Озівське море — час повернути справжнє ім’я

Озівське море
час повернути справжнє ім’я

 
До середини ХХ століття на українських ґеоґрафічних мапах позначалось Озівське море.
Не "Азовскоє морє", а питомо український топонім — справжня назва нашого моря з часів Київської Руси — Озівське море.

 

Ситуація в акваторії Озівського моря ускладнюється, квазідержавне утворення "РФ(россія-Фашистская)" форсує перебіг подій та відкрито й зухвало погрожує "отжать Азовскоє морє"!..

Чи не час вже згадати українську назву нашого моря Оз?
100 років тому на мапах України українською мовою писалось Озівське море. У 1930-40-х на мапах України українською латинкою писалось Ozivs’ke more! Українські ґеоґрафи Стефан Рудницький, Ґеорґ де Гасенко, Володимир Кубійович завжди вказували на мапах України ОЗІВСЬКЕ МОРЕ, а не "Азовскоє".
Чи не час почати процес повернення нашого українського моря Оз хоча б з повернення української назви?
Крапля камінь точить. Повернемо наше Озівське море — повернемо український Кирим і українську Кубань 🙂
...та й Бердянка не "Бєрдянск"... 😉

Звісно, варто зазначити, що на деяких мапах початку-середини ХХ століття Озівське море вже писалось як Азовське море, або ж "Sea of Azov", "Asowsches Meer" — в залежності від мови видання.
Втім, українські ґеоґрафи й картоґрафи переважно позначали як "Озівське море", або "Ozivs’ke more", якщо мапа була українською латинкою.
З часом, особливо після Другої Світової війни, українські мапи на теренах України були вичавлені совєтськими картами, на яких вже відповідно писалось тільки "Азовскоє морє".

Втім, українська діяспора продовжувала друкувати мапи та ілюстрації Соборної України, де позначалось саме Озівське море — внутрішнє море України, розташоване між українською Кубанню, Кримом і Запорожжям.
Так, наприклад, український карикатурист, гуморист, художник, письменник, іконописець, редактор і видавець Едвард Теодорович Козак від 1948 року видавав в Канаді гумористичний журнал „Лис Микита“, а в 1959 році в Детройті (США) видав дитячий фільологічний словничок, який відкривала ілюстрація Соборної України.

У 1916 році в книзі Лонгина Цегельського „Русь – Україна, а Московщина – Россія“ публікувалась мапа України, на якій було вказано "Озовське море". Ця мапу нині зберігає Національна бібліотека України імені В.І.Вернадського.

Якщо ж брати більш ранні мапи, то безперечно, це „Оглядова мапа України“ доктора Стефана Рудницького 1915 року, неодноразово перевидана з 1916 по 1919 роки. Цю ж мапу у своїх інфоґрафіках використовував і Ґеорґ де Гасенко.
До уваги вельмишановного панства, матеріяли:
Мапи України початку ХХ століття
Інфоґрафіка про Україну початку ХХ століття

Також варто зазначити, що у одних виданнях друкувалось "Озівське море" (чи "Ozivs’ke more" українською латинкою), а у інших — вже "Азовське море", або "Asowsches Meer", якщо мапа друкувалась німецькою.
В цілому Стефан Рудницький дотримувався написання "Озівське море".

„Початкова ґеоґрафія для народніх шкіл“ 1919 Стефан Рудницький

Мапа з брошури Всеволода Ганцова „Діялектична клясифікація українських говорів“ 1923 року також позначає Озівське море як внутрішнє море посеред українського етнічного ареалу. Каліграфічним почерком акуратно виведено підпис "Озівське море".


 

Володимир Кубійович — український (лемко) історик, географ, енциклопедист і видавець — невпинно працював над створенням детальних мап України. У своїх дослідженнях польсько-українських теренів Володимир Кубійович послідовно обстоював українські ґеополітичні інтереси і провадив наукову дискусію з польськими вченими, яких звинувачував в умисному підробленні статистичних даних в дослідженнях, за що в 1939 був позбавлений кафедри в Яґеллонському університеті Кракова. Адже польські картоґрафи і статисти умисно викривляли статистичні дані щодо етнічного населення на окупованих Польщею теренах України, Литві і Білорусі, зменшуючи кількість корінного українського, литовського і білоруського населення та натомість вдвічі-втричі збільшуючи кількість польського населення у статистичних даних та на мапах. Що, звісно, не відповідало дійсності. При цьому, по материнській лінії Кубійович мав польське коріння, але чесність і справедливість були для ґеоґрафа принциповими, тому у своїх мапах він ретельно й точно наносив усі дані щодо етнічного розселення.

