти проти россійських військ, жодна зброя не має вистрілити". Мабуть теж "пацифістка".
Ось вони, "ґолубі і ґолубкі міра"!

У вирі війни

Проголошення Незалежності України, бій під Крутами, січневий заколот большевіків на "Арсеналі" і його придушення Київськими Січовими Стрільцями, перша совєтська окупація Києва, майже втрата Державності одразу після її проголошення, підписання першої мирної угоди Великої Війни в українському місті Берестя — Берестейський Мир, за яким Українська Народня Республіка отримала дипломатичне визнання — це найдраматичніші події в історії України, що відбулись в короткий проміжок часу з кінця січня до початку лютого 1918 року. За якихось два-три тижні Україна пережила ключові історичні події, що мали глобальний вплив на світову історію!

В цю ключову історичну добу найяскравіше говорять за себе дії тих чи інших тепер вже історичних осіб і діячів.
Якщо, наприклад, Ерцгерцоґ Австрійський Вільгельм фон Габсбурґ, він же Василь Вишиваний, робив все можливе, аби протягнути в Берестейський Мир секретні угоди для укріплення Державності України й для створення підвалин Соборної України, щоб з'єднати українські землі, розділені імперіями („Василь Вишиваний і Берестейський Мир“), то кардинально протилежно поводився голова уряду Винниченко.
Напередодні й під час перемовин в Бересті Винниченко робив все можливе, аби зірвати ці перемовини, категорично виступаючи проти надання допомоги Україні з боку Австро-Угорської та Німецької Імперії для звільненню від совєтської окупації.
Всі дії Винниченка дивним чином співпадали з діями льва троцкоґо, котрий представляв Совєтську Россію на перемовинах у Бересті та постійно намагався підсунути замість делегації УНР "делегатів" з "совєтської УНР" із Харкова, котрі навіть українською мовою не володіли.
Винниченко, як і Совєти, не визнавав Берестейський Мир.
Втім, підписання Берестейського Миру відбулось, всупереч сподіванням Винниченка і троцкоґо.

Коли на Київ насувалась орда "красноармєйцев" на чолі з "есером" муравйовим, а київські студенти й нечисельні загони козаків вирушали на станцію Крути, Винниченко випускає з в'язниць большевиків, заарештованих за невдалий листопадовий заколот на заводі "Арсенал". Київ боронити було майже нікому, і тут всередині столиці вибухає вже заздалегідь спланований заколот большевиків на заводі "Арсенал"!
Чому?
Тому що большевік і "есер" Винниченко випустив з в'язниць большевиків, щоб вони захопили столицю, або утримували хаос до підходу "есера" муравйова. "Есер" Винниченко допоміг "есеру" муравйову!

18.І.1918, наступного дня після бовдурського наказу Порша про демобілізацію і роззброєння збройних сил, Винниченко передає повноваження голови уряду Голубовичу під приводом "реформації" й перетворення Генерального Секретаріяту Центральної Ради України на Раду народних міністрів УНР. Гучну заяву про вихід з УЦР Винниченко поки що лишить на потім, в ті дні він переймався іншими питаннями — поспіхом пакував валізи…

Коли Київ запалав полум'ям січневого заколоту большевіків, коли під Крутами насмерть стояли Герої Крут, за добу до підписання Берестейського Миру, 26.І(8.ІІ).1918 голова уряду Винниченко з дружиною Розаліндою Ліфшиц-Винниченко стрімко тікають зі столиці й вирушають на південь …в Бердянку, "подихати морським повітрям"!^{8.ІІІ.1918 Бердянці Винниченко пише до свого щоденника істеричний запис про Українців: "Єдиним сильним чуттям у них є — ненависть до большевиків, до тих, хто хоче одняти у них безтурботність матеріяльного існування, легкість достатків, міщанський комфорт. Без грубої лайки і зневаги вони не можуть говорити про большевиків. І в той же час які страхополохи, які безпомічні, безініціятивні!"

