✠ Берестейський Мир — 100 років

Берестейський Мир — 100 років

 

100 років тому, (27.Ⅰ.)9.Ⅱ.1918 відбулось підписання Берестейського Миру.
Берестейський Мир — перша мирна угода Великої Війни, яка дозволила визнати Незалежність України.

 

(27.Ⅰ.)9.Ⅱ.1918 у місті Берестя (Берестя-Литовське) підписано Берестейський Мир — мирну угоду між Українською Народньою Республікою з одного боку та Німецькою Імперією, Австро-Угорською Імперією, Османською Імперією і Болгарським Царством з іншого; перший мирний договір у Першій Світовій війні 1914-1918 років. Берестейський Мир, відомий також як Der Brotfrieden mit der Ukraine ("Хлібний Мир") був одним з етапів переговорів у Бересті-Литовському між Центральними Державами і Совєтською Россією, загальним підсумком яких був вихід большевицької Росії з Першої Світової війни. Втім, позаяк Совєтська Россія затягувала і неодноразово зривала хід перемовин з метою встигнути окупувати Україну, саме з Україною Центральні Держави першими уклали мир, як з Незалежною Державою! Саме Берестейський Мир став дипльоматичним визнанням Незалежності України. Совєтська Россія мусила визнати Незалежність України та перервала мирні переговори, після чого Центральні Держави продовжили наступ на Пєтроґрад, і лише через місяць Совєти змушені були знову сісти за стіл переговорів та укласти мир на доволі невигідних для себе умовах.
Тож, важливо розрізняти укладений Україною Берестейський Мир і підписаний згодом Совєтською Россією зовсім інший Брєст-Літовскій договір.
Укласти Берестейський Мир, який врятував молоду українську державність, дозволила затримка совєтсько-россійських загарбників у бою під Крутами.

Причини підписання Берестейського Миру:
— загроза для України з боку большевиків (РСФСР — Совєтської Россії)
— спроба Української Центральної Ради порозумітися з Антантою.
Умови договору:
— Українська Народня Республіка виходила з Першої Світової війни
— Українську Народню Республіку було визнано Незалежною, рівноправною державою
— Холмщина та Підляшшя входили до складу України
— Німецька Імперія і Австро-Угорська Імперія зобов'язувались допомогти Українській Центральній Раді звільнити територію УНР від большевиків
— УНР зобов'язалась постачати в Німецьку Імперію та Австро-Угорську Імперію їжу, що була потрібна для населення
За умовами договору суверенітет УНР мав поширюватися на всі етнічні українські межі, за винятком українських земель у складі Австро-Угорщини.
Передбачалося приєднання української частини Східної Галичини до Буковини і створення Коронного краю, який мав би автономію у складі Австро-Угорщини.
Договір від 9 лютого 1918 року врятував Українську Народню Республіку від поглинення Совєтською Росією.

Передумови

Єдине, чого прагнула Україна, проголосивши Незалежність — припинення війни.
Перша Світова війна була в розпалі, Україна була в епіцентрі цієї війни, під час якої, розділені імперіями, Українці мусили воювати по різні боки фронтів один проти одного...
Україна зверталась до обох альянсів з проханням про мир і виведення України з війни. І країни Антанти, і Центральні Держави з великою зацікавленістю розглядали нову велику країну Європи, багату на хліб і продовольство. З огляду на те, що Россійська Імперія впала, а слідом за нею впала і Россійська Республіка, а владу там захопили большевіки, перетворивши залишки імперії на Совєтську Россію, країни Заходу не ставились серйозно до большевицької Россії, вважаючи большевізм тимчасовим явищем. Натомість, Україна викликала неабиякий інтерес як у країн Антанти, так і у країн Четверного Союзу, насамперед у Другого Німецького Райху. Виснажені війною і голодними бунтами в столицях, європейські країни потребували хліба...
Проте, і Антанта, і Центральні Держави не бачили в Україні союзника і державу, бажаючи лиш скористатись нею... І також ні Антанта, ні Центральні Держави не усвідомлювали всієї небезпеки Совєтської Россії.
Франція робила ставку на Польщу, міркуючи, що відновлення державності Польщі дасть змогу Франції отримати союзника проти Німеччини. Велика Британія також нерішуче тупцювала на місці, не знаючи, що робити з уламками колишньої Россійської Імперії. США просто були незадоволені затягнувшоюся війною і бажали якнайшвидше завершити вже цю бійню хоч якось. Навіть між собою країни Антанти дратували одна одну, особливо всіх дратувала Франція.
Поява нових країн в Європі також дратувала старі країни та імперії, ніхто не бажав їх сприймати. Ця недалекоглядність ще буде мати страшні наслідки для всіх... Зрештою, країни Антанти схилились до позиції "єдіной і нєдєлімой Россіі", сподіваючись, що "бєлому двіженію" швидко вдасться перемогти большевізм і все швидко налагодиться, а головне перемогти нарешті Центральні Держави і завершити набридлу всім війну.