Так, це саме той ґеоґраф Кубійович, чия етноґрафічна мапа України українською латинкою є другим після мап Степана Рудницького історичним доказом справжнього етнічного простору Українців.
На тих мапах Кубійовича було чудово видно, що добру чверть тодішньої Польщі населяють Українці.
Кубійович полюбляв говорити, що „найкращою зброєю поневоленого народу в часи миру є наука“ і завжди у такий спосіб намагався "воювати" з ворогами.

Етноґрафічна мапа України Володимира Кубійовича і Миколи Кулицького з атлясу „Ґеоґрафія українських і сумежних земель“ 1938 року нині вже загальновідома. Книга Володимира Кубійовича „Ґеоґрафія українських і сумежних земель“ — видатна пам'ятка вітчизняної науки, історії та культури. Твір, що в ґеоґрафічному українознавстві Заходу зажив слави наукової клясики, має набагато ширше — також історичне й культурологічне значення. Це видатний науковий і культурницький документ своєї доби, що мав і має патріотичний світоглядо-формувальний вплив. В українських колах науки і культури на Заході, у нас в Україні таке значення книги є загальновизнаним. Теперішнє сприйняття твору в Україні особливо вирізняє його геополітичну значущість.
Мапа унікальна тим, що в ній зафіксовано статистичні дані етноґрафічного українського ареалу станом на 1930-ті роки, ДО Голодомору і польської "пацифікації", а відтак, на мапі зафіксовано саме той український етнічний ареал станом на 1930 рік, який був до початку геноциду Українців совєтськими й польськими окупантами...

Етноґрафічна мапа України Володимира Кубійовича і Миколи Кулицького
з атлясу „Ґеоґрафія українських і сумежних земель“ 1938 року

На мить друку ця мапа вже не відповідала реальному стану речей, позаяк Голодомор 1932-1933 років вбив 7 мільйонів Українців...
Український етнічний ареал на сході суттєво зменшився: Кубань, Підкавказзя, східна Слобожанщина, Донеччина і південь України вимерли від Голодомору, а в українські хати ешелонами завозились "карєнныє житєлі центральных абластєй РСФСР".
Аналогічно ситуація повториться на західних теренах України: Підляшшя, Берестейщина, Холмщина, Надсянні і Лемківщина будуть стерті польскою пацифікацією і акцією "Вісла"...

Гоніння на Кубійовича почалися 1937 року, одразу, коли вийшов з друку „Атляс Українських і сумежних земель“, а наступного року — „Ґеоґрафія України і сумежних країв“.
У передмові до „Ґеоґрафії“ він зазначав: „Ще не прийшов час для повної ґеоґрафії наших, тобто українських етнографічних земель, оскільки недостатньо вивчені з ґеоґрафічного погляду наші землі, тому що мало ще є українських ґеоґрафів, які би розробляли окремі ділянки України“.
В передмові до „Атлясу“ Кубійович написав: „Нехай Атляс учить своїх і чужих, нехай краще пізнання сплячого велетня нашої Вітчизни додає нам енергії та сили до праці, а серед чужої науки нехай розбуджує відомості про Україну і прихиляє до неї друзів“.

І „Атляс“, і „Ґеоґрафія“ Кубійовича були сприйняті з великим ентузіазмом в українських наукових колах.
Утім, поляки були не в захваті від таких робіт. Миттєво в газеті „Polska zbrojna“ з’явилася велика стаття під заголовком "Біля джерел антипольської пропаганди". Одразу після цього розбурханим бджолиним вуликом зібрались на спеціяльну "комісію" польські військові, "науковці" та "історики", де, перебиваючи одне одного, верещали про те, що „Атляс“ Кубійовича є надзвичайно фаховою роботою, але "дуже шкідливою для Польщі", мовляв, "ми, поляки, такого детального атлясу не маємо, а для української меншини такий атляс є", і, звісно ж, "він брехливий, хоч і вельми якісний".
Зрештою, Кубійовича вигнали з Яґеллонського університету.
Після втрати кафедри в Яґеллонському університеті, Володимир Кубійович не склав руки, а навпаки, продовжив готувати доповнювати великий атляс України.