Не виключено, що в Бердянці за цей тривалий час переховування Винниченко міг зустрічатись з большевиками для узгодження подальших дій.}

Того ж дня, 26.І(8.ІІ)1918, уряд соціялістів, нікого не попереджаючи, стрімко в паніці тікає зі столиці в бік Житомира.
Київ віддано на поталу большевікам!
Попри те, що заколот большевіків на "Арсеналі" змогли придушити Київські Січові Стрільці Євгена Коновальця і Гайдамацький Кіш Симона Петлюри, попри оборону столиці силами добровольців Вільного Козацтва, полків Дорошенка і Гордієнка, тим не менш, втримати столицю не вдалось…
Варто зауважити, що в той час коли на Київ насувалась орда муравйьова (чисельністью від 4 до 6 тисяч за різними даними), у районі Вінниці, Білої Церкви, Бердичева і Фастова під Києвом дислокувався 1-й український корпус, чисельністю до 60 000, якому не надали ні вказівок боронитись, ні навіть інформації про здачу Києва. Це призвело не лише до втрати Києва, але й до загибелі генералів Гандзюка та Сафонова.
Герої Крут змогли втримати на добу під Крутами орду муравйьова, що дало змогу укласти й підписати Берестейський Мир в Бересті та дипломатично визнати УНР як Державу. Але це не врятувало Київ від першої совєтської окупації.
Орда большевіків три тижні топила Київ в крові…
Винниченко ж втік з дружиною, вочевидь сподіваючись, що большевікам вдасться захопити владу остаточно.
Втім, зрадник України помилявся.

Згідно умов Берестейського Миру, Австрія і Німеччина надавали Україні військову допомогу. Так, це була фактично інтервенція, але іншого виходу на той момент не було, а Україні конче необхідна була допомога у звільненні від совєтських окупантів. Українські збройні сили йшли в аванґарді німецьких і австрійських військ.
І це була не заслуга Винниченка!

Українські війська змогли самоорганізуватись, позаяк винниченковський "військовий міністр" Порш втік, але знайшлись ті, хто поклав на себе відповідальність за оборону України і невдовзі Армія УНР доволі стрімко погнала большевіков з Полісся, Київщини, звільнили Київ та погнали совєтських окупантів на схід.
У Києві були покинуті Генеральний Штаб УНР, штаб протибольшевицького фронту і військове міністерство ("військовий міністр" Порш зник у невідомому напрямку). У Гнатівці під Києвом 10.ІІ.1918 був затверджений новий в.о. військового міністра УНР — підполковник Олександр Жуківський і новий начальник Генерального Штабу УНР — генерал Олександр Осецький.
Позаяк Винниченко втік, обов'язки голови уряду виконував соціяліст Голубицький, один з підписантів Берестейського Миру від УНР. Вранці 10 лютого новий голова уряду оголосив військам:
«…вчора вранці був підписаний справедливий мир між Україною і країнами німецького блоку!»
Це повідомлення викликало радість вояків, чотирирічна кривава війна, здавалося, була закінчена…

Винниченко, повернувшись з Бердянки до Житомира, де все ще перебував уряд УЦР, знову демонстративно-показово заявляє про свій вихід з Центральної Ради "на знак протесту проти союзу з німцями", заявив що "відчуває постійну небезпеку і не вірить в перемогу України", після чого, змінивши зовнішність та користуючись знову вигаданим ім'ям, разом з дружиною тікає вже з Житомира.