Невизначеність Антанти щодо українського питання і прихильність Британії та Франції до ідеї "єдиної і нєдєлімой Россіі" змусили молоду Українську Народню Республіку шукати інших союзників.
Оскільки Центральна Рада орієнтувалася на Антанту, то постало питання про зміну зовнішньополітичного курсу. Збереження союзу з Антантою для УНР було неможливим з двох причин. По-перше, союз означав продовження війни, а виснажені війною солдати українських частин категорично від цього відмовлялися, та й УНР не могла вести водночас війну проти Австро-Угорщини, Німеччини на заході і Совєтської Россії на сході. По-друге, УНР була відділена від країн Антанти фронтом, тому не могла одержувати дійової підтримки від них. 24 грудня 1917 року Генеральний Секретаріят звернувся до воюючих і нейтральних держав із нотою, в якій повідомляв, що УНР вступає у зносини з іншими країнами як самостійна держава і бажає вислати своїх представників на переговори до Берестя. 26 грудня на адресу Генерального Секретаріяту надійшла відповідь від країн австро-угорсько-німецького блоку. У ній говорилося, що вони «…готові повітати уповноважених представників Української Народньої Республіки і участю в мирних переговорах в Бересті-Литовському». Це означало формальне визнання з боку цих держав УНР та Генерального Секретаріяту як її уряду.

Переговори

Ініціатива у мирних переговорах з Німецькою Імперією та її союзниками належала Совєткій Россії.
Одразу після "октябрьскоґо" заколоту і захоплення влади, большевики видали так званий "Дєкрєт о Мірє", яким закликали зупинити війну і позиціонували себе буцім-то як "ґолубі міра". Втім, вже скоро стало зрозуміло, що будь які декларації чи договори з большевиками коштують дешевше папіру, на якому написані. Хоча, варто зауважити, на большевицький "Дєкрєт о Мірє" ніхто не відреагував ні в Четверному Союзі, ні в Антанті — большевиків взагалі ніхто ніяк не сприймав. Відтак, під агітацією большевицької пропаґанди ревкомів при підтримці революційних солдатів почали ланцюгово укладати перемир'я на фронтах.
3 грудня 1917 року "Совнарком" РСФСР звернувся з відповідною пропозицією до Берліна, 15 грудня 1917 року обидві сторони уклали перемир'я, після чого в штабі німецьких військ у Брест-Литовську почалися мирні переговори.

Лінія фронту проходила по території України і Українська Центральна Рада мусила визначити своє ставлення до них. Лідери УЦР розуміли, що країни Четверного Союзу програють війну. Приєднання до сепаратних переговорів перетворювало майбутніх переможців на ворогів будованої ними держави. Проте вибору у них не було: народ бажав миру, а країни Антанти не йшли на співпрацю і зволікали з офіційним визнанням Незалежності України попри відкриті дипльоматичні місії в Києві. Так, і Франція, і Велика Британія ще до проголошення Незалежності відкрили офіційні Амбасади в Києві, мали дипльоматичні стосунки з УНР, як з самостійною державою, але офіційно Незалежність визнавати не поспішали... І Антанта, і Центральні Держави, попри всю безглуздість війни, воліли воювати до переможного, і прагнення малих народів Європи мало цікавили європейських монархів.
Тож, необхідно було шукати ту сторону, яка погодилася би на мир, так потрібний Україні...

15 грудня 1917 року розпочалася VІІІ сесія Центральної Ради. Після бурхливих дебатів було вирішено послати до Берестя свою делегацію. Очолив її Всеволод Голубович. Це була перша делегація Центральної Ради, яка безпосередньо ще не вела переговорів про підписання миру, а проводила лише дипломатичний зондаж. Делегати не мали дипльоматичного досвіду, були вчорашніми студентами, дехто з кашою в головах, але хлопці, попри купу помилок, змогли відстояти Україну на перших мирних перегооврах Першої Світової війни!