Проте, „Атляс“ вже тоді став клясикою української ґеоґрафії!
Погляньте, які файні і надзвичайно фахові та точні мапи! На жаль, неможливо опублікувати всі мапи „Атлясу“, а там і фізичні, і демоґрафічні, і етноґрафічні, і економічні, і мапи ґрунтів, і багато-багато різних ретельних інфоґрафік та мап...
Але деякі, з тих мап, де позначено Озівське море, зібрані тут.

„Фізична карта Чорноморських країв“ 1942 В.Кубійович, М.Кулицький




У 1939 році знову друкуються мапи України.
Цікавий фраґмент мапи Української Донеччини.
На цьому фраґменті мапи 1939 року підпис Озівського моря не видно, але місто Азов під Ростовом вказано як Озів. Втім, це ще спірне питання — „Азов чи Озів?“ — український історик, автор резонансних досліджень втрачених теренів України, член редколегії журналу „Музеї України“ пан Ігор Роздобудько піднімав питання про топонім Озів ще напередодні нинішньої війни, навесні 2013 року на шпальтах видання „Український Тиждень“ і на своєму сайті „Кобза“ (сайт для української діяспори на РФ).
Совєтські назви міст вказані в дужках, а основними вказано назви, що лишались станом на 1918 рік. Назви німецьких населених пунктів вказано ориґінальні — Вальдгейм і Трунау, а в дужках вже вказано совєтські назви на честь німецьких коммуністів — "Ротфронт" і "Люксембург" на честь Рози Люксембург, звісно. Луганське вже перейменовано у "ворошиловґрад", Кадіївка ще не "стаханов", Єнакієве вже "орджонікідзе", а Юзівка вже "сталіне". Кордон вказано вже совєтський — це кордон між "УССР" та "РСФСР". Місто Бердянськ вказано як Бердянське.

Володимир Кубійович і під час нацистської окупації не припиняє наукову та видавничу діяльність.
В 1942 році у Мюнхені німецькою і українською мовами друкується детальна етноґрафічна мапа України.
На україномовній мапі позначене Озівське море.

Володимир Кубійович до кінця життя принципово позначав на мапах межі українського етнічного ареалу, щоб було видно, яким він був і щоб злочин геноциду Українців не можна було приховати!
Більш детально вельмишановному панству розповість за долю видатного ґеоґрафа життєпис Володимира Кубійовича.
 

Фізична мапа України 1965 року також містить в собі питомо українські топоніми: Озівське море, острів Змієвий; деякі назви міст подано не совєтські: Луганське (а не знущально-принизливий "ворошиловґрад"), Кам’янське (а не знущально-принизливий "днєпродзєржинск"), Бахмут (а не ідіотський "артёмовск"), Перемишль (а не польский "пшемисль"); хоча Кіровоґрад і Дніпропетровське вказані як були станом на той час. Назви населених пунктів здебільшого подано за правилами українського правопису початку ХХ століття: Донецьке, Луганське, Краматорське, Бердянське. І знову замість московітської назви міста Азов вказано Озів. Хоча Старокостянтинів і Костянтиноград написано з помилкою: "Староконстантинів" і "Константиноград" (втім, в"СССР" це місто звалось "Красноґрад" і таку назву має й досі).
На діяспорській мапі також позначено Крути і Базар — символічні й сумні для Українців згадки про поразки Перших Визвольних Змагань і загибель Героїв України...

Червоною межею на мапі позначено етноґрафічну межу українського етнічного ареалу — більшість українських мап, особливо діяспорських, обов'язково містили в собі позначення української етноґрафічної межі.

Варто зауважити, що ранні совєтські мапи, друковані в квазіутворення "УССР", також спочатку містили правильну назву Озівського моря. Перші докладні мапи квазідержавного утворення "СССР", друковані також і українською мовою для установ квазіутворення "УССР". Ці мапи видавались і друкувались під наглядом "ґосударствєнноґо управлєнія ґєодезіі і картоґрафіі СССР" у 1922, 1923, 1926 і 1929 роках.

Фраґмент совєтської мапи 1923 року "Європейська частина С.Р.С.Р." з Озівським морем

Совєтської мапа 1923 року "Європейська частина С.Р.С.Р." з Озівським морем

В наступні роки в квазіутворення "УССР" друкувались настінні мапи і атляси України, де також позначалось Озівське море.
Назви міст також ще писались за правилами українського правопису початку ХХ століття. Перейменовані Совєтами назви міст звісно ж були вказані "по-совєтскі". Втім, замість терміна "карта" ще присутня "мапа".
Зокрема, це "Адміністраційна мапа У.С.Р.Р" з округами і "Атлас У.С.Р.Р." 1928 року.






