„Де історично-ідеологічна робота в країні і ЗСУ?“ — Віталій Гайдукевич

Актуально! Рівно рік тому, в серпні 2017, напередодні військового параду до Дня Відновлення Незалежності України, пан Віталій Гайдукевич поставив слушне питання. За рік практично нічого не змінилося...

100-річчя українського війська майже показово іґнорується "совєтскімі офіцерамі" з Міноборони і ЗСУ, попри Наказ Верховного Головнокомандувача і Президента України Петра Порошенка, попри Закон про десовєтізацію, попри накази Головнокомандувача ЗСУ Віктора Муженка... Що казати, коли навіть 13.ХІІ.2017 на офіційному сайті Міноборони України жодного слова не було про 100-річчя Повітряної Фльоти України...
Зміни, які наразі вдалось досягнути в питанні десовєтізації ЗСУ — це виключно результат титанічної праці групи «Нове Військо», яку очолює пан Віталій Гайдукевич, втілюючи український однострій, символіку і нові назви на виконання Наказу Верховного Головнокомандувача. Втім, доводиться долати надзвичайний опір з боку "совєтскіх офіцеров": то не стягнеш з них "ґалубой бєрєт і тєльняшку", то їм не до вподоби Тризуб, українська назва чи символіка... Так, наприклад, замість розробленої фахівцями символіки для прикордонної служби, совєтський очільник ДСПУ втілив символом московський герб! Або ж, розроблену символіку для ООС в Генштабі відкинув невідомо який "совєтскій офіцер" і натомісь намалювали недолугий шеврон з совєтськими областями Донбасса!..
Отже, ре-публікація минулорічного заклику все ще актуальна.
Рік тому питання Гайдукевича опублікувала «Новинарня».

«Новинарня» 16.VIII.2017

Гайдукевич: „Де реальна ідеологічна робота в країні і ЗСУ на честь 100-річчя українського війська?“

Віталій Гайдукевич — журналіст, ведучий “5-го каналу”, керівник групи розробників символіки й однострою для української армії підняв питання по ділу — про 100-річчя Української Революції й Армії, про сприйняття генерала Марка Безручка як героя в Польщі і несприйняття в Україні та взагалі про історично-ідеологічну роботу в ЗСУ.

Міністр оборони України зі своїм польським колегою поклали квіти до могили генерала Марка Безручка та воїнів армії УНР.

Марко Безручко — генерал-хорунжий Армії УНР, котрий разом із начштабу 6-ї дивізії УНР Всеволодом Змієнком організував оборону міста Замостя. Наші допомогли полякам — врізали по лисому черепу 1-ї кінної армії Будьонного. Природньо, поляки вдячні українському генералу, опікуються його могилою. От, коли гості з України, протокольні покладання квітів організовують.

За наслідками Степан Полторак пише у “Фейсбуці”: “…Наш обов’язок пам’ятати подвиги Героїв, вшановувати патріотів минулого…”
Ось тільки в реальності подвиги Героїв не надто пам’ятаються. І не вшановуються.

Те, що українська армія не знає історії СВОЇХ, це секрет Полішинеля. Як відомо, зараз підрозділи будуть нагороджувати почесними іменами, перші нагородження вже 24 серпня (2017). Серед переліку (доволі великого і красивого) імен, котрими можуть бути нагороджені ті чи інші підрозділи, є й Марко Безручко. (Імені Марка Безручка так і не було присвоєно жодній військовій частині)

Навіть перші консультації були, так би мовити, тест на сприйняття. Знаєте реакцію?
“Безручко? Шо за один? Це ми типу “безручки” будемо? Криворукі чуваки, що не вміють воювати? Нас засміють…”
Біда? Авжеж.

Знаючи такий стан речей, напевно, в країні розгорнули широку інформаційну кампанію із популяризації як самого процесу нагородження підрозділів НАШИМИ іменами, так і роз’яснення, ЩО ЦЕ ЗА ЛЮДИ?
Ну дик! Озирніться! Вона навколо, ця кампанія. В кожній частині брошури і плакати. По телебаченню фахівці дають інтерв’ю. Високі чиновницькі чини присутні на покладанні квітів у пам’ятні дати… Хіба не видно?

До слова, про квіти. От в Польщі міністр оборони України поклав квіти до могли Марка Безручка, а вгадайте, скільки разів було покладено квіти до могил вояків УНР тут, в Україні?

Ну ОК, міністр часу, може, не має. Може, хтось інший з офіційних осіб? У нас же є кладовища, є пам’ятні дошки, є будинки, де були казарми! Щоправда, на них зазвичай немає пам’ятних дощок. Як же так? Є ж указ Верховного Головнокомандувача і Президента України, є постанова Кабміну про вшанування, а де виконання? Може, нема кому виконувати?