1 січня 1918 року делегація УНР, яку очолив Всеволод Голубович, прибула у Берестю (россійсько-імперська назва українського міста звучала як Брєст-Літовськ, Українці називали місто Берестя-Литовське, або просто Берестя) і поставила питання про свою участь у переговорах, наполягаючи на самостійному статусі і проведенні "сепаратних" (окремих, роздільних від Совєтів) перемовинах.

Переговори мали розпочатися 4 січня 1918 року. Проте Так званий "нарком іностранних дєл РСФСР" Лєв Троцкій, який очолював делегацію Раднаркому, поставив питання про перенесення переговорів у Стокгольм. Це було не випадково, оскільки не маючи наміру підписувати мир, Совєти вважали Брест-Литовський "замалою трибуною" для пропаганди своїх ідей, а Стокгольм був ближче, до того ж, у Лєніна там була аґентурна мережа і банківські кошти. Але пролєтарії пролетіли і спіймали облизня — Центральні Держави не погодились переносити перемовини в інше місце.

Офіцерський клуб і казино на території Берестейської фортеці, січень 1918-го.
Тут вели мирні перемовини представники Австро-Угорщини, Німеччини, Болгарії, Османської Імперії, Української Народньої Республіки та Совєтської Росії.
Українська делегація жила в одноповерховому будинку навпроти клубу. У цьому ж домі було помешкання міністра закордонних справ Австро-Угорщини графа Оттокара Черніна.

7.І.1918 у Берестя прибуває совєтсько-російська делегація на чолі з "наркомом іностранних дєл РСФСР" Львом Троцкім. 8.І.1918 приїздить керівник української делегації Всеволод Голубович.

9.І.1918 переговори у Бересті в складі представників Німеччини, Туреччини, Болгарії, Австро-Угорщини, РСФСР та Української Народної Республіки нарешті розпочалися. На першому засіданні в залі офіцерського клюбу присутні 400 представників від країн-учасників переговорів. Літерою "П" розставлені зелені столи. Вздовж їхнього зовнішнього краю сидять делегати від Німецької Імперії, Австро-Угорської Імперії, Болгарського Царства й Османської Імперії. Всередині столу — представники Української Народньої Республіки та Совєтської Россії.
Переговори ведуться німецькою, російською та французькою мовами.
У зв'язку з критичною для РСФСР ситуацією на фронті переговори з нею велись в ультимативній формі, що дало можливість делегації УНР провести таємні сепаратні зустрічі. На пленарному засіданні 10 січня постало питання про правомочність делегації Центральної Ради України: чи вважати її окремою, чи секцією совєтсько-россійської делегації. Троцкій сказав: «Російська делегація заявляє зі свого боку, що вона в цілковитій згоді з принципом визнання права кожної нації на самовизначення аж до цілковитого відокремлення, не бачить жодної перешкоди до участі українських делегатів у мирних переговорах». Він виходив із офіційної політики "Совнаркома" про визнання права кожної нації на самовизначення.
12.І.1918 — міністр закордонних справ Австро-Угорської Імперії граф Оттокар Чернін, як представник країн Четверного союзу, долучився до переговорного процесу. (Ставши 1916 року міністром закордонних справ Австро-Угорщини, Оттокар Чернін намагався встановити таємні контакти з керівниками країн Антанти, щоб обговорити можливість укладення мирної угоди.)
Від імені Четверного Союзу Центральних Держав міністр закордонних справ Австро-Угорської імперії граф Оттокар Чернін заявив про визнання делегації УНР повноправним учасником переговорів.
Отже, УНР була визнана як "Совнаркомом", так країнами Антанти і австро-німецького блоку.
Формальне визнання УНР як самостійної держави союзники відкладали до моменту укладення мирного договору. В цих умовах позиція Троцкоґо не могла перешкодити підписанню мирного договору.