Зверніть увагу, совєтські мапи, на відміну від мап Рудницького і Кубійовича, містили лише поверхневу інформацію. Так, наприклад, на мапі "Густість населення" замість докладної інформації і ретельного нанесення щільності населення показано лише узагальнені дані в цілому по тодішнім округам, що не давало можливості побачити реальний стан розселення Українців. Можливо, такою була "директива, спущена зверху", аби не оприлюднювати реальних даних щодо населення напередодні Голодомору, до якого в Кремлі вже, вочевидь, були готові...
Того ж 1928 року видавництво „Нова Українська Школа“ у Львові (окупованому Польщею) перевидає наново етноґрафічну мапу України Стефана Рудницького — „Карта українських земель“. Ця мапа немов вкотре підкреслює український етнічний ареал, який ще існував на мить друку, на мапі підписані історичні назви етноґрафічних країв та гілок українського етносу. Подальші етноґрафічні мапи Кубійовича, після 1933 року, будуть підкреслювати український етнічний ареал вже у минулому часі, як нагадування про здійснений геноцид Українців...
І, так, на цій мапі теж Озівське море.

„Карта українських земель“ — „Нова Українська Школа“ Львів, 1928

Цікавим артефактом є совєтська мапа 1941 року "Национальности СССР" з визначеним українським етнічним ареалом з Українською Кубанню і східною Слобожанщиною та українськими ареалами на Поволжжі — всі ці частини українського етнічного ареалу були виморені Голодомором 1932-1933 років... Але на совєтській мапі 1941 року, вочевидь, "по нєдосмотру", було позначено український етнічний ареал станом до Голодомору. Подібних "ошибок" в подальшому совєтські картографи вже не допускали.
Ну а Озівське море лиш у 1941-му "змінює" назву на "Азовскоє морє".

Совєтська мапа 1941 року "Национальности СССР" з визначеним українським етнічним ареалом

 

Сучасні мапи України, друковані вже піч час цієї війни державним картоґрафічним підприємством, також містять в собі топонім Озівське море.

Оглядова мапа України — 2016 рік

Мапа України 2017 року, видавництво „Мапа“ (фраґмент), укладач Ю.Лоза — Озівське море!

Отже, вельмишановне панство, починаємо звикати — на "Азовське море" чи "Азов", а Озівське море і Озів.
До уваги вельмишановного панства, «Порохівниця» користується питомо українськими топонімами — Запорожжя і Озівське море, принципово не використовуючи спотворену москалями назву "азовскоє морє".
З часів Київської Руси й до ХХ століття Озівське море мало свою справжню назву, позаяк це море є крайнім, найбільш заглибленим внутрішнім морем Сереземномор’я, розташоване всередині Землі море Оз.
Прикро, що історики Українського Інституту Національної Пам’яті та науковці НАН України не врахували цей доволі важливий фактор, розпочинаючи десовєтізацію топонімів.
Вельми прикро, що в рамках десовєтізації й декомунізації назви деяких населених пунктів змінювали не думаючи, а відтак маємо два села Азовських, декілька сел Азов, та й з совєтських часів райцентр Приазовське на Запорожжі. Все ще використовуються назви на кшталт "Приазов'я" (а чому вже не одразу "па-русскі" — "Пріазовьє"?)
А варто було би рекомендувати використовувати питомо українську назву Озів!
Спотворена москалями назва Озів, Озівське море — звучить як "Азов".
І не треба кивати на Захід, мовляв, в інших західних мовах теж "Azov" — так на Заході все ще пишуть "Dnepr" замість Dnipro, "Kiev" замість Kyiv! А чому? Та тому що Україна і українські терени не одне століття знаходились в окупації, і за цей час наші, питомо українські назви були практично знищені! І кацапські окупанти нав’язали західним народам ось ці "Kiev", "Dnepr" і "Azov" замість наших українських топонімів Київ (Kyiv), Дніпро (Dnipro) і Озів (Oziv), Озівське море (Sea of Oziv).

А тепер виходить, ми за назву Київ оголошуємо міжнародні флешмоби „#Kyiv_NOT_Kiev“, але чомусь не оголошуємо міжнародні флешмоби „#Dnipro_NOT_Dnepr“ і „#Oziv_NOT_Azov“!

Час повернути справжні українські імена!
 

Матеріял укладено з відкритих джерел
Мапи подано в якості ілюстративного матеріялу
2018.Х.27
© Dem'än Dzüba
© «Porohivnyçä»