О! У нас десятки людей отримують зарплати в структурах Міністерства освіти (цілий НДЦ!), Міністерства оборони (там по лінії військової освіти такі історичні полотна планів і реалізованих досягнень малюють, ви б бачили…) У нас є стратегічні комунікатори якісь (правда, з ким комунікують — незрозуміло, бо комунікація в армії на ідеологічну тематику провалена наглухо — структури МПЗ були дискредитовані за 25 років, і їх відродити — це вагон нервів, грошей і фанатів справи… між армією і суспільством — теж погано все). Але потриматися б за їх результати, або за їх горло…

Але найбільш дике те, що коли одиниці (!) нормальних офіцерів (так, вони є, і працювати із ними честь) витягують на собі історично-ідеологічну роботу, починають розбурхувати той сонний вулик, зі скрипом і шаленим опором прокручують коліщата процесів… і навіть з’являються РЕАЛЬНІ результати… їх, результати, спускають на гальмах.

Юристи додовбуються до історичних (sic!) формулювань, політтехнологи і радники якісь (подивитись би в очі) починають розпатякувати про “а нашо так, а ми не розуміємо, а давайте от так…” — і озвучують повну ахінею.
Узгодження-переузгодження. Маневрування. Зважування наслідків. Розмірковування, чиїм коштом це можна було б зробити. Наради. Наради. Наради…

Йшов восьмий місяць ювілейного — 100-го року Української Революції…
(У 2018 йшов другий рік 100-річних дат…)
Де впорядковані могили вояків Перших Визвольних Змагань?
Де меморіальна табличка на будинку Генерального штабу Українського війська тих часів?
Де урочисті відкриття табличок на вулицях імені Алмазова, Петріва, Омеляновича-Павленка?
Де ювілейна медаль на честь 100 років Українського війська, котру можна було б вручати нинішнім воякам, скажімо, до Дня Незалежності? (До слова, медаль "імені параду" встигли наштампувати — нащо? а шоб було!)

Де ПУБЛІЧНА програма урочистих, протокольних, меморіальних заходів, що розплановані на 4 (ЧОТИРИ!!!) роки наперед? У нас же 100 років авіації, флоту, морської піхоти, Національного банку, Академії наук, уряду…
(Як показала практика, вже в грудні 2017 Міноборони просто показово проігнорували 100-річчя Повітряної Фльоти України, нашої авіації, хоча того дня Верховний Головнокомандувач і Президент України, та декілька історичних сайтів, включно з нашим, згадали і привітали Україну з цим сторіччям…)
Де публічні слухання щодо Пантеону героїв?
Де переговори з обласною владою Київщини стосовно виділення землі під національне військове кладовище?
Де детально розписана історична політика (не національної пам’яті, а саме історична політика)?
Де переопрацьована шкільна програма “Захисник Вітчизни”? Півроку воду варять, ККД = 0.
Де переопрацьований курс історії України, з котрого нарешті повикидали совєтські штампи і підходи?
Де універсистетський курс “Історія Українського війська”?
ДЕ ВСЕ ЦЕ?

Православний цвинтар у Варшаві, 14.VIII.2018.
Тут покояться українські офіцери та рядові козаки Дієвої Армії УНР — герої війни проти Совєтів 1918–1921 років, зокрема: генерал-хорунжі Марко Безручко і Всеволод Змієнко.

✠ Марко Безручко — Українець, який врятував Європу

Окрема подяка від блоґ-майданчика «Порохівниця» ресурсу «Новинарня» за ілюстрацію нашим постером з історично-освітньої арт-серії «УКРАЇНА — ціна Незалежності — 1917-2017».
Приємно бачити, що цим постером ілюстровано важливе питання, яке підняв пан Гайдукевич, теж земляк Марка Безручка, теж з Токмака.
В рідному місті Токмак іменем Марка Безручка під час декомунізації з великим "скрипом" таки вшанували одну з вулиць — десь в глибоких нетрях приватного сектору — вузеньку, маленьку, незаасфальтовану, нещасну вуличку... "Акакаяразніца". І так в усьому...
Хоча, подейкують, ніби дехто з мешканців тієї вулички просили про таке перейменування, мовляв, ніби ця вулиця і є рідною для Марка Безручка. Місцевий ґауляйтер пшонки залюбки погодився, щоб бува Київ не наказав десь в центрі міста перейменувати, бо ж за наказом зі столиці довелось найдовшу вулицю міста і Європи назвати на честь Василя Вишиваного.
Пан Віталій Гайдукевич, між іншим, провів своє дитинство десь поруч вулицею Марка Безручка. Для власника сайту «Порохівниця» честь мати таких земляків.

— Карфаген буде зруйновано. Той, хто має очі, щоправда, побачить, що у нас досі відсутня українська державна пропаґанда, відсутня структура, котра взяла би на себе тягар війни сенсів. А дарма! В ній би знайшлося місце для двох десятків істориків, PR-менеджерів, художників-графіків, фахівців із комунікацій. Тож досі в наративний бій йдуть ентузіасти, — вкотре бідкається пан Віталій Гайдукевич, і має рацію...

Навіть попри присутніх всюдисущіх "совєтскіх офіцеров", навіть попри відсутність про-державницької і проукраїнської пропаґанди — все одно зусилля невеличкої групи ентузіастів помітні і вдесятеро ефективніше всіх цих антиукраїнських дій.
Carthago delenda est!
Україна переможе!

Dmytro Dzyuba
2018.VIII.15