Тим часом переговори просувалися швидко. Як відомо, австро-угорсько-німецький блок поставив перед делегацією Совєтської Росії жорсткий ультиматум. Треба було підписувати мир. Троцкій, відповідно до вказівки Лєніна, запропонував у переговорах перерву з 18 по 29 січня 1918 року з тим, щоб совєтська делегація могла провести консультації із своїм "совєтскім правітєльством", щоб визначити, як поставитися до "тяжкіх условій міра", включаючи великі територіальні втрати. Крім того, затягуючи переговори, "Совнарком" бажав виграти час, сподіваючись на "пролєтарскую рєволюцию" в Німеччині і щоби завершити захоплення більшої частини території України, включаючи її столицю Київ, що давало би Совєтам можливість замінити делегацію УНР делегацією проголошеної наприкінці грудня 1917 року "Совєтской УНР", яка згодом стала квазідержавним утворенням "УССР" із "пєрвой сталіцей" в Харкові.

В перерві була зацікавлена і делегація Центральної Ради України, оскільки їй потрібно було отримати формальну правомочність для підписання миру як представникові Незалежної України. Правомочність була одержана 22 січня 1918 року відповідно до ІV Універсалу, який проголошував Самостійність і Незалежність Української Народньої Республіки.
У Києві делегатам не вдається провести нараду з урядом. Через війну з большевиками ніхто не може приділити їм часу. Окремі міністри лише висловлюють побажання якнайскоріше укладати мир. Центральна Рада надає делегатам право самостійно ратифікувати договір із союзниками.
Олександр Севрюк і Микола Любинський залишають Київ уночі 29 січня, в день, коли відбувся бій під Крутами. Через кілька годин у Києві розпочинається Січневий заколот большевиків на заводі "Арсенал".

Підписання

Після поновлення переговорів, 1 лютого до Бересті Троцкій привіз також Василя Шахрая і Юхима (Єфім) Мєдвєдєва — представників "уряду" так званої "Совєтської УНР", війська якої за підтримки Совєтької Росії 27 січня розпочали наступ на Київ. представивши їх "прєдставітєлямі Совєтской УНР", заявивши, що тепер влада в Україні належить Совєтам, а Центральна Рада в Києві впала. Та не сталось як москалям гадалось. Троцкій збрехав, і це швидко з'ясувалось.
Голова делегації УНР Олександр Севрюк зачитує текст Четвертого Універсалу, в якому проголошено Незалежність України. Вимагає визнати УНР самостійною й незалежною державою. Граф Оттокар Чернін від імені Четверного Союзу Центральних Держав вкотре погоджується на це і вкотре підтверджує правомірність участі делегації Української Центральної Ради.
Незважаючи на заперечення РСФСР, повноваження большевицької "СУНР" визнані не були, і "шахраїв" відправили назад до Харкова. У большевиків та Українців не працює телеграф, тому ніхто не знає, як триває Січневий заколот большевиків у Києві. Гофман заявляє: в разі падіння Центральної Ради в українській столиці переговори припиняться. Лєв Троцкій 3 лютого отримує радіо­граму про "побєду в Кієвє большевіков".
...Лєв Троцкій на мирних переговорах у Бересті збрехав, що в Києві скинули Центральну Раду.
Насправді, заколот большевиків на "Арсеналі" було придушено силами Січових Стрільців.
Керівник німецької делегації Ріхард фон Кюльман приймає рішення залишити Берестя. За дві години після цього українській делегації вдається встановити телеграфний зв'язок із Києвом. Дізнаються, що Троцкій збрехав і що Київ контролює Центральна Рада України. Українська делегація дізналась, що Центральна Рада змушена була виїхати з Києва, що з-під Крут київські студенти організовано відступили і війська Муравйова входять до столиці... Але цю інформацію українські делегати вирішили приховати до підписання мирної угоди...

Совєти пропонують відправити представників від усіх учасників переговорів до Києва, щоб з'ясувати — чия влада в місті. Делегація УНР погоджується. Граф Чернін телефоном хоче узгодити з Троцкім, хто поїде до Києва від Совєтів, проте Троцкій відмовляється назвати прізвище представника і вирушати до Києва. Стає остаточно зрозуміло, що большевики збрехали.

Берестя-Литоське, 9.ІІ.1918
Підписанти Берестейського мирного договору: генерал Брінкманн, Микола Любинський, Микола Левитський, Олександр Севрюк, Макс Гоффманн, Сергій Остапенко

Мир з Україною (Friede mit der Ukraine)
9 лютого 1918 року

Текст Берестейського мирного договору готують 8 лютого від полудня до пізньої ночі.
У ніч на 9 лютого 1918 року, о 02:00 ночі, Центральні Держави та Українська Народня Республіка уклали Берестейський мирний договір. Згідно з досягнутими домовленостями, сторони відмовлялися від взаємних претензій на відшкодування збитків, спричинених війною, обмінювалися військовополоненими і зобов'язувались відновити економічні відносини.