Під час звільнення України від совєтсько-россійських окупантів, доки Запорожці Болбочана звитяжно гнали большевіков аж до Донеччини й звільняли Крим, Винниченко зник з обрію.
До речі, доки Болбочан звільняв Україну від большевиків, Винниченко у газетних пасквілях проклинає Болбочана останніми словами за те, що полководець вже за часів Директорії розігнав якесь меншовицьке збіговисько в Харкові, розстрілявши при цьому найбільш антиукраїнськи налаштованих меншовиків.
Пізніше саме Винниченко доклав усіх зусиль для того, щоб у 1919-му, після переможного визвольного походу Петра Болбочана заарештували, а згодом і стратили…^[*4] Винниченку в цьому допомагав фаворит Петлюри, отаман Омелян Волох. Винниченко і Волох — дві особи, на яких найбільше покладався Петлюра і котрі мали найбільший вплив на Головного Отамана. Волох після 1919-го вкраде державну скарбницю УНР і втече до большевиків та попрацює на Совнарком до розстрілу. А Винниченко після 1919-го прийме пропозицію лєніна попрацювати в Совнаркомє УССР.

Винниченко- коммуніст

Під час Гетьманату Скоропадського Винниченко з дружиною з'явився на хуторі Княжа Гора на Канівщині, де знічев'я "пацифіст-соціаліст" займався літературною писаниною. Штампує "публіцистику про революцію", пише до щоденника всілякі марксистські сентенції про перемогу соціялізму, тощо.
До речі, цікава деталь: слово "визволення" в контексті звільнення Києва від большевиків у 1918 році, коли кияни все ще оговтувались від кривавого терору, Винниченко пише принципово лише в лапках, не вважаючи вигнання совєтських окупантів зі столиці визволенням.
В Княжій Горі й був заарештований гетьманською вартою через підозру в підготовці до державної змови Винниченко-"письменник", але завдяки своєму авторитету він був швидко звільнений з-під варти, після чого знову активізував свою політичну діяльність.
У серпні 1918 року Винниченко очолив опозиційний до Гетьманату Скоропадського "Український національний союз", хоч організаційну частину до свого арешту, провадив Симон Петлюра, використовуючи мережу та фінансові ресурси союзу земств. Винниченко наполягав на державному перевороті, для чого навіть домовився з большевиками про спільний напад на Українську Державу заради відтягнення військ Гетьмана! Ба, Винниченко навіть взяв кошти у Совєтів на повалення Української Держави!
Щоправда, виступ проти Гетьмана Скоропадського здійснено лише силами лояльних Директорії УНР українських військ.
Але сам факт — Винниченко покладався на совєтських большевиків і тільки на совєтських большевиків, навіть домовився з ними!^[*4]

Після перевороту, Винниченко 13–14 листопада 1918 року став головою Директорії УНР.
Повернувшись до влади, Винниченко першим ділом заходився …відправляти хліб "для голодающіх Москвы і Пєтроґрада", хоча Совєти щойно пограбували Україну й повивозили ешелони зерна, цукру та продовольства!
Як бачимо, Винниченко-"політик" взагалі не переймався долею Українців, бо йому важливіше було віддати все Совєтам! Винниченку було байдуже до пограбованих і страждаючих від голоду Українців, він переймався "ґолодающімі Пєтроґрада і Москвы"!
Незабаром через суперечності з Симоном Петлюрою Винниченко вкотре показово-демонстративно заявляє про відставку, здіймає істеричну істерику, як він це робив щоразу, коли влаштовував спектаклі з демаршами, понаписував в усі які міг газетки, як його не люблять та не цінують, обізвав Українців невдахами, вкотре підкреслив, що Україна ніколи й нізащо не переможе та, за звичкою змінивши зовнішність і імена, виїхав з дружиною за кордон — в ненависну йому Австрію.
"Нехай український обиватель говорить і думає, що йому хочеться, я їду за кордон, обтрушую з себе всякий порох політики, обгороджуюсь книжками й поринаю в своє справжнє, єдине діло — літературу! Тут у соціалістичній совєтській Росії я ховаю свою 18-літню соціалістичну політичну діяльність. Я їду, як письменник, а як політик я всією душею хочу померти!" — написав Винниченко-"пісатєль".
Зверніть увагу, не в Україні, а "у соціалістичній совєтській Росії"!
Винниченко навіть не вважав Україну Державою!