Підписання Берестейського Миру зафіксовано в документальній хроніці 1918 року «Der erste Friedensvertrag des Weltkrieges» («Перший мирний договір Світової війни»).

Габсубрґ

Берестейський Мир мав також таємний протокол, про який не знала совєтська сторона.
Включити до складу УНР бодай частину західних теренів і створити запоруку подальшої інтеґрації західних українських земель з основною частиною України вдалось за допомогою особи цісарського роду.
Категоричною умовою Австро-Угорщини було збереження кордонів 1914 року. Австрійська монархія панічно намагалась зберегти імперію, давно вже усвідомивши її розпад... З огляду на те, що злука українських теренів наразі неможлива, з австрійського боку починає діяти ...представник роду Габсбурґів!

Завдяки зусиллям австрійського ерцґерцога Вільгельма фон Габсбурґа (Василя Вишиваного) і графа Оттокара Черніна вдалось підписати Берестейський Мир включно з таємним договором, але це далось нелегко.
Австро-Угорщина категорично не погоджувалась на включення етнічних українських теренів до складу УНР, побоюючись миттєвого розпаду імперії. До того ж, вельми аґресивно на "українське питання" реагували поляки і мадяри.
Але у Відні і Берліні почались голодні бунти — через продовольчу кризу в Австро-Угорщині та Німеччині вони погодились в обмін на гарантовані поставки хліба, м'яса та промислової сировини оголосити протекторат над Україною, передати до її складу Холмщину та Підляшшя і виділити західноукраїнські землі у складі Австро-Угорщини в окремий Коронний край Галіції і Буковини. Свого українського коронного краю Українці Австро-Угорщини безуспішно добивалися з 1848 року! Найбільше на заваді цьому ставала польська шляхта. А тут, в одну мить... Тобто, незалежно від київської делегації, зі свого боку представник цісарського роду вмовив австрійського міністра іноземних справ про певні поступки, щоб наблизити злуку українських земель. Дались взнаки зустрічі Вільгельма фон Габсбурґа з митрополитом Андреєм Шептицьким! Про об'єднання західних українських етнічних теренів з великою Україною поки що не йшлось, це питання було відкладено на пізніші терміни, позаяк першочергово необхідно було визнати суверенітет і Незалежність України та захистити від совєтсько-россійської окупації. Наразі для Відня і Берліна головним був хліб і "Хлібний Мир".
Графу Оттокару Черніну належить термін для Берестейського миру "Der Brotfrieden" ("Хлібний Мир").
(Концесії Україні у справі Холмщини і Галичини викликали протест поляків у Австрії і захитали позицію Черніна як міністра закордонних справ; у квітні 1918 він подався у відставку.)

Австрійський ерцгерцоґ Вільгельм фон Габсбурґ під час перерви у берестейських перемовинах вмовляє у Відні графа Оттокара Черніна на підписання таємної частини договору щодо створення українського Коронного краю, на що погоджується і молодий Цісар Карло І, з яким з дитинства дружить Вільгельм фон Габсбурґ, бо все ж, брати. Цісар Карло І, як і покійний Франц Фердинанд, прихильно ставився до Українців, на відміну від покійного вже Цісаря Франца-Йосифа І, який мав вельми консервативні погляди і навіть про реформу Франца Фердинанда нічого чути не волів, не йшов на жодні поступки!
А голодні бунти у Відні спонукали на таку поступливість з боку австрійської монархії і брали уверх над острахом національно-визвольних рухів та гнівом поляків і мадяр в парламенті. Молодий Цісар усвідомлював, що вже запізно реформуватись. На жаль, пізно у Відні згадали про довоєнну концепцію покійного Франца Фердинанда...

Як відомо, до початку Великої Війни 1914 року, австрійський ерцгерцоґ Франц Фердинанд, вбитий в Сараєво, працював над концепцією реформи імперії у союз реґентських королівств під короною Австрії з назвою Сполучені Штати Європи (прообраз Європейської Унії), і планувалось, що буде створено Королівство Україна з Галичини, Лодомерії і Буковини з подальшою експансією на злуку із Наддніпрянською Україною, що, власне, й стало головною причиною роздмухування Великої Війни Россійською Імперією, яка конче боялась втратити Україну. Королем України планувалось зробити юного ерцгерцоґа Вільгельма фон Габсбурґа, який настільки спалахнув серцем і душею любов'ю до України, що з юних років почав вважати себе Українцем! Юний Віллі в 14 років втік з дому і сам подорожував Гуцулією, побував у Ворохті і Жабєму (Верховина), щоб власнооч побачити "розбійницьке плем'я Гуцулів", яким так лякали поляки у родовому маєтку батьків в Живцю. Але замість розбійників Вільгельму зустрічались добрі Гуцули, які радо приймали юнака у своїх хатах. Вільгельм швидко вивчив українську, почав писати вірші і пісні українською і закохався в Україну по-справжньому...
Вільгельм фон Габсбурґ все життя вважав себе Українцем і звався Василь Вишиваний, він був полковником Леґіону Українських Січових Стрільців і згодом ще не раз допомагав Україні... Українські вояки допомогли досконало вивчити українську мову і подарували ерцгерцоґу українську вишиванку, які Вільгельм носив під одностроєм, за що й був прозваний Вишиваний. З війни і після зречення з боку батька, Вільгельм взяв собі ім'я Василь Вишиваний.

Наступного дня після підписання Берестейського Миру Вільґельм фон Габсбурґ, він же Василь Вишиваний, зустрів своє 23-річчя разом з побратимами Леґіону Українських Січових Стрільців на лінії фронту, де він здебільшого й перебував з 1916 року.
Про свою значну участь в справі укладання Берестейського Миру Вільґельм фон Габсбурґ скромно замовчував і лиш де-неде згадував у щоденниках та мемуарах, попри те, що ця справа була для нього неабияк важлива.

В своїх мемуарах Василь Вишиваний (Вільгельм фон Габсбурґ) згадував наступне (цитується мовою ориґіналу):

„Убитого в Сараєві престолонаслідника Франца-Фердінанда знав я також особисто. Був це чоловік розумний і енергійний, знав Австрію і для Українців був прихильний. Носився з замірами відбудови великої Української держави.“

„З політичних подій в часі війни обходив мене найбільше Берестейський Мир (і перед тим відокремлення Галичини). Вже перед заключениям Берестейського миру найрозумніші державні мужі в Астрії і Німеччині знали, що Осередні (Центральні) держави будуть побиті... Граф Чернін отверто заявив цісареві: «Wir haben uns zum Tode gesiegt» (Ми смертельно «побідили»). Чернін, чоловік розумний, говорив вже тоді, що вже велика територія, занята Осередними державами, розсадить їх. Тільки більшість німецьких рішаючих кругів не бачила катастрофи, яка наближалася. І тому в Німеччині Чернін мав багато ворогів. Якраз для того, що погром центральних держав був певний для розумнійших політиків, постановили вони вирішити справедливо питання великої української держави. Вони думали так: національний розвиток України не підлягає найменшому сумніву. Його можна тільки припинити і то тільки на якийсь час. Але убити неможливо. Для того треба визнати Україну як самостійну державу в етнографічних границях, а навіть з певними заокругленнями. Вже сам факт такого визнання матиме велике значіння прінціпіяльне, а в будучині навіть практичне, в першій мірі негативне: бо кожда держава, яка перечитеме українському народові його права до самостійносте в відповідних границях, скорше або пізнійше відпокутує за це при будучих комбінаціях, як це вчить історія. Противники української справи підносили вже тоді, що Україна в найлучшім разі буде невтральна в великій боротьбі між Антантою і центральними державами, а навіть може звернутися проти центральних держав із-за дуже важної для неї Східної Галичини, якої Австрія, розуміється, не думала їй відступати. Щоб до цего не допустити, Німеччина заздалегідь приготовила замах стану на Україну, з яким німецький генерал Айхгорн, шурин Скоропадського, вже дуже вчасно носився. Словом, Німці від самого початку думали не провадити української політики на Україні, а Австрія не оцінювала добре ні української справи, ні німецького становища в цій справі.

На вістку про визнання самостійної Української держави всі Українці в австрійській армії незвичайно втішилися, а моя сотня уланів справили собі великий пир у Кодлубисках.