На еміґрації у Відні, попри гучну заяву про "померти як політик", політикан-невдаха Винниченко спочатку засів та настрочив "підсумкові мемуари" (перші з багатьох "підсумкових"), а потім організував у Відні "Закордонну групу українських комуністів", створив її друкований орган — газету "Нова доба", в якій опублікував свій лист-маніфест "До класово несвідомої української інтелігенції", сповістивши про перехід на позиції комунізму.
Отже, у 1919 році Винниченко заявив що він коммуніст.

До речі, перші "підсумкові мемуари" Винниченка-"письменника" називались "Відродження нації (Історія української революції: марець 1917 р. — грудень 1919 р.)" — убогеньке чтиво, написане самозакоханим посереднім прозаїком. Це якщо з точки зору літератури. А з точки зору політики та ідеології — космополітична марксистсько-большевистська й пацифістська каша, щедро приправлена відвертими симпатіями до совєтських большевиків і антипатіями до українських націоналістів-державників. Одним словом — шкідлива писанина відвертого коллабораціоніста й зрадника України.
Недарма ж Винниченко був улюбленим письменником українофобного покруча нікіти хрущова! Так, "запрєщённый украінскій буржуазно-националістічєскій пісатєль" був кумиром нікіти хрущова, позаяк великий вплив на хрущова в юнацькі роки мало оповідання Винниченка "Талісман", а головний герой цього твору Піня, надихав хрущова виступити з розвінчанням культу особи сталіна на ХХ з'їзді КПСС, а самого себе хрущов називає "Я малєнкій Піня!" й завжди порівнював з винниченковським героєм. Західна преса також дала хрущову прізвисько "Little Pinya".
Власне, оспівування Винниченка почалось з хрущовських часів.
Втім, повернімось до нашого ненависника всього буржуйського.

Попри свою показову ненависть до "буржуйських" Німеччини й Австрії, Винниченко-"еміґрант" чомусь втік саме до "буржуйського" Відня, а згодом перебрався до ще більш "буржуйського" Берліну. Займався політиканською писаниною, друкував свою газетку, пропихував свої п'єси у віденські та берлінські театри, де їх ставили. Соціялістичні марксистські погляди в Німеччині були вельми популярні на початку 1920-х, тож, Винниченку знайти однодумців було нескладно. В Берліні Винниченко навіть пише сценарій і приймає участь у зйомках німецького фільму по його п'єсі "Чорна пантера". Тобто, не бідував бідолашний біженець на "клятій-ненависній" Німеччині.