Наслідки

Берестейський Мирний договір проголошував припинення війни між австро-угорсько-німецьким блоком та УНР, встановлювалися кордони 1914 року. Пункт третій договору передбачав звільнення окупованих територій відразу ж після ратифікації мирного договору. Сторони взаємно відмовлялися відсилати контрибуції. У сьомому пункті договору врегульовувалися економічні відносини між обома сторонами. До 31 липня 1918 року вони зобов'язувалися укласти торговельний договір про взаємне постачання надлишків промислової продукції. Загалом, якщо зіставити становище Центральної Ради і умови договору, укладеного нею, то вони були вигідними. Свідченням цього було і те, що уряд Радянської України висловив готовність також підписати його. Договір мав таємний протокол. Скориставшись важким становищем Австро-Угорської імперії і її суперечностями з Німецькою імперією щодо польського питання, делегація Центральної Ради домоглася включення до території УНР Холмщини і Підляшшя, де проживало українське населення. Таємним протоколом передбачалося приєднання української частини Східної Галичини до Буковини і створення Коронного краю, який мав би автономію у складі Австро-Угорщини.

Договір від 9 лютого 1918 року врятував УНР від поглинення Совєтською Росією. 1 березня большевицькі війська, після влаштованого "красноґо тєррора", втопивши Київ в крові, спішно тікали від наступу передових частин армії УНР під командуванням полковника Болбочана, які йшли поперед німецько-австрійських військ. Через тиждень до столиці прибув уряд Центральної Ради.

Центральна Рада готувалася до скликання Установчих зборів, які мали підтвердити її реформи, зокрема й соціалізацію землі. Австро-угорсько-німецькі війська почали втручатися у внутрішні справи УНР. Головнокомандуючий окупаційними німецькими військами в УНР Айхгорн попередив селян, щоб вони не перешкоджали поміщикам у засіві ланів. Це викликало гостру реакцію не лише селян, а й Центральної Ради. Конфлікт не дістав розвитку, але окупаційний німецький режим остаточно дійов думки здійснити державний переворот, який мав очолити колишній царський генерал і ад'ютант імператора Ніколая Второґо, русскоязичний нащадок гетьманського роду Павло Скоропадський, який був шурином генералу Айхгорну.

29 квітня Центральна Рада зібралась на своє чергове засідання (яке виявилось останнім), щоб ухвалити Конституцію УНР. У Конституції наголошувалось, що вся влада належите народу. Було закріплено різні демократичні свободи, зокрема й свободу слова, страйків", демонстрацій. Кожній національній меншині було надано право на національно-персональну автономію. Однак неспроможність УЦР виконувати в повному обсязі господарські статті договору призвели до наростання суперечностей між УЦР і австро-угорсько-німецьким командуванням в Україні, а відтак до падіння демократичної УНР і появи гетьманського уряду Павла Скоропадського. Офіційно в руках гетьмана була зосереджена вся повнота державної влади: внутрішня і зовнішня політика, армія і поліція, освіта і культура, суд. Проте реально влада гетьмана випробовувала величезну залежність від окупаційного режиму німецьких військ. Насамперед гетьман зайнявся організацією дієздатного адміністративного апарату, який зміг би навести елементарний лад у суспільстві. Проте, принципова прихильність Скоропадського до "монаршей єдіной Россіі" та принципова "русскоязычность" дедалі сильніше відвертали від гетьмана українське суспільство, і зрештою останньою краплею стало проголошення Скоропадським "союза с єдіной Россієй", що дало змогу уряду УНР повалити режим Скоропадського і відновити владу УНР, відому вже як Директорія.
І Визвольні Змагання набирали обертів...

Австрійці не втручались в діяльність німецьких військ в Україні, з огляду на все більш нестабільну ситуацію в самій Автро-Угорській Імперії, котра почала сипатись, немов картковий будинок. Варто зауважити, що молодий ексцентричний німецький імператор Вільгельм II Гогенцоллерн і його оточення „просто тероризували австрійського Цісаря Карла“, як згадував у мемуарах Вільгельм фон Габсбурґ. З австрійських військ на теренах України найбільш дієвим був Леґіон Українських Січових Стрільців під командуванням Василя Вишиваного, який діяв на півдні України. Саме за підтримки Січових Стрільців Василя Вишиваного прикривався Кримський похід Запорожців Болбочана навесні 1918, коли Василь Вишиваний обійняв посаду коменданта міста Запорожжя (Олексндрівське), там же й зустрічали з Криму Запорожців Болбочана справжнім парадом і козацьким святом.
Втім, це вже інша історія...
Ми згадаємо про неї в квітні.

Укладений Центральними Державами остаточно 3.ІІІ.1918 вже з Совєтською Россією Брест-Литовський мирний договір зобов'язав РСФСР визнати незалежність не лише київської УНР, але й Фінляндії, Реґентського Королівства Польщі, Литви, Латвії та Естонії.

Тобто, 100 років тому Україна, як і в наші дні, фактично прикрила Європу від совєтсько-кацапської навали і дала змогу визнати Незалежність цілому ряду європейських країн, котрі були окуповані Россійською Імперією.
Натомість, Україна отримала "вдячність" як від німецьких окупаційних військ, так і від Польщі...

Одна єдина Соборна Україна нарешті змогла об'єднатись рівно через рік !
22 січня 1919 року збулась одвічна мрія Українців про возз’єднання українських земель в єдиній Соборній Україні — відбувся Акт Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки.

Україна в подальшому претендувала виключно на українські етнічні терени, не зазіхаючи на чужі землі.
Проте, Антанта не давала змоги Україні закріпити свою Незалежність, а Франція зробила усе можливе, щоб не допустити у 1919 році делегацію України на Паризьку мирну конференцію, де вирішувалась доля повоєнної Європи — Франція захищала інтереси Россії та Польщі, попри те, що США та Велика Британія були готові розглянути "українське питання" та надати Україні право на існування як державі...
Європа відвернулась від України, і Українці змушені були захищати себе від чисельних ворогів з усіх боків: Совєтська Россія, "бєлоґвардєйскоє двіженіє Юґа Россіі", Польща, Угорщина, Румунія...
Як відомо, Україна не змогла себе врятувати тоді і заплатила страшну ціну за Незалежність...
Власне, залишились лише мапи Соборної України, від якої відвернулась Європа і Світ...

2018

100-річчя Берестейського Миру в Україні ...не помітили...
Ганьба і сором, але ні Держава, ні медія навіть не згадали цю найбільш важливу для України історичну подію: 100-річчя першої мирної угоди Першої Світової війни, 100-річчя дипльоматичного визнання Незалежної України, 100-річчя мирної угоди, яку першою підписала саме Україна у цій Великій Війні, яка все ще триває...

Якщо 100-річчя Незалежності України і 100-річчя бою під Крутами ще якось більш-менш Держава відзначила, скромно, майже непомітно, то 100-річчя Берестейського Миру ніхто з офіційних інституцій навіть не згадав!
Зазвичай Головнокомандувач і Президент України не обходить увагою такі ключові історичні події, і якщо не офіційні заходи, то хоча б згадка на офіційних сторінках... Але не в цей день, на жаль... Звісно, можна дарувати Головнокомандуючому, адже саме в ці дні не байдики б'є, а зайнятий низкою важливих перемовин у Австрії, куди запрошений на Віденьский бал — світський захід, на якому, як-то кажуть, "танцюють велику політику". Звісно ж, не заради танців поїхав, а заради зустрічей і перемовин, бо нас рятує дипльоматія, як і 100 років тому. Але ж прес-служба Адміністрації Президента, агов, могли б хоч пост який в соцмережах на офіційні сторінки Президента кинути? Ну сором же! Якщо з совєтским офіцерьом в Міноборони всьо ясно, то в АП ніби ж притомні сидять? Але ні АП, ні МО, ні інші офіційні державні установи навіть не згадали про 100-річчя ключової для України історичної події...
Лиш поодинокі історики щось писали цього дня...

Сумно й прикро...
Ну, за наші медія можна не говорити, бо історія це не їх "формат", тим паче, в день відкриття чергової олєньпіади! Кому там потрібне якесь підписання якогось там Берестейського Миру якісь там сто років тому...

Переглядів цієї публікації, як і решти останніх, про 100-річчя ключових історичних подій України, буде небагато. Ілюстрації не приваблюють, тексту багато, треба читати, щось думати, час витрачати... Тому, публікації читають одиниці, за що людям велика подяка! Кому цікаво, ті завжди будуть читати, а решта...
Що ж, висновків з уроків Історії не робимо... Платити будемо як завжди, забагацько...

Зі сторіччям першого миру сторічної Великої Війни...

℗ Dmytro Dzüba
2018.Ⅱ.9
℗ «Порохівниця» \ «Porohivnyçä»