На початку 1920 року Винниченко почав інтенсивно шукати шляхи до повернення на батьківщину (тільки не зрозуміло, на яку, бо погляди Винниченка були спрямовані чомусь на Москву).
Совєтське керівництво і особисто владімір ульянов-лєнін, з прихильністю поставилося до прохання Винниченка. Наприкінці травня 1920 року Винниченко разом із дружиною вже традиційно під чужими іменами (паспорти забезпечили чекісти) прибувають до Москви, де "професійний революціонер" дістав пропозицію обійняти "пост зам.ґлавы Совнаркома УССР" із портфелем наркома закордонних справ, з кооптацією в члени ЦК КП(б)У.
Вочевидь, Винниченко прийняв цю пропозицію і вирушив з Москви в "пєрвую століцу УССР" Харків, де мав ознайомитись "с фронтом дєятєльності".
Щоправда, огледівшись навколо, Винниченко, вочевидь з притаманною йому чуйкою, швидко зметикував, що високі совєтські посади обіймати він довго не буде, бо потрапить під чистки "красноґо тєррора".
Винниченко швиденько хапає свою благовірну Розалію і, після трьох місяців перебування в "країні Совєтів", в середині вересня 1920 року вирушає з Харкова до Москви, а звідти знову за кордон аж у Францію!
Насправді ж, самозакоханий Винниченко виторговував у Совєтів не посаду якогось там "наркома УССР", а місце в Політбюро Совєтів! Україна вже взагалі не цікавила Винниченка!
Втім, пізніше в чергових "мемуарах" він пояснить, що "відмовився від участі в роботі уряду УСРР, бо зрозумів, що мене запрошують до співпраці з тактичних міркувань, коли знайомився з економічним і політичним становищем країни, державними відносинами між РРФСР і УСРР".
Трясця, "державні відносини між РРФСР і УСРР"! Які могли бути "державні відносини" між совєтськими квазіутвореннями "РСФСР" і "УССР"? Які могли бути в 1920 році "державні відносини", коли большевістське терористичне квазідержавне утворення "РСФСР" топило Україну в крові й рвало на шмаття! Коли вже десятки тисяч Українців загинули від совєтського терору і окупації, коли Українці волали й кричали про допомогу, коли Україна палала у вогні совєтської війни, коли залишки Дієвої Армії УНР були загнані у "трикутники смерті", коли вже починався перший Голодомор через пограбування селян большевіками, а в цей час Винниченко приймає пропозицію лєніна покерувати УССР, виторговує собі тепленьке містечко в Політбюро Компартії й патякає про якісь там "міждержавні відносини РРФСР і УСРР".
Більш огидного й мерзенного політикана в українській історії ще пошукати треба!
А, хоча, нині таких "ґолубєй міра" хоч греблю гати!

Винниченку-кон'юктурщику не вдалось виторгувати собі посаду в Політбюро ЦК ВКП(б).
Але Винниченко встиг врятувати свою сраку від сталінського терору, коли вчасно зметикував і втік до Франції.
Україні і Українцям "поталанило" значно менше…
Зате потім, до глибокої старості в садибі на околиці містечка Мужен під Каннами, Винниченко дряпав "мемуари" й "спогади" про те, як він один єдиний "рятував" Україну.

пам'ятник Винниченку в Кропивницькому

Винниченко — "державотворець"?

То чи можна вважати Винниченка державотворцем?
Навіть після деяких викладених вище загальновідомих фактів тісної співпраці з совєтськими большевіками, навіть після викладених вище фактів деструктивної діяльності Винниченка, ослаблення оборони України, нищення української Армії, нищення української Державності — чи можна вважати цю особу державотворцем?
Навряд чи!

Проте особа Винниченка ґлорифікована й оповита німбом "державотворця", а дехто з нього ліпив ледь не "батька нації"!
Після відновлення Незалежності України ім'ям Винниченка в 1990-ті роки названо вулиці в Кропивницькому (тоді ще Кіровоґраді), Малині, Тернополі, Рівному, в 2016 в Кривому Розі, в 2015 в столиці. Київ, який Винниченко віддав на поталу бандам большевіків, має тепер вулицю на честь того, з чиєї вини взимку 1918 року Київ був втоплений у крові!
2005 року Нацбанк України карбує юбілейну монету "Володимир Винниченко" номіналом 2 гривні з серії "Видатні особистості України". Цього ж року "Укрпошта" випускає марку, присвячену Винниченку.
17 вересня 2010 року в Кіровоґраді (Кропивницькому) було урочисто відкрито перший в Україні пам'ятник Винниченку — гігантська постать "професійного революціонера, політика, пацифіста і соціаліста" задумливо височіє на мармуровому постаменті. Це Винниченко обмірковує, отримає він портфель в Політбюро Совєтів, чи краще все ж чкурнути до Франції?
На честь Винниченка названий Кіровоґрадський державний педагогічний університет. Причому, після декомунізації, згідно законів, в 2017 році заклад перейменовано в "Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка". А нічого, що виш носить ім'я головного поплічника большевиків, коммуніста і зрадника української Державності?
Погруддя Винниченка стирчить і на фасаді Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Гаразд, за часів постсовєтської доби номінальної Незалежності, коли при владі знаходились вчорашні коммуністи, комсомольці та кримінальні банди, особа Винниченка була вельми зручною для того, аби робити вигляд, що вшановується історія української Державності. Для кравчуків, кучмів і януковичей цей зрадник Держави був по-справжньому своїм, тому його ґлорифікували. Он-де, яку статую за часів кримінального режиму "крєпкіх хазяйствєннікав" отгрохали!
Ну а після ЄвроМайдану що?
Невже Український Інститут Національної Пам'яті з фаховими істориками в ньому не усвідомлюють справжньої деструктивної діяльності Винниченка? Чому ця особа була присутня на плакатах серед видатних Українців і діячів Української Революції 1917—1921 років? "100 облич Революції" — і там Винниченко з цитатами! („І тут кляті мухи!“ — ©«Пропала Грамота»)
Зрозуміло, що особу Винниченка, на жаль, викреслити з історії неможливо, позаяк ця особа займала найвищу посаду в Центральній Раді. Але ж варто висвітлювати його деструктивну діяльність у справі знищення Державності, а не робити з нього "державотворця"!
Проте, позаяк особа Винниченка все ще подається в позитивному сенсі, відповідно, нинішня Держава також вшановує його.
28 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України засновано в числі академічних стипендій імені державних діячів першого українського уряду для студентів та курсантів закладів вищої освіти державної форми власності, які здобувають вищу освіту за освітнім рівнем магістра стипендію імені Володимира Винниченка (Культура і мистецтво).
Тобто, у нас є виш імені Винниченка, є стипендія Винниченка, ця особа подається як "державотворець" і приклад для студентів?
Агов, а що, ніхто нічого не читав про антидержавну діяльність Винниченка?!?

Погруддя Винниченка
на фасаді Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Винниченкова вина

Історики кажуть, що українську історію неможливо читати без брому.
Це дійсно так. Вивчаючи історію України, поруч необхідно ставити діжку брому, і з цієї діжки — цеберка брому буде винниченкова!

Ще раз, підсумовуючи, коротко список деструктивних дій зрадника України Винниченка:

• Винниченко висміював ідею Самостійності України в своїх літературних творах.
• Винниченко писав фельєтони й обливав брудом українських самостійників, особливо Миколу Міхновського.
• Винниченко протягнув пункт про "невідділення від держави россійської" в І Універсал.
• ІІ Універсал Винниченка підкреслював, що Україна НЕ претендує на повну державну Незалежність.
• Винниченко протягнув до ІІІ Універсалу тезу входження Української Народньої Республіки в Російську Федерацію.
• Винниченко був проти прийняття Конституції Української Народньої Республіки.
• Винниченко спричинився до нищення українських військових частин — Сердюцькі дивізії, Перший український полк…
• Винниченко відправив у відставку військового міністра Симона Петлюру, командувача 1-го українського корпусу Павла Скоропадського, київського коменданта Віктора Павленка, натомість призначивши на ключові посади відвертих большевиків, саботажників і зрадників.
• Винниченко і його "військовий міністр" Порш відкинули цілком реальний план розгортання регулярних збройних сил для оборони України від генерала Олександра Грекова.
• Винниченко наголошував: "Нам не потрібні ніякі армії!" і постійно виступав за розпуск українських військ.
• Винниченко робив все можливе для знищення української Армії й обороноздатності Держави.
• Винниченко сприяв здачі Харкова большевікам, після чого Харків перетворився на "пєрвую століцу УССР".
• Винниченко і Порш віддали наказ про демобілізацію в піковий момент нападу військ большевиків.
• Винниченко робив все можливе, аби затягнути прийняття IV Універсалу, яким проголошувалась Незалежність Української Народньої Республіки.
• Винниченко робив все можливе для втрати щойноотриманої Державності і Незалежності України!
• Винниченко всіляко перешкоджав підписанню Берестейського Миру і не визнавав його в подальшому.
• Винниченко сприяв першій совєтській окупації Києва в найбільш драматичну мить боротьби за Незалежність України!
• Винниченко випустив з в'язниць большевиків і ті почали збройний заколот на "Арсеналі" в ту мить, коли під Крутами київські студенти стримували навалу большевиків, що йшли на Київ.
• Винниченко 9(22).І.1918 втік з Києва у Бердянку, де вочевидь зустрічався з большевиками.
• Винниченко не сприймав звільнення Києва від большевиків як перемогу і не переймався з приводу чисельних жертв серед киян.
• Повернувшись до влади, Винниченко першим ділом заходився …відправляти хліб "для голодающіх Москвы і Пєтроґрада", хоча Совєти щойно пограбували Україну й повивозили ешелони зерна, цукру та продовольства!
• Винниченко обливав брудом полковника Болбочана у своїх газетних пасквілях і доклав усіх зусиль для того, щоб у 1919-му, після переможного визвольного походу Петра Болбочана заарештували, а згодом і стратили…
• Винниченко відкрито й показово зневажав Українців і навіть не вважав Україну Державою!
• Винниченко у 1920-му запропонував Совєтам свої послуги, прийняв пропозицію лєніна очолити "Совнарком УССР", але торгувався за портфель члена Політбюро ЦК ВКП(б).
• Деструктивна антидержавна і антиукраїнська діяльність Винниченка фінансувалася совєтськими большевіками.
• Винниченко докладав усіх зусиль, аби максимально ослабити оборону України, зруйнувати боєздатність військ, віддати на поталу большевікам Україну!

Список, від якого й Шиндлер би посивів!
І це лише загальновідомі факти деструктивної антидержавної і антиукраїнської діяльності Винниченка!
Наслідком цієї діяльності стали втрата Державності і Незалежності України та ДЕСЯТКИ МІЛЬЙОНІВ УКРАЇНЦІВ, вбитих Голодомором…

Ось, хто такий соціаліст-коммуніст Володимир Винниченко!
Цій особі нарешті потрібно дати тверезу оцінку й скинути з нього німб "державотворця"! Винниченко ніякий не державотворець!
Винниченко — руйнівник української Державності!

Винниченкова вина доведена!
Час відповідати!

P.S.:

Вельмишановне панство!
В цьому довгописі я висвітлив лише загальновідомі факти про зрадника Винниченка, повторно підкресливши основні з них, і ця публікація набрала шість тисяч символів. Та неможливо передати той внутрішній гнів від усвідомлення факту, що цей огидний запроданець і зрадник не лише не покараний, а все ще шанований як державний діяч!
Також я вперше порушив свій принцип, писати ініціяли підмоскалених запроданців транскрипцією: зазвичай завжди писав — владімір віннічєнко — бо тільки так, кацапською, необхідно писати й звати імена запроданців, аби не паплюжити українські імена й прізвища. (Бо ж, Винниченків в Україні багато, а владімір віннічєнко — один такий). Але все ж, для зручності вельмишановного читача в цій публікації зробив виключення для віннічєнка.
Забагато честі, писати ініціяли мерзотників з великих літер та ще й українською.

На моє глибоке переконання, владімір віннічєнко — найбільш ганебна, огидна і мерзенна потвора в українській історії, найбільш мерзенний зі зрадників України! Я усвідомлюю, що як досліднику історії, не можна вдаватись до такого суб'єктивізму в оцінках, і я ніколи цього не робив, але я звик називати речі своїми іменами. Якими б не були Петлюра і Скоропадський, які б помилки не робили, але назвати їх зрадниками не вийде! А ось владімір віннічєнко — зрадник і запроданець! І зрадника потрібно називати зрадником, а не мовчазливо погоджуватись з невпинною його ґлорифікацією, що триває вже століття. Занадто велика ціна "святості" владіміра віннічєнка — десятки мільйонів життів Українців…
І він просто міняв їх на портфель члена Політбюро Совєтів!